ГЛАВА IV: Кава, спогади та підозри

І знову доброго ранку. І знову пташки щебечуть за вікном, а сонце лупить прямо в око. У себе вдома Стьопа проспав би хоч до першої години дня, але поки в будинку вісім галасливих людей, з цим є деякі проблемки. Він солодко позіхнув і потягнувся, витягаючи руки за межі дивана, але їм різко стало холодно і хлопець сховав їх під плед. Його диван став найтеплішим і найзручнішим місцем у світі, тому і вставати Стьопі не хотілося. Але його спокій і умиротворення виявилися неочікуванно порушеними, оскільки Антон підійшов його будити. Але той уже прокинувся, тому підійшов лише привітатися:

— Добрий ранок. — а потім він глянув на те, чим він укрився. — О, тобі Федя свій плед дав?

Хвилинку. Але Стьопа точно пам’ятає, що він виявився в нього далеко не від Феді. Тоді звідки у тієї людини Федін плед? Роздумувати було ніколи — мовчанка ось-ось могла стати ніяковою.

— Так. — коротко відповів хлопець, сподіваючись уникнути діалогу. Роз’яснювати всю ситуацію, напевно, не буде сенсу, тому що він і сам не вдупляє, що, блять, відбувається, а Антонові, швидше за все, до лампочки.

— Ясно. Там сніданок уже накрили, одягайся та йди. — і пішов на кухню.

Перша думка, що прийшла Стьопі — він щось не так зрозумів. Тому найкращий варіант це знайти самого Федю. Завдяки вдалому збігу обставин, щойно хлопець накинув на себе піжаму, яку полінувався одягнути перед сном, з коридору вийшов вищезгаданий.

Федя вийшов, звичайною ходою і зі звичайним настроєм прямуючи до кухні. Стьопа вирішив довго не стовбичити і підійшов до нього одразу ж, як побачив. Тричі в голові прорепетирувавши придуману на ходу історію, хлопець звернувся до нього.

— Доброго ранку, я вчора в когось плед попросив, а сьогодні Тоша мені сказав, що він твій. — у цей час він кинув погляд на ту саму річ і Федя разом з ним.

Другий навіть не слухав продовження. У голові в нього промайнули всі мати, які він знає і благання у Всесвіту аби ситуація обернулася на його користь. Незважаючи на внутрішню тривогу, для Стьопи Федя виглядав спокійним, добрим і тим, що довіряє його історії.

— Так, пам’ятаю, — почав імпровізувати Федя, чим спустив гору з плечей свого співрозмовника, — там хтось із нашої компанії попросив у мене і, мабуть, віддав тобі. Ну, нічого, буває. Зігрівся, сподіваюся?

— Так, він дуже теплий, до речі. — хихикнув хлопець. — Слухай, можна я його візьму на якийсь час?

— Так, звичайно, бери. — усміхнувся йому у відповідь і на цьому завершився діалог.

«Ось як зірки зійшлися. — подумав Стьопа. — Я вже на нього почав думати. Федя надто завбачливий, щоб так лоханутися, все гаразд».

«Та як я так лоханувся, блять? — матюкався в цей час Федя. — Трясця твоїй матері, добре, що він повівся».

Ось так і вирішився пройоб одного з них, причому з найкращим результатом для обох. Вже за секунду Стьопа перестав думати про цей інцидент, адже зараз для нього у пріоритеті дещо інше. У животі танцювали метелики від нетерпіння, адже чиясь дупа вимагала пригод. У пам’яті відновився уривок вчорашнього діалогу з Кимось:

— Думаю, насамперед треба всіх якимось чином розділити. Все-таки буде дивно, якщо двоє хлопців захочуть кудись відокремитися, а куди — не кажуть. До того ж, ти можеш швидко розкрити мене. — почав казати хлопець поруч із ним.

— А як розділити? Ми ж сюди всі разом приїхали і компанія, напевно, захоче разом день і проводити.

— Так серед нас майже всі об’єдналися в парочки і думаю їм буде прикольно провести час наодинці. Плюс, у всіх різні смаки щодо спільного проведення часу. Ти уяви у кого які можуть бути ідеї?

— Добре, мені подобається. Можу вранці за сніданком запропонувати всім поділитися.

Саме це Стьопа і збирався робити. До його приходу на кухню, за столом уже сиділа вся компанія. У багатьох присутніх на обличчях якогось бажання жити не спостерігалося, тільки мішки під очима, мляві спроби взяти до рук столові прилади та чашки, і така сама мова.

Абсолютно здоровий Стьопа хитро глянув на своїх друзів і примостився за стіл. Його людський вигляд дуже контрастував з похмільними зомбі. Такі ж тверезі Міла з Федею тим часом продовжували працювати за плитою, але згодом і вони сіли, щойно решта компанії зібралася.

Настав час снідати. Спочатку ніхто розмовляти особливо не хотів. Всі мовчки жували запропонований сніданок, брязкаючи вилками і попиваючи каву та чай. Першим розмову почав Стьопа після того, як відкусив шматок однієї зі страв і задоволено прокоментував:

— А хто з вас оладки готував? Смачні такі.

— Коли я прийшла з ранку на кухню, то Федя вже їх готував. Я тільки за продуктами швидко збігала і грінок насмажила. — відповіла йому Міла.

— Багато продуктів купили? — запитав Жора.

— Та не особливо. Сметану, молоко та варення. У холодильнику ще багато чого з гуляння залишилося. Не парся, я намагалася багато не витрачати, на майбутні розваги треба ж залишити.

— До речі, про розваги. Зрозуміло, що ввечері в той бар йдемо, але що робити всю решту дня? Хтось надумав уже, куди можна піти?

Компанія задумалася, адже ясний пень, ніхто про це й не думав. Окрім двох людей, але й ті зробили це заради себе, а не для загальної користі.

Тепер настав час згадати, що вони тут на рівних і хоч іноді треба вміти виявляти ініціативу. Федя і Стьопа уважно оглянули обличчя всіх присутніх і не знайшли жодної іскорки в очах, що могла б натякнути на ідею, що зародилася. А це погано. Будь-яка пропозиція — і вони погодяться та зберуться разом, бо самостійних ідей немає. А от якби були, то виникла б активна суперечка, в якій Стьопа міг би запропонувати свій варіант — розділитися. Але в очах була порожнеча і хлопці, самі того не підозрюючи, одночасно захвилювалися, що всі їхні плани можуть піти коту під хвіст.

— Бар? Можна той, у якому ми були до цього, чи новий якийсь. — запропонувала, нарешті порушивши тишу, що повисла, Ксюша.

— Ой ні, — зайобано відповіла Лариска. — Я більше не буду ніколи в житті бухати, з таким-то «добрим ранком».

— Ти те саме й позавчора, і вчора говорила. Це вже двадцята обіцянка не пити за літо, якщо я не помиляюся. — засміялася дівчина.

— Та ну реально, Ксюхо, — вставив п’ять копійок Жора, — краще без бухла з самого ранку, бо справді погано. Я особисто хотів би прогулятися в області.

