Глава 17. Без Моррігана

289 рік від Завоювання

Першим на столі лежав звіт про гроші. Фарен мовчки пробіг очима два аркуші та повернув документ Неро.

— Вже вирішили?

— Так, — відповів той.

— Тоді навіщо було розписувати на дві сторінки?

— Щоб ти точно знав, чому з рахунку раптом зникло чотириста сімдесят три срібні.

Фарен без зайвих слів узяв папери назад. Виявилося, що під час його відсутності ключовий замовник грубо прострочив виплати одразу за двома сухопутними контрактами. Неро не став чекати на повернення капітана: того ж дня він закрив платню людям із внутрішнього резерву, заморозив нові роботи для цього клієнта в розкладі, а писар Реммо одразу надіслав жорстку вимогу з урахуванням штрафних відсотків.

Фарен кинув погляд на дату: третій день його відсутності.

— Продовжуй.

На дев’ятнадцятий день прострочення борг закрили повністю — разом із передбаченою договором неустойкою. Фарен перегорнув сторінку до кінця.

— Борг закритий. Цього й хотів.

Неро лукаво примружився:

— І це все?

— А що ти очікував почути?

— Я врятував нашу казну від діри.

— Ти просто виконав свою роботу.

Неро кілька секунд спостерігав за ним, а потім тихо хмикнув:

— Знаєш, я скучив за тобою дещо менше, ніж думав.

Наступний звіт виявився значно коротшим і в рази тривожнішим.

— Що зі складами?

Неро одразу втратив усмішку.

— Другий північний.

Фарен учитався в опис нічної пожежі. Нічна варта спрацювала бездоганно: один вартовий підняв тривогу, другий встиг перекрити ворота, а Келло прибув на чолі рухомої групи. Він не кинувся сліпо ганятися за паліями в темних лабіринтах вулиць, а насамперед врятував головні запаси та розставив людей навколо сусідніх об’єктів; і лише після цього Тарко отримав наказ розпочати пошук винних. Фарен перегорнув аркуш.

— Які висновки зробили після?

— Перше: олія й мастило — подалі від тканини та дерева. Друге: на великих складах вода й пісок. Третє: нічну варту ділимо, щоб одна тривога не відкрила все, — відповів Неро. — Дорожче. Ще одна пожежа дорожча.

— У скільки обійшлося?

Неро назвав цифру. Фарен поморщився:

— До біса дорого.

— Значно дешевше, ніж зводити третю стіну з нуля.

— Тут ти правий.

— Я знаю.

Наступний звіт прийшов від Гарро, який вів караван зі ста вісімдесяти людей через неспокійні Спірні Землі. На третій день замовник зажадав перенести нічний табір із погодженого пагорба в низину ближче до тракту. Гарро вперто відмовився. Нове місце дійсно було ближчим до води, проте з двох боків його нависали кам’янисті схили, яких розвідники Тарко не встигли перевірити. До того ж контракт чітко залишав право вибору позиції за командиром охорони. Замовник пригрозив залишити їх без платні; на це Гарро мовчки тицьнув пальцем у пункт договору й повернув людей на узвишшя.

— І чим закінчилося?

— Заплатили до останньої монети, — посміхнувся Неро. — А наступної ночі ту саму низину вщент розграбували інші розбійники.

Фарен ще раз глянув на схему переходу.

— Гарро заздалегідь знав про засідку?

— Ні. Просто місце здалося йому поганим.

— Тоді рішення було правильне. Напад лише підтвердив підозру.

Релло тим часом супроводжував два дрібні контракти. Перший минув тихо; у другому молодший сержант зачепився язиками з охоронцем замовника, відповів кулаком на образу і при цьому суворо заборонив власним людям встрявати в бійку, коли ті спробували розборонити бійців. Клієнт лютував і вимагав виставити сержанта за ворота. Релло відмовився, але покарав по-своєму: зняв із командування на місяць, звів у рядові та змусив публічно вибачитися перед підлеглими, яких той намагався втягнути у свій конфлікт.

