Глава 18. Зустрічні курси

289 рік від Завоювання

Минуло ще чотири місяці, майже рік від повернення з Браавоса. Того самого тижня Фарен уперше повторив початковий вимір не через небезпеку, а тому, що минув майже рік. Він обрав ранок після дня без бою, зачинився у порожній кімнаті складу й відтворив ті самі умови, які ще пам’ятав із першого місяця: маскування не знімав, великої Техніки напередодні не використовував, меридіани відкрив лише на контрольний проміжок часу.

Результат виявився близьким до старого розрахунку, але не ідеальним. Чистий приріст був трохи нижчий за чотири відсотки повної місткості. Частину різниці можна було пояснити дрібними витратами за рік, частину — похибкою. Фарен записав число. Поруч — дату, стан тіла, місце й те, що саме робив останні три дні. На окремому рядку написав: «Початкова модель не спростована. Не доведена». Після цього закрив книгу й пішов рахувати кораблі. Море перестало бути для Варти окремим напрямком, про який згадували лише перед рейсом. Тепер воно щодня сиділо в книгах Неро.

— Раніше людина могла зламати спис, — сказав він одного ранку. — Я купував новий спис. Тепер людина може зламати щоглу. Ти розумієш різницю в ціні?

— Для цього в мене є ти.

Неро кілька секунд дивився на нього.

— Колись я зрозумію, що це не комплімент.

— Уже зрозумів.

На початок місяця у Варті було сімсот сорок вісім людей. П’ять кораблів ходили майже постійно, і кожен новий борт множив не лише можливості, а й витрати, яких раніше просто не існувало.

— Ненавиджу ці цифри.

Террон підняв голову.

— Чому?

— Бо вони кажуть, що корабель треба купувати.

Террон усміхнувся.

— Перемога.

— Капітуляція.

Неро відправив власникам письмове повідомлення про намір скористатися правом викупу. До завершення оформлення «Синя Лань» юридично ще залишалася чужою, але рішення вже було прийняте.

«Ластівка» стала тим, чим Фарен спочатку й хотів її бачити: швидким кораблем для повідомлень, термінових вантажів, розвідки й невеликих військових груп. «Руда Лисиця» Ардо Рестана ходила найчастіше. «Тиха Сестра» перевозила людей. Саме остання змінила ставлення Корсо до моря. Він провів на ній чотири дні з двомастами бійцями. Після повернення Террон запитав:

— Ну?

Корсо відповів:

— Треба більшу.

Террон мовчки пішов. Фарен побачив.

— Куди?

— Подалі від вас обох.

Шостий корабель знайшов Неро. Формально все відбувалося саме за правилами, які вони затвердили кілька місяців тому. Це чомусь турбувало Фарена ще більше.

— Я думав, ти проти кораблів.

— Я проти поганих покупок.

— А хороших?

— Хороші я купую.

«Сірий Кит» виявився широким, важким і негарним. Террон майже годину оглядав корпус, щогли, трюм і керування.

— Повільний.

Неро записав.

— Дешевий.

— Важкий.

— Місткий.

— Старий.

— Міцний, — нарешті визнав Террон і подивився на Фарена. — Навіщо я тут?

— Щоб сказати, чи він не потоне раніше, ніж Неро встигне зрадіти ціні.

— До служби придатний. Те, що лишається небезпечним, закладайте в ціну.

Реммо перевірив право власності, застави й старі борги; тільки після цього Неро відкрив морський резерв. Залишок лишався вище погодженого мінімуму.

— Тоді купуємо.

Террон зітхнув. Так у Варти з’явився шостий корабель. Сьомий з’явився сам. Знову. Террон почав підозрювати змову. «Північний Вітер» належав браавоському торговцю, який хотів перевести частину справ до Пентоса й не мав бажання окремо утримувати озброєну охорону. Неро запропонував довгостроковий фрахт. Повного контролю він не давав, зате Сіра Варта отримувала гарантовані рейси, право розміщувати бійців, власного писаря й можливість використовувати судно для перевезення людей між торговими завданнями. Капітан залишався браавоський; Террон його перевірив і причин відмовлятися не знайшов.

