Йонджун-нуна кип’ятится

Перше, що відмітив Фелікс, вийшовши із Джинового кабінету, що із кухні не було чути і звуку. Можливо, хлопці просто наговорилися і мовчать?

Та кімната була повністю порожньою. Лише перекотиполя не вистачало. Хлопець скинув портфель на стільчик і розгублено роззирнувся. Куди вони ділися? Його ж не було лише 15 хвилин…

Їм із менеджером (який, до речі, світився як нова монета) таки вдалося відновити його старий номер. Це було добре. У Фелікса, правда, тепер було більше 10к непрочитаних повідомлень у Вотсапі. Це вже було трохи погано.

Можливо вони написали в Дитсадок?

Можливо, але чи знайдеш ти, Фелікс, це серед тисяч непрочитаних повідомлень?

До того ж, він їм не сказав, що планує відновити старий номер, лише що знову візьме корейський. Тож навряд чи вони б лишали йому повідомлення у групі, де його, по факту, не було.

Може, вони пішли в залу і зараз вернуться?

Що ж, відмахнув він надокучливі думки, золоте правило – 15 хвилин можна почекати і іти додому.

15 хвилин.

Чим би себе зайняти?

У раковині хлопець помітив дві брудні чашки, його власну і Хьонжина. Його власна ще окей, припустімо, але Хьонжин? Не схоже на нього, він рідко лишав після себе не прибраним. Фелікс відмахнувся і від цієї думки. Ну, забув то й забув, що з того?

Він ополоснув брудний посуд, поставив його в шафу.

У відкрите вікно раз по раз пурхав вітер травневого пообіддя. На вулиці було тепло. І затишно. Мабуть, додому він не поїде, піде прогуляється десь. Таку погоду гріх пропускати. Підхоплений течією думок, Фелікс медитативно витирав насухо раковину, навіть не помічаючи, що на ній не лишилося і краплі води. Його погляд завмер над парком, який було трохи видно із вікна і під білими кучерявими хмарками.

Тишу розірвав телефонний дзвінок і хлопець злякано підстрибнув. По-перше, тому що він завис. По-друге, йому вже чотири місяці ніхто не дзвонив і він просто відвик від цього звуку.

На екрані висвітилось ім’я:

Скажена Лисиця KQ

Хлопець усміхнувся, витираючи руки об штани. Тоді підняв слухавку і відразу ввімкнув гучномовець. По той бік була тиша. Зазвичай Уйон починав дзвінок із “Йонбокаааа!!!” від чого мало не лопались барабанні перетенки і хотілось викинути телефон у вікно. Але цього разу він мовчав. Фелікс вирішив теж нічого не казати. Поки що.

Він продовжив прибирати залишки чаювання й іноді поглядав на екран – Ву лишався на зв’язку.

Витираючи стіл, закусив губу, щоб не розміятися. Той, мабуть, побачив сторіз Чана і подзвонив перевірити. А заговорити не наважується.

– Амм, – почулося навіть трохи тремтяче з іншого боку, – Фелікс?

Феліксом він його ніколи не називав, лише Йонбоком. Що ж, життя вносить зміни.

– Так, привіт, як справи? – взяв у руки телефон хлопець, спираючись на кухонну стійку.

Знову тиша. Зараз розплачеться.

На диво, замість сліз почувся шурхіт, за тим ображений м’явкіт, удар по підлозі. Схоже, Уйон скинув на підлогу Санову кішку, Бйоль. Далі швидкі кроки, клацання дверей, які, схоже, відкрили, а за цим:

– Хьон!

Поки Ву кудись біг, Фелікс почув кроки і на кухню зайшов Хьонжин. Його обличчя видовжилося і він завмер на останній сходинці. Схоже, він не очікував бачити друга знову.

– Хьон, ти де?! – почулося знову із телефону.

Хван запитально вигнув брови, на що Фелікс розвернув екран.

– Він, схоже, в конкретному ахуї, – додав він.

– Я тобі зараз дам конкретний ахуй, – почулося ображене, – Хьон, та де ти дівся?!

Почувся приглушений відстанню голос Сонхва:

– Якого ти хьона шукаєш?

Відкривання ще одних дверей.

– Та все-одно.

– Сан таки вибачився? – поцікавився іронічно Йосан.

– Та фіг він там вибачиться, дивіться.

За мить почувся знуджений чи то сонний Хонджун:

– І що? – буркнув він.

Хван пирхнув.

– У сенсі “і що?” – обурився тим часом друг, – Ти знав, чи що?

– Що я мав знати? Що в тебе Фелікс Сонечко підписаний?

– Усі це знають, – підтвердив Йосан.

– Навіть не вздумай зараз пожартувати про те що Сонце тепер холодне, – пригрозив дещо байдуже Хва.

Фелікс глянув на Хьонжина і вони одночасно вибухнули сміхом.

– Ти з Хьонжином говориш?

Уйон роздратовано застогнав:

– О боги, які ж ви тупі, чесне слово, ні! Ні, Йосан, я не говорю із Хьонжином!

– Ей! – обурився хлопець, – Я взагалі то також тут!

– Заткнися, тебе не питали, – порадив йому друг.

– Зачекай, – перебив його Йосан. – Зачекай.

Секундна тиша. Хлопці одночасно примружилися, намагаючись не пропустити жодного слова по той бік дроту.

– Народжуй давай! – зірвався Ву.

– Не може бути… – прошепотів так тихо старший, що якби хлопці не наслухалися, то навряд чи почули б.

– Що відбувається? – втрутився Джун. Схоже, він точно прокинувся.

– Це номер Фелікса.

– Ну і? – не зрозумів Капітан.

– І він з ним говорить, – продовжив друг.

Знову тиша. Раптом комусь перехопило дихання.

– Нарешті, – пирхнув по-котячому Ву.

– Я досі нічого не розумію, – пхикнув відверто ображено Хонджун. Значить, то Сонхва мало не подавився повітрям.

– Стає все цікавіше і цікавіше, – хмикнув Хван, вистрибуючи на кухонний стіл навпроти Лікса.

– Що стає цікавіше? – допитувався Капітан.

– Коли ти останній раз говорив із Феліксом? – поцікавився поспішно Хва, видно, не даючи молодшому зірватися.

– Давно, місяці чотири тому.

