Вовче лико

— Де тут головна? — запитав Ейсідісі, різко вчепившись у лікоть якогось хлопця. Той невдоволено відштовхнув непроханого гостя. У руках хлопець тримав срібний піднос, можна подумати, що він офіціант, але в цьому закладі не все так просто. Віддавши напої клієнту, буркнув тому щось на вухо, у той час як рука хлопця гладила чужі плечі. Він знову зневажливо глянув на Ейсідісі та дав знак йти за ним.
Вамм був уперше в такому місці, тому трохи відстав від боса, Карса, та свого колеги, охоронця Ейсідісі. Його погляд блукав по широкій кімнаті, повній людей. Крізь запах марихуани й дим із трубок для куріня новобранець дивився на клієнтів, які розсілися на низьких диванах, вкриті темними цупкими покривалами з візерунком, як на троні. Опустивши голову Вамм побачив чудний розпис золотими та червоними смужками на коричневій основі ковра. Уся підлога і стіни вкриті цими полотнами. Тому там усі ходили босі, окрім гостей. Зі стелі звиласи дроти з трьома маленькими круглими лампочками, наче сталактит, це щось на кшталт люстри. Світили вони доволі тьмяно, тому в залі царювала інтимна темрява.
Повз пролетіла дівчина в зеленому лехенга-чолі, від неї пахло якимись прянощами, цей запах викликав апетит у новобранця. По рукі Вамма пройшовся табун мурах, коли його торкнулася чи дівоча рука в малюнках хної, чи її золота шаль, яка слідувала, як тінь за невгамовною пташкою. Озирнувшись, його зустріла хитра посмішка й тут же зникла.
Дзвінкий сміх, брязкіт прикрас, слова кохання, тихий стогін, навіть скрипуча підлога все змішалось у неповторну мелодію цього місця, яка закликала до себе своїми теплими обіймами. Повсюди майоріли насичені кольори екзотичного для Вамма одягу, прикрашені золотими та срібними вишивками, які відтіняли смаглява шкіру східних красунь. Спідниця лехенга-чолі була дещо вкорочена, щоб клієнти милуватися прекрасними ніжками, вкритими малюнками хноя й золотими браслетами. Модифіковане сарі теж вражало своєю відвертістю, але воно все одно мало розкішний вигляд. Дівчата були розкуті, проте манили своєю загадковістю, вони дражнили клієнтів, доводячи до піку, а потім покидали їх напризволяще зі своїми нездійсненними мріями. За їх втілення потрібно заплатити й не мало. Не дивлячись на таке ставлення, люди все приходили і приходили. Бо тут надавали першокласне обслуговування, широкий вибір на всіх рівнях, від різних напоїв, до мязистих дівчат та кістлявих хлопців із великим очима. В останніх наряд складався з чурідар яскравого кольору на ногах, масивного хаара із золота прикрашений червоними камінцями, який охоплював шию й покривав ключиці, залишаючи все інше на показ.
— Не відставай! — Ейсідісі вдарив Вамма по плечу, щоб той повернувся на землю. — Чи ти вже нанюхався тутешнього диму?
Хлопець привів їх до іншої кімнати, в якої не було дверей, лиш звисав янтарний серпанок, і мовчки пішов, почувши в спину невдоволене цокання від Ейсідісі. Карс зайшов перший.
— Ах, то мабуть на вас чекає Ліза Ліза. Прошу прошу сюди.
Вам останній зайшов і побачив білого чоловіка, який крутився навколо Карса, схоже він був секретарем. Кімната була маленька, наче із самого початку її там і не було, лиш добудували стіну, щоб огородити місце. Стіл за яким працювала ця людина, навпроти стояв диван, такий же як і у великій залі та шкаф біля стіни в якому були папки, книги та деякі металеві статуетки індійських богів. Карс, усе так ж, не промовивши і слова, зник за дверима без жодної позначки, але схоже там засідала власниця цього закладу.
— Так, ти стій тут на варті, а я пішов у зал, рознюхувати ситуацію, — Ейсідісі перевірив свій зовнішній вигляд, поправивши піджак та краватку. Вамм нічого не відповів, його напарник залишив того самого, щоб спробувати на смак тутешні делікатеси. Новобранець затримав подих, розгублено дивлячись у слід колезі, але не встиг він той подих перевести, як весь сжався, відчуваючи на собі тяжкий погляд, з ніг до голови. Чужа рука легенько впала на плече Вамма, переберчи пальцями по чорному піджаку, залишаю по собі неприємні поколюваня в тілі.
— А ти в нас хто будеш?
— Я? — Вам трохи повернув голову, зупиняючись в пару сантиметрів від яскравих зелених очей. Охоронець пожмурився під гарячим подихом. Незнайомець хитро усміхнувся і віддалився від гостя. Перший сів за стіл, закинувши на нього ноги. Вамму випала можливість розглянути цього чоловіка. На ногах простий білий дхоті, ніяких прикрас чи малюнків на тілі. Найбільше увагу привертав рожевий тюрбан, з під якого вибивалось трішки темного волосся. Цей чоловік продовжував витріщатися на гостя. Вамм тихо опустився на диван, зсутулившись під гнітом чужого погляду.
— Мене звати Вамм. З двома «м», — трохи вяло, але все з таки зміг представитись.
— Дуже приємно, Вамм із двома м, — підпер голову рукою у скроні, — я Джозеф. Джозеф Джостар, але ти можеш мене звати просто Джоджо. Щось ти якийсь напружений, тобі часом не погано?
