~Наші вибачення~

Сонце вже сіло за небокрай, хоч небо досі було світло-блакитного кольору. Але його не вистачало щоб освітити невелику темну, схожу на лікарняну, кімнатку. З ванної кімнати долинав звук води, який втім досить скоро припинився. Двері відчинилися і в кімнату зайшла постать, по стомленому вигляду якої можна було зрозуміти що цей день був важкий (якщо він ще був один). Вона з полегшенням сіла на ліжко і краєм ока роздивлялась фото на тумбі — єдиний декор цього похмурого приміщення. Та милуватись довелось недовго, адже майже через хвилину хтось постукав у вхідні двері.

 

— Хей, відкривай же’тебаса! — почувся приглушений голос, — Міцукі, ти що там, дрихнеш?!

 

— Вже йду! — втому і сум як вітром знесло.

 

Двері легко відчинилися. На порозі стояв захеканий блондин з небесними очима і мокрим волоссям (від недавнього миття).

 

— Чого так спішив, Боруто? — зацікавлено розглянув хлопця зверху до низу господар квартири, а потім вже більш тривожно спитав, — Щось трапилося?

 

— Та ні, все гаразд, — віддихавшись відповів Боруто. Він пройшов в коридор, доки за ним зачиняли двері. — Хіба що води можна?

 

— Звісно, — усміхнувся Міцукі.

 

Він взяв склянку, налив туди води з крану і подав її гостю.

 

— Дякую, — хлопець почав жадібно пити воду.

 

— А можеш мені лишити трохи?

 

— Ой… Тут лише краплина.

 

— Нічого, мені вистачить і краплі, — з проникливим багатозначним поглядом Міцукі забрав склянку і з насолодою допив останнє. Це було так дивно і водночас очікувано саме від нього. — То чому ж ти так біг сюди?

 

Вони дивились на вечірню панораму у просторому вікні.

 

— Я хотів з тобою поговорити… Обговорити з тобою все, — Боруто обернувся до друга лицем, — Хто ти? Звідки ти? Які в тебе мрії, бажання, улюблені заняття? Все, що не зміг запитати раніше…

 

— Он як… Тебе цікавлю я, — замислився Міцукі, для нього це було дуже важливо, — З радістю відповім на всі твої питання. Але все ж, не треба було так спішити. Я б міг і почекати, — з іронією в золотих очах говорив він.

 

— Ти, як завжди… — зітхнув Боруто. — Знаю, що запізно… Але краще пізно чим ніколи. Деякі люди так і не дочекаються таких питань від своїх друзів.

 

“Чи все забудуть?”

 

— І тобі від цього сумно? — відвернувся від вікна хлопець з ніжно-голубим волоссям.

 

— Так… Мабуть, — відповів Боруто як істинна душа компанії. — Я сказав мамі, що піду до тебе на ночівлю. Вона все зрозуміла.

 

— Думаєш, нам вистачить однієї ночі, щоб пізнати одне одного? — знову звична крапля іронії в словах і цей неоднозначний відтінок самого значення фрази.

 

— Можна десь сісти? — спитав хлопець, шукаючи очима стільця.

 

— Хіба що туди, — Міцукі знову легко усміхнувся і вказав на велике ліжко за ними.— Ти надто втомився, Боруто?

 

— Ага, — кивнув він, закривши очі від задоволення, що можна відпочити. А також тому, що йому було ніяково дивитися прямо на своє фото на тумбі. Його друг сів поряд.

 

— То, ти не відповів…

 

— Завались! — Боруто легенько штовхнув його в бік, — Сьогодні питання ставлю я.

 

А як же. Це ж Боруто, і його звичний “лагідний егоїзм”.

 

— Гаразд-гаразд. То що б ти хотів дізнатись? — його реакція звеселила Міцукі.

 

— Ем… Ну для початку… — задумався Боруто. Питання роїлися в голові, одне цікавіше іншого, і врешті він зміг вибрати, — Чому ти ніколи не розповідав хто твій батько?

 

— Ну, по-перше, це конфіденційна інформація, а по-друге, ти мене не питав, — відповів йому друг. Боруто зрозумів свою помилку. Він оперся на лікті, ледь не лягаючи зовсім. — Хочеш лягти?

 

Після всього що трапилося це було необхідно. Боруто кивнув.