— Сам ухвалив рішення?

— Сам. І в донесенні розписав, чому не пішов на поводу в замовника.

Неро зловив погляд капітана й усміхнувся ще ширше:

— А тепер число, заради якого варто було читати решту.

Він поклав перед Фареном останній аркуш. У першому ж рядку чорніло число: «Загальна кількість людей Сірої Варти: 612». Фарен різко звів очі.

— Коли я вирушав у дорогу, їх було п’ятсот сорок два.

— Саме так.

— Хто дав добро на новий набір?

— Ти. За два місяці до від’їзду дозволив безперервно брати досвідчених бійців, доки запас людей не перевищує межі, записаної в наших правилах.

Фарен пригадав. Справді — не конкретну цифру, а саму умову, за якою набір міг тривати без його щоденного схвалення.

— Хто проводив відбір?

— Корсо, Варо, Гарро. Частину моряків перевіряв помічник Террона. Писарів брав я. А медиків…

— Сарро.

Фарен знову перевів погляд на цифри у звіті.

— Скільком відмовили?

— Сто дев’ятнадцятьох завернули. Причини розписані в окремому додатку, якщо хочеш перевірити.

Фарен глянув на товстий стос позаду:

— Навіть не збираюся.

— Шкода. Я особисто готував цей список.

— Збережи його для Корсо. Він оцінить твою турботу.

Неро коротко пирхнув і відсунув папери вбік.

Корсо знайшов його на тренувальному майданчику і, не витрачаючи часу на вітання, з розмаху кинув важкий дерев’яний меч. Фарен зловив зброю на льоту, рефлекторно звівши передпліччя.

— Що це?

— Перевір сам.

Перед ним вишикувалися двадцять чотири нові рекрути. Зовсім не зелені хлопчаки — по тому, як вони тримали щити й ставили ноги під час удару, Фарен одразу впізнати міг биваків. Досвід у кожного був різний, але він чітко простежувався.

— На що дивитися?

— На стрій. Я їх уже місяць ганяю до сьомого поту.

Фарен повільно пройшов уздовж шеренги. Оком бувалого командира зафіксував деталі: один тримав край щита занадто високо, відкриваючи корпус; у другого праве плече хронічно відставало від лінії; третій розставив ступні ширше, ніж належало б для стійкості. Проте загальний моноліт стінкою не розсипався.

— Рух! — кинув Корсо.

Лінія рушила вперед. Рух не назвеш ідеальним, проте синхронність вражала. Фарен раптово змінив траєкторію й рушив напереріз, змушуючи людей перебудовуватися на ходу. Цього разу маневр пішов швидше: один боєць на мить забарився, але сусід праворуч інстинктивно зробив півкроку й закрив утворитий проміжок. Фарен помітив це безпомилково.

— Хто вишкілював?

Корсо мовчки кивнув у бік кремезного чоловіка, який притулився спиною до стовпа. Орво Кандо відповів коротким кивком.

— Він, — буркнув Корсо. — А я просто орав на них від світанку до заходу.

— Бреше, — озвався Кандо від стовпа. — Кричав він так, що Баккалон міг образитися за сам звук.

Корсо різко повернувся до нього:

— Хочеш повторити урок у колі?

Кандо лише хмикнув у бороду. Фарен повернув дерев’яний клинок Корсо.

— Непогано.

Корсо недовірливо скривився:

— Вони ще сирі.

— Я сказав «непогано», а не «готові до бою».

— А-а…

Корсо задоволено кпинувся в куточок губ. Трохи далі під кам’яною стіною на перекинутій балії сидів Варо й точив тесак.

— А ти тут, виявляється, й не потрібен, капітане, — кинув він, не підводячи очей.

Корсо різко крутнув головою:

— Старий!

— Що?

— Закрий рота.

Варо підійшов ближче, витираючи долоню об штани.

