Розділ 2

Наступний ранок почався з того, що Стейсі була в гуртожитку Хорса. Після пар вже розберуся з цим. У мене також зараз урок. У другого курсу Мари. За що? Надіюся, що Даниїл мені не перерве урок. Швидше б вже у першого курсу історія. Заснування Сирина я любив найбільше.

 

Аудиторія вже почала наповнюватися студентами. Хоча це тільки перша пара. Даниїл може й не прийти на неї. Історія йому ні до чого, я це вже давно зрозумів.

 

На жаль, чи на щастя, він й справді вирішив поспати більше. Зате зможу спокійно провести пару. Але буде нудніше без нього. Його вічні фокуси були смішними. Я навіть рідко злився на нього через це.

 

—     Вибачте за запізнення, Леве Костянтиновичу. Трошечки проспав.

 

Я побачив у дверях знайому руду голову та усміхнувся.

 

—     Проходь. Що ж, ти мене здивував. На першу пару прийшов.

 

—     Пару такого прекрасного викладача гріх не пропустити.

 

—     Сідай вже.

 

Хлопець сів на вільну задню парту й дістав свій гримуар. Я здивувався від того, що він планував навіть щось записувати. Зазвичай він на моїх парах просто слухає, не записуючи нічого.

 

Але пара не пройшла без його фокусів. Що ж, я очікував цього.

 

—     Даниїле, залишись на секунду.

 

Він послухав мене. Коли всі вийшли та залишилися лише ми двоє, хлопець підійшов до мого столу і сів поряд на стілець.

 

—     Ти ж не думаєш, що я не буду вічно заплющувати очі на твої фокуси на парах.

 

—     Ой, ну починається.

 

—     Даниїле, мені також від них весело, але все ж ти заважаєш виконувати мені свою роботу.

 

—     Ладно, вибач, пухнастику.

 

Я закотив очі. Його вже не виправити. Він хоча б іноді буває серйозним?

 

—     І не називай…

 

—     Тебе пухнастиком. Так-так, пам’ятаю, пухнастику.

 

Хлопець вийшов з аудиторії. Мені це прізвисько подобалося, але все ж я його викладач. Хоча б якусь повагу він повинен мати.

 

Ох, думаю, як старий дід. А мені лише 28. Рано ще щодо таких думок. Тим більш особливо, коли зараз урок у хорсовців. Нарешті. Хоча б ця пара обіцяла бути спокійною. Після вікно, потрібно буде іншу роботу зробити й хоча б поснідати. У Марії пари закінчаться. Можна було вияснити чому була причина конфлікту. Та спитати, як вона поживає.

 

Не знаю чому, але мені хочеться піклуватися про неї, як про сестру починаючи з нашого знайомства. Ми неначе були якось зв’язані, але не родинними зв’язками. І точно не любовними. Дівчина хоч і не промах, але я відчуваю, що для мене вона стане неначе сестрою.

 

—     Леве Костянтиновичу, майте совість. Яке опитування на першій парі?

 

Дамелі, як і всі інші були незадоволені цим.

 

—     Дуже легке. Я не буду питати важкі теми й ті, що були на початку семестру. Тим більш це запитання першого курсу. Вони легкі. Ну, Дамелі, а йди до дошки.

 

—     Земля пухом, ‒ хтось сказав їй.

 

—     Дмитре, ти наступний.

 

Всі замовкли після цих моїх слів. Дамелі впевнено вийшла до дошки.

 

***

 

— Ти взагалі як себе на Хорсі себе почуваєш?

 

—     Виживу.

 

—     Я можу попросити Стефанію представити тебе групі.

 

—     Ох, це було б добре. Вона популярна тут.

 

Марія говорила правду. Стефанію точно послухають. Думаю, їм би взагалі було класно подружитися. Тільки знаючи старосту. Надіюсь вона не буде використовувати проти Марії свої маніпуляції, які вона сама іноді не помічає.

