1.

Анотація

AU: старша школа. Джен з натяками на слеш.

Шерлок Голмс починає тренуватися розвʼязувати загадки, щоб стати детективом. Його дедукція ще недосконала та потребує практики. Тим часом у школі тільки й чутно про все частіші викрадення учительських сумок. Голмс розглядає це як вдалий випадок для першого розслідування. Першим підозрюваним стає тихий та нервовий студент із паралельного класу – Джон Хеміш Вотсон, до якого ведуть усі зачіпки.

---

– Хто б не був до цього причетний, хай знає, що на ньому т… лежить від…льність за репутацію цього навч… закладу! Як тільки ми знайдемо злочинця, я обіц… змушу його забрати документи, – розпинався директор на черговому вчительському зібранні. Шерлок не міг розібрати деяких слів, адже його система прослушки – скляна банка, приставлена до стіни, – була безсильна проти надійної звукоізоляції. Проте навіть такого рівня було достатньо, аби почути відривки, за якими не важко зрозуміти, що ниточка, на якій висять нерви вчителів та директора, натягується все більше.

Сьогодні було викрадено ще одну сумку, що належала вчителю математики. Голмс, будучи найменш підозрюваним завдяки гарній репутації Майкрофта та інших членів сімʼї, залишився після уроків задля організації незалежного розслідування. Сьогоднішній випадок був особливий: раніше пропадали лише гроші, а тут – ціла сумка. Злодій стає сміливішим через відсутність покарання.

Першим пунктом була розвідка деталей, яку Голмс тільки що успішно завершив. Щоправда, трохи невдало: все, що Шерлок почув на зібранні – просто пусте базікання з погрозами, яким, очевидно, директор намагається приховати свою безсилість.

Наступним кроком у списку був огляд кабінету математики на наявність зачіпок. Шерлок мав близько тридцяти хвилин – рівно на стільки він домовився з Майкрофтом, аби той почекав брата. Майкрофт був у курсі того, чим займається цей «малий шибеник», але нібито не повважав це нічим особливим і легко погодився почекати. Він знав про Шерлокову тягу до розгадки таємниць, і, напевне, вирішив побути добрим братом на один день. Хоча, чесно кажучи, навіть якби Майкрофт і посміявся з нього, Шерлок зрозумів би, бо йому самому вся ця метушня більше нагадувала дитячі забавки, а не пошук винного. Проте він був впевнений: діяти треба навіть на такому рівні.

Залишивши портфель у своєму шкафчику, Голмс попрямував коридором до кабінету математики. Він пильно оглянув приміщення, навіть не переступивши поріг. Який слід може ненароком залишити після себе недосвідчений злодій? Шерлок почав перебирати варіанти.

Сліди від взуття на підлозі? Навіть якщо так, розпізнати особу по слідах уже неможливо: цією підлогою сьогодні ходили десятки пар ніг. До того ж, прибиральниця, здається, вже тут попрацювала.

Шерлок підійшов ближче до письмового столу. Декілька учительських папок, компʼютер, стопка паперів. Раніше тут стояла ваза з хризантемами, яку ненароком розбили скажені пʼятикласники. Але цей факт не давав ніяких зачіпок.

Волосина? Можливо, але через декілька хвилин повзання по підлозі Голмс так і не знайшов ні волосинки, ні ниточки, яка могла б відірватися від одягу крадіжника. Клята прибиральниця! Хіба не можна було помити підлогу пізніше? Хоча (до цього Голмс додумався пізніше) навіть якби юний детектив таки знайшов щось схоже на волосину, не було б ніякої гарантії, що вона належить саме крадіжнику.

Відбитки пальців? Цей варіант просто сміхотворний. У Шерлока немає бази даних з відбитками усіх учнів.

Варто сказати, що Шерлок все ж схилявся до того, що злодієм є хтось з учнів, а не вчителів. Це було майже очевидно, адже інциденти з вкраденням речей почались близько двох місяців тому, а вчителі у школі не змінювались уже років зо пʼять. Найсильнішим аргументом, хоч і заснованим на власних судженнях, було те, що Шерлок не міг собі уявити жодного вчителя на місці крадіжника: вже занадто вони всі були доброчесні. Невже комусь прийде в голову зненацька почати красти, причому у своїх колег? Проте він все одно не виключав цього варіанта повністю.

