Choroidermia

Тадаші відчуває, як в нього тремтять руки. Час зупиняється, а увесь світ звужується до уявної крапки на стіні. Ніби крізь товщу води він чує голос лікаря, який продовжує щось пояснювати. Хлопець змушує себе повернути голову і, як у сповільненій зйомці, зводить погляд на Цукішіму, що сидить поряд. На обличчі блондина жодних емоцій, всі м’язи його ніби скам’яніли. Тадаші на мить дивується, як можна спокійно на таке реагувати, але потім помічає, що сам Кей як натягнута струна, ось-ось і порветься. Ямагучі відчуває напругу, що йде від хлопця, але все ж наважується й накриває його долоню своєю. Той у відповідь лише акуратно прибирає руку і у серці Тадаші щось ламається вже вдруге за сьогодні.

Після прийому Кей стрімко покидає кабінет лікаря. Мовчки. Тадаші ніяково прощається з доктором та біжить слідом. Пересічна людина не побачила б у поведінці хлопця чогось незвичного, та Тадаші знає Кея достатньо добре, щоб помітити які поривчасті та нервові його рухи. Додому вони їхали теж мовчки. Тадаші декілька раз намагався щось сказати, підтримати коханого, та слова кожен раз застрягали у горлі.

Хороідермія – рідкісне генетичне захворювання, що трапляється тільки у чоловіків і призводить до повної втрати зору. Ліків, які б могли зупинити його немає. Хворий бачить темне коло, яке спочатку заповнює периферію і розширюється з часом. Поступово зір буде погіршуватись, поки не зникне зовсім. Саме такий діагноз встановив лікар Кею.

Скільки Тадаші пам’ятає, Цукішіма завжди був в окулярах. Але ж не всі люди, що їх носять сліпнуть, правда? Багато людей з його оточення теж носили окуляри. Наприклад, вчитель Такеда або Шимада-сан, який навчив його робити ту славнозвісну подачу-планер. Тож Тадаші ніколи не надавав цьому великого значення. Йому навпаки подобалось інколи зненацька відібрати у хлопця окуляри, приміряючи їх на себе.

– Ну як, Цуккі, мені пасує? Я хоч трошки схожий на тебе?

– Ти розіб’єш їх, Ямагучі.

Крізь товсті лінзи все навколо пливло й двоїлося, тож Тадаші майже не міг розгледіти невдоволене обличчя свого хлопця. Але Цукішіма, роздратовано бурмочачи, міцно-міцно притискав його до себе, тож юнак був цілком задоволений своєю маленькою витівкою. В кінці кінців окуляри повертались до свого власника, а Тадаші ніжно цілував того у кінчик носа.
Але тепер окуляри на обличчі Цукішіми слугують лиш болючим нагадуванням. Ямагучі все частіше уникає зустрічей поглядами з коханим. Він боїться побачити у таких рідних золотистих очах, замість колишньої ніжності та любові – скляну порожнечу.

Хоча іноді Тадаші здається, що нічого не змінилось. Чи він просто змушує себе вірити у це. Зі спортивною кар’єрою Кею все ж довелось попрощатися, але в іншому він поводить себе так, ніби нічого не сталося, на відріз відмовляється обговорювати з хлопцем свою хворобу і продовжує займатись звичними буденними справами. Ходить на роботу у музей й інколи навіть їздить за продуктами автомобілем (хоча лікар суворо заборонив йому сідати за кермо). Тадаші підтримує цю брехню і продовжує перебувати у рожевій бульбашці, яку сам собі й вигадав. Бо якщо Кей продовжує жити своїм звичним життям, то й він не буде надавати цьому великого значення. Віра у магічне зцілення коханого все ж міцно сидить у голові Ямагучі. З рештою, надія помирає останньою, так?

