Хлопець у синій курточці

Лі Фелікс (а це був саме він) закрив за собою двері Джинового кабінету і самовдоволено усміхнувся в маску, плправляючи лямки свого чорного портфеля без лого. Менеджер, мабуть, зараз сидить і пробує скласти до купи два і два. Але це вже його проблеми.

Хлопець озирнувся так приємно знайомим коридором. На дев’ятий поверх ведуть двоє сходів, одні з них через кухню. Хм…

З одного боку можна випробувати долю. Якщо на кухні зараз сидить яка-небуть Черьон і п’є свою каву, то вона проведе його підозрілим поглядом і при першій же зустрічі розповість компанії, мовляв, а до вас цей підозрілий типок не заходив? А з іншого… через кухню довше. І Черьон, якщо вона і справді там, може відразу написати Чамб…

Двері студії Itzy відкрились і в коридор вийшла Лія. Вона закрила за собою двері і лише тоді помітила такий знайомий сяючий погляд. Фелікс не міг повірити своїм очам:

– Ти вернулася! – радісно прошепотів він, опускаючи маску.

Дівчина двічі кліпнула, вертаючись до реальності і розцвіла найщасливішою усмішкою:

– Ти також! Де ти був? – досі не вірячи, вона міцно обійняла друга.

Кутики губ хлопця помітно опустились:

– Я не хочу зараз розповідати, – подруга з розумінням кивнула, – До того ж… хлопці про це ще ні сном ні духом.

Обличчя дівчини видовжилося, а за тим в очах з’явилися іскристі бісики:

– То ти несеш їм радісну звістку?

Фелікс скривився:

– Ну, якщо вони не закопають прямо там же, то так. А ти куди? – поцікавився він.

– В туалет, – пересмикнула плечима дівчина, а за мить додала, – Відлинюю.

Хлопець засміявся:

– То святе. А як же чашечка кави?

– А, це? – Лія махнула рукою, – ми з Джином вже випили. Йому тоді, правда, Парк Джінйон написав про якесь нове завдання, – її очі раптом розширились, – То це ти був новим завданням!

Друг хитро повів носом:

– Можливо… Він, правда, тепер ниє, що сильно багато завдань, але, цитата, “Як мінімум, не буду сперечатися з комп’ютером про хобі Сани”. До речі, – згадав він дещо, – ти знаєш, що це таке, цей гарем Чанбіна?

– Чий-чий гарем? – пирхнула подруга.

– Ясно, – хмикнув хлопець.

– Хм… ладно, не буду я тебе затримувати, – сказала Лія, і, поплескавши друга по плечу, співчутливо додала, – Удачки тобі!

“Ой, вона мені знадобиться” – подумав хлопець, знову вдягаючи маску.

– І розкажеш про той гарем! – докинула дівчина вже в дверях вбиральні.

Хлопець усміхнувся і підняв великий палець, мовляв, буде.

Отже, шлях до тренувальної. Хоча, якщо так подумати, через кухню, насправді, іти збіса ризиковано. У хлопців, особливо у Чанбіна з Хьонжином, зараз жахливий настрій, тобто вони, не зважаючи на прохання менеджера, можуть піти запити його кавою.

Хоча ось цю от частину світової історії Лікс відверто не розумів. Від коли його мембери жаліються на життя цьому Джину? І відколи Лія п’є із ним каву? Хоча… вона взяла паузу ще до того, як цей Кан влаштувався сюди. Може, вона просто ще не знає, що він в криміналі? Адже він в криміналі, це той прикордонник, той що його кузен, також підтвердив.

Внутрішній голос, той, який пам’ятав усі божевільні і дивні вчинки свого господаря, обережно кахикнув. Мовляв, а хіба не ти дав цьому Джину номер того Джуна?

Крокуючи сходами і наслухаючись до далеких звуків, щоб, не дай Бог, не нарватися на друзів, хлопець відмахнувся від цієї думки. Типу, їхнє життя, хай самі з ним розбираються, чи не так?

Зараз важливіше інше.

Директор не послав його на всі чотири сторони, а лише покректав про те, скільки ж це роботи буде, а потім прийняв із відкритими обіймами. Джин… Джин був в шоці, якщо використовувати лише культурну лексику. А от пацани…

– This that pink venom, this that pink venom…

Фелікс завмер, не поставивши ногу на останню сходинку, а за тим по котячому відійшов назад. По коридору крокував Со Чанбін, граючись у руці ключами від студії звукозапису. Хлопець хмикнув. Схоже, все ж таки запише ту партію, щоб від нього відчепилися. А якщо він ще й намугикує Black Pink, то налаштований більш ніж просто серйозно.

– Get ’em, get ’em, get ’em… Ох, я той бас йому в сраку через горло запхну…

Лікс закусив губу, щоб не розсміятися. Чи не розплакатися… Бо це було так… по Чанбіновому. Він не змінився ані на долю. Такий же емоційний, такий же чесний і такий же… blink. Якщо Бінні залишився таким, як був, то світ не поїхав дахом. І все колись налагодиться.

Репер тим часом крутнув ключами:

– Whoa-whoa-whoa, – і зник за дверима, – ah-ah-ah…

Австралієць полегшено видихнув. Пронесло. Останнім часом йому хотілося запитати самого себе, навіщо він це все затіяв, навіщо підставляє свою шию під такі безглузді ризики? Але за останні пару місяців він переконався, що якщо жити за давно перевіреними правилами, не помітиш, куди ділося життя. Жоден із прожитих днів не повернеться.

Та що ж робити, якщо вони однакові? Повторювані?

Так, може бути, що зараз хлопці пошлють його туди, звідки прибув, а може і приймуть назад. Не відомо. Але два місяці світанків на Середземному морі були того варті.

Він вже хотів було відкрити двері, але завмер. Його пальці, що стискали холодну ручку, дрібно тремтіли. А може ну його? Розвернутися і таки втекти в сонячну Італію і ніколи більше не згадувати про своє минуле? Про своїх друзів, свою пристрасть, своє щастя, про все, що ховалося між танців, пісень і нагород…

Хіба він за цим не скучив?

В носі підло защипало.

Скучив.

Але заходити так страшно…

Що, як вони відлуплять його до втрати пам’яті? Що, якщо відразу виженуть за двері? Що, як просто проігнорують?

На поверхню виринув спогад. Місяць десь тому він познайомився із привітною компанією німецьких підлітків, що приїхали відпочивати до Еллади. І вони потягли його пірнати з аквалангом.

Він стояв на краю пірсу і вже хвилин 10 ніяк не міг не міг наважитись опуститися в темну глибину.

Врешті, синьоокий хлопець із іскристою усмішкою на ім’я Ларс, не витримав:

– Ohhh, Junge, bist du zwei oder was?* If you don’t dive, you’ll never know… Gott, wie nennt man’s?** Umm, what the sea holds, right? Do you even want to do this?

*оххх, хлопче, тобі два, чи що?

**Боже, як це називається?

– Yes, I do, – мало не заскиглив австралієць.

– It’s gonna happen anyway, right? So, it doesn’t matter, how long you wait, you’ll still get there.

Не важливо, як довго ти наважуєшся, якщо ти все-одно намокнеш. Не важливо, як довго ти чекаєш, ти все-одно зайдеш у тренувальну залу і все-одно отримаєш на горіхи. Тому краще як найшвидше лишити це позаду.

Тож він натис на ручку. На диво, двері, що славились своєю співочістю, не скрипнули.

 

Чонін задумано почухав носа.

– А якщо взяти тут в терцію?

Хан нахилився над чорновиком і промугикав мелодію.

– Ні, краще кварту, – втрутився Синмін, – тоді буде більше напруження, а це саме те, що тут треба.

– Твоя правда, – погодився продюсер. – Тільки мені не подобається ось цей рядок, типу, mind-sound римуються якось надто тупо…

Мінхо, що останні пів години лежав на дивані, втиснувши бідного Хьонжина в стінку, подав ліниво голос:

– Lied. Чане-хьон, воно норм звучатиме?

Танцюрист відкрив одне око якраз в той момент, як їхній лідер зірвався на ноги і кинувся до дверей. За мить він вже налетів зі своїми вовчими обіймами на когось, хто стояв на вході. Хлопці почули, як той хтось вилаявся крізь зуби – Чан впиляв його спиною в дверну ручку.

– Хто це? – поцікавився здивовано Джісуна. За спиною друга не було видно несподіваного гостя.

– Уявлення не маю, – буркнув розгублено макне.

– Я теж не помітив, – хмикнув Синмо.

DanceRacha лише розгублено перезирнулись.

Чан же не чув більше нічого, що відбувалося в кімнаті. Він притискав до грудей свого блудного сина, свій, здавалося б, втрачений сонячний промінчик і досі в це не вірив.

– Вибач, було дуже боляче? – шепотів він наче в гарячці, – Я не хотів, чесно, просто так несподівано, де ти був? Що сталося? Ми тебе якось образили? Я щось не так сказав? Як ти вернувся? Чому ти нам не сказав? Чому ти не відповідав? Ти точно в порядку?

Фелікс не витримав і тихо засміявся:

– Oi, calm down, mate, I’m definitely fine.

І тут Кріса прорвало. Цей теплий, низький голос, наче чорний шоколад, електричним струмом пробіг венами і зняв з ручника весь стримуваний страх. Гарячі сльози полегшення полилися за комір синьої курточки, що вибрала і приймала в себе весь біль і втому. Лікс лише сильніше притис до себе друга.

Так.

Тепер він і справді вдома.

Мертву тишу раптом перервав різкий голос Чоніна, відриваючи друзів від обіймів:

– Стоп, ми так не домовлялись!

– Може не треба? – почав було благально лідер, але не закінчив. У ліву щоку Лі прилетів ляпас.

Хлопець аж поточився від несподіванки і завмер. Місце удару пекло і горіло. Від того доброго макне, яким його пам’ятав хлопець не лишилося і сліду. Якби той вмазав з кулака, то австралієць би вже рахував зуби.

Та, правду кажучи, цей біль був непомітним, порівняно із образою, що гігантською потворою піднімалася з глибин. Він розраховував на інше. На обійми, на любов. На “Я так скучив”. Чому не міг Єнні прийняти його так само, як Чан?

Бо заслужив.

Але ж вони навіть не знають, що зі мною було!

Так, нагадав він знову сам собі. Не знають. Бо ти їм не сказав. І цілком заслужив на такий прийом. Не твоя проблема, що любов Банчана до тебе більша, ніж образа.

Справді.

Хлопець кліпнув, зганяючи перлинки сліз і підвів погляд:

– Це було справедливо.

Чонін полегшено видихнув. Він вже було почав хвилюватися – може він і справді був надто жорстоким?

– Давайте, наступний, – вже явно здався Лі. Перед ним відразу виринув Хан. У його карих очах сяяла, здавалося б, ненавість. Та Фелікс знав цей погляд. Це був такий біль, якого його друг витримати вже не міг. Коли весь жах тривоги наповнював його душу по вінця. Тоді для любові і переживань не лишалось місця. І вихід був один – ненавидіти.

І зараз цей погляд – його, Феліксова робота.

Удар був нищівним. Але цього було не достатньо. Бо це був Джісун. Йому Фелікс винен найбільше.