 

— Як хочеш, почувайся як вдома. Все таки ж на ночівлю, — навмисний наголос чи випадкова інтонація?

 

Подякувавши, Боруто ліг. В пам’яті обох виплив однаковий флешбек. Майже та сама ситуація (навіть питання схоже), але в кімнаті сина Хокаґе.

 

— То що далі? — Міцукі читав поглядом Узумакі.

 

— Чому ти вирішив прийти в Коноху? — він згадав слова Орочімару. Чому друг залишився і далі в Коноха-ґакуре він пам’ятав з тієї дуже дивної розмови на поїзді.

 

— В основному… через тебе, — спокійна відповідь водночас і шокувала, і здавалась такою очевидною.

 

— Це так… — Боруто закрив руками лице, яке ставало все гарячішим від таких одкровень, — Але чому?

 

— Я хотів дізнатись чи ти являєшся моїм сонцем. Якщо правильно пам’ятаю, то я тобі розповідав це.

 

Все він чудово, звісно, пам’ятав, на відміну від Боруто.

 

“Але чи це надовго?”

 

— І… Це тому ти зберігаєш моє фото? — при погляді на цю річ у молодого шінобі серце забилось швидше, а щоки зовсім трохи почервоніли. Ніби нічого й такого, якби це фото стояло серед інших світлин друзів у звичайній кімнаті, наповненій всякими, цікавими для підлітків, речами. Але в цій загальній пустоті воно занадто виділялося, буквально кричало про себе.

 

— Ну… — Міцукі не встиг договорити.

 

— Якщо так подумати, то я теж тебе асоціював…

 

— З чим? — хлопцю було дуже цікаво. Але Боруто повернувся на протилежний бік і якось сором’язливо промовчав.

 

— Якщо не хочеш поки що говорити — нехай. Я почекаю.

 

“Але чи дочекається?”

 

Міцукі ліг поруч, повертаючись спиною до вікна. Він торкнувся теплого плеча в чорній куртці, відчуваючи як швидко дихає його сонце.

 

— Забий. Я занадто втомлений… Вибач, — він схопився за серце, яке все ще трохи поколювало.

 

— Це ти мене вибач… — ніжні та сильні руки заспокійливо погладжували спину, — я до кінця життя собі не пробачу того, що зробив з тобою тієї ночі…

 

— Насправді, цього б не сталося, якби я про тебе все знав і розумів. Все дуже складно, — зітхнув Боруто, повертаючись назад.

Міцукі підвівся з лежачого стану.

— Можеш піднятися? — і не чекаючи обуреного “навіщо?” він потягнув Узумакі до себе і одним різким рухом зняв куртку.

 

— Ти охрінів?! Якого біса це зараз було? — не розумів хлопець.

 

— Та не бійся ти так. Хочу зробити тобі заспокійливий масаж… В знак вибачення.

 

— Це якось занадто по-гейськи, тобі так не здається? — Боруто перетворився в помідор, — Хоча… Це би було доречно, якщо заради забави.

 

— Чисто заради забави… І щоб Сарада подумала, що ми точно такі! — золоті очі блищали в сутінках.

 

— Хахах, іди в сраку!

 

— Ага, тільки в твою…

 

Друзі дзвінко (̶ч̶и̶ ̶м̶о̶ж̶е̶ ̶г̶і̶р̶к̶о̶?̶)̶̶   засміялися.

 

— То можна зробити масаж, чи як?

 

— Та давай вже свій масаж, — пирхнув Боруто, — Тільки не перебільшуй.

 

— Як схочеш потім, — Міцукі вже потягнувся до чужої футболки, але його перервали сильні руки.

 

— Не треба, я сам.

 

Боруто помалу роздягнувся зверху. Легка засмага на його тілі так і манила…

 

— Штани теж знімай, — домовив син Орочімару.

 

— Та ну, може тоді мені зовсім голяка бути? — з ноткою роздратування в голосі тихо сказав Узумакі.

 

— Все як захочеш… — вкрадливий голос перейшов на шепіт, — Сонечко.

 

Боруто не знав що й говорити, слова застрягли в горлі. Він не хотів ображати свого друга, адже їхні стосунки все ще здаються хиткими після всього що було недавно.

 

“Чи не здаються?”