— Краще не треба, я крім каблуків і шльопанців нічого з собою не брала. Після такої прогулянки два дні ходити не зможу.

«Занадто сухо. Це не те», — подумав Стьопа, спостерігаючи за найнуднішим діалогом у його житті. Підвести Декого не особливо хотілося, але хлопця заспокоював той факт, що справжній Хтось зараз сидить неподалік і теж бачить цей провал, тому, у разі чого, поставиться з розумінням.

І він мав рацію. Федя, сидячи біля нього і спостерігаючи, і сам не міг підібрати моменту. Він дивився на обличчя свого друга і бачив розгубленість, яку можна роздивитися тільки якщо знати трохи більше.

Коли за весь час сніданку компанія не прийшла до жодних ідей, а деякі так і зовсім повідомили про бажання залишитися вдома, Стьопу осяяло. Усі тут, а значить, і людина з третьої кімнати теж має бути тут. Цілком можливо подати сигнал.

— Ти сказав, що скажеш час завтра, але яким чином? — запитав Стьопа під час їхнього вчорашнього обговорення.

— Вестимо односторонній діалог через записки. Просто частіше перевіряй свої чашки, тарілки та телефон.

Залишилося сподіватися, що потрібна людина вчасно здогадається.

Всі вже доїли і потихеньку почали збирати різний посуд, щоб поставити в посудомийку. Хоча за фактом вони просто віддавали її до рук головним «домогосподаркам» — Феді та Мілі. Перший уже підійшов до Стьопи, щоб забрати і його тарілку, що полегшило здійснення його геніального плану.

— Знаєш, Федю, — хлопець намагався говорити максимально розбірливо для оточуючих, щоб повідомлення дійшло до адресата, — Нехай моя тарілка тут лежить, я зараз одягнуся і повернуся за нею, добре? — «От би він почув», — зайвий раз подумав хлопець, зупиняючи себе від бажання озирнутися для перевірки.

— Да без проблем. — усміхнувся Федя, і Стьопа помчав за одягом, а потім і в туалет, намагаючись не затримуватись надто довго, але й даючи час.

Хлопець закінчив процес причепурення, постояв хвилин зо п’ять і вийшов. Зайшовши на кухню, він побачив лише свого негласного учасника у плані. Стіл уже був чистим, тільки Стьопині тарілка з чашкою стояли неторкані.

Поки Федя копошився з посудомийкою і не звертав на нього увагу, Стьопа підійшов до столу. Все сталося саме так, як він і розраховував — під тарілкою лежала записка, складена вдвічі. Він вирішив не відтягувати і відразу розгорнув її. Слова були написані зеленим фломастером і явно простежувалися старанні спроби писати друкованими літерами. Хоча було чудово помітно, що почерк досить охайний.

«Від того самого з третьої кімнати: між 9:30 і 10:00 я сидітиму в себе. Прийди в цей проміжок і обов’язково постукай. Як завжди, не заходь, поки не відкрию, і не тоді, коли тебе хтось може помітити. Маску одягати не обов’язково, просто заплющи очі, я тобі довіряю», — те, що було написане в ньому.

Відразу видно, що людина ця в компанії досить давно. 9:30 настане десь через п’ять-десять хвилин — саме тоді перша половина компанії піде у ванну чистити зуби, а ті, хто зробив це перед сніданком, тобто друга, — на перекур надвір. Зазвичай Стьопа належить до другої половини, але сьогоднішня витівка здалася йому вагомим приводом один раз порушити ранковий розпорядок.

Він поклав записку в кишеню і підійшов до холодильника, щоб узяти добавки зі сніданку. Хлопець глянув на Федю.

— Слухай, а як ти навчився так смачно готувати?

Друг глянув на Стьопу у відповідь, явно задоволений його коментарем:

— Не знаю навіть. Як тільки я навчився плитою та пічкою користуватися, тоді регулярно почав повторювати якісь рецепти. З того часу це стало моїм хобі. Для мене цей процес є дуже медитативним.

— Мені здається, для цього потрібний талант та особлива пристрасть. — хіхікнув той. — У мене навіть яєчня іноді не з першого разу виходить, що вже говорити про щось складніше. Ніколи не перестану тобою дивуватися. — як відповідь Стьопа побачив лише широку посмішку. — Допомога потрібна?

— Ні, я вже закінчив. — відмахнувся Федя і тицьнув якусь кнопочку, після якої почувся шум посудомийки. — Мені час.

— Удачки!

Стьопі здалося, що Федя покинув кімнату в якомусь поспіху, але не приділив цьому особливої уваги, а тільки здивувався. «Йому не до мене, напевно».

«9:37», — глянув час на електронному годиннику Федя і саме в цю секунду в двері постукали і супроводили фразою: «Це я. Стьопа». Господар кімнати спочатку привідчинив двері, щоб переконатися, що гість заплющив очі, і впустив його. За руку довів його до ліжка і дозволив сісти, а сам сів навпроти.

— Я боявся, що ти не зрозумієш або не почуєш мій знак. — почав Стьопа розмову, все ще прикриваючи рукою очі.

— Ти про ту тарілку?

— Ну так.

— Ось як, а до мене навіть не дійшло, що це ти спеціально. Я просто вирішив скористатися зручною нагодою. — у голосі, що шепоче, почулося хіхікання.

— Головне, що ми тут. — усміхнувся співрозмовник. — Наш план провалився, я так розумію?

— Та почекай ти. Я не думаю, що ще щось втрачено. Сергій та Лариса тільки відповіли щось зрозуміле — вони не йдуть нікуди, а решта? Залишилося п’ять осіб, від яких треба дочекатися чіткої відповіді.

— Двоє, якщо прибрати ще й дівчат. Я вже повністю впевнений, що ти не Сергій і не Антон, а значить чекати на них і не треба.

— Не думаю, що тобі варто починати замислюватися про це, бо ти можеш дуже швидко прийти до підозр.

— Мені залишається вагатися між Федею та Жорою. Вони обидва якісь підозрілі. В одного пауза у відносинах, другий самотній. Жора спить один у кімнаті, Феді я сусіда по кімнаті не можу підібрати, отже, теж сам, можливо. До того ж вони обоє грамотно говорять і багато морочаться, як ти.

— Ти задовбав так багато думати. — легке роздратування від хвилювання вирвалося саме. — Та й загалом, я тебе покликав не для цього. Ми втрачаємо час.

Відтепер Федя нервує. Він упав під підозри. Ще один такий пройоб, як із пледом, і все — таємниці хана. Тепер варто бути особливо обережним.

— Я ж просто припустив, не заводься. — цокнув язиком Стьопа. — Що там із планом? Придумаємо новий чи переробимо?

— Думаю, треба почекати поки що. Не поспішатимемо, постараємося послухати інших. Поки що, гадаю, план залишається незмінним, але перший пункт пропускаємо і переходимо до другого.

— Добренько. Мені йти? Чи є ще щось?

— Ні, можеш іти.

Вже опинившись по той бік дверей, Стьопа пригадав другий пункт.

— Стьопо, хтось знає про нас?

