Фанфіки українською мовою
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    Вони його змусили. Сказали, що якщо не погодиться, перестануть спілкуватися. Така дурна маніпуляція, як для тих, хто в курсі, що Ґоджьо постійно отримує вдосталь жіночої уваги в університеті. Який сенс йти на чергове сліпе побачення, коли у нього черги з бажаючих провести з ним хоч хвилину? Тільки от Шьоко наголосила, що влаштує йому тиждень терору, якщо Сатору відмовиться. Пояснювала, що вона вже пообіцяла Міцукі зустріч з Сатору Ґоджьо і завдяки цьому склала іспит. Не зрозуміло звісно яким боком це стосувалося самого Сатору, але в погрозах Шьоко хлопець не сумнівався, як і решти друзів стосовно «перестануть спілкуватися». Бісові ідіоти, що знали його больові точки.

    В надмірній увазі до його персони однозначно були свої переваги, як, наприклад, упереджена любов викладачів та готовність однокурсників жіночого роду виручити. І всі ці переваги зовсім не мотивували вступати у відносини. Проте ще більше не мотивував той факт, що у Сатору випускний рік, а там і «доросле” життя не за горами, в яке Ґоджьо аж ніяк не хотілося йти. Так само як і не хотілося просиджувати з ранку до ночі в офісі. І хоч Сатору обдарований від природи та здібний хлопець, це не допомагало швидше визначитися з майбутнім.

    З таким от як карʼєра чи відносини, до яких так наполегливо схиляли друзі.

    Їхнє постійне “тобі варто сходити на побачення”, “моя подруга в тобі зацікавлена”, «відносини виховують відповідальність», «це гарна стабільність у житті», «Сатору, тобі самому не хочеться?». На диво, але ні, не хотілося. Точніше, він себе у цьому запевнив. От і не пощастило, коли одного вечора Ієрі підступно напоїла його і на пʼяну голову отримала згоду на власну, вигідну пропозицію. Тільки через це Сатору зараз крокував вулицями району в напрямку кафе.

    Він не хвилювався. У Ґоджьо ніколи не було проблем з комунікацією чи впевненістю. Ба більше його дійсно любили, тією любов’ю якою зазвичай люблять захід сонця. Ще б пак, найкращий студент на потоці, улюбленець викладачів, обдарований мозок. Як його тільки не називали, а слава швидко ширилася стінами університету. Всім кортіло зблизитися з сучасним генієм. Комусь з вигоди, комусь з цікавості.

    Тільки от саме сонце нікому не цікаве і викликає інтерес лише в ті короткі секунди свого тріумфу. До самого сонця наближатися не хотілося, лише грітися в променях його слави. Сонце потрібне доки гріє, варто йому зникнути за хмарами, перестати світити чи просто втратити свою винятковість і любов, у тому самому значенні, зникне. Вона така ж швидкоплинна, як і захід.

    До сонця лячно наближатися, бо можна згоріти.

    Сатору намагався не вдаватися в питання щирості людських намірів. Легше було просто жити у цій вічній хвилі людського захоплення, аніж лізти в сутність та розчаровуватися. Можливо, тому він і не готовий був іти в доросле життя.

    Сьогодні у нього зустріч з другокурсницею. Як пояснила Шьоко, у них було багато спільних інтересів. Дуже цікаво. (Насправді, ні). Цікавіше завжди було з тими, хто відрізнявся, хто вмів сперечатися з ним, доводити своє, а його прихильниці зазвичай зі всім погоджувалися аби вразити. Через це вони і дружили з Ієрі. Саме цього йому не вистачало після Суґуру.

    Ґоджьо хитнув головою, прогнавши нав’язливі думки. Їм лише дай волю і заведуть у такі хащі пам’яті з яких зазвичай без пляшечки саке не вибратися. А він обіцяв собі кинути пити та не згадувати цього зрадника. Поки провал в обох випадках.

    До кафе залишалося декілька хвилин пішки, коли він помітив квіткову крамницю на розі. Приходити з пустими руками було б не ввічливо, плюс це лиш додасть його статусу галантності. Та і дівчині буде не так прикро, коли вона усвідомить, що єдина їхня зустріч. Коротше, він просто вирішив зайти в крамницю і купити квітів. Для дівчини. З якою йшов на побачення. І зовсім не очікував, що затримається там довше, ніж планував. Не помітить, як не захоче йти на зустріч, а захоче слухати про квіти від продавця. Але це все трохи згодом. Зараз Сатору просто відчинив двері і його відразу огорнуло тепле повітря переповнене дзеленчанням фуріну.

    Зелені у крамниці виявилося більше, ніж здалося знадвору. Його наче перекинуло з запиленого міста в літній ліс, залитий сонячним світлом та літнім теплом. Сатору розумів, що то лише його власна уява домальовує картинку, але визнати мав — всередині було неймовірно затишно. Теплий колір ламп створював імітацію сонця, яке вже сховалося за обрій. Він пройшов далі і на секунду спинився.

