Хоч в чомусь ми схожі

Хан вже звик ходити цією дорогою додому,тому коли ті повернули на іншу вулицю навіть трохи здивувався.

Біля під’їзду вони стояли хвилин 5. Мінхо навіть міні інфаркт встиг зловити ,бо думав,що посіяв десь свої ключі.

-Ось твій шарф! – Мінхо тільки но забіг в квартиру,а вже біжить назад до Хана.

-Ти ж збрехав щодо того,що в тебе рано мама повертається? – Запитав Джісон.

-Мама з татом сьогодні вирішили,після закінчення в обох змін,піти в кінотеатр. Тому так,збрехав. – В голосі Лі не чулося ні краплі сорому.

-Ай-ай-ай,поганий хлопчик – Хан голосно розсміявся,а Мінхо смішно не було.

-Ой,іди вже! – Мінхо взяв молодшого за плечі,щоб виштовхати з квартири.

-А я сподівався,що ти мене на чай запросиш….

-Ні сорому,ні совісті в тебе Хане! Це взагалі то непристойно! – Мінхо більше не штовхав Джісона до дверей, але виглядав дуже обуреним.

-В мене печиво є!

-Ти до школи печиво носиш?

-Ні,в буфеті взяв.

-З яких пір ти мільйонер? – Мінхо дійсно було цікаво,бо в шкільному буфеті дійсно все коштувало дорого в порівнянні з супермаркетом.

-Так в тому й прикол,що я не купляв.

-Вкрав? – Лі дійсно аж здригнувся, томущо від Хана ,що завгодно можна очікувати.

-Дурень ти ! – Хан ображено надув щоки – Я колись чергував в їдальні сам, томущо людина яка повинна була в той момент чергувати зі мною захворіла,а тітоньці з буфету стало мене шкода ,тому вона мене пригостила. Це було ще на початку року,ношу його в портфелі як оберіг.

-Воно там не зіпсувалося?

-Ні,воно в пачці.

-Я тобі води налью,а сам буду пити смачний чай.Роздягайся вже! – Мінхо відійшов від молодшого,щоб той зміг роздягнутися.

-Який ти гостинний.

-Які гості–такий і прийом!

-Ніфіга собі! – Хан підбіг до холодильника – Перший раз бачу таке в реальному житті!

Хан почав водити пальцем по екрану,як дитина.

-Хах серйозно? – Мінхо посміхнувся й підійшов до Джісона.

-Він же мабуть купу грошей коштує!

-Взагалі так – Мінхо провів пальцем по екрану та ввімкнув ютуб – Батьки збирали на літню відпустку,а в компанії там де працює мій батьку,вирішила поїхати на море всім колективом і дозволили взяти одну людину. Мама з татом відпочили,а потім купили цей холодильник . – Хлопець відійшов від холодильниа,щоб ввімкнути чайник – Яку пісню хочеш ввімкнути?

-Ти напевне засмутився тому,що тебе залишили одного.

-Якщо чесно,то ні крапельки!

-Я б засмутився..

Хан обережно водив пальцями по клавіатурі,а Мінхо з зацікавленістю спостерігав.

-Ти серйозно? Залишитися одному – найкраща відпустка.

-Тобто я тобі вихідний зіпсував? – Хану стало дійсно соромно.

-Ні, покишо.

З динаміка заграла гарна мелодія,а після й сам текст .”Don’t cry, snowman, not in front of me

Who’ll catch your tears if you can’t catch me, darling?

If you can’t catch me, darling”

-Я обожнюю цю пісню,особливо дивитися за парами в тік тоці,які танцюють. – Хан підняв одну руку перед собою й показав танець – Цього року я ще не танцював цей танець,але минулі три зими завжди знаходив з ким потанцювати.

-А я ні разу не танцював цей танець. Звісно хотів,але всі дівчата яким я пропонував відмовляли.

-Ти серйозно? – Хан натиснув паузу на пісні.

-Ну так,а що?

-Слууухай – Хан склав руки в боки – А давай потанцюємо?

-Ага,а потім ти як в романтичному фільмі в кінці танцю мене поцілуєш!

-Без проблем!

Джісон протягнув руку вперед,запрошуючи Лі на танець.

“I want you to know that I’m never leaving

‘Cause I’m Mrs. Snow, ’til death we’ll be freezing

Yeah, you are my home, my home for all seasons

So come on, let’s go”

Крок вперед,крок назад, оберт.

Мінхо ледь тримався руки Хана,вона була ще холодною з вулиці,коли як рука Мінхо вже була теплою.

От пролунали останні ноти. Хан різко притягнув Мінхо до себе,та поклавши руку тому на спину, легенько нахилив його.

-А от і обіцяний поцілунок!

Хан склав губи та потягнув їх до губ Мінхо.

В Лі серце зупинилося. Він закляк й не міг нічого робити,окрім як витріщатися й чекати,що станеться далі.

-Хахахаха – Хан залився сміхом – Ти б бачив своє обличчя зі сторони!

Джісон обережно підняв закляклого хлопця й відсторонився.

-Я думав ти мені вмажеш…

-Хане,ти придурок! – Мінхо сів на стілець й заховав обличчя в долоні.

-Гееей – Джісон підійшов до друга – Я не думав,що змушу тебе зніяковіти…Вибач!

-Та нічого,я сам не очікував від себе такої реакції!

Хан підійшов і обійняв того зі спини,через що Лі ледь стримався ,щоб не підскочити.

Щоки й до цього були червоними,а тепер було таке відчуття,що обличчя тепер замість тостера використовувати.

-Радий,що ти на мене не ображаєшся!

Кипів чайник,а разом з ним й Мінхо.

***

Хлопці вже й забули про цей момент, томущо

були зайняті переглядом “Гаррі Поттера”.

-Та я тобі кажу,набагато логічніше було б Гаррі на Слізерин. Так як ти хочеш, буває тільки в фільмах. Я дуже сумніваюся,що і реальному житті проканало б “Хоч би не Слізерин”

-Мінхо,дай подивитися фільм,в тиші! Будь ласка!

В результаті їхні чаювання закінчилися тим,що ті пішли проходити тести “Твій факультет в Гаррі Поттер” та ” Хто ти з Гаррі Поттера”

-В мене 83% Слізерин,58% Ґрифіндор, 34% Гафелпаф та 8% Рейвенклов – Хан ледь язика не зламав поки вимови всі ці назви – А в тебе?

-В мене 100% Слізерин… на цьому можна й закінчити .

-Ну хоч десь ми схожі.

-Ага