— Е… — хлопець зам’явся. З одного боку, ніяких прохань мовчати не було, але з іншого можна було б і додуматися самому. Але краще відразу зізнатися, ніж приховувати, поки не стане пізно, чи не так? — Один знає.

— Це надійна людина?

— Дуже. На нього можна покластися, гадаю. А ти комусь розповідав?

— Я спочатку не планував цього робити, але потім один все ж таки почув і довелося розповісти. Але я цю людину давно знаю, і вона не принесе проблем.

— Сподіваюсь так і буде. А чому тобі цікаво стало?

— Знаєш, я не особливо хочу когось у це втручати, але мені здається, зайве прикриття нам не завадить. Ні в кого не виникне питань чому ми єдині не приєдналися ні до кого, нехай і окремо, якщо всі з самого початку думатимуть, що ми вже з кимось пішли.

Федя визирнув з-за рогу у вітальню, але нікого там не виявилося — Стьопа пішов по своїх справах надвір. Хлопець зміг сміливо вийти і попрямувати до ванни, де вже причісувалась на самоті Міла. Він приєднався до неї, розташувавшись біля сусідньої раковини.

— Щось сьогодні ти пізніше звичайного прийшов. — відреагувала вона на прихід друга. — Чому затримався?

— Зі Стьопою розмовляв. — коротко кинув Федя, не вдаючись до подробиць. Але потім все ж таки вирішив уточнити: — Тобто не як зі мною, а в мене в кімнаті.

— Ясно. А чому так? Я думала, ви тільки вночі бачитеся.

— Взагалі все так і було, але потім нам прийшла одна ідея. Ось тільки сьогодні щось пішло не так, і нам довелося зустрітися серед білого дня.

— А що саме сталося?

— Саму суть ідеї я розповідати не хочу, але для її виконання нам потрібно було, щоб усі розділилися. Якби саме ми ось так несподівано вдвох зникли, нічого не розповівши, це було б дивно. Тому ми вигадали, що Стьопа має наштовхнути всіх на ідею розійтися по справах.

— План поки що звучить хлипенько, якщо чесно. Хтось запитає, куди ви ходили, а ви й відповісти не зможете.

— Ми це врахували. Як виявилося, ти не єдина третя особа, яка знає про все, є ще одна, але я не питав, хто саме. Якщо коротко, ми хотіли, щоб ти та ще один нас прикрили. Але це на випадок, якщо все вийде, тому що зараз ні в кого немає ідей і, швидше за все, ми знову проведемо день разом.

— Я тебе прикрию, якщо що, але раптом Стьопа здогадається, хто ти просто дізнавшись, хто був зі мною? Чи він не знає, що саме я знаю?

— Правильно. — заспокоїв її Федя. В очах Міли горів явний інтерес. Тут будь-кому, швидше за все, стало б дуже цікаво, але вона вміла тримати виставлену дистанцію від чужого особистого життя і не лізти не в свою справу. Хлопець був неодноразово їй за це вдячний, як і собі, що привів її в компанію після деякого часу спілкування в інтернеті. — Тебе хоч не бентежить, що я залучаю тебе до своїх чудасій?

— Послухай, — вона поклала йому долоню на плече, — ми знаємо один про одного все. Для мене лише прикрити тебе — раз плюнути. Один раз живемо, розважайся, як хочеш.

— Дякую. — хихикнув Федя, взявши її за руку на його плечі.

Стьопа теж часу даремно не гаяв і за цей час уже встиг розповісти про їхній план. Жора цьому не здивувався, а тільки прокоментував, посміхаючись:

— Той, хто на таке погодився, окрім тебе, напевно трохи збочена особа.

— То ти згоден чи ні?

— Це звучить не так уже й складно, тож згоден.

Другий пункт плану вважається успішно виконаним. Через кілька годин порожнього вбивання часу компанія знову зібралася, щоб нарешті порушити питання «А чим зайнятися?». Сперечалися вони недовго, адже зрештою Ксюша випалила:

— Давайте просто підемо хто куди хоче.

І ніхто не заперечував. Зрештою знайшовши компроміс, вони розійшлися у своїх справах. Більшості захотілося назад у будинок, але не Стьопі. Він на кілька хвилин забіг усередину, взяв із холодильника ананаси, щоб скрасити очікування, і повернувся на вулицю.

— Якщо все буде гаразд, то вийди з дому на якийсь час. Думаю у проміжок між 11:00 та 11:20 буде нормально.

— Добренько.

Федя в цей час усередині і встиг помітити, що Стьопа вже вийшов. Інші розійшлися по кімнатах, щоб зібратися або просто подрімати, а у вітальні були тільки Міла, яка вирішила по залипати в телевізор і, власне, Федя.

— Можеш позичити той фломастер?

Після його прохання, Міла потяглася до кишені шортів і простягла йому вже знайому річ, а разом із нею і невеликий аркуш із вирваного блокнота. Він акуратно почав виводити літери, але потім зупинився.

— Зустрітися з ним я збираюся о 12:30. — розмірковував Федя вголос. — Зайняти в нас це має близько півгодини. Давай потім десь о першій годині дня зустрінемося?

— Домовилися.

Після цього вони зайшли побалакати на кухню. Стьопа після закінчення часу зайшов назад усередину і прочитав лист у себе під чашкою. «12:30 біля кафе. [Адреса кафе]. Постарайся не запізнюватися, бо тобі доведеться прийти першим. Якнайменше озирайся, бо я підійду до тебе зі спини», — говорив напис на папірці. Все той же зелений фломастер та охайний друкований почерк.

О 12:10 вони обидва вже їхали до пункту призначення — Стьопа на таксі, а Федя в автобусі.

***

«Блять, блять, блять, — подумки матюкався Стьопа, бігом добираючись до лавок навпроти кафе і бачачи на годиннику телефону 12:39, — чому я постійно запізнююся, сука?»

Кафе знаходилося в якійсь глушині, подалі від цивілізації. Народу було не дуже багато, але він намагався не дивитися на мимопроходивців, як і в принципі озиратися. Сівши… — ні, — впавши на лавочку, Стьопа почав спроби віддихатись. Він хлопець не дуже спортивний і така пробіжка тривалістю кілька хвилин далася йому важкувато.

Буквально за дві хвилини в нього за спиною почувся знайомий шепіт.

— Не обертайся, це я.

— Привітик. Вибач, я не знаю, як я постійно спізнююся.

— Все нормально. Якоюсь мірою я на це і розраховував, тому й сам прийшов на п’ять хвилин пізніше.

— Ти тут уже був?

— Так. Один раз. Тут зазвичай тихо і вільні столики завжди є, але обслуговування на п’ятірочку з десяти. Але ми сюди не за цим прийшли.

— Ага. — хіхікнув Стьопа, передчуваючи нову пригоду на дупу. — Ходімо?

— Так, ти попереду, а я за тобою. Ідемо прямо і праворуч до коричневих дверей. Там я вже покажу куди далі.