    За прилавком спиною до нього стояв працівник. Довге чорне волосся спадало на плечі, доки одна частина була зібрана в пучок. Широка спина схилялася над робочим столом і це дозволило Ґоджьо опанувати своє здивування.

    — Вітаю, чим можу вам допом… Сатору?

    “Вау”… Все, що пронеслося в голові у Ґоджьо. Він і уявити не міг, що минуле винирне перед ним так неочікувано. Скільки пройшло часу? Останнього разу вони бачилися на випускному у школі близько пʼяти років тому. Сатору навіть коли додому приїздив на свята навмисне уникав бодай випадкової зустрічі. Хто б міг подумати, що перестрінуться у Токіо.

    А він майже не змінився, хіба що волосся відросло і плечі поширшали. Сатору вперше розгубився за час свого життя в Токіо. Стояв посеред крамнички і не міг зробити крок вперед.

    — Суґуру, — врешті видавив з себе і сховав руки в кишені штанів. Завжди так робив, коли нервував. — Не знав, що ти в Токіо.

    — Переїхав минулого року, — і навіть не намагався зв’язатися. Хоча чому Сатору дивується? Вони давно перестали бути тими шкільними друзями. Та і спілкування припинилося, варто було Ґоджьо поїхати на навчання. Сатору завжди думав, що Суґуру просто заздрив йому. Вони обидва мріяли вирватися з селища, а вдалося це лише одному.

    — Ну звісно, — пробурмотів собі під носа. — Не знав, що тобі таке подобається, — він обвів приміщення рукою.

    Та і взагалі якось не розглядав він флористику, як чоловічу справу. Якось це …тендітно? Суґуру, з мʼязами, що наростив за ці роки, позувати б для обкладинок спортивних журналів чи красуватися у кіно. Зовнішність точно дозволяла, а довге волосся лише додавало образу унікальності.

    Ґето отримував достатньо уваги від жіночої аудиторії в школі. Якби вони навчався в одному університеті, то Сатору би швидко змістився зі свого почесного першого місця на друге. І, що найцікавіше, хлопець навіть не був би проти.

    — Що ж, тоді тебе сильно здивує той факт, що я не працівник, а власник, — брови Ґоджьо самі поповзли догори, на що хлопець лиш обережно посміхнувся. Ця мʼяка посмішка спричинила сплеск таких теплих емоцій всередині, що Сатору аж зніяковів. — То чим я можу допомогти?

    Вся ця ситуація до біса дивна. Він знав Ґето краще за себе і той ніколи і слова не мовив про квіти. Сатору враз стало цікаво все, що відбувалося з ним за ці роки і як він виявився власником квіткової крамниці в одному з районів Токіо. Проте від цих думок його відвернув сам Суґуру. Він схилив голову до плеча, розуміючи що його розглядають, і підняв одну брову догори.

    Сатору ненавидів цей вираз. Він означав лише одне: його бачать наскрізь. Тому вдав, наче не розуміє нічого, і підійшов ближче до прилавку. Хлопець сюди не просто так зайшов.

    — Мені потрібен букет, — що очевидно, він же в квітковій крамниці. — Щось мінімалістичне і не дуже багатообіцяюче, — Суґуру зіщулив очі і Сатору відразу ж пояснив. — Побачення наосліп.

    — Оу, — тепер щулився Ґоджо. Що це ще за “Оу” і вираз обличчя такий? — А ти вже настільки певен, що нічого не вийде? Куди ділася відома впевненість Сатору Ґоджьо? — флорист знову посміхнувся і студенту здалося, що все це дуже дивно. Хлопець поводився так, наче і не було між ними тих років. Сатору трохи зніяковів та потер потилицю. — Так сильно хвилюєшся?

    — Ні! — він відсмикнув руку від шиї. Чорт, надто гучно. — Це ніякого відношення до зустрічі немає, — але не може ж Сатору сказати, що шаріється від несподіваної зустрічі з ним. Він швидким оком оглянув квіти, що стояли окремо від решти зелені. — Просто збери мені букет. Такий, щоб не давав сподівань, але залишав приємне враження.

    — Варто вміти говорити такі речі губами, а не квітами, — зауважив флорист і Сатору закотив на це очі. Любить же він повчати. — Проте, не всі на це здатні, тому квіт—

    — Я здатен, — знову надто швидко. І якого він тут взагалі перед ним пояснює щось?

    Просто хлопець погодився на зустріч з хорошою дівчиною абсолютно не в тверезому стані і не хотілося б псувати їй вечір.

