Після цих слів Чжоу Цзишу відсунувся і привів себе до ладу, поправляючи ханьфу. Тільки розпатлане волосся і трохи вологе чоло залишилися як нагадування про те, що тільки-но відбувалося. Чжоу Цзишу ще раз глянув на Вень Кесіна, відірвав шматок тканини його рукава, на що отримав гучні обурення. Невимушено він витер його шкіру від білих слідів і трохи застебнув пояс одягу. Поплескавши того по животу, Чжоу Цзишу встав і відчеканив:
— Добре, я піду.
— Мій коханий чоловіче, що ти робиш, куди ще йдеш? Розв’яжи мене, А-Сюй, до чого це все?
«Розв’язати тебе? Я чудово знаю, до чого це призведе.»
Немов прочитавши його думки, Вень Кесін швидко запевнив:
— Я не робитиму нічого непристойного, обіцяю. Просто хочу обійняти тебе, після такого мені потрібна твоя любов і турбота.
Чжоу Цзишу примружився і, не стримавши сміху, відповів:
— Твої обіцянки звучать ненадійно.
Звичайно ж, Вень Кесін міг розв’язати руки сам, просто порвавши стрічку. Якими б вузлами Чжоу Цзишу не зв’язав його, Хазяїн Долини Привидів точно зміг би знайти лазівку. Але це була справа принципу… і загравання.
— Ти такий жорстокий, просто послухай себе. Спочатку ти скористався мною, щоб задовольнити свої бажання. Мною – благодійником Венем! — ще б трохи і з цього засмученого обличчя потекла б крокодиляча сльоза. — А тепер кидаєш на свавілля долі страждати. Ти не обійняв мене, залишаєш лежати на холодній підлозі. У мене руки заніміли й почервоніли, А-Сюй!
Чжоу Цзишу спокійно слухав цю тираду, не перебиваючи.
— Так тепер ще й кажеш, що не віриш мені… Ранив у серце настільки, що навіть суп забуття не допоможе мені забути твою черствість. Адже суп забуття душам допомагає заб-…
В цей момент Чжоу Цзишу усвідомив, що Вень Кесін з одних промов переходить до інших, починаючи розповідати всякі легенди. Він махнув на того рукою й попрямував до дверей.
— Добре, як скажеш.
— А-Сюй, ні, ти не можеш мене покинути!
— Це буде тобі уроком, подумай над своєю розпусною поведінкою. Навчися стриманості, — після цих слів двері зачинилися.
Вень Кесін лежав нерухомо ще якийсь час, а потім підвівся. Він зітхнув, сидячи у центрі кімнати на підлозі, а потім на його обличчі заграла посмішка.
Чжоу Цзишу нікуди не пішов: він стояв за дверима й уважно слухав те, що говоритиме Вень Кесін. Кінчики його губ теж були підняті, утворюючи легку усмішку.
Трохи почекавши, Вень Кесін тихо прочистив горло й заскиглив:
— Ось значить яка ціна всього, що між нами було… Нещодавно я клявся тобі, що хочу зв’язати своє серце з твоїм, а тепер ти так вчиняєш зі мною.
Чжоу Цзишу ледве стримував сміх, але уважно слухав цього великого мученика.
Наче маленьке ображене вовченя, Вень Кесін почав ще жалібніше завивати:
— Ну, розв’яжи мене, Лорд Чжоу, прошу! Хіба колись я тебе обманював?
Два найбільші хитруни та обманщики мірялися, хто з них праведніший, яка іронія. Один за дверима милувався цим з непохитною гордістю, що він вельмишановний пан. А другий – на підлозі сумно зітхав, перераховуючи свої миротворчі заслуги.
— Коханий, не будь таким грубим зі мною! Я, здається, більше не відчуваю рук… О, ці руки! Ці руки могли ще стільки добрих справ сотворити, невже мені доведеться їх відрізати? Хто ж тебе захищатиме?
«Навіть уявити важко, як же я впораюся без твого захисту».
Вони обоє чудово розуміли, яким же абсурдом зараз займаються. Вень Кесін відчував присутність Чжоу Цзишу за дверима, адже той навіть і не думав використовувати приховувальні техніки. А Чжоу Цзишу знав про можливості Вень Кесіна розв’язати себе власноруч. Якби тільки Чжан Ченлін побачив поведінку цих двох великих майстрів, то він ледве стримався б, щоб не пирснути зі сміху. І хто ще тут маленька дитина?
