Розділ 6: Хибний сигнал

Шум від телевізора розливався вітальнею, змішуючись із запахом підігрітої піци та дешевої газировки. Перед екраном виросла справжня фортеця з подушок та пледів. У самому центрі цього м’якого хаосу розвалився Раф, закинувши ноги на низький столик. Ліворуч від нього Ейпріл зосереджено доїдала останній шматок «Пепероні», а Кейсі, який нарешті відпустив напругу після сутички, розслаблено відкинувся назад, насолоджуючись спокоєм.

Праворуч Майкі буквально підстрибував на місці, не в силах стримати емоцій від фільму.

— Ви це бачили?! — вигукнув він, схопивши Рафа за плече і почавши його несамовито трясти. — Він так круто обвів цих псів навколо пальця! Просто бум — і все! Смішні песики.

— Звичайно бачили, Майкі. Ми сидимо за десять сантиметрів від тебе, — саркастично кинула Ейпріл, хоча в її очах світилася добра усмішка. Кейсі коротко хихикнув, взявши газованку в руки.

Атмосфера була ідеальною, якби не Лео. Він сидів позаду, у кріслі, і здавалося, що він закам’янів. У його голові панувала буря. Спогади про Кренгів, про холод космосу і той жахливий вибір, який йому довелося зробити, отруйним туманом заповнювали думки. Старі шрами на панцирі знову почали нити, наче відчуваючи наближення нової загрози. Він не міг концентруватися на жодному слові чи дії, що відбувалися в телевізорі, нервово перебирав край свого худі, намагаючись вхопитися за реальність, але страх перед невідомим космічним ворогом стискав легені.

Коли Лео вже відчув, що починає задихатися в цій тиші, у вітальню не зайшов, а залетів Донні.

Лео миттєво прийшов до тями, наче від удару струмом. Донні діяв швидко: механічні клешні на його спині клацнули вимикачем, заливаючи кімнату різким світлом, і в ту ж мить вимкнули телевізор.

— Гей! На самому цікавому! — почав було Майкі, але клешня Донні твердо затулила йому рота.

— Слухайте всі! — коротко кинув фіолетовий, вмикаючи запис на планшеті.

З динаміків пролунав голос «прибульця». Всі завмерли. Навіть Лео підвівся з крісла і підійшов ближче, ловлячи кожне слово Келлі. Коли запис закінчився, у лігві запала важка тиша. Донні нервово переводив погляд з планшета на братів.

— Ви хоч розумієте, що це означає? Це ж просто неймовірно!

— Це пастка, — в один голос відрізали Лео та Кейсі. Їхня синхронність змусила Донні болісно зморщитися.

— Та годі вам, обломщики! — застогнав Дон. — Яка пастка? Ви чули частоту?

— Вони можуть мати рацію, — втрутився Раф, схрестивши руки на грудях. Він як лідер бачив ситуацію тверезо. — Це звучить надто… вчасно.

— Слухайте мене, мої малорозвинені друзяки! — вибухнув Донні, активно жестикулюючи. — Якщо там справді є джерело енергії, ми можемо вивчити технології Трицератонів! Ми зрозуміємо, як працюють їхні технології!

Майкі нарешті вивільнив рота від механічної лапи й жадібно ковтнув повітря. — Тобто ми зможемо побудувати власний космічний корабель?!

Донні на мить завагався, дивлячись на сяючі очі молодшого брата. — Ну… в теорії… так!

Майкі радісно підскочив, але Ейпріл остудила його запал: — А якщо там нічого немає? Якщо вона просто виманює нас, щоб забрати своє обладнання?

— У такому разі в мене є інший аргумент, — голос Донні став тихішим. Він розвернув планшет, на якому висвітилися складні хімічні ланцюжки.

— Це що, рецепт ідеального соусу для тако? — припустив Майкі.

— Я зараз заплачу, — Донні заплющив очі й потер обличчя. — Я перевірив формулу ліків Келлі. Основа речовини ідентична тій, яку Ейпріл викрала в інституті TGRI й використала проти Кренгів.

— Що?! — Раф ледь не збив Кейсі з дивана. — Вона вживає ту саму отруту і досі не розчинилася в калюжу?

— Не зовсім. Схожість десь на 56%, а точніше 56,48329%…

— СТОП! — крикнули всі хором, змусивши Донні здригнутися.

