Розділ 14

Марія, я, Даниїл та Агнета були у медичному пункті академії, чекали, поки Анастасія прийде в себе. Дівчина сильно панікувала, тому я її заспокоював. Даниїл став збентеженим в моїй присутності. Що ж, я розумію його. Мені потрібно було не відповідати йому тоді, але я не міг. Так, забули. Неначе вперше мене хтось цілує по п’яному. Веселі у мене були студентські часи.

— Тихо, не хвилюйся, з нею все добре. Зілля скоро спаде.

До медичного пункту прийшов Єсен. Він сам був схвалюваний за свою подругу. Лист. Мама скоро повинна повернутися з нею.

— Як вона?

— Чекаємо, коли спаде зілля.

Він сів на стілець. Хлопець зовсім не виспався. Марія трохи заспокоїлася та сіла біля свого друга. Я швидко написав Дамелі, що прийшли результати. Зараз тільки восьма, а у неї немає першої пари. Можливо, прочитає пізніше.

Нас попередили, що раніше десятої дівчина не проснеться. Марія та Єсен змушені були йти на пари, які ось-ось повинні початися. Я також пішов у свою аудиторію. Хоч Асгайр і дав мені вихідний, але посплю пізніше.

Через пів години до аудиторії зайшла Камелія та поклала лист на стіл.

— Ось.

А могли на електронну пошту надіслати.

Я розкрив конверт і дістав документ. Я уважно читав весь текст, хоч і багато чого мені не було знайомим. Аж тут дійшло до результату.

— Як і знав. Все ж твої гени сильні.

Я дав документ Камелії. Побачивши результат, вона усміхнулася.

— Він буде радий, коли дізнається.

— Що мені з тобою робити? Ти не повинна все життя переховуватися.

— За мене не хвилюйся. Асгайр сказав, що якщо я покажу всю правду, то збережу місце роботи.

Я усміхнувся.

— І як нам йому сказати.

Це хороше питання. Просто так вивалити не можемо.

Я подивився на альбом в сумці, який весь час забуваю викласти. Фотографія спільна. Я дістав його та розкрив на потрібній фотографії. Мама подивилася на неї та здивувалася.

— Яка вона стара вже. Стільки часу пройшло, але я той день досі пам’ятаю.

— Підкинемо її Єсену. Моє світле волосся та бурштинові очі самі скажуть йому, що робити. Я в академії один такий.

Я магією переніс фотографію до нього в кімнату. Коли він прийде, то побачить. А зараз мені терміново потрібно поспати.

Я пішов до своєї кімнати, прийняв душ та ліг. Заснув я майже відразу. Безсонна ніч робить своє.

Проснувся я від дзвінка телефону. Взявши його, я зрозумів, що це Даниїл. І що дзвонив він не перший раз, просто я тільки прокинувся. Вау, вже друга. Мій режим сну сказав: «Бувай».

— Ало. По ділу давай, я не спав всю ніч.

— Та тут таке хороше діло. Фотографія, та, що у тебе в альбомі була.

— Ну, і?

— В кімнаті Єсена. І він говорить, що це його мати. Але це і твоя мати.

— Зараз буду.

Я переодягнувся. Волосся було розпатлане, а мені було занадто лінь його вкладати. Але мене студенти просто не впізнають, тому прийшлося зробити це.

Було страшно. Я не знав, як він відреагує. А що взагалі скаже, коли дізнається, що наша мама жива? Яка буде його реакція на це все?

Я підійшов до кімнати. Двері були відчинені, тому я відразу зайшов. В кімнаті був Єсен, Мирослава, Даниїл та Марія. В руках брата була та сама фотографія.

— Що сталося?

— Хто на цій фотографії?

Єсен віддав мені фотографію з альбому. Я усміхнувся. 18 років пройшли не даремно.

— Я, моя мама і брат.

— Але то моя мама..

— Я знаю.