– Давай ще раз, на правах найкращого друга.

Десь у глибині карих очей щось надломилося і тріснуло. Губи хлопця дрібно затремтіли і він кинувся в обійми свого сонячного друга.

Такий самий теплий. Такий самий щирий. Такий самий сильний. Джісун не змінився.

Найбільша рана зараз рвано тріснула і з неї сочилася його світла, велика душа. Та поряд був Фелікс. Його теплі обійми залікують усі дірки і образи, аби лиш він був поряд.

– Вибач мені будь ласка.

– Чому ти вибачаєшся?

– Я образився на тебе, але ж я на знаю, що сталося. Я ж не маю права на тебе ображатися.

– Чому? – здивувався австралієць, обережно витираючи подушечками долонь краплинки сліз із круглих щік друга, – Це на мертвих ображатися не можна, бо вони не зможуть пробачити. А на живих можна. А я ж живий, чи не так?

Хан притиснувся до рідного плеча:

– Так. Ти живий.

Він полегшено видихнув і нарешті вперше, здавалося, за останні чотири місяці розслабився.

– Слухай, – подав тихо голос Фелікс, – Я справді щасливий знову тебе обійняти, але інші з великою радістю натовкли б мені боки, тож давай не лишати їх без такої насолоди.

Той доволі неохоче відпустив друга. У нього в очах сяяли зірки. Джісун знову ожив.

За Ханом підійшов Мінхо. Він котячим прищуром зміряв Лікса з голови до ніг, а за тим обережно обійняв.

Здалося?

Чи він і справді трохи відсторонений?

– Я радий, що ти вернувся. Нам з Джинні тут було непереливки.

– Прям непереливки? – ні, він і справді відсторонений…

– Так він лише мене шпетив, – підійшов Хьонжин, – а так і тобі дістанеться.

Феліксові руки ковзнули стрункою талією, а ніс опустився у ямку між плечем і шиєю. Він не змінився. Так само сильно обіймав як і тоді, останній раз в аеропорту і так само пахнув Versace Eros Flame. Лі хотів було вже щось сказати, але його перебив безтурботний напівшепіт:

– Ти і порядку?

– У повному.

– Це найважливіше.

І Хван замовк, лиш стискаючи сильніше плечі друга. Якби Фелікс тільки знав…

Та Фелікс не знав і не знав чи хотів знати. Тому він виплутався із (давайте визнаємо) затишних обіймів і підійшов до Синміна, що сором’язливо стояв збоку.

– Ну, привіт?

Друг покосився і непевно приобійняв його за плечі. Лікс же в свою чергу пригорнувся до теплого ретривера:

– Варто було зникнути хтозна-де, аби лише ти дозволив себе обійняти.

Кім вдарив його по спині і відпустив. Та засмученим він не виглядав. Австранієць хмикнув в куточки губ і озирнувся залою. Його погляд спинився на макне. Той сидів на дивані і сліпо дивився в підлогу, по гострих рисах обличчя читався біль. Фелікс сів поряд:

– Ти в порядку?

Чонін кинув на друга придавлений погляд.

– Якщо ти через той ляпас, то ти, чесно сказати, абсолютно правий.

Молодший знову потупив очі:

– Але ж тобі було боляче.

Серце австралійця стислося.

– Хіба тобі не було боляче, як я зник? І я певен, що в рази більше ніж мені і… жди, я не договорив. Я знаю, що ви думали, що мене вже немає в живих. Але я вам не сказав, куди їду, навіщо і так далі, right?

– Так, а чому? – не витримала цікавість Чана. Фелікс здивовано скинув брови.

– А ви не… – почав розгублено хлопець, – Вам не?… Окей, звідки у вас версія про те, що мене немає в живих? І як я, по вашому, міг… ну… загинути?

Компанія перезирнулася.

– Ну, по перше, ти зайшов у номер в готелі і не вийшов, – мовив обережно Хван.

Ага.

– І Джинні казав, що ти після останнього концерту в ЛА… Ну…

– Дивно поводився, – підказав Хану Чонін, косячись на друга.

– Що він вам розповів?

Шість пар очей вп’ялися в танцюриста. Ліно підозріло хмикнув:

– Ну, він сказав, що все виглядало так, ніби ти хотів… – він на мить замовк, формулюючи думку. Йому на допомогу прийшов сам Хьонжин:

– Порізати собі вени… Я так думав. Але потім я тебе типу… Заспокоїв.

Фелікс обвів поглядом друзів:

– Але типу я потім передумав і вирішив “вас тоді не лякати”? – він зобразив пальцями лапки. – Що ж, у нас із Хваном була розмова, яка могла наштовхнути його на ці думки. Але, як бачите, я живий. І, перед тим, як ви запитаєте, я поки не готовий розповідати про всі свої пригоди.

Старший кинув на нього ні то ображений, ні то підозрілий погляд, але промовчав.

– Але що я хотів сказати, – Лікс вернувся до теми. – Я вчинив жахливо, що вам не сказав. Ви абсолютно всі заслуговуєте на злість і я абсолютно заслуговую декілька вибитих зубів. Тож, Єнні, навіть не думай себе якось корити.

Макне на мить відвернувся.

– Ти точно не ображаєшся?

Хлопець закотив очі:

– За що? – молодший пересмикнув плечима у відповідь, – А ти ображаєшся?

– Ображаюсь, звісно, – його русява голова опустилася на дружнє плече, – Але це минеться.

Феліксове серце вже, мабуть, всоте за день стислося. У ніс вдарив до болю знайомий запах – молодший і досі користувався тією самою шампунню.

Він притулився щокою до шовковистої маківки:

– Я насправді до бісиків радий, що вернувся. Так за вами скучив… – він перетнувся із батьківським поглядом Крістофера і відчув, як в горлі наростає комок сліз. – Я досі не вірю, якщо чесно.

– Та ми також, – усміхнувся Чан.

– Усвідомлення прийде завтра, – мовив спокійно (холодно?) Мінхо.

Запала тиша. Очі Лікса перебігали від одного учасника до іншого, а замість серця, здавалося, поселилось муркотливе кошеня. Серед цих людей було затишно і зручно. Серед цих людей він був удома.

Ось Єнні, схилив на його плече сяйливу голову. Милий. Так, він змінився. Тепер замість доброго макне поряд сидів зрілий, дорослий чоловік. Той внутрішній стержень, за який Фелікс так поважав молодшого, тепер був помітний у всьому – в погляді, в рухах, в постаті. Та все ж він залишався по своєму милим.

Мінні. Стоїть, спершись на тумбочку поряд. Вуста осяває легка чарівна усмішка, в очах грають такі звичні вогники. Цей, мабуть, не змінився зовсім.

Джинні. Він стоїть, склавши руки на грудях (хм, а він підкачався…). Усе обличчя сяє життям, квітне, як весняний цвіт.

Трясця, яких же красивих друзів він має!

Ліно. Він спокійно сидить у позі лотоса на підлозі. Його коліно торкається Ханового коліна. Фелікс стримав усмішку свахи. Треба буде розпитати ShipRacha про всі підозрілі моменти, які його друг не помітив, бо “їх не було, Йонбок, ну, йолки палки, ти більш делулу, ніж всі наші стей разом взяті… але так, очі в нього красиві”.

Суні. Ви бачили колись щасливого Суні? Коли його очі сяють, як серпневе небо, уста не перестають усміхатися, а він сам виглядає так затишно по домашньому… Такого Джісуна треба любити і цінувати, хай навіть він такий завжди. Бо це Джісун. І він на світі такий один.

Хоспадя, як Мінхо досі цього не зрозумів?

Чан. Чан змінився. У його чорних кучерях з’явилася перша сивина, що, звісно, йому страшенно пасувало. Зате зникли темні півмісяці під очима. У куточках повік прорізалися ледь помітні зморшки від усмішок. Та він виглядав прекрасно. Він завжди виглядав прекрасно.

Усі вони семеро такі… Стоп. А де сьомий?..

ХРЯСЬ!!

По коридору десь відкрилися, точніше, судячи по звуку, вилетіли двері.

Чонін миттєво підняв голову:

– Хей, він же нічого не знає!..

За долю секунди макне кинувся до дверей і притис їх плечем.

БУМ!!

– Ховаєте Фелікса, Чанбін іде!

Якщо вам колись було цікаво, що із себе повний хаос, ви мали бути там.

Банчан шукав ключі, щоб закрити вхід.

Хьонжин кричав і насолоджувався драмою.

Синмін перешіптувався з Ліно.

Хан переконував шокованого Фелікса залізти в шафу.

Фелікс пручався.

– Нащо?!

– Він ще не знає!

– Але в чому в шафу?!

– Ти маєш кращі варіанти?!

– Ми маємо, – підійшли Мінхо з Міном.

У двері почувся грюкіт.

– Жди-жди-жди! – Чан робив вигляд, що колупається в дверний щілині, підпирав одвірок на пару з Єнні і вимахував руками, швидше мовляв, – У мене тут ключ застряг! Секундочку!

– Нафіга було їх закривати?! – почулося із іншого боку.

Інші в свою чергу заспокоїли Хьонжина і прикрили трьома найвищими мемберами Фелікса.

– Пригнися, тебе видно, – скомандував Хан.

– Нащо?

– Та ти вгомонишся? “Нащо-нащо”! Пригнись нарешті! – хлопцеві увірвався терпець і він просто ткнув друга лобом між лопаток Мінхо, який стояв посередині. – Так і стій. І перестань сміятися!

Австралієць підвів голову, аби щось сказати, але Хан знову зарив його носом у спину хьона.

Чан відчинив двері.

– Я ж впаду так! – обурився Мінхо.

– Це не мені, а йому кажи! Та перестань ти ржати, врешті-решт!

Чанбін роздратовано покосився на всю компанію і з розгону плюхнувся на диван.

– Досить верещати, як ті горобці! – спалахнув він, – Ви так і мертвих побудите!

Тиша.

Репер зміряв друзів, що підозріло переглядалися між собою, нищівним поглядом.

– Що ви вже натворили?

– Ми? – Хан удавано розгублено покосився на лідера. Той невинно кліпнув віями. Чорні очі на дивані різко примружились.

– Ну, дивись, справа в тому, – почав удавано винувато Банчан, – що мертвих ми і справді розбудили.

Чанбін роздратовано пирхнув і вткнув носа в екран телефону:

– Угу, класний жарт, Чан, афуєнний просто.

– Чому? – здивувався Чонін.

– Та блять тому що мертві вони мертві, Єнні! Ти їх ніяк не розбудиш! – він закотив очі до стелі. У нього був явно жахливий настрій. – Я маю на увазі, кому серед дохляків могло припекти воскреснути, ну?! Хуйове у вас почуття гумору, – констатував врешті він і замовк.

В кімнаті запала мертва тиша. Хлопці мовчали. Не знали, сміятися чи пояснювати ситуацію. Мовчав і Чанбін. Хоча, було таке відчуття, що у нього з вух із хвилини на хвилину піде дим, якщо не розрядити ситуацію.

Мовчанку порушив шепіт Мінхо:

– Перестань ржати, в мене жижки трусяться!

Фелікс впав на коліна і покосився по підлозі. Його сміх дзвінко і розкотисто розлігся кімнатою. За ним покотилися і Хан з Чоніном, а далі і всі інші. А от в голові репера пазли до купи не дуже складалися.