У списку тепер стояло сім кораблів, хоча саме число приховувало різні права й зобов’язання: три судна належали Варті, «Синя Лань» ішла до викупу, «Ластівка» працювала за довгим фрахтом, «Руда Лисиця» — за угодою з Ардо Рестаном, а «Північний Вітер» — за обмеженим довгостроковим фрахтом.

— Ще три, — сказав Фарен.

Неро завмер.

— Що?

— Нічого.

Террон із місця біля стіни лише буркнув:

— Я попереджав.

Перший дальній рейс після розширення флоту Фарен узяв на себе. За три місяці жоден сухопутний контракт не вимагав його особистого втручання: Корсо й Гарро вели людей, Неро — гроші, Сарро — лазарет, Тарко — розвідку. Вперше Фарен міг надовго вийти з порту, не лишаючи за спиною порожнього місця.

Для рейсу він вибрав «Вітряну Наречену», «Ластівку» й «Руду Лисицю»: сто дванадцять людей Варти разом зі службовцями, не рахуючи звичайних екіпажів.

Дим побачили на шостий день. Деро першим подав сигнал із «Ластівки». Террон стояв біля корми.

— Один корабель.

Фарен дивився на темну смугу над горизонтом.

— Горить?

— Або дуже любить готувати.

За двадцять хвилин стало ясно: горів невеликий пентоський торговий корабель. Передня щогла була зламана, полум’я вже перебиралося по палубі, а екіпаж одночасно гасив вогонь і намагався тримати судно носом до хвилі. Північніше з’явилося друге вітрило — чорна галера вестероського типу. Вона теж повернула до пожежі й уже спускала човен.

— Допомагає, — сказав Фарен.

— Схоже, — відповів Террон і наказав «Ластівці» лишатися осторонь та дивитися.

— Вестеросці, — сказав Томард.

— Чую.

— Уже без мене.

— Майже.

— Образливо.

Фарен усміхнувся. Террон дивився на палаюче судно.

— Передня щогла вже втрачена. Якщо вогонь піде до середини, його не врятують.

— Людей?

— Людей — так.

— Тоді людей першими.

— Так.

Човен із чужої галери підійшов до пентоського судна з іншого боку. Фарен побачив на носі невисокого чоловіка з темним волоссям, уже посрібленим сивиною, у звичайному морському одязі під добрим плащем. За виглядом він радше нагадував досвідченого моряка, ніж лорда чи багатого купця, а ще до зіткнення човна з бортом уже показував людям, куди ставати.

— Хто? — запитав він Томарда.

Той придивився.

— Не знаю.

— Хороший, — сказав Террон.

— Чому?

— Він не лізе туди, де вже працюють.

Чужий вестеросець не намагався командувати пентоським екіпажем. Спочатку поговорив із капітаном, потім показав на палаючу частину щогли й снасті, якими вогонь уже тягнувся до середини судна. Террон простежив за димом.

— Щоглу скидати.

За кілька хвилин робота розділилася сама собою. Пентоський капітан керував своїми моряками, вестеросець — людьми біля пошкоджених снастей, а Фарен поставив Варту на воду, вільний прохід і поранених. За пів години палаючу частину щогли скинули у воду. Ще приблизно за годину корабель перестав горіти. Троє загинули, восьмеро були поранені. Корабель ішов погано, але лишався на воді. Коли вестеросець підійшов до Фарена, той нарешті добре побачив його ліву руку: великий палець цілий, чотири інші коротші на один суглоб. Фарен перевів погляд на його обличчя.

— Сер Давос Сіворт?

Чоловік зупинився.

— Ми знайомі?

— Ні. Чув історію. Штормова Межа. Цибуля. Пальці.

Давос заплющив очі.

— Сім пекел. Уже й у Ліссі?

Томард засміявся. Фарен назвав себе, і вони потисли руки.

— Станіс Баратеон, — додав Фарен. — Брат короля. Майстер над кораблями.

Давос подивився уважніше.

— Мій лорд.

Фарен кивнув на чорну галеру.

— Його?

— Моя. «Чорна Бетта».

Террон прибув другою шлюпкою. Давос глянув на нього майже відразу — моряки впізнавали один одного швидше за герби.

