Розділ 1: Легенда про свіржський замок

***

День пройшов як треба. Роман провів вихованцям екскурсію по всьому табору, хоть і дивитись там не було що…
Потім територією: це вже цікавіше. Тут і старовинний сад з лавочками, і ставочок з мостиком і стадіон, де можна по ганяти мяча чи провести ранкому пробіжку, і… Новесенькі, бодай його, тренажери… Та й щей власна кафешка-буфет, де нагодують за копійки.
Далі: їдальня і територія поза табором.

Під час вечірньої прогулянки лісом, підлітки не впустили нагоди розпитати вожатого про, по слухам, найзахопливіший замок над озером, з якого відкриваються дивовижні краєвиди.

– Кажуть, там капец, як класно! – викрикнула поряд з вожатим Софія – дівка з хвостиками, що без устану жувала всю дорогу гумку. – Коли нам покажуть замок?

– Ох… – втомлено видихнув Роман. Він пригадав як не раз, з кожним роком, все нові і нові початківці питали в вожатих те саме… Та й він не був винятком. У 7 років йому було до чортиків цікаво подивитися на величезний замок з привидом вбитої дівчини.

– Я теж туди хочу! – по-дитячому пронила Марія – сестра Софії. – Давайте прямо зараз сходимо!

– По графіку, через 15 хвилин ви маєте йти вечеряти. – постарався ви крутитися Роман. – На замок ви зможете подивитися завтра після обіду. Приблизно о…

– Відстій!! – вигукнули юнаки позаду. Височезний чорнявий хлопчак з першого погляду здався Романові проблемою… І тепер ясно, чому. Він виконував роль лідера групи, а ще, самоправного хулігана, на якого з ігривими іскорками в очах задивлялися всі, дванадцять дівчат…

– Просто признайтеся, Богдановичу, що вам в падлу лізти на той пагорб увечері. – з насмішкою мовив Антон, той самий лідер…

– Так, Антоне, мені в падлу. – відповів на зрозумілому для підлітків язику, Рома. – Там темно: хоч око виколи і до усрачки страшно.

Группа розсміялася.

– Тоді не ведіть нас! – заявив за всіх Ілля, судячи з його закинутої за плече Антона руки – найкращий друзяка лідера. – Ми самі пошкандибаємо.

– З якого переляку я маю вам це дозволити? – від своїх слів молодий вожатий навіть загордився собою: говорить як дорослий! Проте його швидко поставили на місце…

– У самого молоко на губах не так давно висохло, а буде нами керувати. – хмикнув поряд з друганами Діма – тип з веснушками та рижуватим волоссям.

Рома стиснув кулаки…

«Було б мені зараз 16-17 я б їм легко вмазав, не дивлячись на те, що получив би від батька по перше число. Як же бісять…»

– Може… Все ж не варто туди йти? Хіба вам не страшно? – ледь чутно прошепотів біля Антона, Тимофій – судячи з чорного одягу – гот. Схоже, єдиний його друг, який дурного не порадить.

Однак Антон несхвально глянув на того, хмикнувши:

– Сцикло. Раз не хочеш, то ми самі підемо.

Несподівано Шухевич зупинився: задираки позаду врізались у нього носами, і з гнівом вирічились старшому у спину.

– Ви ходь знаєте… Що з заходом сонця там блукає нечисть?

На застереження вожатого хлопці лиш розплилися в посмішці. Схоже, саме по цій причині вони і долучилися в їхній табір. Дівчата ж, навпаки – перелякано переглянулись між собою.

– Нечисть?.. – відізвалася тихесенько Вероніка – ростом вона була сама низенька серед своїх.

– Це типу, бабайка? – чмакнула жуйкою у роті Софі, цим і визвавши посмішки у подружок.

Рома скривив обличчя, дивлячись на неї.

– Софка, викини ти ту жуйку, диви, як вожак розсердився, зараз ще з язиком її витягне тобі з рота. Ахах! – поглузував з неї Антон. Вслід за його жартом група хлопців за реготали як ті гієни.

– Хмф, – фиркнула брюнетка. – Не наговорюй на нього, хамло, пан Богданович просто не може відвести погляду від моїх солодких губ. – після своїх слів Софа прильнула тілом до руки вожатого – як та змія обхопивши її. – Ромчику, можна, я буду звати вас своїм татусем?~

Підлітки вкотре розреготалися, тим часом Шухевич, відчувши мягкість притиснутих до руки грудей, як ужалений від смикнув руку.

– Дівчина, що працювала у замку, по кохала ворожого солдата бусурмана, який планував захопити Свірж, – несподівано почав свою історію Роман – з його тихим голосом по замовкали і всі присутні. – Засліплена щирим коханням, вона відкрила фортечні ворота війську коханого. Захопивши замок, той без жалю кинув зрадницю у глибокий колодязь в центрі двора. Не пізнаши спокою, та ходить тепер по замку і зачиняє за собою всі двері, щоб виправити помилку.

Шелест вітру пройшовся по чорних деревах, та скуйовдив і без того кучеряве каштанове волосся вожатого. Після хвилинної тиші раптом хтось вигукнув:

– Круто!! – цим злякавши до піску дівчат, що дали дряпака, втікаючи стежиною назад до табору.

Роман косо поглянув на Іллю, що вже реготав на всю з друзякою Антохою.

– Краще вам відвести нас туди чим швидше. – заявив нахаба-лідер. – Бо ми дууже не по слушні, диви, зі скуки і самі підемо в замок шукати скарби. – проходячи повз, він поплескав вожака по плечу, і з надмірною посмішкою витягнув з рукава толстовки пачку сигарет, одразу розділивши її між приятелями.

– Ах, і за що мені це все… – Роман засунув руки у кишені спортивок і задумливо підвів очі, милуючись містичною красою Свіржського замку на пагорбі. – До повної радості старий ще й попросив сходити на восьму до сторожа в кляту фортецю…