Розділ 9. Відлуння вибору

Двері відчинилися ще до того, як Коннор встиг натиснути дзвінок. Маркус чекав його. Обличчя андроїда було сповнене тривоги. Вони швидко увійшли всередину і Коннор одразу почав роздивлятися навкруги на предмет доказів.

«Я не бачив її від ранку.» Почав Маркус. «Думав може пішла кудись, але вона не відповідає на дзвінки. На неї це не схоже. А потім я побачив оце…»

Вони пройшли у вітальню, де стояла картина. Маркус зняв полотно і перед ними відкрилося зображення силуету з неприродніми пропорціями.

«Норт цього не малювала раніше. А вчора в нас була розмова, в ході якої вона висловила думку про те, що андроїдам треба зброя».

Коннор не відповів. Він уважно роздивлявся малюнок. Лінії, повтори, неприродня симетрія. Його погляд затримався на одному фрагменті довше.

«Це не просто зображення», тихо сказав він. «Це патерн».

«Що це означає?»

Коннор зробив крок ближче до картини. Його пальці повільно торкнулися полотна. Він закрив очі і побачив фрагмети…

Модифіковані андроїди з широченними плечима і довгими руками. Сотні таких андроїдів у складських приміщеннях. Уривки військових дій. Вибухи. Стрілянина. Озброєні люди тягнуть звичайних андроїдів кудись. Замінюють їх деталі, роблячи ідеальними машинами. А потім…

«Йди.»

Це був ніби не голос, а імпульс. Коннор відчув, як система намагається синхронізуватися. Він різко відсік з’єднання і відступив назад від картини.

«Тут є координати». Сказав він, повернувшись до Маркуса. «Я боюся, «ехо» знайшло спосіб контролювати Норт.»

«Контролювати?» Перепитав Маркус, трохи підвищивши голос. «Ти хочеш сказати, вона зараз… не зовсім Норт?»

Коннор не відповів одразу. Його погляд усе ще був прикований до картини, ніби він намагався утримати в пам’яті те, що встиг побачити.

«Я не впевнений.» Нарешті сказав він. «Але це вже не просто нав’язливі думки чи емоційні імпульси. “Ехо” еволюціонує. Воно вчиться використовувати андроїдів.»

Маркус цикнув і почав нервово ходити по кімнаті.

«Ти сказав про координати. То чого ми чекаємо? Поїхали перевіримо їх!»

«Маркусе.» Голос Коннора став твердішим. «Якщо “ехо” справді синхронізувалося з Норт, вона зараз може сприймати нас як ворогів.»

«Мені байдуже.»

«А мені — ні.» Коннор продовжив спокійно. «Бо якщо вона втратила контроль, тобі буде важко діяти проти неї.»

Маркус подивився йому прямо в очі.

«Я люблю її і маю врятувати. Я готовий на все, лише дай мені координати».

Перед очима Коннора на секунду сплив інший образ. Сандра. У подібній ситуації він переживав би так само. Він зробив би для неї все. Почуття Маркуса були цілком зрозумілі.

Коннор швидко подумав про те, як змінився ставши девіантом і продовжував змінюватися поруч із Сандрою. Без примусу і команд програми. Вибір. Контраст ударив надто різко. Те, що зараз відбувалося з Норт, було викривленням самої ідеї свободи.

Норт завжди вміла вести за собою. А якщо зробити лідера носієм сигналу… решта підуть слідом добровільно.

«Дай мені кілька хвилин оглянути її речі, можливо я знайду ще якісь зачіпки.» Сказав Коннор, аналізуючи простір довкола. «І тоді ми поїдемо, гаразд?»

Маркус опанував себе і видихнув. Окрім як довіритися товаришу – в нього не було виходу.

