1

Чи можно взагалі назвати життя “життям”, в такому світі як наш? Ні.

Це страждання.

Кожен виборює собі місце під сонцем. Але не для кожного воно є. Я завжди вважав, що для мене немає місця в такому світі. Виписані канони успішного, спокійного життя — діставалися одиницям. Проте болі і страждання завжди вистачає на всіх. О, я один з них.

Це було в житті “до”. До Прикордоння. До ігор. До смерті.

В житті “після” я прокинувся королем. Відкинувши страх і вбираючи в себе ці митті задоволення чужими нещастями, чужими страхами перед своєю персоною. Я жив, не турбуючись більше ні про що. Бо ну, апріорі складно, пред’явити щось мужику з автоматом наперевагу.

Але всі королівства, колись згорають в яскравому, палаючому вогні. Спалюючи, велич і славу ілюзорних королів. Я хотів згоріти, разом зі своєю величчю. Але життя надто жорстоке і весела гра нескінченної болі — продовжується проти твоєї волі.

…

Я живий. Чомусь.

Після того як Пляж згорів і все перевернулось догори дригом — все змінилось. І в той же час, змінилось — абсолютно нічого.

Ті ж самі жорстокі ігри, ті ж самі жорстокі люди.

Життя в Прикордонні — це страждання.
Все, що я хотів — це насолоджуватися іграми.

Виявивши, що моє обличчя обгоріло лише наполовину. Я не сдох під завалами. І все ще можу пересуватися. Це не принесло мені ніякої насолоди.

Бо кров, яка стікала по підборідді — означала, що веселі деньки мої, були злічені.

Одне, Нірагі знав напевно, він ще встигне зіпсувати комусь життя. Вони запам’ятають його як грьобаного поганця, якого нікому не вдалося здолати.

…

Я розчаровуюсь в людях, і людських вчинках. Вони сміття, нечисть, зло, що завгодно окрім надії.

Згадуючи моє минуле життя. Воно було саме таке. Гнилі люди з гнилими вчинками. І я в їх числі.

Чи є надія, все почати спочатку? Чи ти настільки звик, носити цю маску зверхності з удаваною посмішкою, що доведеться знімати її разом зі шкірою? Чи варто її знімати взагалі?

Все, що я міг це продовжувати грати в ігри. Збирати картки. Сподіваючись, що одного разу — все це закінчиться. Неважливо яким результатом.

Краще вмерти як герой тут, ніж жити, як лицемірний покидьок там. В реальному світі. Захотілося розсміятись, настільки ці думки були йому не притаманні.

Але Чішия вже не уявляв, де кінчається фальш і починається справжнє “Я”. Всі його друзі розбіглися, коли Король Пік ледь їх не повбивав. Він не знав де вони, але точно знав, що вони ще зустрінуться.

Пляж згорів, а разом з ним, всі ті кого він зневажав. Всі вороги. Сперечатися з Нірагі було весело. Вони ніби грали в гру “хто кого доведе”. Переможця визначено так і не було. Нірагі з того дня, він не бачив.

Залишившись живим, Чішия почувався себе програвшим, а не навпаки. Як би той сучий син вижив, він би неодмінно прийшов по мою душу, подумалося йому. Ця думка віддалася приємним теплом.

…

Нірагі не бачив сенсу продовжувати ігри. Мужик з автоматом, нещадно розстрілював всіх на своєму шляху. Йому ледь вдалося втікти, поки пулі свистіли в п’яти сантиметрів від голови. Нірагі встиг сховатися за машиною, коли двоє чоловік замертво впали біля нього. Треба дістати автомат, подумав він.

“Я подбаю, щоб мене зневажали до смерті і гордо зійду в пекло”.

В цьому клятому світі в нього залишилося одне незакінчене діло. Здавалося, все що він робив — вело його саме до цього моменту.
Він мав вбити Чішию.

