7

На той момент вже почалася літня сесія, а це означає — заліки, а потім практика, а потім трьох місячні канікули.

 

У день усного заліку хлопці зранку випили кави й побігли в університет, перший залік о 9:00.

— Ти нервуєш? – запитав Фелікс, дивлячись як Хьонджин ламає пальці на руках.

— Є таке. 

Одному Мінхо було спокійно, він лише глянув зверху-вниз на своїх друзів, залишаючись розслаблено стояти.

Від задухи кружляла голова, Хьонджин дав пляшку води своєму другові.

— Дякую. – як тільки Фелікс зробив декілька ковтків їх впустили в авдиторію.

 

Сонячні промені освітлювали кімнату максимально, здавалося, тут можна осліпнути.

Всі зайняли місця і почалось перекликання, а після чого всіх викликали по списку на залік.

Майже кожен зі студентів нервував коли тягнув білети перед викладачем, хлопці не стали винятком.

— Іди, тримаю за тебе кулачки. – Фелікс показово стиснув руки в кулаки, щоб підтримати Хьонджина, той усміхнувся і пішов до викладача.

 

Тремтячими руками він витягнув три білети, але Хьонджину пощастило, що він знав відповіді, але тремтячий голос дещо псував ситуацію.

Як тільки Хьонджин відповів на білети відразу ж викликали  Фелікса, а потім Мінхо.

Фелікс відрізнявся тим, що може трішки потягнути час і заговорити викладача, це приємно впливало на нервових студентів які від свого почутого імені підстрибували. Мінхо ж швидко і по факту все розказав.

 

Як тільки всі склали перший залік аж легше стало дихати, але на черзі другий та третій, студенти між заліками ходили дихати свіжим повітрям, їсти та приводити себе в нормальний стан.

Інші заліки були однакові, тільки питання відрізнялись, після закінчення цього пекла всі пішли хто куди: хто на вулицю, хто в гуртожиток, хто вже зарання святкувати перемогу на сесії.

 

Мінхо повідомив, що піде на пошуки роботи, поки Хьонджин і Фелікс пішли в гуртожиток.

 

— Ти так помітно нервував на заліку, я взагалі помітив що в тебе проблеми з тривожністю. – зауважив Фелікс, поклавши свою долонь на долонь свого друга.

— Так.

— Давно в тебе так?

— Ой ну…Знаєш, я не можу назвати точний вік, напевно це моя риса характеру.

Фелікс обійняв свого друга і відповів.

— Що б не сталося – я тут, гаразд? Якщо тебе щось тривожить, то будь ласка, ділись цим. – Хьонджин біля Фелікса відчув приємне тепло, йому надзвичайно приємно чути цю фразу, він поклав свою голову на голову друга і заплющив очі.

— Я тебе зрозумів, дякую. – і вони в такому положенні просиділи декілька хвилин.

 

— Як ти плануєш провести успішну здачу сесії? – поцікавився Фелікс.

— Напевно як у минулий раз, купимо піци та щось поїсти.

— А піти кудись не хочеш? Всі ми троє.

— Не знаю…Спекотно на вулиці, а в нашому гуртожитку прохолодно.

— Твоя правда, ну, нічого, до кінця сесії треба дожити.

Хьонджин погодився і вони заговорили за практику, їм колись казали, що на практиці вони ходитимуть у різні місця де вони зможуть пройти практику в майбутньому, але загадувати не можна зарання.

 

Ближче до вечора Мінхо повернувся з новиною:

— Мене не взяли на роботу… – втомлено промовив він, його друзі щиро поспівчували, плескаючи по плечу.

Мінхо треба якомога швидше знайти роботу, щоб можна було оплатити другий рік навчання.

— Як тобі ідея знайти роботу після сесії та практики? Зараз тобі головне перейти на другий курс, а далі вже на канікулах знайдеш роботу. – запропонував Фелікс.

— Твоя правда, може дійсно так треба зробити.

 

Завтра, на щастя, всього два екзамени, потім три, а потім знову два, у п’ятницю на щастя лише два останніх заліки.

 

— У кого які плани після практики? – поцікавився Хьонджин у своїх друзів.

— Я хотів би до бабусі з’їздити. – відповів Мінхо.