– Ти міг йому додзвонитися останні місяці? – підключився Хьонжин.

– Ні, його номер заблокований.

– Чому? – втрутився сам Лікс.

– Бо він мертвий.

Уйон вилаявся, хлопці знайшлися сміхом.

– Хьон, – втрутився Йосан, – Прокинься. Із ким зараз говорить Ву?

Тиша.

– Він зараз біситися буде, – прошепотів Фелікс до друга.

– Чому?

– Бо нічого не розуміє.

Хван пирхнув сміхом.

– Із Хьонжином він говорить, – відповів Джун, явно закипаючи.

– Я ж казав, – усміхнувся Лікс.

– Окей, припустимо… Уйон заткнися, я говорю! – вів далі тим часом Йосан. – Чий це номер?

– Це? Ну, Сонечко, номер Фел…

Тиша.

– Finally! – вигукнув сам хлопець.

– Жди, – буркнув Хонджун. – Як?

Фелікс закотив очі:

– Я лежав у глибокій ущелині, до мене зійшов дух Одіна і сказав “Вставай, сину мій, бо…” – він на мить задумався. – Жди, що міг сказати Одін?

– “Вставай, сину мій, бо лежати холодно” – мовив Хьонжин загробним голосом.

– Саме так і сказав, – підтвердив крізь сміх австралієць, – а тоді додав “І подай мені пива”. І тому я встав.

Уйон розсміявся. Хьонжин також. Та їм пальця покажи – вони сміятися будуть.

– Але ж ти був мертвий! – обурився Джун.

– Та не був я! – крикнув йому в тон хлопець.

– Зачекай, – втрутився Сонхва, – реально… Була ж інформація, що його просто не знайшли…

– …Але це не вказувало на те, що він мертвий, чи не так? – підхопив Йосан.

Фелікс перехопив погляд Хьонжин і той удавано розчаровано похитав головою.

– Як же можна було раніше не здогадатися? – хмикнув іронічно він. Лікс на це закотив очі:

– Mate, really? – буркнув він. Хван вишкірився.

Із телефону почувся сміх Йосана:

– Що там? – поцікавилися друзі.

– Вони гуглять Що відомо про зникнення Лі Фелікса.

– Nahhh… – протягнув з усмішкою Лікс. – І що Гугл каже?

– Та ще ти мертвий, – повідомив Хва.

– Скажи Гуглу, що бреше, – порадив Хьонжин.

– А ти не брешеш? – Хонджун.

Хлопець здивовано скинув брови і глянув на Фелікса. Той був здивований не менш.

– А що мені брехати?

– Та біс його знає, – буркнув Капітан. – Зачекай, Ву, а ти як дізнався?

Хлопці хитро перезирнулися. Вони знали відповідь. Власне відповідь була лише одна.

– Із інстаграму Банчана, – сказав друг.

– Банчана? – здивувався Хва, – Що він запостив?

– Подивися, – порадив йому Лікс.

За якісь пару хвилин почулося електронізоване:

– Step out, we’re Stray Kids and this is Bangchan…

– Геніальна ідея, до речі, – зауважив Уйон, – Хто придумав?

– Чонін, – мовив Хван. – Перед цим, правда, Феліксу зуби ледь не вибив…

– Заслужив, – буркнув Ву. Тим часом старші додивилися запис і зайшлися сміхом.

– Йо, – гукнув Хонджун, – Якби це був не ти, я б тебе з великою радістю прибив.

Фелікс розсміявся у відповідь. Йому явно пощастило із привілеєм сонечка. Навіть якщо це звучить трохи по гейськи.

 

Люди навколо нас можуть помітити це раніше.

Тю, а хіба ти не гей?

 

Shit!

Схоже, заплутані думки відобразилися на його обличчі, бо Хьонжин обережно торкнувся його ліктя. Коли їх очі зустрілися, він запитав самими губами:

– Ти в порядку? 

Лікс кивнув.

– Точно? – повторив друг напористо.

Хлопець закотив очі:

– Oh God, так, все окей.

Не все було окей. Не все було сонячно і веселково. А точніше, навпаки. Воно таким погрожувало стати. Чому, як, відколи і для кого він не розумів.

– Ей, а за що мав вибачатися Сан? – вирішив він перевести тему. Хванові очі досі сверлили в ньому дірку.

Уважний засранець.

– А, це, – розсміявся Уйон, відвертаючи увагу Хьонжина. Дякую йому, – Хьон, розкажи ти.

– Чому я? – щиро здивувався Йосан.

– Я розповів Йонджуну, ти розкажи хлопцям.

На перший погляд це не було чимось значним, але Йосан мимоволі лишався в тіні, якщо у історії фігурував Ву. Фелікс усміхнувся і відмітив таку саму реакцію у друга навпроти. На перший погляд Уйон всього лише ходячий, перепрошую, летючий енергетик, але насправді від цією крикливою оболонкою ховається пастельно-дружня душа. Особливо до друга 10 років.

– Отже, – почав явно пожвавлено хлопець, було чути, як він зручніше всідається.

– Story time, – підказав Фелікс.

– “О, подкаст, я таке люблю”, – процитував Хьонжин. Австралієць розсміявся, але відразу схаменувся і затулив рота долонею.

– Що? – не зрозумів друг.

Той відмахнувся:

– Потім, – мовив він, – Я хотів дещо про Бінні-хьона запитати, але не зараз.

– Ви наговорилися? – нагадав про себе Йосан.

Хьонжин закотив очі.

– Отже. Ми вчора із Ву запланували подивитися фільм, засиділись до пізна і так і заснули прямо на дивані. Зранку заходить Сані і картина маслом – ми лежимо в обнімку у вітальні, закутані у наші наймиліші пледи…

– Хто пледи купляв? – поцікавився Хван, – Ти чи Сонхва?

– Ми разом, – розсміявся хлопець. – Ну, тобто, наймиліші пухнасті пледи, які ти в нас коли-небудь бачив. І, як вишенька на тортику, між нами лежить, скрутившись, Бйоль. Ну, він і образився, – закінчив свою розповідь хлопець.

– Це подвійна зрада! – вдавано обурився Фелікс. – Як ти міг?

– Його кішка! – приєднався Хьонжин, – І його хлопець!

– І кращий друг його хлопця! – підключився Хонджун.