— Так ти пішов… — з розчарованою задумливістю мовив Вень Кесін.
Чжоу Цзишу походив біля дверей, але, зрештою, йому це набридло. Хоча, точніше сказати, він просто усвідомив, якої величезної помилки припустився, не забравши вино зі столу.
Вень Кесін з надією підняв свою пониклу голову в бік звуку дверей. До кімнати гонорово увійшла людина, на обличчі якої читалася поблажливість: «Так і бути, я прощаю тебе, недостойна дружино».
— Чжоу Цзишу передумав?
Невідомо, що саме рухало Чжоу Цзишу в той момент, і чому він підійшов до Вень Кесіна і зупинився, а не пішов забирати вино. Дивлячись на того зверху донизу, він прокоментував:
— Ця дружина благає розв’язати її?
Вень Кесін скривив посмішку. Якась частина його хотіла сказати щось на кшталт: «Побачимо, хто ще благатиме». Але, знаючи себе і своє трепетне ставлення до Чжоу Цзишу, Вень Кесін промовчав, вважавши ці слова промайнувшою дурістю.
Чжоу Цзишу знав, чим усе скінчиться. Проте він справді сів поруч, перехоплюючи його руки, і почав розв’язувати вузол. Обережно, з серйозним виглядом, своїми тонкими пальцями він витягав краї стрічки. Вень Кесін задивився на ці рухи: як спритно.
Пальці Чжоу Цзишу були худі й довгі, але вправні. Шкіра їхня бліда, лише кісточки трохи почервонілі. Кінчики пальців холодні, і на деяких виднілися старі мозолі з подряпинами.
Спостерігаючи за цим усім, Вень Кесін і не помітив, як виявився звільненим від кайданів. Він підняв свій погляд на Чжоу Цзишу: що за неконтрольоване бажання та вседозволеність? І головне — Чжоу Цзишу цього й очікував
— Дякую, А-Сюй, — він покрутив руками, розминаючи їх, а потім розкрив їх для обіймів.
Зітхнувши, Чжоу Цзишу посунувся ближче, дозволяючи Вень Кесіну його обійняти. Той стиснув тканину його одягу на спині, притискаючи все ближче тіло Чжоу Цзишу до себе. Вень Кесін уткнувся йому в плече і пробурмотів:
— Я нарешті не помилився з часом.
Все життя — запізнюючись з нагодою, все життя — втрачені можливості. Вень Кесін ненавидів почуття “не того часу”. Але найжахливіше з усіх цих ситуацій було те, що він міг втратити Чжоу Цзишу назавжди.
Почувши тон його голосу, Чжоу Цзишу вже почав переживати, що той знову почне пхикати і плакатися йому. Він підніс руку до його маківки і м’яко поплескав, погладжуючи волосся. Але після коротких одкровень, Вень Кесін все ж таки взявся за своє: будучи поряд з шиєю, він трохи прикусив шкіру, дозволяючи своїм рукам прогулюватися по всьому тілу Чжоу Цзишу. Спочатку Чжоу Цзишу думав: «була не була», але якась чудова ідея спала йому на думку. Він ще не навеселився.
Чжоу Цзишу відсунувся від Вень Кесіна й підвівся, відходячи далі.
— А-Сюй, це нечесно.
— Лао-Вень, ти про що?
Глянувши на Чжоу Цзишу, який спокійно стояв собі, Вень Кесін раптом все зрозумів. Він торкнувся пальцями губ і задумливо запитав:
— Хочеш, щоби за тобою бігали?
— Зовсім ні, — з інтонацією «а ти трохи тямиш» відповів Чжоу Цзишу.
Тоді Вень Кесін теж підвівся, заклав руки за спину й повільно почав підходити до Чжоу Цзишу, який у свою чергу витримано відступав. І щоразу, коли один наближався, інший відходив у інший бік. Спочатку це були просто розмірені кроки, але потім два найбільші майстри просто почали бігати по кімнаті.
Коли Чжоу Цзишу тікав, то обійшов довкола столу, підхоплюючи вино. Тепер він попивав алкоголь із глека, поки намагався втекти від Вень Кесіна. Той же, у свою чергу, мало не впав, поки намагався встигнути за Цзишу, і зачепився рукавом за край столу. Вень Кесін також навіщось підібрав стрічку з підлоги, що змусило Чжоу Цзишу насторожитися.
