Розумний доктор

Сенку був розумним. Достатньо розумним, щоб в свої 26 мати два докторські ступені, з десяток патентів, працювати на НАСА, готуватися до польоту в космос, поки на декілька місяців, та могти звертатися до професора Ксено на ти. Він з дитинства чув від багатьох різних людей наскільки розумним був, хоча той спосіб життя, який вів Сенку, безперечно можна було вважати задротським. Звісно, таких як Сенку завжди вважали ботанами, здатними на великі успіхи в навчанні, але абсолютно не цікавими комусь, окрім їх вчителів, або таких самих ботанів. Але Сенку не був ботаніком. Він був астрофізиком, можливо тому, його життя ніколи не йшло по сценарію з тупих серіалів. Він мав друзів. Насправді, бульше ніж колись міг би очікувати. Звісно, в його житті був Тайджу з Юзуріхою. Вони були друзями з самого дитинства, і навіть зараз підтримували контакт. З Тайджу було неможливо не бути близьким, рівень його відчайдушності можна було порівняти з рівнем шуму, що йшов від нього, а зараз все стало ще гіршим, через те, що Тайджу, який довгий час тихо (наскільки це можливо для нього) тужив за коханням, то останні роки, коли вони нарешті почали зустрічатися, і не просто зустрічатися, а декілька місяців тому заручившись, став настільки щасливим, що показник чистого дофаміну в його крові можна було вимірювати склянками. Він не раз влаштовував Сенку душевні розмови про те, що він в жодному разі не збирається забувати про їхню дружбу, і навіть якщо Сенку в старості залишиться сам-самісінький з сорока котами, Тайджу всеодно буде приходити на їхні традиційні посиденьки, і що для його найкращого друга їхнім сімейним столом завжди знайдеться місце. Сенку знав про це, було стомільядрновідсотково зрозуміло навіть, якщо Тайджу не казав це. Але сумний погляд, який він кожного разу кидав на Сенку, коли пропонував познайомити з кимось було важко зрозуміти неправильно. Також у Сенку була Кохаку, хоч він і називав її часом горилою. Вона також була його подругою з дитинства, попри всі відмінності між ними. Вона була високою, красивою блондинкою, з блискучою кар’єрою у спорті, яка, до того ж зараз виховувала маленьку Суйку. Кохаку завжди була сильною (достатньо сильною, щоб допомагати йому в студентські часи носити важезну апаратуру) і відданою, тому найменше, що міг зробити Сенку, це ставитись до неї так само по-сімейному добре, як і вона до нього. А ще був Рюсуй. В Рюсуя був жахливий гумор, гедоністичні нахили і нездорова залежність від грошей. Але також Рюсуй був людиною надзвичайної енергії і адаптивності. Познайомиллись вони з Нанамі в університетські часи, коли економіст, якого через нездачі курсових залишили на повторне переслуховування курсу, прибіг до найкращого студента і почав розказувати, як можна було б використати його винахід в побуті, і запропонував склепати бізнес. Сенку не довіряв йому тоді, проте Рюсуй ніколи не здавався легко, і зараз, через понад п’ять років успішно керував їхньою спільною компанією, жодного разу не підвівши. Це було навіть іноді цікаво, в вільний час придумати хрінь, яка згодом вийде на ринок, наприклад абсурдна ідея зробити бронебійний будильник використовуючи арамідні волокна, отримала, на думку Сенку, незаслужену популярність, проте, хто буде проти, того, щоб отримати гарні гроші. Сенку був розумним, тому посада технічного директора пасувала йому, як думав Рюсуй, але з дослідженнями космосу ці заняття ніколи не могли зрівнятися, тому бував там Сенку нечасто. Рюсуй же, показав себе за весь час їхнього знайомства не лише як надійний партнер, а й як гарний друг. 

Сенку з дитинства вабив космос. Можливо свою роль зіграли мультики, можливо Б’якуя, який обожнював космос з неменшим запалом ніж в малий Сенку, а можливо щось ще. Вивчаючи фізику і хімію він дійшов до того, що його вважали малло не генієм. Сенку вже вивчив все, що було про космос досліджено раніше і готовий почати власні, нарешті справжні, дослідження. Насправді, перспектива полетіти в космос змушує його почуватись як дитина в магазині іграшок – там можна стільки всього дослідити – якби вийшло дібратись до Європи, він міг би робити експерименти з льодом, газовими викидами або потенційними мікроорганізмами – це відкриває такий величезни простір для розуміння ймвірності життя поза межами Землі, як того, що розвинулось саме, так і людини. А що вже говорити про вивчення гравітаційно-хвильової астрономії. Подумати тільки, будучи на борту космічної обсерваторії, можна було б перевірити загальну теорію відносності, зробити найточніші розрахунки і підтвердити чи спростувати існування нової фізики! Хоча до цього ще був вагон перевірок, підготовки і всієї іншої тяганини. Але в нього залишається і багато інших експериментів і наукових робіт. Раніше він міг затримуватися в лабораторії хоч на всю ніч, проте зараз такого превілею в нього нема, а все через малого негідника, що прописався вдома і вже точно нікуди не піде.

