– Серце Шазарії… Ви впевнений?- Садівники з сумнівом дивилися на проект Ештона. Один старий, як чорт. Дивний для шазарійця – з довгою бородою, в балахоні і лисий. Як маг якийсь. Другий типовий шазарієць середніх років – довговолоса заучка. Третій теж такий марудний чувак. Окулярів не вистачає, щоб образ доповнити. Щось вони Ештону не сподобались. Не приємні мужики. Але своє діло знають – тому Ештон не збирався скаржитись.
– Так, звичайно впевнений. Якщо вам потрібна допомога з технічної точки зору – я маю Архітектора. Він все зробить, як слід.- Запевнив Ештон, готовий за Архітектора перед ким хочеш заручитися.
– Ну… Чому саме такий колір води? Можна поселити там мікромеханізми для очищення води… Це ж не приємно…- Затьохкав наймолодший.
– Чому верба має бути гола? Ну, можна штучну селекціонувати… Але ж…- Чухав лису голову старець.
– Ще й такий чагарник, ніби з прерії… Ніякого ладу…- Зажурено похитав головою заучка.
– І лава якась убога…- Не вгавали вони квохчучи один за одним.
– Це зі спогадів Повелительки. Повірте, вона буде розчулена. Заховайте подалі від очей. Так і має бути. Це сокровенне місце. І зробіть все в точності, як на цьому проекті.- Не давив Ештон, але на своєму стояв.- Я хочу зробити для неї цей маленький подарунок. Наче фотографія з минулого. Я переконався вже – вона хоче пам”ятати. Навіть якщо інколи це приносить біль. І ще. Важливо, щоб місце було тихе. Поставте в чагарнику глушники якісь, щоб їй нічого не заважало, поки вона буде там. І посторонніх запахів не потрібно… Там пахло…- Ештон спробував пригадати…- Сирою землею. Ніби.- Мерін наповнювала подібними деталями ті спогади в медитації, коли вони укладали союз душ…- Ніби дике озеро. І сирістю вцілому.
Садівники уважно слухали.
– Що ж ми спробуємо все зробити.- Кивнув старець.- Якщо Серце Шазарії каже, що це сподобається Повелительці, значить так воно і є. Хто ж як не Ви здатен вгадати… Хоча краще б я там клумбу висадив…- Зітхнув тяжко він.
– Повелительці дуже подобаються ті квіти, що ви висаджуєте.- Уміхнувся Ештон.- Особливо кущ синіх троянд. Ніколи його не оминає. Спробуйте ще чорні.- Порадив Ештон. Середнього віку садівник просяяв, схоже, його робота. Ештон спробував ще підхвалити:- І на вході клумби їй подобаються…- Тут уже поважно закивав старший. Як догодити ще молодшому, Ештон поняття не мав, тому продовжив гнути свою лямку:- Але спогади це така річ… Інколи не така важлива зовнішня краса, як асоціації, розумієте?
– Ну, Ви кажете заховати це місце?- Уточнив середньостатистичний садівник.- Тоді його і видно не буде, якщо ретельно сховати за кущами культурних рослин.
– Так. Вірно і стежку відповідну туди прокладемо.- Закивав молодший. І почав розписувати як і з чого він ту стежку зробить. Очевидно, його частина роботи… Оце вже люблять похвалу.
– Так, вірно. Стежку зробіть таку ж зручну, як і в усій оранжереї, але коли вона буде вже в зоні видимості чагарника – вона має бути з такого каменю.- Ештон показав на голограф. І заучка задоволено покивав.
– То Ви нам надасте контакти того Архітектора, про якого Ви згадували? Озеро це річ делікатна, все ж таки…- Закивав старший.
– Так, звісно, ось.- Ештон негайно перекинув на Ключ садівнику Архітектора. Ці троє уже його втомили. І Ештона дратувало, що він мусив їх хвалити тут, щоб вони йому зробили озерце… Ну, тобто Ештону не тяжко. Він не скупий на похвалу, але тоді, коли він цього хоче. А ось ці ігри в любязність… Як при дворі у патріарха… Чи як там. Інтриги ці. Короче, коли він уже повернеться до роботи? Добре, що в бібліотеку їх звати не довелося. От ніби на його території, але не вдома. Супер. Ніби не на інтимному просторі. Архітектор ще й тут йому голограф сховав. Ох, краса.