Мракобісся тривало, поки майже половина палички ладана не згоріла. Але в одному зі своїх ходів Чжоу Цзишу прорахувався, а тому був загнаний у кут. Вень Кесін перекрив варіанти відступу і стояв перед ним, змушуючи притиснутися до стінки. Чжоу Цзишу, проте, зовсім не відчував поразки, він гордо тримав голову вгору.
— Здається, Лорд Чжоу програв, – лукаво посміхнувся Вень Кесін, пальцем ще вище підводячи піднесене підборіддя Чжоу Цзишу.
— Сказав пан Вень, що з крахом провалився в першому раунді.
Вень Кесін на це лише пирхнув:
— Тоді не було бою, я піддався.
Чжоу Цзишу хотів ще щось відповісти, коли іншою рукою Вень Кесін підніс стрічку до його обличчя і, натякаючи, посміхнувся.
— Жодної індивідуальності.
— Чому це? — сказавши ці слова, Вень Кесін накрив стрічкою очі Чжоу Цзишу й зав’язав вузол на потилиці.
Якби в кімнаті було світліше, можливо, Чжоу Цзишу ще щось побачив би. Але мало того, що він перебував у тіні, то ще й тканина була щільною і не пропускала світло. У результаті перед його очима постала темрява, з якої виривав лише голос Вень Кесіна:
— Якщо перекрити один із органів чуття, то інші, замінюючи його відсутність, обов’язково загостряться, — кінчиками пальців він повільно пройшовся хребтом до стегон і назад до обличчя. — Що скажеш, А-Сюй?
Кому як не Чжоу Цзишу це знати? Іноді, щоб краще почути звуки на місії, він навмисне зав’язував собі очі або дуже сильно їх заплющував. Зараз дотики Вень Кесіна були особливо обпаляючими, пробираючи до дрібних сиріт. Він видихнув:
— Це правда.
Вень Кесін задоволено посміхнувся з думкою: “Як чудово”.
— Тоді просто не рухайся… І, можливо, тобі доведеться навалитися на стіну.
— Я можу втриматись на ногах.
Знизавши плечима, Вень Кесін опустився на коліна. Він ще раз глянув знизу вгору на Чжоу Цзишу: той насупив брови і трохи привідкрив рота, все вичікуючи чогось.
— Що ти… — він розгублено здригнувся.
Вень Кесін взяв босу ногу Чжоу Цзишу за п’яту й підніс до свого обличчя. Іноді дивлячись на чужу міміку, він ніжно поцілував пальці й почав підніматися вище до гомілки.
Оскільки Чжоу Цзишу швидко лише накинув на себе верхню накидку, ноги були повністю оголені. Це скоротило Вень Кесіну час на його роздягання. Поки вони бігали, він часто поглядав на стопи Чжоу Цзишу, на те, наскільки вони натреновані. Адже навіть у звичайній ходьбі відчувалася якась граціозність упереміш із упевненістю.
Вень Кесін ніяк не відреагував на це зітхання Чжоу Цзишу, рукою з задньої сторони іншої ноги він погладжував повільними рухами вгору-вниз, поцілунками в цей час піднімаючись все вище. Коли губи дійшли до коліна, Вень Кесін не стримався і провів язиком доріжку вгору, в кінці трохи прикусивши бліду шкіру. Він зміг почути тихе переривчасте дихання Чжоу Цзишу, коли його нога трохи сіпнулась. На секунду на обличчі в того відбилася гримаса чи то болю, чи навпаки задоволення. Весь цей час Чжоу Цзишу тримав у руках глечик з вином, і в цей момент він сильніше стиснув шийку посудини.
Вень Кесін ласкаво перехопив вино й поставив збоку на підлогу.
— Якщо ти випустиш його з рук, Чжан Ченліну доведеться прибирати уламки.
— Вміння тримати швабру теж не завадить.
Вень Кесін лише короткр усміхнувся й поцілував ногу з внутрішнього боку. Так, повільними поцілунками він усе піднімався, намагаючись не пропустити жодне місце на цій шкірі. Іноді він зривався через її м’якість і кусав, залишаючи слід від зубів. Такі мітки тепер були звичною справою на тілі Чжоу Цзишу. Він знову глянув на обличчя вгору: звання лорда йому так сильно пасувало. Тримався, ніби перебував перед самим імператором. Схоже, ця звичка навіки вкоренилася у голові Чжоу Цзишу.