— Ну а я знову в гуртожитку залишусь. – сумно відповів Фелікс, потім доповнив. — А ти куди?

— Не знаю…Може знову до батьків поїду.

У всіх абсолютно різні плани, від цього Феліксу стало сумно, він не уявляє як він буде самотнім у гуртожитку, побачивши як Фелікс стиснув губи Хьонджин погладив його по голові.

— Все буде гаразд, спочатку доживемо до кінця сесії, а потім практики, далі там буде видніше, а то ми собі думаємо одні плани, а виходить по іншому. – зауважив Мінхо, всі з ним погодилися.

 

Їхня сесія пройшла в усних питаннях, коли нарешті наступив вечір п’ятниці можна було видихнути, заліки закінчились, а це означає що треба чекати лише результати й сподіватися що ніяких перездач не буде.

Зранку в суботу скинули результати, хлопці зі страхом в очах відкрили фотографію з оцінками, і там було…Не так уже і погано, у хлопців стоять по четвірці майже на кожен предмет, найголовніше — нема двійок.

 

— Ну шо, як відсвяткуємо? – спитав з усмішкою Фелікс.

— Пропоную як у минулий раз. – відповів Хьонджин.

— Згоден. – підтримав Мінхо.

— Нууу як скажете, тільки візьмемо іншу піцу? Наприклад чотири сири. – запропонував Фелікс, плескаючи в долоні.

 

Хлопці зробили один одному невеликий список що вони хочуть купити, і там було дві піци: Баварія і чотири сири. А з напоїв було Львівське м’яке, Корона Екстра і чорний квас.

 

Ближче до вечора напої стояли в холодильнику, а Фелікс замовляв через телефон піцу.

— Так, так-так! Одну Баварію і чотири сири! Ні, це не приватний будинок або квартира, це гуртожиток! Оплата готівкою. – хлопець закінчив розмову з менеджеркою і видихнув. — Вони всі так дивуються, коли їм кажеш що замовлення треба доставити до гуртожитку, ну не такі ми вже і багаті, щоб жити у квартирах, ну. – висловився Фелікс сміючись, його друзі теж з цього посміялись і чекали на теплу піцу.

 

Коли піца прийшла вони влаштували собі місце у кімнаті, запах смачної страви рознісся по всьому приміщенню, а під столом стояли холодні напої.

На невеликому столику посеред кімнати вони відкрили піцу чотири сири, побажавши смачного вони відкусили шматки страви, теплий сир приємно тягнувся і танув у роті, а соуси які додали до піци збільшували апетит.

— Ну що ж, за успішну здачу сесії? – усміхаючись Мінхо відкрив Львівське м’яке.

— Еге ж! – відповіли його друзі та цокнулись пляшками.

Фелікс пив вже знайому Корону, яка спочатку залишала кислинку на язиці, побачивши як його сусіди п’ють інше пиво запитав.

— А можна мені ковток?

— Бери. – Хьонджин дав йому пляшку, на що той відпив трішки, ця насичена м’яка рідина приємного відтінку містила в собі чистий хмельовий та квітковий аромат, а сам смак був м’яким і не мав гіркуватості.

— Таке ніжне. – відгукнувся Фелікс і віддавши пляшку подякував другові. Під пиво перша піца швидко зникла.

 

— Хьонджин…Можна я піду покурю? – невинно запитав Фелікс, він пам’ятає, що домовлялися, щоб він не курив коли поряд Хьонджин.

Хлопець відпив трішки пива і кивнув головою, блондин пішов на балкон і зачинивши двері запалив цигарку.

На вулиці ще було світло, сонце сіло, але небо мало світло-синій відтінок, ліхтарі ще не освітлювали місто, а приємний прохолодний вітер гладив обличчя.

Дим від цигарки кудись йшов за вітром залишаючи після себе приємний смак. З кожним вдихом він відкривався як насичений з вишневими нотками під час паління смак.

” — Дорогі, падла, але смачні.” – хотілося розтягнути задоволення, але тут вже постукали у двері балкона. У страху обернувшись Фелікс побачив Мінхо, який звав їсти піцу. Потушивши цигарку хлопець повернувся до хлопців.

 

Баварія смакувалась теж добре, перетерті томати, моцарела, мисливські та домашні ковбаски, свіжі печериці було саме тим що хотілося найбільше.