Оглянувши все, що тільки можна було, трохи розчарований Шерлок зітхнув. І як він збирається бути детективом, якщо не може розвʼязати щось настільки просте? Якісь деталі він все ж упустив. Потрібно зібрати ще інформації.

З такими думками Голмс вирішив повертатися додому: надворі ж-бо його вже точно чекає брат. Поки йшов, він огледів ще й коридор, що вів до кабінету, але й там не побачив нічого особливого. Шерлок підійшов до шафки, де залишив портфель, і дістав ключі з кишені, проте з подивом помітив, що шафка вже відкрита. Він одразу ж відчинив її і…

Вона була пуста. Ні портфеля, ні книг, які там лежали, ні шоколадок, прихованих за картонною перегородкою, що замаскована під стінку.

Шерлоку знадобилось декілька секунд, аби отямитися. Він залишив сумку тут всього двадцять хвилин назад, а це означає, що злодій все ще десь поблизу!

Не можна було втрачати ні секунди. Голмс поглянув на ледве помітні сліди бруду від кед, що простягалися довгим шляхом від його шафки по підлозі. На цей раз переплутати злодія з невинним неможливо: слід був єдиним на вже помитій підлозі, і для Шерлока це була просто небесна манна.

Голмс почав слідувати відблисками світла і бруду (ака слідами): це було легко, адже підлога ще була вологою. Наскільки ж повинно бути низьке у злодія IQ, щоб так легкодумно залишити за собою зачіпку, подумав Шерлок, а потім зупинився на секунду.

Щось занадто вже легко він вийшов на слід. Невже крадіжник і правда не додумався, що може його залишити? Можливо, це пастка? А можливо, він навіть не припускає, що його можуть вислідковувати?

Тут важливо було не перетнути межу переоцінення розуму якогось старшокласника, що додумався красти, і недооцінення свого противника. Не можна було допустити ні те, ні те.

І все ж Шерлок вирішив продовжити переслідування. Сліди привели Голмса до виходу зі школи і зникли в місці, де поріг переходить в асфальт. Хто б сумнівався! Звісно, що з трофеєм у вигляді цілих двох викрадених за день сумок злодій з радістю накиває пʼятами.

Шерлок вибіг на вулицю: ще є надія, бо невідомо, як далеко відійшов крадіжник. Декілька разів озирнувшись навкруги, він раптом почув гучний пчих десь зліва, за поворотом школи. Перша думка сягнула Шерлока, здається, через долю секунди: в тому напрямку шкільний сад. Частинки пазлу поєднуються.

Він тихо підійшов до повороту за куток і виглянув так, щоб з іншого боку його не було видно. На щастя, крокуючий спиною до Шерлока хлопчина і так не помітив би його присутності. Поки той віддалявся, йдучи у протилежному напрямку, Голмс пильно оглянув підозрюваного і одразу ж впізнав його: таке сріблясто-русе волосся було тільки в одного хлопця у школі – Джона Хеміша Вотсона. Хлопець, знаменитий небагатою сімʼєю та нервозною натурою. 

Наступною частинкою пазлу стали сірі кеди фірми Converse, приблизно сорокового розміру, точно такі, як на слідах, до того ж підробки (фінансове становище – ось і мотив крадіжок).

Вотсон чомусь зупинився і став нишпоритися у кишенях. Шерлок затамував дихання, очікуючи чогось несподіваного, але Джон просто дістав серветку і чхнув у неї три рази підряд. Це тільки підтвердило здогадки Шерлока. Він нарешті вийшов із закутка.

– Алергія на хризантеми, так? – крикнув Голмс у слід підозрюваному.

Вотсон тут же оглянувся, зупинившись.

– Е, так, – розгублено відповів він з наполовину закладеним носом, не розуміючи контекст питання.

За цей час Шерлок наблизився уже достатньо, щоб застати Вотсона зненацька, схопити його за руки і викрутити їх так, щоб злодій не зміг поворухнутись без Шерлокової на те волі. Голмс не мав на меті завдати йому болю, він хотів лише переконатися, що Джон нікуди не втіче.