Вони зайшли всередину і Стьопа відразу ж побачив ті двері, які мав на увазі той чоловік позаду. Він попрямував до неї, намагаючись ходити повільно, ніби боявся втратити супроводжуючого, хоча з іншого боку розумів, що це страх на порожньому місці. Людина позаду була для нього своєрідною підтримкою. Стьопу здавалося, що довкола всі погляди звернені на них — його не полишало почуття, що вони надто дивно і підозріло виглядають і всі нечисленні відвідувачі вже відразу зрозуміли за якими непристойностями ці двоє збоченців сюди завітали, але почуття присутності людини ззаду давало приємне відчуття в дусі: «Не один я тут ганьблюсь». Так, Стьопі подобаються пригоди. Подобається їх очікувати. А як розбиратися з процесом і наслідками — питання вже інше і його хлопчина порушує точно не насамперед.

Це болісно довге переміщення до дверей нарешті закінчилося. На ній розмістилася табличка з написом «WC» та синім чоловічком, парочка негайно зайшла туди. Вбиральня виявилася не такою вже й заповненою.

— До найдальшої кабінки підійдемо. — шепнули позаду, а Стьопа його послухався.

Паралельно з цим той, що попереду, роздивлявся кімнату. Усього дві кабінки із шести були зайняті. Підлога, вкрита білим кахлем, була чиста, а навколо не було якогось неприємного запаху. Стьопа зайшов у вузьку кабінку і почув кроки позаду та зачинення дверей за ним. На його подив, тут були не підлогові унітази, як це зазвичай буває у громадських вбиральнях, а звичайні. Це помітно зменшувало простір усередині, але хлопця це не бентежило.

— Даси мені маску? — прошепотів Стьопа. Він говорив так тихо, наскільки це було можливо. Тішило те, що в сусідній кабінці нікого немає.

— Сьогодні будемо без неї. Мені подобається спостерігати за емоціями у тебе на обличчі. — людина говорила ще більш тихим шепотом, ніж у кімнаті.

— А раптом я випадково розплющу очі?

— Це питання зробить процес цікавішим.

У цей час у нього за спиною щось зашаруділо, після чого в руку йому поклали вологу серветку. Корисна річ, насправді. Стьопа протер нею руки і кинув у відро неподалік, а потім побачив, як з-за спини летить ще одна. Але, на жаль, той, що кинув її, промазав, пробурмотівши під ніс ледь чутне «ну блін». Стьопа у відповідь на це бризнув сміхом, але вчасно заткнув рота.

— Розвернися.

Хлопець послухався. Тепер він виявився замкнутий між кахельною стіною та людиною попереду. Руки ковзнули йому під джинсову жилетку, погладжуючи його талію через тканину помаранчевої футболки. Стьопа лише закинув руки на плечі.

Він почув і відчув чуже дихання і від цього його обдало мурашками. Чоловік спереду повільно торкнувся його губ своїми, втягуючи в поцілунок. Стьопа взяв його за обличчя, відчуваючи знайому гладку шкіру щік та шиї. У повітрі літав приємний аромат лаймового шампуню.

Чужі руки провели по смаглявій шкірі, починаючи з пояса, закінчуючи ребрами, а потім навпаки. Чоловік підняв тканину футболки і руками заліз уже туди. Ті холодні руки безцеремонно залізли по самі соски, а далі великими пальцями окреслили на них кружок. Стьопа випадково на мить розірвав поцілунок і тяжко видихнув, але потім знову притягнув людину до себе. Його рука намацала чужий пах і провела по ньому, відчуваючи через джинсову тканину ерекцію, що наростала. Йому прийшла одна ідея. Він знову відсторонився, щоб шепнути:

— Я хочу дещо зробити.

— Гаразд.

Стьопа, тримаючись за чужі стегна, опустився до рівня члена і розстебнув ширинку. З трусів він дістав сам статевий орган.

— Стривай. — після цього слова хлопець почув, як людина почала копошитися в кишенях. Чимось пошелестівши, він ненадовго відсторонив чужу руку від статевого органу. Стьопа одразу зрозумів, що той одягає презерватив. — Можеш продовжувати.

Хлопець провів кілька разів рукою і зупинився. Його губи обхопили голівку, впускаючи невелику частину всередину. З кожним новим рухом Стьопа брав усе більший розмір, рясно пускаючи слину.

Чужа рука залізла в його кучері, а до вуха долинуло важке зітхання. Хлопець почав активніше рухатися, але брав, ледве дістаючи до горлянки. Довжину, що залишилася, він стимулював рукою.

Дихання зверху ставало все важчим, а пальці все сильніше стискали волосся на потилиці. Стьопа рухався спокійно, але ритмічно. Йому хотілося облапати вільною рукою зад, але на жаль, незручна поза дозволяла лише триматися за ногу.

— Все. — несподівано зупинили його.

— Ти закінчив? — спитав Стьопа, не приховуючи свого подиву, оскільки ніяких ознак оргазму не було.

— Ні. Я просто хочу, щоб ми зробили це разом. — Хтось зняв презерватив і кинув його у відро, цього разу влучивши в ціль. — Підійди до унітазу і встань перед ним.

Стьопа так і зробив. Із заплющеними очима знайшов унітаз, а потім відчув, як його обійняли ззаду.

Людина почала цілувати його за вухом, від чого Стьопа звів брови і відкинув голову в протилежний бік. Чужі руки повернулися під футболку, повторно вивчаючи його тіло та викликаючи мурашки. Вся відкрита ділянка шиї та ключиць, навіть потилиця, виявилася обцілованою. Кожна дія холодних рук і теплих губ на тілі віддавала напругою в пах.

З рота в швидкому темпі виходило повітря, але не стогін. Весь світ втратив для Стьопи якийсь сенс — зараз він думав тільки про тіло, що притиснулося позаду нього, губам, що періодично залишають на ньому вологі сліди і руки. Що там люди у сусідніх кабінках? Що сьогодні за день? Що за людина, в обіймах якої Стьопа зараз опинився? Йому було все одно. Світ звузився до меж кабінки.

Чужі руки залишили футболку і розстебнули його ширинку шортів, а потім стягнули їх разом із трусами, оголюючи сідниці. Після вказівки Стьопа нахилився у бік закритого унітазу і вперся в нього руками, прогинаючи спину.

Пальці людини, вже змащені, ковзнули по анальному входу. Вони водили по ньому, розсовували половинки сідниць, що одночасно збуджувало і дратувало Стьопу. Йому хотілося, щоб ці пальці увійшли всередину. З кожним рухом він все сильніше підставляв попу під чужу руку. Середній палець дражнив, але зрештою увійшов на дві фаланги. За ним, не зволікаючи, пішов і безіменний. Розтягувати там уже нема чого, але вчора в ньому нічого не було, тому з незвички може бути неприємно.

Пальці рухалися недовго, коли до них приєднався і третій. Стінки спокійно пускали їх усередину, дозволяючи дарувати почуття заповненості, а від рухів по простаті, супроводжувати це все і приємною напругою в стояк.

Стьопа мимоволі насаджувався на пальці, задираючи голову і важко дихаючи, поки очі залишалися відкритими і вивчали незрозумілі візерунки на стіні. Якоїсь миті йому і це набридло. Через деякий час пальці вийшли, залишаючи за собою порожнечу.