— Тобі дуже личть бути Лордом Чжоу, — після цих слів Вень Кесін висунув язик і плавними рухами облизав внутрішню частину стегна. — Але звання мого чоловіка личитиме набагато більше.
Вень Кесін на мить зупинився, відчувши на своїй маківці чужу руку.
— Гаразд, я готовий бути будь-ким, тільки не клич мене більше лордом, — він ніжно заплутав свою руку у волоссі Вень Кесіна.
Останній сумно усміхнувся:
— Добре, А-Сюй.
Чжоу Цзишу перебирав рукою пасма волосся Вень Кесіна, іноді від нього можна було почути здавлений сип. Нехай це було і не дуже помітно, але Вень Кесін, який постійно то губами, то язиком, то зубами торкався його тілп, відчув, як воно трохи тремтить. Він потерся носом об ногу Чжоу Цзишу і прошепотів:
– Ідеальний.
Потім він розташувався прямо навпроти пояса Чжоу Цзишу і, торкнувшись язиком кінчиків своїх пальців, вичікуючи запитав:
— Цзишу, ти дозволиш мені зробити це для тебе?
З юності відвідуючи будинки розпусти та подібні розважальні місця, нехай і не особисто побувавши в їхніх кімнатах, але Чжоу Цзишу одразу зрозумів, про що йдеться. Він пам’ятав, як вони з товаришами проходили номери й чули звідти долинаючи чоловічі стогони , сповнені липкої хтивості та задоволення. А от його дурний шиді так і не розгадав тоді, чому саме.
Правду кажучи, Вень Кесін даремно вважав Чжоу Цзишу «чистим», адже всі свої роки той провів потопаючи в глибокій багнюці. Стільки заплутаних таємниць та розбирань, вбивств, веселощів з алкоголем, дівчат та аромату косметики… Напевно, якби хтось із його друзів був зараз живий і поруч, вони б назвали Чжоу Цзишу кимось на кшталт шляхетного покидька. Але для Вень Кесіна це не мало жодного значення. Хіба сам він не був огидним хитруном і справжнім чудовиськом?
Замість згоди Чжоу Цзишу поклав другу руку на голову Вень Кесіну, розміщуючи долоні по обидва боки, біля вух. Останній дивився на обличчя Чжоу Цзишу, намагаючись розгадати, що він зараз відчуває. Вень Кесін торкнувся руками його стегон і трохи погладив, прибираючи зайву тканину вбік.
Він привідкрив рота й обережно обхопив губами член Чжоу Цзишу, відразу відчувши як пальці у нього на голові стиснулися сильніше. Напевно, був би його рот зараз не зайнятий, він би точно пустив якийсь дивний жарт. Але все, що Вень Кесін зараз міг, це спускатися нижче, вбираючи більше збудженої плоті.
Його А-Сюй, людина, якій він хотів присвятити свої життя, якого він хотів просто при одному лише погляді і з яким він хотів завжди бути поруч. Його Чжоу Цзишу, з яким він міг вдаватися до розпусти, відчуваючи себе безмежно коханим і бажаним.
З думками про те, наскільки ця людина прекрасна, він старанно, з особливою увагою його ублажав. Посмоктуючи, захоплюючи все глибше, він допомагав собі руками, а іноді просто облизував. Чжоу Цзишу закинув голову, чи не самою маківкою упираючись у стіну. Він розімкнув губи, привідкриваючи рота, з якого вирвався глухий стогін. Пальцями Чжоу Цзишу втиснувся Вень Кесіну в голову, несвідомо підштовхуючи її вниз, змусивши тим самим увібрати член до самого початку.
— Не роби так, я тебе послухаю, якщо ти просто скажеш, але це було дуже несподівано… — швидко випалив Вень Кесін після того, як звільнив рота.
— Не базікай… — прохрипів Чжоу Цзишу і м’якше спрямував того рукою вниз.