 

Хлопець все ж таки роздягнувся майже догола, і ліг на живіт, прискорено дихаючи в подушку.

Міцукі дістав з шухляди тумби масажну олію. Узумакі краєм ока це помітив:

 

— А звідки це в тебе?

 

— Батько подарував, — він відкоркував пляшечку і наніс трохи на долоню, — Ти алергік?

 

— Та наче ні, — Боруто приховав лице, що раптово зашарілось, в постіль, відчувши дуже дивний, але приємний запах. Він вабливо лоскотав його нюх; здається, там була і заспокійлива м’ята, і лаванда. Навіть нотки цитрусових та інших екзотичних плодів причаїлися в повітрі. Міцукі якось хижо поглянув на хлопця. Боруто хотів вірити що йому це здавалося, — Можеш починати…

 

І холодні, змащені олійкою руки пустилися досліджувати це гаряче тіло. Від різниці температур Боруто затремтів. Ці ніжні, але чіпкі рухи на його шкірі, ніби спеціально шукали точки вищого задоволення. Аромат поширювався, що збуджувало ще більше обох.

 

— Що цей твій ненормальний батько зробив з вмістом цієї пляшки? — запитання, що знаходилося на межі до того, щоб застогнати.

 

— Тобі ж подобається? — хоч це і більше прозвучало як твердження, Боруто відповів на нього ледь відчутним кивком. Це трохи розпустило його найдивнішого друга, і він перемістив руки до низу, масуючи бедра і ноги. Трохи повеселився, грайливим лоскотом заставив своє сонце приглушено хіхікнути.

 

— Перестань!

 

— Гаразд, вибач… — зупинився Міцукі. — Хотілось дізнатися як ти відреагуєш. От я не боюся лоскітки.

 

— А це ми ще перевіримо! — Боруто уже хотів підвестися і надати урок, але його вчасно притримали міцні подовжені руки.

 

— Заспокойся, сонце, — лагідно муркнув перед самим носом Міцукі, — Перевіриш, але не сьогодні. Здається це ти прибіг до мене з вибаченнями.

 

— Хто б казав, — похилив голову Боруто.

 

Раптом чужі вуста уже майже притулилися до вух. Спокусливий ніжний шепіт щось хотів донести:

 

— Я би так хотів щоби ти приклав більше зусиль і взяв мене тут силою, — але Узумакі не розбирав слів. Він не тямив себе від жару і того, що друг(?) затиснув його пах коліном.

 

— Іди нахуй, — він ніби здогадався контекст слів.

 

— Тільки якщо на твій… — іронія чи істина?

 

— Іди нахуй ще раз, — скрикнув хлопець.

 

— Ти хочеш трахнути мене тільки на словах? — похітливо заусміхався його можливий майбутній ̶к̶о̶х̶а̶н̶е̶ц̶ь̶.

 

— Ах, що ти робиш, зміюко? — його сосок був прикушений невеликими зубами. Такі гострі відчуття насправді дуже збуджували Боруто.

 

— Тобі подобаються змії… Я ж знаю, — хижі очі світилися в темряві (все таки час невпинно йшов, а Земля крутилася далі). — Хоч і називаєш монстрами, але тобі б хотілося мати свого монстра? Чи не так?

 

У відповідь лише приглушений стогін — здається Боруто закусив губу, але через темряву цього майже не було видно.

 

— “Мх” це значить так? — цілуючи груди, запитав Міцукі

 

— Чорт, як же ти мене доводиш… — сказав думки вголос Боруто.

 

— Доводжу до чого? — знову терпке, мов мед, питання.

 

— Ммммм….

 

Боруто відчув як по ньому повзе щось слизьке і невелике, але, як не дивно, приємне.

 

— Придурок, ти що, вже змій використовуєш? — він почав пручатися, але марно — міцні обійми не давали вирватись. І хоч Боруто міг, але чомусь не хотів використовувати силу. Може, боявся напоротися цим на ще більші помилки?

 

— Хех, а ти тікаєш від питань. Досить незвично для тебе. Я тебе змінив? — пряма інтонація водночас і була такою звичною, але все ж. Хоча, друзі ж можуть змінювати одне одного.

 

“Але наскільки вони зміняться від суворої реальності?”