Чішия знав, що Нірагі шукатиме його. Це була ніби взаємна любов. Але без маленького “але”, — без любові. Чиста ненависть — це теж, прояв найвищих почуттів. Тут в них була цілком взаємність. Це ніби чорне і біле змагаються одне з одним. Ні, один не був добром, а інший злом — це хибна інтерпретація. Просто два покидька з індивідуальним набором зла. Один носить чорне, а інший біле.

…

Все було настільки хуйово, що залишалося тільки сміятись. Якщо будеш постійно скиглити, ревіти і жалітися. Вихід один — смерть.

Натягнув посмішку, взяв в руки пістолет і впевнено крокуєш далі, наспівучи там собі щось. Може навіть пританцьовучи. Так, ви праві, це все синоніми слова “поїхати дахом”.

З глузду з’їхати остаточно.

Я розмовляю сам з собою…звичайно, я схиблений!

Але хто сказав, що це погано? Тільки схиблені люди і варті цього життя. Такі схиблені як ото він. Або Чішия.

 

Нірагі розмірковував про це, лежачи на тротуарі.

Як я тут опинився? Все просто. Я помираю.

Вперше я це відчув, тікаючи від полум’я згорілого “Пляжу”. Остаточно запевниася в неминучої смерті, коли попередня гра завершилася. І він відхаркував кров на тротуар, зі всіма органами всередині. Смерть підібралася настільки близько. Що опиратися марно.

Тож рятуючись від Короля Пік, він не помітив як опинився в якомусь, покинутому місці. Навкруги були лише трупи, тих, кому не пощастило. Здавалося, ще хвилину тому тут було життя. Намети навкруги, біля яких догоряє вогнище. Трейлери, з відчиненими дверима і простріляними вікнами. Білизна гойдається на мотузці. Речі розкидані то тут, то там.

І тільки криваві плями на асфальті, як нагадування. Що тут жили люди. Люди, які до останнього подиху боролися за своє життя.
Все марно. Смерть завжди перемагає. Вона приходить по души кожного з нас. Нависає над тобою зловісною тінню.

Ось вже смерть з косою стоїть.
Прямо переді мною. Отже, час настав.
Коли тьма виплескується і ти більше не здатен стримувати своїх демонів.
Так тому і бути.

О, я так довго чекав на це.

Тьма, вона вже тут. Вона поглинає мене. Я навіть не опираюсь.
Я приймаю її, як старого друга. Мелодія стихне, останній звук проллється.
І тоді я встану.
І піду за тобою.
Моя душа, мій світ.
Я благаю…чекай на мене…

І він розплющив очі.
Розчарування його, було майже відчутним.

А, ні. Обізнався.
То Чішия.
Якщо прищуритись, так схожий на смерть.

…

Нірагі напевно не здогадувався, але він все це казав вголос. Увесь потік його маячні просто вивалився на Чішию. Він марив. А Чішия ледь не втратив звичний самоконтроль. Йому захотілося розставити руки в сторони і гучно закричати:  “Сюрприииз!”

Але замість цього він промовив:

– Ти йобнувся? Звичайно, ти йобнувся. Риторичне питання. Але, справа не в цьому. Якщо ти реально вирішив здохнути. То валятись посеред дороги і подихати від голоду — не найкращий спосіб.

Нірагі мовчав.

Тому Чішия продовжив:

– Як щодо вбивства Короля Пік? Позбутися двох покидьків одразу, було б непоганою справою. Подумки, додав він.

Нірагі знов нічого йому не відповів. Це було дивно.
Тому Чішия вдарив того по нозі:

– Гей, ти так і будеш мовчати? Чи така погань, як ти не здатна розмовляти з такою високоінтелектуальною особою, як я?

І тоді Нірагі засміявся. На що Чішия і розраховував. Сміявся довго, вкладаючи в свій сміх максимум презирства і зверхності.
Ні, точно йобнувся.

