Фанфіки українською мовою

    Марія, я, Даниїл та Агнета були у медичному пункті академії, чекали, поки Анастасія прийде в себе. Дівчина сильно панікувала, тому я її заспокоював. Даниїл став збентеженим в моїй присутності. Що ж, я розумію його. Мені потрібно було не відповідати йому тоді, але я не міг. Так, забули. Неначе вперше мене хтось цілує по п’яному. Веселі у мене були студентські часи.

    Тихо, не хвилюйся, з нею все добре. Зілля скоро спаде.

    До медичного пункту прийшов Єсен. Він сам був схвалюваний за свою подругу. Лист. Мама скоро повинна повернутися з нею.

    Як вона?

    Чекаємо, коли спаде зілля.

    Він сів на стілець. Хлопець зовсім не виспався. Марія трохи заспокоїлася та сіла біля свого друга. Я швидко написав Дамелі, що прийшли результати. Зараз тільки восьма, а у неї немає першої пари. Можливо, прочитає пізніше.

    Нас попередили, що раніше десятої дівчина не проснеться. Марія та Єсен змушені були йти на пари, які ось-ось повинні початися. Я також пішов у свою аудиторію. Хоч Асгайр і дав мені вихідний, але посплю пізніше.

    Через пів години до аудиторії зайшла Камелія та поклала лист на стіл.

    Ось.

    А могли на електронну пошту надіслати.

    Я розкрив конверт і дістав документ. Я уважно читав весь текст, хоч і багато чого мені не було знайомим. Аж тут дійшло до результату.

    Як і знав. Все ж твої гени сильні.

    Я дав документ Камелії. Побачивши результат, вона усміхнулася.

    Він буде радий, коли дізнається.

    Що мені з тобою робити? Ти не повинна все життя переховуватися.

    За мене не хвилюйся. Асгайр сказав, що якщо я покажу всю правду, то збережу місце роботи.

    Я усміхнувся.

    І як нам йому сказати.

    Це хороше питання. Просто так вивалити не можемо.

    Я подивився на альбом в сумці, який весь час забуваю викласти. Фотографія спільна. Я дістав його та розкрив на потрібній фотографії. Мама подивилася на неї та здивувалася.

    Яка вона стара вже. Стільки часу пройшло, але я той день досі пам’ятаю.

    Підкинемо її Єсену. Моє світле волосся та бурштинові очі самі скажуть йому, що робити. Я в академії один такий.

    Я магією переніс фотографію до нього в кімнату. Коли він прийде, то побачить. А зараз мені терміново потрібно поспати.

    Я пішов до своєї кімнати, прийняв душ та ліг. Заснув я майже відразу. Безсонна ніч робить своє.

    Проснувся я від дзвінка телефону. Взявши його, я зрозумів, що це Даниїл. І що дзвонив він не перший раз, просто я тільки прокинувся. Вау, вже друга. Мій режим сну сказав: «Бувай».

    Ало. По ділу давай, я не спав всю ніч.

    Та тут таке хороше діло. Фотографія, та, що у тебе в альбомі була.

    Ну, і?

    В кімнаті Єсена. І він говорить, що це його мати. Але це і твоя мати.

    Зараз буду.

    Я переодягнувся. Волосся було розпатлане, а мені було занадто лінь його вкладати. Але мене студенти просто не впізнають, тому прийшлося зробити це.

    Було страшно. Я не знав, як він відреагує. А що взагалі скаже, коли дізнається, що наша мама жива? Яка буде його реакція на це все?

    Я підійшов до кімнати. Двері були відчинені, тому я відразу зайшов. В кімнаті був Єсен, Мирослава, Даниїл та Марія. В руках брата була та сама фотографія.

    Що сталося?

    Хто на цій фотографії?

    Єсен віддав мені фотографію з альбому. Я усміхнувся. 18 років пройшли не даремно.

    Я, моя мама і брат.

    Але то моя мама..

    Я знаю.

