Передмова: Таємничий незнайомець

Сьогодні ніч оманливо спокійна, безшумна, безпечна. Вулиці, що вдень зазвичай переповнені людьми, о такій пізній годині неймовірно порожні. У цій мирній атмосфері нічого й близько не нагадує про події, що сталися якихось кілька годин тому.

Як і ця ніч, бар, у якому зараз, згорбатившись і не відводячи погляду від своїх долонь, сидить Северус Снейп, такий само тихий і відлюдний.

Окрім бармена навпроти, він — єдиний відвідувач.

Це приміщення замаленьке, як на місце, що, здавалося б, має щодня вміщувати велику кількість людей. Єдине джерело світла — кілька ламп на столах і свічки на стінах, які ледь справляються зі своїми основними обов’язками. Інтер’єр також міг бути й кращим, з огляду на жахливі, потерті від часу темні шпалери. Поклавши руку на серце, Северусу зовсім не соромно зізнатися, що єдині дві причини чому він обрав саме цей жахливий бар, коли мав на оці багато кращий варіантів: відсутність музики й клієнтів.

Під пальцями юного чарівника дерев’яна барна стійка, що своїм холодом цілком відповідає температурі в приміщенні. Та випускник Гоґвортсу, одягнений лише в тонку чорну сорочку та джинси того ж кольору, ніби й не помічає, що пальці, якими він тримає склянку з алкоголем, уже давно побіліли від холоду.

Як не помічає й того, що до нього нахиляється тутешній бармен, загрозливо спершися руками на стійку бару, тим самим стоячи над душею юнака у чорній одежі.

— Хлопче, де твої документи? — голос чоловіка суворий та серйозний, а рухи плавні й спокійні — очевидно, він давно тут працює й вже звик ставити такі запитання тим, хто ледве виглядає на вісімнадцять років.

Думки слизеринця зовсім в іншому місці, і вже точно не в цьому недбало умебльовуваному барі, в який він випадково примандрував у пошуках алкоголю та тиші.

Не відводячи погляду від склянки у своїй долоні, Напівкровний Принц піднімає чарівну паличку й різко вигукує закляття в бік чоловіка-маґла: Забуттятус.

Після того, як закляття влучило в бармена, той деякий час розгублено озирається навсібіч, не розуміючи, що відбувається й як він опинився у такому стані. Дивлячись на юнака перед собою, його серце на мить охоплює тривога, ніби попереджаючи свого господаря не діяти нерозсудливо. Проте, відігнавши від себе це дивне передчуття, він знову нависає над молодим чарівником і повторює запитання: Хлопче, де твої документи?

Северус Снейп знову повторює вже завчені за ці кілька годин дії, змушуючи чоловіка перед собою знову втратити пам’ять: Забуттятус.

Поки бармен приходить до тями від закляття, по всьому бару лунає дзенькіт дзвоника, що висить на вхідних дверях. Навіть не озираючись, обидва — і Северус, і бармен, — розуміють, що в цей забутий Богом бар ще хтось зайшов.

Северус, що сидів спиною до дверей, на мить здригається всім тілом від холодного нічного повітря, що приніс із собою з вулиці незнайомець.

Випускник Гоґвортсу насупив брови через роздратованість, усвідомлюючи, що більше не може тут залишатися. Він міг накладати чари забуття на одного маґла стільки, скільки його душа забажає, але на кількох одночасно? Це було надто ризиковано. Напівкровний Принц не хотів через необачність порушити Міжнародний Статут про секретність і потім постати перед Чарверсудом.

Поки Северус подумки налаштовувався на те, щоб покинути це приміщення й повернутися додому, незнайомець підсів до нього та поцікавився: Важкий день?

Навіть не озираючись на чергового маґла, він уже збирався кинути в нього закляття, як раптом затнувся: Забу…!

На мить у нього перехопило подих, а серце завмерло від страху, коли випадково кинув погляд на незнайомця.

Той, кого юнак спершу прийняв за маґла, з голови до п’ят одягнений у чорну мантію чарівника, що повністю прикриває його худе тіло, залишаючи відкритими лише кістляві, неприродно бліді зап’ястки, які в напівтемряві бару виглядають трохи моторошно. Голова цього незнайомця була так ретельно схована в каптур того ж чорного кольору, що як би хто не намагався, а очей усе одно б не зміг розгледіти.

На секунду Снейпу здалося, що перед ним дементор. Проте, звісно, це було не так: бо бар не вкрився памороззю, коли незнайомець увійшов усередину, та й чоловік у каптурі не поспішав нападати на сина Ейлін Принц і бармена-маґла.

— Дозволь тебе пригостити, — не зважаючи на непривітність випускника Гоґвортсу, чарівник ледь піднімає руку й робить витончений жест долонею, аби щось замовити, тим самим демонструючі вишукані манери, що зазвичай притаманні лише членам чистокровного суспільства, до якого Напівкровний Принц колись так прагнув належати.

