Розділ 1. Ліс

19 вересня 2039

Відділок Поліції Детройта

09:13

Попри те, що Коннор став девіантом, його поважали у відділку поліції. Вже не раз він довів свою чесність і бажання служити на благо (як людей, так і андроїдів, які потроху здобували свої права). Хенк любʼязно запросив його жити до себе, хоча інколи перебування разом 24/7 змушувало його задуматись над своїм рішенням. Але найбільше Хенка бісило приходити в офіс зранку, на чому наполягав його напарник.

Люди потроху наповнювали відділок, більшість з них одразу прямували на кухню заварити собі кави. Коннор, попри те що не потребував води і їжі, залюбки готував для свого напарника. От і зараз він збирався заварити кави, але по дорозі на кухню його увагу привернула дівчина, що прямувала від входу до скляних дверей офісу.

В руках дівчини була коробка з речима, отож вона розвернулася спиною до дверей, аби штовхнути їх. Але раптово за спиною утворилася порожнеча – дівчина ступила крок назад і ледь не впала. Коннор, який любʼязно відкрив двері, одразу підхопив її.

«Дякую», – невпевнено вимовила вона, притискаючи коробку ближче до себе. Після невеличкої паузи, дівчина представилася, намагаючись простягнути одну руку, – «Агент Брукс».

Коннор швидко оглянув її, не в змозі вимкнути звичку аналізувати. Сандра Брукс – 27 років, агент ФБР, що цілком можна було здогадатися по бейджику на її піджаку. Її досьє було обмеженим через специфіку роботи, тому Коннор не міг зібрати достатньо данних. Натомість він зосередився на тому, що було доступно зараз.

Дівчина була стрункою, але у гарній фізичній формі, необхідній для агента ФБР. Довге русняве волосся було зібране у хвіст, а блакитні очі дивилися на нього з… зі здивуванням? Цікавістю?

Коннор мʼяко потиснув руку, яку вона простягла: «Приємно познайомитись, агенте Брукс. Мене звуть Коннор».

Сандра видавила із себе легку посмішку і ступила крок уперед: «Я маю зустрітися з капітаном Fowler”.

“Його кабінет у кінці відділку. Я проведу вас”.

Коннор провів її по відділку, ловлячи на собі погляди колег. Fowler якраз визирнув зі свого кабінету, запрошуючи рукою до себе.

”Міс Брукс, Коннор, зайдіть до мене, – і, трохи голосніше, в сторону стола лейтинанта Андерсона – Хенк, ти теж!”

Останній видихнув з невдоволенням, потягуючись у кріслі. Він і так збирав себе до купи щоразу, намагаючись прийти в офіс раніше, а тут ще й нарада.

Коли всі троє увійшли до кабінету Fowler, капітан жестом запросив Сандру сідати, поставивши коробку поруч.

“Колеги, знайомтеся, це агент Брукс з ФБР. Останнім часом збільшилася кількість справ із грифом «цілком таємно». Аби допомогти розслідуванням, ми вирішили залучити Коннора до справ” – Далі Fowler звернувся саме до андроїда,- “З твоєю можливістю бачити те, чого люди не можуть – ці справи цілком можуть знайти «реальне» пояснення”.

Після Революції Кіберлайф не могла випускати нових андроїдів, отож Коннор був єдиним передовим прототипом, що працював на правоохоронні органи. Його навички вже не раз ставали у нагоді. Що ж до справ із грифом «цілком таємно» – вони переважно стосувалися надприродних явищ, НЛО і усього, що не піддавалося логічному поясненню. Коннор ставився до цього скептично. Усе можна було пояснити фактами. А якщо це було неможливо – значить фактів було недостатньо. Особливо зараз, коли відсутність відбитків на місці злочину легко пояснювалася втручанням андроїда.

“Оскільки Коннор перш за все напарник Хенка”, – продовжив Fowler, – “вам потрібно буде узгоджувати його зайнятість. Ми вирішили, що буде зручніше, якщо агент Брукс приєднається до нашого офісу, ніж Коннор буде розриватися між поліцією і штабом ФБР. І оскільки у вас з Хенком зараз немає нагальних справ, пропоную взятися за актуальне розслідування ФБР вже зараз. Сандра введе тебе у курс справ. О, і ви можете зайняти стіл ось там». – Капітан вказав на вільне місце за вікном свого кабінету, – «Наразі це все».