— Капітан?

— Террон.

— Давос.

— Чув.

Давос зітхнув.

— Звісно.

До вечора п’ять суден стали в захищеній бухті. Біля невеликого вогню на березі Давос говорив із Фареном просто, без купецьких обхідних формулювань, і Томард майже не втручався. Давос швидко перестав усміхатися, коли почув число людей Варти й кораблів під її контролем. Питав про місткість, довгі рейси й те, скільки місця треба залишати під воду та припаси. Фарен помітив: цифри він слухав уважніше за історії. Розмова повернулася до Станіса лише раз.

— Чому залишився після покарання? — запитав Фарен.

Давос подивився у вогонь.

— Бо він мав рацію. За Штормову Межу нагородив. За роки контрабанди покарав. Одне не зробило інше неіснуючим.

— Послідовно.

— Так. Не милосердно. Але послідовно.

Давос подивився.

— Думаю, ви б поладнали.

Террон, який проходив поруч із кухлем:

— Не кажи йому такого.

Давос усміхнувся.

— Чому?

— Він почне шукати цього Станіса.

— Я вже знаю, де він, — сказав Фарен.

Террон зупинився.

— Звісно.

Давос не сказав, що саме робив у Пентосі. Фарен не питав. Зате зранку перед виходом Давос сам підійшов.

— Якщо колись підете у Вестерос…

Фарен подивився.

— Колись.

— Не веди корабель у Чорноводну без людини, яка знає мілини.

— Лоцман.

— Хороший.

— Террон сказав би те саме.

— Тоді слухай Террона.

Фарен кивнув.

— А якщо зустріну Станіса?

Давос усміхнувся.

— Відповідай числами.

— Чому?

— Він усе одно перепитає.

Фарен майже засміявся.

— Тоді числа.

Давос піднявся на «Чорну Бетту». Два кораблі розійшлися. Фарен довго дивився на чорний корпус. Томард став поруч.

— Сподобався?

— Давос?

— Так.

Фарен подумав.

— Нормальний.

Томард засміявся.

— Від тебе це майже любов.

Інтерлюдія. Драконів Камінь

Давос повернувся через одинадцять днів. Спочатку усно доповів Станісу головне, потім королівський писар заніс цифри, назви й ціни на пергамент. Тепер Станіс читав цей запис стоячи. Як завжди. Давос сидів. Це теж стало звичним.

— Пентосець?

— Погодився.

— Ціна?

Давос назвав. Станіс скривився.

— Висока.

— Він пентосець.

— Це не виправдання.

— Для пентосця — так.

Станіс відклав перший аркуш.

— Кораблі?

Давос почав перелічувати судна: вестероські, браавоські й пентоські торговці, транспортники та кілька галер, які за достатню суму могли працювати на чужий контракт. Станіс слухав, а потім Давос сказав:

— Є ще одна група суден, — сказав Давос.

— Чия?

— Найманий загін із Лісса. Сіра Варта.

— Скільки суден?

— Сім ходять під їхнім наказом. Не всі їм належать.

— Скільки з них підуть разом, якщо корона заплатить?

Давос похитав головою.

— Не питав.

Станіс поставив коротку риску біля назви.

— Якщо знову зустрінеш їх у справі й мова зайде про фрахт, дізнайся. Окремо заради них не їдь.

— Так, мілорде.

Інтерлюдія. Ланніспорт

Тайвін Ланністер дивився на дві колонки чисел, які за останні три роки майже не припиняли рости. Перша показувала доходи Ланніспорту від гавані, друга — кількість іноземних суден, що заходили до порту хоча б раз на сезон. Браавосійські торговці привозили тканини, скло й залізо, пентосійці — вино, олію та прянощі, кораблі з Лісса й Тироша привчали місцевих купців до товарів, за які ті ще кілька років тому їздили через посередників.

