цілуй, цілуй, цілуй мене!

Втомлені будні що охопили рутиною кожен з днів змушували час тягнутися непосильно довго. Стас вже звично дрімав на ботаніці якби не сповіщення що задзилинчало у навушниках ледь не на максимальній гучності. Він ледь помітно здригнувся, намагаючись непомітно розблокувати телефон під партою. Повідомлення Андрія було неможливо ігнорувати довше пари секунд, це було його особистим восьмим смертним гріхом.

На екрані висвітилось: «Ботаніка занадто нудна щоб ти просиджував на ній свої штани, тому волочи свою дупу в туалет. Розважу тебе трошки.»

Шугаєв всміхнувся телефону, його завжди забавляло знання Бромом його розкладу ліпше нього самого. Хлопець вскакує з-за парти і вилітає з аудиторії, вештаючись коридорами, пробігаючи сходи аби швидше дістатися місця призначення. Його зустрічає всміхнена мармиза Андрія, що вмостився на підвіконні і явно вже його зачекався. Схоже він на свою пару взагалі не потрапив, бо портфель самотньо валявся на підлозі.

– Зачекався, бейбі? – Мовля Стас і підходить до нього впритул, кладучи руку йому на стегно, трохи його стискаючи. Тепла усмішка шириться обличчям і він відчуває як дихання Броменка обпалює шкіру.

– Аж занадто. – Він поправляє Шугаєву комірець клітчастої сорочки і запускає руку у волосся, трохи з ним бавлючись. Бром довго дивиться йому у вічі, паралельно заглядаючи Стасу за спину, перевіряючи чи немає тут непроханих глядачів. Хлопець лишає легенький поцілунок на його вустах, насилу чутно шепочучи: – Як ти?

– Тепер добре. – Каже Стас і зариваєтся обличчям Андрію у шию, ледь відчутно цілуючи і сильніше стискаючи ногу хлопця. Відчуває як Бром закидає голову назад, гучно видихаючи від задоволення.

– Що ж ти зі мною робиш, га, Стасік? – Андрій важко дихає і червоніє, важко цього не робити коли вони настільки непристойно близько. Йому просто голову зносить коли він так його торкається. Відчуває спеку і як у джинсах стає трохи затісно коли той не спиняється, навпаки, продовжує лишати цілунки на чутливій шкірі, трохи її покусуючи раз за разом.

– Вочевидь ти не дуже й то проти. – Каже він відсторонюючись від шиї і підмічаючи румʼянець на щоках юнака, торкаючись ланіт холодоими пальцями. Стас робить крок назад, підходить до кабінки і відчиняє дверцята, запрошуючи поглядом свого хлопця пройти разом з ним. Андрій усе розуміє і без зайвих слів прямує за ним.

І як тільки звук замка сповіщає що двері зачинились, а у них зʼявилось трохи більше приватності, Бром заривається руками у його волосся, без задньої думки впиваючись у вуста напроти. Цілунок довгий, вологий і настільки жаданий, що в нього починає паморочитися голова. Андрій спирає Стаса об стіну, втискаючись у нього усім своїм тілом, часом настільки сильно, що здається вони скоро зіллються в один організм.

Шугаєв жадно ковтає повітря, заледве стогнучи у поцілунок. Не помічає, як верхні ґудзики на сорочці ненароком розстібаються від необережних рухів Андрійових рук. Йому бракло повітря, він відхиляється назад, одними очима питаючи чи можна заходити далі. Отримує мовчазний кивок, спускається руками до стегон, недовго стискаючи їх. Вправно справляється з ширінкою джинсів, ще раз запевняючись поглядом чи йому дають зелене світло. А Брому не терпиться, він ніби розгорнута дитяча книга, лиш одного погляду вистачає аби все зрозуміти.

Стас запускає правицю у білизну, торкаючись студеними пальцями шкіри, змушуючи тіло ледь помітно тремтіти. Він дражнится, насилу проводить рукою, насолоджуючись благаючим взором блакитних очей. Врешті охоплює рукою член, поволі рухає нею вгору та вниз, не бажаючи поспішати. Андрій закусує нижню губу, з останніх сил намагаючись втримати стогін, що так і проситься зірватися з вуст. Ледве чутно мичить натомість, заплющує очі від задоволення.

– Ста-а-ас, – протягує він, благаючи пришвидшитись. Присягається, що зійде з розуму якщо цього не станеться. Та хлопець не спішить виконувати його бажання, продовжує знущатися неспішними рухами. Стримуватися з кожною миттю вдавалось ще важче, Бром гучно вдихає повітря, ковтає кожен зайвий звук.

Шугаєв всміхається, не може натішитися тим, як він веде цю гру. Юнак зупиняється, діє швидко, не встигає розгледіти здивування у погляді перш ніж безсоромно впасти перед ним на коліна. Руки тягнуться до боксерів, поволі стягуючи їх на стегна. Стас дивиться на нього знизу догори, спостерігає як Андрій гучно ковтає слину в очікуванні його подальших дій, зарання знаючи який на нього чекає фінал.

Стас припадає до члену губами, балується, легенько проходить язиком, що змушує Броменка здригнутися. Він дужче закусує губу, відчуває у роті присмак металу і дивом стримує стогони. Шугаєв бере глибше, злегка пришвидшує темп, мало не давлячись надлишком зайвої слини. У Андрія від задоволення тремтять коліна, він стисло стогне, не знає як довго зможе протриматися. Стас відхиляється, залишаючи на члені побільше слини аби допрацювати руками. Швидко водить правицею, не зчувається коли відчуває тепло на долоні. Хлопець вдоволено усміхається, вочевидь задоволений результатом власної праці. Він дістає з кишені якийсь чек, позбавляючись рідини з долоні і швиряє його у смітник. Втирає вуста рукавом сорочки перш ніж звестись з колін.

Броменко натягує штани і вкладає голову йому на плече, важко дихаючи. Лишає новий цілунок на шиї, не може втамувати дихання. Серце калатає з неймовірною швидкістю і йому здається, що Шугаєв теж його чує. Той завжди знав як звести його з розуму, знав краще за будь кого у цьому всесвіті. Андрій вдихає аромат дешевих мʼятних парфумів і цигарок і лиш шепоче: «Неймовірний. Неймовірний. Неймовірний.»

– Господи, Стасік, який же ти… – Та змоги аби договорити не вистачило, а Шугаєву воно наче й не треба. Він і так усе розуміє, запускає іншу долонь у волосся, перебираючи світлі пасма. Поруч із ним спокійно, поруч із ним не потрібні слова.

– Знаю, бейбі, знаю. – Каже він, вкотре запевняючи його що все добре. Вони не знають скільки стоять ось так поруч , тримаючи один одного в найрідніших обіймах. Скоро час все знову поверне на свої місця, але зараз це не важливо. Зараз вони разом і весь світ може зачекати.