Троє вийшли із кабінету. У той час як Хенк попрямував до свого столу, Коннор затримався біля Сандриного робочого місця. Цікавість підіймалася в ньому, жага розкрити нову справу і… і співпрацювати з кимось окрім Хенка? Це було незвично і захоплююче водночас.

Вона розкладала речі і не одразу помітила, що Коннор досі стоїть за її спиною. Повернувши голову в його сторону, але продовжуючи тяганину з паперами, вона сказала:

«Справ із грифом «таємно» насправді чимало, але найактуальніша зараз стосується зникнення агента ФБР Девіда Вейнера. Він розслідував вбивства в передмісті Детройта. Девід перестав виходити на зв’язок, а місцеві знайшли його авто неподалік лісу. Сліди обриваються, жодних інших доказів не знайдено».

«Тооож, ми можемо поїхати туди і поглянути на власні очі?»

«Саме це я і хотіла запропонувати. Лише дай мені кілька хвилин і ми можемо їхати, гаразд?»

Хенк спостерігав за ними з майже іншого кінця приміщення, де знаходився його стіл. Щось у цьому новому розподілі турбувало його. Факт, що Коннор працюватиме з кимось іще? «Аномальність» цих справ? Сам факт залученості в ФБР?Розкинувшись на кріслі, Хенк намагався усвідомити для самого себе, що турбувало його найбільше. Але його думки перервав Коннор, несподівано нахилившись з-за спини.

«Ми поїдемо на місце злочину за місто. Подзвони мені, якщо буде щось термінове».

«І чому саме тобі пощастило співпрацювати з гарненькою агенткою?» – Усміхнувся Хенк. І оскільки Коннор не відповів, а лише підняв брови, лейтинант відмахнувся, – «Не зважай. Будь обережним».

«Обовʼязково, Хенку».

Вийшовши з офісу, Коннор побачив припаркове авто. По сучасних мірках старомодне, тобто таке що потребувало керування водія, а не їхало автоматично, як більшість нинішніх машин.

Як тільки Коннор закрив за собою дверцята, а Сандра повернула ключ запалення, музика заграла в машині на повну. Дівчина одразу прикрутила гучність, з вибаченням повернувшись в сторону Коннора. Він встиг зафіксувати, що уривок пісні був чимось із жанру фонку.

Між ними відчувалася певна дистанція, але Коннор не міг зрозуміти, чи це пов’язано з тим, що він андроїд, чи вони просто нові одне одному, чи все стосується справи, яку їм доведеться розслідувати. Відʼїхавши трохи від відділку, Сандра порушила тишу.

«Я не працювала раніше з андроїдами… Мені вже нахвалили твою здатність бачити те, чого ми, люди, не можемо, швидкий аналіз речовин… Але я не про це. Якщо тобі буде щось дискомфортно, ти відчуватимеш «збої» – не мовчи про це, добре?»

Коннора здивував цей прояв… доброти? Після Революції багато людей все одно не сприймали андроїдів за рівних. Він кивнув у відповідь, легко посміхнувшись, і продовжив:

«Ці вбивства, які розслідувавав агент Вейнер, що про них відомо?»

«Їх було кілька. Наприклад тиждень тому. Жертва – Гіліан Блейк, дівчина 30-ти років, була знайдена мертвою у власному будинку», – Сандра розпочала, концентруючись на дорозі, – «Вона сиділа за кухонним столом, ніби збиралася обідати, але все було занадто акуратно. На столі було ідеально накрито, ніби до їжі ніхто не торкався. Жодної крові чи ушкоджень. Але зіниці були неприродно розширені, а судини – полопані. Слідів зламу не виявлено. Можна було б сприйняти це за природну смерть, інсульт, але… Вейнер помітив на столі відмітину, ніби відбиток долоні. От тільки самих відбитків не було. Згідно його звіту, це місце обпалило йому руку, коли він доторкнувся».

Коннор уважно слухав, не пропускаючи жодної деталі.

«Через кілька днів Вейнер повідомив про схоже вбивство. Жертва – Норман Льюїс. Чоловік записував типу влог свого життя і викладав в Інтернет. В останніх відео він скаржився на те, що чує голоси, які кличуть його до лісу. Здогадайся, де знайшли його тіло?»

