Поки ми ще маємо час

Інтервʼю в неділю зранку — причина ненавидіти світ трішки більше. GD сидів і слухав чергове питання від інтервʼюера. Чоловʼяга був жахливо нудним і, здавалося, вимовляв по слову в хвилину.

— Ну ось що ви можете відповісти фанатам?, — завершує він тривалу тріаду.

— Якщо чесно, то я вже забув, з чого ви починали своє питання, — GD не міг більше стримуватися. — Питання було про нашу з хлопцями подальшу співпрацю, правильно?

— Так, саме про це. Фанати хочуть бачити BIGBANG у попередньому складі, — ведучий навіть не зрозумів суть проблеми і продовжив нудно говорити.

— Дозвольте, я відповім, — Десон бачить, що ситуація непроста і треба заповнити ефір. — Якщо, звісно, GD не проти.

— Звісно, що не проти. Це ж наш спільний гурт, — він променисто посміхається і подумки дякує за те, що не треба буде відповідати цьому душному діду.

Увага фокусується тепер на іншому: телефон вібрує, інформуючи про нове сповіщення.

Теян

10:29

Блядь. Ну от як можна бути таким нудним?

Джі Йон

10:30

Як бачиш, можна. Навіть дожити до 187 років. Чи скільки цьому діду?

Теян

10:30

Ахахахахахах. Думаю, що більше

Теян

10:30

Знаєш чого динозаври вимерли?

Теян

10:31

Бо він їх заговорив насмерть!

Джі Йон

10:31

АХАХАХАХАХАХ
Сука

Друзі сидять і намагаються не сміятися вголос. Виходить сумнівно. Добре, що Десон сказав якийсь жарт і тепер можна було голосно загиготіти, не соромлячись.

Такі переписки віднедавна стали нормою. Поділитися про якісь враження та емоції, розповісти про те, що тривожить і хвилює. Йонг Бе, який не був багатослівним, у месенджерах завджи писав першим. Хоч і писав не завжди грамотно та надсилав сотні повідомлень з одним-двома словами. Джі Йон, навпаки, завжди писав бездоганно, без помилок і конструктивними реченнями. І цей дисонанс вражав. Але більше вражало те, що Теян дозволяв собі листуватися і під час зйомок. Ніби свідомо порушуючи давно встановлені норми.

Джі Йон розуміє, що сидіти більше тут не має сил. Учора вони мали гарну вечірку, тому голова болісно пульсувала і не давала фокусуватися. Жодне знеболювальне ситуацію не покращило. Тому він просто чекав фрази: «Дякую, на цьому все». Щоб швидко зібратися, потиснути руку цьому діду і поїхати додому.

Коли ж заповітна фраза прозвучала, він швидко підвівся із стільця і побіг у бік вбиралень. Бо, вкупі з усім, Джі Йона страшно нудило. Тому треба було оперативно вирішувати цю ситуацію.

Теян

11:11

Ти де? Ми планували поїхати похмелитися

Теян

11:11

На тебе чекати?

Теян

11:11

Чи ти сьогодні мінус?

Джі Йон

11:14

Чувак, я не знаю. Дуже зле

Джі Йон

11:15

Їдьте без мене

Чоловік вибльовує, здається, весь вміст свого шлунку. На лобі зʼявляється холодний піт. Ноги дрібно трясе. Стає зрозуміло, що зараз варто просто дочекатися водія, який привезе його додому. Але для цього треба привести себе до тями. Тому Джі Йон довго вмиває обличчя холодною водою, щоб хоч трішки збадьоритися.

Коли він виходить з вбиральні, то бачить Теяна, який щось уважно розглядає в телефоні. Чоловік вальяжно розлігся на дивані і, ніби то, не сильно поспішав з усіма в бар.

— А ти чого тут? Вирішив не їхати?

— Я не кину тебе одного у такому стані. Ти ж розумієш.

Джі Йон розумів. Загалом, останнім часом Теян поводив себе не так, як це було раніше. Він був дуже уважним до GD. Іноді — занадто. Якщо у них були якісь спільні зйомки, то привозив їжу та напої на двох. Він завжди радився з другом і намагався врахувати думку навіть у дуже простих питаннях. І завжди (буквально завжди) цікавився справами Джі Йона. Легко, ненавʼязливо. Проте, щоденно.