Тайвіна це влаштовувало. Купець, який заробляв у Ланніспорті, платив за причал, склад, охорону й право торгувати. Частина кожної угоди зрештою опинялася в міській скарбниці, а звідти — там, де золото було потрібне дому Ланністерів. Чим більше кораблів приходило із-за Вузького моря, тим менше значення мало, який саме прапор висів на кожній щоглі. Проблема починалася там, де торгові кораблі закінчувалися. За горизонтом лежали Залізні острови. Тайвін відклав звіт про портові збори й простягнув руку до іншого аркуша.

— Грейджої?

Управитель одразу зрозумів, про що йдеться.

— Будівництво триває, мілорде. На Пайку й Оркмонті точно. Є повідомлення й про Великого Вика.

— Скільки бойових кораблів?

Чоловік назвав число. Тайвін підняв очі.

— Минулого місяця було менше.

— Частина донесень суперечить одне одному. На островах важко відрізнити новий корабель від відремонтованого, а місцеві капітани не надто охоче відповідають на питання чужинців.

— Я не питав, чому число неточне.

Управитель замовк. Тайвін постукав пальцем по аркушу.

— Мені потрібна кількість кораблів, які можуть вийти в море, кількість тих, що будуються, і приблизний строк завершення. Окремо — скільки людей Балон здатен посадити на них без оголення островів.

— Для цього знадобляться люди на самих островах.

— Отже, знайдіть людей на островах.

— Це буде дорого.

— Невідомість коштує дорожче.

Тайвін повернув аркуш управителю.

— І не надсилайте мені ще одну оцінку, складену зі слів рибалок у Ланніспорті.

— Зрозумів, мілорде.

— Добре.

Він повернувся до торгових звітів. Серед нових заявок на місця в гавані було більше іноземних назв, ніж західних. Пентос, Браавос, Лісс, Тирош. Два кораблі з Міра просили право користуватися одним складом протягом усього сезону, а Томас Вевер, якого Тайвін знав ще за кількома попередніми угодами, пропонував закріпити постійний маршрут між Ланніспортом і Вільними містами. До заявки додавалися розрахунки. Тайвін переглянув їх швидше, ніж пояснення.

— Він уже ходить цим шляхом?

— Три рейси за минулий рік.

— Прибуткові?

— Усі три.

— Мито?

— Сплачено повністю.

— Борги перед гаванню?

— Немає.

Тайвін поставив коротку позначку на полі.

— Дозволити на рік. Потім переглянути.

Управитель не забрав папір.

— Є ще одна обставина.

Тайвін Ланністер переглянув заявку на вхід чужого торгового судна до Ланніспорту й повернув її управителю.

— Порушення?

— Ні.

— Сутички в місті? Зброя без дозволу? Вербування?

— Ні, мілорде.

— Тоді це справа портової варти, не моя. Веверу не заважати. Якщо привозить товар цілим і платить мито, мені байдуже, кому він платить за охорону. Якщо почнуть вербувати людей, купувати землю або водити містом озброєні загони без певного вантажу — повідомиш.

Управитель забрав папери. Тайвін уже відкривав наступний звіт. Залізні острови непокоїли його значно більше.

Інтерлюдія. Пайк

Еурон повернувся вночі, коли Морська Вежа вже стихла. Балон сидів над картою, Віктаріон стояв поруч, а на столі лежали дерев’яні фігурки кораблів. Еурон кинув на них погляд.

— Росте.

— Повільно, — відповів Балон.

— У тебе все повільно, якщо не сталося вчора.

Віктаріон не підтримав усмішку.

— Флот буде готовий.

Еурон підійшов до карти західного узбережжя.

— Що дізнався?

Еурон поклав на стіл невеликий шматок пергаменту — схему ланніспортської гавані. На ній були причали, місця стоянки військових суден, основні проходи й вартові точки. Точності бракувало, але три незалежні джерела збігалися в головному: кораблі стояли щільно, виходи були передбачувані, а нічна варта слабша за денну.

— Якщо один бреше? — запитав Віктаріон.

Еурон усміхнувся.

— Тому їх троє.

Віктаріон склав руки.

— Якщо нападемо, вони піднімуть тривогу.

— Звісно.

— Тоді навіщо це?

Еурон торкнувся позначки найбільших кораблів.

— Бо нам не треба перемагати їх у морі. Треба, щоб перший загорівся раніше, ніж решта зрозуміє, що війна вже почалася.