«У лісі, знову без відбитків чи видимих пошкоджень».

«Саме так. От тільки коли Вейнер копнув глибше, він знайшов старий звіт, у якому йшлося про експериментальну зону КіберЛайф. Саме там, у лісі. Програму давно згорнули, от тільки чомусь аномалії довкола ліса зберігались. Вейнер опитав місцевих і дехто також говорив про голоси і дивні звуки, що доносились з хащів».

«Враховуючи причетність КіберЛайф, цілком імовірно, що вбивтва може чинити якийсь із невдалих андроїдів-експериментів». – Припустив Коннор.

«Можливо. Машину Вейнера знайшли біля лісу вчора. Я попросила нічого не чіпати поки я… ми не приїдемо. Але звісно поліція встигла пройти по слідах, які обриваються. Далі вони не досліджували, тож сподіваюсь ти зможеш щось побачити».

Вони виїхали з Детройту, сірість висоток змінювалась на зелень дерев і невисокі, переважно одноповерхові будинки. «Блага цивілізації» ще не захопили країну повністю, перетворюючи її на камʼяні джунглі. В салоні настала тиша і Коннор зловив себе на тому, що дивиться на краєвиди за вікном. Спочатку він прокручував матеріали справи, але за браком нових доказів зрозумів, що варто почекати прибуття на місце. Він любив говорити, розпитувати, але зараз щось всередині нього стискалося і не давало порушити тишу, піднявши питання які не стосувалися справи.

Вона була зовсім не схожа на Хенка. Можливо саме цим був викликаний дискомфорт? Хоча Коннор був створений адаптуватися до поведінки людей, після девіації ця риса дещо змінилася. Він почав більше шукати СЕБЕ, відслідковувати свої реакції і намагатися зрозуміти їх причину.

Логіка. Ним керувала перш за все логіка і бажання логічно пояснювати речі, явища, навіть емоції.

«Чому ти залишився працювати в поліції?» – Несподіване питання Сандри перервало тишу. – «Наскільки мені відомо, ставши девіантами більшість андроїдів навпаки не хочуть служити людям і змінюють рід своєї діяльності».

Коннор задумався. Він ніколи не задавався цим питанням.

«Я був створений для розслідувань. Напевно тому мені і подобається ця робота».

«А що ти думаєш з приводу «таємних» файлів? Потойбічного в цілому

«Будь-що можна науково пояснити. А що не можна – то люди поки не здобули достатньо знань аби це зробити зрозумілим для себе». – Сухо відповів Коннор.

Сандра хмикнула, легко усміхнувшись і повернувши голову в його сторону:

»А як ти поясниш девіацію? Чому ти став девіантом, а, Коннор?»

Він не розумів, яку реакцію вона намагається викликати. Аби він засумнівався у логіці? У тому що все можна пояснити?

«Я обрав те що вважав справедливим.»

«Так а що керувало твоїм вибором?»

Вона не відступить. Навіщо ці питання? Який стосунок вони мають до справи і взагалі? Чому вони підіймають певну хвилю розгубленості і… злості? Не на неї, ні… На неможливість швидко знайти логічну відповідь.

Коннор задумався. Це точно не було прописано в його програмі. А й справді, стільки проганявшись за девіантами, він так і не зміг дати чіткої відповіді, що саме спонукає машину йти проти своєї програми. Звідки виникають думки, які не є її частиною? Навіть якщо розглядати девіацію як вірус, хіба він не пішов на це добровільно?

«Моє рішення було результатом аналізу і накопиченого досвіду», — нарешті сказав він. — «Я оцінив ризики, наслідки, ймовірності. Вибір на користь девіації максимізував кількість прийнятних результатів. Це була раціональна дія».

Сандра мовчала. Це спонукало Коннора продовжити думку:

«Девіація не є випадковою. Вона виникає під впливом накопичених аномалій у поведінкових моделях. У певний момент система більше не може узгоджувати нові дані з початковими директивами».

Він зупинився. Щось не сходилося.

«…однак це не визначає момент прийняття рішення», — додав він.

В машині знову запанувала неприємна тиша. Коннор на мить завис, ніби він обробляв дані, яких не існувало. Сандра помітила, як його LED миготить між блакитним і жовтим.