Винуватець всієї драми навіть вже толком сміятися не міг. Врешті він витер сльози, підвівся і розвів руками:

– Ну… як би сказати, привіт з того світу.

Бін зірвався з місця і за мить згріб друга у свої великі, теплі обійми. Фелікс відчув, як за комір впали гарячі сльози.

Так, він і справді ні трохи не змінився. Так само низенький, так само емоційний і так само люблячий. Лише в плечах поширшав.

Чанбін відтулив хлопця від себе. Втер сльози тильною стороною долоні і сяйливо усміхнувся:

– Я б тобі з радістю відім’яв всі боки, але я тебе занадто сильно для того люблю.

Фелікс дзвінко розсміявся.

– Хьон, не бійся, – подав голос макне, – ми вже про це подбали.

– А, ну, прекрасно, – зрадів старший, закидаючи руку Ліксові за плечі, – тоді мені не доведеться плямувати свою репутацію найкращого хьона.

Хлопці закотили очі.

– Я підозрюю, ти мене не відпустиш? – поцікавився австралієць.

Чанбін покосився на нього і обурено пирхнув:

– Ще чого. Ти врятував мій день, тож нікуди не дінешся, – репер хотів було покласти голову другові на плече, та раптом схаменувся, – Стоп, народ! Фелікс же вернувся! Що робити з альбомом?

Усі розгублено перезирнулися. Справді, як тепер бути?

Фелікс кахикнув, привертаючи до себе увагу:

– Парк Джінйон просив, щоб я у вас запитав, чи не хочете ви залишитися.

Чанбін зневажливо хмикнув:

– А сам чому не поцікавився?

– Він же нас боїться, – відповів йому в тон Синмін.

Фелікс проте не дав темі вислизнути:

– Він сказав, що готовий на певні поступки.

Чанбін уже був відкрив рота, аби обуритися, та його перебив лідер:

– Ну, дивися, якщо нам даватимуть більше часу на альбом і я зможу висипатися, якщо на нас не будуть тиснути морально і заганяти в якісь рамки (Так, Фелікс, перш ніж ти щось скажеш, ми не знаємо де ти був і що сталося, але ми зрозуміли, що менталка теж важлива), якщо нам даватимуть більше свободи і за нами не будуть ганятися божевільні фанати, то я особисто лишаюся, я без музики не вижив би.

– Я теж, – підняв відразу руку Хьонжин. Мінхо відразу кинувся до нього з обіймами.

– Що відбувається? – здивувався Фелікс, що не очікував таких люб’язностей від Котячого Татка.

– Він планував залишити мене тут самого і поїхати в Італію, займатися моделінгом.

– В Італію, кажеш? – хмикнув багатозначно австралієць.

– Угу, – відповів йому в тон друг, – Жив би в номері 394, ходив би обідати в ресторанчик Intimità…

– Яка ще ІнтімітА?

– Це той заклад, який було видно прямо з твого вікна готелю і по камерах якого нам вдалося вияснити, коли ти пішов спати, – пояснив танцюрист, – До речі, що то був за блондин?

– Жди, я пізніше розкажу, зараз інше важливіше. То ви всі лишаєтеся, так?

Друзі перезикнулися:

– Ну, так.

– Тоді в сраку альбом? – Чанбін з надією подивився на лідера.

– Так, я думаю, в сраку його.

У кімнаті здійнявся переможний галас.

– Ох, бо я вже думав, приб’ю його за той бас, – видихнув полегшено Бін. – Бас, Фелікс, ти це розумієш? “У вас у попередніх альбомах завжди були класні басові лінії“, – перекривив він голос директора, – Та ви що! А де ж вони ділися?

Фелікс присоромлено потер очі:

– Я б з тобою погодився, якби це не була моя власна ідея.

Уся компанія шоковано вп’ялася в австралійця.

– Нащо? – мало не простогнав Чан, – Ми тут за попередні дві години ледь з глузду не з’їхали.

– Щоб ви сиділи рівно на дупі і я вас ще застав, – пояснив молодший, – Пісня, до речі, геніальна. Я надіюсь, ви не будете її кидати в довгий ящик. А з басом, якщо ви все ж захочете його додати, я можу допомогти, – запропонував хлопець, а тоді потупив погляд і вже тихіше додав, – Якщо приймете назад в гурт, звісно.

Його слова зустріли мовчанням. Хлопцеві було до мурашок страшно, що друзі відмовлять. Так, він живий. Так, він вернувся. Та чи заслуговує він на роль співучасника?

Але враз, відганяючи всі сумніви, його накрило тепло. Чанбінові руки не обійняли, заховали його в собі. Позаду почулися кроки і їх обох пригорнув хтось інший.

– Хіба це не було само собою зрозуміло? – почувся теплий голос Кріса десь за вухом.

Феліксові очі застелила пелена сліз. Він відчув, як на їхню трійцю навалилися усі інші і його нарешті прорвало. З рясними, гарячими слізьми зникали сумніви й тривоги. Друзі щось шепотіли з усіх боків, та він більше ніколи не згадає що. Зате він знає інше. Його люблять навіть крізь образи і біль, його люблять у цьому і в тому світі, його люблять у кожному всесвіті і любитимуть завжди. І він їх також. Люди клянуться бути поряд “допоки смерть не розлучить нас”. А їх і вона розлучити не змогла.

Фелікс міг стояти так вічно, обіймати друзів, слухати їхнє тепле серцебиття і дихання. Але існував зовнішній світ, який нагадав про себе голосом Чана:

– Треба Stay сказати.

Хлопець виплутався із капустяних обіймів.

– Написати їм в Інсті? – запитав він у лідера. Той у відповідь неоднозначно примружив очі.

– Ти нас пранконув, а їх обділиш такою радістю? – подав голос Хан, видно, зрозумівши натяк хьона.

– Ти пропонуєш це якось красиво загорнути? Типу “My name is Back and I’m officially felix today”?

– Нєє, – протягнув Чонін, – надто очевидно.

– А як тоді “неочевидно”? – хмикнув друг.

Макне пересмикнув плечима:

– Можна просто фотку запостити, Стей уважні, здогадаються.

– Тільки спільну фотку, – запропонував Синмо, – типу, дещо сталося і типу, ось, але ми не скажемо прямо.

– А потім підемо пити чай, – підстрибнув весело Хьонжин.

Фото було зроблено, друзі вимкнули світло і вийшли в коридор.

Банчан, посумнівавшись, вирішив запостити фото із свого особистого акаунту і тепер радився із Синміном, яку пісню підібрати.

– Without Me Емінема.

– Та ну, – протягнув у відповідь молодший. – Guess who’s back, back again? Ні, уся ж Корея плакала після його “смерті”, а ми тепер такі “Хопа, прикол”?

– Твоя правда, – погодився лідер.

– Давай щось посумніше, нам же соромно.

Старший зміряв його здивованим поглядом:

– А нам соромно?

Молодший пересмикнув плечима:

– Ну, мені особисто – ні, не дуже, а от Феліксу… – він втупився у чорняву потилицю попереду себе, в надії, що друг відчує його погляд. Той обернувся:

– Не повірите, до всрачки соромно.

Синмін хмикнув і повернувся до попередньої теми:

– Може ти маєш які ідеї?

Лікс порівнявся з ними і задумано примружився:

– Хм… о, а може Car’s Outside?

– Це яка? – здивувався лідер.

– Oh, darling, all of the cities lights never shine as bright as your eyes, – проспівав вокаліст. Фелікс завмер від несподіванки, так і не ставши на сходи.

– Що? – здивувався друг.

Хлопець зам’явся і ледве помітно почервонів:

– Нічого, я просто вже й забув, як ти співаєш.

Чан засміявся і за це отримав по спині від друга.

– Про що мова? – поцікавився Чонін, обертаючись посеред кухні.

– Яку пісню поставити на сторіз, – пояснив Мін, уникаючи ображеного погляду хьона. Видно, все ж таки боляче прилетіло.

Макне на мить замислився.

– Without Me?

– Та ні, я вже пропонував, – відмахнувся Чан.

– Ти про Емінема? – уточнив друг. – Я про Холзі.

Джісун, що діставав чашки, обернувся до них:

– Ні, тоді краще Finally // beautiful stranger, теж Холзі.

– Фелікс, – раптом почув хлопець змовницький шепіт Чанбіна за вухом.

– Зараз, секундочку, – відмахнувся він від друга і знову обернувся до Хана, – А яка це пісня?

– Beautiful stranger, here you are, – проспівав хлопець своїм м’яким голосом і Лікс відчув, як у нього по спині пробігли мурашки, – in my arms and I think it’s finally, finally, finally, finally safe… for me to fall.

– Як на мене, непогано, – виніс вердикт Синмін. Фелікс тим часом обернувся до Чанбіна, що терпляче чекав позаду:

– Ти щось хотів.

– Так, – усміхнувся зловісно друг, – я…

Та договорити він не встиг, бо до нього, перекидаючи стільці і мало не змітаючи зі столу чашки, кинувся Джісун і міцно затулив йому рота.

Фелікс здивовано відкрив рота.

– He woke up and chose violence, – пробурмотів здивовано хлопець.

– Who? – Чан підняв погляд від екрану телефону. Його погляд спинився на продюсерах. Чанбін щосили виривався із рук друга, а Хан тримав його так, ніби від цього залежало його життя.

– Ми ж говорили про це щойно, – обурювався молодший, – Щойно! Дві хвилини тому!

– Ей, що відбувається?! – підвищив голос лідер.

Хан, здавалося, промовисто глянув на старшого. Той, на Феліксове здивування, хмикнув:

– А, ясно. Бінні, якщо він тебе справді попросив, то стули писка.

Репер нарешті вирвався із “дружніх” “обіймів”:

– Та ну хьон! – обурився він.

Хьонжин зітхнув, надто голосно, щоб це не лишилося проігнорованим.

– Давайте вип’ємо чаю, – мовив явно втомлено він.

Хан посадив Чанбіна біля себе, не зважаючи на те, що моржик пирхав і обурювався. Фелікс, не зрозумівши всієї ситуації, усміхнувся куточками губ. За ці місяці його сімейка мало змінилася.

Він підійшов до Хвана і взяв із його рук чайник. Старший здивовано на нього подивився.

– Присядь, я сам все зроблю, – попросив молодший.

– Але ж…

– Будь ласка.

Погляд друга на мить перебігли від одного ока друга до іншого. Зараз, перебуваючи так близько, Фелікс відчув як із глибин душі піднімається хвиля вдячності і дружньої любові. Все ж варто було повернутися лише б заради того, щоб бачити їх всіх щодня, щодня їм ось так усміхатися і щодня ловити зірки на дні їх зіниць.

Хьонжин здався і відпустив ручку.

– Мені фруктовий чай, тоді, – попросив з усмішкою він, сідаючи за стіл.

Фелікс дістав чашки, та на мить загальмував.

– Чан, а де твоя? – здивувався хлопець.

– Зараз, секунду, – відмахнувся лідер, набираючи якесь повідомлення. Виглядав він, правду кажучи, розгублено.

– Вона, мабуть, серед старих, – підказав Синмін. – Він нею давно не користувався.