 

—     Я піду. У мене ще роботи багато сьогодні.

 

—     Удачі.

 

Я пішов до учительської, надіючись, що не зустріну Даниїла. Його друг розмовляв зі студентами-одногрупниками на подвір’ї. Він привітався до мене. Я усміхнувся. Юрій завжди був такий вихований, коли без Даниїла. Але коли вони разом, то неможливо передбачити, що воно буде.

 

Я просидів в учительській до пізньої ночі. Викладачі розійшлися вже по своїм справам. Мене ж чекало ще чергування. Склавши папери, я пішов перевіряти коридори. Ні одного студента. Все ж, вони вирішили довіритися чуткам академії й правильно зробили. Добре, що хоч на мене не нападе. Я давно вже дорослий чоловік, нічниці ж потрібні підлітки тут, яких в академії куча. Особливо першокурсники, які не вміють захищатися від неї.

 

На телефон прийшло повідомлення від Даниїла. О, ні.

 

«Чисто теоретично. Якщо я можу захищатися від нечисті, то я можу на секунду вийти в коридор?»

 

«Якщо я побачу тебе в коридорі – тобі не жити»

 

«Ну пухнастику-у-у-у-у-у»

 

«І ДОСИТЬ МЕНЕ НАЗИВАТИ ПУХНАСТИКОМ»

 

«Ти ж розумієш, що я не перестану?»

 

«Та розумію, але надія вмирає останньою»

 

Я сховав телефон і перетворився на вовка. Так було краще чергувати. Я більш непомітній і швидше зможу бігати.

 

Я обійшов всю академію, але неподалік від гуртожитку помітив дещо незвичайне. Ще з початку коридору я відчув кров і побіг до неї. Та не помилився. Все ж нічниця когось дістала, але крові небагато, як на те, що вбила людину.

 

Я побіг до лазарету. Всередині я розумів, хто це. Бачив, як вона домовлялася зустрітися зі своєю подругою, а коридор якраз між гуртожитком і прохідною Мари. Біля лазарету я перекинувся назад на людину і зайшов до нього. Тут горіли лампи, тому прекрасно було видно, що в приміщені декілька людей. І одна з них Марія. Поранена Марія.

 

—     Що сталося?

 

Всі подивилися на мене. Серед лікарів я побачив ще Алана. Не дивно, він любить блукати нічними коридорами академії. Марії обробляли рани на лиці, рука її була перемотана. Навіть з далеко я міг помітити, що залишаться шрами.

 

Коли лікар закінчив, а Алан пішов, я підійшов до  студентки й сів біля. Рани були на лиці. Точніше на лівій щоці й на правому оці. Але воно залишилося ціле.

 

—     Як це сталося?

 

Я не був злий на неї. Я хвилювався, як за рідну сестру.

 

—     Я домовилася зустрітися з Соломією увечері й почала її шукати. Але ніч так неочікувано настала. Я й сама не помітила.

 

З її очей потекли сльози. Я обняв Марію.

 

—     Тихо, не продовжуй. Тобі дуже пощастило. Давай так. Я зараз відведу тебе до кімнати, ти відпочинеш і завтра візьмеш участь і посвяті. Вона розвеселить тебе, я це обіцяю.

 

—     Рани.. Студенти лякатися не будуть?

 

—     Це просто рани, не хвилюйся. Всяке в житті буває, але ти однаково гарна. Пішли до кімнати.

 

Я провів її до кімнати, на кінець давши цитрин і обнявши. Мені самому зараз потрібний був відпочинок, особливо враховуючи те, що скоріше всього за студентами приглядатиму я на посвяті. Але ж я навіть не проти. З ними завжди весело, особливо на такому заході. Даниїл таке може придумати, що сумувати ніхто не буде. За це мені хлопець і подобався. От хто-хто, а він все зробить, щоби розвеселити Марію.