В загальному, якщо не враховувати години, що він витратив, аби перенести спогади в голограф про це озерце, і пів годинки на цю зустріч, від якої трохи піднуджувало, то Ештон цілими днями займався князівськми договорами. Він зробив всі поправки, про які вони говорили через переписку з Мерін, і завершував функціонал для Сірін. Цим він і зайнявся, щойно задушливі садівники пішли. Точно. Ось чому вони трохи дратували Ештона – вони ставили якісь…стандарти, стереотипи вище за інтереси того, для кого, власне, вони і роблять все. Ніби робота для роботи. Без кінцевої мети і сенсу. Не глибоке мислення у них. Та що Ештон вчепився до них? Не в ліжку ж з ними спати! Пхахах. А це набуло нового значення в його житті.
Так! Треба зосередитись на ділі! І Ештон знову занурився в роботу над договором.
– … Обід…- Відволікли його на їжу. І якби не Пірей, до якого йому сьогодні йти, Ештон би пропустив обід. Але енергія потрібна, так що Ештон швидко напхався і повернувся до голографа.
Навушники, які йому замовив Кір – просто шикарні. З ними було легше абстраговуватись. Зрештою, в бібліотеці сьогодні аншлаг. Всі працюють. Всі! Навіть Акіл прийшов. Всі, окрім Ештона, за своїми столами сиділи – робили справи. А Ештон по центру стояв – з голографом вошкався.
Раптом Кір штурхнув Ештона потоком Енергії.
– Що?- Відволікся Ештон.
– Як щодо тієї універсальної енергії?- Запитав він.
– Що? Не зрозумів?- Спробував в”їхати Ештон на ходу.
– Ти мені розказував. Про унікальну енергію з допомогою якої ти проник в мою свідомість з візії. Ніби в інший простір. Як мені про це написати?- Пояснив Кір.
– Не пиши.- Е, ні. Про ХьєдХайн він поки не хоче розказувати. Все ще є надія здивувати Мерін.
– Не писати?- Здивувався Кір.
– Не пиши.- Підтвердив Ештон.
– Чому?- Вкрадливо запитав Кір.
– Хех.- Ештон зітхнув і задумався.- З особистих причин.
Кір здивувався. Обдумав:
– Гаразд…
Ештон кинув на Кіра ще один погляд і знову зітхнув:
– Це не для всіх інформаця. Я взагалі цим окрім тебе, Рікона, Сірін і Картера ні з ким не ділився. І нехай так залишається якомога довше.- Ештон вичікувально подивився на Кіра. Той здивовано підвис, тоді кивнув. Ештон спробував повернутися до роботи, але на порозі з”явилася Сірін з вечерею. Чорт… Все – напрацювався, адже після вечері треба буде йти в Науковий Центр.
– Сірін, привіт. А ти чому з вечерею?- Приречено поплентався Ештон за стіл, находу “роззброюючись” – голограф зберіг, закрив, зняв навушники, поклав на голограф, особливо не парячись.
– Привіт. Просто ти поговорити хотів, от Ванесса і попросила вечерю принести – заодно.- Сірін розставляла перед ним вечерю.
– Як в старі добрі часи.- Усміхнувся Ештон пригадуючи, як Сірін годувала його і Рікона в Храмі. Сірін теж посміхнулась тепло спогадам.
– Якщо хочеш, я приноситиму тобі вечерю.- Якраз завершила вона, поставила піднос десь збоку, обігнула стіл і вмостилася до Ештона на стілець ззаду, обвивши його руками і ногами.
– Не треба. В тебе й так роботи вдосталь.- Усміхнувся Ештон, наминаючи. Сірін принесла йому енергозберігаючу вечерю, ніби спеціально, ще дужче нагадуючи дні у Храмі.- Ну, може інколи, хіба що.