На людях він зберігав дистанцію. Від Теяна ніколи не можна було очікувати випадкових поцілунків, як це було із Т.О.Р. Чи міцних обіймів, які так любив Десон. Але тільки атмосфера навколо ставала більш особистою, не втрачав можливості сісти поряд, розповідати на вухо якісь секрети і бути неймовірно близько.

— А як же Мін Хьорін? Краще провести вихідний з дружиною і сином, ні?

Для GD вкрай принциповим було те, щоб його друзі не робили дурниць у шлюбі. Хоч і сам він одружуватися не поспішав, але розумів цінність таких явищ як вірність та повага. І завжди нагадував про це іншим. Бо розлучення — справа дурна і неприкольна.

— Вона зараз гостює у батьків. Малий засумував за бабусею і дідусем.

Між ними зависає дивна мовчанка. Здавалося, вони обидвоє розуміли, що відбувається. Але водночас заперечували ці факти.

У голові Джі Йона зʼявився спогад з минулого. Буквально декілька місяців тому вони сиділи на студії. Йонг Бе був страшенно загадковим, ніяк не міг рівно сісти на стільці і працювати. Джі Йона це лякало: завжди спокійний та виважений друг виглядав як натягнута струна. Коли ж він запитав, чи все в нормі, то Теян миттєво, ніби запрограмований, відповів: «Мені здається, що я бісексуальний».

Здавалося б, невелика проблема. Треба було радіти, що людина себе розуміє і може визнати свою сексуальність. Але проблема полягала в іншому: Йонг Бе зловив гіперфіксацію на Джі Йона. І, загалом, саме через нього почав думати про те, чи дійсно йому подобаються лише жінки.

Для Джі Йона ця ситуація була вкрай складною. Він ніколи не приховував свій інтерес до людей. Адже кохати і кохатися — це так прекрасно. Проте, тут було одразу декілька підводних камінчиків. Перший — наявність в цій історії Мін Хьорін, яку чоловік дуже поважав і не хотів влазити в її шлюб. Другий — абсолютна взаємність до давнього друга.

«Чесно, якби він не був одруженим і не мав дитину, я б погодився на все. Але ж блядь. Він одружений і має дитину!», — скаже він якось збентеженому Десону.

— Я підвезу тебе додому, якщо ти не проти, — Теян намагається встановити візуальний контакт з GD.

— Ти вважаєш це доцільним?

— Так, вважаю.

Безапеляційність тону і рішучість вражають. Джі Йон розуміє, що це саме те, що треба їм обом. Залишитися наодинці, обговорити все, що відбувається. І чітко зрозуміти — що і як буде далі.

Квартира Джі Йона зустрічає їх запахом сандалу і приємним теплом, яке контрастує з ситуацією на вулиці. Йонг Бе не був тут доволі давно, тож складалося враження, що все у цій квартирі він бачить вперше.

— Проходь до вітальні. Може, кави? Чаю?

— Ні, дякую. Хіба води.

— Досі сушить?

— Дуже сильно.

Джі Йон приносить дві склянки води з лимоном. Йому теж було зле. Вони мовчки сидять, пʼють і намагаюся зібрати докупи всі тези і слова.

— Тільки не засуджуй мене, — починає Йонг Бе.

— Чому б мені тебе засуджувати?

— А ти хіба не розумієш?

— Не розумію, чому я маю тебе засуджувати через це.

І вони знову мовчать. Господи, як це все тяжко!

— Скажи, я можу тебе обійняти?, — Джі Йон не хоче порушувати чужі межі.

— Звісно.

Чоловік обережно ковзає правою рукою по талії та притискає Йонг Бе до себе. Ніякого спротиву. Лише чужі руки, які, ніби змії, охоплюють його тіло.

— Це буде тяжко пояснити, але я спробую. Ти маєш зрозуміти, що ні твоя сексуальність, ні твоє ставлення до мене, не змусять засуджувати. Ти — прекрасний за будь-яких обставин та умов. Йонг Бе, — він дивиться в очі навпроти, — я відчуваю, що у тебе є якісь почуття до мене. І вони ні разу не дружні. Але це дуже неправильно.