    — Я б запропонував тобі заспокійливого чаю, але думаю не варто перебивати апетит, — Суґуру вийшов з-за прилавку і прослідував до квітів. Сатору пішов за ним, ловлячи зовсім легкий, але приємний аромат парфуму. — Мова квітів така ж багатозначна, як і мова людей. В різних культурах вона різна, але по своєму прекрасна, — він дістав гілочку червоної троянди і натиснув на бутон. — Проте є квіти, що у всіх культурах говорять лише одне. Кохання, — гілочка відправилася назад у воду, а флорист потягнув іншу. — І якщо я вірно зрозумів, це не те, що ти хочеш сказати сьогодні. На щастя, говорити можуть не лише квіти, а й кольори, — за інших обставин Сатору б попросив замовкнути старого друга, але він стільки років не чув його мʼякого голосу, що не дозволив собі перебивати. Та і йому дійсно було цікаво послухати. — Рожеве, — і флорист тицьнув у вазу із відповідним кольором. — Симпатія. Жовтий — недовіра. Блакитний, як твої очі — вірність, — Суґуру поглянув на нього і студент розгубися, почервонів, на що флорист лише задоволено усміхнувся. Ґето не мав права згадувати про вірність. Це він був тим, хто зрадив їхню дружбу.

    На хвилину у приміщенні запала тиша.

    — А що означає ця квітка? — студент тицьнув у першу, що трапилася, аби лише розбити цю ніяковість.

    — Гортензія? Символ непристойності, хтиві наміри, — підморгнув Ґето. — Тобі личить, — рука сама поцілила у плече, як механічна реакція на звиклі підколи старого друга.

    — А ці? — для чого Ґоджьо була ця інформація? Незрозуміло. Він дуже рідко в своєму житті дарував букети, але пробудилася якась внутрішня цікавість і хлопець не хотів їй заперечувати. Він взагалі не любив собі у чомусь відмовляти.

    — З гіацинтами все складніше, тут залежить від кольору, — флорист потер підборіддя. — У твоєму випадку я б радив букет альстромерій, що символізує дружні наміри. Десяти гілочок буде достатньо?

    — Так, — коротка відповідь, аби продовжити допит. — А це що?

    — Це просто зелень, вона нічого не означає. Хочеш додати?

    — Угу, — Сатору хотілося б послухати ще, і зовсім не про квіти. Тільки от за їхніх обставин це здавалося недоречним.

    Суґуру набрав потрібну кількість квітів і рушив до робочого столу. Студент пішов слідом. Якусь хвилину він спостерігав, як чужі руки обробляли гілочки і збирали їх у композицію. Слідкував за рухами та роботою, доки його не відволік звук сповіщення. На екрані світилося повідомлення від дівчини.

    Чорт. Ґоджьо спізнювався на побачення. Букет був готовий вже в наступний момент, тому він поспіхом дістав з карману гаманець, розрахувався і побіг до виходу.

    — Сатору! — гукнув його флорист. — Номер залишиш?

    — Я не міняв його, ідіот, — посмішка розплилася обличчям і Ґоджьо поспішив з крамниці, навіть не помітивши уважного погляду янтарних очей, що проводжали його спину.

    Вже пізніше, коли Суґуру зачиняв квітковий магазин, то помітив біля дверей блискучий предмет. Підійшовши ближче виявилося, що це звʼязка ключів. Не його. Після Сатору відвідувачів більше не було. Певно випали, коли хлопець виходив, а через дзвін фуріну не звернув увагу. Він стиснув звʼязку у руці і голосно зітхнув. Хто б міг подумати, що вони зустрінуться за таких обставин?

    ***

    Ґоджьо просто пощастило, що його друзі такі чудові і Нанамі погодився прийняти його на ніч, а Шьоко мала дублікат ключів. Як можна було посіяти цілу звʼязку і не помітити цього — питання хороше. Відповіді на нього немає. Після побачення він провів дівчину додому і надто пізно помітив пропажу. Шукати сенсу не було, вони могли випасти десь дорогою додому, або ж ще на шляху до кафе. Того вечора він був дещо розсіяним після зустрічі з Ґето, тому навіть не намагався згадати.

    — Ну ти і зараза, — невдоволено заявила Шьоко і всілася поряд. Обідали вони зазвичай разом і Сатору щиро не розумів претензії. — Якого біса ти себе так поводив?

    — Ти про що?

    — Я щойно розмовляла з Міцукі. Міг би хоча б вдати, що тобі було цікаво. Навіщо погоджуватися на побачення і поводитися так?

    З дня побачення пройшов майже тиждень часу. Сатору знав, бо постійно зиркав на телефон і очікував дзвінка. А ще злився, сильно. Для чого питати номер телефону і не телефонувати? Звісно він би міг давно заявитися в крамничку. Не варто перераховувати, скільки разів хлопець стояв у дверях квартири готовий. Чи те, що вже наступного вечора він знайшов заклад на гугл картах разом з номером телефону, але так і не наважився зателефонувати. Власна гордість не дозволяла. Суґуру повинен був зробити крок на зустріч. Це його прямий обовʼязок, як друга. І хоч у Сатору руки чухалися, просто так він туди знову не заявиться.