– І пухнасті пледи, Йосан, – Сонхва мало не плакав, – Пледи!

– Але якщо серйозно, я винен хіба? – поцікавився Уйон, – Він тепер каже, що це, типу було геть не справедливо із нашого боку і…

– Ага, – хмикнув перезирливо найстарший, – Образило почуття віруючих.

– І відродило нацизм, – додав Хонджун.

– Скажіть “Ого”,* – Хьонжин похитав головою. – Якщо серйозно, то хтось ревнує рівно без причини.

– Але може я реально переборщив? – засумнівався Ву.

– Ти? – розсміявся Фелікс, – Тим що подивився фільм із кращим другом? І через те що заснув поряд з ним? І до вас прийшла кішка? Like… really?

– Я ж тобі казав, – хмикнув Йосан, – Я вважаю, що якщо і хтось із вас має вибачатися, то він за те, що наїхав без причин і потім втік від відповідальності у спортзал.

Хьонжинові такий розклад подій несподівано припав до душі:

– У спортзал? Із “Гаремом”?

По той бік дроту гмикнули, погоджуючись.

– Ну, тоді він пожаліється Чану, той відчитає і ваш Сані повернеться як новенький додому.

– А, ну, тоді, – хмикнув полегшено Уйон, – Тоді я спокійний.

– А, то хлопці у спортзал пішли?

Хьонжин кивнув.

– А ти?

– Я вчора ходив.

Хлопець кивнув із розумінням.

– До речі, Фелікс, – звернувся до друга Сонхва, – Так, а де ти власне був?

Він ніколи не називав його Феліксом. Ніхто із Ateez не називав.

– Якщо я тобі скажу, де я був, – мовив з усмішкою він, – ти запитаєш які чорти мене туди понесли. А розповідати всю історію кожному зі своїх друзів не дуже… ну…

– Вигідно, – підказав Йосан.

– Exactly. Я планую розповісти, але пізніше і я просто зроблю це онлайн.

По той бік розмови запала не однозначна тиша.

– Нам він теж нічого не сказав, – поспішив уточнити Хьонжин.

– А, хух, – розсміявся Уйон, – а то я вже хотів був образитися.

Лікс закотив:

– Ти що, Сан, щоб ображатися без причин?

Йосан розміявся. У Йосана був красивий сміх. У всіх них був красивий сміх. Він був нестримно радим чути кожен із них знову, до мурашок по шкірі радий.

– Йо, хочете зустрітися на вихідних? – запропонував раптом Хонджун.

Австралієць запитально глянув на друга.

– Насправді ми вирішили завтра сходити нашою компанією на барбекю, – повідомив той, – тож, якщо хочете, можете приєднуватися.

– А я коли мав про це дізнатися? – поцікавився дещо ображено Лікс.

Хван здивовано вигнув брови.

– Як тільки поклав би трубку… – мовив він таким тоном, ніби це було очевидно. Це і справді було очевидно. Фелікс відчув, як почервоніли кінчики його вух.

– Я напишу тоді Чану, – почувся голос Хонджуна.

Розпрощавшися із друзями, Лікс поклав слухавку і глянув на друга навпроти. Той сидів на столі, його ноги стояли на м’якому стільчику (Банчан прибив би за таке), а долоня підпирала підборіддя. Він схилив голову і усміхнувся. Його карі очі весело блиснули.

Красивий.

– Ти щось запитати хотів, – нагадав Хьонжин, змушуючи Лі здригнутися. Він і не помітив, як підвис. Ну, вибачте, не його вина, що дехто виглядає ніби творіння пекла і небес одночасно.

– Про що?

– Про Чанбіна.

Хм. Про Чанбіна?

– А, точно, – луснув він себе по лобі, – Слухай, мені здалося чи він поводився сьогодні дещо дивно?

– Зачекай, Бінні? – щиро здивувався хлопець, але лише на мить, бо буквально відразу завмер із відкритим вустами.

Фелікс примружив очі:

– Отже я не делулу, чи не так?

– Трясця!.. – прошепотів Хван, повільно затуляючи долонею рота. Його погляд бігав від одного ока навпроти до іншого. – Ти ж нічого не знаєш!..

Хлопець скинув підозрілим поглядом друга. Так наче нову Америку відкрив, чесне слово. Звісно, він нічого не знає.

– Що таке?

Хьонжин на мить примружився, згадуючи щось. Вирішивши щось там, у своїй голові, сказав:

– Позвони Мінхо.

Фелікс здивовано вигнув брови, розблоковуючи телефон.

– Нащо?

– Позвони і запроси на каву, – продовжував наполягав друг, – Зараз.

Не зводячи погляду із співбесідника, Лікс набрав телефон друга і вивів на гучномовець.

Гудок.

Другий.

– Алло, – байдуже. Або втомлено. Або і те і друге.

– Алло, привіт, амм, – він покосився на друга, що вдавано байдуже зішкрібав залишки старого лаку з нігтів, – Ти… матимеш зараз час сходити випити каву?

Тиша.

– Зараз? – недовірливо, – Фелікс, зараз пів на шосту, ніхто, крім Чана, о такій порі кави не п’є.

Хлопець закотив очі:

– God, чай, кава, какао, один біс.

Знову тиша.

– А якого лисого взагалі? Чого це раптом? – трохи роздратовано, – Ти це не знаєш, але я на даний момент знаходжуся…

– Хьон, – прокинувся раптом Хьонжин, залишаючи в спокої свої нігті.

– Я, – відгукувався Ліно набагато спокійніше.

– Саме тому.

Тиша.

– Чому я не здивований, що це саме твоя ідея, Джинні? – пробурмотів хлопець, судячи по звуку, звідкись підводячись. – Я тільки влігся, нащо?

– Вам потрібно поговорити, – наполіг Хван. Це прозвучало несподівано по-дорослому.

– Так, так, – відмахнувся друг, – добре. Лікс, я буду у П’єро через сорок хвилин.

Прозвучало три короткі гудки – Мінхо поклав слухавку.

– Хто такий П’єро? – поцікавився Лікс, ховаючи телефон у кишеню штанів.

– Власник кафешки тут в парку, – пояснив друг.

– Тут є кафе? – щиро здивувався хлопець.