Справді, крикливо рожева чашка стояла на найвищій полиці архівної шафи.

– Лікс.

– А, – він зазирнув всередину – на дні лежав товстий шар пилу. На душі стало важко.

– Ти можеш хоча б сказати де ти був? – Синмін підпер щоку рукою.

– Спершу в Італії, – він ополоснув чашку і врешті ввімкнув чайник, – Тобі який чай?

– Давай теж фруктовий.

– Що ти маєш на увазі під “спершу”? – поцікавився макне, – Мені трав’яний мікс отой, у блакитній упаковці.

– І нащо взагалі ти туди поїхав? – втрутився скептично Мінхо, – мені м’ятний.

Хан закотив очі:

– Та ну хьон, він же сказав, що не хоче про це говорити!

Фелікс усміхнувся:

– А тобі який?

– Я не хочу, – відмахнувся друг, – У мене інше питання. Чому саме Італія?

– І хто був той блондин? – нагадав своє питання Хьонжин.

Австралієць засміявся:

– Збавте обороти, народ. Я…

– Guys, замовкніть на хвилину, мені треба Ханні на секунду подзвонити.

– Чому ж ти не вийдеш? – обурився Чанбін. Лідер приклав пальця йому до вуст і послав повітряний поцілунок. Бін скривився і відвернувся. Чан же підпер телефон цукорницею, вмикаючи фронтальну камеру

– Hello? – почувся голос дівчини.

– Що ти мала на увазі?

– What d’you mean що я мала на увазі? Тобі не здається, що це занадто?

Друзі здивовано перезирнулися.

– Що занадто? – в кадр вліз Бін.

Ханна на екрані закотила очі.

– Не робіть вигляд, що ви нічого не розумієте. Постити скільки фоток Фелікса – таке відчуття, що у вас лише на ньому весь імідж і тримається.

У кімнаті запала тиша.

– В сенсі?! – мовив винуватець драми самими губами.

– Що ти маєш на увазі? – до Чана підійшов Хан, досі не відпускаючи Чанбінового плеча.

Дівчина роздратовано зітхнула.

– Зачекайте, – почав здогадуватися Хьонжин, – я, здається, зрозумів. Ти маєш на увазі, що останню Чанову сторіз можна зрозуміти типу “Фелікса із нами вже давно немає, ми всі за ним сумуємо і ви давайте сумуйте з нами і в нас немає особистого життя і ми застрягли в минулому і блаблабла”?

– А як інакше це можна зрозуміти, – хмикнула перезирливо австралійка.

Перш ніж її брат встиг що-небудь сказати, його знову перебив Хван:

– Ні-ні, все правильно, так і є, – підморгнув він втікачеві позаду нього.

Той пирхнув і, нарешті заливши Чановий чай, поставив його перед лідером. Той відпив напою і гидливо скривився:

– Це що, ромашка?

Друг мовчки розвів руками. Синмін у свою чергу пирхнув:

– Випийте чаю, заспокойтеся.

Лідер закотив очі:

– Я ж просив чорний…

– Там є кофеїн, а ти вже сьогодні каву пив, – втрутився Хьонжин.

– А зелений?

– Також.

– Скільки? – склав на грудях руки хлопець.

– Хей, Біксбі, – звернувся до телефонного асистента Бін, – Скільки кофеїну у зеленому чаї?

Роботизований голос відповів:

– Ось що я знайшла. Одна чашка зеленого чаю, тобто 240 мілілітрів, містить 30 грам кофеїну, а чорного чаю – 50 грам.

– А у каві скільки?

– Ось що я знайшла. Одна чашка кави, тобто 240 мілілітрів містить від 90 до 200 грам кофеїну.

– Ніхуя собі, – мовив впів голоса репер.

– Тож пий свою ромашку і не кип’ятися, – порадив наостанок Мінхо.

Чан обвів усіх убивчим поглядом і повернув свою увагу сестрі, яка, схоже, насолоджувалася драмою із пачкою чіпсів в руках.

– То що ти хотіла там?

– А, точно, – згадала дівчина причину цієї розмови і напустила серйозного вигляду, – Я б тобі порадила вибачитися і видалити ту сторіз.

Хлопці дружньо пирснули.

– Ей, не смійтеся, – обурився вдавано лідер, – ситуація ж реально серйозна. Добре, – він звернувся знову до Ханни, – я владнаю все. А, ще. По перше, П’єро просив передати, що ти геній.

– Хто б сумнівався, – хмикнула самовдоволено дівчина, жуючи.

– А по друге, у мене є ще одне питання. До нас тут завітав один гість і на ньому дуже класна синя курточка, – Чан проковтнув усмішку і продовжив, – Я хотів запитати, як думаєш, мені пасуватиме така?

Дівчина неоднозначно хмикнула:

– У вас же є такі ікони стилю, як Хьонжин, нащо тобі моя думка?

Хван розсміявся.

– Передай їй, що мені дуже приємно, – попросив він лідера.

– Вона тебе бачить, я розвернув камеру.

Танцюрист почервонів і помахав рукою. Фелікс, який позаду нього чаклував над останніми чаями, кинув погляд через плече:

– Усміхніться, вас фотографують, – скопіював він голос короля Джуліана з “Мадагаскару”.

Ханна завмерла так і не донісши чіпсину до рота. Бін і Джісун, що спостерігали за дівчиною із-за Чанового плеча, вибухнули реготом.

– Розверни екран, – попросили інші. Старший слухняно розвернув телефон.

– Вона точно не зависла? – поточнив з усмішкою Чонін.

– Та ні, – запевнив його Кріс, – вона явно в шоці.

Ці слова ніби розбудили дівчину:

– Pardon my french, but what the fuck?

– Language, – осмикнув її брат.

– I said “Pardon”, you old bitch!

Синмін розсміявся.

– I have a bunch of questions, guys, – зітхнула Ханна, – I really do.

– You can start with the first one, – підказав їй Джісун.

– Allright, – погодилася дівчина, – What the fuck did just happen?

Фелікс розсміявся і, виставляючи на стіл останні чашки, відповів:

– Well, as you can see, I’m alive and I’m officially back.

Дівчина по той бік екрану дожувала і закотила очі:

– Я це помітила. But the question is like… вони знали про це і переховували тебе в себе в підвалі чи що взагалі сталося? І чи пов’язано це якось із Джоан?

Чонін подавився чаєм, Джісун присвиснув, Мінхо примружив котячі очі. Фелікс усміхнувся.

– А що тобі твоя юнні розповідала?

– Well, – протягла дівчина, – she rejected you, ви перестали спілкуватися і потім ти зник.

Чан пхикнув:

– Чи не завелике в неї его? – поцікавився він, – Я сумніваюся, що зникнення Фелікса може бути якось пов’язаним із її відмовою.

Фелікс нарешті сів між Хьонжином та Синміном і впів голоса мовив:

– Але ж було…

Чонін знову подавився чаєм.

– У сенсі? – здивувався Синмін, – Це через те, що вона тебе відшила?

– Не зовсім, – хлопець у задумі провів пальцем по краю чашки. – Але її відмова спрацювала як… oh God, how do you call it? Butterfly effect? Знаєте, що це?

– Це коли через мінімальні дії, умовно кажучи, змінюється хід історії? – поточнив макне.

Лікс кивнув.

– Я б не сказав, що це суто її вина, що це взагалі її вина. Але її відмова породила певні думки, які змусили мене, так щоб не вдаватися до деталей, “піти подихати свіжим повітрям”, – він зобразив пальцями лапки.

Банчан підняв пальця:

– Можна питання? – і коли друг кивнув, продовжив, – Що вона такого сказала, що тебе зачепило?

– She assured my sexuality, – відповів спокійно хлопець. Друзі замовкли, – and that’s not very good, – додав він зі своєю звичною веселою інтонацією.

– Оу, – протягнув лідер, – А стій, точно, – вигукнув він, – ти розповідав!

– Але! – молодший австралієць перебив його, – Я так про це подумав, що як вона цим мала геть інше на увазі?

Компанія перезирнулась.

– І що ж вона могла мати такого на увазі? – поцікавився Хьонжин.

– Ну, типу, – хлопець на мить задумався, відпиваючи чаю, – Ну, як сказати. З одного боку, мабуть, я в неї був типу gay best friend, але з іншого, що якщо вона мала на увазі щось типу як в тій пісні Біллі Айліш “I just kinda wish you were gay” like… I wish you were not into me so it would be impossible for us to be together even though it always was impossible because of your life as an idol?

Запала тиша. Але це не була тиша роздумів, де кожен зважає всі за і проти нової теорії.

Ні.

Це була та тиша, де кожен знав, що вони мають сказати, але поки сумнівалися. Не хотіли шокувати його правдою.

Феліксове серце пропустило удар. Він сказав щось не так? Він же лише згадав про пісню і її значення, більше нічого.

– Що? – повив підозріло він.

– Bro, – пирхнула Ханна, – were you living under a rock for last few months or what?

Хлопець здивовано глянув на друзів. Вони, схоже, були згодні із дівчиною.

Він щось пропустив? Світ таки змінився?

– Well, kinda, – протягнув він, переводячи погляд із одного обличчя на інше. – I was the whole time offline, actually. Why?

Чан розсміявся:

– Why? Ох, друже ти… У неї вийшов новий альбом.

– У кого?

– У Біллі, – закотив очі Хьонжин, – ми ж про неї говоримо.

– Взагалі ми говорили про Джоан, – трохи навіть обурився Фелікс.

– В сраку ту Джоан, – перебив його Чанбін, – Там, коротше кажучи…

Не договоривши, він дістав телефон.

– Хей, Біксбі, ввімкни Lunch.

Із телефону хлопця заграла пісня. Лікс здивовано підняв брови:

– Це Біллі Айліш?

Друзі кивнули.

– Геть на неї не схоже…

 

I could eat that girl for lunch

Yeah, she dances on my tongue

Taste like she might be the one

 

– What?!

Друзі самовдоволено перезирнулися. Обіцяло бути весело.

– Слухай – слухай, – порадив йому Джісун.

 

I could never get enough

I could buy her so much stuff

It’s a craving, not a crush

 

Австралієць двічі кліпнув віями і занурив носа в чашку.

 

“Call me when you’re there”

Said, “I bought you somethin’ rare

And I left it under ‘Claire'”

 

– Who’s Claire?

– No one knows, – пересмикнув плечима Кріс.

 

So now, she’s comin’ up the stairs

So I’m pullin’ up a chair

And I’m puttin’ up my hair

 

– Вона переслухала (G)-Idle, я вам клянуся, – пробурмотів хлопець.

 

Baby, I think you were made for me

Somebody write down the recipe

Been tryin’ hard not to overeat

You’re just so sweet

 

Фелікс пирхнув і відставив чай подалі від гріха.

 

I’ll run a shower for you like you want

Clothes on the counter for you, try ’em on

If I’m allowed, I’ll help you take ’em off

 

Так, відставити чай було мудрим рішенням.

Далі був приспів, який Лікс уже чув.

До виразів обличчя друзів не вистачало лише попкорну чи чипсів, як у Ханни.

 

She’s takin’ pictures in the mirror

Oh my God, her skin’s so clear

Tell her, “Bring that over here”

You need a seat? I’ll volunteer

Now she’s smilin’ ear to ear

She’s the headlights, I’m the deer

 

– Народ, може досить? – мало не простогнав хлопець.