Він пристав, опираючись на трейлер позаду. Все ще посміхаючись.
Глянув на нього і сказав:

– Знаєш Чішия, забавно. Тільки, що я готовий був померти. І от з’являєшься ти. Порушуючи мою ідилію. Пихатий, самовдоволенний сучий син. І я, ні на хвилину…ні на секунду, не сумніваюсь. Навіть якщо моє серце зупиниться, прямо зараз. І я відкинусь, і не зможу рухатися. Я точно впевнений, що встигну тебе йобнути.

Чішия посміхається ще більше.

Нірагі продовжує:

– Може, я і погань. Але така клята, лицемірна сука, як ти…в сто разів гірше. Король Пік, далі по коридору. В останню фразу він вкладає максимум свого сарказму.

Чішия так само усміхаючись, підіймає обидві руки вгору. Ніби роблячи жест Винен. Розкусив.

…

“Моє життя стрімголов несеться на зустріч смерті. Чи має якусь цінність це життя? Я хочу щоб ти вирішив”

Чи було колись, моє життя варте порятунку? Чи заслуговував я, на цей порятунок?
Ці питання, стрімко пронеслися в моїй голові під час гри з Королем Чирв.

В якийсь момент, презирлива усмішка зникла з мого обличчя. Всі демони минулого, предстали прямо переді мною. Я так довго тікав від власного Я. Що мені здалося, що ніякого Я, більше не існує. Лише точно продуманий образ. Кожного ранку ти прокидаєшься, а в тебе заготовлений наряд. Повсякденний одяг. Вічна маска. Фальшиві емоціїї. Брехня. Вдавання. Марнославство. Що завгодно.

І після того, як Король Чирв помирає, за свої ідеали. Мої власні правила виживання у вигаданій грі — розпадаються. Маска тріскається. І розколюється. На мільйон крихітних уламків. Я представлений перед самим собою. Наче голий і беззахисний.
Все стає марним. Все життя. Яке не є життям зовсім. Набір інстинктів. Який змушує мене пересувати ногами. На автоматі. Несучи прямо в район Шібуя.

“В цьому світі немає справедливості і рівності”.

…

“Не знаю, чи всі мене ненавидили, тому що я був схиблений, чи я зробився схибленим, тому що всі мене ненавидили.”

З цією думкою Нірагі продовжив свій шлях. Після останньої зустрічі з Чішиєю, пройшло не так багато часу. Його слова щодо вбивства Короля Пік не було причиною раптового припливу сил. Аж ніяк.

В нього просто не було вибору. Бо Прикордоння не залишило нікому вибору. Воно зробило з тебе кляту маріонетку. Заручника системи. І останнє, на що Нірагі згоджувався — це бути рабом творців ігор.

Подохнути як остання собака на дорозі? Чорта з два.
Вони не посміють забрати його душу.

Якщо Нірагі і піде зі сцени, так тільки після гучного шоу. З фаєр шоу, салютами і пару простріляних голів організаторів. Кров лилася б по тротуару. Поблискуючи темним кольором у вогнях світлофора. І Нірагі б, дивився на це з байдужістю і насолодою в очах. Ніби на найвеличніший, бездоганніший шедевр.

 

Коли він помічає Арісу і Чішию. Всі пазли складуються в цілу картину.
Ось і учасники шоу.

“Ти погань”, казали вони.

Так варто відповідати.

…

Коли Чішия доходить до Шібуя і бачить перед собою Арісу. Він посміхається. Арісу також.

“Ти змінився” каже той. “Став менш колючим”.
Чішия усміхається на це. А сам думає, якби ти тільки знав. Якою ціною.

Неочікуваний вистріл застає зненацька обох. Він ледь встигає відскочити за машину. Перш ніж помітити Нірагі в декілька метрів. Той, стоїть з автоматом в руках. Самовпевнений і рішучий. Ніби всім своїм видом показуючи. Мені начхати на все, що відбувається в Прикордонні. Важливий тільки — цей момент.

– Ти навмисно промахнувся? кричить Чішия зі свого укриття.

– Я не можу закінчити все неочікуванним нападом. Кричить Нірагі у відповідь.

