Нова локація

З чого почнеться моя розповідь.

Гарний хлопець 18 років.

З блідим обличчям, русявим волоссям,зібраним в хвіст, сидячи в своїй кімнаті зосереджено читав літературу.

То спаде щось на думку, засмутиться, то подумає, повеселішає.

Та не читав він тої книги, в своїх думках потонув та сам з собою веде монологи.

— Éліас! Поїж хоч щось, сидиш в своїй печері,не вилазиш.

Це слова батька Еліаса, хороший чоловік, порядний.

Працює істориком та бібліотекарем в сусідньому ліцеї.

Часто бере з собою сина, провітритися, книжечки почитати, з іншими дітьми познайомитися.

Після смерті матері взагалі в собі закрився, не гуляє як раніше, друзів покинув, сидить сам в собі.

Еліас піднявся неохоче, відклав книгу, спустився до кухні.

— Еліас.

Нарешті ти виліз, ось..

Я старався приготувати млинці, але,здається,вони трохи підгоріли.

На блюдечку лежали три,не дуже привабливих,млинці: кривєнькі, підгорілі,политі медом.

Еліас сів за стіл,пробубнівши під ніс чи-то “дякую” чи заклинання з Хогвартсу.

Батько з усмішкою підсунув чашку гарячого какао, та яскравий папірець,

почавши розмову:

— Ми з тобою завтра поїдемо в цей ліс.

Там дуже чисте повітря, гарні озера..

Туди багато туристів їздять, кажуть, гарно..

Будемо в наметі спати, на вогнищі смажити сосиски та зефір..

Еліасу подобалась природа, самотність, запах дерев після дощу, гудіння бджіл.

Йому сподобалася ця ідея, тому наступного ранку,зібравши з собою необхідні речі, вони вже їхали в потязі.

Хлопець зазирав до вікна та цікавився в думках, чи будуть вважати його дивним якщо йому подобається біль.

З 15 років він виявив в себе цей “фетіш” : невеликі порізи приємно підпікають, це повертає Еліоса назад в реальність.

Іноді його роздуми стають дивними та затягують до помутніння в очах.

Доки хлопець чекав батька з туалету, потяг заїхав в ліс.

Високі дерева , настала неприємна атмосфера, це місце було сірим, не таким,як на афішах, в потязі настала тиша, навіть сусідні діти затихли.

Знову все почало розпливатися, в очах помутніння.

Прийшов в себе Еліос після не зовсім приємного болю на руці.

— чай. Розлився.

Озираючись нікого не помітив, потяг стояв.

В думках промайнуло ” Моя зупинка, треба покликати батька”.

Потяг був пустим, пахло гніллю, сирістю та мохом.

Знову накралися дивні думки:

— Наче декілька десятків трупів поховали в цьому потязі.

Саме під підлогою, забивши дерев’яними дошками.

Якщо взяти зріст.. 160-165

Сюди б вмістилося.. Один, два…

Чим я займаюсь?

Нарешті вийшов з вагону,виламавши трухляві двері, які вже давно виїли терміти.

Стало нудити, чи то від страху та невідомості, чи від запаху гнілого м’яса та створінням попереду.

Це що, зомбі?

 

Воно повільно повернулося до хлопця, він закляк.

 

(що ж робити, тікати?

А якщо наздожене, якщо розірве мене на шматочки, буде їсти мене,поки я буду кричати.)

Зірвавшись з місця він біг, поки чув позаду тріск гілок, своє серцебиття, поки вітер видував з його очей всі сльози,що виливалися самі по собі, хотілось кричати, але розуміння того,що в цьому лісі може бути тисячі таких істот, доводило до оніміння.

( я наче у сні. Бігти вже сил не лишилося, не відчуваю ніг, кричати не можу, задихаюсь, бо боюсь навіть голосно дихати.

Відчуття,наче на тебе дивляться ці істоти, чекають,доки ти впадеш без сил,щоб отримати свою здобич.)

Еліас просидів там годину.

Страшно, важко.

Дивні думки знову його переслідували.

— Чи варто вбити себе раніше, ніж вони знайдуть мене.

—Треба знайти отруту..яка вб’є мене швидко.

Пройшовши декілька метрів,зупинився біля куща з яскравими ягодами.

Протягнув руку, зірвав, вже був готовий з’їсти, як в голові почалося паморочитися.

Заснув.

 

Прокинувшись відкрити очі не було сили, запах змінився на приємний: дім, кава, підгорілі млинці.

( я вдома.

Здається наш потяг потрапив у аварію, мені все наснилось)

Відкривши, нарешті,очі, паніка та розчарування повернулася.

(Я не вдома.

Це не мій дім, але будинок доволі затишний.)

Увагу притягнули тисячі яскравих баночок.

Еліос взяв до рук дивну річ.

Дивовижне оздоблення, камінці, золото.

воно крутиться, чи варто туди зазирнути?

Спочатку в зеленому скельці хлопець побачив своє відображення, те,як він зазирає в таємничу трубу.

Скельце заплило чорним пилом.

Еліос відскочив, викинувши з рук дивний предмет.

Його налякала та сама істота з лісу.

Здається, це зомбі живе в тій трубі, краще її не чіпати.

 

 

 

 

Ще одну річ, яка стояла поруч.

прозора баночка з речовиною всередині, яка згодом набуває нового кольору.