 

— Насправді, так… — погодився Боруто, — ти навчив мене дивитися на світ різносторонньо, а не однобоко. Ти показав мені,  що іноді потрібно віднайти свій неординарний шлях з оригінальною відповіддю ворогу. Вибрати з двух варіантів третій.

 

— Насправді, це дивно, — знизав плечима Міцукі, — Адже навпаки, я думав, що ти мене цього навчив.

 

Він розслабив хватку, дозволяючи Боруто перевести подих і підвестися.

 

— Вибач, що все так різко, я не хотів робити тобі щось неприємне…

 

— Ні… Це моя вина, що все так сталося, я тебе зовсім не розумів… Та й зараз не дуже розумію, чому ти так зі мною поводишся, — Узумакі підвів темні блакитні очі й трохи надув губи.

Міцукі обережно взяв його руку і притягнув до себе.

 

— Це не страшно, у нас ще є час щоб зрозуміти одне одного.

 

“Але чи багато цього часу?”

 

Боруто трохи здивовано дивився у ці золоті очі, в яких читався відблиск місяця, що відображався у голубих очах. Післясмак аромату дивної олії все ще витав у повітрі і дурманив обох.

 

— То що, більше немає запитань? — трохи розчарований голос порушив повислу тишу.

 

— Є… — Боруто знову ліг на ліжко, — Чому ти вважаєш мене своїм сонцем?

 

— Тому що ти і є сонце… Світлий, лагідний і такий гарячий. Ти надихаєш всіх навколо і мене в тому числі, — власника цього ніжного голосу так і хотілося повалити під себе і задушити в обіймах. Чи це так діяла та дивна олія? Боруто вже не розбирав свої думки. Тому його свідомість запрацювала лише тоді, коли він притиснув своїм тілом чуже.

 

“Що я роблю?” — кричав розум, але серцю, яке от-от вискочить від такої близькості і ерегованому члену все дуже подобалось. Друг добив своєю податливою реакцією у вигляді обіймів і пестощів.

 

— Може хоч поцілуєш мене, а то все якось занадто швидко? — іронічно запропонував Міцукі.

 

— Віддати тобі свій перший поцілунок? Та я краще вже б ще тоді випадково поцілувався з Сарадою, — пхикнув Узумакі.

 

— Тільки шлюхи не цілуються перед сексом, — від такої прямоти Боруто охуїв: з чого цей дурник вирішив що у них буде секс? Але те, як член сина Хокаґе впирався в чужий живіт стало відповіддю на всі питання, — Боруто, ти шлюха?

 

На таке запитання його руки самі по собі схопили бліду шию і почали душити, а губи вп’ялися в чужі, трохи невміло проникаючи язиком в рот. Досить незвичайні відчуття. Міцукі задихався, але всеодно не хотів це переривати. Боруто обережно розв’язав пояс голубого кімоно, доки пристрасно цілував бліду шию.

 

— Мрххх, — мурчав від задоволення хлопець, якого так ніжно і сильно пестили ці божественні руки.

 

— І хто з нас шлюха? — вигукнув Узумакі, ласкаючи світлу шкіру плаского торсу.

 

— Я тільки твоя шлюха.

 

— Звісно, сучко, — Боруто повалив Міцукі на постіль і зняв свої нікому тут не потрібні труси, — Візьми це в свою блядську руку.

 

Він взяв чужу тонку кисть і поклав собі на член. Рука затремтіла, стискаючи цю твердість.

 

— Боїшся? — усміхнувся Боруто.

 

— Просто дивні відчуття внизу… — майже прошепотів Міцукі. Хоч його дії приносили Боруто неймовірне задоволення, той намагався цього не показувати.

 

— Хочеш відчути це всередині, моя шльондра? — рухи руки на члені пробуджували його до таких розмов.

 

— А нам не зарано? — трохи захвилювався Міцукі, але при цьому лише трохи сповільнився, — Я не готовий…

 

Вони трохи віддалилися, але між тим, він продовжував дрочити чужий член подовженою рукою.

 

— Краще рано чим ніколи, — підморгнув Узумакі, піднімаючи чужі коліна і торкаючись нижньої частини бедер, — Я тебе, звісно, підготую, котику.

 

— Гаразд… Тільки, будь лагідним зі мною, — погодився Міцукі, — І візьми лубрикант.