Вень Кесін вважав себе досвідченим обрізаним рукавом, що розуміється на всіх тонкощах і нюансах мужоложства. Однак зараз його серце трохи переживало, адже він дуже хотів зробити все, як треба. Так щоб Чжоу Цзишу все сподобалося. Вень Кесін підвів очі на нього: у цьому погляді читалася вся ніжність з любов’ю, на яку була здатна ця людина, але при цьому палке бажання нікуди не пропадало. Навпаки, з кожним рухом язика і з кожним ковтком воно ставало дедалі більше. У результаті він просто прикрив очі, віддаючись всьому своєму жаданню та пристрасті. Його рухи були такими ж акуратними, але інтенсивнішими, глибшими. Вень Кесіну хотілося принести Чжоу Цзишу задоволення, і при цьому швидше приступити до того, щоб посмакувати все його тіло цілком і повністю.
Кімнату заповнював солодкий запах розпусти впереміш із брудними звуками насолоди. Так само брудними, наскільки, іронічно, було чистим їхнє кохання. Тепло, волога, слина, червоні від тиску тіла коліна, сплутане в пальцях волосся, тремтіння всюди і неприховувані судомні зітхання. Двоє людей, які безмежно довго хотіли віддавати себе один одному. Це була ніч, коли вони могли втамувати свою спрагу.
Дійшовши до піку такої чуттєвої насолоди, Чжоу Цзишу відчув, як його тіло обм’якло. Його ніколи не могли зв’язати чи спіймати, а тут знерухомили ось так… Не в силах чинити опір, він перекинув руки на плечі Вень Кессіну, утримуючись у трохи зігнутому положенні. Чжоу Цзишу подумав, що це почуття було не таким, як він собі уявляв. Звуки з його горла були іншими, ніж у тих чоловіків. І це було зовсім не так брудно. Вень Кесін подивився на його долоню, поки ковтав не найприємнішу на смак рідину. Він торкнувся пальцем губ, витираючи куточки, поки по підборіддю стікала біла густа крапля. Висунувши язик, він зміг прибрати її частину, а рештки захопив пальцем. Облизав його кінчик, він підвівся, підтримуючи Чжоу Цзишу під руки:
— Все добре?
Обіймаючи того за шию, трохи навалившись на нього тілом, Чжоу Цзишу поволі відповів:
— …Так.
Пан Чжоу виглядав зараз так напрочуд знесилено. Пригадуючи їх перший раз, Вень Кесін навіть міг би сказати, що тоді він виглядав куди більш витривалішим. Але це ж Чжоу Цзишу, він не був би собою, якби не те чудотворне швидке відновлення.
Притиснувши до стіни своїм тілом, утримуючи руками талію, Вень Кесін почав цілувати шию Чжоу Цзишу, вже без того всю червону й обкусану.
— Ти не даси цьому старому чоловікові відпочити?
У відповідь Вень Кесін рукою відсунув тканини одягу, які й так ледве трималися на тілі, а після такого й зовсім звалилися вниз. Чжоу Цзишу відчув легку прохолоду, яка хоч якось заспокоїла його розум. І в цей же час він подумав, що в усьому тут щось неправильно: абсолютно оголений, обм’якший і притиснутий до стіни. Цей Вень Кесін просто наругався над ним, як тільки міг! Але жодних зауважень Чжоу Цзишу не сказав, тільки уривчасто зітхнув від нової хвилі збудження.
Несподівано однією рукою Вень Кесін пройшовся вигином спини і вчепився в сідниці.
— У тобі немає ні краплі шляхетності, — напівпошепки крізь зуби процідив Чжоу Цзишу.
— Ти завжди мене тільки ображаєш, – Вень Кесін трохи подумав, а потім, лукаво посміхнувшись, ущипнув його за те ж саме місце. — Тобі не подобається, коли я так роблю?
— Почуваюся дівчиною на виданні.
У відповідь на це Вень Кесін лише посміявся і ніжно поцілував Чжоу Цзишу в щоку:
— Тоді я забираю цю дівчину.
Швидким рухом він перевернув все ще мляве тіло Чжоу Цзишу обличчям до стіни. Нахилившись у того над вухом, він прошепотів:
— Ти теж так багато балакаєш.