— Ні, усе добре. Просто я вперше в такому місці, — і тут Вамм пошкодував, що сказав це. З кожною секундою наростав його страх, коли усмішка Джозефа ставала все більше й більше. Охоронця трясло, коли він дивився в зелені очі, слова, якими він хотів захиститися, тікали й ховалися від нього.
— Та не хлюйся ти так, я тебе не з’їм, — опустив свій погляд на папери, які лежали під рукою, — не тут, — тихіше додав, змочивши губи язиком.
У кімнаті повисла напружена тиша чи так здавалося Вамму. Він не міг знати, що коїться в голові Джозефа, хоча міг тільки здогадуватися. Але такі думки охоронець відганяв, хлопаючи себе по стегнам.
— Може хочете чогось випити? — не відриваючи погляду від паперів запитав секретар. Коли йому відмовивили Джозеф запропонував інше. — Тоді може щось покурити? — глянув з-під лоба на гостя. Той схопився на ноги, нача хотів тікати, але вчасно схаменувся.
— Я на роботі, — з переляком на обличчі. Він дивився по сторонам, тільки б не в ці зелені очі. З думками куди ж себе діти, Вамм підійшов до шкафа, відвернувшись від секретарського столу. Погляд його зачепився за статуетки. Одна з них мала вигляд чоловіка з головою слона, на якій була дивна шапка з зеленим камінцем по середині. Інший чоловічок сидів у позі лотоса з заплющеними очима це був Буда, Вамм знав який вигляд у Буди. Не встиг він перейти до третього експонату, як до нього підійшов Джозеф, плечем до плеча.
— Ти щось тямиш у цих штучках? — лагідно всміхнувся до гостя.
— Ні, — серце вже билось у нормальному ритмі, коли Джозеф був таким спокійним.
— Я теж ні, це більш для краси, але якщо хочеш щось дізнатися про це, то можеш спитати когось із залу. Тільки боюсь, вони розкажуть тобі більше ніж ти того хотів і все, час згаяний. Це займе не одну годину, повір, — Джозеф перевірив чи рибка на гачку. О так, рибка вже радісно проковтнула наживку. — Проте я дещо знаю про цю книжечку, — він поклав палець на одну із книг, що мала червону палітурка, — це моя улюблена книга. Зветься «Камасутра», вчення про кохання, — рибка поблідніла, забув як дихати. Джозеф витягнув книгу, відкривши її почав гортати сторінки, при цьому тяжко здихаючи. — Так хочется повторити ці всі пози, та нема з ким. Тут лише про дві людини, — ніжно пройшовся рукою по зжовтілій сторінці з багатьма маленькими людьми. — Я мав досвід у трьох, навіть у чотирьох, але не двох. Хоча ні, пригадую щось було таке, по п’яні, але то була не любов. Розумієш? Можливо ти б мені допоміг дізнати як це кохати, — Джозеф піддався вперед, обличчя Вамма було вже непристойно близько, але рибка зірвалася з гачка й упливла подалі, до дивана.
Джозефу дуже подобалася ця гра, тому він не відстав і послідував за жертвою. Кімната була маленька, тому бігати далеко не довелось. Секретар прочистив горло, щоб на нього точно дивились і почав махати рукою на себе.
— Щось мені погано, — він штовхнув Вамма на диван, було не зрозуміло Вамм чи диван видав такой жалібний писк. Потім Джозеф акуратно сів на коліна гострю, закинувши одну руку на чужу шию. Іншою схватив Ваммову руку і притиснув її до свого тіла. — Чуєш, як серце шалено б’ється? Відлуннює по всій грудній клітині. Відчуваєш? — Джозеф почав водили чужою рукою по своєму тілу від ключиць до пупка, не забувши про соски. Він прикрив очі і відкинув голову назад, щоби менш бентежити Вамма, але погляд його залишався на жертві, яка розчервоніла, не взмозі поворохнутися й щось сказати. — Тут така задуха, а ти в цьому костюмі, давай я тобі допоможу, — Джозеф почав тягнути, зі всіма своїми відновленими силами, краватку Вамма, а коли той відбивався, почав розтібати ґудзики на піджаку, сміючись, а сміх звучав його наче шипіння змії.
— Джозефе! — загравшись він не помітив, як вийшла Ліза Ліза та Карс. Останній нічого не сказав, а от по злому обличчі керівниці все було зрозуміло. Джозеф лиш відлип від Вамма, не піднімаючи голови, щоби не отримати наганяй. Охоронець підскочив і боязно дивився то на наче закам’янілого Карса (хоча він завжди такий), то на Лізу Лізу, яка прикривала обличчя від сорому. Бос вийшов у головну залу, де Ейсідісі влаштував трапезу, в обіймах хлопця та дівчини. Поглядом наказавши Вамму забрати свого колегу, Карс вийшов із закладу, не зовсім задоволений переговорами. У Вамма самого тряслись ноги, тому було складно втримати ще Ейсідісі, який вражав своїми габаритами, та все ж таки вони якось піднялись із того низького дивану. Зупинившись, щоби перевести подих, та взяти під руку колегу, Вамм, сам не знаючи чому, обернувся. У дверному отвору, між янтарним серпанком, де стояла Ліза Ліза, він зустрівся з її поглядом і по спині пробіг табун мурах, але стало ще гірше, коли Джозеф, який стояв поруч із хазяйкою закладу, почав впиратися язиком у щоку, допомагаючи рукой імітувати дещо непристойне. Проте це побачила Ліза Ліза та як зарядила німфамону в потилицю, той аж присів, бо перед очима все почало розпливатися. Вамм підскочив із переляку, бо те саме могло дістатися і йому, але пішов він звітси з хорошим настроєм, бо наостанок Джозеф подарував йому таку щиру й добру посмішку.