Проте коли Кей випадково зачіпає і розбиває чергову чашку (після цього він обов’язково купує ще одну таку ж саму), ненавмисне вдаряється о кутики шухляд й вже котрий вечір поспіль відкладає книжку, яку щойно розгорнув, нервово потираючи перенісся пальцями, рожеві окуляри Тадаші розбиваються склом всередину. Він міг би й далі бути у цій дивній таємній змові з Цукішімою, але нові чашки всередині занадто білі, без звичних коричневих слідів, які не відмиваються жодним миючим засобом, а синці на колінах хлопця ігнорувати стає важко. Особливо враховуючи те, що на його блідій шкірі вони одразу кидаються в око. Тадаші збирає усю свою сміливість до купи й наважується на серйозну розмову.

– Цуккі, нам треба поговорити…

Блондин робить ковток ранкової кави – чорної, без цукру, як він любить, і зводить очі на Ямагучі. У погляді читається німе питання. Тадаші відчуває, як уся його рішучість враз кудись випаровується. Він дивиться на свої руки, міцно зчеплені у замок, уникаючи прямих зіткнень поглядами з Кеєм, що сидить навпроти. В голові промайнули думки, що, можливо, це зараз не на часі й краще відкласти розмову на потім. Діалог точно не вийде спокійним, а посваритись вони завжди встигнуть. Він взагалі не любить сперечатись зі своїм хлопцем. Хоча б через те, що з кожного їхнього спору Кей виходить переможцем. Цукішіма – логічний та послідовний, завжди знає як правильно довести свою точку зору. Ямагучі ж керується переважно емоціями і коли його хиткі контраргументи вичерпуються – слова ніби зникають з голови, а самого хлопця мало не лихоманить від надлишку почуттів, які він не може ніяк виказати.

Та Тадаші й не проти програвати Кею у суперечках. В решті-решт, Цукішіма піклується не лише про себе. Але щось всередині підказує, що зараз не той випадок. Тривожні думки хлопця перериває голос блондина:

– Знаєш, ми так довго разом, можливо тобі варто перестати називати мене цим дурним дитячим прізвиськом?

Ще один ковток кави. Ямагучі сидить, тупо кліпає очима й не розуміє до чого це зараз взагалі було.

– Що?… Я… Не змінюй тему!

Тадаші погано пам’ятає, що відбувалось далі. Тільки крики, свої намагання щось довести і сльози, що в якийсь невідомий для нього момент потекли по щоках. А ще розлючене обличчя Кея. Ямагучі взагалі не знає, чи бачив його колись у подібному стані раніше. Хоча знайомі вони з самого дитинства. Навіть у найскрутніші моменти на волейбольних матчах Цукішіма вмів зберігати спокій та холодну голову, а зараз…

– Тобі з кожним днем стає все гірше! Годі брехати хоча б собі.

Можливо, він трохи перестарався. Та слова швидко злітають з уст, застрягають у повітрі між ним та Кеєм. На мить час для хлопця ніби зупиняється.

– Досить, Тадаші! Зі мною все нормально, – голос холодний, вже спокійний, та у ньому явно відчутні нотки люті.

Наступне, що чує Ямагучі – гуркіт вхідних дверей, від якого він увесь здригається. Очі горять від сліз і він на секунду міцно заплющує їх, затуляє обличчя руками. Раптова тиша, що заполонила квартиру, невимовно давить. Хлопець відчуває ніби йому бракує повітря. Він з усіх сил намагається сконцентруватись на рівному стукоті настінного годинника, та Тадаші потрібно щонайменше під години, щоб остаточно заспокоїтись.

Після тієї сварки вони не розмовляли. Ямагучі не намагався дзвонити чи писати Кею. Вирішив їм обом треба побути на самоті і подумати.