Він усе всипав поцілунками плечі та лопатки, не в змозі зупинитися. Рукою Вень Кесін торкнувся шиї, закидаючи голову Чжоу Цзишу на себе. Коли той віддав своє тіло до рук цього хтивого негідника, то підписав собі вирок на такі страждання. Вранці на Чжоу Цзишу і живого місця не зостанеться, швидше за все, він лежатиме в ліжку й цілий день бурчатиме, але зараз він міг лише жадібно ковтати слину, відчуваючи втиснутим в стіну тілом Вень Кесіна. Хоча, скоріше, він відчував себе втиснутим у самого Вень Кесіна. Той притискався до Чжоу Цзишу так сильно, що останній міг відчути, як здіймаються його груди від вдихів, як у нетерпінні трохи тремтять губи при поцілунках, і як Вень Кесін бажає його там унизу. Несподівано для себе самого Чжоу Цзишу видихнув:
— Не тягни вже.
— А-Сюй, не поспішай, дай мені насолодитися тобою сповна.
Проте сам Вень Кесін розумів, що він мучить себе теж. Вони були так близько, але хотілося бути ще ближчими. Незважаючи на сказані вище слова, Вень Кесін все ж таки підхопив під коліно ногу Чжоу Цзишу. Ця повністю гола людина належала лише йому.
Вень Кесін притиснув свої груди до спини Чжоу Цзишу так сильно, як міг, щоб утримати того на ногах. Він заплющив очі, продовжуючи цілувати його, а рукою почав шукати щось по кишенях. Діставши потрібну посудину, він підніс його до губ Чжоу Цзишу:
— Коханий, допоможи відкрити.
— Що це?
У Чжоу Цзишу все ще були заплющені очі, він міг тільки здогадуватися, що Вень Кесін задумав.
— Те ж саме, що ти використовував для мене.
Зубами відкриваючи корок баночки, Чжоу Цзишу випалив:
— Скільки їх у тебе?
— Одна. Це та сама, поки ти бігав, я її підібрав.
Трьома пальцями він тримав посудину, а іншими двома зачерпнув вміст. Не закриваючи баночку, Вень Кесін закинув її назад у кишеню.
Чжоу Цзишу судомно видихнув, намагаючись зачепитися руками за пласку стіну. Вень Кесін облизав мочку його вуха й гарячим диханням прошепотів:
— Майстре Чжоу, потерпіть.
Ну, що за приниження! Майстер Чжоу стерпів за життя надто багато болю та поранень, щоб не винести якихось там рухів пальців усередині. Але ці пальці робили до неможливості добре, а терпіти таке було справді нестерпно.
Такі тонкі, довгі й акуратні, Вень Кесін вводив їх дедалі глибше, розтягуючи Чжоу Цзишу. Іншою рукою він міцно тримав його ногу, стискаючи подушечками так, що після напевно залишаться червоні сліди. Чжоу Цзишу й так уже весь був у цих слідах, п’ять невеликих нових точно мало що змінять. Він важко дихав крізь стислі зуби, намагаючись звикнути до чужих пальців у собі. Але Вень Кесін не хотів, щоб він звикав, він не хотів доводити його зараз до сильного збудження.
В один момент Чжоу Цзишу відчув якусь порожнечу, після чого повернув голову у бік Вень Кесіна. Останній помітив це, поцілував того в губи і сказав:
— Насправді я дуже сильно хочу тебе.
“Ніби я цього не помітив”.
Сильніше стиснувши пальцями ніжну шкіру, Вень Кесін ще більше потягнув ногу Чжоу Цзишу догори. Водночас він хаотично розв’язав пояс своїх одеж. Все пульсувало та горіло від бажання. Потураючи цим відчуттям, Вень Кесін увійшов у тіло Чжоу Цзишу, притискаючись своєю щокою до його. У кімнаті пролунало два масні, тремтливі стогони.
З кожним рухом він входив все глибше, відчуваючи, як інше тіло затягує його, і від того ставало дуже добре. Зв’язати своє серце, душу і всього себе з іншою людиною, що в цьому може бути негідного?
Несвідомо рукою по грудях він піднявся вгору до обличчя Чжоу Цзишу, торкаючись пальцями його губ. Жмурячись від задоволення, останній і не помітив, коли вони опинились у нього в роті. Липким язиком Чжоу Цзишу облизав ці пальці, посмоктуючи й затягуючи до рота. Вень Кесін просто біля його вуха простогнав:
— Цзишу …
Він би дуже хотів, щоб наступного разу Чжоу Цзишу теж так задовольнив його, але, захлинаючись у своїх стогонах, Вень Кесін так і не зміг цього вимовити. Ця людина змушувала його вмирати від насолоди з кожним разом дедалі більше.