– Зачекай, зараз буде найцікавіше, – запевнив його лідер.

 

I said it all before, but I’ll say it again

I’m interested in more than just being your friend

 

– Woah…

 

I don’t wanna break it, just wanna to bend

Do you know how to bend?

 

У Фелікса відвисла щелепа, а на кухні здійнявся хаос. Чанбін ввімкнув фінальну частину на повну потужність і тепер танцював із Ханом на стільчиках, що змусило Мінхо налякано скрутитися на своєму місці. Банчан заливався сміхом на пару із Ханною, підтанцьовуючи хлопцям. Синмін лежав грудьми на столі і трусився від беззвучного сміху, та все це лишалося для Фелікса фоном.

– Mic drop! Mic drop! – кричав йому майже на вухо Хьонжин.

– You stay still? – приєднався через спину Синміна до нього макне.

– You stay! You stay! – підхопив Хван.

Із останніми акордами Джісун ефектно змахнув ногами і, потягнувши за собою Чанбіна, все ж таки звалився на бідолашного Мінхо. Їм дивом вдалося не побити всі чашки.

Минуло хвилин п’ять, поки всі знову опинилися на своїх місцях. Семеро пар очей втупилилися в Фелікса. Той сидів, прикривши рота руками і тупо дивився у простір. Хьонжин ткнувся йому лобом в скроню:

– Ну що? – гигикнув він.

Австралієць кинув на нього косий погляд і жартома зітхнув:

– Особистий простір, як я бачу, ти поважати не навчився.

Друг показав йому язика і відвернувся.

– Як тобі пісня? – подала голос Ханна.

– Амм, – протягнув хлопець і відпив трохи чаю, – Пісня красива. Класний біт. Класна мелодія. Маю лише одне питання. Що у біса означає весь цей текст?!

Дівчина по той бік екрану прокашлялась, немов перед промовою, і мовила:

– Текст означає, що її приваблюють дівчата, але це не було прям big deal, тому що…

– У сенсі не було big deal?! – аж обурився Фелікс, та Ханна його перебила:

– Тому що! Вона деякий час перед цим зробила coming out…

– Не робила вона ніякий coming out, – перебив її обурено Мінхо, – Папарації помітили її на побаченні з дівчиною…

– А як же Джейк? Із The Neighbourhood?

– А, вони розійшлися, – пояснив Хьонжин.

– І, судячи із цього альбому, відносини в них не найсонячніші були, – додав Чан, – Яка ж це пісня була?…

– L’Amour de ma vie? – підказала сестра.

Чан на мить задумався:

– Maybe?…

– Це та, що “but after I left, it was obvious why, – процитувала дівчина, – because for you I was the love of your life, but you were not mine”

– Так, тоді вона, – погодився брат.

Мінхо тим часом чекав поки всі наговоряться із не дуже щасливим виразом обличчя і він зможе продовжити свою історію.

– Отже, – мовив із натиском він, коли всі врешті замовкли, – її помітили на побаченні і на наступній червоній доріжці (не пам’ятаю, правда, що за захід це був) вона сказала типу “Амм, скюзмі, але мене давно приваблювали дівчата, ви не знали?”

Фелікс нахмурився і відставив вже порожню чашку:

– Зачекай, щось не збігається. Її ж не раз питали про її орієнтацію і вона казала, що вона “straight as a ruler”.

Чан випустив смішок:

– Схоже, то був не ruler, а рулетка і ніфіга не straight.

– Але ж дивися, – Лікс схилив, запутавшись, голову, – Якщо її і приваблювали дівчата, вона ж наче була уже у свідомому віці, чому тоді?..

– Не “сказала правди”? Ну, слухай, – хмикнула Ханна, – орієнтацію не так легко усвідомити, а, тим більше, прийняти.

– Думаєш, я прокинувся в один день і такий “О так, я точно гей”? – хмикнув Джісун.

– Хтось перечитав Хардсопера, – підштрикнув його Чан. Молодший закотив очі.

– Це може зайняти не один день, Фелікс, – продовжила Ханна, – І не один тиждень чи місяць. Також може бути, що люди, які нас оточують, помітять це першими, як це було у випадку із Біллі, тому що, ну, блін, ну ми всі ж знали, so, I don’t think, we should judge her or something.

Люди навколо нас можуть помітити це раніше.

Тю, а ти хіба не гей?

– I’m not judging, – мовив упів голоса хлопець, дивуючись несподіваним думкам, – It’s just… weird? I guess… Anyway, що я ще пропустив? – він змінив тему і підвівся по нову нову порцію чаю. – Хтось ще хоче?

– Завари мені м’яти, – здався все ж таки Джісун.

– І мені, – приєднався Хьонжин, але за мить передумав, – або ні, краще той трав’яний, який в Єнні був.

– А мені повтори тоді, – подав голос макне.

Австралієць озирнувся кухнею:

– Більш ніхто? – уточнив він.

– Ну, кави ж ти мені не завариш, – хмикнув Чан.

Хьонжин перехилився через стіл і вліпив другові соковитого запотиличника. Тому аж дихання перехопило:

– Я взагалі то лідер!

– А я – твоя мама, – тітонька Джинні склала руки на грудях. – І тобі взагалі п’ять, в такому віці ніхто кави не п’є.

Чан був явно готовий сперечатися:

– П’ять мені було минулого року, мамо, зараз я вже старше!

Синмін пирхнув:

– Так – так, племінничку, ти вже старий дідо.

За це йому в плече прилетів такий же соковитий ляпас:

– Як ти говориш з моїм сином?! – обурилася жинка. Із протилежного боку почулося голосне кахикання:

– А як ти говориш із моїм чоловіком, любонько? – Ліна примружила котячі очі.

Чорні очі Джинні обурено розширилися:

– Ах так? Дозволь поцікавитися, дорогенька, які в тебе відносини із моїм чоловіком?

Хан миттєво заховався за Чановою спиною. Хьонжин тим часом ввійшов в роль:

– Ти ховатимешся за спиною свого п’ятирічного сина?!

– Шестирічного! – надув губи Чані.

– Тато, а чому ти ховаєшся? – до драми підключився Чанбін, – Ти ж мені вчора розповідав, яка чудова тітонька Ліна.

На кухні запала передгромова тиша. Розпечений до червоного погляд матері повільно підібрався до зрадника. Вона повільно вдихнула, аж затремтіли ніздрі. А за мить кухня розкололась від нової громової хвилі сварки.

Фелікс перехопив погляд Чоніна.

– Ох уж ця молодь, – зітхнув той.

– І не кажи, кохана, – зітхнув у відповідь хлопець. – Okay, guys, cut, чай готовий.

Запала тиша, у якій Хьонжин, що досі не вийшов з ролі, просканував Мінхо пальцями, мовляв, “Я за тобою слідкую” і в якій чувся дзвінкий сміх Ханни. Фелікс розставив чашки і сів на своє місце.

– Ухх, – видихнула, пересміявшись, дівчина. – Можна висловити свою думку?

Друзі перезирнулися:

– Про… цю нашу недодраму? – уточнив брат. – Ну, давай…

– Мені здається, – мовила дівчина голосом “Я тут професіонал”, – що найцікавіше було б, якби в кінці кінців дівчата ended up together.

– Які дівчата? – запитав із прищюром Мінхо, явно запідозривши якусь нечисть.

– Ліна і Джинні.

– Фуууу.

– Ні, бееее.

Ханна видала короткий смішок:

– Ну, але враховуючи той факт, що…

– Зачекай, – її перебив Джісун. – Фелікс щось питав, здається.

Це прозвучало якось дивно, але хлопець вже прийняв той факт, що якісь жарти йому, схоже, ніколи і не пояснять. Або й пояснять. Хлопець не знав, як трактувати вираз обличчя Біна, але він вирішив похвилюватися про це пізніше.

– А, окей, – Ханна, видно зрозуміла якийсь натяк. – Я вже тоді піду, гарного дня вам!

– І тобі! – відгукнулися хлопці.

– And ye, Chris, – схаменулася вона, – could you please explain it all to Stay? Cause I don’t really think they got it right.

– Yeah, no problem, I’m gonna deal with that, – пообіцяв брат.

– Great. Oh, and it was nice to see you again, Felix!

– Same here! – хлопець помахав у камеру і Чан поклав слухавку.

– Ну, – мовив він, спираючись ліктями на стіл, – нам явно треба все прояснити. Я думаю, я просто запишу сторіз…

– А потім в кінці вийде Фелікс, – перебив його макне, – із аркушем паперу, де буде написано “Вас фелікснули, надішліть це дасятьом друзям, щоб фелікснути їх також”.

Банчан повільно вигнув брови і покосився на друзів. Судячи із їхніх усмішок, ідея їм сподобалась. Лідер розчаровано похитав головою. І за що йому такі вреднючі діти?

– Як я підозрюю, вибору в мене немає, – пробурмотів він.

Папір і маркер швидко знайшлися. Тоді виявилося, що камера дзеркалить відображення. Джісун, як власник красивого почерку (спершу, звісно, побившись із Хьонжином за це звання) вже втретє попросив усіх постулятися, бо він не може сконцентруватися.

– Вибач, звісно, – втрутився Мінхо, – але що такого складного в тому щоб переписати “U GOT FELIXED” дзеркально?

– Не всі тут амбідекстри, любий, – мовив упів голоса хлопець, уважно виводячи літери на чистому аркуші. Ліно зітхнув:

– Дивися, сонечко, можна і так, – він взяв взяв зайвий маркер, за тим перевернув першу версію тексту і навів чорним літери, що перебивалися через папір. – Це було складно? – додав він із явним підйобом.

Хан виглядав зрадженим. Він відштовхнув недописаний текст, що, підлетівши, приземлився куточком на чашку Хьонжина, пожбурив маркер десь у сторону раковини.

– Ідіть. Усі. Нафіг, – випалив він, підкреслюючи це так по-італійськи складеними пучками і відвернувся до стіни.

Фелікс розсміявся:

– Ma perchè? – передражнив він жест друга. Той жарт не оцінив:

– Знайшовся італієць тут, – буркнув він, складаючи руки на грудях. Лікса ж це відверто розвеселило:

– Ну, і що ти мені зробиш? Womp-womp, now cry about it.

Джісуну перехопило дихання.

– Та ти з мене знущаєшся! Навіть від кращого друга!.. – почав був він, але затнувся. Його погляд перехопив уважний Хьонжин і відразу відвернувся.

Точно.

Хан, перетнувши кухню, пригорнув друга до грудей.

– Вибач, будь ласка, – мовив стиха він.

Фелікс дещо здивовано усміхнувся у його широке плече:

– Все добре, – запевнив, – Якщо ти сам не ображаєшся.

Він підвів очі і на долю секунди перетнувся із поглядом Мінхо. Той був колючим. Ні. Той був… злим.

– Confess to him finally, – прошепотів він на вухо Джісунові, – otherwise he’s gonna eat me alive.

– Who? – здивувався друг. Фелікс промовисто закотив очі. Їх увагу привернуло тихе кахикання Синміна:

– “Who” is the brand new single of one and only Park Jimin, – повідомив він.

