You have no alerts.
    Фанфіки українською мовою

    Юнгі проснувся від гучного удару водійських дверей. Вони були біля його будинку. Він не встиг схопитись за ручку на дверцятах, як вони різко відкрились.
    – Вилазь!
    – Допоможеш з ременем? – з викликом посміхнувся пасажир, але посмішка його сповзла, як тільки він побачив розлючене обличчя хлопця, у якого явно вривався терпець.
    Після сну Юнгі став явно тверезішим. Він все ще не міг повірити що той самий Джей–Хоуп, з яким він спілкувався місяць трохи не щодня, а після ще три місяці намагався забути про його існування, цей Джей-Хоуп стоїть зараз на порозі його бруднющої квартири, яку він так й не прибрав, за винятком однієї кімнати, я в якій планував переночувати.
    Хоч думки власника квартири й прояснились, але тіло все ще було під впливом алкоголю. Він безуспішно намагався дістати з переднього карману вузьких чорних джинсів, ключ від дверей. Вдавалось йому, якщо чесно, не дуже добре, руки не слухали, з карману вивалювалась купа чеків, жувальна гумка, призирватив, який встиг запхати в кишеню Міна той мужик, що затиснув його в клубі.
    – Господи! – Вривався терепець Хосоку. Він схопив Юнгі за талію зі спини лівою рукою, щоб того не носило по всьому поверху, а правою пірнув в кишеню. Обоє на мить застигли. У Юнгі аж дихання сперло. Погляд хлопця ковзнув по обличчю Чона старшого, чи-то темрява зіграла злий жарт чи й Хосок зашарівся до кінчиків вух. Ситуація була, м’яко кажучи, трохи незвично-еротична. Але ще більш незручною вона стала, коли на шум витягнулась зі своєї квартири старенька сусідка-фотографиня, справжня богема, що жила в цьому будинку, трохи не від самої його побудови.
    – Леле, що то робиться?! Юнгі, то ти, дитя?
    – Та, тітонько, то я. – Наче забувши про те, що зараз в його штани поліз хлопець, продовжував світську бесіду сусід. – Вибачте що розбудили. Я трохи перебрав сьогодні.
    – Та то буває. Твій хлопець такий пристрасний, що й на секунду не виринав з твоїх штанів, незважаючи на то, що я вийшла. – Легкий смішок, як бринчання павутини на вітрі, зірвався з губ жіночки.
    – Я йому не хлопець. – Хосок нарешті виловив ключі, й пішов відкривати двері.
    – Було й в мене пару таких «не хлопців» замолоду. – Підморгнула сусідка.
    Двері в квартиру відкрились, й з них вирвався важкий запах застояних запилених меблів. Чон зробив рішучий крок всередину, намацуючи вимикач. Нарешті, з дверей вирвався промінь світла.
    – Ти ночувати на коврику під дверима будеш?
    – Іду, іду. – Крикнув господар квартири в освітлену кімнату, а після повернувся до сусідки й тихенько сказав, прикриваючись рукою:
    – Він не просто хлопець, а кохання мого життя. Але не кажіть йому, хай не зазнається. – П’яне тіло пірнуло в свою квартиру й гепнуло дверима так, що проснулось тепер вже пів будинку, а не тільки близькі сусіди.
    Тим часом Хосок встиг вже оцінити стан квартири, в якій жив друг його брата. Навіть сам Юнгі не до кінця розумів, що робиться в квартирі.
    – Ну й свинарник! – гість намагався знайти місце, де б можна було сісти, але так і не зміг надибати. – Де ми можемо поговорити?
    – Сюди. – Юнгі вказав рукою на одні з дверей вітальні. Хлопець пройшов вперед, щоб відкрити двері і ввімкнути світло в тій єдиній придатній для життя кімнаті. – Не лякайся срачу. Ця квартира більше року пустувала, а я тільки вчора переїхав. Встиг прибрати тільки цю кімнату.
    За дверима показалась кімната з сірими стінами, темними шторами, світлою не заправленою білизною на ліжку і купою підписаних коробок. Хосок видихнув. Може цей хлопець і ненормальний, але не маньячина, що живе в смітнику, як йому здалось, коли тільки він відчинив двері квартири. Юнгі впав на ліжко, гість же знайшов в кіпі коробок розпаковане комп’ютерне крісло і сів напроти.