Бажання і пристрасть пропалювали наскрізь. Увійшовши до упору, своїми важкими грудьми Вень Кесін відчув, що тіло Чжоу Цзишу все більше починає тремтіти. Це збуджувало й одночасно змушувало турбуватися. Все ж таки, єдиним, що утримувало зараз Чжоу Цзишу, був тиск тіла Вень Кесіна, а стіна вже переставала бути опорою. Із зав’язаними очима він відчув, як втрачає поняття простору.
Все було величезним чорним «нічого», заповненим хтивою та сильними гострими почуттями. Чжоу Цзишу відчув, що він ось-ось провалиться вниз. Якраз вчасно висунувши у того з рота свої вологі пальці, Вень Кесін тихо запропонував:
— Хочеш, підемо на ліжко?
Не дочекавшись відповіді, він підхопив це оголене тіло на руки. Воно було таким струнким і сильним, але при цьому в чужих руках здавалося зовсім тендітним. Вишукані вигини разом із тонкою талією, яку хотілося обіймати, яку, здавалося, можна було легко зламати двома руками. Чжоу Цзишу був таким вишуканим, але з широкими плечима та чималою кількістю кубиків преса, натренованих роками. Стоячи на пагорбі, поки його одяг розвивається на вітрі, з мечем у руках він би виглядав так до неможливості мужньо і впевнено, а в руках Вень Кесіна зараз він був лише голою втомленою людиною, яка потопала в жаданні.
Вень Кесін сів на край ліжка, саджаючи Чжоу Цзишу собі на коліна, лицем до лиця. Він поцілував його ніс, лоб, щоки і, нарешті, не стримавшись, жадібно й мокро вторгся язиком у губи.
Насаджуючи того назад на себе, він почув мимрення у відповідь і відчув, як чужі руки обхопили його обличчя. Вень Кесін не знав, чи зможе Чжоу Цзишу сідати на нього сам, але той зненацька підвівся і зробив це. Вони обидва тяжко видихнули. У такій позиції кохатися було справді легше. Тепер Чжоу Цзишу міг сам контролювати, з якою швидкістю і як глибоко член Вень Кесіна входив у нього. Закусивши губу, він підводився й сідав на нього, віддаючись усім своїм тілесним потребам.
Раптом вони обоє почули стукіт у двері. А за ним тихий, ввічливий голос, ніби боявшись когось злякати:
— Шифу, ти спиш?
Стогони припинилися, Вень Кесін з Чжоу Цзишу застигли на пів путі , а кімната ніби одразу очистилася від хтивості.
— Помилуйте, що цьому хлопчиську захотілося в такий пізній час? — Вень Кесін нетерпляче заскиглив.
Чжоу Цзишу підніс долоню до його рота, змушуючи того замовкнути. Його очі все ще були зав’язані, але Вень Кесін все одно відчув цей погрозливий погляд на собі.
Спочатку Чжоу Цзишу думав промовчати й дочекатися, коли Чжан Ченлін піде. Але через деякий час, він почув ще тихіший і сумніший голос:
— Шифу …
— Чого тобі? — холодно вигукнув Чжоу Цзишу.
Голос Чжан Ченліна відразу повеселішав:
— Шифу не спить!
Авжеж не спить, шифу думає як упоратися з сильним почуттям недомагання всередині, перебуваючи на чужому члені і при цьому так і не рухаючись.
— То чого ти хотів? — спокійніше запитав Чжоу Цзишу.
— Прошу вибачити за те, що потурбував, але я тренувався на вулиці й почув крики майстра Веня. Здається, він просив про щось, мене це налякало. Шифу не знає, що з ним могло статися?
Чжоу Цзишу роздратовано повернув голову на Вень Кесіна, ніби запитуючи, чи він задоволений влаштованою виставою. І все одно, що сам він теж у ній брав участь. Вень Кесін ж безневинно лизнув долоню Чжоу Цзишу, змушуючи того миттю її відсмикнути.
— Не варто турбуватися. Думаю, йому наснився якийсь дивний сон. А зараз він мирно спить.
Чжоу Цзишу піджав губи, стримуючи звук, що так і хотів вирватися з його грудей. Вень Кесін … Поклавши руки тому на талію, він притиснув Чжоу Цзишу донизу, змушуючи відчути себе повністю всередині. Чжоу Цзишу опустив голову і, вчепившись йому в плечі, на видиху закінчив речення:
— В своїй кімнаті.
