Лий, зливо, лий

Над містом вже збиралися густі чорні хмари, попереджаючи глядачів та імпровізаторів про дощ який повинен початися.
Імпровізація “Ток-шоу” вже доходила до свого кінця, хлопець, якого вибрали з залу виявився не поганим гостем, який спокійно, без проблем говорив на одну букву, прямо Ірина Гатун у чоловічому тілі.
З неба вже падали невеликі краплі дощу. Деякі люди відкривали свої парасольки, і продовжували сидіти. А глядачі в які не дивилися прогноз погоди лишали свої місця і бігли до найближчого навісу де можно сховатися від противних холодних крапель.
– На цьому на благодійний концерт завершений! Дякую вам що прийшли! – дружно попрощалися імпровізатори, стоячи поперед стільців та гостя, який смиренно чекав моменту, коли він може тихенько піти зі сцени.
Глядачі вставати зі своїх місць. Невеликий дощ вже перетворився в зливу. Але людей це не лякало, вони спокійно йшли по з’явившимся калюжам, розмовляючи одне з одним. Всі йшли з гарним настроєм, не звертаючи уваги на сильний, холодний вітер, що дмухав їм в обличчя. На вулиці різко похолодало.
Хлопці вже сховалися кудись за сцену, де їх не діставав вітер. З кожною хвилиною злива здавалося посилювалася, речі вони збирали хутко, бо дороги можливо затопить і дістатися додому стане складно.
Першим з поля зору зник Вова, бо дружина дома чекає. Залишилися тільки Костя та Валік, вони мовчки збираються. Раніше, коли ще з ним був Рома, всі вони весело обговорювали як пройшов концерт, прямо як глядачі сьогодні. Але Рома пішов з шоу, як і Костя.
Трембовецький закинув свій рюкзак на плече і збирався вже йти. Раптом Валік схопив його за руку, не даючи піти. Костя запитливо подивився на чоловіка, але все ж таки зупинився. Тільки-но він захотів спитати, як його випередили.
– Я можу довести тебе додому, – запропонував Валік. Костя декілька секунд дивився на друга, потім прибрав його руку.
– Я сам дійду, – відкрив свою парасольку, і вийшов з невеликої підсобки. Чоловік зітхнув, взяв свій телефон з зарядки та написав своїй дівчині що скоро буде дома. Відкривши двері на нього подув осінній вітер. Злива як і передбачалося стала тільки ще сильнішою. Ще він побачив нікого іншого як Костю, котрий стояв з парасолькою переминаючись з ноги на ногу. Він бросив погляд на відчинені двері, побачивши в дверях Валіка, він швидко перевів погляд на багато поверхові будинки які виглядати мрачно та сіро через примхливу погоду. Валік встав рядом з Костею, зрештою блондин повернувся до нього обличчям.
– Може все ж таки тебе довести? Бо погода як сам бачиш, залишає бажати кращого, – сказав чоловік, Костя повернувся щоб ще раз подивитися на вулицю, на дорозі вже маленькі калюжі перетворилися на великі озера, вітер гойдав гілки дерев, десь вдалині гримів грім. Костя і знову подивився на Валентина, тяжко зітхнув та кивнув головою на знак згоди. Валік посміхнувся і обережно, переступаючи калюжі, йшов до свого автомобіля. Костя прискоривши крок, наздогнав друга. Свою парасольку Костя тримав над собою та Валіком, до машини йти хвилини три, по рівній дорозі, але для Трембовецького здавалося що вони йдуть безкінечность бік о бік. Але побачивши потрібний автомобіль, облегшено видихнув. Валік вийшов з під парасольки Кості і направився до дверей водія. Костя підійшов до правих дверей і відкрив їх. Він сів, перед цим стряхнувши воду з парасольки.
Валік завів автомобіль і вони поїхали по затопленим вулицями. Дивитися у вікно нудно, звичайні, сірі багатоповерхівки, але робити було нічого, бо телефон розрядився. Їхали тихо, не розмовляючи, на мінімальній гучності грало радіо, краплі дощу барабанили по машині, змушуючи Костю заплющити очі і повільно починати засинати. Вони зупинились біля світлофору, чекаючи поки червоне світло зміниться на зелене, Валік повернувся на Костю.
– В шоу ти все ж таки не повернешся?, – спонтанне питання змусило чоловіка моментально повністю прокинутися. Він відлип від скла і подивився на Валіка.
– Ні, не збираюсь, – різко відповів він. Валентин вже декілька разів це запитував, і вже декілька разів Трембовецьки відповідав ні, чоловік ніби намагається змінити думку Кості, але він думку не змінить. Не хоче.
– Ладно, – Валік зітхнув і поїхав далі по спальним районам. Їхали вони ще хвилин двадцять, злива вщухала, але не закінчилась.
Вони під’їхали додому Кості – теж звичайний багатоповерховий будинок. Автомобіль зупинився. Костя взяв свій чорний рюкзак і парасольку та вже збирався відкривати двері, на секунду завагавшись він повернувся до Валіка і швидко поцілував того в щоку, і за секунду вистрибнув з машини і хутко побіг до під’їздних дверей, і зник за ними.
Валік ще деякий час постояв на парковці, і коли на телефон прийшло повідомлення про тривогу, він поїхав до своєї дівчини. З Костею він поговорить потім.
______________
Від автора:: виправила деякі помилки.
тгк – Квартира соседа