– Угу, – гмикнув Хьонжин, зістрибуючи на підлогу, – Новий заклад, там чудове американо, до речі. Мінхо тебе там і чекатиме, – він підійшов до раковини і ображено глянув на друга, який змітав останні пилинки зі стільниці.

– Що?

– Ти помив чашки?

Фелікс розсміявся:

– Ти через це образишся? Ти Сан, чи що? Про що ми маємо поговорити, до речі?

– Ми з тобою? – поточнив хлопець, спираючись на стіл, – Багато про що, тебе ж давно не було.

– Та то само собою зрозуміло, – відмахнувся Фелікс, – але я про Мінхо.

Хьонжин хитро примружив темні очі:

– Ти думаєш, я зіпсую тобі сюрприз?

Австралієць закотив очі і, залишивши ганчірку на краю раковини, розвернувся обличчям до друга.

– Чому ти досі тут? – схаменувся він.

Той пересмикнув плечима:

– Хтось же мав тобі сказати де ми ділися. Твій номер же заблокований.

Фелікс вигнув брови.

– Я щойно literally говорив із Мінхо, – нагадав він, – Ми повернули мій номер, Джинні.

На обличчі того розквітла хитрюща усмішка:

– Раз так – навіть не вздумай проігнорувати всі повідомлення.

– Чому це? – здивувався Лікс, який саме це і планував зробити, – Їх там більше 10 тисяч, як ти собі це уявляєш?

– Ну, – Хьонжин невизначено постукав пальцем по губі, – наприклад, скільки разів за твоє життя Синмін тобі сказав, що він тебе любить?

– Синмін? – поточнив недовірливо хлопець. – Та три рази максимально.

– Отож-бо, а якщо він дізнається, що ти тепер можеш прочитати все, що він написав тобі за цей час, то видалить всі повідомлення, – пояснив друг і додав, – Головне, не забудь подушку, у яку будеш плакати.

– Свої освідчення ти вже повидаляв? – поцікавився зі сміхом Фелікс.

Хьонжин ображено пирхнув:

– Я? Ще чого, мої повідомлення мають набагато важливіший зміст, ніж якесь там освідчення.

– Okay, noted, почитаю, – мовив хлопець і озирнувся порожньою кухнею, – Я закінчив, можемо іти? Все-одно не знаю, де те кафе.

Очі друга відразу засяяли.

– Клас, бо я вже думав мені доведеться самотньо їхати додому. Мої речі, правда, у залі, – спохопився він, – Я зараз вернуся.

Він усміхнувся і рушив до дверей. Фелікс відчув, як та усмішка розпливається кожною клітинкою його тіла і на серці стає тепло і затишно. А він ще сумнівався сьогодні, чи варто вертатися…

– Зачекай.

Друг завмер у пів оберта на найнижчій сходинці. Лікс швидким кроком перетнув кімнату і обійняв його.

– Ти чого? – здивувався той.

– Просто так, – пробурмотів десь в груди хлопцеві і відчув, як його огорнуло тепло рук, а ніжні пальці пірнули у волосся на потилиці. І він поплив, зникли думки, зникли тривоги, він дозволив віддатися цьому затишку. Десь під вухом ритмічно відбивалося чуже серце, заглушуючи усі інші звуки. Руки на антично-стрункій спині – який він ніжний! Ніжний та водночас сильний. Із таким поряд безпечно.

Хьонжинові пальці перебирали коротке волосся на його потилиці, інша рука вималювувала кола десь між лопаток, поволі зітхнув і притулився щокою до його маківки. Якби не весняний вітер, що залітав через вікно, Фелікса б накрило дежавю.

– Ти змінився, – прошепотів Хван, не піднімаючи голови.

Справді? Ну, воно важко не змінитися за чотири місяці. А в гарну сторону чи в погану?

Але Фелікс вирішив нічого не казати. Лише усміхнувся. Зазвичай під час обіймів його голова опинялася відразу над плечем у Хьонжина, але зараз, завдяки сходинці, він скронею відчував якийсь ланцюжок під футболкою, спокійне дихання і гучне серцебиття. У спину дихав вітер, десь далі по будівлі хтось ходив і говорив, та вони були там, далеко. А він був тут. І дуже не хотілося руйнувати момент.

Насправді Фелікс змінився давно. Ще того дня, коли замість так очікуваного “me too” прийшло “wait rn’t u gay?“. Він змінився різко і непоправно. І схоже, на цьому зміни не планували закінчуватися. І радіти їм? Чи ні? Гарне питання. Але про це все він подумає якось іншого разу.

Хьонжин припинив розгладжувати невидимі складки на чужих лопатках і лише міцніше його обійняв.

– Ми скучили за тобою, Фелікс, знаєш? – мовив він щирим шепотом.

– Здогадуюся, – усміхнувся хлопець. – Вибачте мені, – додав він за якийсь час.

Той не відповів. Його руки пробігли вниз спиною товариша і відтулили його від себе, очима зазираючи в саму душу. Фелікс дивився знизу вгору і відчував, як тоне в цих зіницях.

– Все добре, – запевнив його Хьонжин, залишаючи ніжний поцілунок десь на лінії росту волосся. Їхні очі знову зустрілися.

– Дякую, – мовив Лікс пошепки, – За все.

Друг узяв його обличчя між долонь.

Десь усередині щось надломилося і впало. Невже він аж настільки скучив за звичайним дотиком дружньої руки?

Хван усміхнувся самими кінчиками губ:

– Будь ласка, – мовив він. За мить додав, – Я б ще так постояв, але мені потрібно забрати речі. Мінхо не дуже любить чекати.

Розкуйовдивши другові волосся і залишивши по собі іще одну усмішку, він відпустив його і подався нагору.

Фелікс провів його поглядом і поволі видихнув. На душі було по весняному світло і тепло.

Тоді, в квітні, коли околицями містечка зацвіла жакаранда і його новоспечені друзі потягли його до підводного міста, він таки пірнув після слів Ларса. Пірнув і не пожалкував. Затоплені храми, будинки, залишки вулиць… Як вони про це знали? Як знайшли?

– How did we found it? Our… Wie heißt es auf Englisch?

– Was genau?

– Kunst, Kunstlehrer. Art teacher, oder?

На мить примружині очі паралельно із вправно запущеною кришкою від пива у смітник.

– Ja, glaub ich…

– Yeah, so our art teacher told us about it like… a few times.