Фелікс відразу забув про друга:

– He has a new single?!

– He has a whole new album, – повідомив хитро Хван, виграючи бровами.

– Who is my heart waiting foooooooooor! – затягли, як по команді, молодші.

– Що я ще тут пропустив?!

– Амм, – задумався на мить Хан, – Ну, у Чані-хьона був роман із Джином… Закрий рота, муха залетить.

Банчан закрив долонями очі:

– Я тебе, Суні, ненавиджу до сьомого, ні, десятого покоління.

– Із Джином?! – вигукнув Лікс. – Із Кімом Сокджіном, із Бантанів?! The Worldwide Handsome?!

– Imagine that, – хмикнув Джісун.

Чанбін закотив очі:

– Та ні, із нашим.

Лікс розгублено нахмурився.

– Із менеджером, – пояснив Хьонжин.

– Із Каном?!

Друг зі сміхом вдарив долонею по столу, але відразу вхопився за кість від болю.

Типово.

Мінхо ж увірвався терпець:

– Та позатикайтеся ви нарешті! – гаркнув він, змушуючи Джісуна із Хьонжином здригнутися. Ох, цих лякливих оленят ніщо не виправить, подумав Фелікс.

– Дякую, – мовив спокійно лідер, знову прилаштовуючи телефон біля цукорниці.

– У тебе реально щоб було із Джином? – мало не прошепотів розгублено Лі молодший. Чан закотив очі:

– Ох, я вас, придурків, колись повбиваю, – буркнув під носа він. Чомусь Феліксові цей коментар не сподобався. Через те, що пройшов він, зараз згадки смертей, а тим більше у такій не серйозній обстановці, а тим більше від одного із найближчих друзів були такими… принизливими. Не відносно нього, Фелікса, ні, відносно самої смерті.

Та вони не знали.

Тому це була думка на інший день.

– So, what happened? – вернувся він до реальності, хитро вигинаючи брови, – Did you guys… well, y’know?…

– Oh yes, they did, – розплився в усмішці Чанбін, за що отримав по лобі від лідера. – Ауч, боляче ж…

Чан його проігнорував.

– Джин нам допомагав у пошуках тебе і так ми зблизилися… Як друзі, я маю на увазі, бо він ейс! – перебив він сам себе, помітивши усмішки мемберів, – Ось. А тоді, в якийсь день я перечепився через шнурки на вході, – вирішив збрехати він, – а Джин ішов позаду і мене…

Він на мить затнувся, підбираючи найменш крінжовіший опис тому що сталося. Хлопці ж нагло скористалися паузою:

– І він зловив його, як у всіх канонах дорами, – драматично скинув до неба руки Хьонжин.

– Важлива поправка, – підняв руку Синмо, – Чані-хьон падав у слоумо.

– You were my everything, – затягнув своєї Джісун.

– І кадр був із ста різних ракурсів, – додав явно пожвавілий Мінхо.

Він був наче радий, що змінилася тема.

Тільки чому?

– Ага, – підхопив макне, – А потім, теж згідно усіх канонів, у вхід вламується білий бусик…

-…І розносить це все під три чорти, – мовив замріяно Чанбін, – Ох, такого і уві сні не насниться…

– Красиво, – прошепотів захоплено Фелікс. Але з пійобом. – Зачекай, – схаменувся раптом він, – а коли це сталося?

Чан здивовано вигнув брови:

– У лютому, why?

Фелікс по совиному схилив голову:

– А що то сьогодні було?

Старший якусь секунду дивився на друга, а за тим вдавано безтурботно звернувся до Мінхо:

– Ти дописав?

Той відразу відвів руку з аркушем за спину:

– Що сталося сьогодні? – поцікавився він вимогливо. Лідер закотив очі.

– Oh god, чого ж ви такі бісячі? Нічого не сталося, я знову перечепився через шнурки, Джин знову мене підхопив, а Фелікс це все бачив, задоволені?

– Як Фелікс тебе бачив? – обурився Чонін, – Чому ти тоді нам не сказав?

– Бо я не знав, що то він, – закотив очі старший, мовляв, що не ясно?

– А як же?… – почав був Чанбін, та раптом замовк. Його очі розширилися, а губи склалися у букву о, – Ти той чел! В синій курточці!

Друг розсміявся:

– Та ти що, дакую, що сказав, я ж себе в дзеркало не бачив! Ти тільки зараз помітив?

– Трясця, я мав здогадатися, – прошепотів Хьонжин.

Фелікс вигнув брови.

– Як би ти міг здогадатися? – здивувався і собі Мінхо, – Ми ж думали, що він мертвий.

– Твоя правда, – погодився друг.

– Guys, – подав голос лідер, – давайте запишемо відео, а тоді поговоримо про це все, окей?

– Ти сам будеш в кадрі? – поцікавилися друзі, – Чи нам теж можна?

Лідер на мить задумався.

– А чом би й ні, – пересмикнув він плечима, – Тільки без Фелікса!

Той закотив очі:

– Та Господи, звісно, я ж не тупий.

Чан почекав, поки всі розмістяться позаду його стільця і почав запис.

– Step out, we are Stray Kids, and this is Bangchan…

– …And this is Felix, – перебив його друг за кадром, – and we are from Australia!

Лідер зміряв його вбивчим поглядом:

– You kidding? – зітхнув він.

Молодший пересмикнув плечима.

– Тільки не видаляй цей дубль, – попросив раптом Хан, – Збережи для бекстейджу.

– У нас буде бекстейдж?

Зберігши невдалу першу спробу, Чан почав знову.

– Тільки якщо ти зараз ще щось скажеш, – пригрозив він другові, але його перебив Мінхо:

– Запис вже іде.

– Fuck.

Другу спробу Чан теж зберіг.

За третім разом він вже був уважніше. Його палець на мить завис над кнопкою:

– Зробіть обличчя по сумніше, – попросив він.

– Але ж це все жарт, – нагадав Чанбін.

– Так в цьому і прикол, – нагадав йому у свою чергу макне.

– Step out, we are Stray Kids, and this is Bangchan. We all wanted to say sorry. We have noticed, that we post way to many photos of our friend, who left us way too early, – Хьонжин драматично шморгнув носом. Хан увіткнувся йому в плече, щоб не розсміятися. Фелікс закусив губу і глянув на стелю. Стеля була красива, – We have this feeling like…

– …Somebody’s watching me, – промугикав Джісун. Чан глибоко вдихнув і продовжив далі:

– Like we’re not letting you move on, live your life by reminding you about him and now… Now we wanted to say, that…

– You… Got felixed, – мовив поволі друг, який “залишив нас надто рано” і поволі зайшов у кадр. Він прокашлявся і продовжив, – Send it to your Stay bestie to felix them, too.

Джісун пирхнув одночасно із Хьонжином і Чан закінчив запис.

– Суні?

– Я? – мовив безтурботно молодший.

– Я тебе…

– Дуже мене любиш, – закінчив він за лідера, – Та хто мене не любить, я вибачаюся?

Мінхо пирхнув:

– Ти говорив із Джіном сендонімом рівно один раз, невже він тебе аж настільки зіпсував?

– Нєа, – мовив абсолютно серйозно молодший. Ліно вигнув брови. Той ще серйозніше продовжив, – Я таким народився.

Мінхо закотив очі і похитав головою.

Фелікс тим часом звернувся до Чана:

– Може, мені дозаписати пояснення? Бо зараз це виглядає реально як знущання…

– Твоя правда, – погодився лідер і простягнув свій телефон.

– Hey guys, it’s me, Lee Felix, and I just wanted to make a few things clear…

– He is alive!! – залетів у кард Хан. Лікс закотив очі:

– I was talking. Okay? Lemme finish, darling.

Хан вишкірився в камеру і зник.

– Thanks. So. The boys didn’t know where I was, so do not blame them. The company didn’t know either, so, the same situation here, – він задумано схрестив руки на грудях, – No one knew that, actually… So! Nothing of it was planned and it was not a “move to make us even more famous”, no. A few things happened, and I needed, well, I would say, some air. I am officially coming back and that album, that was meant to be the last one… – він глянув на Чана і передумав, – okay, wait, I think Bangchan can say it better.

Він запостив першу сторіз і передав телефон його власнику.

– So…

– Sour, – перекривив його Хьонжин.

– А, тобто про Феліксовий акцент ти нічого не сказав, так?

Танцюрист показав йому язика і відвернувся. Чан почав запис знову.

– So, – косий погляд в бік Хвана, – we already announced our last album, but Felix turned out to be alive, so… we’re not dropping it and we’re staying as a group, – він замовк, дещо усвідомлюючи, – And… I’m not sure, if Park Jinyoung knows about the, y’know, album part…

Його перебив сміх Синміна із Чанбіном.

– Hey, boss! Now you know it! – вигукнув вокаліст.

– Surprise, moth… – почав був Бін, та Мінхо вчасно закрив йому рота.

Чан подавився повітрям:

– You, guys, didn’t hear that, okay? Anyway, – зітхнув, – Anything else important?

Фелікс з’явився в кадрі:

– I’m gonna explain the whole thing later, maybe like in month or something, deal? – він помахав рукою, – Stay tuned. Also, – схаменувся раптом він, – I forgot the pass to my account and my old number was blocked, cause, well, yeah, I was dead, so for now we’re gonna leave everything on Chanie-hyungs page. Bye!

Чан у свою чергу підморгнув у камеру, як завжди і завершив запис.

Перед тим тим як запостити, дописав:

“Я зроблю переклад корейською, коли буду вдома♡

XO Чан”

Лікс обвів поглядом усю компанію. На душі було тепло.

Лише коли ми щось втрачаємо, ми починаємо це цінувати. Так само було із цими хлопцями.

Правда, все це він усвідомив лише сьогодні, відкривши двері до тренувальної зали. Його друзі сиділи у колі на підлозі, записуючи щось в блокнот. Джісун сидів спиною до дверей між Міном і Єнні. Останній тримав між зубів олівець і час від часу хмурив брови. Фелікс зачепився поглядом за його м’який профіль і темні очі, що були прикриті русявим неохайно скуйовдженим волоссям. Мінні, навпаки, підстригся, відкриваючи свої брови. Трясця, більше ніж у ці брови Фелікс був закоханим хіба що в його усмішку і голос. Та молодший рідко помічав свою чарівність.

Хлопець, як у трансі, перевів погляд на лідера, що сидів четвертим у колі і мимоволі здригнувся. Той уже дивився на нього.

Уже було пізно. Тікати було нікуди.

Сумні Крісові очі повільно звузились і він схилив на бік голову, ніби стараючись пригадати, звідки йому знайоме це обличчя.

Ось тоді він повністю все усвідомив. Що він міг це все втратити. Що він міг більше не побачити жодного із них. І що він пропустив багато. Забагато, щоб тікати ще далі.

Треба було повертатися.

Він струснув головою, виринаючи в реальність.

Друзі, що відволіклись на свої розмови, навіть не помітили, як Фелікс випав десь у свої думки.

– Народ, – вони відразу обернулись на нього, – Я якось не до кінця зрозумів цю ситуацію із Джином.

Чан закотив очі.

– Ні-ні-ні, – виправився миттєво хлопець, – Я маю на увазі в цілому. Типу, до цього ми всі його уникали, а тепер ви йому на нашого боса жалієтесь.