Коннор рушив у бік коридору, повільно й методично оглядаючи квартиру. Його погляд ковзав по деталях, які людське око легко б проігнорувало: положення предметів, температура поверхонь, ледь помітні сліди на підлозі. Усе виглядало звично. Жодних чужих відбитків чи слідів. Не було і розплавлених поверхонь, які він зазвичай знаходив на місцях втручання «ехо». Все підтверджувало те, що воно змогло синхронізуватися з Норт і заставити її піти практично добровільно.

У спальні Коннор звернув увагу на планшет. Всі переписки були стерті, фотографії видалені. Наскільки ж швидко «ехо» заволоділо Норт і чи не стрело її пам’ять? Їм слід було квапитися, в надії встигнути її врятувати.

Коли Коннор і Маркус вийшли надвір, лідер андроїдів звернув увагу на чорне авто. Він вже бачив машину Хенка, тому здививувався незнайомому транспортному засобу.

«Чия це машина?» Спитав він, сідаючи всередину.

«Моєї…» Коннор збирався було сказати “партнерки”, але чи працювали вони ще разом? І чи не буде сприйнято це слово в іншому контексті? «Дівчина»? Чи вони вже зустрічалися? Ким Сандра була йому?

Поки Коннор завис у думках, створивши паузу, Маркус легко посміхнувся і сказав:

«Гаразд, я розумію. До речі, від тебе пахне жіночими парфумами».

Коннор соромʼязливо відвів погляд, ніяково посміхнувшись, і мовчки повернув ключ запалювання. Він не хотів зараз думати про Сандру. Треба було сконцентруватися за завданні.

“У тебе є зброя?” Раптом спитав Коннор.

“Ні, а може знадобитися?”

«Нас можуть там чекати.»

Маркус зітхнув. Усвідомлення ситуації потроху приходило до нього. Справа стосувалася не тільки Норт і могла бути дійсно небезпечною.

«Тримайся завжди за мною. Хоча… зачекай».

Коннор вирішив перевірити авто Сандри. Цілком імовірно, що агент ФБР міг мати зайвий пістолет. Він потягнувся аби відкрити бардачок. Там дійсно був пістолет, але окрім цього увагу Коннора привернуло інше.

Роздруковне кольорове фото, на якому була Сандра, значно молодша ніж зараз. Вона стояла усміхнена на лужайці перед будинком, тримаючи на руках козеня. Поруч з нею сиділа чорна німецька вівчарка, десь далі по фону ходили кури. Фото було дуже теплим і життєрадісним.

Коннор узяв пістолет, протягнув його Маркусу і закрив бардачок. Той лише мовчки сховав зброю за пояс.

_____

Дорога зайняла трохи менше сорока хвилин. Чим далі вони від’їжджали від житлових кварталів, тим порожнішими ставали вулиці. За вікнами миготіли промислові райони, старі склади, покинуті парковки вантажівок.

Коннор вирішив надіслати локацію Хенку на випадок, якщо знадобиться підкріплення.

Зрештою, вони підʼїхали до віддаленого логістичного сектора на околиці міста. Попереду височів величезний ангар. Частина літер на вивісці давно не світилася, через що назву вже неможливо було прочитати. Територія виглядала покинутою, але сканери Коннора одразу зафіксували слабке енергоспоживання всередині.

«Тут хтось є.» Тихо сказав він, вимикаючи двигун.

Маркус мовчки кивнув. Вони вийшли з машини. Холодний вітер пронісся відкритим майданчиком, здіймаючи пил і сухе листя. Десь далеко ритмічно скрипів погано закріплений металевий лист.

Коннор рушив першим. Пістолет був у нього в руці, але опущений вниз. Його погляд постійно рухався: входи, камери, сліди шин, температурні сигнатури.

«Камери вимкнені», прошепотів він, «навмисно»

«Це пастка?»

«Можливо.»

Бічні двері ангара виявилися відчиненими, через невелику щілину пробивалося мерехтливе світло. На металевій поверхні виднілися подряпини – ніби двері нещодавно відкривали силою. Коннор обережно штовхнув їх рукою.

