Йде ливень. Я виглядаю з вікна, щоб побачити хоч одну живу душу, але мої надії так і не здійснились. Людей майже не лишилось, лиш ми з тобою. Я не знаю, коли ти приїдеш, чи приїдеш взагалі, мені сумно та самотньо. Проте злива манить мене і я надумую одягтись. Натягую свої улюблені рвані чорні джинси, чорну водолазку, конверси, чорне шкіряне пальто. Дивлюсь на твоє колечко і з непомітною сумною посмішкою одягаю його.
Чого б не виглядати відповідно стану душі? Дивлюсь на парасолю, проте проходжу повз неї та закриваю за собою двері квартири. І лише одна думка крутиться нон-стоп: «От би ти була зі мною тут і зараз». Я зітхаю і притуляюсь лобом до дверей. Десь хвилину так стою, проте не це моя мета, тому я ліниво спускаюсь по сходах. Піду в парк. Варто було мені вийти з під’їзду, я зупиняюсь. Дощ настільки сильний, що я нічого не бачу. Було прийняте рішення повернутись за парасолькою, якщо я хочу хоча б дійти до парку. Вже під «щитом» я стою знову у виході з під’їзду і ніби чогось чекаю. Моє серце не покидає дивне відчуття. Враження, ніби ти зараз вийдеш звідкись, я побіжу до тебе, ти до мене і ми нарешті будемо разом. Але цього не сталося.. З похмурим обличчям я доходжу до парку. Раціональна людина ніколи не пішла б у зливу тією дорогою, яку обрала я. Пішла через «бокову частину», так її називаю.
Проходжу крізь багнюку, проте доволі успішно, враховуючи мою невдачу в таких справах. Ось він – вхід в парк, парасолька ледве протискається крізь ворота і я, перестрибуючи з дошки на дошку, добираюсь до більш-менш нормальної дороги. Мені здається, причина, по котрій я обрала саме цей шлях в тому, що це закинута частина парку. Ну не прям зовсім, проте тут немає плитки, а просто щебінь чи щось таке, за цією частиною майже не доглядають, немає колонок, з яких колись доносився спів пташок. Зараз так безлюдно.. Неприємне відчуття панує мною, по тілу холод та мурашки, на очах хочуть навернутись сльози, однак я стримуюсь. Ніколи не думала, що світ стане таким сірим без людей. Втім він набагато безбарвніший без тебе, мій промінчик сонця.
Я йду повільно, ніби видивляючись хоча б собаку чи білку, але нічого.. Я вже дійшла катамаранів. Хотіла б я застати той час, коли вони тут існували. Зараз же залишилась розрівняна площа і обіцянка про басейни, яка вже ніколи не стане реальністю. Я не буду тут зупинятись довго, йду поволі, вже й по плитці, доходжу майже до задньої частини сцени. Але мої ноги самі мене зупиняють. Я не розумію, чого, проте повертаюсь, ніби ти стоїш позаду. На моєму обличчі сум, бо я знаю, що тебе не буде, це всього лиш моя мрія. Ось він, момент істини, я розплющую очі і бачу.. Т-тебе? Я ніколи не зможу описати спектр емоцій, які відчула, було все: від печіння в серці до сліз радості душі. Руки ніби відняло і парасолька падає на дорогу, а дощ миттю мочить мене. Побіжу до тебе? Забудьте. Мої очі в сльозах, хоч на вустах і крива усмішка, а ноги ніби приросли до землі. Ти підходиш до мене, прикриваючи нас своєю парасолькою, притуляєшся своїм лобом до мого, твоя гаряча долоня на моїй холодній щоці.
– Сюрприз.., – ти ледве чутно промовляєш, з лагідною усмішкою на таких солодких і бажаних вустах, дивлячись на мої, і ніжно цілуєш.
В той самий момент мій мозок знову вмикається і я відповідаю на поцілунок, проте зовсім не ніжно, а навпаки – жадібно.
– Ти мене до інфаркту довести хочеш?, – я вже не стримую сліз, стискаючи твоє пальто, ніби хапаючись за останній промінчик щастя, однак усміхаюсь, – Як..?, – утикаюсь тобі у груди.
– Довелось докласти зусиль, щоб навчитись водити і провернути таке, проте воно було того варте, хехе, – ти обіймаєш мене і погладжуєш по спині, щоб заспокоїти, – я так мріяла про цей момент.
– Я теж.., – трохи заспокоївшись, я знову дивлюсь у твої прекрасні зелені очі, які так і нагадують найцінніші смарагди, – але звідки ти знала, де саме я знаходжусь?
– Я просто відстежила твій телефон, – ти тикаєш легенько мій носик і знову цілуєш.
Все інше не важливо. Ти тут, ми нарешті разом, це один із найкращих днів мого життя.
– Тоді у мене є одна пропозиція, – без зайвих слів я веду тебе на гойдалки.
Це було моїм бажанням – покататись у дощ на гойдалках. Ми дійшли дитячого майданчика і ти закриваєш свою парасольку.
– Думаю, ми думаємо про одне й те ж саме, – ти береш мене за руку, переплітаючи наші пальці, і ми сідаємо на атракціон та повільно розкачуємось в синхронний такт. Покататись особливо не вийде, бо занадто низькі гойдалки, тому ми просто тримаємось за руки і ледве рухаємо сидіння.
– У мене стільки питань, проте зараз я лише хотіла б цілувати тебе, – і я ніжно цілую твою витончену руку.
– Тоді залишимо їх на потім, – ти встаєш і тягнеш мене за собою. Ми знову затягуємось у довгому, проте ніжному поцілунку. Цілуватись під дощем так спокусливо..