    – Ей, чуєш мене? – Юнгі підвівся й сів напроти свого гостя. Він ідіотськи посміхався й все ще не міг повірити, що той за ким він так сумував всі ці місяці сидить напроти. Протягни руку – і можна доторкнутись. Тепер він знаю як він пахне і навіть смак його губ… і кулака. – Слухай сюди! – Почав Хосок. – Я так розумію, ти бачив мене на веб-камі. Власник клубу знає про те ким я працюю, а тому шантаж навряд в тебе вийде. Та й з рідних тільки Гук. Якщо ти йому дійсно друг – то ти не станеш патякати, щоб не засмутити його, правда ж?
    – Я б ніколи!… – Юнгі взяв руку хлопця напроти, щоб поспішити його запевнити, що все не так.
    – Я не договорив. – Хосок вирвав руку й встав з крісла, нависши над сидячим Юнгі, який і без того був добряче нижчим. Лице Чона стало точно таким, з яким він погрожував тому мужикові в клубі. – Я вислухаю тебе тільки сьогодні. Якщо ти будиш вимахуватись, то я не ручаюсь за цілісність твоїх пальців чи носа, чи ще якої частини тіла. – Рука Хосока міцно вчепилась в плече Хлопця, що дивився на нього знизу вгору.
    – Не хвилюйся. Я нічого такого не мав… Я був так здивований! – На обличчі у господаря кімнати засяяла посмішка. Він накрив своєю рукою руку, що до синців стискала його плече й притулившись щокою до теплої шкіри,продовжуючи дивитись на гостя знизу вгору. Хосок швидко вирвав руку й знову сів напроти.
    – Чонгук не знає. – Спокійніше почав Хосок. – Буду вдячний, якщо і надалі так буде.
    – Як давно ти пішов?
    – Два з половиною місяці тому. Чонгук сказав, що піде навчатись тільки тоді, коли буде впевнений, що наші справи будуть в порядку і я сам зможу витягти розходи. Мені пощастило познайомитись з Джином, який мені повірив. Тому не створюй мені проблем. – Знову пригрозив хлопець.
    – Я радий. – посміхнувся Юнгі. – Я б ніколи тобі не нашкодив. Обіцяю, що це лишиться між нами.
    – На тому й порішали. Просто забудемо один про одного. Тим більше, ти ж розумієш, що таких як ти були сотні, як не тисячі.
    – Я знаю…- голос Юнгі надломився, разом з тим радісним туманом, що застелив його розум й серце. – Я знаю, що то була просто твоя робота, я знав, що маю заплатити, якщо хочу поговорити з тобою.
    Хосок різко підняв погляд на хлопця перед собою. Він піймав відчуття дежавю. Але він відкинув всякі ідіотські думки. В нього не було часу на пусті теревені. Хлопець підвівся, щоб підти додому, але його схопили за руку.
    – Я можу попросити тебе дещо?
    Хосок хмикнув… Він повернувся до Юнгі і підійшов на нестерпно близьку відстань, для все ще затуманеного алкоголем розуму Міна.
    – Як і очікувалось. Так завжди… – Хлопець поклав руку на щоку підірвавшогося з ліжка, а великим пальцем він злегка потягнув губу вниз, при відкриваючу вуста шокованого Юнгі. – Грошей в мене немає. Це єдине що я можу тобі дати. – Хосок потігся до привідкритих губ, але Мін зробив крок назад.
    – Ні! – наче ошпарений він викрикнув від несподіваники і образи, що він, його Хосок, так про нього подумав. – Не так. Я хочу попросити тебе про… Побачення!
    – Побачення? Ну ти й романтик. – Хосок штовхнув Юнгі на ліжко. – Давай краще одразу з цим закінчимо, в мене часу нема на весь цей ідіотизм.
    Юнгі сам ніколи не думав, що прийде той день, коли хлопець його мрії вже буде над ним розстібати свою сорочку, а він буде відповзати від нього по всьому ліжку.
    – Я не наполягаю. – Юнгі продовжував відповзати з ліжка, поки не гепнувся. – Я просто прошу тебе про побачення… Три побачення.
    Розхрістаний Хосок впав по-хазяйські в крісло, не зовсім розуміючи, що відбулось тільки що. Ще годину назад, цей хлопець сам на нього вішався, а тепер тікає.
    – Ти ж не відвалиш від мене, так?
    – Я просто хочу щоб ти мені дав шанс познайомитись з тобою. Не думаю, що тепер зможу так просто відступитись.
    Тяжкий подих Хосока прокотився по кімнаті, а його очі вперлись в симпатичне обличчя цього надоїдливого пияки. Здавалось пауза тривала годину, не менше, хоча по-факту всього секунд 20.
    – Три побачення і щоб я більше не чув про тебе інакше, як про колегу малого.
    Після того, як Хосок пішов Юнгі довго не міг заснути. Точніше не не міг, а боявся, що коли він закриє очі, то ці три побачення виявляться маревом його проспиртованого мозку. Втома взяла своє, і хлопець відключився.

     

    0 Коментарів

    Note