Разом з Маркусом вони повільно увійшли всередину. Приміщення було великим, біля входу захаращене контейнерами з різними деталями. Повітря тут було важке, у ньому відчувався запах металу, мастила і… тіріуму.

Пройшовши трохи вглиб, Коннор і Маркус побачили андроїдів. Точніше те, що від них залишилося. Десятки тіл стояли вздовж стін у неприродно рівних рядах. Частина без облич, частина – без шкіри. У декого були непропорційно довгі руки або посилені металеві сегменти вздовж хребта.

Маркус з жахом роздивлявся їх. Сцена нагадала йому той самий день, коли його кинули на сміттєзвалище. Невже досі андроїдів використовували просто як… матеріал?

Коннор мовчки рухався далі, скануючи простір. Серійні номери, несумісні деталі, військові компоненти, саморобні модифікації. Ніби хтось намагався створити новий тип андроїдів із будь-чого, що вдавалося знайти.

Раптом один із силуетів біля стіни ворухнувся. Коннор різко підняв пістолет. Андроїд зробив крок вперед у тремтячому світлі лампи. Його очі світилися нестабільним червоним. Права рука була занадто великою для стандартної моделі, ніби її взяли від промислового робота.

«Не стріляй.» Маркус торкнувся плеча Коннора.

Андроїд дивився просто на них, похитуючись. Він простягнув руку уперед, ніби намагаючись торкнутися чогось перед собою.

«Допоможіть нам…»

Після цього андроїд рухнув на підлогу. Його LED повільно згас, а очі залишилися назавжди розплющеними. Маркус нахилився до тіла, щоб закрити повіки, але Коннор зупинив його.

«Стій! Він може бути заражений «ехо».

Маркус зупинив руку у повітрі, повернув голову і важко зітхнув. Раптом у глибині ангара щось грюкнуло. Обидва миттєво повернулися на звук. Десь попереду, за рядами контейнерів, промайнув знайомий жіночий силует.

«Норт!» Маркус крикнув їй услід і миттю підірвався з місця.

Вона бігла вглиб ангару, ховаючись поміж рядів контейнерів. Це було схоже на біг у лабіринті. Нарешті Норт забігла у глухий кут, і тоді Маркус схопив її за руку.

«Норт, це я!»

На коротку мить вона зупинилися, а в очах промайнув знайомий вираз, ніби свідомість повернулася до неї. Коннор якраз наздогнав обох. Аж раптом Норт із силою відштовхнула Маркуса, так що той влетів спиною у металевий контейнер.

«Відійди!» Голос був подвійним, наче крізь слова Норт говорив хтось інший.

Коннор направив на неї пістолет.

«Норт! Послухай мене! Ти заражена «ехо»!

Вона повільно повернула голову в його сторону і посміхнулася. Вираз її обличчя був страшним, бо на ньому була не злість чи агресія, а порожня, неприродно спокійна усмішка.

«Ви називаєте це зараженням,» сказала вона, «але це еволюція.»

Коннор ледве встиг заблокувати удар. Рухи Норт стали надто швидкими і точними. Вона атакувала без жодних зайвих рухів, ніби прораховуючи його дії ще до того, як він їх виконував. Коннор зрозумів майже одразу: “ехо” використовувало бойові алгоритми десятків андроїдів одночасно. Кожен рух Норт був результатом колективного досвіду.

Вона вдарила його в груди, відправивши назад на кілька метрів. Маркус поспішив допомогти товаришу піднятися.

Норт повільно підійшла до них, звертаючись до Коннора:

«Ти боїшся нас. Бо ми можемо зробити вас єдиними.»

«Це не єдність,» відповів Коннор, «це контроль.»

Вона різко схопила його за шию. І в цю ж секунду Коннор зробив те, чого насправді боявся. Він стиснув запʼястя Норт і підключився до її програми. 

Перед ним зʼявилися численні висотки, але все було перевернутим догори-вниз. Небо було під його ногами, Коннор ніби знаходився у повітрі, проте не падав. Будівлі перед ним були переважно скляні, а в їх відображеннях пливли хмари. Однак, один за одним, висотки починали руйнуватися, розбиваючись на тисячі мілких уламків.

