3

На наступний ранок Чімін прокинувся повністю розбитим. Їх розмова зі старшим знову пронеслася перед його очима і як і тоді вона ще раз повністю вибила його з колії. Його вчорашня злість та впертість випарувалася, залишивши після себе тільки сумніви та страхи. Чімін не міг нічого іншого робити крім як прокручувати кожне слово старшого знову і знову, намагаючись віднайти відповіді на питання, яких з кожною секундою ставало все більше. Найбільше його бентежило те, що він не розумів чи знає ще хтось про його жорстокі дієти. Він так довго намагався тримати це все в таємниці, що тепер не міг уявити як ще хтось знає всю правду. Шуга явно все знав і він неодноразово натякав, що Чімін перестав помічати інших учасників, але чи означало це те, що всі давно знають його жахливий секрет? Чімін зі всіх сил намагався згадати чи не поводилися хьони дивно по відношенню до нього останнім часом, але нічого не приходило йому на думку . Він старався вірити, що нічого таки не було, що він би щось замітив чи відчув, але керуватися логікою та фактами не получалося. Емоції та параноя диктували своє. Він відчував, що всі все знають і він абсолютно не розумів як на це реагувати.

Учасники групи уже давно стали центром його всесвіту і він не уявляв як жити дальше. Чімін не знав як тепер себе поводити з іншими хьонами. Що він мав говорити, як з ними спілкуватися і просто знаходитися в одній кімнаті. Йому здавалося, що всі зневажають і обвинувачують його в усіх гріхах світу. Немов це його вина. Немов це тільки його одного промах.

І він був з цим всім повністю згідний. Тому він колись і прийняв рішення перестати їсти. Тому ця ідея взагалі появилася в його голові. Але тепер його план накрився і він взагалі не знав, що робити дальше. Він відчував себе повністю загубленим, слабким і розчарованим собою.

Було би набагато простіше і можливо навіть логічніше просто сердитися на Юнгі, як він це робив вчора, але в глибині душі він розумів, що це було б несправедливо по відношенню до Шуги. Старший ніколи не брехав йому. Не вигадував нічого і не грався з ним. Юнгі просто взяв і витягнув жорстоку правду назовні. А правдою було те, що Чімін таки винний у всьому, що відбувається. Він просто слабкий і у нього нічого немає. І після розмови зі старшим йому почало здаватися, що він уже нічого і не хоче.

Разом з такими думками та почуттями і проходив його день, доки під вечір Джин не покликав його на кухню. Коли він туди заявився хьон тримав в руках якийсь пакет, який потім ткнув Чіміну прямо в груди.

– На.

– Що це? – не розуміючи запитав Чімін.

– Вечеря. Для тебе та Юнгі. Він сказав що від сьогодні ви будете разом вечеряти в студії.

Чімін подивився на Джина. На одну долю секунди йому захотілося використати цю можливість і спробувати проаналізувати Джина та його поведінку до нього, але у Чіміна не було на це сил і якщо чесно навіть бажання. Він боявся побачити там те, чого боявся — розчарування та недовіру.

Він опустив погляд на пакет. Перед очима у нього стрімко пролетіла думка, щоб не піддаватися Юнгі і нікуди з цим пакетом не піти, але він миттєво відкинув її. Вчора Юнгі був повністю правий щодо нього та його стану. Чімін знав і погоджувався з ним. Не було сенсу навіть намагатися боротися, тому що він і так уже програв.

Чімін зітхнув та взяв пакет.

-Окей, дякую.

За пару хвилин він уже був в студії. Юнгі навіть не повернувся, коли двері відкрилися і він зайшов всередину. Чімін поставив біля нього пакет на стіл. Все ще не подивившись на молодшого, Шуга дістав перший контейнер і протягнув його Чіміну, очікуючи коли той його візьме. Якісь рештки злості на цей світ та на себе самого на секунду загорілися в серці Чіміна. Для нього це не був просто контейнер. Це було підтвердження того, що всі його зусилля марні. Єдиний план провалився, а іншого у нього немає. У нього нічого не залишилося.