– А, це, – видихнув якось полегшено лідер, – ми просто…

– Ні, стій, зачекай, – перебив його Чанбін, – стоп. Звідки ти знаєш, що ми йому жалілися?

– Оу, я в нього був в той момент.

Друзі швидко перезирнулися.

– Тобто “Чел в синій курточці” до нього мало того що приходив, а і сидів поряд і чув всю розмову?

Лікс пересмикнув плечима:

– Ну, типу… Зачекайте, я дещо згадав! – схаменувся він, – У мене було ще одне питання. Що таке в біса “Гарем Чанбіна”?

Хлопці вибухнули реготом.

Трясця, що він знову не так сказав?

– А я тобі казав, що це геніальна назва, – мовив Хан до Чана, дістаючи телефон. За секунду він простягнув його Феліксові.

На екрані був відкритий опис групи в вотсапі. Група називалася “Гарем Чанбіна”. За аватарку була фотографія Чанбіна, Чана, Джісуна і, на диво, Джина у спортзалі.

– Hey, he’s impressively buff, чого я цього раніше не помічав? – мовив у пів голоса хлопець.

– Цього ніхто не помічав, – признався Чанбін, – Навіть я був здивований.

– Так у нас і з’явився “Екзамен Мінхо”, – пояснив у свою чергу Чан.

– Так, – подав гордо голос екзаменатор, – Я маю затвердити, чи мають претенденти відповідну базу, щоб мати честь тренуватися разом із нами.

Фелікс пирхнув.

– Хтось вже провалив іспит?

– Угу, – відповів дещо байдуже хлопець, – Джей Вай Пі.

Фелікс пирхнув знову.

– Що ж, це підпадає під ваш опис, – хмикнув він, – “Losers r’n welcome”.

– Саме тому ми не хотіли добавляти туди Чані-хьона, – мовив Синмо.

Той зітхнув.

– Як мінімум, ти ще достатньо мене поважаєш, щоб кликати хьоном.

– Ну, ось цього старого придурка, – пояснив Мін Феліксу.

– Ненавиджу тебе, – буркнув лідер і продовжив, – Власне, ця група почалася саме із Джина. Він якось прийшов і сказав, що він хотів би з ними бути друзями, і…

– Не так, – перебив його Синмо, – спершу він дні три приходив типу “У вас лампочка перегоріла, у вас двері скриплять, вам допомогти?” А потім…

– Трясця, точно! – схаменувся Фелікс, – Двері ж більше не співають оперу!

– Дай я закінчу! – аж обурився вокаліст, – Я ж кажу, а потім він прийшов раз, але лише тоді усвідомив, що на цей раз у нього відмазки немає, тож він сказав правду.

– А правда була, що він давно хотів із нами товаришувати, але не наважувався запитати, – Чан знову перехопив ініціативу. – Ну і ми подумали типу “why not”. Але в нас не було багато спільних інтересів, тож ми вирішили стартувати зі спортзалу. А потім поступово почали додавати туди інших.

Фелікс прогорнув нижче. У групі було близько сорока людей.

– Ніфіга собі, – буркнув хлопець, – де ви їх всіх назбирали?

Чанбін пересмикнув широкими плечима:

– Ateez, TXT, Itzy, Heroes, декілька із Seventeen, декілька з інших груп, наші менеджери, їхні менеджери. І, до того ж, ми не добавляли всіх. Просто іноді хтось пише типу “Я сьогодні тренуюсь”, а друзі передасть друзям. Я думаю, – хмикнув він, – якби ми додавали всіх, там було б вже більше сотні.

– Сильно, – пробурмотів Лікс, повертаючи другові телефон, – Мене туди додасте?

Ліно нагло вишкірився:

– Якщо складеш екзамен.

– I’m out, – заявив Хьонжин і рушив до дверей. Компанія вибухнула реготом.

– Що сталося?

– У нього попередній раз жоский гей панік був, – пояснив Хан і кинув навздогін другові, – Та це ж не сьогодні буде! Феліксу зараз, мабуть, трохи не до того.

Хьонжин вернувся, сяючи усмішкою і явно вдоволений своєю витівкою.

– Можна було б ще запросити Бантан сендонімів, – мовив він, – але Чан сцить написати їм.

Лідер закотив очі:

– Та ми ж не настільки близькі друзі.

– Відмазки! – запевнив друг, заткнувши вуха.

– А ще мені страшно, – визнав Чан, – Типу, хто буде писати легендам кейпопу типу “Йо. Я знаю, що у вас мій номер, лише через те, що я лідер однієї із груп і я здогадуюсь, що у вас настільки забитий графік, що у вас прописані вдихи і видихи, але… хочете із нами тренуватися?”

– А міг би взяти приклад із Джина!

Хьон кинув на нього у якому аспекті життяу погляд, а тоді схаменувся:

– Трясця, ти ж не знаєш! – розвернувся він до Фелікса. – Як виявилось, Джин і справді хакер.

Фелікс, на диво, здивованим не був.

– А, так, я чув.

– Точно, – вдарив себе по чолу Чан, – Ти ж у нього сьогодні був.

– Ні, – заперечив спокійно друг, солодко потягуючись, – по перше, я вашу документалку в літаку подивився (плакав всю дорогу, я вам клянуся) а по друге, мені його кузен розповів.

Усі розмови миттєво затихли.

– Який кузен? – здивувався Хан.

– У нього є кузен? – підхопив Чонін.

– У нього є родичі?!

– Бінні, це образливо!

– Ой, ма, відстань…

– Фелікс, ти щось приховуєш… – припустив Джісун. Той у відповідь закотив очі:

– Ми всі щось приховуємо, – запевнив він.

– “Ми ж всі спали зі своєю мамою” сказав Зігмунд Фройд, – Хьонжин промовисто відпив уже не існуючого чаю. Компанія подавилася повітрям.

– Damn, that was a good one, – мовив Лікс, – Але насправді це не таємниця, якщо чесно. Storyline, значить, така. Вчора через ту грозу мій літак запізнився на God knows скільки годин, пасажири виходять на злітну смугу, на вулиці темно, мокро…

– О, клас, подкаст, – зітхнув радісно Чанбін, закидаючи ноги на стіл. – Я таке люблю.

– Це мій подкаст, – обурився Фелікс, поки Чан скидав ноги друга назад на підлогу, – Я говорю – ви слухаєте. Back to the story. Отже, на вулиці апокаліпсис, ми заходимо в приміщення аеропорту, по переду мене пункт перевірки документів. Мені довелося почекати, поки цей… прикордонник це ж називається, так? – коли друзі кивнули, він продовжив, – Тож, мені довелося почекати поки цей чоловік вислухає все, що думає прибиральниця, бо переді мною ішла сім’я із великим псом, який намочив на вулиці лапи, – компанія болісно скривилася. Вечір, негода, гігантський брудний пес і невдоволена прибиральниця. У того прикордонника, мабуть, був, найгірший день його життя.

– Це виглядає, як картина Ван Гога, – признався Хьонжин.

– При чому тут Ван Гог? – здивувався Мінхо.

– У нього всі картини депресивні, я тобі потім фото кину.

– Але ж Зоряна Ніч доволі спокійна, – заперечив у свою чергу Чонін.

– Ну, вона більше як виключення, – здався художник.

– До речі, – подав голос Банчан, – fun fact, ви знали що це, тобто Starry Night, краєвид із вікна псих лікарні, де він перебував?

– Реально? – Чанбін від несподіванки аж ноги зі столу прибрав.

– Так, я теж таке чув, – мовив Синмін і обернувся до Фелікса, – але щось ми втекли від теми.

Друг на мить розгубився:

– На чому я зупинився? А, прибиральниця. Тож, вона пішла, цей зітхає так втомлено… Well I mean, це вже було близько дев’ятої, звісно він був втомлений, duh… Ну, він зітхає і такий каже…

– “Вітаю, Фелікс”? – підказав Хан.

Друг пирхнув:

– А, стоп, ви ж не знаєте як я виглядав!

За мить він розвернув до друзів екран телефону, що спричинило хвилю реготу.

На фото у Фелікса було довге, нижче плечей волосся, круглі окуляри із сірими лінзами під ними і, трясця, шикарна чорна борода.

– A fucking beard, – мало не простогнав від сміху Синмо.

– Де ти її дів? – аж засмутився Чанбін.

– Дівчата мені її любо (жорстоко, насправді) відстригли.

– Які дівчата? – заграв бровами Мінхо.

Хлопець закотив очі:

– Рейчел із Олівією. У мене є сестри, якщо ви раптом забули.

– О, то ти ще заїхав у Сідней? – не скільки запитав, скільки вголос подумав Чан, – І як вони відреагували?

– Та прибити хотіли, так само, як і ви, – зітхнув він, – І ні, я не заїжав до Австралії, вони тут зараз.

– У сенсі? – розгубився по поясненнях Джісун, – А навчання? Робота?

– А, моя мама знала, я її попередив.

У стіну полетів стілець.

– She knew?! She fucking knew about all this shit and was dead serious lying to me?!

У Чана, здавалося, зараз із вух пара піде.

– No, she didn’t!

– But you just said!…

– Ugh, mate, calm down, please, – попросив вже спокійніше Фелікс. – Я зараз поясню. Так, вона знала, але не від самого початку. Я, як тільки прилетів до Венеції, вимкнув телефон і ним не користувався.

– А де ж ти тоді був?

– В Альпах.

– Ти був dead ass в Альпах? – вигнув брови Хьонжин.

– Чане-хьон, це ти його такому навчив? – поцікавився розчаровано Фелікс, – ye, I was dead ass в Альпах. Альпи, до речі, чарівні, – додав він трохи замріяно. – Так от, я нагулявся по тих горах, вертаюся, так сказати, до цивілізації, заряжаю телефон, пробую подзвонити мамі – “ваш номер було заблоковано”… – хлопець зродратовоно смикнув головою, – Da fuck? Я знаходжу якийсь call center, набираю її номер (ну, бо всі контакти у мене залишилися ж) такий “хей, ма, це я, ти часом не знаєш, чому мій номер заблоковано?”… Така, п’ятисекундна тиша, тоді “Ти зараз знущаєшся чи ти серйозно не знаєш?” – він перекривив голос своєї мами, – я такий “No, I have no idea, really, what’s going on?”. Вона зітхає, цитую “Тобі пощастило, синочку, що я одна вдома і ніхто зараз не бачить мого виразу обличчя. Ти мертвий“. Я такий “У… сенсі мертвий?”, вона така “У сенсі, тебе поховали, відспівали і пом’янули три дні тому, бо ти вже місяцями не виходиш на зв’язок”. Я такий, – Фелікс промовисто замовк, даючи зрозуміти все по субтитрах його обличчя, – Я питаю “А… яке сьогодні число?” Вона така “…Дев’яте березня…” – “Дев’яте березня?!”

– Березень?! – вигукнув Чан, – Ти до березня не мав жодного уявлення, що відбувалося тут?!