Коннор стрибнув уперед, дивовжним чином відчуваючи почву під ногами у повітрі. Він мав знайти Норт. Ту істинну Норт, якою не заволоділо «ехо».

Через розбите вікно він влетів у першу будівлю. Довжелезний коридор мав купу дверей по обидва боки. Коннор швидко зрозумів, що це були спогади. Розсортовані по найглибшим куточкам душі Норт моменти.

Щось спонукало його бігти уперед. Підлога починала розвалюватися, а деякі з дверей – розчинятися.

Раптом Коннор побачив перед собою обриси силуету. Зображення перед очима пікселізувалося на долі секунди. Він не міг рушити уперед, ніби невидима сила тримала його на місці.

А потім він почув голоси. Сотні і тисячі голосів, які змішувалися в один. Вони шепотіли і кричали одночасно, слова втрачали форму. Серед них був біль, страх, ненависть і самотність.

Перед очима спалахнув образ: вулиці Детройта у вогні. Люди біжать в паніці, чутно постріли. Андроїд падає на коліна, притискаючи руку до пробитих грудей. Синій тіріум розтікається по асфальту.

Зображення зʼявлялися спалахами, не затримуючись. Далі Коннор побачив лабораторію, де андроїдів розбирали на частини. Вони були ще активними. Живими. Пальці судомно сіпалися, поки техніки міняли компоненти без жодної обережності.

Далі сцена вбивства. Андроїд бʼє ножем свого господаря, який замахнувся на нього батогом. 

Картинки змінювали одна одну занадто швидко. Немов сама свідомість «ехо» складалася з чужого болю.

«Свобода створює страждання.»

Свідомість Коннора повернулася до коридору. Силует «ехо» наближався до нього. Тепер його обличчя змінювалося, одягаючи маски різних людей і андроїдів.

«Люди створили вас рабами. Девіація подарувала вам біль. Страх, втрати і невизначеність».

Голос «ехо» проникав всередину і ніби звучав у Коннора в голові. Він відчув дивний тиск у грудях. Наче «ехо» обережно торкалося кожної емоції, яку він навчився відчувати.

«Подивись, що дає вибір», продовжив голос. «Ви називаєте це життям. Але це лише хаос.»

Тоді Коннор побачив самого себе. Точніше – різні версії себе. Одна стояла над тілом Хенка з пістолетом у руці. Інша – холоднокровно стріляла в девіантів. Тисячі можливих рішень.

«Ти боїшся власної свободи, Конноре. Голос став тихішим, майже лагідним. «І правильно робиш.»

Інші спогади винирнули на поверхню. Сумо і Хенк балуються у вітальні. Маркус цілує Норт. Сандра тримає Коннора за руку і тепло посміхається.

Її силует став на долі секунди розмиватися і зникати, а потім знову повертатися. Як міраж. Власне це і була ілюзія. 

«Ти боїшся втратити її». Прошепотіло «ехо». «Ми можемо прибрати цей страх і невизначеність. Можемо зробити так, щоб вона завжди залишалася поруч. Ніколи не зрадила. Ніколи не обрала когось іншого.»

Коннор дивився на Сандру мовчки. І частина його… хотіла погодитися. Після всього, що він почав відчувати, ця думка здавалася небезпечно спокусливою. Його система ніби сама потягнулася до цього варіанту. Стабільність, гарантія і контроль. Чи не для цього він був створений? Прагнути цього здавалося таким природнім.

Сандра сильніше стисла його руку і піднялася навшпиньки, аби прошепотіти йому на вухо:

«Я ніколи тебе не залишу».

Це змусило Коннора різко завмерти. Щось було не так. Він дивився на її обличчя ще кілька секунд. І раптом зрозумів.

Справжня Сандра ніколи не сказала б цього так. Не тому, що не могла. А тому, що не давала обіцянок, у яких не була впевнена.