Пляшки з пивом спорожніли, черга дійшла до чорного квасу.

Хьонджин обережно наливав хмільний напій у стакани, Фелікс уважно спостерігав за рухами свого об’єкта симпатії, йому навіть така звичайна дія здавалась красивою.

Хлопці випили другий тост, промовивши “дякую нашим батькам, що дозволили нам вчитися в іншому місці, а декому в іншій країні й ми зустрілися.”

А на третій тост Мінхо сам налив всім квасу і почав думку:

— Третій тост за кохання, так? Так от, я б хотів випити за таке прекрасне почуття як кохання. – Мінхо зупинився, спостерігаючи за друзями напроти. — Воно дає нам сили, іноді сльози, але коли ми кохаємо ми відчуваємо себе впевненими біля людини, так от, хлопці, я б хотів нам всім побажати знайти своє кохання, бо воно зазвичай буває далеко. – хлопець усміхнувся, стиснувши свій стакан. — Але іноді треба лише озирнутися по сторонах, бо те саме кохання знаходиться зовсім поряд. – у його друзів перехопило дихання від почутого тосту, вони не могли підібрати слів, як Мінхо додав останнє. — За кохання!

— За кохання! – відповіли друзі та всі вони цокнулись.

Холодний квас приємно зволожив горло, але його вже залишилося мало.

 

— Я пропоную ще купити попити. – запропонував Фелікс.

— Я за. – погодився Хьонджин.

— Пішли. – Мінхо теж.

 

Хлопці зібрались і пішли вниз у найближчий магазин.

У магазині дув прохолодний кондиціонер, а біля холодильників з алкоголем було ще прохолодніше.

— По пиву?

— По пиву. – швидко домовившись вони всі взяли по пиву, а ще знову квас.

 

Такого приємного вечору в них давно не було, у приємній компанії вони розпивали пиво та їли смачну піцу.

От би кожен день так їсти та пити, але треба працювати й вчитися. У такій атмосфері відчувалося повне розслаблення, особливо коли було випито декілька пляшок пива.

 

Фелікс осмілився і поклав свої ноги на ноги Хьонджина, у того очі стали збільшилися як п’ять копійок, як і в Мінхо.

 

— Ти не хочеш мені корені пофарбувати, Хьонджин? – кокетливо запитав Фелікс, намотуючи своє пасмо на палець.

— Х-хочу. – заїкнувся Хьонджин, ледве не подавившись пивом.

— Я фарбу куплю, а ти своїми руками пофарбуєш. – він торкнувся волосся Хьонджина, поправляючи пасмо за вухо. — У тебе таке волосся м’яке.

Хьонджин помітно почервонів, але не супротивився, він зробив ще ковток пива і глянув на Фелікса, той уважно слідкував за кожним рухом своєї пасії з усмішкою.

Вони так дивились на один одного декілька секунд, поки Фелікс не прибрав свої ноги.

 

Коли банки пива і коробки піци стали порожніми, хлопців тягнуло в сон. Фелікс обійняв Хьонджина і заснув, той так само не витримав і заснув з другом в обіймах на ліжку. Хьонджин закинув ногу на Фелікса, а він руку.

 

” — Я в ахуї з вас” – подумав Мінхо, готуючись до сну.

 

Подальші дні пройшли спочатку в тижневому відпочинку, а потім у самій практиці.

Практика була нудною нікуди — вони просто ходили в різні студії де вони можуть працювати в майбутньому, а потім писали величезний звіт де вони були, що побачили та які враження мають після таких “екскурсій”.

Фелікс ввечері писав звіт, перед очами все плило і вже хотілося все кинути, як він відчув на плечах чиїсь великі долоні.

— Як ти? – це був Хьонджин, він обійняв друга зі спини.

— Нормально. – відповів Фелікс, продовжуючи писати та виправляти звіт.

— Тобі чай принести?

— Та, будь ласка, чорний з двома ложками цукру. – після почутого Хьонджин приніс гарячий солодкий чай, Фелікс подякував і продовжив працювати над звітом.

 

Хьонджин сів біля Фелікса і мовчки спостерігав за тим як той працює, очі хлопця почервоніли за ноутбуком.

— Ну ти хоч відпочивай трішки, у тебе очі трішки. – погладивши по голові друга виразився хлопець, на що йому відповіли.