Якось Сенку, Тайджу, Юзуріха, Хром і ще декілька лаборантів, поїхали в похід. Гори, ліс, печери з рідкісними мінералами, шашлики – романтика одним словом. Вибратися на природу було корисно з усіх боків – подихати свіжим повітрям, знайти цікаві зразки кремнію, і як казав Тайджу – погуляти і подивитися на красоти природи-матері в гарній компанії. Пробути в повній глушині портібно було чотири дні, плюс приблизно день на те, щоб спуститись з гори і піднятись. Життя без благ цивілізації було не найкомфортнішим, проте терпіти було недовго. В останній день їхнього перебування в лісі, коли вони йшли розвідувати крайню печеру – Юзуріха з ще одним лаборантом зупинили їх до того, як вони вийшли з табору – вони принесли невеликого кота – він був весь у крові, з рваними ранами та ледь дихав. Звідки він тут взявся було невідомо – тут мали б жити максимум рисі – а кіт був одомашнений, звичайний, по великому рахунку, але залишити помирати нещасну тварину було вище сил Сенку. Він, звісно, був єдиною людиною з їхньої компанії дотично пов’язаною з медициною. Завдяки тому, що Юзуріха взяла з собою дорожній набір для шевця не довелось вигадувати щось на ходу, а аптечку вони мали на випадок, якщо щось станеться, звісно, ліки, що були там не були призначені для котів, проте це було краще ніж нічого. Сенку вдалося оглянути тварину і зашити та обробити рани. Вперше було таке, що чиєсь життя залежило від його вмінь, він був напружений, але не міг дозволити своїм рукам тремтіти. Вони обережно закріпили кота і змогли безпечно доставити його до найближчого міста, де його прооперували в ветеренарній лікарні. Тайджу з Юзуріхою, тоді ще жили нарізно, але дівчині суворо не можна було тримати тварин, а довірити тварину Тайджу чи Хрому, вони, попри колосальну віру в них, не наважувалися. Лишився Сенку. Він забрав до себе кота, дізнався все про те, що йому можна, а що ні, і виходив тварину успішно. За декілька місяців кіт оклигав – вже стрибав на стіл і крав їжу. Сенку завжди був злегка халатним щодо власного здоров’я, але наявність кота в його домі, за яким потрібно доглядати, годувати і стежити, щоб той не покалічився, коли вирішив застрибнути на двері, які по інерції зачинилися, стимулювала його вимушено, проте робити перерви, неперенавантажуватися, щоб не заснути за столом, забувши погодувати тварину і загалом змушувала його самого краще почуватися. Звісно, реакція на милих тварин була логічною – Сенку бачив кота, який був справі милим і пухнастим, його гіпоталамус, як і в будь-якої іншої людини, віддавав наказ гіпофізу виробляти дофамін, серотонін, окситоцин і інші гормони щастя від взаємодії з котом, і звісно, після цього коктейлю Сенку прив’язувавя до малого. Це було очікувано. Люди люблять милих тварин. От тільки кіт не завжди був милим, він дуже не любив переноски – не конкретно ту, яку використовував Сенку, а буквально всі, тому що Сенку експериментував – він позичив одну в колеги, але коту просто не подоблись переноски, навіть не так, він їх терпіти не міг, відмовлявся залазити, а якщо Сенку все ж вдавалося хитрістю і обманом змусити кота опинитися в ній, то щойно він відвертався – кіт уже на волі. Тому Сенкку доводилось носити малого на руках, добре, що він їздив машиною. Але те, що малий, досі незрозуміло як вибирається з переноски не переконало його мозок в тому, що кіт не такий вже і милий, і Сенку, ясне діло продовжував потроху прив’язуватися до кота, і всього, що йшло з ним в комплекті, включно з годуванням, прибиранням, миттям, вичісуванням, змушуванням їсти таблетки, необхідністю чистити речі від шерсті, бо кіт, коли Сенку був вдома був з ним завжди, а також з покращенням свого емоційного стану, від наявності малого пухнастого гівнюка. Тож Сенку, керуючись здоровим глуздом, вирішив залишити кота собі.

