Розділ 6. Полум’я контролю

Дні в маєтку Артема тягнулися, як липка павутина, що все тісніше обплітала Кирія. Він намагався триматися звичного ритму: читав книжки, які Артем наказав принести, блукав коридорами під пильним поглядом охоронців, але кожна мить нагадувала йому про втрачену свободу. Артем був скрізь — не фізично, але його присутність відчувалася в кожному кутку, в кожному наказі, який він віддавав своїм людям. І найгірше: Кирій помітив, як Артем почав фліртувати. Не грубо, а тонко, ніби випробовуючи межі.

Того ранку Артем зайшов до кімнати Кирія з підносом сніданку, ніби це була найзвичайніша річ. Кирій сидів на ліжку, гортаючи якусь книгу про детективи, і підняв погляд, вигинаючи брову.

— О, сервіс у номері? Ти що, вирішив зіграти в покоївку? — кинув він, але в голосі прослизнула нотка інтересу, яку він сам ненавидів.

Артем поставив піднос на столик біля ліжка й сів поруч, занадто близько, щоб це було випадково. Його коліно торкнулося ноги Кирія, і той мимоволі здригнувся.

— Я вирішив перевірити, чи ти добре поводився, — відповів Артем, його голос був низьким, з ледь помітною хрипотою. Він простяг руку й поправив пасмо волосся, що впало на чоло Кирія. Жест був інтимним, майже ніжним, але в ньому відчувалася влада.

Кирій відсахнувся, відчуваючи, як шкіра горить від дотику.

— Гей, ти що, думаєш, я твоя лялька? Тримай руки при собі, або я тобі їх відкушу, — буркнув він, але серце забилося швидше. Артем лише усміхнувся, його очі потемніли, ніби він бачив крізь Кирієву маску.

— Ти можеш кусатися, скільки хочеш, — прошепотів Артем, нахилившись ближче. Його дихання обпекло шию Кирія. — Але я знаю, що тобі це подобається.

Кирій відчув, як жар розливається по тілу, але швидко взяв себе в руки.

— Мріяти не шкідливо, — кинув він, відштовхуючи Артема. Але в його голосі вже не було тієї твердості, і Артем це помітив. Флірт між ними ставав густішим, як туман, що затягує, і Кирій ненавидів себе за те, що не міг просто ігнорувати це.

Суперечка вибухнула ввечері, як феєрверк у тихій кімнаті. Кирій, втомлений від ув’язнення, нарешті не витримав. Він ходив по кімнаті, як звір у клітці, а Артем сидів у кріслі, спостерігаючи за ним із холодною впевненістю.

— Скільки це триватиме, Артем? — вигукнув Кирій, зупинившись перед ним. — Ти тримаєш мене тут, ніби я твоя власність! У мене є життя! Друзі, робота, університет! Ти не можеш просто вирішувати за мене!

Артем повільно встав, його обличчя не виражало нічого, крім спокою, що ще більше дратувало Кирія.

— Я вже вирішив, — тихо сказав він. — Ти в безпеці тут. Зовні — ні.

— Безпека? — Кирій розсміявся, але сміх був гірким. — Це не безпека, це в’язниця! Ти контролюєш кожен мій крок, кожен подих! Я не твоя іграшка, чорт забирай! Дай мені піти, або я сам знайду спосіб!

Він зробив крок вперед, ніби збираючись штовхнути Артема, але той був швидшим. Одним різким рухом Артем схопив Кирія за зап’ястя, розвернув його й повалив на ліжко. Кирій впав на спину, і в наступну мить Артем був над ним, притискаючи його тіло своєю вагою. Він заламав руки Кирія над його головою, тримаючи їх однією рукою, як у лещатах. Кирій смикнувся, намагаючись вирватися, але хватка була залізною.

— Пусти! — прошипів Кирій, його обличчя почервоніло від гніву й зусиль. Він відчував, як тіло Артема притискається до його, як тепло проникає крізь одяг, і це змусило його серце закалатати не лише від злості. Артем нахилився ближче, його губи були всього за сантиметри від вуха Кирія.

— Ти не підеш, — прошепотів Артем, його вільна рука ковзнула по боці Кирія, ледь торкаючись, але достатньо, щоб той здригнувся. Жест був еротичним, сповненим натяку, і Кирій відчув, як жар розливається нижче живота. — Ти мій, Кирій. І ти навчишся поводитися.

Кирій смикнувся ще раз, але тепер його опір слабшав. Він відчував, як збудження наростає проти його волі — від близькості, від домінування, від того, як Артем контролював кожну мить. Його дихання стало важчим, тіло зрадницьки відреагувало на тиск. Артем помітив це, його очі потемніли від бажання, але він не пішов далі. Він лише провів пальцями по шиї Кирія, змушуючи того затремтіти.

Коли Кирій нарешті заспокоївся, його тіло розслабилося під Артемом, а збудження стало очевидним, Артем повільно відпустив його руки. Він підвівся, але не відійшов одразу, дивлячись на Кирія згори вниз, ніби милуючись своєю перемогою.

— Подумки над своєю поведінкою, — сказав Артем, його голос був хрипким від стриманості. — Наступного разу я тебе прив’яжу до ліжка на цілий день. І повір, тобі це сподобається більше, ніж ти думаєш.

Він розвернувся й пішов, зачинивши двері за собою. Кирій залишився лежати на ліжку, дихаючи важко, його тіло все ще гуділо від дотику. Він ненавидів Артема за це. Але ще більше ненавидів себе за те, що частинка його бажала, щоб той “наступний раз” настав швидше.