    Хіба якщо поряд не буде ні одного квіткового, а йому життєво необхідно буде потрібен букет. Або якщо його раптова цікавість флористикою переросте в хобі. Останні декілька днів Ґоджьо неочікувано став помічати рослини при дорозі, цікавитися, що вони означають, як за ними доглядати і тому подібне. А вчора хлопець майже вийшов на іншій станції метро, адже подумав, що в його кімнаті малувато зелені, точніше її абсолютна відсутність. Тільки от цього недостатньо, аби він заявився в крамницю сам.

    — Чорт, — голос належав Нанамі. Однокурсник важко впав на стілець поряд і відкинув голову назад. — Сьогодні пара з менеджменту, запарно.

    — А я чув, — приєднався Хайбара, (вони з Нанамі вічно ходили разом) сівши поряд з однокурсниками. Цьому хлопцю позитиву вистачало на цілу їхню компанію. Фотоапарат приземлився на стіл поряд з обідом. — Що професор готує якесь цікаве завдання. Доречі Сатору. Тацумі передала тобі ось це.

    Хайбара тицьнув йому клаптик паперу і за інших обставин Сатору навіть відкривати б не став, проте цього разу щось смикнуло заглянути. Ідея виникла в голові надто швидко. Привід сам його знайшов.

    — Чудово, — пробубнів хлопець і підірвався на ноги. Вже за хвилину його спина зникла в дверях навчального корпусу.

    Тацумі навчалася на графічному факультеті і в них з Хайбарою були спільні пари. Знайти її в обідній час не склало проблеми. Дівчина вся зашарілася, коли побачила фігуру Ґоджьо, який стрімко наближався до неї.

    — Тацумі! — гукнув він, коли був ще за декілька кроків. — Ти хотіла зі мною на побачення?

    Бідолашна студентка з ніг до голови стала червоною. Її скляні очі забігали коридором, подруги поряд тихенько хіхікали, але це все абсолютно не бентежило Ґоджьо, в якого була ціль і нарешті шляхи її досягнення.

    — Ґоджьо-кун, будь ласка, не кричи так, — хлопець здивовано озирнувся. Наче говорив своїм звичним тоном.

    — Підемо сьогодні? — трохи стишився він. — Лише один раз, мені дуже треба.

    Тацумі виглядала і наляканою, і захопленою одночасно. Здавалося, така поведінка хлопця її дещо тривожила, але все ж дівчині відповіли взаємністю і це не могло не тішити. Шкода, вона не розуміла, що мотивація у нього трохи інша.

    — Гаразд, — поправивши пасмо, відповіла вона.

    — Чудово. Я скину тобі місце смс-кою, — настрій відчутно покращився. Ґоджьо вже був готовий розвернутися і піти в протилежний бік, як раптом згадав. — Ти квіти любиш? — дівчина захитала головою. — Чарівно.

    Більше він нічого не говорив. Розвернувся і пішов в напрямку аудиторій. Тепер настрій значно покращився, хоч і всередині гуділо якесь липке відчуття сорому. Все ж варто було подумати про Тцумі та її почуття до того, як запрошувати дівчину на фальшиве побачення. Сатору попросить вибачення пізніше, зараз його надто сильно переповняло хвилювання від майбутньої зустрічі.

    На парах студент був у суцільний прострації. Згадки минулого, шкільні роки, переїзд до Токіо майоріли в памʼяті. Він все ще злився на Суґуру за минуле, але теплий мед, що розлився тілом, топив агресію. Переїзд у столицю дався йому легко, так само як і адаптація та пошук нових друзів. Проте ні з одним із них він так і не зблизився достатньо. Порожнеча та самотність, що теплилися всередині, були заповнені лише від однієї зустрічі зі старим другом. Наче возз’єднання з сімʼєю. Тільки от сімʼї, в тому звичному розумінні, у Сатору ніколи не було до зустрічі з Ґето. І хлопець був певен, що це працювало у дві сторони до того, як Суґуру зник з радарів і перестав відповідати на дзвінки. А Сатору перестав телефонувати.

    Чи можна було сказати, що після цього у Ґоджьо зʼявилися проблеми з довірою? Можливо. А можливо він просто втомився від статусу найкращого учня на потоці і розуміння, що без цього ніхто б не проявляв той інтерес, який, здавалося, вже став невідʼємною частиною Ґоджьо. Виходила якась палка двох кінців, де він потребував уваги, але і не хотів її одночасно.

    Коли викладач оголосив кінець останньої пари, Ґоджьо підірвався і наче вжалений поспішив додому. У нього ще було трохи часу перед самим побаченням і хлопець планував провести його в крамниці.

    Хто ж знав, що на місці його чекатиме не знайома фігура друга, а низенька дівчина з милою посмішкою та великими очима.

    — Ґето-сама сьогодні вихідний, приходьте завтра.