— Шифу, двері до кімнати майстра Веня відчинені, а його самого там немає.
І що з того! Не пропаде ж цей живучий недоумок, досить за нього так хвилюватися. Перерваний на піку свого задоволення, Чжоу Цзишу роздратовано відповів, піднімаючись на Вень Кесіні вгору:
— Виходить, він пішов прогулятися. Ченлін, не турбуйся і йди спати.
— Так, але…
Вень Кесін трохи штовхнувся з посмішкою на обличчі, змушуючи Чжоу Цзишу швидше відповісти:
— Йди спати. Ось побачиш, він уранці ходитиме тут як ні в чому не бувало.
Слухняно кивнувши, Чжан Ченлін побажав добраніч і таки пішов до себе. Чжоу Цзишу з Вень Кесіном все ще тихо і вкрай повільно продовжили своє заняття, поки останній не зірвався. Від перебитого та розтягнутого задоволення, Вень Кесін забажав Чжоу Цзишу ще більше. Відкинувши будь-яку ніжність, він грубо втискав того, за талію припіднімаючи й насаджуючи. Сам Чжоу Цзишу закинув голову назад, віддаючись такому ритму. Він важко дихав, відчуваючи, що ось-ось згорить від усіх цих почуттів. Наступного разу за все це він добре помститься Вень Кесіну.
Ліжко під ними трохи рипіло, але не надто голосно, так що за межами кімнати цього не почути. Вологі хлюпаючі звуки звучали все частіше. На очах виступали сльози, а в місцях зіткнення тіл все було вологим, прямо мокрим від поту. У кінці вони обидва голосно видихнули, Чжоу Цзишу відчув, як по хребту пройшлося тремтіння, змушуючи того потягтися вгору, максимально вирівнюючись. А потім він знесилено впав Вень Кесіну на плечі. Вень Кесін важко дихав йому в шию. Жаркими руками він обійняв його мокру спину, ніжно притискаючи до себе. Вень Кесін зачепив пальцем смужку тканини так, що вона спала у Чжоу Цзишу з очей. Все миттю просвітліло. Скляними очима Чжоу Цзишу глянув на Вень Кесіна.
Він відчував липкість скрізь. На животі, куди вилилося все його збудження, між сідниць, і як воно повільно стікало вниз, на спині, чи то від мокрих рук Вень Кесіна, чи то від власного жару. До чола прилипло кілька тонких нитей волосся.
Вень Кесін ласкаво уклав того на ліжко й ліг поряд. Він опустився до низу живота, старанно допомагаючи позбутися неприємної липкості, вилизуючи кожну крапельку з тіла. Він виглядав уже не як волелюбний вовк, а ніби маленький домашній песик. Він хотів спуститися вниз і допомогти ще там, але Чжоу Цзишу зупинив його.
— Що таке? Я просто хочу, щоби тобі було приємно засинати.
— Без різниці. Лягай давай.
Ще трохи покрутившись коло та навколо, після того, як Чжоу Цзишу зміряв того впевненим поглядом, Вень Кесін все ж таки плюхнувся на ліжко. Він закинув руку на груди, а ногу на талію повністю обіймаючи тіло Чжоу Цзишу. Було й так спекотно, а так стало ще сильніше. Вень Кесін ніжно потерся носом тому об вухо:
— На добраніч, А-Сюй.
Чжоу Цзишу відкинув свою руку назад і погладив того по голові, заплутуючи пальці в пасмах чужого волосся. Він стомлено заплющив очі й тихо зітхнув.
Майже провалившись у сон, Вень Кесін вже не думав щось почути, тоді як Чжоу Цзишу пошепки хрипко сказав:
— Я готовий зв’язати своє серце з твоїм.
М’яко посміхнувшись, Вень Кесін легко поцілував його в щоку і так і заснув, лежачи на грудях.
Вони обидва втомилися й обидва так довго спатимуть до обіду, не роз’єднуючись, хоч би як жарко їм не було. Голими тілами стикаючись, присвятити одне одному все життя. Жити в цій свободі та умиротворенні, знаючи, що у світі є людина, яка готова віддати своє серце.
За вікном знову тихо пішов сніг, усіюючи своєю білою чистотою темну ніч.
Додати до улюблених