Фанфіки українською мовою

    Коли я повернувся до кафе, але вже з викладачами, Марії, Стефанії та Юрія там вже не було. Але дівчата і до гуртожитку не поверталися, коли я був в академії. Можливо, пішли до села. Там сьогодні якесь святкування було.

    Ми сіли за столик біля вікна. В кафе в основному були марівці, які весь час віталися з нами. Кайда з Адою жартували з ними, Валентин же думав, як по тихому піти звідси. Ну нічого, він сам згодився приєднатися до нас, нехай тепер терпить це все. 

    Я подивився на Камелію, яка вибирала, що собі замовити. Що ж, я також голодний. З моєю роботою нормально не поїси, тому я взяв меню і сам почав вибирати.

    Здається мені, що ти, Камеліє, щось приховуєш від нас, ‒ сказала Ада. Її вміння говорити прямо вражало.

    Тобі не здається, але вам ще не час знати про це. Єдине, що можу сказати, що навчалася я не в Польщі, а в Сирині, але якщо це дізнається Асгайр, то вам не жити.

    Я завмер. Вона не приховує навіть те, що навчалася в Сирині. А так, як в архівах немає жодної інформації про неї, то і зовнішність з іменем змінені.

    Ти молодша за нас, але ніхто з нас не пам’ятає тебе.

    Я здивувався від того, що навіть Валентин включився в розмову.

    А хто сказав, що я молодша за вас. Може я одноліток, або навіть старше? Я не говорила свій вік.

    Нам принесли замовлення. Я подивився на порцію Камелії. Це була улюблена страва мами.

    Любиш млинці з шоколадом?

    Обожнюю. Пам’ятаю, як готувала їх для… близької людини. Ми обоє їх безмежно любили. Ех, якби можна було повернути час назад. Я б з радістю прожила той період знову.

    Що за період? ‒ запитала Кайда.

    Давно це було, років 18 назад. Я не настільки молода, як ви думаєте, лише виглядаю так. У мене було щасливе життя. Близькі люди оточували мене.

    Я зняв окуляри. Вісімнадцять років назад. Коли мені було лише 10.

    А що далі сталося.

    Камелія стала сумною.

    Я стала вигнанкою у сім’ї. І пішло все шкереберть. Знаєте, хорсівські сім’ї. Куча правил, які потрібно дотримуватися, щоби залишити статус.

    Як же тут не розуміти. Мій батько вигнав маму через те, що подумав, що вона зрадила йому. Хоча такого ніколи не було.

    Камелія сумно подивилася у вікно, неначе згадуючи щось. По її щоці покотилася сльоза, яку вона відразу витерла.

    Не приховуй, я відразу тебе впізнав.

    Викладачі-марівці спостерігали за нами, розуміючи, що з Камелією було не так.

    Ти правий, ніхто нікому не зраджував. Це жахлива помилка, що він так подумав.

    Я нічого не розумію.

    Я подивився на Валентина.

    Я потім все поясню.

    Де ви весь цей час були?

    У Вінниці. Перебралася туди, орендувала квартиру, але кінці з кінцями ледве зводили. Моя погана репутація ж на всю Україну розповсюдилася. Коли вже зовсім жахливо стало, то прийшлося піти на жахливий крок, як би я цього не хотіла.

    Ти про Єсена?

    Так. Я рада, що ти впізнав у ньому свого брата. Після того дня я те й робила, що шукала роботу. Але потім мене почали переслідувати люди Костянтина.

    А мені він цього ніколи не говорив.

    Прийшлося імітувати смерть, змінити документи, зовнішність за допомогою магії. І після цього всього легше стало. Я відучилася на аспірантурі в Польщі, ледве туди поступила. Потім ще декілька років працювала і нарешті змогла сюди приїхати працювати. Вже всі забули про ці чутки, я рада.

    Всі ми уважно слухали цю історію. Рік тільки почався, але він вже мене дивував. Вона і справді жива? Прямо перед мною? Я не вірю…

    ***

    Коли ми повернулися до академії, я запросив маму до себе в кімнату. Мені стільки потрібно було їй розказати. 

    Сідай.

    Я підійшов до кухні та почав заварювати чай. Але мама мене перебила.

    Ну не так ти робиш!

    А як ще можна робити…

    Я обернувся і подивився на маму. Але перед мною була не рудоволоса Камелія. А справді моя мама. З її справжнім зовнішнім виглядом. Блакитні очі, блондинисте волосся. Я здивувався від того, що їй вже 48 років, але виглядає вона максимум на 35.

    Вона обережно забрала у мене трави й відправила чекати біля столу, поки сама щось чудила на кухні. Через 10 хвилин вона поставила дві чашки на стіл. Я відразу відчув знайомий запах. Запах дому.

    Ну розказуй, як життя, як робота. Може дівчина є?

    Ма, ти тільки воскресла в моєму житті, а вже про дівчину питаєш. Нікого у мене немає.