Сірін дзвінко і задоволено засміялась і обняла Ештона. Йому аж на душі потепліло. Приємно стало. Потрібно було б поговорити по-ділу, але… от не хочеться в цей момент. І Ештон спокійно їв. Мовчки, в теплих обіймах Сірін, що ще й підмуркувала, здається. Ось це вже мила. Його дівчинка. Сірін теж не поспішала псувати Ештону настрій.
А коли Ештон доїв, Сірін встала, акуратно і плавно, ніби гіпнотизуючи, позбирала тарілки у нього з-під носу. А потім відставила їх десь вбік. І відтягувати розмову вже далі було нікуди… Йти в Науковий Цетр треба.
– Ну, гаразд…- Спробував вмовити себе Ештон.- Сірін. Твій договір вже майже готовий. Ще один-два дні і можна буде перезаключати.
Сірін здивовано підняла на Ештона очі. Якось розгубилась:
– Зі мною першою?
– Так. Рікон, ти слухаєш?- Уточнив Ештон.
– Так. слухаю.- Підтвердив він з свого місця.
– Я вам в договори ще при укладені заклав похибку.- Став пояснювати Ештон. Рікон здивувався. Потім встав, і став підходити ближче, прихопивши з собою стільчик. Сірін послідувала прикладу. Перехилилася через стіл, біля якого стояла, схопила важкезний стільчик однією рукою, і наче соломинку витягла його собі, щоб вмоститися біля Рікона. Щойно вони вмостилися, Ештон продовжив:- Її суть полягає в тому, що при взаємній згоді ми можемо розірвати договір.
Вони обоє застигли, округливши очі.
– Але… Нащо ти це зробив?- Якось нажахано і не розуміюче запитав Рікон:- Розірвати договір для нас означає – вірна смерть… Не найприємніша смерть. Краще б просто вбив.
Ештон стис губи, дивлячись на Рікона:
– Я нічого подібного не мав на увазі, коли робив це. Я керувався тим, що хотів, аби у вас був вибір. На той час я дуже мало знав про ларів. Так, мені сказали, що договір – це для вас пожиттєво, і що його розрив рівноцінний смерті, але інформація була надто розмита.- Поглянув він на Рікона. Той кивнув. Ештон продовжив:- А ситуації в житті різні бувають. Я думав, можливо в разі крайньої необхідності я зможу передати вас комусь іншому або що.
– Зрозуміло, Ештон. Нічого поганого ти не хотів.- Підбадьорливо усміхнулась йому Сірін. Її біохвилі виражали підтримку. Ештону і справді ніби від душі відлягло.
– За останній час виявилось, що ти маєш багато секретів.- Відкрито поглянув Рікон в очі Ештону. Ештон засміявся і відвів погляд вбік.- І… Багато їх ще?
– Вистачає, Рікон. Чим далі – тим більше.- Усміхався Ештон трохи сумно. Рашаз, Пірей – тільки чого варті.
– Життя Повелителя воно таке.- Усміхнувся Ештону Рікон.- Але так і має бути. Коли прийде час, ти розкажеш. А доти – не треба значить.- Усміхнувся впевнено він. І Ештон йому теж усміхнувся. І ще один камінь з душі впав. Йому було важливо, що Рікон розуміє.
– Кір, до речі. Маю завдання для тебе. Ти маєш з часом впоратись.- Пригадав Ештон.
– Так?- Зацікавився Кір. Ештона взагалі мало хвилювало, що Кір, Шона й Акіл чують розмову. Це навіть корисно.
