Багато чого сталося з Гаррі ще до того, як він навіть встиг приїхати до Гоґвортсу. Спочатку дивний будинковий ельф, потім літаюча машина, будинок Візлі та зачарована платформа. Зараз Поттер сидів на підвіконні в закритому жіночому туалеті і дивився на прекрасне нічне небо. Він був неймовірно радий, що знову опинився в школі чарівництва та магії, подалі від Дурслі та побоїв.
— Як я хотів би зараз політати, — зітхнув хлопчик, небо було чистим, а місяць світив яскраво, як сонце.
— Так, погода якраз підходить для нічної прогулянки, — прокоментував Рон. Він стояв поруч із вікном і шукав у сумці мазь від ран та шрамів.
— Не розумію, чому вам так подобається літати, особливо вночі? — Герміона сиділа на підвіконні, притулившись до вікна і вдивляючись у нічну порожнечу.
— Тобі й не збагнути, це треба відчути.
— Саме так, відчути цю безмежну свободу польоту, адреналін коли робиш якийсь небезпечний трюк. Коли я на мітлі, я ніби потрапляю в інший світ, світ без обмежень, де я вільний як птах.
— Нісенітниця яка, — трохи роздратовано пирхнула дівчинка, — ви б краще так вчилися, як розповідаєте про мітли.
— А ось і ні, — почав сперечатися Рон, але Гаррі вирішив запобігти подальшим суперечкам.
— Давайте краще займемося справою? — Запропонував він, а його друзі охоче погодилися.
— Давай спочатку я перевірю твою руку, а Рон займеться спиною? — Поттер кивнув і обережно повернувся спиною до Візлі та Грейнджер, почав розтігувати ґудзики на сорочці. Коли сорочка нарешті полетіла вбік, почулися два шоковані зітхання.
— За що? — це єдине, що змогла запитати Герміона, рани справді були страшними, а шрами під ними ще гірші. Щоправда стараннями Рона і Герміони більшість із них стали майже не помітними.
— Прощальний подарунок, — буркнув Поттер і розповів усе, що з ним встигло статися на канікулах, включаючи дивного ельфа на ім’я Доббі.
— Це дуже підозріло, — зітхнув Рон, обережно обробляючи рани хлопчика, який вижив зіллям з різних лікувальних трав.
— Дай мені руку! Судячи з усього, заклинання накладав Рон, воно було досить сипким, благо батьки Рона були не дуже уважні через постійну зайнятість. Після того як дівчинка зняла пов’язки, вона побачила кілька синців, ніби його хтось сильно схопив, деякі були менші, деякі більше, а в районі зап’ястя сильне забиття.
— Здається тобі вже трохи краще, — прокоментував Рон, коли побачив, що деякі синці потьмяніли з того часу, коли він обробляв їх охолодним зіллям у Норі.
— Так, синці майже пройшли, а рука вже не так болить, — Поттер іноді тихо стогнав, коли Герміона міняла бинти, а Візлі почав обробляти жахливі побої на спині. Нарешті дівчинка закінчила і сіла край підвіконня. У ході перев’язки у неї з Роном почалася суперечка, і Гаррі як завжди довелося їх обох заспокоювати. Йому ніколи не подобалося коли його два найкращі друзі сварилися, особливо коли він був причиною перепалки.
— Я просто боюся, що з тобою може щось трапитися, якщо ти повернешся в цей будинок, — в очах Грейнджер стояли сльози, тому Поттер намагався заспокоїти подругу, він сів поруч на підвіконня і взяв її за руку.
— Все буде гаразд, обіцяю. Зі мною нічого не станеться, — шепотів він їй на вухо, погладжуючи її руку. Рон сів з іншого боку і почав її заспокоювати. Час наближався до ранку, тому троє Гріфіндорців вирішили скоріше повернутися до себе в вежу, але перш вони вирішили піти завтра в Заборонений ліс, щоб знайти деякі трави для зілля. Вони навіть не здогадувалися, що за ними стежать, коли вони поверталися до своєї вітальні, хоч і відчували присутність когось зайвого.
***
Уроки пройшли досить швидко, хоча трійця виглядала втомленою після вчорашньої прогулянки. За цей час Герміона змогла дістати деякі інгредієнти для зілля. Дорогою на останній урок вони примудрилися зустріти Персі.
— Виглядайте неважливо, — зауважив він, уважно розглядаючи обличчя свого брата та його друзів, підштовхуючи їх в один із тихих кутів коридору, щоб їх ніхто не підслухав.