– Може постоїмо під дахом, щоб нам не заважав ливень?, – показую на маленький підйом, від якого розгалужуються всілякі гірки.
– Краще пішли до тебе додому~, – ти шепочеш прям на вушко. Я знаю, до чого ти ведеш і на моєму обличчі теж з’являється посмішка.
– Ну пішли~
Я тягну тебе за руку і ми швидкою ходою йдемо до мене, заскочивши в атб, щоб купити щось смачненьке. Зайшовши у під’їзд, я нарешті цілую тебе, проте не притуляю до стіни, бо не хочу, щоб ти була біла. Вже майже біжимо по сходах, цілуючись на прольотах.
Нарешті я відкриваю двері і за звичкою вітаюсь. Але в мить усвідомлюю, що нікого немає.. Більше немає..
– Оу.., – моя голова опускається, на обличчі знову сум. Ти без зайвих слів обіймаєш мене ззаду, я повертаюсь до тебе і утикаюсь тобі у шию. Через деякий час ми все ж таки роздяглись, все промокло до нитки, проте то і не дивно.
– Йди в душ перша, мила, – я ніжно цілую тебе у щоку і протягую ту саму жовту піжаму.
– А ти до мене не приєднаєшся?~, – я знаю, що ти хочеш мене відволікти, ця пропозиція робить мої щоки та вуха червоними.
– Тільки якщо ми не підемо далі, – я тягнусь за поцілунком, – ти же знаєш, що в душі це не дуже зручно.
Йдучи до ванної, ми не можемо відірватись одна від одної і я притискаю тебе так, що ти трошки сідаєш на пральну машинку.
– Хтось не хотів заходити далі~, – ти посміхаєшся, твої руки на моїх плечах.
– А ми й не в душі~, – я цілую тебе вже з язиком, тримаючи за талію. Проте через деякий час відпускаю, – не будемо затягувати.
– Милаа.., – ти легенько тягнеш мене за футболку.
– М?
– А ти не могла б.. Відвернутись?, – я бачу твоє миле, однак рум’яне личко. Ти така милашка, коли смущаєшся.
– Добре, сонечко, – я розвертаюсь і знімаю весь одяг. Раптом відчуваю приємне тепло в області лопаток. До мене одразу дійшло, що це твої прекрасні груди.
– Може ми почекаємо з душем?~, – ти цілуєш мою шию, повільно тягнучи свої рученята до моїх грудей.
– Мгм~ м-мила~, – я не можу стриматись і тихо стогну. Думаю, відповідь була очевидною.
Ти ласкаєш мої груди, а я тихо постогную та вигинаюсь. Вже я сиджу на машинці і дивлюсь за всім, що ти робиш, як ласкаєш мої соски язиком і рукою, як легенько ти покусуєш їх і мою шкіру, твоя друга рука на моїй талії, трохи стискає її.
– Аах~ кохана~, – я ледве підіймаю твою голову і тягнусь за новим поцілунком. У роті палкі танці язиків, ти іноді прикушуєш мою губу, а я твою. Така прелюдія продовжувалась невідомо скільки, хоча то і не важливо.
Нарешті ми вийшли з душу. Там ми теж влаштували пекельні танці, я ласкала твої груди, однак далі не зайшло. Ти така сексуальна, коли вигинаєшся і стогнеш, стискаючи моє волосся.
– Що тепер, любонька?, – ти обіймаєш мене зі спини і утикаєшся в шию.
– Може щось подивимось?, – знову видавлюю посмішку. Я не дуже налаштована на любощі..
– Давай, крихітко, – ти це розумієш, читаєш мене, як відкриту книгу, і ніжно цілуєш, – що подивимось?
– Мм.. Каталог Мандели?, – обіймаю тебе і тепер я утикаюсь тобі у шию.
– Ти точно хочеш дивитись це перед сном?
– Ти ж зі мною поряд, тому мені не страшно, – я цілую тебе.
– Хехе, добре, рибко, – ти лагідно усміхаєшся і наші вуста знову зливаються у ніжному поцілунку.
Лежимо у ліжку, з нами смаколики, які ми взяли, Сер Кунжут і ноут з відео. Ти мене обіймаєш, а я тебе, лежачи на твоєму плечі, паралельно ти мене гладиш по голівці, перебираючи волосся. Згодом відео закінчилось, була глибока ніч.
– Не страшно, ластівко?, – ти мене цілуєш у лоба, я хитаю головою, що ні.
– Киць..
– Що таке, мила?
– А ти мене укладеш спати?, – я обіймаю тебе ще сильніше.
– Звісно, кицю, тільки треба все прибрати.
Ми швидко позбавляємось сміття, я лягаю, а ти йдеш за водою. Повернувшись, одразу лягаєш в мої обійми.
– Як же мені укласти свою дівчинку спатки?, – ти погладжуєш мене по голівці, а я утикаюсь тобі у шию, – я скажу, що дуже сильно люблю тебе, сонечко, ти в мене найкраща, найгарніша, просто секс. Я так рада, що ти є в моєму житті.
– І я тебе безмежно люблю, мила.. Ти теж найпрекрасніша дівчина і я дуже рада, що саме я твоя дівчина.., – крізь сон я говорю.
Ти ще деякий час мене нахвалюєш, шепчучи на вушко, проте я вже нічого не чую. Думаю, ти теж доволі швидко провалилась у сон, поцілувала мене і заснула в моїх обіймах. Коли наступить ранок, я прокинусь і перше, що я побачу будеш ти. Тоді я зрозумію, що це найкращий ранок.
Кінець
Додати до улюблених