– A few times? – сміх, – no, it was at least like thousand times. Do you wanna beer?

Фелікс відірвався від споглядання вогню і глянув запитально на Клару.

– Me?

– Yes.

– Nah, thanks, I’m good.

Фін потягнувся і ліг на траву, замріяно розглядаючи зоряне небо.

– Yeah, so we decided to go here and see if he was telling the truth or… Marie, – Марі, через дзвінку р, а не Мері, як в англійській, – what was that your favorite word?

Марі усміхнулася, витираючи із рук залишки тіста (Have you ever heard about Stockbrot?).

– You mean bullshitting?

– Ja, that one, – зі сміхом.

Сьогодні він штовхнув двері їхньої тренувальної зали і пожалкував іще менше. Чи варто було вертатися туди, де тебе люблять за те, яким ти є? Навіть якщо ти себе не прийняв, навіть якщо ти сам іще не розібрався. Хлопець трепетливо зітхнув. У серці співали пташки.

Він вдягнув курточку і закинув за спину портфель. Залишалося дочекатися друга.

Коли Фелікс закривав вікно, зверху почулися кроки. Хьонжин, намугикуючи щось, у чому можна було впізнати “MOVE” Теміна, збіг вниз сходами.

– Ну, то пішли? – усміхнувся він.

Залишивши кухню позаду, старший раптом розвернувся:

– Вдягни маску, – попросив він.

Не встиг Фелікс запитати “Чому“, по коридору почулися дівочі голоси, тож він послухався. Єджі із Рюджин чекали біля ліфтів і весело із чогось сміялися. Та, помітивши Хьонжина, вони замовкли і на їх лиця лягли спокійні маски. Хван на це промовисто покосився на друга і звернувся до дівчат:

– Здоровенькі були, – засяяв він усмішкою.

– Привіт, – привіталися у відповідь друзі. Фелікс промовчав. – Як у тебе справи?

– Чесно?

– Звісно, – мало не обурилася Рюджин.

– Прекрасно.

Подружки перезирнулися.

– І чому прекрасно? – поцікавилася Єджі.

Хлопець пересмикнув плечима:

– Нарешті вийшло сонечко, то і день вдався.

Фелікс пирхнув і вдарив по підставленій долоні. Двері ліфту відчинили і компанія зайшла всередину.

– А це хто? – поцікавилася ледь чутно Рю.

Хьонжин прокашлявся і приставив до друга телефон замість мікрофона:

– Представтеся, будь ласка.

Хлопець постукав по фальшивому пристрої і, притуливши долоні до обличчя, мовив:

– I am flower.

Хьонжин присів від сміху.

– I am korean Eminem, – додав він.

– I’m Jisoo, I’m okayyy, – перехопив ініціативу друг.

– I’m the hottest, okai?** – вдавано набурмосився хлопець. Фелікс відверто розсміявся.

– Of course, you are, – запевнив він ніжно. Хьонжин зашарівся. – Ти що, почервонів?!

Друг закотив очі і випхав його із ліфта. Дівчата так і залишилися стояти, де були із відвисшими щелепами. Хьонжин помахав їм руками мовляв, прокиньтеся. На Єджі це подіяло.

– Якого фіга?!

Лікс зняв маску і став у першу балетну позицію, звівши одну руку над головою. Хьонжин кинув на нього швидкий погляд і став поряд у мемну позу Віла Сміта.

– Фоткайте, – скомандував він.

Рюджин відразу дістала телефон.

– Сфоткала?

Дівчина на долю секунди завмерла, за тим кивнула і вони вийшли в хол.

– Так що ж сталося?

– Ми все пояснили у Чана у сторіз, – підняв руки колишній утікач. Подружки одночасно закотили очі. Хлопець на це розсміявся.

– То ти повернувся з кінцями? – поцікавилося Єджі на виході із будівлі.

– Усе у хьона в сторіз, – нагадав Хьонжин, що ішов останнім. Дівчина кинула на нього через плече убивчий погляд.

– Правда там все англійською, – уточнив Фелікс.

– But English is confidence, – нагадав йому друг.

– Yes, English is confidence,*** – погодилася з усмішкою Єджі. Рюджин підтисла губи і розвернулася до Лікса:

– Ми його таким щасливим місяцями не бачили.

Хьонжин на це набурмосився:

– Це не правда, – обурився він.

– Та ну, – протягла на це Єджі, – не бреши.

– Why you always lying? – проспівала Рю.

Хлопець зміряв їх довгим поглядом і роздратовано зітхнув.

– Ходімо, Фелікс, у нас мало часу, – він підхопив за лікоть друга, який із задоволенням спостерігав за драмою.

– Ммм, уникати відповідальності! – гукнула їм у слід Шін. Фелікс хитро покосився на друга.

– Навіть не вздумай, – пригрозив той. Австралієць хмикнув:

– Як хочеш, – він розправив плечі і поволі зітхнув, – Я й забув як тут красиво на весні.

– Скажи? – усміхнувся і собі Хьонжин. – Ти тут зранку не був – так пташки виспівують… О, а ще знаєш що?

– Гм? – хлопець відірвав погляд від соковито зелених дерев у привечірньому сонці і глянув на друга.

– Чані-хьон переїхав сюди, – він кивнув кудись вперед, – Прям за парком.

Молодший примружив карі очі:

– Та ну…

– Уяви собі, – пересмикнув Хван плечима, – На нього там сильно давили спогади, знаєш…

Фелікс знову перевів погляд на дерева.

– You know, тільки зараз, коли повернувся, я починаю розуміти, як важко вам тут було.

Хьонжин присвиснув:

– Ти навіть не уявляєш. Ти казав, що ти бачив нашу документалку.

– Бачив, – підтвердив друг.

– А оту “Chanie’s room”?

Хлопець примружився:

– Де він про самогубство говорив? – поточнив він і коли старший кивнув, мовив, – Бачив. До мене навіть стюардеса підійшла запитати, чи я в порядку.

– А ти що? – поцікавився Хван.

Австралієць пересмикнув плечима:

– Та що я, пояснив їй все як є, типу “I’ve decided to do a marathon through mountains and turned my phone off for like a few months and what do you mean Felix is dead?!”, – від драматично витер невидиму сльозу. Хьонжин вибухнув сміхом.

– А вона?