– Ай! Що ти робиш?! – намагання вивільнитись цілком очевидні.

– Встановлюю правосуддя. 

– Що?… Тобі потрібні гроші? Я віддам, тільки відпусти, будь ласка, – Джон перестав вириватися. На диво для Шерлока, його слова звучали занадто щиро. Звучали як правда, навіть. На секунду він задумався, чи не поспішив з «арештом», але не можна піддаватися почуттям в цій ситуації.

– Або ти признаєшся у скоєному зараз, або я йду і доповідаю про це директору. Ти прекрасно знаєш, про що я говорю.

Шерлок не втрачав хватки. Це не може бути не Джон. Навіть зараз він підтверджував здогадки Шерлока – лоб Вотсона вкрився потом, дихання пришвидшилось. З кожною секундою шанс витягнути з нього признання зростав у геометричній прогресії: Джон точно не був людиною, яка довго не розколюється.

– Я не розумію, чесно не розумію, п-про що ти говориш…

І брехати Вотсон теж не вмів.

– Не займай мого часу, краще признайся зараз, бо в мене урветься терпець.

Погроза, здається, спрацювала.

– …добре, я все розкажу, тільки будь ласка, відпусти, – Шерлоку хотілось підстрибнути з радощів. В голосі Джона неможливо було не помітити хвилювання. Розколовся! Діло розкрито!

– Як я можу бути певен, що ти не втічеш? – Шерлок все ще не знімав холодної маски.

– Можеш все ще т-тримати мене, просто не так сильно. Я все розкажу, чесно.

Голмс здогадався, що, скоріш за все, перестарався з силою, коли відпустив одну руку Вотсона і побачив на ній сильне почервоніння. Шерлок все ще не волів відпускати Джона, тому просто міцно взяв його за одну руку.

Хеміш правда навіть не спробував вирватися і втікти. А ще він уникав зорового контакту.

– У мене немає нічиїх сумок. Вибач. Можеш перевірити, – він розкрив свій портфель і продемонстрував ненаявність там згаданих речей.

– Думаєш, мене так легко обдурити? Де ти їх сховав? – тон Шерлока став злим несподівано навіть для нього самого. Паніка в очах Вотсона посилилась.

– Я ніде їх не ховав. У мене їх немає. Я їх і не крав.

– Тоді як поясниш це все?

Вотсон нервово облизав губи, в його очах можна було подібно відкритій книзі прочитати хвилювання, сором і невпевненість. Він то відкривав рота, хотівши почати говорити, то передумував. Він бачив, що терпіння Шерлока добігало кінця, але не міг виштовхнути і слова з власного рота.

– Це роблю не я, а Гаррі, Гаррі Вотсон.

Шерлок з труднощами знайшов у памʼяті імʼя Гаррі Вотсона. Здається, за розмовами вчителів, він майстер розбивати горщики з кімнатними рослинами. Особливо хризантемами.

– Брат?

– Сестра, – присоромлено вимовив Джон, почавши кусати губи. – Гаррі як Гарієтта, – все ще тримаючи його за руку, Шерлок відчув, що і долоня Вотсона вкрилася потом.

Сестра. Шерлок видихнув. Він був близько.

– Тоді… тоді як пояснити те, що я бачив сліди від твоїх кедів у себе біля шафи, звідки викрали портфель?

– У нас однаковий розмір взуття, і вона носить такі самі кеди, тільки іншого кольору.

– А розбита ваза з хризантемами в кабінеті математики – теж її рук діло?

– …т-так. У нас у всієї сімʼї алергія на них.

Зачистити кабінет від алергенів, щоб під час крадіжки випадково не чхнути і не видати себе – розумно, подумав Шерлок.

Вотсон несподівано напружився ще більше.

– Ти ж не збираєшся її побити? – з жахом промовив він.

– Що? Ні, – спокійно відповів Шерлок, все ще осмислюючи сказане Джоном. – Хоча варто було б. Вона вкрала мою сумку.

– Ти збираєшся розповісти про це директорові?