— Дай мені п’ять хвилинок, і я відпочину. – хлопець робив останні штрихи та пив міцний чай, який підбадьорив.

— Ну Фееелікс. – брюнет провів кінцями пальців по щоці брюнета, той навіть усміхнувся.

— Ну як скажеш. – і він дійсно відірвався від ноутбука. — Тільки на п’ять хвилин.

І вони провели час з один одним.

 

Як тільки практика закінчилася наступив день здачі, це треба було видрукувати величезний звіт на більше ніж сорок сторінок і принести це викладачу.

Під час здачі треба було розказувати перед одногрупниками та викладачем свої враження від практики, хотілося сказати чесно “Практика — фігня!” Але вони в культурному закладі, приходилося вибудовували великі речення без поганих слів.

Деякі одногрупники ледве свідомість не втрачала коли виходили в центр авдиторії, а деякі приходили без нічого зі словами “Я нічого не зробив!” І їм ставили крайній строк перездачі.

 

— Дуже добре… – промовив викладач, дивлячись останню роботу студента по списку. — Можете бути вільні! Оцінки будуть у понеділок. – і всі встали й швидко вибігли з кабінету.

Всі побігли збирати речі додому, хтось спати, а хтось гуляти й святкувати.

 

— Хьонджиииин. – позвав Фелікс свого друга. — Ти ж мені обіцяв корені пофарбувати. – він усміхнувся накручуючи пасмо на палець.

— Точно, забув.

— У мене фарба є.

— Тоді зараз.

Фелікс приготувався до фарбування: одягнув стару футболку яку не шкода, дістав свою щітку і фарбу.

Сівши перед Хьонджином він запитав:

— Ти ж фарбувати вмієш?

— Та вмію, я теж блондином ходив.

— Ого, серйозно?

І поки хлопець фарбував корені він розказав, що теж фарбувався і все робив сам, тому пообіцяв, що Фелікс вийде як після салону.

Хьонджин надзвичайно обережно і ніжно фарбував волосся друга, по тілу Фелікса проходили мурахи, бо це було надзвичайно приємно, кожний дотик хлопця змушував відчувати цю хвилю мурах.

 

— Мінхоша, ти збираєшся кудись на канікули? – запитав Фелікс.

— А? Та, я в понеділок до бабусі їду.

— Тебе провести?

— Ні, дякую, мені буде достатньо якщо ви мою валізу до таксі досягнете. – Мінхо вже потихеньку збирав речі у свою валізу, він дуже сумував за своєю бабусею яку він не бачив рік.

— А ти, Хьон? 

— А я залишуся. – усміхнувся хлопець, дофарбувавши корені. — Все, тепер чекаємо поки фарба візьметься.

— Ти шо серйозно? – радісно скрикнув Фелікс.

— Так. – і Хьонджин обійняв свого друга зі спини.

— Урааа! – радості хлопця не було меж, він знову не один у цьому гуртожитку.

 

Дочекавшись коли фарба вбралась Фелікс помився в холодній воді, окрім того, що він освіжився він тепер має пофарбовані корені.

” — А він справді добре фарбує” – подумав Фелікс, зачісуючи волосся рукою.

 

Як тільки пройшло декілька днів з захисту практики пів гуртожитку виїхало до своїх рідних, і одним з них був Мінхо.

Друзі допомогли йому донести валізу до таксі, той подякував і поїхав на вокзал, пообіцявши, що коли сяде в потяг напише, і коли доїде теж напише.

Фелікс і Хьонджин залишились вдвоє, вони спостерігали з вікна як студенти виходили з гуртожитку і теж їхали на вокзал.

 

— Фелікс.

— Так?

— Тобі не сумно, що вже другий раз підряд не їдеш до батьків?

— Авжеж сумно… – хлопець важко видихнув. — Можна я закурю?

— Аа…Так, тільки на мене не дихай.

