Частина 3

664 слова

Його всього трясло. Теруко обрала, як завжди, підходящий урок, щоб розповісти про його малюнок. Вчителька була збентежена та дуже люта на нього і погрозилася розповісти все його матері. А знаючи свою матір, Дазай знав, що вона йому обов’язково зробить концерт або покличе батька, який хоче виростити з нього справжнього чоловіка, а не самогубцю. Йому, в принципі, не подобалося його захоплення малюванням, а якщо дізнається про сьогоднішній інцидент — йому не жити… 

Він схопив голову руками від безвихідності. Йому було погано, емоційно погано, тремтіння вже почало його потроху відпускати. 

— Осаму, все добре? — голос Вей Усяня витягнув його в реальність. 

Вей Ін спробував його похлопати по голові, але Дазай випрямився, перш ніж рука довговолосого встигла торкнутися його голови. 

— Так, — стримано відповів самогубця. 

— Якщо ти переживаєш щодо малюнка і Теруко, то нічого страшного. Я колись вкрав підручник свого однокласника та розмалював його відвертими картинками, — на цій згадці Вей Усянь широко посміхнувся. 

— Ти? — Дазай подивився на нього з недовірою. «Він зовсім не схожий на людину, яка займалася подібним». 

— О, так! Лань Чжань тоді дуже на мене розлютився, але мене це мало хвилювало. Ми з ним, до речі, чуть не побилися… 

Дазай пирснув зі сміху, уявляючи собі, як Вей Усянь відмахувався від якогось… «Як він там казав? Лань Чжань?» 

— Якщо переживаєш, то можеш після уроків піти до мене додому, моя мама завжди буде рада гостям, — дружелюбно запросив Вей Усянь. 

— Я подумаю, — відповів Дазай. — Зараз мені потрібно до туалету, — сказав шатен і підняв руку. 

Вчитель помітив це та відразу зреагував. 

— Так, Осаму? 

— Можна вийти? 

— До кінця уроку менше десяти хвилин. 

— Мені терміново. 

— Іди, — кивнув вчитель та продовжив урок. 

Дазай встав зі свого місця та попрямував до туалету, але ішов він туди не щоб справити нужду, а щоб заспокоїтися. 

Закривши кабінку зсередини, він дістав лезо та почав розмотувати окривавлені, прилиплі до шкіри через кров бинти. На шкірі виднілися безліч шрамів та нових, пекучих, яскравих ще новеньких порізів та кров. 

Він заніс лезо над рукою та обережно надавив — з новоспеченого порізу потекла кров. Він ще раз замахнувся на свою руку. Напруга та втома з кожним порізом потихеньку спадала, ставало легше, незважаючи на пекучий біль, котрий дурманив голову, як потужний наркотик, так що він вже не міг зупинитися. 

Від полегшення, яке так задурило його голову, що він вже нічого не розумів і не пам’ятав. Йому приносило насолоду спостерігати за тим, як його бурнатна кров ллється по руці, скапуючи на гладку плитчасту підлогу шкільного туалету, утворюючи червоно-багряну калюжу його крові. 

Він нахилився та заніс пальці, щоб погратися ними в кривавій калюжі. Його пальці повільно ковзали по гладкій підлозі і кожним своїм рухом розмішували багряну кров, що переливалася яскравішими відтінками під час плавних рухів його окривавлених пальців від сонячного світла, котре пробивалося крізь щілинку між дверима і підлогою. 

Далі він нічого не пам’ятав, тільки смутно — як його тіло обм’якло та сперлося об стіну, а пальці з долонеюбули в вже в холодній калюжі його власної крові. 

Його привів до тями несподіваний вигук Вей Усяня. 

— Осаму? Ти тут? Все гаразд? 

Дазай не міг поворухнутися, не те щоб щось сказати. 

— Дазай? — знову гукнув Вей Усянь. 

Дазай спробував підвестися, спираючись одною рукою об стіну. 

— Тут, я тут, — трохи отямившись, відповів Осаму, сподіваючись, що його голос не дуже тремтить. 

Він підвівся на хитких ногах. Тремтячими руками повернув замок. «Сподіваюся, я не дуже жалюгідно виглядаю і він не буде задавати питань по приводу мого вигляду». 

Вийшовши, Дазай краще натягнув кофту на понівечену руку та заховав її за спину. 

— Що ти робив так довго? — він зробив паузу, коли побачив, у якому стані був зараз Дазай. — Щось сталося? Все добре? 

«Він виглядає доволі наляканим», — пронеслося у Вей Усяня в думках.

— А так все добре! — Осаму спробував натягнути посмішку, але в нього це не дуже виходило. 
— Пішли, уроки вже закінчилися, — Дазай розвернувся, щоб закрити двері кабінки, щоб Вей Ін не побачив ту калюжу крові, яку він зробив. 

Коли він пішов до кабінки, Вей Усянь все ще стояв біля дверей у коридорі. 

— Пішли, що ти там застиг? — недовірливо подивився на нього Дазай. 

Вей Усянь підвів руку та показав на ноги Осаму. 

— У тебе криваві сліди…