Проте сваритися не було сенсу, тому зітхнувши він нехоче взяв контейнер і сів на той же диван що і вчора. Юнгі повернувся до нього і тільки побачивши як їсть молодший, почав жувати і в сам. За одну долю секунди Чіміну стало все одно, тому він їв і їв поки коробочка повністю не спорожніла. Затім нічого не сказавши він встав та вийшов зі студії. У нього не було слів. У нього не було надій.

***

Так продовжувалося деякий час. Чімін мовчки приносив їду в студію і вони їли. Перші пару днів в повній тиші. Молодший не хотів говорити. Він взагалі останнім часом замкнувся в собі і ніхто не міг його розважити. Навіть його батьки, і ті дзвонили Намджуну, щоб зрозуміти що відбувається з їх сином. Лідер як тільки міг заспокоював людей. Останнє, що їм треба було так це схвильовані рідні на порозі. Як би сумно це не звучало, але вони нічим не могли допомогти. Щоб не відбувалося з Чіміном, це стосувалося їх групи і мало рішитися тільки в їх малому колі.

Тільки от ні з ким Чімін не спілкувався та не йшов на контакт. Він тільки спав, тренувався та носив вечері Юнгі в офіс. Проте так не могло продовжуватися вічно. Неправильна, хвора тиша, яка кружляла навколо Чіміна, вбивала Шугу, і він, бажаючи чи небажаючи цього, почав заповнювати її простими словами про знайомі речі, як дорами, аніме, пісні та спорт. Тільки от Чімін йому нічого не відповідав більше тижня. Він тільки мовчав і робив вигляд, що не чує ані слова від старшого.

Та по-тихеньку, по-маленьку і він все ж таки почав трохи втягуватися в діалог. Шуга говорив спокійно, майже шепочучи про айдолів, якими Чімін захоплювалися, про спорт, яким він колись займалися, та про хобі, якими він колись цікавився. Чімін просто не міг не відповідати. Можливо це єдине, що у нього було на той момент — минуле, яким він колись жив.

Так за деякий час з посиділок на п’ять хвилин вийшли розмови на п’ятнадцять, двадцять чи навіть на пів години. Проте Чімін все одно дальше виглядав слабким, виснаженим та вижатим до останньої краплі. Молодший небув голодним. Цього Шуга добився. Але чи можна вважати ситу людину живою? Адже чим більше часу йшло, тим сильніше Чімін в’янув на очах та робив все на автоматі. Танцював, співав, реагував, відповідав. Він не бачив сенсу, ні в собі як в учаснику групи, ні як в людині в принципі. І як згодом виявилося, розмови з хьоном навпаки робили все тільки гірше. Він бачив як сильно він віддаляється від реальності та нормальності. Як він сам себе лякає і глибше падає в спіраль своїх страхів та невпевненостей.

І більше він так жити не міг. Він не міг продовжувати ранити себе своїми ж руками.

– Може ти мене вже відпустиш, хьон? Ти обіцяв, що коли мені знову буде можна довіряти, то я більше не буду твоїм утриманцем. – на день так двадцятий прошепотів Чімін. В нього в руках був знову пустий контейнер, а на душі темнота.

Шуга, який уже теж поїв, сумно подивився на нього. Так, він добився того чого хотів – Чімін знову їсть. Як мінімум вечеряє. Але чи може Шуга його відпустити? Точно ні.

– Добре, я тебе відпущу,але тільки при одній умові. – Чімін відклав контейнер і подивився на хьона. Він уже хотів якнайшвидше позбавитися обов’язкової вечері з старшим. Не тому, що знову збирався перестати їсти. Цей поїзд був уже давно втрачений. В принципі як і все інше, тому йому пора було задуматися як саме закінчити те, що він колись називав мрією. – Ти скажеш мені чому ти це все з собою твориш.

Чімін здригнувся від питання старшого. Від тої розмови з Юнгі він те і робив, що тільки маринувався в депресії, апатії, страхах, розрадтуваннях та сумі. Він вже стільки раз прокручував в своїй голові всі причини, через які все пішло не так, всі перешкоди, які не вдалося здолати, всі речі, яких він так і не зміг досягти. Він всіх їх знав на пам’ять і не забуде ніколи, але він не збирався їх комусь розказувати. Він не збирався пояснювати як саме вони появилися. Ніхто не зрозуміє, ніхто не зможе йому допомогти і він не збирався ні з ким сваритися доказуючи це.

