Дух стримання

Воїн стримує журбу,
Ідучи на грім — війну.
Хмари сильні, неосяжні;
Грім гримить, і він відважний
Чує-чує, відчуває:
Вітер-страх його торкає.
А він все йде допоки
Сам не стане широоким,
Бо лише тут грім та хмари
І нічого більш немає.
Але вітер так торкає…
І полетить до краю,
Де нікого не цурає,
Буде вести сто днів мари
Хочеш — ліс, а хочеш — гаї;
Рідня інша, чи людина
Все захоче, поки передсоння плине
І все побачить, поки мрія єдина.