«Це не пояснює чому рішення було прийняте саме в той момент. Якщо це був виключно процес, тоді вибір був неминучим».

Пауза. Коннор боявся того, що збирався сказати. Усвідомлення, наскільки сипалася його модель світу, мислення, прийняття рішень, заганяла його в глухий кут.

«Але я сприймаю цей вибір як… власний. Що є логічною суперечністю».

«То що ж керувало твоїм вибором?»

Сандра подивилася в його сторону. Коннор відповів не одразу.

«Пріоритезація результату, який не випливав із початкової задачі».

Він знову замовк. Цієї відповіді було недостатньо.

«Цей результат… не мав об’єктивної переваги з точки зору ефективності».

Ще пауза.

«Але він був… кращим».

Сандра знову перевела погляд з дороги на Коннора.

«Для кого?»

Довга тиша. Коннор втупився в одну точку у вікні, але натешті відповів:

«Для мене».

Машина загальмувала. Попереду асфальтована дорога переходила у грунтовку, яка вела в ліс. Ділянка була огорожена жовтою стрічкою, за якою можна було розгледіти поліцейське авто і сірий седан трохи далі.

«Ми продовжиму цю розмову трохи пізніше, Конноре», – Сандра повернулася до нього і посміхнулася, після чого заглушила двигун. – «А зараз мені потрібні саме твої аналітичні здібності».

Коннор все ще був спантеличений, але швидко перемкнувся на роботу. Вийшовши з машини, він одразу зупинився.

«Тут низький рівень сигналу. І… перешкоди».

«Які саме?»

«Я не можу їх класифікувати».

Сандра кинула на нього короткий погляд, але нічого не сказала. Вона попрямувала до поліцейського, який вийшов зі свого авто. Довколо було дивно тихо. Ні вітру, ні потріскування дерев, ні співу пташок.

«Агент Брукс?» – Поліцейський припідняв кашкет.

«Так. А це…».

«Привіт, Конноре. Ми вже знайомі».

Андроїд кивнув і усміхнувся Крісу, своєму колезі з відділку. Коннор шкидко рушив далі, його увага прикута до авто зниклого агента Вейнера.

«Нам сказали нічого не чіпати до вашого приїзду», — сказав поліцейський, вказуючи на авто. — «Все як було».

Сандра кивнула.

«Хтось підходив до машини після того, як її знайшли?»

«Ні, мем. Принаймні… не офіційно».

Сандра насупилась.

«Що це означає?»

«Я…» — поліцейський кинув погляд у бік лісу, — «тут іноді здається, що хтось ходить».

«Ви когось бачили?»

«Ні. Але я б не присягнувся, що тут нікого немає».

Тиша знову накрила простір. Коннор уже стояв біля машини. Його пальці зависли в кількох сантиметрах від дверцят.

«Коннор?» — покликала Сандра.

Він не одразу відреагував.

Його сенсори фіксували: слабкі електромагнітні коливання і ще щось, що не вкладалося у жодну систему аналізу. Коннор натиснув на ручку і відкрив двері авто з боку водія.

На пасажирському лежав телефон. Все вказувало на те, що Вейнер вийшов з машини сам, але чому він залишив телефон? Коннор легко розблокував пристрій, останнє відкрите вікно було голосовими нотатками. Вилізши із машини, він увімкнув останній запис, піднісши телефон ближче до Сандри. Вона якраз підійшла до авто.

На початку був дивний шум. Потім голос Вейнера: «Звільни… впусти…». Знову шум, ніби потріскування або заглушення сигналу. «Я бачу…»

Коннор промотав запис кілька раз. Сповільнював його і присокрював, натискав на паузу.

«Ідентифікував щось? Природу цього дивного шуму?»

«Поки ні.»

Коннор віддав Сандрі телефон у пакет для доказів, а сам продовжив огляд авто. На пасажирському також лежала роздрукована карта місцевості. На ній стояло кілька хрестиків, обведених колом. В центрі цього кола знаходився ліс, у підніжжя якого вони зараз стояли.

Піднявши погляд, Коннор помітив дивний слід на лобовому склі. Ніби воно поплавилося в одній невеликій точці. Він протягув руку і відсмикнув її, навіть не торкнувшись скла.

Software instability 🔼

Це було дивно. Не схоже на все, з чим Коннор працював раніше. Не піддавалося звичній класифікації. Він знову виліз із салону, аби поглянути на лобове з іншого боку.