Бажання спробувати на смак його бороло.

Спроби відкрити таємничу банку марні, наче хтось тримає її зсередини.

Хлопець ще довго розглядав баночку, почало нудити, відклав.

 

 

 

 

 

Остання.

Казав він в думках, та цікавість перемагала

Баночка з вогнем почала підпікати, але то було доволі приємно.

Через деякий час вона палала немов магма з самого жерла вулкану.

Сили покидали Еліоса, відклавши баночку, пішов шукати воду.

Температура піднімалась, стало спекотно, хлопець скинув верхній одяг, та не допомагало, пройшовши ше декілька кроків він впав.

Останнє,що бачив, таємнича чорна постать.

(Сподіваюсь,це не та бридота з лісу)

 

 

 

(…

Щось торкається мого волосся, це тварина?

Я досі в лісі і мені наснилось?

Воно мене гладить..? 😧

Ну. Може мені трохи подобається 😒)

 

Він недовірливо відкрив очі.

Помітив,що лежить на ліжку, його стан стабільний, більше не спекотно.

Біля ліжка на тумбі стояла склянка води, миска з чимось зеленим.. Схожим на чай, та рушник.

На стілці біля Еліоса сиділа та сама постать, яка перебирала в лівій руці його волосся, а в правій тримала книгу.

Хлопець не міг розгледіти обличчя, яке сховалося за мантією.

— …а

Постать повернулася, з під мантії виднілося бліде обличчя.

??— Не торкайся моїх речей

Еліосу здалося, що перед ним дорослий чоловік 30-35 років, голос був хриплий, тихий.

Та Еліос не поспішав сміятися над цим, згадавши про свою картавість.

До чого тут взагалі це?

Його думки стрибають з однієї на іншу, навіть на ті, які взагалі не зв’язані між собою.

Опустившм голову, вибачився.

В руках незнайомця з’явилися три дивні речі.

??: Підзорна труба спогадів.

Космічний пил.

Вогонь підземелля.

Чи хочеш щось купити?

Чоловік протягнув мішечок, який також дивним чином опинився поруч.

В середині блищали тисячі монеток, деякі переливалися на сонці з рожевого у синій.

Еліос протягнув руку, але вчасно схаменувся.

Він хоче щоб я заплатив, а якщо візьму монету, я буду здаватися крадієм.

 

 

Незнайомець зрозумів, що грошей я не маю,тому дивні речі зникли.

Хлопець почувався краще, та досі погано бачив.

Повністю прокинувся, коли почув запах чогось смачного.

Такого знайомого, в душі цокнула нотка сподівань, що це сон.

Дивний чоловік поклав на ліжко піднос з дерева, на якому стояла тарілка із супом.

Еліос зразу прийнявся їсти 🍴

Чоловік поруч сидів та спостерігав за Еліасом, та його чудовим апетитом.

Суп був дивний на смак, м’ясо було солодкувате.

Закінчивши трапезу, все таки спитав.

— Чому смак такий дивний?

??— Ти про м’ясо?

(Не знаю звідки, але він здогадався.

Може,йому також воно здається дивним)

??: Це людина

👨🏿‍🦰

Еліосу стало погано. Він побілів, великі 👀 очі від шоку ледь не випали в тарілку.

 

??: . 👨🏿‍🦰

Та жартую, це оленина.

— 😡

??: Все, відпочивай.

Завтра зранку підемо на полювання.

— 😡

??: ( чого це він)

Тої ночі Еліос заснув під ранок.

Все думав, де ж це він, та як тут опинився.

Як там його батько, чи хвилюється він за нього, чи вже забув що в нього взагалі був син.

 

Ранок.

Еліос та незнайомець в плащі стоять посеред лісу.

Запах гілочок сосни після дощу як окремий наркотик для душі.

Хлопець вже й забув,нащо сюди прийшов, його зелені очі,як кришталеві краплі озиралися кругом та хриплий голос привів його до тями.

??: Не відволікайся.

Це небезпечна територія.

Кожна тварюка біситься в конвульсіях,бажаючи скуштувати твоєї плоті.

Ми для них наркотик, те, що їх створило справді ненавидить людей.

Ходімо. Покажу.

— Що покажеш.?

??: лиш побачивши його на власні очі, затямиш небезпеку.

Мантія плила по траві, все було як в книзі, зачароване, спокійне..

На очі трапив кролик, який спокійно сидів на галявинці.

— Кролик.

Доволі милий

Частинка мантії піднялася в руці з ножем, повільний,прокручуючий надріз на зап’ястку, такий обережний, правильний, наче робить не вперше.

Еліос знову задумався, та на цей раз до тями привів вже нещадний писк кролика.

Кріль змінився, вже не був милим та пухнастим.

Частини пуху зникли, майже лисе створіння, з червоними очима які вже витікають від інфекції, зуби були жовті, гострі, неначе лезо, тварина складала своє тіло в безліч вузлів, щоб викрутитися з пастки, яку декілька днів тому тут поставив незнайомець.

Через декілька хвилин доволі неприємного видовища, тварина почала вбивати себе. Викручуватися,ламаючи кістки, допоки вони не пробили йому те,що залишилося від органів, та голови.

Незнайомець спалив тушку, хлопаючи Еліоса по плечу.

??: в нього майже вийшло, а це лише кролик.