Балон підняв очі.

— Рано.

— Так.

Еурон усміхнувся.

— Саме тому я не підпалив.

Балон ще раз подивився на дерев’яні кораблі.

— Скільки до сотні?

Віктаріон назвав число.

— Прискорити.

— Людей треба навчати. Деревина дорожчає.

— Купуй.

Віктаріон трохи здивувався.

— Коли я захочу платити залізну ціну, ти про це дізнаєшся, — сказав Балон. — До того часу не почну війну через кілька сотень стовбурів.

Еурон усміхнувся.

— Отже, навіть Старий Шлях іноді купує дерево.

— Старий Шлях спочатку будує корабель.

Фарен повернувся в Лісс через двадцять один день. Томас Вевер прибув майже одночасно й приніс нову пропозицію — Ланніспорт. Фарен подивився на карту. Порт лежав на іншому боці Вестеросу, далі за всі маршрути, які Варта вже перевірила. Томас проклав шлях через Ступені, вздовж Дорну й далі на північ. Террон довго дивився на лінію.

— Довгий.

— Так.

— Погода?

— Залежить від сезону.

Террон задоволено кивнув.

— Нормальна людина.

— Прибуток? — запитав Фарен.

Неро назвав. Значно вище за звичайний рейс до Пентоса.

— Небезпека?

Террон відповів:

— Довгий шлях. Ступені. Дорнські води. Західне море, якого наші капітани знають гірше.

Томас додав:

— Ланніспорт безпечний.

Фарен подивився.

— Наскільки?

— Це місто Тайвіна Ланністера.

— Це не число.

Томас засміявся. Неро постукав по документу.

— Я б спробував.

Фарен підняв брову.

— Ти?

— Саме я.

— Чому?

— Бо ми не можемо називати себе морською Вартою, якщо ходимо тільки між чотирма знайомими портами.

Террон кілька секунд дивився на Неро.

— Він росте.

— Замовкни.

Фарен повернувся до карти. Террон запропонував два кораблі — «Руду Лисицю» Ардо й «Ластівку».

— Чому не «Наречена»?

— Бо ти не йдеш.

Фарен підняв очі.

— У нас понад сімсот людей і кілька кораблів, — продовжив Террон. — Якщо для кожної нової бухти потрібен ти, дарма ми платимо капітанам.

Неро кивнув. Неро додав умову, якої раніше не було: інформація не повинна повертатися разом лише з одним кораблем. У кожному великому порту Ардо мав залишати копію звіту агенту або перевіреному посереднику. Якщо стається велика проблема, «Ластівка» кидає торгове завдання й повертається з повідомленням; якщо повернутися не може, Ардо робить кілька копій і передає їх надійним суднам, що йдуть до Лісса, Тироша, Мира або Пентоса.

— Кілька копій? — перепитав Террон.

— Один корабель може зникнути так само, як наш.

Це коштувало дорожче, зате звістка більше не залежала від одного корпусу. Фарен погодився.

За два дні до виходу Фарен перевірив людей на причалі: Ардо, Деро, Карро, сорок вісім бійців, екіпажі, писарів і помічників Сарро.

— Новий шлях, — сказав він. — Отже, не поспішайте робити вигляд, що вже його знаєте.

Деро усміхнувся.

— Я вже навчився.

Террон із-за спини Фарена буркнув:

— Він бреше.

Карро отримав прості межі: морські рішення — за капітанами, торгові — за Ардо, військові — за ним. Якщо бою можна уникнути без зриву завдання, його уникають. «Ластівка» при великій проблемі повертається з повідомленням навіть тоді, коли Ардо хоче лишитися або товар доведеться кинути.

— Я це вже підписав, — сказав Ардо.

— І я. Тепер це правило, а не побажання, — додав Неро з причалу.

«Руда Лисиця» вийшла першою, «Ластівка» — слідом. Фарен стояв на причалі, доки обидва сірі прапори не зменшилися на заході.

— Знову відпускаєш, — сказав Варо.

— Так.

— Уже легше?

Фарен подумав.

— Трохи.

Він ще трохи дивився на порожній обрій, а потім повернувся до роботи.