    Сатору навіть не думав, що флорист мав робітників. Хоча з чого він взагалі взяв, що це найманий працівник? Що, як це дівчина Суґуру, з якою вони разом керують крамницею? Або взагалі дружина. Можливо, він саме до неї переїхав у Токіо. Вона красива, приємна. Вони, Сатору впевнений, чудово виглядають разом. Що, як Суґуру не телефонував йому, тому що давно вже не бачив Ґоджьо у своєму житті?

    Решту часу до зустрічі з Тацумі хлопець вештався околицями, злився на себе і на дурного Ґето, що знову зʼявився в його житті. Вся ситуація виглядала якось тупо. Вибита рівновага і втрачений спокій бісили ще сильніше. Йому довелося опанувати себе перед побаченням, адже дівчина ніяк не винна у тому, що її фактично використовували. Сатору увімкнув усю свою галантність і ввічливість.

    Він не прийшов завтра. Не знайшов приводу, чи просто чекав дзвінка. Пройшло ше два дні, а Ґето так і не телефонував. Хай там що, а Суґуру винен йому як мінімум пояснення. Певно тому він, попри сильну зливу, вийшов з дому суботнього вечора в самому худі і пішов в одному напрямку. Гостра потреба в горщику з вазоном виправдовувала його дію. Прочитане в інтернеті про користь зелені для роботи мозку підкріпляла впевненість.

    Лише коли двері крамнички відчинилися з типовим звуком фуріну, сумніви заграли в свідомості яскравими фарбами.

    Суґуру сидів навпочіпки і поливав горщики з рослинами. Дуже затишний та спокійний у світлі теплих ламп. Це лише сильніше дратувало Сатору. Він собі місця не знаходив, а той тут з квіточками розслаблявся.

    Чужа присутність відволікла від зелені і флорист повернув голову до відвідувача.

    — Сатору? — голос бринів здивуванням. — Ти що, біг сюди? — Ґето відставив лійку і підійшов ближче. — Чорт, та ти промок до нитки.

    Ґоджьо було чхати на свій вигляд і наслідки власного вчинку. Очевидно, що розгулювати під дощем холодного осіннього вечора — не найкраща ідея, але Сатору хотів відповідей і вазончик. За цим він сюди і прийшов.

    — Чому ти не дзвонив? — дихання було збите через біг і заважало спокійно говорити. — Я ж сказав, що не змінив номер!

    — Заспокойся, — зазвичай цей мʼякий тон був здатен остудити його запал, проте не цього разу. — Тобі треба зігрітися і переодягнутися.

    — Відповідай! — вимагав хлопець.

    Суґуру важко зітхнув та опустив голову, потираючи пальцями очі. В крамниці запала тиша на декілька секунд. Сатору відчував, як його запал потроху гаснув, а липкий холод проникав крізь тканину. Дощ барабанив по вікнах.

    — Я відповім, коли ти піднімешся на гору, приймеш душ, зміниш одежу та випʼєш гарячого чаю, — Ґоджьо звів брови та підняв до стелі голову, не зрозумівши, куди йому треба піднятися. — В мене там квартира.

    Перше, на що звернув увагу хлопець, коли вони увійшли — в квартирі було пусто. Ніяких ознак того, що Суґуру жив разом з кимось. Друге — дотошна чистота та порядок. Приміщення чимось нагадувало крамницю на першому поверсі, але тут було по домашньому затишно. Приблизно так відчував себе Сатору поряд з Суґуру.

    Варто було визнати, що всі ці роки він невимовно сумував за ним і зараз злився лише тому, що так сильно хотів повернути собі це відчуття.

    — Це повинно тобі підійти, — Ґето протягнув йому одежу і дав рушник. — Ванна там, — Сатору повернув голову у напрямку пальця.

    Все йшло не за планом. Студент геть не за цим їхав сюди через пів міста, але холод доволі сильно проникав всередину, а перспектива ванни виглядала надто привабливо. Ґоджьо доводилося докладати сил, аби стримати цокотіння зубів, тому взявши одяг, він пішов, куди вказували.

    І абсолютно не пошкодував. Гаряча вода, свіжа одежа, що приємно пахла, теплота та затишок квартири зробили свою справу. Мокрий одяг хлопець закинув в пральну машину, а коли вийшов з ванни, то в квартирі вже стояв приємний запах їжі. Живіт швидко зреагував, бо останній раз відчував насичення ще вранці.

    Суґуру він знайшов за кухонним столом. Хлопець якраз розливав суп по тарілках і, помітивши Сатору, мʼяко посміхнувся.

    — Маєш значно кращий вигляд, — хто б казав. Це не він за ці роки відростив собі чорну гриву та накачав мʼязи. Сатору жив на їжі швидкого приготування та легких перекусах в перервах між парами. Як був худою, високою палкою ще в школі, так нею і залишився, хіба може в плечах трохи поширшав. Єдиною особливістю та незмінною відмінністю були його очі, гострий язик та світлий розум. На відміну від Ґето, у котрого не лише красива зовнішність, а й гарні манери і приємний характер. — Сідай їсти, — хлопець поставив перед ним тарілку та сів напроти. Аромат свіжої страви пестив ніс. Слина неконтрольовано виділялася, наче могла насититися лише одним запахом. Ґоджо хотів би отримати відповіді прямо зараз, але життєвонеобхідні потреби брали верх.