– Так. Ти вважаєш, що це неправильно?

Джон опустив погляд.

– Ні, чесно кажучи, так, напевно, буде краще…

Голмс поглянув на Хеміша ще раз. Руки його тряслися, сльозливі від алергії очі бігали по асфальту, а сам Джон про щось напружено думав.

– Чому Гаррі краде? – зненацька запитав Шерлок, і Вотсон тут же підняв погляд. – Це через нестачу грошей?

– …не зовсім. Нещодавно вона підсіла на алкоголь, а батьки не дають їй грошей на нього, – Джон випалив це на одному диханні. – Вибач, мені так неприємно про це говорити… я не хочу захищати чи виправдовувати її, але вона моя сестра… сам я не наважусь розказати про це директорові. Я буду вдячний, якщо це зробиш ти. Так дійсно буде краще для всіх.

В якийсь момент Шерлок відчув жаль до Вотсона.

– Це дуже благородно – отак захищати свою сестру, але мовчати про злочин означає бути співучасником.

– Я згоден, я думав про це, але ж ти розумієш… – тон Джона різко змінився, – ні, я не буду виправдовуватись, просто признаюсь, що я боягуз, от і все.

Шерлок нарешті відпустив чужу руку. У нього не було більше підстав вважати цю людину винуватою.

– Вибач, що налетів отак.

– У тебе були всі підстави, – слабенько посміхнувся Вотсон.

Шерлок теж гигикнув.

– То правда.

Мозком Шерлока промайнула ще одна здогадка.

– Наскільки я розумію, ви з сестрою не близькі?

– Ні, – Джон одразу ж помряк, – останнім часом вона все більше віддаляється не тільки від мене, а й від батьків. Я… чесно кажучи, я навіть не впевнений, чи не приймає вона нічого… знаєш, протизаконного… – Джон відвів погляд і піджав губи, але Шерлок помітив, що його очі сльозяться вже не від алергії. Вотсон ледве тримався, тож Голмс наважився доторкнутися до його плеча, втішаючи. 

– Якщо вона буде тебе ображати, ти знаєш, кого звати, – посміхнувся юний детектив, щоб розрядити обстановку.

Повисла пауза, а потім Джон розсміявся.

– Так, я вже побачив, що скручувати руки ти просто майстер, – уже з посмішкою сказав той. Шерлоку полегшало від того, що він зміг змінити тему.

– Я Шерлок Голмс, до речі, – той простягнув руку.

– …Джон Вотсон, але ти, напевне, вже знаєш, – Джон потиснув руку Голмсу і посміхнувся. – Приємно.

Шерлок кивнув.

– Добре, що все скінчилось отак. Я вже почав думати, що мої здогадки мене підвели. Але я виявився близьким до правди.

– Твої здогадки дійсно вражають, – Шерлока приємно здивував цей комплімент. – Ти вийшов на правильний слід. Я впевнений, Гаррі і гадки не має, що її витівки розслідують на такому рівні. Думаю, ти був би відмінним детективом.

О, Вотсоне, ти не уявляєш, який комплімент ти тільки що зробив!

– Це не зовсім те, що зазвичай кажуть люди.

– А що вони кажуть зазвичай?

– «Ти божевільний», – всміхнувся Шерлок.

 

***

 

Шерлок зробив усе так, як і сказав: на наступний день вся школа знала, хто був викрадачем, а сам «детектив» повернув свою сумку. Гаррі не примусили забрати документи, але вона остаточно стала «вигнанцем суспільства», як це назвав Голмс. Проте крадіжки припинились.

У всього цього був тільки один мінус – дурна слава перейшла й на Джона, адже йому пощастило мати з Гаррі одну фамілію. Проте це не стало великою проблемою: Шерлок Голмс і Джон Вотсон тепер були, здається, нерозлучні. Їх часто можна було зустріти балакаючими між собою про криміналістику, злочини та відомих детективів з їх напарниками.

Майкрофт був дуже здивований, коли до нього дійшли новини про цю дружбу. Ще більше він був здивований, коли до нього почали доходити чутки про те, що у його брата зʼявились романтичні відносини.