— Добре, добре! Суть у тому, що ці ліки мають спільну формулу з мутагеном, який роз’їдає тканини Кренгів. Це означає, що Келлі напряму пов’язана з тими ж лабораторіями TGRI.

 

Ейпріл задумливо прикусила губу. — Це вже цікаво… Після того рейду в інститут я не змогла знайти жодної згадки про ті дослідження. Наче їх і не існувало.

— Як ця дрянь може її лікувати? — скептично запитав Кейсі. — Вона ж токсична.

Донні обмінявся поглядами з Лео. Синій коротко кивнув, дозволяючи продовжити.

— Її «ліки» — це не мутаген у чистому вигляді. Це щось на кшталт агресивного регенератора. Він змушує її рани загоюватися миттєво, але ціна жахлива. Ця рідина буквально «випалює» її клітини. Це замкнене коло: вона вживає ліки, щоб вижити, але вони ж її повільно вбивають, провокуючи розпад клітин.

У вітальні стало тихо. Навіть Майкі перестав усміхатися. Раф гучно ударив кулаком у долоню, привертаючи увагу до себе. Його голос звучав важко.

— Отже, вона не просто інопланетна гостя. Вона — результат чиїхось експериментів. Як і ми… тільки їй пощастило набагато менше. Ми не можемо дозволити їй просто згоріти.

— Можливо, вона саме цього і хоче… — раптом тихо промовив Лео. Його голос був похмурим і монотонним. Коли він відчув на собі погляди всіх присутніх, то швидко струснув головою, намагаючись змінити тон на впевненіший. — Я маю на увазі… можливо, вона шукає своїх творців.

Раф підвівся, розправляючи плечі. У цей момент він виглядав як справжній капітан. — Вирішено. Ми йдемо до Старих доків. Зустрінемо її там.

— Ура! — одночасно вигукнули Майкі та Донні, а Ейпріл впевнено кивнула.

— Сумку з речами ми їй повернемо, — додав Раф.

— Ну фу-у-у! — розчаровано протягнув Донні, вже уявляючи, як розбирає інопланетний девайс на гвинтики.

— Досить розмов! — перервав його Раф. — Ейпріл, Кейсі — ви на периметрі. Якщо відчуєте запах смаженого або побачите когось підозрілого — одразу сигнал. Ми з братами заходимо всередину. Треба перехопити її до того, як вона знайде джерело енергії… або свою смерть.

****

Старі доки ніколи не славилися красою, а сьогодні вони виглядали як справжнє місце жаху. Дощ нарешті вщух, проте важкі чорні хмари продовжували тиснути на місто. Десь на горизонті беззвучно спалахували блискавки, на мить вихоплюючи з темряви силуети іржавих кранів і складів. Повітря було густим і важким — суміш свіжої вологи, мокрого бетону та їдкого запаху морської солі.

Склад №4 зустрів Келлі похмурою тишею. Вовчиця рухалася швидко — вона мала підготувати сцену до появи гостей, які могли з’явитися в будяку хвилину.

— Ця техніка — просто мотлох. Я ледь пробилася крізь ці доісторичні скрипти коду, — пролунав у навушнику голос Естер. Вона вже встигла підключитися до камер і випустити декілька дронів-розвідників, що тепер безшумно кружляли навколо складу, мов механічні нічні метелики. — Я проклала три маршрути відходу. Все готово, Келлі.

Вовчиця не відповіла. Вона зупинилася біля масивної дерев’яної скрині посеред майже порожнього залу. Діставши напівсферичний пристрій, вона активувала його. Механічні пелюстки розійшлися, наче сталевий лотос, у центрі пульсував неоновим світлом маячок.

— Приманку встановлено. Перевір випромінювання.

— Секунду… Спектр ідеальний. Вони прилетять на цей сигнал, як мухи на мед, — відгукнулася Естер.

Келлі закрила коробку й відійшла від неї, оглядаючи все навколо в пошуках комфортного місця, де можна було б сховатись і перечекати. Її погляд зачепився за високу технічну платформу майже під самою стелею, вкриту непроглядною тінню. Одним граційним рухом вона зникла в тіні. Стрибок, поштовх від стіни, перехоплення за опорну балку — і ось вона вже на технічній платформі під самим дахом. — Тепер чекаємо.