– Мені потрібно, щоб ти знайшов спосіб заховати спогади. Щоб навіть під час спільних медитацій вони не просковзнули випадково. Я то себе намагаюсь контролювати в особливо принципових питаннях. Але, чим далі – тим стає складніше. В мені надто багато секретів, які мені не належать. Та й є такі речі… Як істинне ім”я, наприклад.- В цей момент Ештон ніби заледенів. Таке було враженя… Як тоді, коли він вчився закриватись. Йому не хотілося. Він не хотів закриватися від Мерін… І все його єство противилось, але він розумів – що потрібно. В пам”яті прослизнуло стільки спогадів, один за одним: рашаз у клітці, Пірей, що лежить біля нього і розкриває перед ним сокровенне, Мерін, що називає істинне ім”я -Нічна Тиша, і Місяць, що вливає в нього все більші і більші об”єми ХьєдХайн – ніби в схрон, лари, що поглинають енергію смерті на полюванні вповні, і тим самим відновлюють баланс у власній душі…
– Я зрозумів.- Раптом вивів Ештона з думок Кір.- Зроблю все можливе, а потім Вас навчу.
Ештон перевів на Кіра глибокий погляд і кивнув. Порозумілися. Ештон ще на якийсь час задумався. Потім зітхнув:
– Отже похибка. Спершу я створю новий договір, а потім знищу старий. Таким чином воля Повелителя для князя перетече в новий договір. Це перший варіант. І будь ви людьми, я б так і вчинив. Але ризик надто високий – ваші життя. Тому я збудую щось типу тимчасового з”єднання між договорами, після того, як князівський договір буде готовий. Якщо буде потрібно – сам проштовхну волю для князя в новий договір. Або руйнуватиму старий договір з кінця, щоб волі для князя не було куди діватися і вона перетекла у нове місце. А коли субстанція наших стосунків буде на своєму законному місці, я зруйную договір з допомогою похибки. Так у випадку з Сірін. Це найлегший варіант із наявних.- Зробив паузу Ештон, пригадуючи план.- Що потрібно від тебе. Ти повинна скласти присягу. Схожу, як під час укладання Клятви Вірності. Тільки прицільно для князя. Згодом я все ще раз перегляну і виправлю всі можливі помилки і похибки. А також додам милість Повелителя, якщо придумаю щось краще, аніж те, що уже придумав.
– Милість Повелителя?- перепитала Сірін.
– Так. Ментальний зв”язок, наприклад. У тебе ще в договорі є умова, яка відслідковує твій стан, і у разі критичних показників – повідомить мені.- Ештон перевів погляд на Рікона, всім своїм виглядом даючи зрозуміти, що це через нього і його вибрики. Той здивовано підвів брови. Сірін переварювала інформацію.
– То… У Сірін найлегший варіант?- Запитав Рікон.
– Так. У тебе Клятва Вірності ще старого зразка. Ти ніби ходиш в смертоносних оковах. Якби я тоді знав, на що погодився…- Прикрим тоном пожурив себе Ештон. І скрушно похитав головою.- Тільки те, що ти вірний від природи дозволяє тобі уживатися з цим договором… І зруйнувати цей договір без шкоди тобі – буде дуже складно. Але, слава Богу, я додумався вкласти цю похибку в договір. З нею буде легше. Можливо не за один раз, але я впораюсь.- Запевнив Ештон.
– Зрозуміло.- Покивав Рікон.- А Картер…
– Роботи ще не початий край. З вашою допомогою швидше, але все одно – довго. А з договором Сірін я можу працювати вже. Залишилось кілька днів роботи з голографом, і сформувати волю для князів.
– А Кір?- Уточнив Рікон.
– А Кір буде в останню чергу. Ми вже з ним узгодили. Почекаємо хоч трішки, аби тіло дозріло. До-речі, я так і не дізнався за продовження життя для людей. Доведеться підстраховуватись з допомогою договору і розглядати всі варіанти.- Зітхнув Ештон і потер очі, стиснувши перенісся і схиливши голову.
– Не переживай. Домовитесь.- Підбадьорив занепокоєно Рікон. Ештон підняв на нього погляд з усмішкою. Ось це вже вивчив Ештона. Ахаха.
– Рікон, і подбай, щоб розвідники надали мені можливість спілкуватися з Мерін.- Згадав раптом Ештон.
– Уже працюють над цим.- Запевнив Рікон. Ештон задоволено кивнув.
– Ну, гаразд, якщо все зрозуміло, я скочу не на довго в Науковий Центр.
– Ага.- Лари заворушилися аби завершити вечірні справи, повставали.
