Частина 1

744 слова

Це був звичайний осінній день. Школярі перешіптувалися, кидаючи одну догадку за іншою. Осаму не дуже хвилювало їхні плітки. 

Першим уроком був класний час, Дазай дістав потрібні йому підручники. Він скоса подивився на свої руки, які були в бинтах та безжалісно боліли, від його захоплення різати себе. Осаму молився всім богам, щоб тільки на класному часі він знову не став головною темою. 

Їхня класна керівничка була хорошою жінкою і не заслуговувала такого учня, як Дазай. Через нього їй неодноразово грозилися звільнити з роботи. Люсі Мод Монтгомері, так її звали, завжди захищала його перед Теруко, котра любила знущатися над Дазаєм. 

І ось продзвенів довгоочікуваний дзвінок. «Ну нарешті!» — подумав він. 

Вчителька запізнювалася, тому клас ще досі шумів, але всі вже сиділи по місцях. Враз Осаму відчув, як в нього щось полетіло та спіткнулося об його зігнуту спину. Він повернувся та підняв те, що в нього влетіло. То був скомканий папірець. Він одразу зрозумів, хто був відправителем. 

«Теруко…» 

Від цієї особи нічого хорошого не дочекаєшся. Він обережно розправив листок. Там було написано: 

«Ха-ха дурню, повівся»

Дазая скував страх. Він немов скував його мозок, не даючи поворухнутися. Осаму, можна навіть сказати, в якійсь мірі боявся Теруко. Від неї можна очікувати все що завгодно, і це наганяло страх. Як би Осаму не стримував свої емоції, в його голові все одно перебиралися всі можливі варіанти того, що вона йому влаштує на перерві, і про це було страшно думати. Дуже страшно. Його серце тремтіло, немов спіймана пташка, але на обличчі він не поворухнув і м’язом, щоб виказувати його знервованість, хіба що окрім поширених зіниць. 

«Так, треба заспокоїтися. В пориві стресу я можу наробити купу помилок, треба вдавати вигляд, що мене це взагалі не турбує, а інакше вона наді мною познущається вдвічі більше!»

Дазай і не помітив, як відчинилися двері і в клас зайшов вчитель. Він швиденько назад скомкав бумажку та засунув її в карман. 

«Зараза! Зараза! Я дуже швидко зім’яв листок, це може видати мої нерви!»

Його інколи параноїло через такі дрібні речі, хоча знав, що на нього ніхто не зверне увагу. 

Тим часом його вчителька Люсі промовила: 

— Шановні, до нас сьогодні переведуть новенького, він довгий час жив в іншій країні. Ведіть себе з ним привітніше, — вона покосилася на Теруко. — Так що почнемо урок, — сказала вона та повернулася до дошки. 

Дазай почув із задніх рядів приглушений шепіт Теруко до Кое. 

— Ха-ха… Запізнитися в свій перший день, лінтяй, ха-ха, — хихотіла Оокура. 

Дазай уже зрозумів, що новенький, скоріше за все, їхнього хорошого ставлення не отримає. 

— Ага, він ще, напевне, вдома сидить та снідає своєю закордонною їжею… Полінився навіть прийти вчасно, — серйозно відповіла їй Кое. 

— Або взагалі ще спить, забувши про… 

«Ну так, запізнитися в свій перший день було не найкращою ідеєю. Скоріше за все, він так і забив на школу, або йому плювати на навчання. Але це на краще, йому не буде діла до мене…»

Дазай навіть здивувався такого легкомислення з боку новенького. 

Їхню розмову перервав різкий звук відкриваючихся дверей. 

«Він навіть не постукав! Нахаба!» — здивувався Дазай і, як всі, направив свій погляд на двері, в які заходив, широко посміхаючись, новенький. 

Він був високий, з довгим чорним волоссям, яке сягало нижче пояса та збиралося у високий хвіст червоною стрічкою, що дуже здивувало Дазая. 

«Він взагалі хто? Хлопець чи дівчина?» — задав собі це питання Дазай. 

«В будь-якому разі, людині буде неприємно, якщо таке запитають» — Дазай це розумів, але для Теруко, схоже, такого поняття не існувало. 

— Ей, ти, — грубо окликнула його Теруко, — а ти якої статі? 

Новенький зщурив очі, наче не міг зрозуміти, про що вона говорить. 

— Ну-у… ти чоловік чи жінка? Бо нам, наче, казали, що прийде мужик, а не оце, — вона демонстративно накрила рукою обличчя. 

— А, чоловічої, — не перестаючи посміхатися, відповів він. 

Оокура недовірливо на нього глянула. 

— Щось не похоже, — зітхнула вона. 
Дазаю було його щиро шкода, бо таке привітання від Теруко було початком його травлі. Ця сцена трохи його розслабила та змусила відволіктися. 

Вчитель виглядала дуже розсердженою на Теруко за її прямолінійність та врешті мовила: 

— Це ваш новий однокласник Вей Усянь, ім’я в побуті Вей Ін. Він буде вчитися з вами. Сідай до шатена на третій парті четвертого ряду, — сказала вона та показала пальцем на Осаму. 

Дазай зрозумів, що новенького оприділили до нього, тільки коли Вей Ін уже сидів біля нього і широко посміхався. 

— Я Вей Усянь, ім’я в побуті Вей Ін, — він протягнув руку для пожаття. 

Дазай криво посміхнувся та пожав руку. 

— Я Дазай. Дазай Осаму, — доки він це говорив, всередині наче все переверталося. Йому жахливо хотілося зняти стрес, що причинила йому на перерві Теруко