 

— Ммм, — не витримав хлопець, коли головку особливо стиснули тендітні пальці. — Сам візьми! Не в мене руки-гадюки.

 

— Тю, тоді я не дозволю себе їба… — він не встиг договорити, як в його рот вторглися чужі пальці. Від несподіванки аж рука припинила свою розпусну діяльність, що не сподобалося Боруто. Він свобідною рукою взяв зупинену долоню і сам направив її рухатись, доки іншу руку змочував у вологому невеликому роті.

 

— Сучко, це мені вирішувати! — він різко витягнув мокрі пальці з рота, який тут же почав важко хапати повітря. Міцукі підвів догори затуманений погляд. Це все було вже занадто…

 

— Ось, візьми… — він подав своєму сонцю вільною подовженою рукою крем, — Прошу, не треба це робити без лубриканта.

 

— А це хіба не звичайний крем? — трохи здивувався хлопець. Звідки у його друга такі дорослі штуки? І все ж він відкоркував тюбик і налив собі трохи суміші на долоню, — Ммм, а воно смачно пахне.

 

— Його можна їсти, — підморгнув Міцукі і попередив, — якщо в тебе немає алергії на манго.

 

— Хехе, та ніби й нема, — він розтер рідину пальцями, і навіть трохи облизнув долоню, — І справді їстівне.

 

Його руки почали хаотично гладити тендітне, наче порцелянове, тіло, приносячи цим море відчуттів. Трішки волога від лубриканту, одна з них проникла трохи між сідницями, заставивши партнера зачудовано охнути. Долоня Міцукі, між тим, продовжувала робити пристрасні рухи вгору і вниз на члені свого х̶л̶о̶п̶ц̶я̶ коханого. Це доставляло дуже збуджені і незрозумілі емоції Боруто. З одного боку йому подобалось, а з іншого — чи це правильно?

 

— Мені можна..? — турботливо спитав Узумакі перед тим як ввійти пальцями.

 

— Так, тільки обережно, — зітхнув Міцукі, пробуючи розслабитись. Білосніжна рука, що рухалася до того, зупинилася, але здавалося, що Боруто куди більше інтригувала реакція його х̶л̶о̶п̶ц̶я̶  друга на те, що він робитиме далі.

 

Він обережно просунув вперед змащений вказівний палець і його одразу почали охоплювати вологі пульсуючі стінки. Від виразу обличчя Міцукі, навіть в темряві, робилось ще приємніше, чим коли дрочили. Таке дивне відчуття, ніби і не тобі це роблять, але Боруто наче співпереживав те ж саме, уважно стежачи за кожною емоцією лиця навпроти.

 

— Мммм, — неясні солодкі звуки лише додавали температури. Водночас Міцукі спробував продовжити доставляти задоволення своєму партнеру, але виходило це досить недбало.

 

— Все гаразд? — з ноткою хвилювання спитав Боруто і обережно поцілував в плече.

 

— Ох… так, не переймайся, — трохи задихаючись, говорив його партнер.

 

Це було настільки інтимно для них обох, що хотілось нічого не казати, а просто ще міцніше обійняти один одного. Єдині звуки — їхнє дихання і стукіт сердець неймовірно гармонічно сходилися із загальною атмосферою місячної ночі і шелестом листя за привідчиненим вікном. З одного боку це було похабно і вульгарно, а з іншого — наче щось позаземне, любов з іншого світу, недосяжна смертним. І ось на цій тонкій лінії воно трималось і створювало таку неперевершену картину чогось божественного.

 

Боруто, уважно прислухаючись до стримуваних криків насолоди, вирішив добавити ще один палець, уже середній. Самого в цей момент наче током било, але приємними відчуттями замість болісних. Чи це невинна радість за чуже задоволення, чи темна зловтіха тому, що він безкарно вкраде чужу невинність?

 

— П-повільніше, прошу… — стримуючи сльози попрохав Міцукі. Боруто зупинився, даючи час на звикання. Мурашки не припиняли холодком танцювати по легкій засмазі від цього терпкого, що на межі від того, щоб кричати, голосу.

 

— Чшшш, — зашипів він у відповідь і ніжно поцілував привідкритий рот. Міцукі залишалося лише з пристрастю відповідати. Вільна рука гладила тепле тіло, що дуже чуйно відкликалось на ці такі особливі ласки.