Сівши на стілець, я почав розказувати все як є. Чому батько вигнав маму, хто він такий. Хто я такий, кінець-кінцем. Всі троє просто уважно слухав, а Єсен.. Я бачив, який він був щасливий. І я також. Жаль, що про маму прийдеться ще трохи помовчати. Вона не готова до цього. Хоч і стверджує інше. Але я хоч і не бачив її багато років, але можу стверджувати це. У неї ще не до кінця стабільне життя, але це не надовго.

— А тепер вибачте, мені потрібно йти готуватися до уроку.

— До речі, а чому сьогодні історії не було? ‒ я згадав, що у групи Мирослави повинна була бути пара у мене.

— Анастасія прокинулася?

— Так. Ви шукали її всю ніч? ‒ запитав Даниїл.

— Так. Тому мені дали вихідний, щоби нормально поспати.

— Та невже? І я сподіваюся, ти нормально поспав, бо я ту каву у тебе скоро заберу, ‒ Марія знала про мій сон найбільше, тому зараз була найщасливіша.

— Та поспав я, заспокойся. А каву не чіпай. Єсену, якщо захочеш поговорити, то я через дві години буду у себе в аудиторії.

— Добре!

Я пішов до кімнати готуватися до пар. Хоч у мене і вихідний, але роботу ніхто не скасував.

Через дві години я перебрався до себе в кабінет, бо там потрібно було прибирати на книжкових полицях. Хоч і всім здавалося, що там чисто, мені ж потрібно було впихнути туди нові книги, а для цього потрібно було прибрати, щоби знайти місце. Займе це не годину і не дві. До ночі тут проведу.

Намагаючись розібрати, куди поділася одна книга по темній магії, я почув, як у двері постукали. Точно той, хто знав, що я тут буду.

— Заходьте.

То були Єсен і Мирослава. У дівчини у руках була книга, яку я шукав. Зовсім з голови вилетіло, що я дав їй починати, бо у неї реферат на досить цікаву тему. Яка якраз була в цій книзі.

Дівчина віддала мені книгу й пішла. Я поклав підручник на стіл до потрібної кучі. Єсен залишився біля дверей, не знаючи, що сказати.

— Допоможеш мені?

— Давайте.

Хлопець почав протирати книги від пилюки, поки я розбирався з найвищими полицями.

— Я не сказав, чому приховував це все, якщо з самого початку впізнав тебе. Мені потрібно було перевірити, чи це правда.

— Як?

— А ось це інша історія, яку я розкажу згодом.

— Що з батьком?

— Не знаю. Коли я сказав йому, що збираюся бути викладачем в академії, то він був дуже незадоволений. Ми посварилися тоді сильно.

Єсен задумався.

— Але ж викладач академії в магічному світі престижна професія.

— Хотів, щоби все було, як він хоче. Та і професію викладача вважав недостойною. Ми перервали спілкування. Я так сподівався, що він передумає. Але ні. На листи не відповідав. Я просто змирився. Його думку важко змінити. Я намагався відмовити його від того, щоби люди батька на маму полювали. Але також не вийшло.

Я побачив в очах хлопця страх. Він не знав про це.

— Чому?

— Типу ганьба.

— А може…

— Ні, її тіло не вони викрали. Я пізніше розкажу.

Єсен задумався. Він продовжив витирати книги. Я почав складати їх назад. На полицях справді з’явилося більше місця.

— Чому ви приховуєте деякі деталі?

— Давай на «ти». Скоро вони стануть відомими тобі. Але зараз не час.

Весь інший час ми просто спілкувалися. Після я пішов до своєї кімнати. Єсена позвала Мирослава на прогулянку. На подвір’ї відпочивали студенти. Я почув Даниїла зі своєю компанією. Всі сміялися від чогось. Я задивився на друга.  Все ж лисеня прекрасний.

Сьогодні був прекрасний сонячний день, який мені запам’ятається на все життя. Нарешті одна з моїх цілей була виконана. Я знайшов свого брата, якого не бачив 18 років.