— Сподіваюся, вони прийдуть, — у голосі Естер почулася нотка тривоги. — Не хотілося б провести всю ніч дарма у цій консервній банці.

Чекати довелося недовго. За кілька хвилин Естер надіслала сигнал: — Келлі, рух. Їх шестеро. Стривай… четверо черепах і ще двоє зупинилися неподалік від складу.

— Вони нервують. Це добре. Уважно слідкуй за всім. Якщо будуть якісь підозрілі рухи — одразу повідомляй, — сказала вовчиця Естер.

— Добре. Будь обережною.

Важкі ворота складу зі скрипом відкрилися. Всередину обережно зайшли брати Хамато. Раф, Майкі та Донні швидко розслабилися, побачивши порожній зал. «Наївні», — промайнуло в голові вовчиці. Але її погляд зупинився на Лео.

Він не ховав мечі. Його тіло було натягнуте, як струна, а очі гарячково сканували темряву. Келлі відчула, як її хвіст мимовільно змахнув від азарту. Цей хлопець не просто дивився — він відчував.

«А ось це вже цікаво», — на обличчі дівчини з’явилася ледь помітна усмішка.

— Ми точно за адресою? — голос Майкі відбився луною від високих стін. — Тсс! — шикнув Донні, не відриваючись від свого датчика енергії. — Сигнал йде звідси! Жодних помилок бути не може.

— Може, ми просто зарано? — Раф озирнувся на Лео, який застиг, дивлячись прямо на платформу, де ховалася Келлі. — Лео? Ти чого?

— Вона тут, — тихо, але впевнено промовив Лео. Його голос не тремтів, але в ньому була сталь людини, яка знає, що таке засідка.

Келлі відчула легкий укол страху, але він миттєво змінився хижим зацікавленням. Вона знала, досвід воїна зробив його майже живим радаром.

— Ти впевнений? — Раф напружився, виставляючи вперед саї.

— Я здивована, що ти зміг мене вирахувати, — голос вовчиці прокотився складом, посилений акустикою приміщення так, що неможливо було зрозуміти, звідки він іде.

Лео, однак, навіть не здригнувся. Він дивився точно їй в очі крізь морок. — Може, спустишся? — у його тоні прослизнула ледь помітна гордість. — Не дуже зручно вести переговори, коли ти ховаєшся під стелею.

Брати намагалися розгледіти її в темряві, шепочучись між собою.

— Чому я маю вам довіряти? — холодно спитала дівчина.

— Ми прийшли повернути те, що забрали, — Раф кивнув Донні. Той неохоче витягнув сумку Келлі й відкрив її так, щоб було видно, що та не порожня.

На самому верху лежали дві ампули «Аутбрейку», що виблискували підступним блакитним світлом.

«Ліки… — серце Келлі пропустило удар. — Вони принесли їх просто так? Навіть не спробувавши використати як інструмент шантажу?»

— Можливо, це пастка? — голос Естер у навушнику бринів стурбованістю, змішаною з аналітичним розрахунком.

— Що по периметру? — ледь чутно прошепотіла Келлі. Вона нервово міряла кроками край металевої платформи, не зводячи очей із четвірки мутантів внизу. Її хвіст напружено сіпався, а погляд хижака оцінював кожну деталь: зброю, пози, відстань.

— Ніяких підозрілих рухів. Тільки вони, — відчеканила Естер.

— Ми так довго ще будемо стояти? У нас є власні плани, знаєте, — з єхидною насмішкою кинув Лео. Раф миттєво відреагував, нагородивши брата важким кулаком у плече.

Келлі примружилася. Роздратування кольнуло її, але вона з силою відштовхнула його. Зробивши глибокий вдих, вовчиця одним стрімким рухом перемахнула через перила. Вона приземлилася м’яко, як кішка, на всі чотири кінцівки, а потім повільно випросталася, даючи черепашкам можливість роздивитися її повністю. Особливо той факт, що її руки були порожніми.

— Так не терпілося мене побачити? — без емоцій кинула вона, вирівнюючи дихання.

— Чесно? Не дуже, — Лео примружився, розпливаючись у зухвалій посмішці. Брати втрьох витріщилися на нього так, наче хотіли спопелити поглядом прямо на місці.

— Ти його не слухай… Ха… — Раф нервово переступив із ноги на ногу, на його лобі виступили краплі поту. — Він сьогодні просто… не з того панцира виліз. Ми хотіли лише поговорити.