 

— Боруто! — золоті очі розширилися від прекрасного болю, якого подарував ще один введений палець. Винуватця цих солодких конвульсій також трясло не менше. Він не витримував, хоч і його член вже не ублажала застигла рука.

 

— Мені треба лише найти… — хлопець продовжив обережно все глибше досліджувати трьома пальцями податливе тремтяче нутро. Всередині було так тепло і мокро, одним словом — приємно. Шорсткі стіночки іноді трохи стискалися, хоч загалом Міцукі достатньо розслаблено себе поводив, як для першого разу.

 

Боруто затамував подих, вводячи всю руку — це було досить важко, хоч і все було добряче змащене. До того ж це заставляло зкорчитися і напружитись приймаючого, який даремно намагався звести разом ноги і прогнувся назад в спробі злізти з тонких, але твердуватих пальців. Емоції вибухнули і змішались в коктейль хвилювання, шоку, задоволення і дитячої світлої радості. Все таки це перший раз Міцукі з його таким гарячим сонечком. Ця думка збуджувала ще більше, тож коли Боруто намацав ерогенну зону всередині це перетворилось на якийсь космічний феєрверк. Нутро враз завібрувало від непереборного бажання і полегшеної болі, тому Міцукі мимоволі вигнувся, наче кіт, назустріч насолоді. Боруто, все зрозумівши, різко витягнув руку, залишаючи всередині болючу пустоту. Його коханець почав глибоко дихати щоб зменшити напругу тіла.

 

— Я не витримаю, я зараз кінчу лише від того що ти такий… — трохи занадто голосно говорив Узумакі, погладивши Міцукі від щоки по шиї і грудях до пресу.

 

— Який? — тихо спитав інший хлопець, хоч всередині все палало від недостачі такого ж важливого як повітря заповнення.

 

— Милий, тендітний, невинний… — слова летіли пошепки повз почервонілі щоки до вух, — І в той же час хижий, пристрасний… Розвів мене, як сучка, на інтим.

 

— Мені здалося, що ти не проти… — одразу після цих слів його поцілували ніжно і глибоко в губи, що й було наче відповіддю: “звісно, що не проти”.

 

— А ти не проти якщо я тебе зараз трахну? — з сексуальною посмішкою запитав Боруто.

 

Міцукі лише засміявся в відповідь:

 

— Як бажаєш, сонце.

 

Боруто знову, як і зазвичай, така кличка збентежила. Це було занадто серйозно, хоч і на перший погляд звучить зовсім просто: ну сонце і сонце — кожен день бачимо і живемо кожен день теж завдяки йому.

 

Він приготувався входити, легко дразнячи членом згораючий від бажання сфінктер.

Момент — і вся плоть враз всередині, охоплена відверто мокрими м’язистими стінками. Вони обоє одночасно схлипнули.

Боруто завмер — він не витримав такого приємного теплого і вологого середовища, і кінчив всередину. Міцукі відчував, як в його нутрощах розливалася гаряча сперма, але самому було трохи боляче, від надто різкого і глибокого проникнення. Поміж тим це було щось надзвичайне. Коханці були наче в іншому Всесвіті — в галактиці вічного всевишнього задоволення, яке не піддавалося людському розумінню. Це було ідеально. Уже коли відчуття помалу падали з вершини, мріючи терпким і легким післясмаком, Боруто вийшов з тремтячого тіла, що ледь чутно дихало.

 

— Це було прекрасно… — він важко видихнув, лягаючи поряд, і натягнув на себе покривало, бо нічна прохолода після сексу уже лоскотала чутливу шкіру, — А ти хороший партнер, не тільки по роботі, хе-хе, — похвалив, підморгуючи, Боруто, і почав вирівнювати збите дихання, — Але мені так і не вдалось довести тебе до оргазму… Було надто боляче?

 

— Нормально для першого разу… Ти достатньо чуйний партнер, тому загалом мені було добре, — в темряві признавався Міцукі, теж накрившись покривалом. Хоч і всередині він прагнув продовження, та йому якось вдалось вгамувати свій порив, — Насправді я відчуваю емоційний оргазм, коли кожен раз бачу тебе, сонце.