    Як виявилося, Суґуру за стільки років прокачався не лише в сфері флористики, а і у кулінарному мистецтві. Таку смачну їжу він куштував ще в дитинстві, виключно в будинку Ґето. Мама Ґоджьо ніколи не готувала, на відміну від мами Суґуру. І вона могла б пишатися власним сином, що унаслідував цю навичку.

    — По-перше, я знав, що ти прийдеш, — розпочав Суґуру і поклав на стіл звʼязку саме тих ключів, які, Сатору був певен, він загубив. — По-друге, ти думаєш за стільки років я не змінював телефон? — Ґето підвівся з-за столу і поставив тарілку в умивальник. — Твій номер стерся, дурнику.

    — Ти його мав знати на памʼять, — заявив хлопець, випиваючи залишки бульйону прямо з тарілки і віддаючи посуд другові. Приємне вдоволення поповзло спиною. Теплий одяг, смачна вечеря, довгоочікувана розмова.

    Ґето сів назад за стіл і спер голову на руку. Чорне пасмо, що завжди висіло перед оком, впало на пальці. Ґоджьо захотілося заправити його за вухо, але він себе стримав. В них тут серйозна розмова, не час на дружні пестощі.

    — З якого дива?

    — Я твій знав! — випалив хлопець, не стримуючи емоцій. Ґоджьо дуже рідко стримувався. Здавалося, що якщо не випускати їх назовні, то розірвуть нутрощі на щіпки. І хоч він ще дуже сильно злився, теплий одяг, смачна вечеря та розмова все ж зробили своє.

    Друг закотив очі і важко зітхнув.

    — От і подзвонив би, якщо так хотілося.

    На це Сатору не було що відповісти. Звісно, він давно міг перший зателефонувати. Ба більше, він знав не лише номер Суґуру, а й крамниці. Тільки от проблема була в тому, що це було завданням Ґето. В цьому квесті налагодження стосунків, Суґуру повинен був зробити перший крок. Якби Ґоджьо тоді випадково не зайшов у крамницю, то навіть не знав би, що друг вже як рік мешкає у Токіо.

    — Пиво будеш? — поцікавився Суґуру і студент кивнув, погоджуючись.

    Вони змістилися у гостьову і обидва впали на підлогу, спираючись спинами на диван. Дощ, здавалося, лише посилювався, барабанячи по вікнах. Єдиним джерелом світла служила тьмяна підсвітка на кухні. Атмосфера наче сприяла відвертій розмові. Сатору зробив ковток прохолодного напою і вирішив не тягнути.

    — Чому ти зник? — почав з головного. — Припинив писати, все рідше відповідав на дзвінки? Заздрив мені?

    Це в ньому говорила образа, хоча припущення він проносив з собою усі роки. Ґоджьо здавалося, що логічнішого пояснення немає. Інакше як їх дружба, фактично братерська близкість, могла бути зруйнована кілометрами?

    — Ось що ти думав? — хмикнув Суґуру. Складалося враження, що йому вся ця розмова взагалі була не потрібна. Він відпив пива, перед тим як заявити: — Такий дурень.

    Ну от, мало того, що Ґоджьо кинули, ігнорували, так тепер ще й обзивали. Усі викладачі університету посперечалися б з Суґуру на рахунок розумових здібностей Сатору, тільки сенсу в цьому не було. Єдине, що цікавило Ґоджьо — причина. Що буде, коли він її дізнається, хлопець не знав. Чи стало б йому після цього легше? Навряд чи. Втрачених років це не замінить, але, можливо, дозволить їм знову почати все з початку.

    — Так поясни мені, бо я справді не розумію.

    — Чорт, — Суґуру здавалося нервував, за один раз прикінчив пляшку пива. — Зараз буде ніяково, — пробубнів хлопець і глибоко вдихнув, набираючись сміливості. — Причина доволі безглузда.

    — Та не тягни!

    Хлопець повернувся в сторону Сатору і уважно зазирнув у вічі. Ще на секунду між ними повисло мовчання. Ґето намагався зважити слова, передбачити реакцію, підготувати шляхи відступу, але алкоголь вже почав діяти в його організмі.

    — Я був закоханий в тебе, — випалив на одному подиху і опустив погляд.

    Сатору ніколи не думав, що словами можна було прибити до підлоги, а тепер відчув це на власній шкурі. В голові утворилася порожнеча, яка гуділа одним лише словом “закоханий”. Краплі з холодної пляшки пива мочили штани, холодили шкіру, доки його щоки горіли жаром. Що йому тепер робити з цією інформацією? Як реагувати? Навіщо Суґуру це сказав? Але ж він сам наполягав. Чорт.

