всупереч.

Світ довкола звужувався. Знову один й той самий коридор, зачинені двері. Кричати чи плакати марно, ніхто всеодно тебе не почує. Він біжить, відчайдушно стараючись знайти вихід, хоч і наперед знає що це даремно.

Стас прокинувся важко дихаючи, нічого нового. Хлопець потягнувся за телефоном і глянув на годинник – «5:58». Аж три години сну, ось це пощастило.

Надворі було вже світло, хоч сонця за хмарами видно не було. Стас підвівся з ліжка, одягнув худі, засунув навушники у вуха, закинув цигарки у кишеню і вийшов з кімнати. Рутина. Шугаєв відчинив двері і вийшов на дах. Теплий весняний легіт повіяв у обличчя, дихати стало легше.

– Раночку, я якраз чекав на тебе. – Броменко сидів на краю, звисивши ноги. Стас стишив музику в навушниках і легенько усміхнувся.

– Ти колись почнеш носити свою чи будеш мене так щоранку чекати? – Він сів поруч, підукрив цигарку і передав Андрію запальничку.

– Тільки коли ти перестанеш усюди в своїх навушниках ходити. – Стас легко штохнув його ліктем. Минали завершальні дні травня, остання весняна легкість витала в повітрі. Бром витягнув у Стасіка лівого навушника і вдягнув його. Знову ця його «нікому не відома депресивна музика», до якої Андрій за цей тиждень уже почав звикати.

– Йдеш сьогодні до Вітьки на лекцію?

– Звичайно йду, я в нього на усіх лекціях був. Тіп з моєї кімнати який на другому курсі сказав, що одній дівчинці яка того року не пропустила жодної лекції сесію автоматом закрили. Такий шанс я впустити не можу. – Андрій хитав ногами в такт музики. Шугаєв насилу стримав усмішку, він же казав що йому сподобається.

– Круто. – Йому не хотілось шукати причин побачитись з Андрієм, це б певно виглядало недолуго. Стас підсунувся трохи ближче. Їхні плечі і лікті торкалися, було тепло.

– А ці твої Current Joys не такі вже й погані, просто Стас. – Бром кивав головою під музику і тихенько підспівував. – Summer time oh baby, please. Come on, summer. Come on, summer.

– А я тобі казав, дарма ти наганяв на них. – Стас спостерігав за кожним його рухом і як той тихо бурмотів слова бід ніс, бо тексту, вочевидь, він зовсім не знав. Чи то присутність когось поруч, чи то ранкова втома міста навколо заспокоювала їх обох. Шугаєв нашептував слова пісні і Брому доводилося вслухатись у кожен подих щоб їх розчути.

– Так не хочеться нікуди йти. – Андрій сховав обличчя в рукавах сорочки. Він, либонь, теж не досипав ночей, його втомлені очі дивились кудись вниз.

– Хіба у нас є вибір? – Стас важко зітхнув.

– Знаєш, я б провів решту життя зустрічаючи світанок на цьому даху, якби міг. Тут так добре. – Він затягнувся і відкинув голову назад, піддаючи обличчя ледь відчутному вітру. Золоте сонячне проміння ніжно падало йому на обличчя, змушуючи його очі набувати кольору моря.

Далі вони сиділи в тиші, лише інколи підспівуючи пісням. Стас куняв, час від часу майже падаючи на Андрія, постійно через це червоніючи. Час спливав непомітно, він навіть не зрозумів, як вже знову сидів на парі з енергетиком в руках. Нудятина, та й годі. Одна пара за іншою, як кожного Божого дня. Побороти жагу до того щоб просто встати і піти з кожною хвилиною ставало все тяжче і якби не відсутність бажання рухатися без належної потреби, хлопець присягається, що давно б утік досипати в гуртожиток.

Потім по класиці: курілка, розмови з Альбіною, дрімання на лекції поруч з Андрієм і нескінченні домашні завдання які доводилося виконувати. Стас з головою погруз у навчанні і якби не безсоння яке дарувало йому додаткові години у добі, часу б не вистачало навіть для того щоб просто поїсти. Пальці зводило від писанини, а спина затерпла від безперервного сидіння на незручному стільці. Звук сповіщення стишив музику на декілька митей, а посеред екрану виділось повідомлення: «Я знаю що ти зараз не спиш, не хочеш приєднатись до мене на даху?» Він мимоволі посміхнувся сповіщенню, одразу ж похитавши головою щоб позбутися цього. Дивне відчуття.

Стас заходить у чат аби прочитати повідомлення, але ніяк не реагує. Лиш мовчки зводиться з стільця, накидуючи на себе олімпійку з усім необхідним розпиханим по кишеням. Мертва тиша витала коридорами гуртожитку разом із холодом, здавалося, вони завжди були поруч у цю пору. Шугаєв швидко знаходить знайомий силует навіть серед темряви нічного неба, яке сьогодні було на диво чисте, дозволяючи розглядати усі зірки.

– Ти знаєш щось про космос? – Андрій не зводив з неба очей, забувши про те що довкола досі існує хоч щось. – Я постійно розглядаю зірки і тільки зараз зрозумів, що зовсім нічого про них не знаю.

– Небагато. – Стас всідається поруч і вже за звичкою яка виробилась у нього за ці останні дні, віддає Брому лівого навушника. – Мені, кхм, розповідала одна близька мені людина про зірки у часи коли ми були ще зовсім дітьми.