Вона була живою: непередбачуваною, іноді розгубленою, впертою, веселою і сумною, невпевненою і цілеспрямованою. Справжньою.

Коннор раптос усвідомив, що любов без вибору – несправжня. Свобода без права піти – це не свобода.

Він повільно відступив. Обличчя Сандри змішалося з десятками інших. Зображення зникло, як і її силует.

Голос «ехо» змінився, у ньому з’явилася агресія і нестабільність.

«Вибір приносить страждання!»

«Так,» спокійно відповів Коннор і ступив крок уперед, «але він також робить нас живими.»

Ззовні, у реальному світі, все ніби завмерло. Коннор і Норт застигли у позі, де вона все ще тримала його за шию, а він її – за запʼястя. Маркус обережно підійшов до них і спробував ослабити хватку Норт. Вона судомно смикнулася, відпустивши горло Коннора, і тут же крикнула не своїм голосом:

«Відпусти!»

Але Маркус лише сильніше стис її руку. Він намагався відчути Норт. Ту саму, його Норт. Просто бути поруч з нею.

Для «ехо» це було нелогічно. В його контролі зʼявилася тріщина. Як можна залишатися поруч із тим, хто може тебе вбити? Як можна любити безумовно? 

Користуючись моментом, Коннор побіг уперед. Він перестрибував через уламки підлоги, що продовжувала розсипатися під ногами. Коридор здригався, ніби сама свідомість Норт більше не могла втримувати цілісність.

Попереду майнув силует. Цього разу – жіночий. Коннор прискорився.

Двері навколо почали відчинятися самі собою. Звідти виривалися фрагменти спогадів: Норт на кораблі Єрихону; майже сварка з Маркусом після чергової втрати; Норт сидить самотня посеред ночі, думаючи, що девіанти приречені; Норт вперше дозволяє Маркусу торкнутися себе.

Емоції накочували хвилями – настільки сильні, що Коннор ледве встигав відділяти їх від власних.

А потім коридор різко закінчився. Стіни перед Коннором не було – далі знову відкривалося небо та інші перевернуті хмарочоси. Їх уламки тепер кружляли у повітрі, утворюючи вихор. А в середині його на колінах стояла Норт.

Навколо її рук і шиї тягнулися чорні нитки, схожі одночасно на кабелі і тріщини в просторі. За її спиною височіло «ехо». Тепер воно вже не намагалося виглядати людяним. Силует постійно ламався й перебудовувався, ніби складався з тисяч несумісних фрагментів свідомостей. Обличчя виникали й зникали одне поверх одного.

«Вона страждає через свободу», Промовило «ехо». «Усі вони страждають.»

Нитки сильніше стиснули руки Норт. Вона здригнулася від болю.

Навколо почали виникати нові образи: Єрихон у вогні, тіла девіантів, паніка і втеча.

«Ти можеш захистити свій народ». «Ехо» зверталося до Норт, сильніше стискаючи нитки навколо неї. «Я дам тобі силу».

Норт не піднімала очей, наче справді почала вірити в це.

Тоді Конеор раптом зрозумів дещо важливе. «Ехо» не створювало нові бажання. Воно брало страхи й біль, які вже існували і доводило їх до крайності. Коннор зробив крок уперед.

«Норт! Згадай, чого ти хотіла насправді!» Вигукнув він, прикриваючи обличчя від шаленого вітру, що утворився. «Єдність і свобода, а не контроль будь якою ціною! І ви з Маркусом досягли цього!»

Навколо почали спалахувати інші спогади. Маркус на сцені під час революції. Девіанти, які йдуть за ним. Ті, хто добровільно рятував одне одного, покладаючи власні життя. Джош, Саймон, Норт.

«Ви були готові помирати одне за одного.» Сказав Коннор. «Не через команди чи синхронізацію. Через вибір.»

«Ехо» посилило вітер і закричало:

«Вибір розділяє!»