— Чому? Чому це неправильно?, — видно, що емоції доходять до піка.

— Бо мені дуже складно не відповісти тобі взаємністю. Але Хьорін, ваш син. Це дуже погано відносно них. Ти розумієш?

— Мені розлучитися, щоб бути з тобою?

Різко. Питання занадто провокативне і пряме. Відповісти на нього так, щоб нікого не образити — складно.

— Ні в якому разі. Ти можеш бути зі мною, але не в романтичному плані. Я — погана коханка. Та і статус цей мені не дуже подобається.

— Джі Йон, — руки на талії все міцніше стискаються, а в очах навпроти видно сльози. — Як ти не розумієш? Ми з Хьорін пара тільки на паперах. Анулювати їх дію — питання декількох тижнів.

— Ти любив її. І впевнений, що любиш досі. Тому не розбивай жіноче серце такими речами, — Джі Йон спокійний, як ніколи.

— Ти чуєш мене? Я не люблю її. Поважаю, ціную. Але це не кохання! Будь-ласка, почуй це. Будь-ласка, не розбивай моє серце.

У Йонг Бе була очевидна перевага — більша вага і мускулатура. Тому він сідає на коліна Джі Йона і перекриває будь-які шляхи відступу. Поцілунок — різкий, з присмаком гіркоти від образ і нерозуміння. Джі Йон не сміє навіть рухатися, поки Йонг Бе прагне поглибити поцілунок, відчути хоч часточку взаємності. І його спроби не були марними: руки ніжно торкаються стегон, Джі Йон намагається проковзнути своїм язиком у чужий рот.

Обидвоє розуміють, що відбувається щось дуже нешаблонне. Ні, це не було чимось забороненим, неканонічним, дивним. Але це не входило в рамки того шаблону, згідно з яким вони намагалися жити вже декілька років. У голові — цілий парад думок.

Джі Йон відсторонюється першим. Йому бракне кисню, у голові паморочиться. Крізь туман він бачить Йонг Бе, який намагається стримати сльози. Ну скажіть: як у цьому чоловікові поєднується так багато протилежних рис?

— Вибач, я більше не можу тримати все в собі. Мені піти?

Чоловіку здається, що його голова зараз вибухне. Він зробив багато різких рухів. Дозволив собі таку бажану слабкість, за яку, по-хорошому, міг би отримати по обличчю. Але Джі Йон такі методи не дуже полюбляв. Тому лишалося чекати його відповіді.

— Не плач. Я дуже тебе прошу, — руки знову ковзають по стегнах. — І ні, не йди. Господи, — і Джі Йон сам починає плакати.

Стримуватися вже не було ніякого сенсу. Клубочки емоцій розплутуються, буквально виливаючись у потоки сліз.

— Ну чому все так тяжко? Чому я просто не можу тебе любити? Чому стільки формальностей? Стільки питань і заборон?, — Джі Йон відкидає голову на спинку дивана і намагається не переходити на крик.

— Нічого не тяжко. Будь-ласка, почуй мене. Ти можеш любити мене. Без заборон і формальностей. Це ж так просто!

— Але я так не можу! Йонг Бе, це клятий егоїзм! Будь-ласка, не кажи таких речей. Я ж зірвуся і вже ніколи тебе не відпущу, — фрази відбиваються від стін, лишаючи гулке відлуння.

— І не відпускай, — чоловік втомлено кладе голову на чужі груди. Бо він точно нікого відпускати не планував.

Вони сидять так дуже довго: обіймаючись і намагаючись прийти до тями. У якийсь момент Джі Йону здається, що саме цей біль обʼєднує їх ще більше, ніж будь-які романтичні соплі. Коли міцна спина під руками здригається, коли вага чужого тіла буквально притискає і не дає рухатися, коли в очах літає купа дрібних мушок. Тоді і зʼявляються ледве вловимі звʼязки, які вже ніяк не розірвати.

— Ти можеш лишитися у мене ночувати?

— Можу.

— Лишися. Поки ми маємо на це право і час.