    — Розслабся, — відчуваючи чуже напруження, попросив Суґуру. Він підвівся на ноги і пішов до холодильника. Очі Сатору послідували за ним. Повернувся назад з двома пляшками пива і відразу ж ковтнув свіжого. — Я довго не міг це усвідомити, а коли зрозумів, перелякався сильно. Памʼятаєш, я ігнорував тебе декілька днів, сказавши, що сильно захворів і не хочу заразити тебе? — Сатору кивнув лише завдяки механічним реакціям тіла. Перед очима плавали картинки з минулого. Їх взаємодія, кількість двозначних дотиків, які Сатору собі дозволяв. Дурні фрази, що кидав. Все це зараз виглядало, як знущання, але він ж не міг тоді знати. — Так от… Я тоді і справді думав, що хворий. Боявся тебе заразити, — Суґуру відпив ще пива. Сатору не зміг навіть руку підняти. — Ти був досить популярний серед дівчат і, вочевидь, не цікавився хлопцями. А я не хотів втрачати найдорожчу людину. Вирішив, що краще зберегти дружбу і досі вважаю це рішення найзрілішим для пʼятнадцятирічного хлопця, — на хвилину в кімнаті повисла тиша. Саме те, що було потрібно Ґоджьо, аби трохи переварити інформацію. Алкоголь туманив думки і заважав міркувати раціонально. Злість та образи кудись зникли. Єдине, що неслося наче цунамі: “Суґуру був закоханий у нього“. Не у дівчинку, однокласницю, не в іншого хлопця. У нього, Сатору Ґоджьо. І це чомусь не викликало ні відрази, ні огиди, лише якесь приємне тепло та тривогу, яке мутна свідомість не могла проаналізувати. — Тільки от коли ти переїхав у Токіо, стало невимовно тужливо. Я почав ревнувати до кожного. Ти розповідав про свою популярність, а мене трусило від думки, що ти знайдеш мені заміну, — у грудях щось стиснулося. Суґуру називав його дурним, а сам? Хіба міг Ґоджьо замінити його? Безглуздя. — Я розумів, що якщо не почну рухатися далі, то довго не протягну, і прийняв рішення обірвати усе. Як пластир.

    — Найдурніше твоє рішення, — Суґуру сумно посміхнувся і зробив ще декілька ковтків алкоголю. Ґоджьо відчув врешті владу над власним тілом і теж підніс напій до рота. Чи допомагав йому алкоголь переварити нову інформацію? Сумнівно. Але хоча б розслабляв організм і стримував нервозність.

    — Я був підлітком, — виправдовувався Ґето. — Підлітком-геєм. Врахуй це, будь ласка, і дай мені трохи фори.

    — Як довго ти збирався мене уникати? — голова втомлено впала на диван. Хлопець заплющив очі, подумавши про те, що міг ніколи так і не дізнатися правду, якби не власна наполегливість та зухвалість.

    — Я хотів тобі написати, коли переїхав у Токіо, але питання з житлом, крамницею, все якось завертілося і я просто…. Не знаю, став боятися, що ти не захочеш мене бачити.

    — Бовдур, — випалив студент і вдарив друга по плечу. Вони обидва засміялися і Ґоджьо відчув, як же сильно йому не вистачало цих моментів. Він не міг втратити їх знову, тому поставив нове питання. — А зараз, — в голосі відчувалася легка невпевненість. — Зараз закоханий?

    Суґуру повернув до нього голову. Погляд залила якась незвична темрява. Він не був готовий до цього питання, здавалося навіть злякався. Проте мʼяка посмішка розвіяла ці здогадки.

    — Ні, — відповів легко та відвів погляд до стіни.

    Проста відповідь, яка все пояснювала між ними, але нутрощами поповзла липка неприязнь. З нею Ґоджьо зараз був не ладен розібратися в міру нової інформації та алкоголю, що легко розслабляв хлопця і розвʼязував язик. Він потягнувся за новою пляшкою пива і зробив декілька ковтків. Здавалося, що студенту можна питати далі, тому Сатору себе не стримував.

    — В тебе хтось є?

    Питання не викликало ніякої реакції у Суґуру. Він просто спокійно пив своє пиво та постукував пальцями по пляшці.

    — Зараз ні.

    Отже, та дівчина з крамниці не його дівчина. Хоча, це було б неможливо. Суґуру ж подобаються чоловіки? Чи, можливо, не лише чоловіки? Чорт. Пʼяному Сатору було важко розібратися у всіх цих деталях. Можливо, пізніше він про це в нього розпитає, зараз його цікавило інше.

    — А був?

    — Чому тебе це так цікавить? — Суґуру так само поклав голову на диван і заплющив очі.