Шурхіт за спиною. Анальний прохід аж розслабився, передчуваючи входження чогось ширшого, ніж пальці.

Вказівний і великий пальці розсунули прохід, а Стьопа прогнув спину. Декілька сантиметрів члена увійшли доволі швидко. Хлопець прикусив губу, стримуючи стогін. Руки насаджували Стьопу, впускаючи в того дедалі більшу довжину. До вуха долетіло важке зітхання, але Стьопа його не почув, оскільки член усередині вже активно тиснув на його простату.

Він активно насаджувався на довгастий орган усередині, щосили намагаючись дихати якомога тихіше, але з кожним разом ставало все важче. Людина взяв його за член, водячи по ньому в такт своїх рухів, і це остаточно затуманило розум.

«Швидше», — подумки благав Стьопа, коли яйця і пояс періодично торкалися його сідниць. Він прокляв і обматюкав цей їбучий туалет та людей у сусідніх кабінках, що заважають йому стати галасливим та вимогливим. Йому залишалося тільки самому задавати бажаний темп, похитуючи стегнами, але Людина ніби дражнила його, залишаючись непохитною і рухаючись до неможливості (в уявленні Стьопи, звичайно ж) повільно. Але Федя боявся зайвий раз шуміти, хоча він і не проти віддерти свого друга щосили. Йому залишалося лише трохи прискоритися.

Стінки обвивали член всередині, а зуби з силою кусали губу. Стьопа інстинктивно прогинався як міг, продовжуючи наполегливо насаджуватися на член. Вони обидва рухалися так швидко, щоб це залишалося безшумним. Хоча деякі відвідувачі кафе, напевно, вже почали коситися у бік звуків важких зітхань, але хлопці про це не думали.

Стьопа не зміг стримати глухий стогін від завершення в чужу руку, і за підсумком він розлетівся луною по стінах приміщення. «Аби вони подумали, що тут у когось закреп», — подумав винуватець, коли відразу стиснув рукою рот, продовжуючи рухатися на чужому члені.

Людина, судячи з усього, теж кінчила. Він вийшов із нього і натягнув на партнера труси. Стьопа не встиг зреагувати, коли Людина викидала презерватив у смітник, і в результаті він запалив його руку. Що хлопця збентежило — він не розгледів волосся. Ну, тобто, рука була точно чоловіча, але вона була гладкою, а шкіра світла. «Може він натуральний блондин і просто фарбує волосся на голові. Чи справді голить руки? Але ж руки голить лише Федя», — подумав Стьопа і не міг не взяти побачене на замітку.

Федя тихо відчинив двері кабінки і обережно визирнув з-за неї. Нікого не було.

— Іди швидше, поки нікого немає, я тут сам все приберу. — сказав він повернутому спиною, але вже одягненому, Стьопі.

Той слухняно вийшов із кабінки і згодом долинули звуки швидких кроків, що віддалялися. Федя знову зачинив кабінку і сів на кришку, об яку зовсім недавно спирався Стьопа. Він намагався віддихатись і трохи відпочити.

Лубрикант та інше він поклав назад у сумку, яка весь цей час лежала в кутку. Федя сподівався, що Стьопа її не помітив.

Хлопець уперся головою об долоню і трохи засумував. Довго так продовжуватися не може. З одного боку йому подобається займатися сексом зі Стьопою — його предметом симпатії та головним персонажем вульгарних мрій, але з іншого — образ «того самого із третьої кімнати» йому перестає подобатися. Його ненаглядний навіть не знає, що це саме Федя і що саме він здатний на все це. Йому дуже хочеться розповісти Стьопі про все, показати йому іншу свою особистість і відкритися нарешті. І начебто вони з учорашнього дня почали миритися, але ж Феді ще відповідати на запитання «Навіщо ти мені (Стьопі) це запропонував?», а відповідь «Бо ти мені подобаєшся. І першого дня я не наважився зізнатися в тому, що зробив» давати тяжко. Це означало б показати себе слабким, чого він робити не любить.

***

Стьопа помірним кроком доходив до місця зустрічі з Жорою, пожовуючи полуничну жуйку. Часу в нього вагон, поспішати було нікуди.

Сьогодні день був безхмарним і теплим, але не спекотним. Затія Жори прогулятися містом Стьопі більш ніж сподобалася, адже навіщо засиджуватися в якихось холодних барах, коли тут таке сонечко?

До вух долітав шелест зеленого листя на кущах з деревами і дзюрчання фонтану попереду. Стьопа спостерігав за людьми, що юрмилися навколо нього. Хтось фоткався — сам чи з близькими людьми, хтось просто насолоджувався його гарним виглядом. Придивившись до натовпу, він розгледів високого брюнета в сорочці в клітинку і чорних джинсових шортах, що зачаровано дивився на вид перед собою.

— Жоро! — гукнув Стьопа до свого друга, прискореним кроком ідучи до нього.

Той відразу повернувся в бік голосу, і побачивши його джерело, пішов йому назустріч. Стьопа вимкнув навушники і кинув їх у кишеню жилетки.

— Привіт. — привітався першим Жора, широко посміхаючись, схиливши голову до рівня друга. — Ну що, як все пройшло? Вас упіймали?

— Ні. Він знайшов тихе місце, де майже не було нікого.

— Що ж, пощастило. Я хочу тобі одну кав’ярню показати, ходімо туди?

— Гаразд.

Вони повернули у бік доріжки, щоб вийти із парку.

— Ти там уже був? — спитав Стьопа, йдучи тротуарами поряд з другом.

— Так. Востаннє були там близько року тому з Антоном та Федею. Дуже затишне місце.

— А як ви туди потрапили?

— Неподалік Сергій в універі вчився. Того дня йому поставили лише одну пару, а Тоша з Федею мали весняні канікули. Плюс, той день саме випадав на мій вихідний. От ми й вирішили з’їздити до нього, бо не бачилися кілька місяців. Поки ми на нього чекали, Антонові захотілося перекусити, тому ми вирішили перечекати десь і натрапили на ту кав’ярню. Нам там дуже сподобалось.

— А чим вона тобі запам’яталася?

— Нічого такого в ній немає, просто вдруге, як ми до цього міста приїхали, то випадково знову в тій кав’ярні опинилися. Згодом це перетворилося на традицію. З важливих подій можу відзначити тільки те, що позаминулої зими тут нас з Антоном Федя познайомив зі своїм хлопцем. До нього він не дуже любив приводити в компанію своїх партнерів. З тим чуваком у Феді до цього моменту були найдовші стосунки.

— Що за хлопець?

— Савою звати. Федя познайомився з ним в Інтернеті і спочатку в них була трійця друзів із Мілою. Він жив якраз у цьому місті, але на період стосунків переїхав до Києва. Нічого особливого сказати не можу — просто симпатичний хлопак, на рік його старший. З характером вискочки. Вони розлучилися за місяць до того, як Федя з тобою в універ вступив. Причини я не знаю. Казали, що залишилися друзями, але після цього я Саву в нашій компанії більше не бачив.

