Річниця в тиші

13 грудня 2016 рік

Аліна вже декілька годин розбирала довідки студентів Кіотського університету. Спина боліла від тривалого сидіння на одному місці, тому дівчина вирішила піти пообідати. Вона встає зі свого місця, потягується, скидає халат і одягає тепле пальто. Відчиняє двері і б’ється лобом з студенткою. Вона відходить від дверей, потираючи місце удару. Перед нею стоїть невисока дівчина, з коротким пофарбованим волоссям, а на плечі красується невелике татуювання у японському стилі.

– Рю, привіт. Хіба заняття ще не почалося? Чого тут ходиш? – Аліна впускає дівчину до себе у кабінет і закриває за нею двері.

– Привіт. Там фізкультура, а у мене звільнення, то я думала з тобою посидіти.

Акіра Рю, що з японської означає “Світлий дракон”, дівчина з якою вони здружилися з перших робочих днів Аліни. Рю часто потрапляла до неї у кабінет через те, що побилася з кимось. Вона була запальна і її легко було розізлити, але водночас була ніжною і емпатичною.

– О, я якраз хотіла піти у кав’ярню, що біля університету, пообідати. Хочеш підем разом, а потім поп’ємо тут чай? – запропонувала Аліна Рю. Їй подобалося проводити час із дівчиною, з нею легко спілкуватися.

– Я не проти, тільки візму куртку з роздягальні.– Погодилась на пропозицію Акіра. На її лиці сяяла красива посмішка.

Кав’ярня, у яку шли дівчата, була не далеко від університету. Це невелике затишне містечко, де любила обідати Аліна. Там завжди було небагато людей, а повітря наповнене ароматом кави і чогось солодкого.

Коли дівчата зашли до кав’ярні, тихенько продзвеніли дзвоники, що висіли над дверима, сповіщаючи що до приміщення зашли нові клієнти.

– Доброго дня. Дайте будь ласка шоколадний чизкейк, з собою будь ласка,– першою своє замовлення зробила студентка, і тільки хотіла оплатити, як Аліна випередила її і сплатила рахунок. – Ти що робиш? – з крихтою злості, запитала Рю. На що у відповідь побачила лише сонячну посмішку на лиці навпроти.

Після цього Аліна замовила собі десерт, що перший побачила у вітрині, і вони рушили назад до навчального закладу, де одразу пішли у кабінет медсестри.

– Який чай будеш? Чорний чи зелений? О, у мене ще є фруктовий, – запитала Аліна, розглядаючи упаковки чаю, які стояли у її шафі

– Давай фруктовий, одну ложку цукру, будь ласка.

У кабінеті панував затишок. Сонце вже сідало, розфарбовуючи кабінет у помаранчеві тона. Рю, яка залишилась з Аліною після закінчення пар, щось читала у телефоні. Її ноги були накриті м’яким теплим пледом, який їй дала хазяйка кабінету. Аліна перебирала документи, перераховувала, шепчучи щось під носа. У деякі моменти Рю роздивлялася профіль дівчини. Її біле волося було зав’язане у низький хвіст, з якого випадала чолка, а окуляри овальної форми, які ,здавалося, створенні саме для її обличчя, розташувалися на переніссі. Інколи вона насуплювала брови, коли щось не сходилось. Відкидалася на спинку стільчика, коли спина починала боліти сильніше. А коли звертала увагу на Рю, ніжно посміхалася, а потім поверталася до паперів. Рю могла роздивлятися цю дівчину годинами.

– Аліна, – неочікувано заговорила Рю, привертаючи до себе увагу.

– Ммм? – промурчала Аліна і через пару десятків секунд відірвалась від паперів, відкладаючи їх всторону.

– Я… Я давно хотіла тоді це сказати. За цей рік ти стала дуже важливою для мене людиною. Поруч з тобою я відчуваю спокій і затишок, всі мої думки розчиняються, і я почуваюся щасливою. Я ціную кожен момент, кожну годину й хвилину, які ми провели разом. Ти особлива для мене. Неймовірна, розумна, ввічлива, дбайлива, приваблива. Справжня. Зі своїми скелетами у шкафу, але справжня. І я… Я кохаю тебе. Люблю твої прекрасні, голубі, як небо, очі. Твою прекрасну посмішку. Твоє біле волосся. Люблю всю тебе. Люблю кожен сантиметр твоєї душі. – випалила Рю на одному диханні, перебираючи у руках край своєї майки. Весь час вона дивилася у стіну, і тільки коли закінчила свою промову подивилася на Аліну. Та сиділа прямо, не рухалася. Здавалося ніби вона перестала жихати після цього.

– Я…, – Аліна не встигла сказати й пари слів, як Акіра перебила її

– Зачекай. Перед тим, як ти щось скажеш, я хочу сказати, що не чекаю від тебе взаємності. Але я не хотіла б руйнувати нашу дружбу. Тому, якщо наші почуття не взаємні, давай забуде те, що я тільки-но говорила. Будь ласка. – Було відчуття наче студентка зараз заплаче. Вона з надією дивилась на дівчину, яка сиділа навпроти. Якісь пару хвилин вони сиділи в тиші, поки Аліна переварювала всі слова, які казал Рю.