– Вона постояла поряд, помовчала, потім пішла, вертається із стаканчиком і пластиковою пляшкою – у тій якась рідина. Я питаю “What’s that?”, вона така “Rosé, you gonna be needing it” ваууу…

Хьонжин прослідкував за поглядав друга і усміхнувся – вони підійшли до кав’ярні.

Перед ними стояв невеличкий будиночок із автоматичними дверима і вузькими вікнами майже на всю висоту стін. Ззовні між дерев були розставлені невеличкі квадратні столики, кожен із двома стільчиками з обох боків і букетиком квітів по центру. У зелених кронах змійками заплуталися гірлянди із круглих матових лампочок, а із колонок біля входу грала приємна джазова музика, що затишно перемішувалася із розмовами відвідувачів, які сиділи то тут, то там. Над входом висіла тепло-жовта вивіска.

– Le nom est en français, – прочитав Лікс і пирхнув сміхом.

– Що це означає? – поцікавився Хьонжин.

– “Назва французькою”, – переклав друг. – Це прямий переклад.

– Ти жартуєш… – не повірив хлопець.

Фелікс похитав головою.

Мінхо поки видно не було. Друзі зайняли столик під деревом, подалі від всіх відвідувачів.

– Кому відомо, може вони ще не бачили сторіз хьона, – хмикнув старший, кидаючи свою сумку на стілець.

– Не вкрадуть? – засумнівався Лікс.

Друг перезирливо хмикнув:

– Що? Пляшку води, щоб мене клонувати? Старий відклацаний фотоапарат? Сумніваюся. Ходімо, замовиш щось собі.

– А ти? – поцікавився молодший по дорозі до дверей.

– А я з собою візьму, – пересмикнув плечима хлопець. Він раптово усміхнувся і весело підстрибнув. – Я дочекатися не можу проявити ті фотографії!

Фелікс засміявся:

– Знаєш, що жаль? Що той фотоапарат під водою не працював.

– Чому? – здивувався друг, заходячи всередину. Австралієць відмахнувся, мовляв, потім.

– О, Хьонжин! – зрадів чоловік за прилавком. Він мав кучеряве довге волосся, що було недбало заколоте у високий пучок чимось, що підозріло нагадувало китайську палочку. Його сяюча усмішка красиво поєднувалася із зеленими очима і французьким акцентом. На грудях висів бейджик, де красивим почерком було виведено “П’єро“. – Двоє за день, ідемо на рекорд.

Поки Фелікс розгублено хмурився, Хьонжин розсміявся:

– Хьон тут також був?

– Звісно, – мало не обурився продавець, – він тут навіть у вихідні. Він же не може пропустити зустрічі із своїми друзями.

– Ви про Софі і її банду? – і коли чоловік кивнув, Хванові раптом перехопило дихання, – Oh my Gosh, Ви знаєте, що Мії дозволили завести кота?!

– Non, – француз аж за серце схопився.

– Oui!

Фелікс пирхнув сміхом, за що отримав від друга з ноги нижче спини. Той навіть бровою не повів. Засранець.

– Хей, ніяких бійок в моєму закладі! – обурився чоловік.

– Окей, – погодився примирливо Хван. – Мені тоді одне американо без кофеїну з собою. І оцей пончик.

Поки пальці чоловіка бігати по касовому апарату, він підозріло вигнув брову:

– А вам не влетить за порушення дієти?

Хлопець засміявся і похитав головою:

– Ні, сьогодні виключення, сьогодні можна.

– А вашому другові? – поцікавився П’єро, беручи стаканчик із великої вежі. На ньому була велика аля акварельна квітка бордового кольору, чимось схожа на півонію.

– Мені какао і… – хлопець зітхнув у маску, – ух, я голодний, якщо чесно, – він задумано почухав брову, – Знаєте, давайте на ваш власний розсуд.

Продавець усміхнувся і взявся за приготування. Тим часом кавомашинка замовкла, повідомляючи, що кава готова, сер. П’єро накрив стаканчик кришечкою і поставив його на прилавок перед Хваном. Той взяв напій і глянув на квітку.

– І що ж вона згідно ваших передбачень означає?

Француз кинув короткий погляд на малюнок.

– Бордова? – перепитав він, – Що Венера…

– Афродіта, – перебив його Фелікс. Чоловік на це пересмикнув плечима:

– Ну, або ж вона обернеться до Вас обличчям.

Хьонжин не весело усміхнувся:

– Мда, відразу помітно що Ви аматор. У будь-кого, тільки не в мене, – зітхнув він, надкусуючи свій пончик.

Фелікс глянув на друга.

– Цікавий факт про ці пончики. По всьому світу вони називаються просто пончиками, але в Німеччині вони берлінери.

Хлопець покосився на нього, витираючи тилом долоні пудру із носа.

– Та ну.

– Він правду каже, – мовив раптом П’єро. – Я їздив туди пару років тому, вони реально так їх називають.

Хьонжин вигнув здивовано брови:

– Ти ж наче в Греції був, хіба ні?

Молодший невимушено хмикнув:

– Так, але там я зустрів компанію підлітків, які вирішили влаштувати мені коротенький культурний екскурт по Німеччині.

П’єро поклав великий сендвіч у тостер, закрив кришку. Затим взяв білу чашку із такою ж білою квіточкою і, готуючи напій, поцікавився:

– І про що вони розповідали?

– Як вони святкують Різдво, – взявся розповідати хлопець, – Про Фастнахт…

– Оооо, Фастнахт… – усміхнувся раптом ностальгічно француз. – Я був в Уберлінгені на ньому.

– Оу, пощастило, – протягнув заздрісно Фелікс, – Я це лише на фото бачив.

Хван ображено на них глянув:

– Таке відчуття, що ви кодом користуєтеся, – буркнув він.

– Vous dites que nous communiquons en code? – видав ні з того ні з сього Лікс. П’єро зайшовся сміхом.

– Il sera en colère maintenant, – запевнив він хлопця. Як на підтвердження його слів, брови Хьонжина збіглися до купи.

– Хей, так взагалі не чесно! – обурився він!

– Qu’est-ce qui n’est pas juste? – здивувався чоловік, ставлячи перед хлопцем паруючий напій.

– N’est-ce pas?- здивувався Фелікс, – Genre, qu’est-ce qui n’est pas juste que nous parlions une langue que nous connaissons tous les deux?

