1

Чімін лежить нерухомо на сірому дивані. Майже не кліпаючи він дивився на стелю та повільно дихає. З однієї сторони йому було дуже привично в тій обстановці в якій він зараз знаходився, але з іншої сторони щось було не так і це заважало йому повністю розслабитися. Трохи світліші за диван сірі стіни оточували його та нависали над ним як велетні. Різноманіття музичних інструментів, хаотично розміщених навкруги, боролись за перевагу з моніторами, динаміками та іншими гаджетами. Різновиди маленьких дрібничок таких як кумамони, колекційні фігурки, взуття, боксерські груші, розбавляли строгість техніки і приносили трохи більше характеру та особистості цій кімнаті.

Чімін навіть не уявляв скільки разів він уже був в цій студії Він знав на пам’ять кожну деталь цього приміщення. Кожний сантиметр цієї кімнатки став частиною його душі навічно. Він стільки годин пролежав на цій канапі. Стільки кисню він вдихнув із цього очищувача повітря. Скільки думок пролетіло у нього тут головою. А скільки емоцій він тут пережив.

Чімін завертівся на дивані. Дивитися в стелю йому надоїло і він повернувся на правий бік. Йому зразу же впали в очі великі сині літери на білому тлі – “SUGA 93”. Помнута біла футболка висіла на цьому кріслі з першого дня, як появилася ця кімната. Вона вже була такою старою та вицвілою, але старший її ніколи невикине і тим більше нікому не віддасть. Все, що знаходилось в цій студії — це частинки душі старшого і він буде битися за них до останнього подиху. Тільки не свого, а супротивника. Шуга завжди стає переможцем.

Чімін піднімає погляд трохи вище футболки. Він бачить маківку голови старшого та його непослушне гніздо із чорних локонів. Волосся Юнгі було сьогодні в повному безпорядку, але навіть звідти воно сяяло і Чімін хотів доторкнутися до нього. Ніжно провести рукою по волоссю старшого повільно спускаючись до шиї. Вона напевно жахливо отікла. Юнгі вже яку годину сидів над новою мелодією. Він робив її до того як прийшов Чімін, робить ось уже годину, як Чімін лежить на дивані, і скоріш за все продовжить до середини ночі. Чімін був в цьому впевнений.

Звуки з колонки подобалися Чіміну. Біти розтікалися по кімнаті як хвилі океану, вдаряючи Чіміна раз за разом і забираючи його з собою. Старший весь час міняв щось в мелодії. То прискорював деякі частини, то вповільнював інші. Іноді додавав нові звуки в ту чи іншу частину треку, чи навпаки забирав те, що йому було не до душі.

Чіміну подобався кожний варіант. Лежачи на цьому дивані, він дозволяв музиці відносити себе в незрозумілі для себе світи та простори. Він уже давно не замічав змін, які робив старший, розуміючи суть пісні навіть без тексту. По одній мелодії і так було зрозуміло, що хьон збирався взірвати стадіони своїм новим хітом. І Чімін не сумнівався, що саме так все і буде. Все до чого хоча б раз доторкався старший автоматично рвало його на частини. Голос Юнгі, мелодії, які він створював і тексти, які він написав, завжди проносять його через пекло й назад. Чімін покривається мурашками. В нього прискорюється пульс і стає тяжко дихати. Час завмирає. Напевно, він просто не сміє втручатися в гармонію і новий вид енергії, який створюється руками та губами старшого.

Чімін боїться Юнгі. Чімін піднімає його в своїй голові до самих вершин. Ще нічого в своєму житті його настільки не поглинало як талант Юнгі. Навіть танці і ті йшли на задній план, коли Шуга починав читати реп. Чімін не може цього витримати, але зупинитися теж не може. Він завжди продовжує мучити себе музикою хьона знаючи, що нічого болючішого та прекраснішого на цій планеті більше не буде. Татуювання “NEVERMIND” на його ребрах тому підтвердження. У нього були сльози на очах, коли це тату робили, але також і усмішка на губах, коли ці слова розтікалися по його венам.

Чімін продовжував пропалювати діру в спині хьона. Він хотів, щоб Юнгі повернувся до нього. Щоб подивився на нього, а затім підійшов і ліг поряд з ним. Вони спочатку б цілувалися, потім обнімалися, а потім деякий час лежали тісно-тісно один до одного в тиші. Після цього старший би знову сів за свою роботу, а Чімін би взагалі не протестував. Він би знову почав тонути в звуках, що б текли з колонок і був би повністю щасливий. Менше пів року тому Чімін би був впевнений, що саме так зараз же вчинить старший. Ось-ось і він до нього підійде, ось-ось і він його приголубить. Але тепер? Тепер уже ні. Він не був впевнений ні в чому. В свої кращі на даний момент роки, він завжди знав про що думає, чого хоче і чим живе Юнгі. Вони дихали одним повітрям на двох, вони бачили цей світ однаково, вони дивилися один на одного такими ж самими закоханими очима. Але зараз Чімін не знає, що твориться в голові у Юнгі. Чімін думав, що знає хто саме сидить в тому кріслі, але більше ні. Всередині старшого явно появилося щось нове або скоріш за все пропало щось старе, але надзвичайно важливе для Чіміна, адже він не міг без цього дихати. Він бачив стіну між ними. Прозору стіну, яка повільно мерехтіла під сонцем. Йому хотілося знищити її. Хотілося розібрати її по цеглинам і викинути в океан. Але Чімін не знав як саме це зробити напевно тому що навіть не розумів як вона появилася і коли. Все ж було колись не так…