– Я… Не зможу дати тобі відповідь зараз. Дай мені кілька днів на роздуми. Я візьму два вихідні. Коли вийду на роботу, я дам тобі відповідь. Це не означає, що я тобі уже відмовляю, ні. Ти теж за цей час стала важливою частиною мого життя, але мені потрібно розібратися зі своїми почуттями, щоб не давати тобі хибну надію. – Аліна говорила спокійно. Вона завжди була розсудлива. Завжди діяла за правилом “Сім раз виміряй, один раз відріж”. На відповідь Аліни, Рю лиш кивнула головою, попрощалася, і вишла з кабінету, залишаючи Аліну один на один зі своїми думками.

Дівчина у той же вечір написала ректору, і попросила два вихідні за свій рахунок. Всі вихідні вона ходила сама не своя, все думаючи над тим, що відповісти Акірі.

Коли Аліна вишла на роботу після вихідних, дізналася, що Рю ці два дні теж не було, і, здається, сьогодні її теж не буде. Дівчина здивувалася такій поведінці дівчини, бо та не пропускала заняття без поважної причини. Цей робочий день лікарка провела у роздумах. Чи все добре з Акірою? Може вона захворіла чи ще щось? Її день закінчувався і вона збирала речі, коли у її кабінет хтось постукав.

– Заходьте, – крикнула дівчина, після чого у кабінет зашла Рю. На ній була зимня куртка, чоботи морі від снігу, а сама вона, здається, замерзла, бо вся тремтить. – Боже мій, Рю. Ти замерзла? Заходь бистріше, я зроблю тобі чай.

Аліна почала бігати з одного боку кабінету в інший. Поставила чайник, вкинула пакетик чаю у чашку, насипала сахар, витягла з шафи теплий плед для дівчини, що сиділа на кушетці, увімкнула обігрівач і поставила його блище до дівчини.

– Я думала ти вже не прийдеш сьогодні. – Говорила Аліна, поки заливала кип’яток у чашку. – Я всі вихідні думала над твоїми словами. Обдумувала свої почуття. І знаєш, я зрозуміла, що теж люблю тебе. Твої зелені очі, чорно біле волосся, твої татуювання. Твій запальний характер. Люблю тебе всю кожною клітиною свого тіла.

Аліна повернулася до Рю, і зіткнулася поглядом з її зеленими очима, у яких уже збирались капельки сліз. Дівчина повільно підійшла до дівчини і ніжно обійняла її, поглажуючи по спині.

– Я так боялася, що ти відмовиш мені і ми перестанемо спілкуватись. – заходилася плачем Рю.

13 грудня 2021 рік

Тимур майже біг до кабінету Аліни. 13 грудня болючий день для дівчини. Сьогодні була б п’ята річниця їхніх з Рю відносин, якби не той день у червні. Дівчина впала у кому через черепно-мозкову травму, яка сталася внаслідок аварії.

– Аліна! – Тимур влетів у кабінет, який виявився пустим. Боже, як він міг не здогадатись. Аліна точно захотіла б побути з Рю у цей день. Тому він швидко вибіг з кабінету прямуючи до реанімаційного відділення. У цей час на його телефон приходила купа повідомлень від Назара, у яких він запитував як Аліна себе почуває. Хлопець відповість на них пізніше. Він забігає до відділення і очима шукає потрібну палату. Як тільки перед ним з’являється 303 номер, він зупиняється. Думаю секунд десять, стукає і застигає у дверях. На лякарняній кроваті все ще лежить Рю. Бліда і худа. Волосся, яке Аліна нещодавно стригла, розсипалося по подушці. Показники на приліжковому моніторі у нормі. Дихає вона за допомогою апарату штучної вентиляції легень. А біля неї лежить Аліна, тримаючи за руку. Тимур підішов до ліжка і почав обережно будити Аліну.

– Аліна, вже дев’ята, потрібно вставати.

Аліна неохоче розплючила очі і побачила перед собою Тимура.

– Тимуре? Щось трапилось? – сонно пробурмотіла дівчина

– Чогось маштабного не трапилось. Просто ти трубку не брала, то ми з Назаром почали хвилюватись. Ти як?

Аліна повернула голову до Рю.

– Я не знаю. Знаєш, вона така ж гарна, як і колись, але більш бліда. Я так скучила за її голосом, її ніжною усмішкою, її теплим обіймам. Чому вона не прокидається так довго? – очі Аліни вже були на мокрому місці. Тимур міцно обійняв дівчину.

– Все буде добре. Вона обов’язково прокинеться, Рю сильна. – хлопець гладив Аліну по спині, заспокоюючи. І коли дівчина перестала плакати він продовжив – Аліна. Я згоден лікувати того хлопця