Розділ 6

Старі двері лікарняного кабінету вже давно не закривались – постійні суперечки за чергу змінювалися на крики, що змушувало молодого лікаря відчувати себе неймовірно потрібним. Йому надзвичайно хотілося, щоб за нього воювали, навіть якщо це були жіночки у віці, які щоденним обрядом вичікували біля його єдиною власності – кімнати у 10 квадратних метрів, чи свого золотого шляху. Цей діалог відрізнявся від звичайних. З кабінету доносилися спокійні чоловічі голоси, не сильно розібравши слова, можна було відчути глузування зі сторони обох опонентів. Криві усмішки прикрашали їхні обличчя, але побачивши їх, на мить це дійсно походило на зустріч старих друзів. Кріс спокійно очікував біля свого боса, скоріше господаря. Нерідко кидав око на годинник, стрілка якого ритмічно вже обійшла коло близько двадцяти разів. За дверима знову чутно галас. Постійні відвідувачі не люблять тих, хто приходить “лише запитати”. Це передчуває і лікар Лі, ставлячи крапку в сьогоднішній розмові:

– О ні, Аєне, гроші – приємний бонус, головною нагородою для мене є можливість спостерігати за вами. Можеш вважати це моїм маленьким науковим дослідженням із крихтою цікавості. Я не забрудню руки, моя стихія – шантаж. Мені справді толонить дізнатися на що ви здатні та який кінець отримає ця вистава, до речі, антракт скінченно і вам час забрати свої дорогі костюми з моїх скромних володінь. На мене чекає благородна справа – робити вигляд, що я ще можу вилікувати живих мерців. – Мінхо киває у сторону дверей і ніжно, не без насмішки, проводжає гостей поглядом. Ще одне таке гупання і двері можна буде виносити. В коридорі новий галас через побілку, шмат якої ласкаво приземлився на чиюсь і без того не дуже здорову голову. Вдих – видих. Хлороване повітря з ілюзією стерильності заспокоює. Ковток холодної кави.

– Наступний. 

На порозі лікарні чоловік нервово запалює цигарку. Гіркий дим вилітає з тонких вуст. 

– Як це хлопчисько взагалі розмовляє. Коли батько його врятував, він був як покинуте кошеня. Старий розбалував його, вклав у нього все, зробив з нього людину, навіть це безглузде навчання сплатив. Крісе, знаєш, що він сказав на смертному одрі? – Ще одна напівпрозора хмара з’являється у повітрі. 

Другий юнак питально дивиться.

– Він назвав його своїм сином. Він, трясця, назвав його своїм сином. Не мене – його прямого спадкоємця, а його, – Хмикає. – це до абсурду смішно. Добре, що він сам відійшов на той світ, я радий, що на цей раз Мінхо його не зміг втримати тут, бо я б вбив його сам. Вперше за все моє життя батько зробив гарний подарунок, не потребуючи нічого навзаєм. – Аєн притуляє недопалок до стіні і зупиняється, коли той згинається вдвоє. – А з цим я не можу просто так обійтися, поки занадто багато від нього залежить.

– Але ж ми знаємо, його маленьку слабкість, – Блондин із серйозним виразом обличчя починає прямувати до машини. – здається, я навіть маю жертву. – Кутки його губ трошки підіймаються. 

– Думаєш, він зможе? Ти довіриш йому це?

– Що, а невинно кліпати оченятами і схиляти на свою сторону він вміє, це вже точно перевірили. 

– Я покладаюсь на твою інтуїцію, поки вона не підводила. Тільки обережно, кошенят лякають різкі рухи.

Чорна машина залишає це недолуге місце.