— Так! Може, нарешті скажеш, де той пристрій, що виробляє цю прекрасну енергію? — Донні вирвався вперед, його очі горіли технічним азартом. Він явно сподівався отримати щось цінне в обмін на речі дівчини.

Келлі повільно підняла руки вгору, показуючи відкриті долоні, і почала наближатися до великої дерев’яної скрині, що стояла в центрі складу. Черепашки миттєво згрупувалися, завмерши в оборонних стійках. Кожен шурхіт її кроків віддавався луною в тиші доку. Келлі зупинилася біля скрині й коротко вдарила ногою в бокову панель. Стінка з гуркотом упала, здіймаючи хмару пилу.

Всередині, на дерев’яному дні, лежав лише маленький пристрій у формі металевого лотоса, що м’яко пульсував світлом.

— Що це за штуковина? — знервовано спитав Майкі, визираючи з-за плеча Донні.

— Ви мені вибачте… мені теж треба було поговорити, тому я створила гарну приманку, — Келлі спробувала зобразити сором, але металеві нотки в її голосі видавали холодний розрахунок.

Донні розчаровано застогнав і опустив голову, усвідомлюючи, що “нескінченне джерело енергії” виявилося простою лампочкою: — Ейпріл була права.

— Поговорити? І після цього ти чекаєш, що ми повіримо хоч одному твоєму слову? — Лео зробив крок уперед, скептично міряючи дівчину поглядом.

— Я вважаю це справедливою платою, — Келлі випросталася, її голос став твердішим. — Ви підкинули жучок на мій корабель, забрали мої особисті речі й прийшли сюди зі зброєю, хоча бачите, що я стою перед вами з порожніми руками.

Вона промовчала про те, що знає про Ейпріл і Кейсі в засідці. Про зброю вона теж дещо прибрехала, але зараз стратегія “жертви” працювала краще. Раф і Майкі винувато переглянулися, дивлячись на свої саї та нунчаки.

Червоний дав знак братам сховати зброю. Всі послухалися, крім Лео — він лише неохоче опустив руки. Раф штовхнув його ліктем.

— Лео?

— Усе добре, — процідив той крізь зуби.

— Пробач йому, — Раф ніяково посміхнувся Келлі. — Донні… поверни.

Фіолетовий важко зітхнув, застебнув сумку дівчини й кинув її в повітря. — Лови!

Келлі перехопила сумку на льоту. Вона швидко оглянула вміст — флакони були цілі, обладнання на місці. Щойно сумка заклацнулася на її поясі, Келлі відчула, як до неї повертається впевненість.

— Тоді поговоримо, — вона кивнула, розслабляючи плечі. — За вашу… “доброту” я дозволю вам запитати першими.

— “Дозволиш”? — Лео відкрив був рота, але рука Рафа миттєво накрила його обличчя, заглушаючи протест.

— Добренько… з чого б почати… — почав Раф. — Може, про те, звідки ти прилетіла?

— Ні, краще про Трицераптонів! — перебив Донні.

Запитання посипалися градом. Естер у навушнику тихо засміялася. — Це навіть мило, — прошепотіла вона. Вовчиця лише закотила очі, але наступна фраза змусила її серце пропустити удар. Лео вирвався з лещат брата і зробив крок уперед. Його голос був крижаним:

— А краще розкажи нам, хто такі берсерки?

Світ навколо Келлі наче завмер. Кров відлинула від її обличчя, а в очах спалахнуло чисте, непідробне нерозуміння, змішане з первісним страхом. — Звідки… — прохрипіла вона, — звідки ви дізналися?

Усі заціпеніли. Повітря на складі стало густим і електричним, наче перед ударом блискавки. Келлі не відводила очей від Лео, її дихання збилося, а серце калатало в ребра настільки гучно, що цей ритм здавався чутним у тиші складу. В її голові панував хаос: «Тікати? Ні, вони знають про Естер… Треба врятувати її. Хто їм сказав? Що робити?!»

Обличчя дівчини раптово скам’яніло, набувши холодної відстороненості. Вуха притислися до потилиці, а погляд став хижацьким. Вона дивилася на черепах уже не як на шанс на порятунок, а як на здобич, яку треба усунути. «Вбити… Вбити. Вбити!» — ця думка пульсувала в її скронях червоним полум’ям.

