Записка,обіцянка й сніжинки на вікнах

Передостаннім уроком була алгебра,потім 2 уроки образотворчого мистецтва та можна буде йти додому.

В через тиждень починалися контрольні роботи,тому вчителі змушували учнів писати самостійні роботи.

-синус 45 косинус 95 чи навпаки?… – засмучено шепотів Хан – шо це таке…

-Вибачте,але Хан заважає мені своїм шепотінням! – жалілася вчителю сусідка по парті Джісона

-Тобто?! Я й не ліз до тебе ! – шипів про себе Хан.

-Джісоне – вчитель підійшов до Хана – в тебе щось сталося?

-Та ні.Просто думки вслух.

-Не заважай іншим,якщо хочеш побубніти,то он задня парта тебе чекає! – вчитель кивнув підборіддям на розкидані речі по столу,а потім на єдину вільну парту яка знаходилася в кутку кабінету.

 

-Довбані формули… – бубнів Хан вже на задній парті.

-Та ти вже задрав бубніти,чому ти не можеш мовчки робити?! – пошепки сказав хтось з переду.

-А? – Хан підняв голову й побачив, що тим хто до нього звертався був Мінхо. – Вибач!

 

До кінця уроку залишалося 10 хвилин,а в Джісона в зошиті : 18.12. Треба щось написати! О.

Хан відкрив зошит з іншого боку,де були пусті сторінки і вирвав один аркуш.

 

 

Д:Мінхо слухай,в нас з тобою один варіант!можеш будь ласка підказати,що в 1 і в 2,і в 3…і в 4..

 

М: Джісоне,запхни цей папірець собі знаєш куди!?

 

Д:Ну будь ласка!!..

 

Мінхо повернувся боком до Джісона, показово зім’яв папірця в правій руці,а потім повернувся назад.

–Вибачте! Можно я вийду? – Мінхо взяв папірця в руки і вийшов з кабінету.

 

 

“От гімнюк” сказав ледь чутно Джісон,після чого почав ставити літери на навмання.

 

Пролунав звук закриття дверей,що значило про повернення Мінхо.

-Тримай,потім подякуєш – Мінхо кинув зім’ятий папірець біля руки Джісона.

 

Д:Мінхо слухай,в нас з тобою один варіант!можеш будь ласка підказати,що в 1 і в 2,і в 3…і в 4..

 

М: Джісоне,запхни цей папірець собі знаєш куди!?

 

Д:Ну будь ласка!!..

 

1:b

2:C 5:b

8,9:a

М:Решту думай сам,бо ти дуже розумний,щоб вчитель подумав,що ти все це сам вирішив

-Дякую…

 

Останні два уроки технології були з класною керівничкою,і вони вже знали,що будуть прикрашати клас до нового року.

-Так,ну хто розвішає гірлянди і прикрасить ялинку ми вирішили,залишилось вирішити хто приклеїть сніжинки на вікна.

-Давайте я – Мінхо дістав з пеналу клей та підійшов до вчительського столу.

-Джісоне , допоможи Мінхо!

Хан не поспішаючи встав зі стільця й підійшов до Мінхо.

-Віддай мені половину! – Хан протягнув руку для того,щоб йому вручили сніжинки.

-Половина з сорока? – запитав Мінхо.

-Ну двадцять,а що?

-Не знав ,що ти рахувати вмієш. – Мінхо віддав Джісону половину сніжинок.

-Припини,просто я не розумію таких рівнянь,от і все! – відповів тому Хан,поки ті йшли до крайньго вікна.

-І не подумай,що я завжди тобі допомагатиму!Вважай ,що це плата за те ,що ти мою шапку знайшов!

-А тобто те , що ти пригостив мене чаєм було не платою? А що ж це тоді було,побачення? – Хан засміявся,після чого отримав по потилиці.

-Йди до біса!

-Ай курва боляче! – зашипів Джісон – За що?!

-За твого довгого язика!Хоча останнього часу ти його всеж таки вкоротив…

Хан опустив голову й покрився рум’янцем від вух до носа. Йому одразу було і ніяково,і соромно,і в той же час це прозвучало як похвала.

-Усе для тебе! – Хан взяв сніжинку й почав намазувати на неї клей.

-А ні. Я погарячкував.

 

 

-Як в тебе справи? – запитав Хан.

-З яких пір тебе цікавить,як в мене справи?

-Ну то добре чи ні?

-Нормально!

-В мене теж! А як ти себе почуваєш? – Хан обережно приліпив сніжинки до вікна,та почав розрівнювати краї.

-Ну нормально,голова трохи болить.

-А ти не застудився?На вулиці все ж таки холодно! В мене є ібупрофен з собою,пішли я дам його тобі!

-Так заспокойся,це ти напевне захворів,якщо…піклуєшся про мене!? Хоча я знаю,скоро контрольні роботи,ото ти і підлизуєшся!Навіть не думай,що я дам тобі списати! – Мінхо вирвав клей у Хана з рук,і почав намазувати його на сніжинку.

-Я навіть і не думав про це!

-Ага ,звісно..

 

 

-В тебе є дівчина?

-Що це за питання таке? – спитав Мінхо.

-Ем ну просто питаю.

-Ні – Мінхо відвів погляд на компанію дівчат,які прикрашали ялинку.

-Зачекай…Тобі що подобається Сольюн?!

-Закрий рота – Мінхо прикрив своєю рукою рота Джісону,через що зловили здивовані погляди деяких однокласників.

-Ви б хочаб закінчення уроків зачекали ,голуб’ята!Сором! – сказав Син Мін після чого заржав на весь клас.

-Йди до біса! – Мінхо прибрав руку з рота молодшого,й продовжив клеїти сніжинки.

Хан ще секунд 10 стояв і дивився на Мінхо вивчаючим поглядом. Тільки зараз він помітив,який Лі гарний в профіль.

-Що?! – з відразою запитав Мінхо.

-А,нічого – Хан взяв сніжинку й приклеїв її на вікно – То вона всеж таки тобі подобається!

-Ні.

-Так.

-Ні.

-Так!

-Я,сказав,НІ! – прошипів Мінхо тому на вухо, через що,Хан здригнувся.

-Та добре , добре!

 

-Ти вільний після уроків?

-А що?На побачення хочеш запросити? – посміхаючись відповів Мінхо.

-Придурок! – Джісон штовхнув Лі – Так вільний чи ні?

-Ну вільний,а що ти хочеш?! – питав вже Мінхо.

-Від тебе нічого! – Хан посміхнувся,після чого слідувала хвилина мовчання.

 

-Гей Сольюн,йди сюди! – Крикнув Хан.

-Що ти робиш?! – шепотів Мінхо.

-Дивись і вчись Мінхо-хьон!

 

-Ти щось хотів,Хане? – Запитала Сольюн.

-Сольюн,чи не хочешь ти прогулятися після школи зі мною та Мінхо,можеш свою подругу взяти?!

-Ну я не проти! – Сольюн посміхнулась – Тоді спишемося?

-Так звісно,бувай!

-Пообіцяй,що ти їй нічого не ляпнеш! – сказав Мінхо,як тільки однокласниця пішла.

-То вона тобі все ж подобається!

-По

обіцяй!

-Подобається!

-Хан,пообіцяй!

-Ну добре,я подумаю…

-Колись я тебя вб’ю Хан Джісон!..