В який момент починається ця імпровізована гра вбивць — він не знає. Але він точно знає, він не програє. Ніколи. Чішия позбувся страху, ще тоді коли перша гра поклала усіх учасників. Окрім нього. Він перебував в ейфорії очікування наступного ходу. Нірагі було все одно на своє життя. І Чішия думав так само.

Лише Арісу, тривожно намагався знайти вихід із ситуації. Нагадуючи, що в них залишилася тільки остання гра.

Нірагі це хвилювало, в останню чергу.
Це і була його остання гра.

…

Після того як Арісу з Усагі зникли. Ці двоє, продовжили взаємні випади зі стріляниною.

– Нам немає місця у суспільстві. Ми покидьки. І світу буде краще без таких покидьків як ми. Мовив Нірагі, сидячи за автомобілем на землі. – Я зійду в пекло і заберу тебе з собою, Чішия.

…

Злість. Гнів. Сила. Ненависть. Протиріччя. Приреченість. Жага. Страх. Почуття. Щось інше? Все одразу?

Жодної великої книжкової історії не буде. Лише жесть в жесті. Лише боротьба на тлі відчаю. Щоб заглушити свій біль. Ці двоє воювали. Зі світом, з іграми, з один одним.

Навіщо я вистрілив в нього?

Навіщо ти вистрілив в мене?
Хотів привернути мою увагу? Це флірт або все моя хвора уява. У будь-якому випадку у відповіді я не забарюся.

Навіщо я стріляю у відповідь?

Навіщо ти стріляєш в мене у відповідь?
Це запрошення до гри? Чи ти просто радий мене бачити? Немає способу померти краще, ніж від твоєї кулі. Це буде кінцевим завершенням, жорсткої війни між нами.

…

Суперництво. Те, що рухало мною. У момент, коли хотілося забитися в кут і скиглити. Я не міг собі цього дозволити. Знаючи, що ти нізащо не відступиш. Йти вальяжно, з гордо піднятою головою – це твій стиль. Розмахувати автоматом у обличчя ворогів із презримою посмішкою – мій.

Так ми йшли. Грали, збирали карти, вбивали, виживали. Здавалося б, всі мої дії призвели до цього моменту. Коли Арісу побіг на останню гру і залишилися тільки ми двоє. Щоб завершити це нескінчене коло відчаю.
Є лише один вихід.

 

Хвилина, дві і Чішия опиняється позаду Нірагі. Він як кіт, непомітно проскалзує у пітьмі. Один випад. Направлений пістолет. І все закінчиться.

Не те щоб, кіт був настільки непомітним серед повної, мертвої тиші, посеред Токіо. Нірагі тільки цього і очікував. Він обертається, як раз вчасно. Щоб встигнути направити автомат, тому в обличчю.

Контрольний постріл.

Ти чи я?

…

Секунди тягнуться довше ніж повинні. Одна секунда…десята…хвилини…

Ці двоє, завмирають один проти одного з направленою зброєю, в прицілі. Невідомо скільки часу проходить. Повітря навкруги, ніби наелектризувалось, не існує нічого іншого. Окрім цього моменту.
І замість тримфуального завершення цієї боротьби — нічого не відбувається.
Взагалі.

В якийсь момент, все стає ясним як день.

Вони програли.

Але Чішия не збирається так просто здаватись, він мовить крізь зуби:

– Ну? Так і будеш стояти? Стріляй вже!

Нірагі відповідає з усією недбалістю:

– Тобі треба ти і стріляй.

Він все розуміє.

Чішия вперше чує, щоб Нірагі був настільки байдужим до вбивста.

– Що? Ти охуїв? Ми не можем…

Від здивування в нього ледь сіпається рука. Пістолет нахиляється вниз. І цього досить.

Нірагі відповідає:

– Можем. Він різко однією рукою відкидає автомат в сторону. Пістолет Чішиї летить слідом.

 

Ніраги штовхає Чішию в бік машини позаду. А сам, притискає того, своїм тілом зверху. Лопатки боляче упираються у іржаву поверхню автомобіля. Але не встигає Чішия отямитися. Як Нірагі хватає його за потилицю та притягує до себе. Цілуючи.