    Сівши на стілець, я почав розказувати все як є. Чому батько вигнав маму, хто він такий. Хто я такий, кінець-кінцем. Всі троє просто уважно слухав, а Єсен.. Я бачив, який він був щасливий. І я також. Жаль, що про маму прийдеться ще трохи помовчати. Вона не готова до цього. Хоч і стверджує інше. Але я хоч і не бачив її багато років, але можу стверджувати це. У неї ще не до кінця стабільне життя, але це не надовго.

    А тепер вибачте, мені потрібно йти готуватися до уроку.

    До речі, а чому сьогодні історії не було? ‒ я згадав, що у групи Мирослави повинна була бути пара у мене.

    Анастасія прокинулася?

    Так. Ви шукали її всю ніч? ‒ запитав Даниїл.

    Так. Тому мені дали вихідний, щоби нормально поспати.

    Та невже? І я сподіваюся, ти нормально поспав, бо я ту каву у тебе скоро заберу, ‒ Марія знала про мій сон найбільше, тому зараз була найщасливіша.

    Та поспав я, заспокойся. А каву не чіпай. Єсену, якщо захочеш поговорити, то я через дві години буду у себе в аудиторії.

    Добре!

    Я пішов до кімнати готуватися до пар. Хоч у мене і вихідний, але роботу ніхто не скасував.

    Через дві години я перебрався до себе в кабінет, бо там потрібно було прибирати на книжкових полицях. Хоч і всім здавалося, що там чисто, мені ж потрібно було впихнути туди нові книги, а для цього потрібно було прибрати, щоби знайти місце. Займе це не годину і не дві. До ночі тут проведу.

    Намагаючись розібрати, куди поділася одна книга по темній магії, я почув, як у двері постукали. Точно той, хто знав, що я тут буду.

    Заходьте.

    То були Єсен і Мирослава. У дівчини у руках була книга, яку я шукав. Зовсім з голови вилетіло, що я дав їй починати, бо у неї реферат на досить цікаву тему. Яка якраз була в цій книзі.

    Дівчина віддала мені книгу й пішла. Я поклав підручник на стіл до потрібної кучі. Єсен залишився біля дверей, не знаючи, що сказати.

    Допоможеш мені?

    Давайте.

    Хлопець почав протирати книги від пилюки, поки я розбирався з найвищими полицями.

    Я не сказав, чому приховував це все, якщо з самого початку впізнав тебе. Мені потрібно було перевірити, чи це правда.

    Як?

    А ось це інша історія, яку я розкажу згодом.

    Що з батьком?

    Не знаю. Коли я сказав йому, що збираюся бути викладачем в академії, то він був дуже незадоволений. Ми посварилися тоді сильно.

    Єсен задумався.

    Але ж викладач академії в магічному світі престижна професія.

    Хотів, щоби все було, як він хоче. Та і професію викладача вважав недостойною. Ми перервали спілкування. Я так сподівався, що він передумає. Але ні. На листи не відповідав. Я просто змирився. Його думку важко змінити. Я намагався відмовити його від того, щоби люди батька на маму полювали. Але також не вийшло.

    Я побачив в очах хлопця страх. Він не знав про це.

    Чому?

    Типу ганьба.

    А може…

    Ні, її тіло не вони викрали. Я пізніше розкажу.

    Єсен задумався. Він продовжив витирати книги. Я почав складати їх назад. На полицях справді з’явилося більше місця.

    Чому ви приховуєте деякі деталі?

    Давай на «ти». Скоро вони стануть відомими тобі. Але зараз не час.

    Весь інший час ми просто спілкувалися. Після я пішов до своєї кімнати. Єсена позвала Мирослава на прогулянку. На подвір’ї відпочивали студенти. Я почув Даниїла зі своєю компанією. Всі сміялися від чогось. Я задивився на друга.  Все ж лисеня прекрасний.

    Сьогодні був прекрасний сонячний день, який мені запам’ятається на все життя. Нарешті одна з моїх цілей була виконана. Я знайшов свого брата, якого не бачив 18 років.

     

    0 Коментарів