— Ну і що?

— Нічого.

— Брешеш, як дихаєш.

Фарен ще раз окинув поглядом тренувальний майданчик.

— Вони впоралися. Самі. Без мого нагляду.

— Так.

Варо лукаво посміхнувся, ховаючи очі за опущенями віями:

— Образився, що не незамінний?

— Зовсім ні.

— Тоді чого обличчя таке, наче в болоті скупався?

Фарен замислився на кілька довгих секунд.

— Роками будував лад, який не повинен залежати від моєї присутності. А тепер він справді не залежить.

— І що тепер?

— Треба звикнути.

Варо закинув голову й дзвінко розреготався на весь двір.

Террон отримав новий кабінет і зненавидів його вже в першу годину.

— Звідси зовсім не видно моря.

— Зате просто під вікном — весь порт, — заперечив Неро, перебираючи аркуші.

— Це стояча вода, а не море.

Неро мовчки кивнув на три високі стоси паперів, що виросли на краю масивної дубової стільниці.

— Особові справи екіпажів.

— Я і так знаю кожного старого ветерана в обличчя.

— Тепер людей набагато більше. І з кожним місяцем ставатиме ще дедалі більше.

Террон повільно розвернувся на стільці й важким поглядом уп’явся у Фарена, що стояв біля мапи.

Террон повільно розвернувся до Фарена.

— Це ти йому підказав?

— Що саме?

— Посадити мене в кімнату з паперами.

Неро не підняв голови.

— Не перебільшуй. Папери лишаються мої. Тобі треба лише знати людей, яких ти пускаєш на кораблі.

— Оце й лякає.

Рівно за два тижні з’явився четвертий корабель — не куплений, не зафрахтований на один перехід. «Руда Лисиця», кремезний та надійний середній борт мирійського купця Ардо Рестана, раніше двічі наймала бійців Варти для палубної охорони. Тепер Ардо прийшов сам.

— Хочу працювати у чіткій спайці. На постійній основі.

— Продати сам корабель? — Неро нарешті підняв очі від списку. — Ти хочеш перетворити збиток на звичку?

— Ні.

Фарен помітив, як Неро помітно розслабив плечі.

— Частку в справі?

— Теж ні.

Ардо запропонував повноцінний договір про приєднання: Варта бере на себе всі вантажі, охорону, портову логістику, поточний ремонт та конвої; він виставляє корабель і власний екіпаж; прибуток ділиться за суворою пропорцією. Вже за годину Фарен втратив необхідність втручатися в деталі, а за дві — Террон теж відступив у тінь. Неро сперечався з купецьким капітаном про відсотки, а писар Реммо занурився в пункти про відповідальність за бойові пошкодження.

Террон тихо підійшов до Фарена:

— Підемо звідси?

— Погнали.

У коридорі Фарен озирнувся на зачинені двері кабінету.

— Раніше подібні угоди замикалися виключно на тобі.

— Саме в цьому довгий час і полягала наша найбільша біда.

Після появи четвертого вимпелу довелося ламати ще одне застаріле правило. Старий ліміт у триста золотих ідеально працював, коли великі покупки траплялися раз на пів року; тепер він болісно гальмував морський напрям.

Після довгої та виснажливої суперечки створили закритий фонд великих придбань. Неро отримав право витрачати з нього кошти без особистої згоди Фарена за трьох непорушних умов: Террон дає письмовий висновок про стан заліза й дерева, Реммо чи штатний юрист перевіряють чисті документи на право власності, а після угоди загальний фінансовий резерв не має права просідати нижче встановленого мінімуму. Все, що виходило за ці рамки, за звичкою вимагало підпису самого Фарена. Неро повільно перечитав щойно затверджене правило.

— Тепер за нашими ж правилами ти не маєш права звинувачувати мене, якщо одного прекрасного дня повернешся додому й побачиш у порту чергове корито.

Фарен довго дивився на нього:

— Ось цього я й боявся, коли підписував.