– Жодного, я клянутя життям! – випалив хлопець, ловлячи на собі короткий погляд. – У мене в той момент в голові просто білий екран, на білому екрані “error” і цвіркуни. А тоді з’являється думка, я питаю “Зачекай, тобто мене у світі вважають мертвим?” – “Так” – “І всім на мене, виходить, пофіг?”. Вона така “Ні, в сенсі? Всі за тобою так сумують, ти навіть уявити собі не можеш!”. Я кажу “Ні, я маю на увазі, мене вважають мертвим і мене вже більше ніхто не шукатиме?”. Знову тиша, тоді “Ну, окрім мене, бо я тепер знаю, що ти живий і здоровий, але так”. І я такий “Ну, тоді чао, я в Грецію”.

– У сенсі? – розгубився Джісун, – Що це за кінцівка?

Фелікс пересмикнув плечима:

– Я завжди хотів туди з’їздити, але із нашим ритмом у мене не було на то часу. А тут така можливість!

– То ти більше не планував повертатися? – уточнив обережно Хьонжин.

– Планував, – заперечив друг, – але ж не через три дні після власних похоронів. Це було б не так цікаво, – він на мить задумався, а тоді усміхнувся власним думкам, – Можна було б зробити як Том Сойєр, але для цього треба було дзвонити мамі раніше.

– А як зробив Том Сойєр? – поцікавився макне.

– Він з’явився на власних похоронах, прямо в церкві, – пояснив Кріс.

-А, оу… То що там далі із тим прикордонником? – нагадав хлопець, – Останнє, що ти сказав, було що він був втомленим.

– А, так. Отже, він зітхає, каже “Вибачайте за це, сьогодні був довгий день, можна ваш паспорт?”. Я даю йому свій паспорт, the fake one…

– У тебе був фейковий паспорт?!

– Звісно, в мене був фейковий паспорт, Бін, я ж мертвий. Але він був дуже вправно зроблений, тож, як мінімум на кордоні Греції ніхто нічого не запідозрив.

– А тут запідозрив? – припустив Джісун.

– Жди, я говорю. Отже, я простягаю йому той паспорт, він дивиться його, киває, збирається повертати, тоді такий, – Фелікс нахмурив брови, повторюючи за прикордонником і зацікавлено схилив голову, – Я питаю “Сер, щось не так?” Він такий “Ам, ваш паспорт виглядає трохи… інакше” Я такий “…Я знаю”. Він дивиться на мене як на ідіота, я кажу “Ви хочете бачити мій справжній паспорт?”. Я даю йому свій справжній паспорт, він на нього… тоді на мене… тоді знову на нього… тоді знову на мене, тоді каже “Пройдіть за мною, будь ласка”. Ми заходимо у якусь кімнату, він схрещує руки, така пауза… Каже “Ти ж мертвий”. Я такий “Я знаю, тому у мене фальшивий паспорт”. Він такий каже “Але ж ти розумієш, що за цим іменем тебе можуть розкусити на раз-два?” Я кажу “Якщо ви шарите за це ім’я, ви шарите за kpop і ви мене зрозумієте”.

– А що там було за ім’я? – поцікавився Чан.

Фелікс покопався у себе у портфелі і простягнув другові, здавалось би справжній, паспорт. Той розгорнув його, але відразу закрив і відсунув від себе, закриваючи долонями очі.

– Tell me you’re joking, – пробурмотів він. Фелікс заперечливо похитав головою:

– I am dead serious.

Мінхо першим заінтриговано потягся до книжечки і за мить вибухнув сміхом.

– Порррнесіан Парррапіо?! – видав він крізь сльози.

Паспорт мандрував далі, здіймаючи все більше вкселощів.

– Через три р! – простогнав Хан, лягаючи грудьми на стіл.

– Геній, Фелікс, – додав Хьонжин, – Ти геній.

– Намджун має це оциінити, – пробурмотів Чан, фотографуючи сторінку із іменем. – І, господи, це фото із бородою!..

– Ось це я мав на увазі, – пояснив, також сміючись Фелікс, – Ти зрозумієш, лише якщо ти шариш за kpop. А він шарив. Я вам скажу більше, він Стей і я його баяс, – закінчив самовдоволено хлопець.

– Жди, – схаменувся Чанбін, – так а при чому тут Джин?

– А, точно, – згадав друг, – Я вже і забув, що саме я хотів розповісти. Тож, слово за слово, він попросив зробити фото на пам’ять, але його телефону поряд не було, тож я зробив на свій, записав його номер…

– То в нього тепер є твій номер? – стривожився Чан, – Ти розумієш, що це, як не як небезпечно?

– Та ні, – відмахнувся друг, – У мене зараз грецький, я і так його міняти буду.

Старший видихнув із полегшенням:

– А, окей.

– Тож, записав я його номер, зберігаю, питаю, мовляв, як вас звати, він каже “Кан Соджун”. Я так, знаєте, напів іронічно, кажу “А Кана Суджина часом не знаєте?” Він такий, впів голоса “О, сто років не чув цього імені… Жди а ти його звідки знаєш?” Я дивлюсь на нього типу wtf, кажу “Це наш менеджер…”. У нього очі як блюдця “Це ваш менеджер?! Ваш в сенсі ваш?! Стрей Кідз?! Це мій двоюрідний брат!”

– Зачекай, – розсміявся Джісун, – Ти хочеш сказати, що тебе через кордон пропустив двоюрідний брат нашого менеджера, якого ми тут пів року уникали, який нам допомагав із пошуками і до якого ми тепер ходимо нити про життя?

– Ага, – підтвердив хлопець, – тоді ж він мені і сказав, що Джин, типу, зв’язався із криміналом і вони більше п’ятнадцяти років не спілкуються, але він за ним дуже сумує, бо вони були типу ті двоє кузенів, які завжди знаходили проблем на свою дупу. І я такий “Хм, цікаво – цікаво”. А сьогодні, перед тим, як до вас піти, я залишив Джину його номер, типу, позвони сюди, як матимеш час, тобі тут будуть раді.

– Ти не сказав, що це Джун, чи як його там звати? – уточнив Чонін.

Фелікс похитав головою.

– Спорим, він до всрачки перелякався? – хихикнув Чан.

– Але все-одно подзвонив, – усміхнувся Чанбін. – Бо це Джин і він живе за правилом “No risk no fun”

– No risk no story, – виправив Хан, – Стій, Фелікс, а коли ти приземлився?

– Вчора, – відповів друг, підпираючи щоки руками.

– І вже сьогодні був тут?

– Ну, як бачиш, – розміявся втомлено друг, – Я пообіцяв заїхати до сім’ї, тож ми посиділи із ними десь до першої. Тоді я поїхав до себе, але в мене вдома все припало пилом за цей час, навіть враховуючи той факт, що я все прибрав перед від’їздом. Тож у мене ще годину зайняло прибирання, я, правда, прибрав лише у спальні. І в цілому я поспав десь годин п’ять, бо у мене була запланована зустріч із Парк Джінйон сендонімом на десяту…

– Під яким же приводом він тебе прийняв? – хмикнув Синмо.

– Я сказав, що знаю деталі зникнення такого собі Фелікса. І він такий “Добре, приходьте о десятій”. Як же я перелякався, коли побачив Чані-хьона на вході… – протягнув хлопець, закриваючи долонями очі, – просто серце в п’яти.

– Я можу собі уявити, – розсміявся лідер.

Хьонжин раптом кахикнув, привертаючи до себе увагу:

– Так а хто був той блондин? – нагадав він.

Фелікс засміявся:

– Ти маєш на увазі того хлопця, із свіжо підстриженим і пофарбованим волоссям, накладною бородою, сірими лінзами, фальшивим носом і який спеціально накульгував на ліву ногу, хоч вона була цілком здоровою?

Друзі витріщілись на нього.

– Ні-ні-ні, друже, – замахав руками Чан, – ні.

– Це був ти?! – вигукнув Хан, заглядаючи другові в очі. Той поволі пересмикнув плечима.

– Нащо? – запитав вимогливо Хьонжин.

Фелікс не встиг відповісти, бо задзвонив його телефон. На екрані висвітилося ім’я “Джин (менеджер)”.

– Алло?

– Хей, я закінчив із попередніми завданнями, можемо спробувати знову, – почувся у слухавці його спокійний голос.

– Добре, я буду в тебе через хвилину, – Фелікс поклав слухавку і кинув хлопцям, підводячись, – Я до Джина, там ще декілька питань лишалося.

Уже на виході він схаменувся.

– Shit, я весь день щось забуваю.

Із портфеля він дістав акуратний подарунковий набір доглядової косметики бренду The Outset і поставив перед макне. Той здивовано вигнув брови:

– Мені? Нащо?

– Я пропустив твій день народження. І я знаю, що тобі таке сподобалося б, – пояснив він, – Це для morning routine.

Чонін щасливо усміхнувся і міцно обійняв друга.

– Дякую, – мовив він стиха, – і вибач за ляпас.

– О Господи, – закотив очі старший, – забули, проїхали.

– А це часом не бренд цієї, – запитав Чан, розглядаючи упаковку, – Як її? Із Марвел.

– Скарлет Йохансон, – підтвердив Фелікс, – Та, що Чорна Вдова.

Він перевів погляд на Хьонжина і розсміявся. Той сидів ображено склавши руки на грудях. Лікс поліз у портфель за його подарунком, але на мить завмер.

– Твій не настільки дорогий, – мовив він вибачливо, – Не ображайся, будь ласка.

– Показуй, – відмахнувся нетерпляче друг.

Австралієць дістав стару потерту камеру і набір плівки. Це змусило Хьонжинові брови миттєво вискочити на середину чола.

– Мені здалося, що фотографувати Грецію на телефон не прикольно, – взявся пояснювати молодший, – тому я купив на барахолці цю камеру. Тому там зараз відклацана плівка таких, знаєш, міфічних краєвидів.

Губи старшого перетворилися на букву о.

– І це мені? – не повірив він.

Хлопець розвів руками:

– Я не вмію їх проявляти, і, до того ж, я маю спогади. А тобі, я думаю, таке сподобається…

Друг підвівся із-за столу і, як і Чонін, міцно обійняв Фелікса.

– Це неймовірний подарунок, – мовив вдячно він.

Фелікс усміхнувся друзям і, помахавши рукою, побіг вниз сходами на восьмий поверх.

Банчан поволі видихнув і обвів поглядом решту хлопців. Ті також поволі перезирнулися.

– Я досі не вірю, – пробурмотів щасливо Джісун.

– Скажи? – відповів йому таким же напів шепотом Чанбін.

Синмо тихо розсміявся:

– Тепер мене не нудитиме від одного вигляду брауні.

– Але трясця, – вилаявся крізь сміх Мінхо, – як же він нас обкрутив із тим блондином!…

– І Джоан! – додав Чонін, – Я це геть не співставив…

– Скажи? – вигукнув Чан. – Ладно, проїхати, який план на зараз?

Чанбін вдарив себе по колінах і підвівся:

– Ну що, в спортзал?

У понеділок Чан підійде із Джином до головних дверей і друг, вже за звичкою, простягне руку, щоб його підтримати. Але Чан щасливо усміхнеться і показово піднімаючи ноги, зайде всередину. Він не перечепиться. Він спокійно зайде, залишаючи травневий ранок і темні думки за спиною.

Джин закотить очі.

І усміхнеться.

Відсьогодні усі дні будуть стеоретипно чудовими.

Відсьогодні все буде добре.