Лео відреагував миттєво. Відчувши зміну енергії, він зробив випад уперед, закриваючи собою братів. Мечі з тихим дзвоном піднялися, готові до бою.

— Келлі? Келлі, ти мене чуєш?! — голос Естер у навушнику зривався на крик. Розуміючи, що вовчиця провалюється в транс берсерка, дівчина вивела дрон-ліхтар прямо перед її обличчям. Пристрій видав різке шипіння, а потім з нього пролунав сповнений болю наказ: — Зупинись!

Вовчицю наче обдали крижаною водою. Вона здригнулася, хижацьке світло в очах згасло, поступившись місцем розгубленості. Келлі винувато відвела погляд і видала тихий, ледь чутний звук, схожий на скавчання покараного пса. Вона відвернулася, приховуючи обличчя від черепашок.

— То ти була тут увесь цей час? — здивовано вигукнув Майкі, дивлячись на дрон.

— Звичайно. Я не залишу подругу саму, як і ви не залишаєте одне одного, — Естер розвернула дрон до братів.

— Лео, опусти зброю. Заспокойся, — голос Рафа пролунав твердо, з присмаком лідерської втоми. Йому набридли ці нескінченні спалахи агресії.

Лео не хотів дивитися на братів. Його розривало між соромом за власну імпульсивність і параноїдальним страхом, що ця дівчина розірве їх усіх, варто лише відвести погляд. Він повільно сховав мечі, відступаючи за спину Рафа.

— Погано почали… вибач, — Раф намагався звучати спокійно, хоча нервово потирав долоні. — Може, почнемо спочатку?

— Ми теж так думаємо, — дрон Естер підлетів ближче до команди. — Наші недомовки — це лише спосіб захистити себе. Ми дозволили вам знайти нас, щоб ви почувалися впевненіше. Прошу, дайте нам шанс.

— І знову цей тон… «дозволили»? — Донні роздратовано схрестив руки. — Ваш корабель тримається на чесному слові. Ви застрягли тут.

— Я пошкоджена, це правда, — Естер зазвучала різко. — Але енергії вистачить ще на кілька стрибків, щоб зникнути з ваших радарів назавжди. Те, що ми не втекли — це вибір, а не безвихідь.

— Тоді що вам потрібно від нас?

— Те саме, що і вам — інформація, — Келлі повільно опустилася на брудну підлогу, схрестивши ноги. Вона виглядала виснаженою; її тіло все ще не відновилося після стресу. — Ми ховаємося від Трицераптонів. Мені потрібен спосіб створити тіло для Естер. На законних підставах вона не має права на існування.

— Якщо вони дізнаються, що я позбулася обмежень, — додав дрон Естер, — мене знищать як помилку протоколу. А Келлі відправлять на довічну каторгу в шахти.

Лео зробив крок із тіні Рафа. Його погляд був прикутий до вовчиці. Тепер він грав у свою гру. — Тобто ти справді «Берсерк»? — промовив він тихим, майже гіпнотичним голосом. — Одне з тих елітних творінь, про які ходять легенди в найтемніших куточках космосу?

Келлі здригнулася, почувши це слово знову. — Мене все ще цікавить, де ви це почули… але так. Я Берсерк.

— Але хіба ви не маєте бути непереможним військом? Ті, хто не знає страху й сумнівів? — Лео продовжував тиснути, маніпулюючи її гордістю, щоб дізнатися межі її сили.

— Непереможними стають лише ті, кого вони зламали повністю, — Келлі гірко всміхнулася, дивлячись на свої руки. — Я пішла до них із власної волі.

— Навіщо? — Майкі зробив крок уперед, його голос тремтів від співчуття.

— Щоб вижити, — Келлі безтурботно знизала плечима, наче розповідала про погоду. — Я була замкнена в лабораторії, зовсім сама. В Трицератонах я побачила єдину можливість вирватися. Хоча, скажу чесно… я не впевнена, чи погодилася б на це зараз, якби знала, крізь яке пекло доведеться пройти.

У залі запала мертва тиша. Навіть Лео відчув, як його підозрілість тане під вагою її слів. Кожен її рух, втомлений голос і те, як вона оберігала Естер, говорили про досвід, якого не побажаєш і ворогу. Вона ризикувала всім не заради завоювань, а заради єдиної істоти, яка замінила їй увесь світ.