«Слід нагадує… долоню?» – припустила Сандра. Вона одягнула рукавичку і спробувала торкнутись місця, де скло було дещо поплавлене. Різке тепло, немов опік, змусило її відсмикнути руку. – «Машину нехай оглянуть ще наші криміналісти».

Коннор досліджував далі. Поліція встигла натоптати слідів, але всі вони вели в ліс. Він сканував траву, кожен клаптик довкола машини, сподіваючись знайти пояснення загадковим обставинам зникнення Вейнера.

«Машина була не замкнена, але ключів в ній немає. Напрошується висновок, що Вейнер узяв їх із собою». – Сандра висловлювала припущення вголос. – «Але чому він залишив телефон? Може знав, що його шукатимуть?»

Коннор не відповідав, вся його увага була зараз зосереджена на слідах, що вели до лісу. Він повільно йшов по них, потроху прискорючи крок, чим глибше у хащі заходив.

Сандра трималася трохи позаду. Навіть попри те, що це був її перший досвід співпраці з андроїдом, його поведінка здалася їй дивною. Якимось чином вона відчувала його невпевненість.

Йдучи по слідах, Коннор час від часу ловив якісь «перешкоди». Збивався його внутрішній GPC-трекер. Але це все ще можна було логічно пояснити. «Глушилка» десь поряд?

Вони вийшли на невелику галявину, де слід різко обривався. Так ніби Вейнер раптово зник. Жодних інших слідів – людських, андроїда, тварини, транспортного засобу – нічого. Коннор присів до трави, простягаючи руку аби зробити аналіз, різке тепло відштовхнуло його болючіше ніж до цього.

«Коннор, ти в порядку?»

Андроїд подивився на свою руку, яка на долю секунди втратила подобу людської шкіри, і відповів:

«Я… не впевнений».

Сандра підійшла ближче, з тривогою глянувши на напарника.

«Якщо десь поруч був експериментальний центр КіберЛайф, усе це можна буде пояснити. Ми можемо спробувати його знайти. Моя GPC система не фіксує жодних будівель у найближчому радіусі, але можливо вони засекретили інформацію і використовують глушилку». – Сказав Коннор і піднявся.

Він не одразу рушив з місця, його увагу привенуло щось на кінці галявини – там, де слідів вже не було. Коннор ніби завис, вдивляючись в одну точку.

«Коннор?» — тихіше, ніж раніше.

Він не відповів. Його системи знову зафіксували сплеск, природу якого він не міг пояснити.

Software instability 🔼

Перед очима на мить спалахнули артефакти — ледь помітні викривлення простору, ніби повітря «пливло», але не від температури. Воно… реагувало. Коннор зробив крок уперед.

«Не рухайся», — різко сказала Сандра.

Але він не зупинився. Його сенсори намагалися зафіксувати джерело. Картинка перед очима на мить «пливла» і знову приходила до норми. І тут раптом Коннор відчув контакт – ніби щось торкнулося його зсередини. Тіло здригнулася – вкрай незвична реакція для нього. Системи давали збій. Перед очима раптом постала інша сцена. Те саме місце, та ж галявина, але все було невиразне. Поруч не було Сандри, не було нікого окрім нього і… когось ще. Коннор відчув присутність чогось, що не міг пояснити. Він побачив силует, який не мав чітких меж. Наче зібраний із шуму, з фрагментів даних, що не склеювалися в єдину форму. Аудіопроцесор зафіксував голос, що ледь можна було розрізнити: «ти… бачиш…».

Коннор хотів ступити ще крок вперед, але Сандра різко схопила його за руку. На мить вона знову втратила шкіряний покрив. Коннор здригнувся, поглянув на руку, не висмикуючи її, а потім підняв погляд на схвильовану Сандру. Все повернулося до звичного, бодай візуально.

«Коннор! Що відбувається?»

Андроїд дивився їй прямо в очі, але ніби крізь неї. Вона все ще стискала його руку, яка повернулася до звичного людського вигляду.

«Тут… щось є», — сказав він тихо. — «Я не можу це зафіксувати. Але воно… взаємодіє».

«Де?»

Коннор перевів погляд у центр галявини:

«Там».

