1))

Ця посмішка, бош, таку посмішку не запам’ятати гріх, вона як вишнева пляма на кофті в’їстся у тканину і не відпереш. Кутики роту, що розпливаються у переможній посмішці, якби Мінхо знав, якби він лиш знав, що приховує ця посмішка.

– Я тренер з фехтування, а це мої учні. До речі, це Лі Мінхо, мій найкращій учень котрий невдовзі прийматиме участь у Сеульському чемпіонаті з фехтування.- вказав тренер на хлопця, що змагався у спарингу з іншим учнем.

Вправно виводячи рухи, він ніби літав по пісту (фехтувальне поле) , не даючи супернику торкнутися до себе рапірою. Ось він робить крок назад ухилившись, тоді випад і влучає прям у місце серця іншого. Це був його улюблений удар ним він підкорював кожного, з ним він був непереможний.

– Мінхо знову переміг.- вигукнув хтось позаду.

Хлопець торкнувся края маски і стягнув її однією рукою відкриваючи чарівно вродливе обличчя по якому хаотично спадали пасма волосся торкаючись бездонно карих очей. Хлопець зійшов з пісту та попростував до тренера, що продовжив говорити.

– Сьогодні ви познайомитися з мистецтвом фехтування на рапірах, тож кожен з вас супроводжуватиметься одним з моїх учнів. Прошу не зволікати.- тренер поплескав по спині Лі, що неохоче поклав шпагу на підлогу. Він не дуже любив вчити інших, цілеспрямований відлюдьок зірка, якось так можна було охарактерезувати його.

Почувся гул за дверима і в ту ж секунду до залу влетів хлопець, голосно відхекуючись він опустив свою світлу голову, приковуючи всю увагу на себе, а тоді промовив солодким голосом.

– Фух, я думав запізнюся.- юнак підвів обличчя на якому ясно засяяла дуркувата усмішка, що заповнила залу світлом.

– Цей, твій.- промовив тренер поклавши на плече Мінхо руку і ясненько посміхнувшись вказуючи маківкою на того. Лі знав, що означала ця посмішка, важкий випадок, тренер любив давати йому складних новеньких на навчання. Мінхо показово закатав очі і по прямував до новенького, той вже тримав шпагу в руках переминаючи руків’я з руки в руку.

– Мене зват..
– Вдягни нормально.- перебив старший хлопця вказуючи на його руки.

– Що?- Лі глибоко вдихнув і видихнув, а тоді різко взяв хлопця за руку, натягнув перчатки як слід і міцно зачепивши їх за інший край липучки, кинув погляд на хлопця навпроти, що розгублено споглядав його очі ніби намагався знайти крихту чогось теплого, та не вдалось.

– Мене з Хан Джісон.
– Яке це заняття?- знов перебив той, на що молодший не дуже зрадів, але відразу відповів.
– Десяте.
– Тобі вже пояснили правила?
– Так. Чого ти такий холодний?
– Чого ти такий балакучий?- молодший хотів облаяти того до чортиків, але натомість видав ту саму посмішку, що змусила старшого впевнитися в тому, що перед ним ще один недоумок.

Після короткої розминки~

– Ставай на піст.- сказав Лі.
– А не рано, мене вчили лише кільком..
– Ставай.- Мінхо став на протилежний бік нятягнувши маску на обличчя. Хан не знав, що відповісти чи як це спинити. Всі навколо зібралися подивитися бій року, хах.

Джісон став на інший бік, невправно тримаючи у руках зброю.

– Готовність… почати!- прозвучало після чого Лі почав атакувати, випад удар, програш. Хан не зчувся як до його серця торкнулася шпага ніби справді вколола його десь глибого під шкірою, поближче ребер, це був аж ніяк не фізичний біль.

– Ще раз.- прозвучав з під маски голос Лі.

– Готовність.. почали.- і знову не зчувся Джі як відчув те саме.

– Ще раз.- повторив Мінхо і дії повторилися.
– Ще раз.. ще раз.. ще раз.. ще раз..- це слово вже муляло вуха, за черговим разом Хан не витримався і звалився на поле після удару.

– Нащо ти так?- поскиглив голос Хана коли він не втримався і зкинув маску з лиця.
– Ти нічого так, не досягнеш. Вдягай маску.
– Що буде як я переможу тебе? – почувся голос того, за чим на його обличчі знов засяяла усмішка.
– Ти? Ти не переможеш.
– Тоді, що буде як тебе переможуть на змаганні?- на обличчі Лі засяяла вперше посмішка.
– Я впевнений, що перемога за мною. Але, якщо мене переможуть я виконаю будь яке твоє бажання, якщо переможу я, ти кинеш фехтування.
– Хах, тоді я прийду на змагання.

День турніру~

Мінхо сидів у навушниках, чекаючи своєї черги, він волів не знати результатів інших та й шум заважав. Приємна музика у навушниках розганяла думки, зосереджувала на чомусь хорошому.

– Мінхо..- тихо почулося, Лі підвів очі на тренера, що кликав його і зняв навушники.
– Тебе назвали, твоя черга.- хлопець натягнув маску і вийшов на фехтувальне поле.

Стук власного серця розносився тілом, його ціль стояла перед ним у вигляді суперника, великі прожектори освітлювали місце додаючи якусь значимість цій події. Мінхо був впевнений у своїх силах. На його обличчі заграла посмішка згадуючи, що після цього бою на одного пройдисвіта у його житті поменшає.

– Готовність.. почали.- прозвучали ці неймовірні слова, після чого Лі одразу кинувся атакувати хлопця, він хотів зробити це, він хотів влучити прямо в серце і ось відступ, випад і….. суперник в останню мить відхилився і наніс удар по плечу Лі.

“Що? “- пролунало в голові Мінхо і насторожило водночас, він поглянув на суперника, що непорушно спостерігав за Лі і його реакцією.

– Готовність.. почали.- звучало знову, цього разу Мінхо вдалося ухилитися і нанести удар. Знову і знову звучали ці слова, з кожним розом Лі розумів, що зустрівся із справді гідним суперником, чий рівень аж ніяк не був менший за його. Проте найгірше зображено було на таблі, єхидне число 7:7, ще один останній спаринг, що вирішить його долю. Він не може програти, цього разу він не помилиться.

– Готовність.. почали.- Мінхо одразу пішов в атаку, нападаючи на суперника він не шкодував енергії, своїх зусить. Це було справді запекло, він нападав, ухилявся знову і знову, напруга кипіла, Мінхо зосередився, він бачив свою ціль і не бачив нічого іншого. Зараз був саме той момент, він робить відступ, відбиває шпагу, а тоді.

Тоді не він але робить маневир і шпага опиняється прямо в місці серця Мінхо. Так, саме Мінхо отримав удар по серцю і впав до долу, це болюче відчуття програшу, неусвідомлення того, що це могло статися.

Чужа рука замайоріла перед його обличчям, аби завершити бій треба потиснути руку. Лі взявся за руку того і підвівся досі в шоці від усього він нічого не розумів, це було не можливо, це була його головна зброя.

Суперник одним рухом руки зняв маску, його дії супроводжували слова коментатора, котрі лиш зараз почув Лі.

– І переможець сьогоднішнього турніру, Хан Джісон.- хлопець зняв маску і заясніла світла голова Хана і його сяйна переможна посмішка.

– Твоє бажання.- сказав той похиливши голову.
– Шо б&ть?

Мій Тгк і ТікТок: Li_ksiks
Дяка за прочитання)