— Ми вчора займалися ранами Гаррі, — прошепотів молодший Візлі. Єдиний у Гоґвортсі хто знав, що у Гаррі проблеми з сім’єю, крім Рона та Герміони, були Персі, Фред і Джордж, та й Снейп, правда Гаррі про це не знав. Брати Рона довідалися про таємницю Поттера лише недавно в Норі. Тоді вони випадково побачили, як їхній молодший брат надавав медичну допомогу хлопцеві, який вижив. Тоді було витрачено чимало зусиль, щоби переконати братів нікому не розповідати. Правда брати Візлі поставили ультиматум, або Гаррі сам каже комусь із дорослих про його важке становище в сім’ї маглів до кінця навчального року або вони зроблять це самі.
— А ще сьогодні ми йдемо в Заборонений ліс, — прошепотів Гаррі, — у нас закінчилися потрібні трави для зілля, – Персі важко зітхнув і провів рукою по обличчю.
— Ви нікуди не підете сьогодні вночі, — похитав головою старший Візлі, перш ніж хтось із Золотого тріо почав обурюватися, він продовжив. — Я схожу, мені ходити лісом не так небезпечно, як вам трьом.
— Ти впевнений? Ми самі можемо сходити, або я один, якщо ти турбуєшся про Рона, — Гаррі не хотілося обтяжувати когось через щось таке дурне.
— Я турбуюся про вас трьох, до того ж як староста не можу дозволити другокурсникам вештатися за Забороненим лісом одним, так що я найкращий ваш варіант. Зустрінемось після відбою в жіночому туалеті на другому поверсі, я принесу всі потрібні трави.
— Але як ти вийдеш із Гоґвортсу непоміченим? — запитала Герміона, хоч вона довіряла Персі і знала, що він буде у відносній безпеці в лісі, бо він знав набагато більше заклинань, ніж Гаррі та Рон, але вона хотіла переконатися, що з ним усе буде гаразд.
— Ви ж не думали, що тільки близнюки знають секретні ходи в Гоґвортсі? — саркастично запитав старший Візлі і ізчез за наступним поворотом, поспішаючи на свій урок. Троє дітей знизали плечима і теж підбігли на свій урок.
***
Персі пробирався крізь кущі до Забороненого лісу. Насправді старості було простіше вислизнути зі школи після відбою, ніж будь-кому іншому учню. Особливо, якщо користуватися секретними проходами, які розташовані по всьому замку. Заборонений ліс був страшно тихим уночі, хоча багато хто з Гриффіндорців і Слизеринців любив прогулюватися лісом таємно від вчителів. Це була одна із спільних чорт ворогуючих факультетів, Когтевран і Пуффендуй ніколи б не тинялися по лісу, особливо вночі. Одні боялися його, іншим він просто був не цікавий, а треті були досить розумні, щоб знати які небезпеки таїть ліс. Але Гриффіндорців і Слизеринців щось невідоме притягало до нього, можливо саме заборонність і Персі збрехав би, якби сказав, що не разу не здійснював нічні вилазки до лісу. Насправді майже кожен учень двох факультетів був у лісі частіше одного разу, бо ліс мав свій власний чарівний шарм, хоч і лякаючий. Зараз Заборонений ліс лякав Персі і він знав, що не повинен заходити занадто далеко, інакше може потрапити в біду, благо майже всі трави, що йому треба було зібрати росли близько до узлісся. Ніхто не знав, чому це відбувалося, але всі знали, що ліс має свою власну особливу магію. Звичайно, всі прогулянки не заходили занадто глибоко в ліс, обидва старости факультетів спеціально наносять особливі знаки щороку, щоб показати де кінець дороги.
Персі вже вийшов на узлісся і збирався зайти в глибину, але перш ніж це сталося, його смикнули за воріт мантії.
— Кудись збираєтесь, містере Візлі? — почувся лютий холодний шепіт над вухом рудого хлопчика. Усередині Персі все похололо, він натрапив саме на того викладача, якого найбільше не хотів зустрічати. Коли хлопчик обернувся, він побачив страшного вчителя зілля професора Снейпа. Старший Візлі спробував пояснити, але нічого не встиг сказати, як його досить грубо потягли у бік замку. І хлопець буквально благав Мерліна, щоб Северус Снейп не зняв через нього бали з Гріфіндора.
Додати до улюблених