Друг підхопив свій стаканчик і рушив до дверей.

– Заплатиш за мене, – кинув він ображено через плече. П’єро похитав головою. Він дістав сендвіч і поставив перед хлопцем. На екрані висвітилася ціна.

– У чому прикол ось цих квіточок? – Фелікс кивнув на малюнок на чашці, ховаючи карточку в гаманець.

– Це типу передбачення, – пояснив француз, – Ваша квіточка біла і вона означає, що Ви на правильному шляху до змін, типу…

– Біла смуга? – підказав хлопець.

– Ага. Вона біла на білому фоні і спершу ще не помітно, але Ви змінюєтеся і на краще.

Австралієць взяв у руки свою вечерю (хоча, щось йому підказувало, що до вечора ще далеко) і схилив голову:

– І що, збувається?

Продавець пересмикнув плечима:

– Якщо вірити, то так. Якщо не вірити, то ні. Як і все у цьому світі.

Фелікс усміхнувся у маску і, попрощавшись, вийшов на вулицю.

Хьонжин сидів із телефоном у руках і, схоже, старався не сміятися.

– Що сталося? – поцікавився друг, сідаючи навпроти і знімаючи маску. Хлопець у відповідь розвернув екран. У Дитсадок Чан написав:

 

Тато:

Передайте Феліксу, щоб у Big Hit найближчі роки не з’являвся, якщо йому дороге життя…

 

І переслав відео повідомлення. Хван натиснув пуск.

– Привіт, Крістофер, – на записі з’явився Кім Намджун. – Передай, будь ласка, Феліксу, що…

– Він смердючий виродок! – почувся на задньому плані голос Йонджуна. Фелікс вигнув брови. Нічого собі колаба…

Намджун підтиснув губи.

– Передай йому, – почав він повільно знову, – що…

– Я його феліксну так, що він перекинеться, – подав знову голос Йонджун.

– Я з тобою, – почувся голос Чонгука.

– І я, – Техьон.

Фелікс поморщив носа. Ох, погано це закінчиться…

На екрані з’явився Бомгю і провів пальцем по шиї. За ним з’явився Субін.

– Чан, рятуй, – мовив він стиха, – вони тут все під три чорти рознесуть. Навіть Джін-хьон вже втік.

Намджун зітхнув.

– Народ, – попросив він, – ви можете дати мені записати відео, чи ні? Будь ласка?

– Обійдешся, – буркнув Чімін.

– Хай Фелікс спершу вибачиться, – поставив умову Йонджун.

Лікс заплющив очі і похитав головою. Комедія, чесне слово.

– Ей, зачекайте, – почувся раптом голос Хосока. – Народ, ви дещо не зрозуміли.

У кадрі несподівано з’явився Юнгі.

– Вимкни на секундочку, – попросив він лідера. Відео обірвалося. Хьонжин пролистав далі і ввімкнув наступне повідомлення.

– Отже, – знову Намджун, – Дубль номер 2, тому що ти вже побачив попереднє повідомлення. Ми поговорили, – він розвернув камеру і стали видно, що він сидить на стільчику із хлопцями на дивані позаду нього. Усі вони тримали Йонджуна. Чонгук затуляв йому рота. Фелікс не витримав і розсміявся.

– І цей, – мовив Гук, – ми хотіли, того, вибачитися.

– Бо ми не знали, що ж типу сталося, – підхопив Чімін.

– І ми реально раді, що ти живий, – додав Субін.

– І ми тебе усі дуже сильно любимо, – Кай.

Ві, що, схоже, тримав руки друга, усміхнувся:

– Йонжун також.

Той почав вириватися, злющий як скажена лисиця, але Намджун знову перевів камеру:

– Це все постановка і ми нікого у заручниках не тримаємо.

Відео закінчилося.

Друзі переглянулися і вибухнули сміхом.

– Хмм, – протягнув молодший, – Йонджун-нуна кип’ятиться…

– Так, це погано для клімату, – погодився друг. Фелікс надкусив сендвіч і задумано примружився.

– Треба їй подзвонити, – вирішив він. Хьонжин пирхнув і відкрив контакти. Не мені, мовляв, гірше.

– Алло, – почувся із слухавки голос втомленої сварками людини.

– До нас дійшли чутки, що Йонджун-нуна кип’ятиться, – повідомив по діловому Лі, відкусуючи наступний шматок. Чи то він голодний такий, чи то той П’єро недооцінений талант. А може і те і інше, хто зна.

– А ти взагалі мовчи! – зірвався, як і очікувалося друг, – Зник бозна куди, вертається через пів року такий “Вас фелікснули“, блять! Я тебе зараз так феліксну, що ногами блиснеш!

Йонджун не жартував, це і дурневі було ясно. Злий Йонджун то гірше злого Чана. Але, трясця, він не міг перестати сміятися, як і Хьонжин, до речі.

– Це Фелікс чи що? – почувся позаду голос Чіміна.

– Ага, – буркнув хлопець, – Дзвонить такий із Хьонжинового номера “До нас дійшли чутки, що Йонджун-нуна кип’ятиться”.

Почувся сміх, схоже, усіх, хто там був.

– Фелікс, ми тебе любимо! – вигукнув Бомгю.

– Та я вас, блять!… Ей, куди?!

– Алло, Фелікс, це Юнгі, – почувся у слухавці спокійний голос. Перш, ніж хлопець устиг прикусити собі язика, із рота вилетіло:

– Yoongi, marry me.

По інший бік розмови хтось розсміявся. Цей сміх, від якого аж під ребрами лоскоче, ви не сплутаєте ні з чим.

– J-Hoooope! – Хьонжин явно прочитав думки друга.

– J-Hoooooooope! – підхопив той.

– Зачекай, – перебив їх Юнгі, – Зачекай. Чотири місяці відсутності, ти зі мною взагалі чи не вперше прямо говориш і перше, що ти питаєш це ось це?

– Ну, – пересмикнув плечима австралієць, – відразу до суті.

– Я тобі дам відразу до суті, слухай, знач, сюди, придурок.

– Він явно тебе любить, Фелікс, – прокоментував Чонгук.

Удар. По звуку, мабуть, по спині.

– Блять, заткися.

Гук розсміявся.