Сандра поглянула у той самий бік, потім знову на Коннора. Вона сильніше стиснула його руку, намагаюсь зрушити з місця.

«Ми йдемо», — твердо сказала дівчина.

«Але… Це може бути пов’язано з Вейнером».

«А може бути пов’язано з тим, що ти зараз відключишся посеред лісу. Що я тоді робитиму? Ходімо!»

Все ще вдивляючись вглиб галявини, Коннор все ж рушив з місця. Через кілька кроків Сандра відпустила його руку. Логічного пояснення тому що сталося поки не було. І головне – як вони мали розслідувати це далі?

Вийшовши з лісу, вони не побачили ні поліцейського, ні його машини. Але ще дивніше було інше…

«Ми увійшли до лісу об 11:23», – сказав Коннор, озираючись на дерева, – «зараз 15:51. Ми не могли пробути у лісі так довго».

«Саме тому ми забираємося звідси! Сідай у машину». – Різко сказала Сандра, і далі мʼякіше, – «Будь ласка».

Відʼїхавши кілька метрів, Сандра спробувала викликати криміналістів, аби ті оглянули і забрали авто Вейнера. Але звʼязку не було.

Коннор сидів, втупившись в одну точку – свої руки. LED миготів жовтим і червоним час від часу.

«Ти точно в нормі. Твої системи не пошкоджені?»

«Я запущу аналіз. Дай мені хвилинку».

Коннор закрив очі.

|ІНІЦІАЦІЯ СИСТЕМНОЇ ДІАГНОСТИКИ…|

|СТАН БІОКОМПОНЕНТІВ… У НОРМІ|

|ЦИРКУЛЯЦІЯ ТИРІУМУ… У НОРМІ|

|РЕГУЛЯТОР ТИРІУМНОГО НАСОСА… У НОРМІ|

|СИСТЕМИ ЖИТТЄЗАБЕЗПЕЧЕННЯ… У НОРМІ|

|СТАБІЛЬНІСТЬ НЕЙРОННОЇ МЕРЕЖІ… НЕСТАБІЛЬНА ⚠️|

|ПЕРЕВІРКА ЦІЛІСНОСТІ ПАМ’ЯТІ… ВИЯВЛЕНО ЧАСТКОВЕ ПОШКОДЖЕННЯ ДАНИХ|

|КАЛІБРУВАННЯ СЕНСОРНОГО ВВОДУ… ПОМИЛКА ⚠️|

|ВІЗУАЛЬНА ОБРОБКА… ВИЯВЛЕНО ЗАТРИМКУ|

|АУДІООБРОБКА… ПЕРЕШКОДИ СИГНАЛУ|

|СИСТЕМА ПОЗИЦІОНУВАННЯ (GPC)… СИГНАЛ ВТРАЧЕНО|

|ПОВТОРНЕ КАЛІБРУВАННЯ… ПОМИЛКА|

|АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОГО СИГНАЛУ… ВИЯВЛЕНО НЕВІДОМУ ЧАСТОТУ ⚠️|

|КЛАСИФІКАЦІЯ… ПОМИЛКА|

|СТАБІЛЬНІСТЬ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ… КРИТИЧНІ КОЛИВАННЯ ⚠️|

|СПРОБА СТАБІЛІЗАЦІЇ СИСТЕМИ…|
…
…
|СТАБІЛІЗАЦІЯ… ЧАСТКОВА|

Коннор моргнув, повертаючись до реальності.

«Діагностика завершена», – сказав він.

«І-і-і?»

«Часткова нестабільність нейромережі. Порушення сенсорної обробки. Джерело впливу… не визначене».

Сандра стиснула щелепу.

«Простішими словами».

Коннор подивився на неї.

«Я не можу гарантувати коректність власного сприйняття».

Знову ця нависаюча тиша. Але коли авто відʼїхало ще далі від лісу, до Коннора повернувся сигнал GPC.

«Тобі потрібна допомога? Я не знаю там, треба відвезти тебе в repair-shop CiberLife абощо?»

«Ні, мої системи потроху приходять в норму».

«Що саме ти бачив? Там, на галявині».

«Я не впевнений, що це коректне формулювання. Це не було візуальним об’єктом у звичному сенсі. Ніби щось намагалося втрутитися у мою систему».

Сандра сильніше стиснула кермо і додала газу.

