Глава 13. Ім’я, що промовляє самотність
від Tanya VДата: 18.11.2011
Час: 21:17
Локація: Офіс ФБР, Вашингтон, округ Колумбія
21:17 — «Не мовчи, якщо можеш сказати ім’я»
Нічна тиша офісу BAU була тінню — не повною темрявою, а простором, у якому кожен звук мав вагу. Гаррі сидів у переговорній, гортаючи свіжі дані — нові випадки, нові сліди. Аарон увійшов, не питаючи дозволу. Не потрібно було.
— Усі сплять, — сказав він. — Тедді, Джек… Навіть Морган залишив офіс раніше.
— А я — ще ні.
— Це я бачу.
Він підійшов ближче, побачив записки Гаррі, дрібні помітки на польовому протоколі.
— Ти шукаєш зв’язок?
— Я шукаю тінь, Аароне. Ту, яка пересувається не між жертвами, а між тими, хто забув, ким був. У кожному з цих випадків є діти. Всі пережили втрату. Але один — залишає повідомлення, яке звучить як крик…
— …«Я існую, хоч мене забули».
Гаррі кивнув. Він торкнувся фотографії з останнього місця злочину. У кутку — намальоване вугіллям обличчя. Невідоме. З порожніми очима.
21:45 — У кабінеті Ріда
Спенсер Рід сидів з блокнотом на колінах, поруч із ним — купа книг, старовинних і сучасних, з аномаліями пам’яті. Він підняв погляд, коли Гаррі й Аарон увійшли.
— Той, кого ми шукаємо, можливо, не просто копіює. Він рефлексує, Гаррі. Проектує на світ свою особисту втрату.
— Всі жертви — ті, хто змінив ім’я. Одруження, усиновлення, зміна статі, навіть хрещення в новій вірі, — прокоментував Гаррі. — Він вірить, що ім’я — це істина. І коли її змінюють, світ стає хибним.
— І тому він вбиває?
— Щоб зупинити зміну. Або помститися за свою.
Аарон схилився до столу.
— Нам потрібен профіль. Але не тільки психологічний. Нам потрібен надприродній (магічний) слід. Гаррі?
— Я відчуваю його, — тихо сказав він. — Але… він відрізаний. Як дитина, яку не кликали назад.
22:10 — Архів
У спеціальному сховищі, яке Гаррі сам облаштував, вони дістали стару мапу місць сили в Америці. Лінії чакри, резонанси, пульсації — усе це мало значення. Гаррі повів пальцем по аркушу.
— Ось тут — старе поселення на кордоні Вірджинії. Було стерте з мап після пожежі. Але енергетичне поле залишилось. І там — хтось викликає імена. Повертає їх…
— І?
— І вбиває тих, хто не відповідає. Бо вони не “свої”.
Аарон мовчав, але його рука легенько торкнулася плеча Гаррі.
— Завтра виїжджаємо.
23:00 — Додому
Вони повернулись додому, де вже чекали діти. Гаррі увійшов до кімнати Тедді — той мирно спав, поруч із Джеком. В обох — по книзі в руках.
Гаррі опустився навколішки поруч із ліжком. Діти спали, але дихання їхнє було синхронним.
Аарон зупинився у дверях.
— Вони… вже як брати.
— Вони — ті, кого ми мали б захистити, коли були малі, — прошепотів Гаррі.
— І ми зробимо це. По-справжньому.
Гаррі поглянув на нього через плече — в очах стояло небо. Темне, глибоке, сповнене питань. Але в цьому погляді була надія.
Дата: 19.11.2011
Час: 08:42
Локація: Старе поселення, округ Річмонд, Вірджинія
Коли стежки ведуть не назад, а вглиб
Місцевість зустріла їх туманом. Не щільним, але непроникним. Наче кожен крок віднімав у тебе спогади. Гаррі стиснув паличку в кишені — поруч йшли Аарон і Спенсер, попереду — Емілі з Джей-Джей. Тара з Морганом замикали хід.
— Це місце не хоче, щоб його пам’ятали, — мовив Гаррі.
— Тоді чому ти його відчуваєш? — запитала Емілі.
— Бо воно кричить. Просто не звуками, а… тінню.
Коли вони вийшли на центральну вулицю покинутого селища, всі будівлі були спотворені: дерева проросли крізь вікна, мох вкривав дахи, а фундамент зникав під землею. Але одна будівля була дивною — немов час її оминув. Проста дерев’яна каплиця, з відчиненими дверима і світлом, що горіло всередині.
09:10 — «Хто ти, що йдеш без імені?»
— Це пастка, — попередив Аарон.
— Але нам треба знати, кого вона кличе, — відповів Гаррі. І зайшов першим.
Усередині пахло лавандою й попелом. На стінах — дитячі малюнки, виконані крейдою: обличчя без рис, будинки без дверей, серця з тріщинами.
У центрі кімнати стояв хлопчик. Реальний. Принаймні — виглядав реальним. Йому було років 10, і він тримав табличку, на якій крейдою було написано: «Тебе не кликали».
— Хто ти? — запитав Гаррі м’яко.
— Ніхто, — відповів той. — Мене не назвали. Я лише відповідь.
— Відповідь на що?
— На те, що буває з тими, кого забули.
Світло здригнулося. Хлопчик зник. Але зліва на стіні з’явився напис:
«Ім’я не врятує тебе, якщо ніхто його не промовить».
09:40 — Аналіз
Усі зібралися знову біля виїзду з поселення. Рід нервово гортав свої записи.
— Я думаю, що ми маємо справу не з одним убивцею. А з феноменом. Магічно-емоційним егрегором, що формувався роками.
— Тобто наш зловмисник — це не просто людина?
— Це колективна тінь. Але її інструмент — людина. І, можливо, дитина. Той хлопчик — проекція. Але десь є справжній.
Гаррі вийняв з рюкзака амулет на основі рун Імені. Його світло пульсувало в одному напрямку — на північ.
— Там буде перехід. І, можливо, — ключ.
10:15 — Відлуння втрат
По дорозі в фургоні Гаррі мовчав. Аарон поглядав на нього збоку.
— Що ти побачив?
— Себе.
— Ти — не він.
— Я був ним колись. Малим, забутим та самотнім.
— Але тебе знайшли.
— І я хочу знайти його. Того, хто ще чекає. Навіть якщо вже не вірить.
Аарон не відповів. Але поклав долоню на його руку. Цього разу — не ховаючи жест.
12:30 — Спостереження
Тара помітила рух у лісі. Дитяча фігура. Вони пішли слідом.
Серед дерев — старий вагончик. Зачинений на ланцюг. І всередині — дитячий голос.
— Ти чуєш моє ім’я?
— Ми прийшли не забирати тебе, а назвати, — відповів Гаррі.
Ланцюг сам розкрутився.
Усередині — хлопчик, схожий на того з каплиці, але справжній. Живий та наляканий.
— Як тебе звати? — запитав Гаррі.
— Я не знаю…
— Тоді дозволь мені дати тобі ім’я.
Хлопчик схлипнув.
— Дай.
Гаррі стиснув його долоню.
— Віднині ти — Іліан. І ми пам’ятаємо тебе.
Світ навколо здригнувся. Немов ім’я зцілило щось більше, ніж просто душу.
13:00 — Обійми тиші
Хлопчик спав, загорнутий у ковдру в польовому наметі. Команда мовчки сиділа навколо. У кожного в
голові було щось своє.
Але коли Іліан посміхнувся уві сні — мов світло прорвалося крізь довгу темряву — вони знали: сталося дещо важливе.
0 Коментарів