— Дивно, я не знав, що він нещодавно був у стосунках. Ну, тобто, я загалом дізнався, що Федя по хлопцям лише вчора, але він не розповів тоді про свої стосунки.

— Так ви зблизилися? — широко посміхнувся Жора.

— Ну, просто довідалися один про одного багато нового. Колись треба було закінчити його неприязнь до мене.

Але друг продовжував широко посміхатися. Жора відвів погляд кудись далеко попереду них, і піднявши бровами, прокоментував, продовжуючи дивитись у той бік:

— О! Згадай сонце ось і промінчик!

— В сенсі? — здивовано перепитав Стьопа й теж глянув у той напрямок.

Вдалині стояли дві знайомі постаті — людиною з чорним волоссям з білим меліруванням, у чорній панамці, у білій вітрівці та світлих джинсах, з сумкою на плечі був ніхто інший, як Федя. Біля нього Стьопа побачив низькорослу тендітну дівчину з яскравим рожевим волоссям, підстриженим під каре, одягнену в чорну оверсайз-футболку і того ж стилю білі штани. Це точно була Міла. Вони стояли і щось обговорювали, не помічаючи своїх друзів.

— Федю, Міло! — гукнув друзів Стьопа, і ті одразу ж обернулися. Їхні обличчя стали більш усміхненими, щойно вони побачили, хто до них іде.

Міла та Федя пішли в їхній бік, а Жора зі Стьопою прискорили крок. Незабаром вони виявилися зовсім близько і ось тоді вже розпочали діалог.

— Привіт вам. — привітався першим Федя. — Я тут Мілі вирішив показати нашу кав’ярню.

— Я її Стьопі теж хочу показати. Ходімо разом?

Тепер їхня компанія дещо збільшилася і до пункту призначення вони йшли вчотирьох. Стьопі не здалося дивним, що вони перетнулися так швидко. Для Феді це місце теж важливе і ясна річ, він захоче показати його кращій подрузі. Але на руки чомусь захотілося глянути. Це було не важко, бо вони йшли поряд.

Вони були гладкими. Стьопа і раніше помічав його любов депілювати все тіло, але надав цьому значення він тільки зараз. Його темне волосся не помітити було б досить складно, бо рукави вітрівки були закоченими.

Але ж є ще й Жора. У того волосся на руках було світле, тому що народився він блондином, але фарбується. Але його зріст був занадто високим, але від Феді віяло ароматом квіткових парфумів, а від тієї людини він їх не почув, але це якщо виключити той варіант, що він міг напшикатися після виходу, але…

«Та блядь.— подумки налаяв себе Стьопа. — Ти знову думаєш про це». Свої роздуми він вирішив перервати балаканиною:

— А нам ще довго йти?

— Небагато залишилося. — відповів Федя. — До першого перехрестя та ліворуч.

— Добренько.

Через кілька хвилин вони вже заходили до кав’ярні. Саме приміщення було невелике, але затишне. З боків від центру було кілька столиків, а попереду була стійка для замовлень. Компанія обрала столик ближче до вікна.

— Я йду робити замовлення. Кому що брати? — спитав Жора.

— Просто раф. — відповіла Міла.

— Як скажеш. Стьопа?

— Ой, я в кавуськах майже не розуміюся. А що можете порадити? З молоком, бажано.

Жора почав підбирати варіанти, але тут йому допоміг Федя.

— З молочного можеш скуштувати фраппе. Але це холодна кава.

— Океюшки. Тоді фраппе хочу.

— Зрозумів. А ти, Федю?

— Подвійний еспресо. Без цукру.

Через деякий час з’явився Жора з кавою на таці. Варто було напоям опинитися на столі, як компанія їх одразу розібрала.

Вони розмовляли про те про се, обговорюючи тисяча і одну тему. Виявилося, у цих чотирьох дуже багато спільного. Вони ніколи так раніше не збиралися, завжди існувала невеличка перешкода у вигляді решти членів компанії, з якими треба було проводити час теж. Але тепер їх кількість тимчасово звузилася.

Кількість кави в склянках і чашках зменшилася, а чашка Жори, де нещодавно був американо, і зовсім була порожня. Від замовлених у процесі розмови тістечок залишилися лише крихти на тарілках.

— Ти еспресо взагалі не п’єш, чи що? — спитав Жора у Стьопи.

— Хоч убийте, та навіть із цукром не можу пити.

— Для нашого ніжного хлопчика воно надто гірке? — хіхікнув Федя.

— А як його пити можна?

— Береш і п’єш. До того ж є сорти з кислинкою, а не гіркотою. Як у мене зараз, наприклад.

— Дай спробую. А ти моє бери.

Стьопа взяв підсунуту чашку і понюхав чорну субстанцію, якоі залишилося буквально на денці. Він нерішуче взявся губами за край чашки і зібрався робити ковток, але потім його погляд випадково ковзнув на друга поряд. Той зібрався куштувати напій, абсолютно ігноруючи трубочку прямо в нього перед носом.

— Відпивай із трубочки, не соромся.

— Тут не в сором’язливості справа, я просто гидливий.

— Та нічиї писюни я в роті не тримав, не хвилюйся. — обличчя блиснуло широкою усмішкою. Авжеж він брехав, але навіщо ці уточнення?

— Ти так переконливо сказав, що я аж не повірив. — засміявся Федя.

— А що, є привід? — вставив Жора, і хлопців остаточно прорвало на сміх.

— Ні, просто, — тремтячи в судомах від реготання, він з усіх сил намагався говорити серйозно, — на трубочці ж Стьопина слина.

— Ну і хуй з тобою. — відстав, нарешті, Стьопа і взявся куштувати каву.

Федя Стьопою зовсім не гидував, дійство відбувалося в презервативі, все-таки. Зробив він це скоріше через свій характер. «Якось дивно, що мені все ще трохи гидко, я ж його цілував неодноразово», — подумав хлопець, поки робив ковток фраппе.

Стьопа в цей момент теж зробив ковток і відразу скривився. Не оцінив він арабіку.

— Гіркота в чистому вигляді, чесне слово. — ось так наш «ніжний хлопчик» прокоментував свої враження від еспресо.

Вони були дуже далеко від кав’ярні. Стьопа простячком крокував бордюром, стежачи за ногами, щоб не засмоктати асфальт у пристрасному поцілунку. Жора і Міла йшли попереду, Федя трохи далі за ними, а сам Стьопа задкував трохи збоку.

Він кинув погляд на свою компанію, зокрема на того, що ще й одногрупником йому є. Поки всі йшли і насолоджувалися легким вітерцем та чистим небом, хода Феді була строга, а обличчя нахмурене. Він завжди так ходить. На питання «чому?» той одного разу відповів, що просто це не контролює. Але його другові це трохи не подобалося, бо за цим обличчям не можна побачити його справжніх емоцій. Створювалося таке враження, ніби він ніколи не відчував сильних почуттів, крім рідкісних та коротких нападів сміху та гніву.

Від такої цікавої ходи Стьопу відволікла Міла, якій раптом закортіло сфоткатися на гарному паркані з видом на зелений парк.