    Ну, а що? Ладно, розказуй.

    Ми проговорили так декілька годин. Весь цей час я не міг повірити, що це насправді. Невже все стане на свої місця?

    Характер мами не змінили ті події. Вона була такою ж веселою, ніжною, доброю. Багато жартувала, сміялася. Я відчув себе малим хлопчиком, який  тільки прибіг зі школи й хоче швидше розказати їй про всі події, що сталися. Тільки зараз я був вже дорослим чоловіком. Але неймовірно щасливим.

    А калина, а калина не верба… ‒ почулося за вікно. Я виглянув у нього. Марівці, ну аякже. Стоп, Даниїл?

    Що там?

    Порушники дисципліни.

    Чур я іду з тобою.

    Мама відразу перетворилася знову на Камелію і ми побігли на подвір’я. Там була компанія марівців. Ну і серед них Даниїл.  Я б більше здивувався, якби його там не було.

    Хороші мої, зараз комендантська година.

    Леве Костянтиновичу! А ви що тут робите? ‒ запитав один зі студентів.

    Та так вийшло, що ви прямо під моїм вікном. Марш по кімнатах, поки Аді Володимирівні не пожалівся.

    Більшість послухалися мене і пішли до гуртожитку. Але Даниїл залишився. Він подивився на мене. В очах була якась хитрість.

    І довго стояти будеш?

    Дай відпочити.

    В кімнаті відпочинеш. Не прикидайся, що ти п’яний, ти зараз тверезий, як скло.

    Ой, все ти знаєш.

    Тільки зараз Даниїл помітив Камелію позаду мене. Він усміхнувся.

    Пані, добрий вечір.

    Я викладачка з нумерології, так що не пані, а Камелія Юріївна.

    Даниїл. Приємно познайомитися.

    Даня, марш в кімнату.

    Я вже злився на нього.

    Та якось не хочеться. Сусід фіг знає де, нудно.

    Камелія, йди до себе в кімнату, я сам розберуся.

    Вона послухала мене і пішла до нашого гуртожитку. Пощастило, що мама живе на поверх вище.

    Лисеня, що ти хочеш?

    Та в кімнаті якось нудно..

    Я взяв його під руку і потягнув до себе в гуртожиток. Якщо він повернеться туди, то мені прийдеться шукати його по всій академії, а цього не хотілося. Легше вже буде, якщо сьогодні ночуватиме у мене. Все одно не вперше.

    Тихо, якщо хоча б один викладач дізнається – я тебе вб’ю.

    Даниїл кивнув і ми пішли в мою кімнату. Як же добре, що більшість в цей час сплять. Ми швидко зайшли та я зачинив двері на замок. Хоча б у нас вони не зламані, не те що у студентському гуртожитку. Влад любить двері вибивати. Як і Даня.

    Які хороми!

    Я притис Даниїла до стіни й закрив йому рота рукою.

    Відчинене вікно, тихо.

    Тільки зараз я помітив, в якому ми обоє положенні. І не я один. Даниїл розчервонівся. Я опустив свою руку і Даниїл нарешті сказав:

    Добре.

    Але ми обоє так і залишилися стояти. Ця картина з боку непогано виглядає. Та і від першого лиця також. Він гарний. Може поцілувати його? Так, про що це я. Він же може мої думки прочитати.

    Я відійшов від нього та сів на диван. Просто уяви, що цих думок не було. Даниїл все ще стояв біля дверей, не розуміючи, що йому робити.

    Лисеня, не стій.

    Даниїл сів на стілець біля столу і подивився на мене. Я відповів, на його погляд. Ну от що мені зараз з ним робити?

    Все ще я трохи п’яний, Пухнастику.

    Колись я тебе вб’ю, але точно не сьогодні. Переставай вже.

    Може це був натяк? Мара візьми, він же справді не прочитав мої думки тоді?

    Прочитав.

    Чо-о-о-о-о-рт

    Ми весь цей час дивилися одне на одного. Намагався ні про що не думати, але не виходило. В голову так і закрадалися думки, що він занадто гарний. Стоп, я ж легко можу захиститися від цього. Йому це не подобалося. Зосередившись, я побудував невидиму стіну між нами. Щоби життя маслом не здавалося.

    Я також можу думки читати, але у мене немає звички вдиратися в особистий простір.

    Весь правильний такий.

    Я все ж не стримався і заглянув в його думки.

    Але бажання у нас одне на двох.

    Ти ж не вдираєшся в особистий простір, пухнастику.

    Це було виключенням.

    Даниїл встав і підійшов до мене.

    Навіть не думай. За правилами не можна.

    Правила створенні, щоби їх порушувати.

    Не тоді, коли ти викладач.

    Про це ніхто не дізнається.

    Він нахилився поцілував мене. Я його точно колись вб’ю.

    Я швидко перервав поцілунок, хоч не сперечаюся, що хотів би його продовжити.

     

    0 Коментарів