Розділ 5

Весна потроху передає свої повноваження наступнику. Ночі перестають бути суто тютюновими. Вони виходять за межі виставочної квартири, знаходячи себе то в міських парках, то на дитячих гойдалках, то в приємній темряві інтернет-кафе. Вуличні пейзажі потопають у різноманітті кольорів. Перше цвітіння каштанів починає радувати перехожих, а в повітрі зависла дивна безтурботність. Обійми тіснішають. Сміх поглинає тишу.

– Ліксе, припини. Ну чого ти смієшся, я ж просив не рухатися. – Хьонджін сидів на матраці, тримаючи олівець у руках. Він виміряв пропорції і трохи дратувався через неслухняного натурщика. Натомість Фелікс лише продовжував розповідати різні історії, вони завжди наповнені теплом, усмішками і спогадами. Його білий малет неохайно вкладений, чорна майка місцями заправлена у протерті часом джинси. А шкіряна куртка намагається створити образ поганого хлопця. Звісно, це лише ілюзія – за будь-яких обставин він виглядає милим. Фелікс ледаче розкинувся на одному з тих різьблених стільців, що виглядало ще абсурдніше.

Хьонджін продовжує лоскотати папер олівцем. Іноді вертається до лайки, але вона вщухає при одному погляді на земного ельфа.

– Джінні, ну довго ще? Я вже не можу так сидіти. – Кутки його губ опускаються і вираз його обличчя скоріше нагадує ображену дитину.

– Я знаю чого тобі не вистачає. – Хьонджін швидко піднімається, трохи закашлюється і підходить до імпровізованої вази – зеленої пляшки з під якогось дешевого алкоголю. У штофі, яка стояла на підлозі, були польові квіти. Фелікс чесно зізнався, що вкрав їх з клумби, поки йшов у ту саму квартиру на восьмому поверсі. Хван дістав одну квітку і заправив її за вухо новому герою свого життя. – Ось ця тобі пасує найбільше.

Хьонджін завалився на підвіконня і закурив цигарку. Фелікс уважно його роздивлявся, йому подобалось спостерігати за тим, як курить Хьонджін, як тонкі пальці охоплюють цигарку, а пишні вуста видихають дим, як безладно зібране у хвіст волосся торкається кістлявих плечей і навіть те, як неумісно Хьонджін виглядає у фірмовому спортивному костюмі, де три полоски стікають вздовж всієї довжини. Їхні зустрічі стали регулярними. Барви з’являлися не тільки за вікном, а й тонкими променями струму досягали серця. Щоки червоніли вже не від морозу. Востаннє випустивши з рота гірку пару хлопець залишив ще один мазок попелу на стіні. Скоро доведеться тушити цигарку об стелю.

– Мені ще трохи домалювати і буде готово, тільки потерпи ще трохи, добре? – Останнє, що вимовив Хьонджін з м’якою посмішкою на обличчі, а потім впав. Цей глухий звук Фелікс запам’ятає на все життя.

Хьонджін не дихає.