— Стривай, я з тобою. — крикнув він їй, поки вона залазила на одну з колон.

Жора взяв телефон та почав робити фотографії, поки ті двоє позували на колонах. Процес був недовгий, через п’ять хвилин вони вже почали спускатися.

Міла спустилася, як нормальна розсудлива людина, яка хоч трохи думає наперед — використовуючи візерунки з металу на паркані як перекладини на драбині, завдяки чому успішно опинилася на землі. Але для Стьопи думати надто енерговитратно. Стоячи на колоні, він пригнувся, готуючись до стрибка.

— Може, ти краще нормально спустишся? — порадила Міла. — У нас у планах навідуватися до травмпункту не було.

— Та все буде чудово, от побачиш.

— Зазвичай, коли ти так кажеш, нічого доброго не трапляється. — підключився Федя.

— А цей раз стане винятком. — на обличчі Стьопи панували ентузіазм та оптимізм.

— Якщо ти собі щось зламаєш, то допомагати тобі ніхто не буде.

— Без вас обійдуся. — кинув хлопець, пригнувся і зістрибнув.

І все-таки, впав, ефектно приземлившись обличчям до землі. Благо, саме обличчя з асфальтом не зустрілося завдяки рукам. Усі троє допомогли другу підвестися і оглянули його рани. Стьопа обійшовся лише подертими колінами та кількома плямами на шортах.

— Нічого. Потрібно перекисом обробити і намазати маззю. — прокоментував Федя.

Перекис у хлопця був із собою, а за маззю вони швидко забігли до аптеки. Компанія розмістилася неподалік на лавці. Жорі захотілося морозива, при чому хотів він піти саме з Мілою, тому вони пішли в магазин і залишили хлопців наодинці.

Поки Федя з нудьги переглядав меню телефону, його друг намагався розібратися з перекисом. Проблеми з відкриванням не було, але як нею користуватися? «Хоч би Федя не здогадався, що я у свої 18 років рани не вмію промивати», — подумав Стьопа, розгубленим поглядом дивлячись на пляшку, але іноді кидаючи погляд і на знайомого поруч.

Що ж, імпровізація його завжди виручала, тому він дістав із купленої щойно упаковки ватний диск і подумав налити на нього перекис, але Федя звернув на дії хлопця увагу.

— Тобі потрібна допомога?

— Ні, не маленький, сам розберуся. — відрізав Стьопа, навіть не глянувши на нього. Але що далі він щось робив, то дужче хлопцеві здавалося, що його дії виглядають безглуздо й тупо. — Гаразд, — сором’язливо пробурмотів він, — потрібна.

Федя взяв у нього з рук перекис, а диск викинув.

— Давай ногу сюди. — сказав він. Стьопа слухняно підняв коліно, яке хлопець поклав на своє та відсунув край шортів, звільняючи травму повністю. — Тобі рани коли-небудь промивали?

— Ні. — Стьопа продовжував виглядати розгубленим, хоча щосили намагався це приховувати.

— Це дуже просто робиться, просто стеж за мною. Зараз може трохи щипати.

На рану полився тонкий струмінь рідини і, як хлопець і попереджав, почала щипати, від чого Стьопа смикнувся і зашипів. Чужа рука погладила його коліно, і такий акт заспокоєння справді трохи заглушив біль. Ватним диском Федя витер перекис, що залишився, і повторив ті ж дії на іншій нозі. Закінчивши промивати рану, він намазав їх маззю.

Хлопець робив усе акуратно та зосереджено. Поруч із ним Стьопа не відчув себе невмілим говном, тільки турботу. Як це Федя зазвичай і робить, незалежно від того, з чим потрібна допомога — допомогти вийти із ситуації, в яку Стьопа якось знайшов вхід, чи просто пояснити якусь річ.

П’ятеро хлопців зібралися на квартирі одного з них і вирішили замовити їжі додому, але чекати довелося близько години, тому цей час вони вирішили розбавити чимось цікавим, а саме, переглядом фільму. Вони вибрали зовсім рандомний, навіть не переглядаючи опису, адже їм було все одно. Мишко — десятий член їхньої компанії — розмістився з Федею на дивані, на боці останнього на підлозі сів Стьопа, спершись поруч, Антон сів теж на підлогу, але по другий бік дивана. Сергій вирішив зайняти місце на кріслі.

Фільм виявився не нудним, усі хлопці уважно стежили за подіями на екрані, часом перекидаючись фразами. До речі, фільм був нетфліксівським, і ні для кого не є секретом, що ця компанія часто займається репрезентацією меншин. Ось і наткнулися вони, зовсім несподівано для себе, на одну з цих репрезентацій — на екрані зненацька з’явилися два хлопці і за їхніми двозначними репліками та діями було видно, що між ними якась хімія.

У цей час Стьопі захотілося глянути на Федю — той не видав жодної реакції у відповідь на сцену. Він розцінив цю емоцію у двох варіантах: як нерозуміння що відбувається, чи жодного негативу у бік персонажів. Стьопі було спокійніше вірити саме у другий.

«Це могли б бути ми, Федю», — подумав він. А сам Федя й не здогадувався, що про нього думає той — він відкинувся на диван, продовжуючи гарно тримати поставу і закинув ногу на ногу. Складені на грудях руки та звичний зосереджений погляд створювали йому «аристократичний» вигляд. Стьопі було важко припинити зачаровано спостерігати за ним. Від його очей не сховалась легка посмішка у відповідь на щось на екрані. Він одразу озирнувся і побачив, що ті два персонажі таки поцілувалися.

— Бля, цих і тут вставили. — пробурмотів Мишко, але її було чутно достатньо добре.

— Та ти ж знаєш сучасний кінематограф, їх скрізь пхають. — підтримав Сергій.

— Ну пхають і пхають, навіщо бурчати. Нікому ж начебто не шкодять. — цього разу вставив Федя.

— А що, теж хочеш? — підстебнув його сидячий поруч і отримав досить яскраву і навіть агресивну реакцію:

— Звичайно, ні, що ти несеш? Я нормальний.

Стьопі здалося, що всередині він почув тріск. Тремтіння чогось важкого і дуже тендітного, що до цього трималося на соплях. Напевно, це були надії на взаємність своїх почуттів. До цього він любив плекати себе надіями, що ті погляди, що випадково виявлялися помічені, дрібні несподівані поблажки у вигляді допомоги з оцінками, випадкові торкання за плечі та руки були ознакою того, що Федя відчуває до нього те саме і також просто соромиться поговорити щодо своїх почуттів. Адже вони справді недолюблювали один одного з перших днів знайомства, але згодом у Стьопи воно змінилося в протилежний бік, а в жовтні він зовсім усвідомив, що закоханий. Він щиро сподівався, що у Феді все так само, що ті сварки є просто результатом різниці характерів і ніяк не відображають його справжнього ставлення до нього. Але з цього моменту він зробив підсумок, що той просто не хоче посилювати їхню недодружбу, тому що його кращому другові Жорі новий член компанії сподобався.

Того ж дня, але ввечері, Стьопа тихенько похникував під струменями душу від розчарування і смутку, прокручуючи ту одну єдину репліку. Його серце розбите, а мрії розлетілися вщент, він втомився обманювати себе.