Цукішіма повернувся додому пізно, близько опівночі. Тадаші вже майже заснув, коли його пробудило якесь невідоме шарудіння. Почувся стукіт на невдоволене шипіння. А потім він відчув такий знайомий аромат парфумів Кея зовсім поряд і ліжко під ним тихенько скрипнуло. Тадаші розвернувся, сподіваючись на примирення, й простягнув до хлопця руки у пошуках такого рідного тепла і обіймів. Але несподівано побачив перед собою лише широку спину Цукішіми. Він пару хвилин вагається, але потім все ж обіймає блондина зі спини. Кей не чинить ніякого супротиву, але й не відповідає, як зазвичай. Просто дозволяє себе обійняти. Хоча Тадаші точно знає, що той не спить. Ямагучі думає про те, що це мабуть вперше, коли вони з Цуккі так далеко один від одного, не зважаючи на те, що ось він – лежить поряд. Він тяжко зітхає, притискається щокою до спини хлопця й заплющує очі. Як то кажуть, ранок покаже, що вечір не скаже.

Тадаші прокинувся серед ночі від холоду. Небо за вікном вже потихеньку починало сіріти, наближався ранок. Прагнучи якнайшвидше укутатись у ковдру, повернути таке дорогоцінне тепло, він помітив, що Кея поряд немає і постіль вже встигла охолонути. Ямагучі оглянув швидким поглядом кімнату, та в ній хлопця також не знайшлося. Тадаші вирішив вирушити на пошуки, хоч й дуже кортіло повернутись у царство Морфея. Від доторку ніг до холодного полу усе його тіло мов пронизало струмом. Та накинувши на плечі таку потрібну зараз ковдру, він все ж піднявся з ліжка.

Кей несподівано знайшовся на кухні, сидячі на підлозі. Окуляри його чомусь лежали поруч. Тадаші мимохідь помітив, що одна з лінз була тріснута. Він застиг у дверному отворі, не наважуючись наблизитись до хлопця. Ковдра, у яку він загорнувся до цього, тепер вільно спадала з його гострих плеч. Вигляд такого Кея був настільки незвичним для нього, що хлопець аж закляк. Відволікав лише рівний стукіт годинника, а десь у ванній кімнаті крапала вода.

– Кей… Любий, що сталося? – голос тихий, майже шепіт.

Цукішіма не відповідає й хлопець вирішує, що він його, мабуть, і не чує. Ямагучі повільно та акуратно, наче до тваринки, яку боїться сполохати, підходить і опускається на коліна навпроти блондина, намагається зазирнути тому в обличчя.

– Вибач…

Кей вимовляє це майже не чутно, одними губами, але Тадаші все одно розуміє, бере його обличчя у свої теплі сухі руки й лагідно змушує підняти погляд, подивитись на себе.

– За що?

– За те, що накричав на тебе і пішов…

Тадаші у відповідь посміхається. Так тепло і по-доброму, як вміє тільки він.

– Пусте.

У Цукішіми навкруги темрява. Усе, що він може бачити зараз перед собою – обличчя Тадаші. Хоча й воно якесь нечітке, розпливчате і поступово тьмяніє, теж поринає у чорноту. Він охоплює руками лице хлопця і невагомо торкається пальцями милих ямочок та ластовиння, що сузір’ями розсипано по обличчю Ямагучі. Кей волів би запам’ятати розташування кожної з них.

– Знаєш чого я боюсь більше за все?

Тадаші трохи нахиляє голову у німому питанні і вже розтуляє уста, щоб щось сказати, та блондин перериває його:

– Не втратити зір, ні… Забути як виглядає твоє обличчя…

Ямагучі шумно видихає повітря з легень, бо й сам не помітив, що до цього майже не дихав. Кидаючись з обіймами на шию Кею, він притискає його до себе настільки міцно, наскільки взагалі можливо. Утикаючись носом у вигин шиї хлопця, він знову відчув, як з очей бризнули сльози. Притискаючи Цукішіму до себе, відчуваючи як домашня футболка Кея поступово стає вологою й сильні руки у відповідь обіймають його, Тадаші думає, що, звісно, все вже ніколи не буде як колись. Та в решті-решт вони завжди будуть один в одного.