А Ештон попрямував на вихід.
Для економії часу Ештон приїжав на капсулі прямісінько до лісу Пірея так, як Кіра возив. Він швиденько вибрався з капсули і попрямував до місця постійної дислокації одного конкретного злющого алубі.
– З”явився! Може мені тебе ще до ночі чекати?- Налетів Пірей, щойно Ештон переступив поріг.
– Вибач, затримався…- Хотів було виправдовуватися Ештон.
– А графік нащо складали?- Шипів Пірей, уривчасто дихаючи і шкірячи зуби.
– Та не злись. Йди…- Простягнув Ештон руку до Пірея. Але той відмахнувся від нього.
– Покинь нас!- Гаркнув він до підлеглого, якого Ештон не помітив через рявкіт Пірея прямо в очі. Чоловік років двадцяти п’яти на вигляд(але це ж Шазарія, хрін його знає скільки йому) озлоблено поглянув на Ештона з такою неприкритою ревністю і люттю, що у Ештона від здивування ледь щелепа не відпала.
– До завтра, Пірей.- Перевів він м”якший погляд на алубі і вийшов. Ештон провів його шокованим поглядом.
Щойно двері за ним зачинились, Ештон швиденько підійшов до Пірея, який вже встиг нахилитися над пробірками, щось записуючи у свій Ключ:
– А ти в курсі, що він на тебе слини пускає?- Зацікавлено запитав Ештон. Пірей на нього глянув скоса, відволікаючись від пробірок
– Годувати будеш чи ні?- Фиркнув він.
Ештон негайно поклав руку на плече Пірея. І він відчув його зацікавлений, грайливий і змовницький настрій. Нахмурився, насупився і роздратовано відвернувся, поглянувши на предмет свого дослідження через оглядове скло:
– Я знаю. Забери його собі. Він дуже розумний – знадобиться.- Сказав він, хмурячись і майже не гарикаючи.
– Що? Чому?- Ештон не зрозумів логіки.- Тобі ж потрібна людина для договору. От маєш кандидатуру. Запропонуй.
– А що я йому можу дати взамін?- Рявкнув він на Ештона, клацнувши зубами, Ештон аж почув цей звук. Тоді Пірей поглянув на нього злісно з-під лоба:- Я емоційний імпотент. Що я можу дати йому?- І його ікла ненавмисно прикусили губу з одного боку в тихій злобі. Мабуть, у нього просто ікла задовгі. Але зараз, чомусь, Пірей злого бульдога не нагадував. Швидше… Та нікого. Просто злого і не привітного Пірея, щирого, тим не більше, з великими очима кольру темної грози.
Та Ештону шкода Пірея не було:
– Ого, які ти словечка знаєш.- Вирішив він підковирнути, познущатися трохи.
– Я науковець!- Обурився і вскипів Пірей:- Я знаю що таке імпотенція!
– Ахахах! Точно, забув – забув!- Пхаха. Пірей аж кипів весь. Ештон продовжив підтрунювати:- А ти не хвилюйся він знайде що з тебе взяти! Ахахах!- І картинки, як пацанчик з Секретного відділу Наукового Центру розводить Пірея на секс, аж надто явно замелькотіли перед очима.
– В якому розумінні?- Визвірився він.
– Пхахах. По ходу розберетесь.- Ештон уже ржав вголос не стримуючись. А Пірей нічого не розумів і дратувався від цього ще дужче. Ештон витирав сльози вільною рукою.
– Раніше значно легше було. Приходиш і вибираєш худобину з апетитнішою енергією. І все.- Зітхнув Пірей.
Ештон на нього поглянув, припинивши сміятися лише на мить. А потім вибухнув новою хвилею. Ох, Пірею свої погляди довелося перекошлатити. Чи це ще тільки на носі в нього? Ештон навіть поспівчував трохи, уявивши себе на місці Пірея, типу він має з шимпанзе чи горилою в пару вступити. Але це викликало в Ештона ще дужчий наплив сміху. Тому що себе на це місце ставити не вдавалося ніяк і там все одно був Пірей. Пахаххахах! Ой, біси…
– Годі сміятися з мене! Нахабна людська істота!- Рявкнув Пірей незадоволено. Але Ештон відсунув його мармизу від себе не надто делікатно потоком енергії.