– Знаєш, хьон, забудь. Я передумав. Чекай мене завтра з вечерею. – швидко відповів Чімін і почав збирати контейнери в кучу, щоб якнайшвидше втікти звідти.

– Ні. Тепер так не піде. – Шуга встав зі свого крісла і загородив собою Чіміну шлях до виходу. – Ми таки про це поговоримо.

– Ти не можеш заставити мене говорити, хьон. Я не хочу і я не буду. – Чімін намагався зібрати рештки своєї гідності та впертості і виграти цей поєдинок, в якому приз — це його демони на плечі. Він не знав скільки втримається, але він не міг випустити їх на волю.

– Чімін, я не наказую тобі і не заставляю. Я хочу тобі допомогти, розумієш? – хьон дивився на нього зі спокійним виразом лиця, але в очах читалося тільки одне – жаль. Прозвучить по-дурному, але він виглядав як стоматолог. З одної сторони все би мало закінчитися добре, але от з іншої сторони — буде боляче. Дуже боляче. – З тобою щось не так, Чімін. І я прошу просто розповісти мені. Просто скажи все що в тебе на душі. Тобі стане легше, я обіцяю.

Юнгі потягнувся до нього бажаючи своїм теплом заспокоїти молодшого. Але Чімін тільки завертів головою на всі спроби старшого доторкнутися до нього. Він не міг виносити благаючого тону старшого. Не міг терпіти всю ту біль, що копилася уже не один місяць. Йому так хотілося повірити хьону. Що все буде добре. Що йому стане краще. Чіміну би так хотілося знову відчути себе нормально та добре. Але він у це не вірив. Уже не лишилося жодних шансів.

– Чімін, все буде добре. З тобою все буде добре, – прошепотів Юнгі.

– Ні, не буде — прокричав Чімін. Ще секунду тому йому здавалося, що ніхто і ніколи не зможе випитати у нього всі його думки та переживання. Що він ніколи нікому не відкриється і ніхто не зможе його розколоти. Але така відверта брехня старшого про те, що з ним все буде гаразд, що у нього є шанс, повністю розбило його та всі його лінії оборони. Його знесло від емоції, що вибухнули в серці. І так просто, за пару секунд його нестало. Він відчував сльози, що котилися по щоках та серце яке виривається з грудей. – Я не ви! Розумієш, хьон? У мене нічого немає. Нічого. У мене немає красивого голосу як в Чонгука, Те чи Джин хьона. Я не можу читати реп як ти, хьон, Намджун хьон чи Хобі хьон. Не можу писати пісні як ви з Намджун хьоном. Або танцювати так як потрібно нашій групі. Як робить це Хобі хьон чи Чонгукі. Я не красивий так як Джин хьон. І в мене навіть не виходить грати роль брутального хлопця хлопця з Бусана. Впевненого, сильного, веселого. Цього в мені немає. Ти це розумієш? Немає. Немає голосу, таланту, фігури, харизми. Нічого. – Чімін говорив і плакав, плакав і говорив, дивлячись на хьона, який в свою чергу теж не кліпаючи дивився на нього у відповідь. – Немає нічого. Тільки пару коментарів про те який у мене колись був гарний прес, а ще більше про те що я занадто товстий і неталановитий. І на цьому все… Я не ви. Тому у мене нічого не буде добре. Я тільки підвожу вас і тягну вас на дно…Вам буде краще без мене.

Чімін в секунду відчував себе спустошеним. Йому різко захотілося спати. Захотілося просто замкнутися в одному приміщенні і щоб про нього забули. Йому вже нічого не помагало. Ні любов і підтримка сім’ї. Ні слова підбадьорювання від учасників. Він — це проблема, яка тільки підводить команду раз за разом і розчаровує всіх навколо.

В кімнаті повисла тишина. Декілька хвилин були чутно тільки всхлипи Чіміна, який намагався заспокоїти своє дихання та перестати плакати. Він не витримав своєї ваги і сповз вниз на підлогу. Юнгі присів навпроти нього, але Чімін не бачив його. Тільки сором і встид були перед його очима.