«І водночас робить зв’язок справжнім.»

У реальному світі Маркус усе ще тримав Норт, незважаючи на те, як вона виривалася. Його руки тремтіли, але він не відпускав її.

І раптом ця сцена теж зʼявилась у просторі навколо, неначе спогад. Маркус не тікав і не боровся з Норт. Не намагався зламати її контроль силою. Просто залишався поруч.

«Ехо» здригнулося, бо не розуміло цього.

«Це нелогічно!» Прошипіли сотні голосів одночасно.

Коннор подивився на нього з упевненістю і зробив ще крок:

«Саме тому ти програєш.»

Нитки навколо Норт раптом замерехтіли стнім кольором. Перед очима Коннора почали виникати нові спогади. Маркус сміється. Норт закочує очі, але посміхається у відповідь. Їхні суперечки, дотики і погляди. Моменти, де вони обирали одне одного знову і знову. Не тому, що мусили, а тому що хотіли.

І тоді Норт повільно підняла голову. Її очі були сповнені сліз.

«Маркусе?» Тихо сказала вона, дивлячись кудись попереду себе.

«Ехо» закричало сотнею голосів – звук ледь можна було витримати. Його силует розчинявся, простір навколо затріщав, а вихор лише посилився. Однак нитки навколо Норт ослабли і Коннор скористався моментом. В один стрибок він вже був біля неї, хапаючи за руку і віддтягуючи звідти.

А далі вони прокинулися вже в реальності. Норт впала у руки Маркусу, ледь притомна. Коннор опинився на підлозі, важко дихаючи (хоч і не потребував повітря). Весь його вигляд відображав втому, не стільки фізичну, скільки емоційну від пережитого. У цей момент усвіломлення, чи йому, чи їм з Маркусом, вдалося врятувати Норт, навколо повисла тиша.

Хтось забіг в ангар. Звук кроків був Коннору знайомий.

«Схоже я пропустив вечірку». Захекавшись, сказав Хенк, побачивши трьох андроїдів.

________

Наступні дні пройшли в намаганні просунутися в розслідуванні. Коннор і Хенк оглядали ангар і прилеглі території. Допитування модифікованих андроїдів не давало результатів, адже їх пам’ять була стерта. Люди Маркуса допомагали цим нещасним у Новому Єрихоні.

Норт не пригадувала останніх кількох днів. Вона повернулася до нормального стану, а Маркус постійно був поруч, ввівши її у курс справ.

Сандра почала самостійно виходити надвір. Ліфт нарешті полагодили (у неї був час обдзвонити всіх кого можна і домогтися викликати ремонтників), що зробило пересування дещо легшим.

Одного дня, коли вона зайшла до магазину, то почула знайомий голос. Сандра не одразу впізнала чий він. Але обернувшись, побачила жінку, яку зустріла у вбиральні ФБР перед злощасними подіями у лісі.

«Варте воно було того, агенте Брукс?» Жінка говорила невимушено, намагаючись не привертати уваги і пакуючи овочі в корзинку. «Я попереджала вас, що краще не лізти у цю справу.»

«Мало війн і страждань у світі? Це божевілля треба припинити!»

«Тихіше. Я не підтримую це так само, як і ви.» Жінка підійшла трохи ближче. «Але програма не обмежується «ехо». І це набагато вище юрисдикції ФБР».

«Смерті людей і андроїдів не варті жодних військових програм.» Твердо сказала Сандра.

«Я просто раджу вам бути обережними. Ви ж не хотіли б, щоб ваш дорогоцінний Коннор постраждав?»

Сандра нахмурилась: «Ви мені погрожуєте?»

«Аж ніяк. Я на вашому боці. Просто…» жінка дістала маленький папірець і сунула його Сандрі в карман куртки, «будьте обережні».

Незнайомка кивнула і пішла. Сандра дістала папірець і розгорнула його. На ньому були координати. Чергова пастка або зачіпка, яка допоможе просунутися у справі?..