– Ооой… Якщо серйозно, то закінчуй придурюватись і поговори з ним. Якщо в нього є хоч якісь задатки, то я його навчу ділитися з тобою емоціями.- Все зітхаючи і тримаючись за живіт простогнав Ештон.
– Ти спершу оплату за те що годуєш придумай!- Зморщив Пірей ніс і оскалив зуби. З натуральним гарчанням. Та в Ештона хоч вбий, сьогодні не виходило сприймати Піреєву злість серйозно.
– А я вже придумав. Навчи мене танцювати.- Заявив Ештон. На цю заявочку Пірей оскаженів. Аж слів не знайшлося. Тільки піни біля його перекошеного рота не вистачало.
– Я тобі що ТАНЦЮРИСТ? Вкінець обнахабнів?- Єрепенився він. Ештона прорвало на нову порцію сміху.
– Але ж ти алубі. Навчи мене танцю алубі. Це ж ритуал.- Намагався Ештон видавлювати з себе крізь сміх.
– Знайшов вчителя!- Присмирнів Пірей. Тоді злісно видихнув через ніздрі:- Гаразд. Але спершу твоя медитація. Ти мені багато часу зекономиш.
– Гаразд.- Пробував дихати рівно Ештон.- Тобі вже досить чи ще ні? Завтра знову буду їсти, як свиня на забій.
Пірей на нього кинув погляд скоса:
– Досить.
Ештон забрав руку. І спробував вирівняти біоритми. Бо так сміятися – це теж уже не здорова фігня, як каже Кір.
– Настрій у тебе щось дуже хороший.- Підозріло прижмурився Пірей.
– Мерін з медитації вийшла. Ми переписувалися.- Щасливо усміхнувся Ештон.
– М… А я вже думав, щось важливе.- Відвернувся Пірей до скла знову.
– Ну, я вже завершив розробку одного князівського договору. Ще кілька днів – буде другий. Заключу його одразу. Робота рухається… А що це ти тут робиш?- Спробував Ештон зрозуміти що за склом. Там була просто порожня кімната.
– Нові мікромеханізми тестую. Вони поки надто небезпечні. Намагаюсь це виправити.- Пірей задумливо поглянув за скло.- Я їх зробив значно меншими, аніж до цього.
Ештон сковзнув у сприйняття, потім у напівмедитативний стан – приблизив свідомість. По всій кімнаті було мерехтіння енергії.
– Вони дивно поводяться.- Проконстатував Ештон безжиттєвим тоном з-за пелени напівмедитативного стану.- Виділяють дуже багато енергії. І дуже рівномірно розприділяються у просторі.
– Вони для цього і є. Це механізми для підтримки інших – джерела енергії. Я думав, що, можливо, таким чином зможу замінити потребу харчуватися з допомогою людей.- Поділився Пірей.
– Не зможеш.- Перевів Ештон серйозний погляд на Пірея, уже повернувши собі звичний стан.
– Чому – ні?- Запитав Пірей.
– Тому що енергетична підживка заключається не просто в обміні енергією. Це стабілізація однієї свідомості з допомогою іншої. Душі, можна сказати, хоча я не певен на рахунок того, які саме структури повинен мати донор для енергетичної підживки. Але для цього мікроорганізмів – замало. Тварин теж замало. Інакше не були б люди основою розумного життя.- Пояснив Ештон просту істину.
– А як же тоді Місяць? Сонце? Зорі?- Запитав Пірей.- Деякі істоти, карни, наприклад, харчувалися енергією світил. І Мерін в медитаціях так харчується. Якщо вдасться повторити хвилі цієї енергії…
– А хто сказав, що світила не мають свідомості?- Перевів Ештон погляд на Пірея від скла.
Пірей уважно поглянув на Ештона. І зацікавлено задумався.
Додати до улюблених