Шугаєв чітко дає зрозуміти що не бажає говорити імені, кашляє і на хвилю затихає, провалюючись у безперервний потік спогадів. Більшість із них теплі, що бувало незвичним, тому що дитинство у дитячому будинку рідко можна назвати щасливим. Ночі проведені біля вікон і спостерігання за худими пальцями що вказували на сузірʼя, а потім довгі розповіді про зірки що входили у них зарозумілими словами, які Костя вичитав в енциклопедії. Стасік рідко їх розумів, та завжди вслухався у кожне слово бажаючи закарбувати усе до останнього у наївній дитячій свідомості. Може колись знадобиться, думав він. Ці спогади були занадто цінні аби ділитися ними з будь-ким, навіть Альбіні він про це ніколи не розповідав.

– Це сузірʼя Кассіопея, – тихо мовив він тикаючи пальцем у небо. Знадобилось. – Таке, схоже на ламану. Названо на честь пихатої дружини царя Кефея. Неозброєним оком можна побачити близько ста пʼяти десяти зірок, а ще воно лежить у смузі Чумацького шляху. У Кассіопеї міститься найяскравіше позасонячне радіоджерело на небі.

– Трохи вище і правіше Цефей, сузірʼя на честь чоловіка Кас царя Кефея про якого я казав. А під Кассіопеєю трохи нижче, – він знову показав на небо, слідкуючи за тим чи Андрій розуміє куди він тицяє. – Це Андромеда, то була їхня вродлива донька. Її легко помітити через відому туманність Андромеди та й взагалі це одне із найбільших сузірʼїв. Найяскравішою зіркою є Альфераз, це ртутно-магнатова зірка теж найяскравіша серед зірок свого типу, до речі, і у неї подвійна система, але не забивай цим голову.

– Вау, – лиш тихо мовив Бром кидаючи недовгий погляд на Стаса, швидко повертаючись до споглядання неба. Боязко зруйнувати те що між ними зараз, занадто сильно йому це подобалось. Шугаєв глядів угору, дивуючись тому що довірив Андрію щось настільки цінне, як ці слова. Проживаючи життя у постійному страху ділитись цими сокровенними спогадами. Цінніше цього лише причина безсонних ночей проведених Стасом з не один рік. Голос Броменка тихий, глуховатий у дзвінкій тиші цієї ночі. – Яка твоя улюблена зірка?

– Улюблена? – Хлопець на мить замовкає щоб підкурити цигарку і простягає Андрію запальничку. – Реґул, назва у перекладі з латини означає принц. Одна з найяскравіших зірок нічного неба і найяскравіша зірка у сузірʼї лева, яке, на жаль, звідси не видно. Його так зване «серце». Реґул остання зірка першої величини. Часто нагадує мені себе, остання серед перших, як же це жалюгідно.

Blame it on the black star

Blame it on the falling sky

Пісні у навушниках вдало заполоняли тишу між ними, вбираючи у себе усю незручність цього мовчання. Слова зараз зайві, підходячих, певно, досі не вигадали. Тіло Стаса нило від утоми, та він чудово знав що не зможе заснути як би він цього не хотів. Думки знову заполонять розум тієї ж секунди, коли голова торкнеться подушки. Тому зараз він тут, поруч з Андрієм ділиться зірками і мовчанням. Так спокійніше. За декілька годин знову настане нещадний ранок і буденність поглине їх і все довкола, змушуючи прокидатись із думками як би дожити до наступних вихідних. І навіть розуміння того що сьогодні вже пʼятниця ніяк не допомагає, утома безжалісно чавить полегшення чи будь-яку надію на спокій.

Цигарка зотліла настільки, що почала обпалювати Шугаєву пальці, та він не позбувається недопалку одразу. Кривиться від болю декілька нескінченно довгих секунд у надії змусити себе відчути хоч щось, окрім вічної безпричинної паніки створеної нескінченним потоком думок. Пронизливий біль вириває Стаса з розмумів і цигарка летить до землі зо кілька митей з даху девʼятиповерхівки. Рука Андрія машинально смикається у сторону Стасіка, та хлопець швидко її забирає, немов би він сам боявся ошпаритися. Бром боїться навіть глянути на нього зайвий раз, затримати погляд більш ніж на кілька нещасних секунд. І Шугаєв хлопчик не дурний, не вперше вже помічає це, проте нічого не каже, ніколи не стане про це говорити.

А далі знову розмови ні про що на світанку, знаходячись так непристойно близько один до одного. Їхні коліна трокались, та навіть попри щільність одягу він відчував тепло тіла поблизу. У Андрія насилу відчутно тряслись коліна, та Стас лиш притиснувся до нього поближче, без слів виказуючи що він поруч. Він не знає про що той зараз задумався, але й так може сказати, що нічого хорошого в цьому точно немає. Можливо, це щось повʼязано із сімʼєю, спогади про дім у нього навряд чи теплі. Але обом зараз легше, на диво спокійно лише від однієї присутності один одного та світанку, що нарешті настав. Безжально розігнав усю темряву, поволі розкрадаючи у них зірки і засліплюючи променями золотистого сонця.

Ледь відчутний легіт нагадував про те, що літо вже зовсім близько, а значить майже за місяць утомлива рутина нарешті зникне з життя на такі заповітні декілька тижнів. А доки вони вкотре неохоче розходяться і знову поринають у неї, втомлено куняють на парах у несвідомому бажанні щоб швидше настала глибока ніч. Стас влягається головою на парту підклавши правицю, крутивши запальничку у другій руці і помалу провалювався в сон. Ботаніка вкладає його спати краще, за будь яке снодійне.