Очі бармена вмить оскляніли, і він, нічого не питаючи, повільно рушає до свого робочого місця, аби виконати наказ. Що дивно — чоловік жодного разу не поцікавився, що саме хоче замовник.

Тіло молодика напружується, як пружина. Він чудово розуміє, що щойно сталося: «Імперіус».

Промовлений без слів і чарівної палички.

Северус уважно слідкує за рухами бармена, аналізуючи кожен його жест, погляд, подих — усе, що допоможе юному чаклуну зрозуміти, чи дійсно на його очах хтось наважився накласти на простого маґла одне з непрощенних заклять, та ще й у присутності свідка.

Істина, яку він знаходить на глибині спустошених очей чоловіка, зовсім йому не подобається.

— Так, — обдумано відповідає Снейп на чи то наказ, чи то пропозицію незнайомця в мантії, і одразу ж обережно запитує: Нащо це вам?

Насправді його мало турбує, що коїться навколо. Якби молодик був у кращій формі, то, звісно, жахнувся б від побаченого й одразу ж утік якнайдалі від цього таємничого чарівника. Але наразі він почувається настільки виснаженим, що йому було б байдуже, навіть якби незнайомець приставив йому до горла чарівну паличку.

Сьогодні після сутички з Мародерами, яка блискавично переросла в бійку; миті ейфорії, коли смертельне прокляття, що ледь не зірвалося з його вуст і мало не вбило Джеймса Поттера; заплаканих рідних очей колись коханої жінки, яка знову вибрала не його… і ніжної всмішки незнайомого юнака, чиї очі були такі схожі на ті, що у Лілі Еванс, а обличчя мало жахливу подібність до його заклятого ворога — Оленя…

Усе це повністю відібрало його сили.

Дорослий чарівник відповідає терпляче, очевидно, бажаючи продовжити їхню розмову: Люблю слухати оповідки.

Северус невесело хмикає та одним ковтком допиває вміст своєї склянки, скривившись від незвичної для нього гіркоти алкоголю: Та тут і слухати нічого.

Напівкровний Принц кидає погляд на своє тіло, зі зневагою дивлячись на порваний після бійки одяг. Подумати тільки — яким наївним дурнем він був, раз так сьогодні вбрався.

І що в підсумку?

Ось він — весь зім’ятий і з розкуйовдженим волоссям сидить у першому-ліпшому маґлівському барі та п’є алкоголь через те, що йому знову розбили серце.

Здавалося б, саме час відчути до себе огиду, згадуючи шкідливу звичку батька, та навіть на це в нього вже не вистачає ні фізичних, ні душевних сил. Усі почуття затопила самотність, а перед очима, ніби навіч, знову й знову повторюються події цього дня.

Тон у чарівника спокійний і неквапливий, ніби він справді хоче послухати, як Снейп скаржитиметься на свою нещасливу долю: Побачимо.

Северус не сперечається з ним. Увесь свій внутрішній вогонь Напівкровний Принц на сьогодні вже витратив. Так само ж він міг би й розповісти незнайомцеві, якого, імовірно, ніколи більше вже не побачить, що з ним сталося.

Про поранене тіло Джеймса Поттера, чия кров на мить дала йому відчути тріумф, перш ніж усе поглинула порожнеча.

Про прекрасні руді кучері та заплакані очі жінки, яку він колись кохав, про солодко-гірке тепло її обіймів, що спершу піднесли його до небес, а потім — кинули в непроглядну безодню Пекла.

І нарешті — про ті очі незнайомого юнака, від яких випускник Слизерину тоді не міг відвести погляду. Їхній колір нагадував очі Лілі Еванс, та все ж був інакший. Якщо в неї вони чисто-зелені, то в юнака — із яскравими домішками. У ту мить, коли Северус зазирнув у ті очі, перед ним постало уповите сонячним світлом ранкове поле. Прекрасна, свіжа зелена трава вкривала землю, а краплі роси після вранішнього туману, створюючи прекрасну картину, виблискували на сонці, переливаючись найрізноманітнішими кольорами, мов коштовності.

Тієї ж миті його полонили.

Від здорового рум’янцю на щоках, злегка розтулених спокусливих губ і погляду з-під довгих вій, яким у ту хвилину на нього глянув незнайомець із зеленими очима, у Снейпа перехопило подих.

Тепло чужого тіла, що було так близько до його власного, запаморочило йому голову і пустило хвилю жару по всьому тілу. Юний чаклун почувався так, ніби згорає і зсередини, і зовні.

Гаррі Поттер.

Северус Снейп заплющив очі, визнаючи свою поразку.

Зрештою, проживши вже стільки років, він так і не зміг зрозуміти, яке саме зло колись скоїли його предки, що тепер Напівкровному Принцу доводиться розплачуватися за це… зв’язком із черговим Поттером, від якого не зрозуміло чого ще очікувати.