Минуло рівно два місяці, і кораблів у гавані стало п’ять. П’яте судно Фарен наживо вперше побачив уже після того, як контракт було підпечатано воском. Коли він стомленим повернувся зі Спірних Земель, на столі на нього чекали папери: висновок Террона, штамп перевірки боргу та бездоганний розрахунок залишку резерву.

— Ти придбав борт без мене.

— Суворо за правилом, яке ти сам підписав, — не розгубився Неро. — Террон облазив трюми, Реммо вичистив папери, а після виплат у казні все ще лежить запас на три місяці.

Фарен кинув погляд на кінцеву ціну:

— Міг би почекати мого повернення.

— Ні, не міг. Продавець давав чітку відповідь лише до заходу сонця.

Фарен ще раз перечитав суму.

— Ціна добра.

— Саме тому я й не став чекати.

— Не звикай до самовільних рішень.

— Занадто пізно, капітане.

Новий корабель охрестили «Тихою Сестрою» — старий, кремезний, широкобокий і помітно повільніший за прудку «Наречену», проте здатний ковтати трюмами неймовірну кількість вантажів і людей. Корсо, оглянувши його могутні шпангоути, поставив єдине правильне питання:

— Скільки бійців сюди стане?

Неро мовчки розвернувся й пішов прожогом.

Наступні місяці потекли значно швидше. Повноцінний контракт перестав бути сакральною подією, про яку Фарен дізнавався першим: часом про закриту угоду та завершену роботу він довідувався вже з підсумкових місячних звітів. Корсо вів двісті десять бійців у глиб Спірних Земель, Гарро тримав сто сорок клинків на охороні знатних маєтків, Кандо невтомно вишколював нові щитові лави, Тарко розгалужував мережу розвідки, Релло вже впевнено командував сімдесятьма постійними людьми, а головний лікар Сарро нахабно вимагав четвертого повноцінного помічника.

На початку восьмого місяця Неро мовчки поклав перед Фареном свіжий аркуш із підсумковим числом: 704. П’ятсот одиннадцять бійців складали бойовий кістяк різних підрозділів, сто дев’ятнадцять працювали кадровими моряками на довгих договорах, ще сімдесят чотири забезпечували тил, кузні та медицину. Математика сходилася без єдиної похибки.

— Зупиняємо набір? — запитав Фарен.

— Навіть не думай, — різко обірвав Корсо з кутка.

Неро навіть не підняв голови від паперів.

— Я питав не твоєї думки.

Фарен ретельно перевірив статки фонду. Компанія спокійно пережила б два місяці повної безробітної кризи, третій місяць уже змусив би боляче різати витрати, проте до критичного дна вони так і не дотяглися.

— Поки не зупиняємо.

Корсо задоволено відкинувся спиною на дерев’яну стінку.

— Я ж казав.

— Твоєї думки, Корсо, тут усе ще ніхто не питав.

Інтерлюдія. Драконів Камінь

Давос Сіворт люто зненавидів свою нову ліву рукавичку. Щільна сиром’ятна шкіра гидко збиралася гармошкою там, де чотири пальці обривалися набагато раніше, ніж передбачав крій, тоді як довгий великий палець лишався самотнім і цілим. Він з досадою стягнув рукавичку зубами й кинув погляд на покалічену кисть. Землю, родове ім’я та лицарські шпори Станіс дав йому у нагороду за вистояну Штормову Межу. А обрубки пальців зрізав за роки контрабандних рейдів. Давос свого часу сам прийняв обидві частини цього королівського вироку — і досі вважав його кристально справедливим.

— Сер Давосе.

Він досі здригався, коли до нього звертались отак. Озирнувся. Перед ним стояв молодий зброєносець у чорно-жовтих кольорах Баратеонів із Драконового Каменю.

— Його милість кличе вас.

— Який саме з них? — недбало кинув Давос.