    — Тобі так важко відповісти? — Ґоджьо повернув голову і дозволив собі роздивлятися контур чужого обличчя. У вечірньому світлі його риси здавалися такими гострими та витонченими. Сатору би не здивувався дізнавшись, що після переїзду у Токіо не один хлопець намагався підчепити Суґуру. Характер у нього завжди був хорошим. В такого легко закохатися, а у столиці з подібним простіше, навіть Сатору приходили анонімні листи з зізнаннями. Просто на них Ґоджьо не звертав уваги, а тут зізнання від кращого друга, щось здригнулося всередині.

    — Не важко, — пробубнів Суґуру. — Просто відвик з тобою отак говорити про особисте.

    — Ну, — тиснув Сатору. Щось всередині потребувало цієї інформації. Вимагало її так наче здатне було щось змінити. — Так був?

    — Так. Задоволений? — зітхнув Ґето і відпив ще пива.

    Важко сказати, чи був Ґоджьо задоволеним, та щось сіпнулося, варто було почути відповідь. Стиснуло легені, скрутило живіт. Невдоволено заворушилося. Захотіло дізнатися більше. Хто це, як виглядає, яке його імʼя, чи думав Суґуру досі про нього? Чи був він з ним щасливим?

    — Чорт, — Ґоджьо відірвав погляд від чужого лиця і поверну його стелі. — Я зараз такий злий, що готовий побити тебе! Ти міг би хоча б пояснити, чи натякнути, а не просто зникати без пояснень! Ти хоч уявляєш, як… Та забудь.

    — Пробач, — плеча Сатору торкнулася холодна долоня і це викликало якусь дивну, до цього непритаманну реакцію організму. Приємно. — Я був школярем. Вирішив, що це найкращий спосіб.

    Ґоджьо поглянув на руку, що так гармонійно стискала його плече і накрив її своєю. Долоня під його пальцями здригнулася, але залишилася на місці. Сатору підняв очі до друга, і погладжуючи великим пальцем мʼяку шкіру, промовив:

    — Не зникай більше, будь ласка.

    — Не буду.

    Ще секунду вони сиділи ось так, дивлячись одне одному в очі і торкаючись долонями. Вʼязка потреба почала збиратися у просторі. Вона крутила живіт, пришвидшувала ритм серця. Бажання наблизитися, торкнутися не лише руки, загорнути Суґуру в обійми, тягнуло між ребрами. Воно не було подібне на щось звичне.

    Проте все розвіялося, варто було Ґето прибрати руку і підвестися на ноги.

    Сатору думав викликати таксі, але хлопець дозволив залишитися на ніч у нього. Відмовлятися у Ґоджьо не було бажання. Вони врешті все проговорили і знову можуть повернутися до звичних їм відносин. Він стільки разів ночував у Суґуру, коли вони навчалися у школі, фактично жив у його кімнаті. Така пропозиція розливала сироп ностальгії по грудям Сатору. Звісно, він радо погодився.

    Спочатку Ґето хотів постелити йому на дивані, але Сатору жалівся, що це нашкодить його спині. Переконував, що вони можуть лягти в одному ліжку, як робили усе дитинство і нічого дивного в цьому не буде. Суґуру просто здався. Повівся на переконання Ґоджьо, що той винен йому пʼять років розлуки і не збирається відпускати його цієї ночі.

    Дурненький Сатору. Зовсім не подумав, що пів ночі буде вертітися не в змозі заплющити очі, доки Суґуру солодко спатиме поряд. Абсолютно не був готовий до нічної рефлексії, яку розвʼязала пʼяна свідомість.

    Поряд з ним спокійно спав Суґуру, причина вороху його думок. Чуже зізнання гомоніло у серці. Як Сатору міг не помітити раніше, що той був закоханий у нього? Що б це змінило між ними? Спостерігаючи за другом, що мирно спа Ґоджьо чомусь здавалося, що нічого б не змінилося. Він би ніколи не відмовився від своєї єдиної близької людини. Тоді чому ж Суґуру відмовився? Невже йому було мало того, що між ними було? Чи вже тоді він зустрів того, хто був після Ґоджьо…

    Скільки разів він залишався з ним у ліжку? Скільки всього чули ці стіни? Чи торкався він його губ, таких спокійних і розслаблених у цій нічній тиші? Як часто з них злітали важкі, голосні стогони?

    Вʼязкість в черговий раз скрутила живіт липким бажанням торкнутися. Відчути те, що відчував той, хто був після Ґоджьо. Цікаво які його губи на дотик, смак? М’які, сухі, солоні? Як це — торкатися їх, відчувати чуже дихання? Як часто Суґуру стримував себе, аби не поцілувати його, Сатору? А якби і не стримався одного разу, як би Ґоджьо зреагував? Чи був би він проти? Певно ні, це ж його Суґуру. Вони завжди були близькими. Що б змінив один поцілунок, коли вони постійно обіймалися, засинали разом, доїдали одне після одного?

    А якби Суґуру зараз його поцілував, що б тоді відчував Сатору?

    Набір питань свинцем налив очі і хлопець нарешті провалився у сон, так і не отримавши своїх відповідей.

     

    0 Коментарів

    Note