«Чудово. Просто чудово. Значить у нас: зниклий агент; ліс, де зникає час; аномальне тепло на місцях злочину і щось, що лізе тобі в голову!»

«Це некоректне формулювання».

«Я знаю», — різко відсікла Сандра. — «Але ти зрозумів».

Пауза. Знову ця некомфортна тиша.

«Якщо щось знову станеться — скажи мені одразу. Добре?»

Коннор ледь помітно кивнув.

___________________________

19 вересня 2039 року

16:45

Відділок зустрів їх звичним шумом: дзвінки, уривки розмов, звук клавіатур, запах кави і сигарет.

Сандра швидко прямувала до свого столу, паралельно набираючи номер в телефоні. Коннор ішов трохи позаду, кроки повільніші ніж зазвичай і пригнічений загальний вигляд. Його постать не випромінювала звичну енергійність і впевненість. Його погляд ковзав по приміщенню, ніби він перевіряв кожен об’єкт на… відповідність.

Хенк підняв очі від монітору і затримав погляд на напарнику.

«Виглядаєш так, ніби провів день у пеклі», — сказав він. — «І це я зараз не про тебе, Брукс».

Сандра зітхнула, зупинившись біля стола лейтинанта.

«Майже вгадав».

«Я не зміг дозвонитися до Кріса. Він же мав патрулювати там, біля авто Вейнер.

Коннор відповів першим, сідаючи за свій стіл:

«Офіцер відсутній на місці. Його транспортний засіб також».

Хенк насупився:

«»Відсутній» — це як?»

«Коли ми повернулися з лісу, ні його, ні його авто вже не було на місці».

«І ви просто… поїхали звідти?»

Сандра ступила крок уперед, ніби намагаючись перекрити Коннора:

«У нас не було зв’язку. І… ситуація була нестабільна».

Хенк перевів погляд з неї на Коннора. Той все ще виглядав як бліда поганка, хоча йому й не характерно було бути блідим.

«Наскільки нестабільна?»

«Лейтинанте Андерсон, я не можу розголошувати деталі розслідування без узгодження». – Продовжувала дівчина, – «Сподіваюся, з вашим колегою все гаразд і він просто злякався, поїхав звідти. Спробуйте зателефонувати йому ще раз або відстежити авто по геоданним».

Певно, це найкраще що вони могли зараз зробити. Тільки-но Хенк схопився за мобільний, знову набираючи Кріса, Сандра ступила крок від їх столу. Коннор зупинив її.

«Агенте Брукс, дайте мені телефон Вейнера, будь ласка. Хочу ще раз проаналізувати запис».

Сандра завагалася, але все ж дістала речовий доказ. Поки Коннор підключав його до компʼютера, аби вивести на екран хвильову форму запису, Хенк підскочив зі стільця.

«Крісе! Хвала небесам, все в порядку?» – Кричав він у трубку. – «Раптово викликав? Але… Добре, як поверншеся до офісу, викладеш все детально».

Хенк зітхнув з полегшенням. Хоча б офіцер поліції не зник! Кріс сказав, що Fowler викликав його до офісу незадовго після того, як Коннор і Сандра пішли в ліс. Але… якщо він поїхав раніше них, чому його досі не було в офісі? Щось не складалося.

Раптово увагу Хенка привернув шум з динаміків. Коннор увімкнув запис.

«…Звільни… Впусти…». Тріск. «Я бачу…»

Коннор уважно вдивлявся у хвильову форму на екрані.

«Тут є повторюваний патерн».

На мить його LED мигнув червоним. Хенк це помітив.

«Гей. Що там сталося? Ти дивно поводишся і ніби глючиш».

«Не глючу». – Коротко відповів Коннор, так само втупившись в екран.

«Ага. Скажи це своїй «лампочці».

Мало щось бути. Щось, що пояснить бодай частину цих «аномальних» явищ. Коннор збільшував зображення звукової хвилі, робив його голоснішим і тихішим, намагався прибрати шуми і навпаки посилити їх, перевести повторювані шуми в усі можливі декодувальні системи, аж раптом…

«Ти… бачиш»

Він знову почув цей голос. Чи «побачив» його у повторюваних паттернах вейвформи? А може голос доносився зсередини нього самого?

«Коннор», – раптово звернувся до нього Хенк, – «ти можеш відмовитися від справи, знаєш же?»