Вони цілуються швидко, рвано, з придиханням. Чішия обхоплює Нірагі двома руками. Стискає так міцно, ніби в одну мить, той може зникнути. Не те, щоб у Нірагі вистачило сил зупинитися. Навіть якби захотів. Не зміг.

Навіть той факт, що почалася фінальна гра. Про що, голосно повідомляє гучномовець — не змусить цих двох відірватися від один одного. Хай хоч всі королі зберуться на цьому полі, прямо зараз — їм все одно.

Вони програли.

І цей програш відчувається так гарячо-неможливо-близько-охуєнно. Що в якийсь момент, Чішия усміхається в поцілунок. Коли повітря закінчується остаточно. І Нірагі ледь відхиляє голову. Чішия не дивиться тому в очі. Він водить руками по тілу Нірагі. Охоплюючи груди, руки, живіт. Ніби прикидуючи силу цих м’язів. Рухаючись нижче до самого паху. Нірагі слідкує за його рухами з напівопущеними повіками. В той момент, коли Чішия доходить нижче, він хватає його за руки. І одним рухом підхоплює того на руки. Він опускає Чішию на капот автомобіля. А сам, швидкими рухами скидає з себе футболку.

 

Поцілунок на капоті машини. Одежа у всі сторони летить. Нижня білизна падає, акурат біля зброї. Пітьма спустилась на Токіо. Місто занурилося в мертву тишу. І лише ритмічний рух тіней. Які іноді, видніються у відсвіті світлофорів. Видає цих двох з головою.
Ну і що, що вони на центральній вулиці Токіо, де в будь-який момент може хтось опинитись. Похуй.

Хай все іде до біса. Хай всі катяться к чорту.

Весь світ, розвалюється на шматки. А ці двоє, живуть свою останню мить.
Здатися на користь почуттям. Здатися на користь пристрасті. Здатися на користь життя.
Все інше — нехай палає у вогні. Бо тьма, і демони в тьмі, сплелися воєдино. І ніяка сила не змусить їх зупинитися.

 

Коли на небі спалахує яскраві плями. Чішиї здається, що від нестачі кисню та сп’яніння почуттів — він втрачає глузд. Нірагі давно його втратив. Тому не звертаючи на спалахи в небі, абсолютно ніякої уваги. Він навіть не думає, відірватися від Чішиї.

…

Яскраві кольори спалахують в небі над усім Токіо. Завороженим поглядом, гравці, спостерігають нескінченні феєрверки.

Невже це кінець?

Затамувавши подихи, від хвилювання, і полегшення, всі чекають повернення додому. В нове життя. Де немає ігор, немає болі, немає смерті. Де можна почати все спочатку.

Через якийсь час, Чішия відривається від Нірагі і ледь чутно мовить:

– Очевидно всьому прийшов кінець.

– Так.

– Можна повернутися до нормального життя. І зробити вигляд, що нічого не було.

– Саме про це я і думаю. Ні один м’яз на обличчі Нірагі, не видає, про що він думає насправді. Ніби роблячи вигляд, що йому начхати. Спеціально, стримуючи всі емоції глубоко всередині. Граючись з ним. Виводячи. Як неоднарозово робив Чішия в минулому.

Тоді Чішия не витримує, хапає того і з різкістю кидає:

– Якщо ти не знайдеш способу відшукати мене після — я знайду тебе і вб’ю. Мені похуй яким чином. Я життя своє покладу на цю справу. Але знайду тебе. Ти мене зрозумів?

Нірагі сміється. Притискає того до себе. Видихає. І цілуючи Чішию в потилицю, говорить:

– Домовились. Мучай мене. Терзай. Погрожуй. Вбивай. Що завгодно роби. Будь впевнений…я знайду тебе, і в пеклі, і на землі. Заради реваншу. Заради життя.

…

Прикордоння згине у забутті.
Для всіх.

Окрім тих, хто у смерті знайшов життя.