 

— Правда? — знітився Боруто, повернувшись в сторону вікна. На нього дивилося усміхнене власне лице в рамочці, — Нам потрібно буде зробити спільні фото. А також фотки з друзями, звісно.

 

— Спільні фото? — здивувався хлопець, округливши золоті очі, — А хіба їх роблять не тільки пари закоханих?

 

— Та чому ж, друзі теж роблять.. — Узумакі повернувся до хлопця лицем, — Ми з тобою дуже гармонійно б виглядали разом… На фото.

 

Ця ненавмисна пауза заставляла замислитися обох.

 

— То, між нами все залишиться як було? — трохи болісне питання злетіло з блідих губ. Боруто в цей момент дуже хотілося їх поцілувати, але він втримався.

 

— Ну… Те що сталося, апріорі не може не повпливати на наші стосунки. Але я не гей! — голосно сказав Боруто, на що Міцукі саркастично пхикнув, — В сенсі, що я так не думав…

 

— І що буде далі? — зі смутною посмішкою Міцукі поставив риторичне питання, але Боруто на нього відповів:

 

— Рано гадати. Але думаю, у нас буде час ще на такі побачення… — він лагідно обійняв свого (таємного) коханця, — але, звісно що, це залишиться нашим секретом…

 

— Навіть Сараді не скажемо? — здивувався Міцукі, ловлячи заспокійливі ласки на щоках.

 

— Та думаю, що вона й сама догадається про все, — Боруто невинно цьомнув його своєю усмішкою, — Хіба ти її не знаєш?

 

Міцукі замовк, руки поспіхом зав’язували пояс свого кімоно, але тут його зупинила рука.

 

— Може, не треба? — почав випрошувати Узумакі, нависнувши над своїм партнером — Я хочу насолоджуватися твоїм оголеним тілом всю ніч.

 

— Ти хочеш продовження? — хлопець зацікавлено поглянув йому в очі.

 

— Пробач, але я вже дуже стомлений за сьогодні, — Боруто завалився на трохи м’які груди, прислухаючись до рівного дихання і спокійного ритму серцевих ударів, — Ми б могли продовжити завтра вранці, якщо встанемо ще при сході… Що скажеш?

 

— Ти хропиш? — запитав Міцукі, перебираючи пшеничне жовте волосся, і вдихаючи п’янкий післяаромат їхнього недавнього сексу.

 

— Ну… А з ким не буває? — зізнався хлопець і трохи засміявся.

 

— Хм… Зі мною не буває.

 

— Тю, та йди ти! Так і скажи, що боїшся щоб я тебе серйозно трахнув! — з ноткою образи промовив Боруто.

 

— А хіба можливо несерйозно трахатись? — з дурнуватою іронією запитав Міцукі, — Якби я боявся, то б не давав тобі зовсім.

 

— Дійсно, ти ж моя шлюха. — Боруто легенько вщипнув Міцукі за правий сосок, отримуючи, наче в нагороду, протяжне “ох”, — Ти мені будеш давати, тільки коли я захочу.

 

— Ти ж наче хотів вже спати, — Міцукі не витримував цього сексуального тону і таких непередбачуваних дій свого коханого, — Я і так був досить збудженний, бо ти мене не довів…

 

— Все-все, я зрозумів, — тембр вибачень так і лився з Узумакі, — Вранці, надіюсь, не проспимо.

 

— Солодких снів, сонце, — хлопець дбайливо накрив Боруто покривалом, яке до того трохи зім’ялось і знялось, доки той крутився в ліжку.

 

— На добраніч… — закриваючи важкі повіки, побажав Узумакі.

 

Ніч була уже досить глибока, на оксамитовому небі мерехтіли зоряні сяйва та галактики. Місяць сховався за деревом, можливо, засоромившись всього, що побачив у чужому вікні, через яке пробиралося в спальню нічне повітря зі свіжими запахами міста: аромат свіжоскошеної трави змішався в запашний коктейль з цвітом липи і п’янким димом. Десь далеко гудів потяг на фоні звуків цвіркунів, далекого гавкоту і, спричиненого літнім вітром, лагідного шелесту трав і дерев.

 

Зачарований цією красою липневої ночі, Боруто позіхнув і, побачивши, що Міцукі уже дрімає, ніжно прошепотів ще раз:

 

“На добраніч… Мій Місяць“.