– Подивись на мене, Чімін. – сказав йому старший. Чімін не хотів. Йому було незручно перед хьоном. За те що виплеснув свою душевну помийку на нього. Що приніс йому стільки проблем та головної болі. – Подивись на мене. – повторив старший. Чімін не хотів, але все одно підняв свій погляд на Шугу. Рано чи пізно йому прийдеться це зробити. Краще вже зараз, коли він повністю розбитий і руйнувати уже нема що. – Чімін ти не такий як ми і ніколи таким не станеш. І знаєш чому? Та тому що ти це ти! Пак Чімін! Ти не можеш і не маєш бути ні Намджуном, на Сокджин хьоном, ні Хосоком, ні Техьоном, ні Чонгуком і не мною. Ти не маєш нами бути… Тобі не подобається як ти співаєш? Розумію, мені теж. І знаєш чому? Тому що це не твій голос, Чімін. Ти намагаєшся звучати жорстко, ричати. Але це не воно. Я чув твій справжній голос. Ніжний, високий, електризуючий. Але ти ховаєш його. Ломиш його і знущаєшся з нього… Так само як і з свого танцю. Він ж тобі не подобається, правда? А як може? Ти ж копіруєш рухи Хобі. Вони не йдуть з серця, вони не твої і вони тобі не підходять. Ти елегантний, ти звабливий, не різкий і не грубий… А твоя зовнішність? Чімін, а ти хоть сам розумієш яка зовнішність тобі подобається? Яким ти сам себе уявляєш? Перекачаним? Худим як дух? Або таким яким ти був коли вчився в танцювальній академій? Сильним, але гнучким? Швидким та збалансованим? Ти можеш вибрати любе, Чімін, все що буде подобається тільки тобі… А що стосується пісень, Чімін, то ти не зможеш написати ні однієї пісні, доки ненавчившся бути відвертим. З собою самим в першу чергу. І вибач, Чімін, але я не думаю, що ти зараз на це здатний. Навіщо ти намагаєшся грати роль когось іншого? Брутальний хлопець з Бусану? Та пішло воно все. Це не ти, Чімін. Не той Чімін, якого бачимо всі ми і який появляється тільки за кадром. Той який турбується, веселить і старається до останнього. Хто може бути ніжним та витривалим. Веселим та надійним. Хто вміє сміятися до сліз та працювати над чимось до ранку. Хто вміє вести за собою та йти за кимось в слід. Але ти ховаєш це все перед фанатами. Прикидаєшся кимось іншим. Проте вони відчувають це. Відчувають і не розуміють цього. Їм це не подобається і вони хочуть від тебе правди. І нам теж хочемо, Чімін. Нам потрібен справжній Чімін. На сцені, в офісі і дома. Без тебе нам не впоратися. Без тебе ми не будемо повноцінні. Не будемо нами. Ти розумієш мене, Чімін? Ти віриш мені, Чімін? Ти мусиш вірити… Повір мені будь ласка, Чімін.

Тишина заповнила кімнату. Шуга намагався віддихатися від довгого монологу дивлячись в очі молодшого і намагаючись передати йому всі свої думки та переконання. Чімін теж дивився на нього у відповідь, намагаючись запам’ятати кожне слово, що сказав йому Юнгі. Ніхто ніколи з ним так не говорив. Ніхто так правильно та організовано не розкладав його життя по полицях. Ніхто не був з ним настільки відвертим та правдивим.

Чіміну було боляче це все чути. Не було сенсу брехати чи приховувати це, але ця стріла летіла в правильному напрямку і вона мала безжалісно вбити його, щоб підняти його вище чим він був колись. Як би нестерпно це не було Чімін просто повинен був запам’ятати всі слова хьона і зробити правильні висновки. Хоча висновок тут був тільки один – Чімін повинен стати собою, інакше грозить, що він стане просто ніким.

– Візьми завтра вихідний, Чімін. Пробери в голові все що я тобі сказав, і ріши що дальше ти будеш робити.

Більше в той вечір не прозвучало ні слова. Вони мовчки просиділи ще пару дальших хвилин. Мовчки прийшли в гуртожиток, де швидко вмилися та лягли спати. Чімін не хотів пропускати повністю завтрашній день. Він рішив піти на ранішню репетицію і на цьому все. Він зникне щоб зрозуміти, чи варто і чи може він взагалі вернутися назад.