— Як скажеш. – Фелікс дістав пачку вишневих цигарок і підпалив одну з них, запах вишні вдарив навіть Хьонджину, чому він здивувався, бо не смерділо таким їдким табаком, як тільки Фелікс зробив затяжний вдих він продовжив думку. — Розумієш, я так вперше знаходжуся настільки далеко і водночас довго від сім’ї, я в Кореї був безліч разів у житті. – хлопець знову затягнувся і випустив вишневу хмару диму. — Я приїжджав до бабусі та дідуся сюди на літні канікули, і то, не завжди, це так не звично що я тут сам на сам. – Фелікс це промовив зі сумом у голосі, ця тема дійсно чіпляє юнака за живе. — Я дуже дякую, що я зустрів тебе і Мінхо, мені є з ким поговорити ввечері як вдома, посміятися, випити та поїсти, ви стали мені другим домом і сім’єю. – хлопець здається от-от заплаче, як його обійняв Хьонджина зі словами.

— Ти мені теж став рідним за цей час, я ніколи не жив з кимось під одним дахом окрім батьків. – він зробив павзу, збираючись зі словами. — Для мене це здавалося страшним мати сусідів по кімнаті, але зустрівши тебе і Мінхо я передумав. – він міцно обіймав хлопця, Фелікс теж його обійняв у відповідь.

 

— Я тебе кохаю.

— Я тебе те…Стривай. – Фелікс відійшов від Хьонджина, дивлячись прямо в очі. — Мені не почулося?

Вони декілька секунд просто мовчали, намагаючись переварити інформацію.

— Тобі не почулося… – підтвердив Хьонджин.

— Хьонджин… – прошепотів Фелікс, поклавши згашену цигарку в коробку.

— Фелікс, я тебе кохаю, я кожен день безперервно думаю про тебе, я не можу без тебе, розумієш? – хлопець взяв долоню сусіда у свою. — Я хочу з тобою розділити своє кохання, віддати своє серце і любов. – у слова хлопець вклав душу, він багато разів обдумував слова зізнання. — Ти будеш моїм?

Фелікс не знав як на це реагувати, на його лобі пішли краплі поту.

 

— Хьон… – хлопець гучно видихнув. — Я не думаю, що в нас щось можливо…Зрозумій, я тебе теж кохаю, але в Кореї це заборонено. – Фелікс казав це з тугою. — Нас просто приб’ють десь на вулиці, якщо ми поцілуємося.

Обличчя Хьонджина в той момент просто розплилося в шоці та безвиході, його очі спорожніли, а губи збліднули, він сподівався на вдалу спробу, як тільки він збирався відпускати долонь Фелікса, як той сказав.

— Хоча знаєш що? – той різко підніс обличчя хлопця до себе. — Я вже скільки місяців мрію про те, щоб на тобі залишити відбитки від своїх поцілунків. – Фелікс збирався в заплутаних думках. — Я багато разів розмірковував над тим, щоб тобі якось красиво зізнатися в у своїх почуттях, але можу сказати одне. – він зробив невеличку павзу. — Я буду твоїм, повністю, до кожної краплі крові й кісточки, а ти моїм, теж повністю. – і пристрасно поцілував Хьонджина.

На Хьонджина налився новий потік емоцій який вибухнув в його голові, а запах вишні повністю зірвало йому башту.

Він відповів на поцілунок і намагався його зробити більше пристрасним, але Фелікс взяв всю ініціативу на себе, губи опухнули й почервоніли, коли вже не вистачало повітря вони роз’єднались. Буквально декілька секунд їм вистачило, щоб набрати в легені повітря і поцілуватися з новою силою, міцно тримаючись за один одного вони вже цілувалися на ліжку.

Коли губи були обкусаними та боліли вони перестали цілуватися, можна тільки уявити, які завтра синці будуть на цьому місці.

Хьонджин ще раз поцілував Фелікса, тільки в щічку.

— Ну дооосить. – промовив Фелікс, але сам відразу ж поцілував свого хлопця в щоки.

 

— Тільки Хьонджин…Поговорімо серйозно. – він повністю розвернувся до хлопця. — Попри те що ми закохані ми повинні скривати свої стосунки, розумієш? – Фелікс провів пальцем по щоці Хьонджина. — Про наші стосунки не повинні знати, я би не хотів наражати нас на небезпеку. – Хьонджин кивнув у відповідь.

На жаль, така жорстока реальність, вони змушені будуть скривати свої стосунки і взаємодії від інших. Вони домовились, що про їхні стосунки не знатиме ніхто, навіть найближчі.

 

— Ти спеціально чекав поки Мінхо поїде?

— Не люблю чужі очі.