Це було кілька місяців тому у квітні, з тих пір Стьопа жив із твердим переконанням, що його спроби потоваришувати односторонні. Згодом він знайшов заспокоєння в Тоші — він ставиться до нього добре, до того ж характер приємний. І спілкуються вони точно більше. А вчора переконання розвіялися, варто було Стьопі довідатися, що вони з Федею до певної міри брати по нещастю. І зараз він просякнутий щирим почуттям жалю до нього. Але хлопець не впевнений, що рано чи пізно його серце знову вкаже шлях на колишню симпатію, яка вже в когось закохана.

Коли Федя сховав диски і препарати в сумку, вдалині вже звучали знайомі голоси Жори і Міли. Вони принесли кожному морозиво і пішли далі гуляти містом. Коли вони повернулися додому, годинник на телефонах показував 16:00.

Стьопа гортав пости в соцмережах, але думки були сповнені зовсім не контентом у них. Його переслідувала одна ідея. З одного боку, вгамувати інтерес означає порушити правила гри. А з іншого — він не міг думати ні про що інше. Думка тисне на нього. Не дає зайнятися нічим іншим. Але не можна.

«Я просто гляну, але вгадувати не буду», — саме так Стьопа виправдав подальші дії. Він дістав з кишені шорт обидві записки Когось. Відкрив у телефоні їхнє листування з Федею і догортав до фотографії конспекту двомісячної давності. Наче за такий час почерк не кардинально змінюється?

На столі ці два дні лежав список продуктів, який Жора писав від руки. Федя доручив Стьопі викинути його, але той поклав його на стіл із думкою «потім», але це «потім» ніяк не наставало, бо прокрастинація та банальна забудькуватість.

Спочатку він порівняв почерки Жори з Кимось. У першого текст великий і нахилений ліворуч, при цьому літери різні за розміром і ніяк не з’єднуються, у слова їх розділяють тільки трохи ширші пробіли. У літері «о» і нулі немає завитків, вони всі цільні овали. Літери “р” і “т” схожі на друковані.

У другого на пізній записці текст теж великий, але літери прямі й охайні. Усі літери схожі на друковані та не з’єднані.

У Феді, що першим впадає у вічі, почерк дуже охайний. Букви дрібні та об’єднані, завитки зустрічаються навіть у нулі та «о», а також з літерами, в яких є крапки нагорі. Почерк нахилений праворуч, між літерами дуже маленький пробіл. Немає таких букв, які нагадували б друковані, всі письмові, як у зошитах для прописів.

На перший погляд у всіх трьох людей почерки дуже різні, але потім Стьопа зрозумів, що від другої записки толку мало, адже у того, хто писав, було достатньо часу, щоб досить добре підробити почерк. Він придивився до першої записки, яку за логікою писали поспіхом. На перший погляд справді нічого схожого, але потім Стьопа помітив ось що: деякі літери об’єднані, ніби зі звички. У деяких місцях зустрічаються обидва варіанти написання “р” і “т”, а у двох місцях “о” із завитком. Словом, багато чого вказувало на Федю. Підозри підживлювала сьогоднішня ситуація з пледом.

За парадними дверима вже чути голоси членів компанії, які поверталися зі своїх справ. До того ж, уже починало вечоріти, а це означає, що скоро вони висуватимуться в бар. Часу далі тут сидіти і грати в почеркознавця немає. Стьопа відклав телефон і думав залишити папірці про всяк випадок, але потім згадав обіцянку того, що з третьої кімнати. Сенсу їх зберігати далі немає, адже завтра останній день, а значить, йому й так усе розкажуть. Стьопа кинув папірці у смітник і пішов збиратися.

Через деякий час майже всі вже стояли на вулиці в очікуванні. Федя перебував у своїй кімнаті і продовжував збиратися. Вся його увага була прикута до сумки, в яку він клав необхідні речі, і ніяк не очікував, що до нього зайдуть.

Двері за ним відчинилися і на вході з’явився Жора й любісінько запитав:

— Федю, ти там довго чепуритися збираєшся? Швидше давай.

Його друг стояв уже зібраний, усміхненим виразом обличчя дивлячись на нього. Сам Федя в ахері озирнувся на друга, і в ті секунди мовчання він роздумував про те, як, коли і за яких, трясця вашій матері, обставин, Жора міг розкрити його найгеніальніше прихований секрет.

— Скоро. — ледве видавив він. — Зараз виходжу.

— Чекаю. — відповів Жора, наче нічого не сталось, — І так, ти правильно зрозумів, я про все знаю. — і покинув кімнату.

Після цього Федя продовжив свої справи, але перебуваючи в деякій розгубленості. Що ж, скоріш за все, їм буде про що потім поговорити.

Вони приїхали в бар через пів години і розмістилися в симпатично оформленому залі, де грала енергійна музика, а навколо їх огортало приємне тьмяне світло. Їм відразу ж знайшли великий стіл і компанія без затримок розмістилася на ньому.

Деякі, а якщо конкретніше, то Антон, Степан і Ксюша позамовляли всього й відразу. Усі інші замовили лише по одному стакану напою і по одній страві. Деякі вже вийшли на танцпол, а деякі залишилися побесідувати.

— Може, зіграємо? — запропонував Жора, тримаючи в руках телефон. — Я якраз чисто по приколу один застосунок завантажив.

— А що за гра? — відразу ж з ентузіазмом поцікавився Стьопа.

— «Я ніколи не…» з алкоголем. Я не граю, ясне діло. Думаю, правила всі тут знають.

— Може ти просто зубочистки будеш брати? А то так не цікаво.

Усім в компанії ця задумка більш ніж сподобалася, інші з компанії, які вийшли потанцювати, теж погодилися. Офіціанта попросили принести пляшку вина, а Жора взяв телефон з відкритим застосунком.

— Просто нагадаю, якщо хтось не пам’ятає правила: читаємо текст, який починається з «Я ніколи не…». Людина, з якою такая ситуація відбулася п’є, а той, з ким цього не ставалося, сидить і не чіпає стакан. Якщо ніхто не випив, то п’є той, хто читав. Виграє той, хто залишиться найбільш тверезим. Тобто я, якщо так подумати.

— І Федя. — хіхікаючи, додала за ним Лариса.

— Чому це? — обурився Федя.

— Я не думаю, що в тебе достатньо цікаве життя, щоб ти напився.

— Слухай ти, — строго промовив він і взяв до рук бокал. — ми ще подивимося, у кого тут життя нудне.

— Ну-ну, я б на це глянула.

Об’єкт жарту взяв до рук бокал, і тільки потім подумав: «Нащо я це зробив?». Але передумати вже було запізно.

Залишилося сподіватись, що запитання зіграють йому на руку.

— Я ніколи не пив алкоголь. — почав Жора.

«Якось не чесно, чому відразу починати з цього?», — подумав Федя, розчаровано підносячи до губ бокал. Ну, зате в цьому є один плюс — коли він напивається, то стає цікаво, хоча й не без сумних наслідків.