– Отже, слухай. Я розумію, що це все забагато для першого дня після повернення, я не знаю, які в тебе там плани, але. Заради гармонії у цьому світі, поговори з ним і поясни йому все як є. Типу… все як є, те, що ти нам десь через пів року розкажеш, знаєш?

Фелікс гмикнув, розгладжуючи невидимі складки на джинсах. Його мовчанку перебив Хосок.

– Якщо Юнгі-хьон тобі не аргумент, то я скажу. Ти знаєш Йонджуна, він дасть тобі спокій і зрозуміє тебе, лише якщо йому поясниш все як є.

– Але ти не маєш! – втрутився знову Юнгі, – Лише якщо готовий зробити для нього виключення. Як ні, то ми йому валеріани підільємо і він дочекається твоєї офіційної версії.

Фелікс перевів погляд від джинсів на Хьонжина. У його темних очах читалося ледь помітне хвилювання і підтримка, але він мовчав. Хлопець зітхнув.

– Йонджун, ти мене чуєш?

Почулося роздратоване гмикання.

– Ти зможеш приїхати до мене близько десятої? Я обіцяю, що поясню все, а ти тоді вже вирішиш чи досі хочеш бити мені писка.

– А якщо все ж захочу? – поцікавився друг. Фелікс закотив очі, вертаючись до їжі.

– Ну, тоді така моя доля, – зітхнув він вдавано приречено. Хьонжин пирхнув і відвернувся.

– І візьми Rosé, – порадив раптом він, – You gonna be needing it.

– Яку Розе? – розгубився Йонджун, – Парк чи що?

Австралієць розсміявся.

– Ні-ні! – запанікував Хван, – В сенсі вино, алкоголь.

– By the way, Felix, – почувся несподівано голос Намджуна, – Is it true?

– What? – розгубився хлопець.

– ‘Bout the Pornesian thing.

Фелікс розсміявся:

– Oh, yeah. Genius, isn’t it?

– Hell yeah, – протягнув старший, – Подаруєш?

– Паспорт? Можу копію зробити. А звідки ти знаєш, до речі?

– Від Кріса, – відповів Джун. Очевидно, звісно, як інакше.

– Ти гля який, – обурився хлопець, – Про паспорт він розповів, а за тренування запитати!…

– Про які тренування? – пожвавився Чонгук.

– У нас є група для спортзалу і там типу багато різних айдолів вже, – взявся пояснювати Хьонжин. Фелікс тим часом взяв до рук ще не надпиту чашку.

Вона біла на білому фоні і спершу ще не помітно, але Ви змінюєтеся і на краще.

“If you don’t dive, you’ll never know what sea holds”. Якщо не штовхнеш двері, ти не знатимеш, як сильно ти їх любиш. Якщо не втечеш світ за очі, не побачиш снігу на альпійських вершинах і жакаранди. Якщо люди навколо нас…

Фелікс навіть не дав собі завершити цю думку. Well, it’s not that deep, right? Він надпив какао. Гра втомленого розуму і, особливо останнім часом, звичка ставити все під питання. От виспиться і все знову стане на свої місця. Окей, П’єро таки невизнаний геній, no doubt about that.

Так. Точно. Виспиться. Як мінімум дві години із Йонджуном, той раніше йому спокою не досить. Тоді 10к “освідчень”… Ain’t no way Синмін реально щось подібне написав. Треба буде перевірити сьогодні, кому відомо, вони можуть помітити його активність раніше часу.

Фелікс глибоко зітхнув, закидаючи до рота останній шматочок сендвічу.

– Окей, я напишу Крісові, – почув він голос Намджуна.

– Я, правда, не певен, що в нас буде час кожного дня, – засумнівався Чімін, – Але ми в ділі.

– Прекрасно, – зрадів Хьонжин. Він розпрощався із компанією і відклав телефон. Його погляд зупинився десь позаду і на губах розцвіла усмішка, – O, your date is here.

– Ти явно переспілкувався із Чаном, – почувся позаду голос Мінхо. На ньому була велика сорочка, яку Фелікс у нього не пам’ятав і яка явно не вписувалася у гардероб старшого. Ну, може у того змінився стиль, багато ж часу минуло, хіба ні?

Ліно поставив на стіл чашку із чимось, що, схоже було матчею і вказав Хьонжинові поглядом на вихід із парку, шуруй звідси, мовляв.

– Добре, насолоджуйтеся тут компанією один одного, – Хван вчасно ухилився від дружнього запотиличника і встав із-за столу.

– Іди-іди, – кинув йому Мінхо, – Ккамі зачекалася.

Хьонжин вигнув брови, закидаючи сумку на плече, американо в одну руку, телефон із ключами від машини – в іншу.

– Ккамі? Сумніваюся, вона така ж anti-romantic, як і Джин, – він збирався іти, та спохопився, – Фелікс, ти щось казав про камеру.

Хлопець здивовано обернувся:

– Про яку?

– Ту що ти мені подарував.

Австралієць на мить примружився.

– А, точно, – згадав він. – Забий в Google “Павлопетрі” і ти все зрозумієш.

Хван прискалив очі:

– Хочеш щоб я вшився, так? Ну, добре, пішов я, – він перекинув волосся через плече і кинув, перед тим, як зникнути між дерев, – голубки.

Фелікс обернувся до Мінхо. Той виглядав втомленим.

– Ти виспався сьогодні? – поцікавився він. У старшого несподівано з’явився його хитрий вираз обличчя, але відразу швидко зник. Здалося, мабуть.

– Так, я виспався, не хвилюйся. Із чого ви тут так сміялися? – Ліно схилив по котячому голову, його очі блиснули.

– Ми говорили із Йонджун-нуною.

– І що та нуна? – поцікавився старший із усмішкою.

Фелікс пересмикнув плечима:

– Злиться. То про що ми мали поговорити?

На вустах хлопця з’явилася усмішка. Хитрюща, нагла усмішка. Але він мовчав. Фелікс повільно, не перериваючи зорового контакту, підніс свою чашку до вуст. І рівно в той момент, коли він торкнувся порцеляни губами, Мінхо сказав:

– Ми з Хані разом.

Фелікс пирхнув.

___

*(c) “Телебачення Торонто”

 

**(с) Чанбін, Skz

(с) Техьон, txt

(c) Джісу, BlackPink

(c) Лаліса, BlackPink

 

*** (c) Єджі, Itzy