Хлопець розгублено кліпав очима, намагаючись збагнути підступ, а потім Давос сам змилостивився й криво усміхнувся:

— Жартую, хлопче.

Станіс Баратеон стояв над розгорнутою картою Вузького моря й витрачав секунди на вітання ще менше, ніж зазвичай.

— Браавос. Скільки ходу з Драконового Каменю?

Давос прикинув у думці розклад припливів та силу зустрічних течій:

— Залежить від того, звідки дме вітер.

Станіс знічев’я скривив тонкі губи:

— Усі ваші брати-моряки завжди відповідають однаково, коли не мають сміливості назвати точну цифру.

— Бо море, ваша милості, чомусь не має звички узгоджувати свої шторми з королівськими писарями.

Станіс різко підняв на нього важкий погляд, але сперечатися не став — надто добре знав ціну морській науці. Далі посипалися жорсткі, вивірені питання: про запасні бухти й приховані гавані поблизу Пентоса, про різницю в швидкості трьох важких галеасів і точки збору, якщо осінній шпак розірве стрій конвою. Давос відповідав уже чітко й сухо, без жартів. Коли він скінчив, Станіс коротко кивнув:

— Цього досить.

Королівський брат витягнув із-під ліктя важкий рулон пергаменту й простягнув запечатаний воском пакет.

— Повезеш це до Пентоса.

— Виконую державну справу?

— Справу флоту. Для тебе між цим немає жодної різниці.

— Кому саме в руки?

Станіс назвав ім’я старого пентоського купця, який роками тримав у руках усі нитки тісних зв’язків із браавоськими ростовщиками та ліссенійськими судновласниками. Йому потрібні були повні й негласні відомості про весь великий тоннаж Вузького моря: справжня місткість трюмів, постійні маршрути, імена капітанів та реальні умови їх швидкого найму в разі потреби.

— Мені викуповувати їхні послуги?

— Ні.

— Арендувати судна?

— Тим паче ні. Дивитися, мовчати і запам’ятовувати.

— Чому саме я?

— Ти знаєш Вільні міста й портові стічні канави краще, ніж усі мої лорди-адмірали разом узяті.

Давос знову гірко усміхнувся, дивлячись на власну долоню:

— Колись давно це ремесло йменувалося простою контрабандою.

— Тепер це називається державною службою.

Давос знову глянув на короткі обрубки під шкірою:

— Обходиться значно дорожче.

— Свободу маневру вичерпано. Іди готуйся до виходу.

«Чорна Бетта» відштовхнулася від причалів Драконового Каменю вже за два дні. Давос стовбичив на мокрій кормі, спостерігаючи, як вугільно-чорні скелі фортеці повільно тонуть у сірому мареві хвиль. На суші в нього тепер було все, чого не мав бідний хлопець із Близнят: власні землі, гучне ім’я, королівські милості й забезпечене майбутнє для синів. Проте море залишалося єдиним чесним місцем на світі — тут погано прорахований курс принаймні миттєво доводив тобі твою ж дурість.

— Тримай курс на Пентос, — крикнув він керманичу.

Смоляні вітрила туго наповнилися солоним ранковим бризом. На східному краю за туманом лежав великий материк і сотні чужих кораблів, про які Станіс хотів знати абсолютно все. Давос розгорнув зношений згорток портових карт і заглибився в роботу.

У Ліссі Фарен дивився на іншу карту. Новий контракт вів через Пентос до Ступенів: п’ять рейсів із металом, вином і військовим спорядженням. Террон одразу назвав головний ризик — піратів — і три кораблі для першого виходу: «Наречену», «Ластівку» та «Руду Лисицю». «Синя Лань» уже була на іншій роботі, а «Тиха Сестра» мала везти двісті людей Корсо до Тироша. Террон повільно повернувся до Фарена.

— Тепер я розумію, навіщо тобі більше кораблів.

Корсо усміхнувся.

— Я давно казав.

Неро закрив очі. Фарен пересунув фішку на карті далі на захід.