Що кіт робив в страшній глушині було таємницею. Він також не був породи, розповсюдженої серед звичайних безхатніх котів – він був схожий на породистого – Юзуріха штурмувала гугл доти, доки не знайшла породу, яка здалась їй найбільш схожою – корат, проте він мав дивне для коратів забарвлення – чорнобілий, до того ж рівно натретину, ще й мордочка була наче розділена – частина чорного хутра і частина білого. Але Сенку не цікавило якої породи його улюбленець, як і те, як його називати, на відміну від його друзів, які в один прекрасний момент всі разом припхалися знайомитися з твариною. Кохаку одразу взяла, вже більш-менш здорового кота на руки і він не виривався, здавалось, йому це навіть подобалось, до Юзуріхи і Тайджу він і сам підбіг, Сенку зробив висновок, що це тому що він вже їх бачив і знав їхній запах. Рюсуй одного разу налякав кота голосним сміхом, той швидко чкурнув на руки до Сенку, який вже незадоволено дивився на Нанамі. Рюсуй та інші від цього настільки зворушилися, що одразу почали розповідати який кіт милий і як довіряє Сенку. В той самий вечір Рюсуй знайшов спільну мову з котом, і кіт навіть грався з ним. Загалом тварина виявилась надзвичайно соціальною – його любили просто всі. Він ніколи не царапався, завжди лащився, давав себе погладити, якщо його брали на руки – не сильно заперечував, але сам на руки не ліз ні до кого крім Сенку. Але зі всіх людей, близьких до Сенку, з якими коту довелося познайомитись він найбільше любив Суйку. Маленька дівчинка завжди акуратно з ним поводилась, а він терся об неї, облизував, грався, і коли вони з Кохаку приходили ні на мить не відходив від малої. Отож, з першої зустрічі всі друзі Сенку мало не закохалися в цього кота. Вони приносили йому іграшки і смаколики, половину з яких Сенку забракував, прочитавши склад, кіт тоді образився, але друзі, які почувалися винними, після лекції про те, що справді варто купувати, принесли вдвічі більше вже того, що треба. Кіт був щасливий. Його називали кумедним. Він постійно щось чверив, коли друзі приходили, здається, розумів, що з нього хочуть, і стомільярдновідсотково знав, що він неперевершений. А ще кіт був найбільшим маніпулятором в їхній компанії. Звісно, це лише спостереження Сенку, але Сенку тут вважається генієм, тож його спостереженням можна вірити. Кіт поводився з різними людьми по-різному. Його друзі це не помічали, бо часто приходили по одинці чи парами, але Сенку бачив все. З Кохаку і Суйкою кіт був взірцем ніжності і терплячості, він здавався зрілим, спокійним котом. З Юзуріхою він був милим, він не йшов сам на руки, але міг поставити передні лапи їй на коліна, зазирнути в очі і вона вже танула. З Рюсуєм і Тайджу він був веселим і грайливим – він стрибав, виконував команди за смаколики, бігав, ганяв, скидав щось їм на голови, міг дозволити собі вкусити когось з них за палець, і загалом веселлився. А з Хромом він був нахабний. Хром був найбільш слабкий до цього кота, йому вистачало одного жалібного няу, щоб дістати смаколики. Якось, коли Хром тільки прийшов і роздягався в прихожій, Сенку, що робив чай на кухні почув грюкіт, а коли підійшов, побачив Хрома, що валявся на підлозі і кота, який стояв на ньому, морда була в його кишені, через секунду кіт вже діставав гостинці. Тож кіт у Сенку користувався неабиякою популярністю. Тому звісно, його друзі не могли залишити в спокої той факт, що через чотири місяці після рішення Сенку залишити малого в себе в нього досі не було імені. Всі слова Сенку про те, що кіт розуміє, коли його кличуть просто кіт, і про те, що імена потрібні щоб розрізняти особ, а кіт в цьому домі один були проігноровані.

Компанія зібрала цілу раду, одного суботнього дня, звісно ж в квартирі Сенку. Всі по черзі привіталися з котом і махнули рукою на Сенку, кіт, Сенку міг бути впевненим, але це відчувається як галюцинації, глянув на нього хитро і потерся об його ноги, наче зверхньо шкодував свого господаря. Всю цю зустріч Сенку міг назвати цирком на дроті, він відчував незначне роздратування і значне нерозуміння проблеми, але всі навколо стверджували, що проблема існує, і самі братился її вирішувати, проблема була лише в тому, що остаточне рішення було за Сенку і кожен вважав своїм боргом спробувати переконати Сенку в тому, що саме його ім’я буде найкращим. Пропонували багато дурості, яку Сенку і запам’ятовувати не захотів – здебільшого щось банальне як Мурчик або дурнувате як Інь-Янь. Врешті решт імпровізована рада почала перебирати всі відео і повідомлення від Сенку, щоб знайти ім’я за його характером. До того часу Сенку це настільки осточертіло, що він був готовий погодитись на Мурчика, але Юдзуріха, дивлячись відео з тим, як Сенку називає кота чортом, коли він знову вибрався з переноски невідомим чином, запропонувала назвати його Гудіні. Це було тупо, але Сенку не обов’язково було так звертатися до кота, а їй вдалося переокнати всю зграю людей, які єдиноголосно погоджувались лише з тим, що Крим наш в тому, що це ім’я підходить. Цей цирк повинен був завершитись мирно, якби не його головний акробат, якого тепер офіційно звали Гудіні, який застрибнув Сенку на плечі з висоти дверей, на які все таки навчився залазити, не шкодячи нервам господаря. Звісно, всі були в захваті.