Порозуміння

І все-таки Ервін зумів умовити Леві переглянути власне рішення. Леві погодився на це лише за умови, що Сміт познайомить його з інженером, про фінансування якого просить. 

По закінченню бала, наступного ранку, вони верхи вирушили до Манчестеру, неподалік якого знаходився маєток Рівза. Леві тамував власну відразу, яка ставала все більшою з наближенням до міста. Вони майже і не перекинулись словами за час поїздки, напруга між ними усе ще трималась. Та спішились вони раніше очікуваного. Леві очікував, що Ервін заведе його углиб міста чи на якесь велике виробництво, але насправді він опинився біля якогось середніх розмірів житлового будинку на самих підступах до міста. Привʼязавши коней, чоловіки попрямували до входу. Ервін саме стукав у двері, коли Леві вирішив не ставити питань і довіритись своєму супутнику.

Їм відчинив юнак з темно-русим кольором волосся. До Ервіна він, схоже, вже звик, але щойно помітив на порозі й Леві, то почав демонструвати усі ознаки паніки. Ну аж ніяк цей юнак не планував за життя опинитись в метрі від самого графа Леві Акермана. Лиш Сміт зміг седативно подіяти на юнака і той, все ще трохи нервуючи, запросив їх у дім. 

– Мобліте, кого це принесло?!

Леві давив відразу, а Ервін сором. Тільки зараз він зрозумів, що слід було якось попередити Ханджі, щоб вона поводила себе належним чином. Та вже було пізно. 

– Ханджі, вам не варто так виражатись!.. 

Мобліт втік до кімнати, в якій працювала Ханджі, аби пошепки нагримати на неї та пояснити правила поведінки при вельможах. Леві ж роззирався навкруги. Важко було повірити, що цей будинок був житловим. Колись напевно так, він був житловим, але зараз це радше була майстерня. Дуже тісна і занедбана майстерня. Всюди були різного роду інструменти, різного розміру та якості сувої паперу, також був присутній різний металобрухт. Такий безлад змушував з особливою пильністю дивитись під ноги та звертати увагу на свої рухи. Та попри це… дім виглядав живим. Навіть надто живим. Це не було схоже на якесь просте звалище, ні. Поміж різними речами були протоптані доріжки, якими можна було рухатись, пилу та іншого бруду, що накопичувався зі старості та недоторканості, було мало. Поступово різкий напад гидливості Леві відходив, він пристосовувався. 

– Вибач за це, я… 

Та Ервіна урвала справжня бестія, що вигулькнула зі свого кабінету з кількома папірцями в руках. От вона вже не злякалась міфічного графа, її злякаєш. Лише здивування вона не могла приховати: переводила свої карі очі то на Ервіна, то на Леві запитально.

– Мобліте, чаю нашим гостям!

Та не встиг бідний хлопчина заварити чай, як господиня цього дому-майстерні почала хвалитись власними кресленнями, винаходами, ідеями, технологіями та конструкціями. Вона тараторила без упину, лише Ервіну вдавалось її іноді гальмувати. Леві мав визнати правду: на фоні цієї жінки, що, здається, взагалі не знає манер, Ервін виглядав неймовірно благородно та й слухати приємніше його було. Та було щось таке в цій жінці особливе, що змушувало далі слухати й звертати свою увагу лише на неї. Можливо це через особливі вогники в її очах, або через надмірну, але яскраву жестикуляцію, чи може взагалі через незвичну говірку з неймовірно сильним емоційним забарвленням. Хай і зі своїми чортенятами в голові, але вона була справжнім експертом своєї справи. Акерман просто повірити не міг, що такий талант, ідеал сучасного світу, сидить у цій глушині й навіть не має належних умов праці. А ще Леві дивувала наполегливість цієї жінки: знає, що ніхто не цікавиться її працею, та все одно присвячує всю себе. Користі чи вигоди це знайомство Акерману не принесло, проте його не можна було назвати жахливим. Ця жінка з неймовірно хворобливим інтересом до машин смерті змогла додати йому трохи переконання погодитись на прохання Ервіна. І все-таки з рішенням він не квапився. 

– Як ти познайомився з Ханджі? 

– Вона була інженеркою при моєму загоні, обслуговувала гармати та іншу техніку. 

– Той хлопець теж військовий?

– Так. Ідеальний штабний офіцер, але йому не змогли знайти місця при штабі. Вирішили приставити його до Ханджі, сподіваючись, що він буде її голосом раціональності. 

– Ще один випадково потрапив до пекла. 

– Таких людей, поцілованих вдачею, більше, ніж можна уявити. Світ жорстокий. 

– Але в цьому його беззаперечна краса.

Вони жили в абсолютно різних світах, небо над ними було різне, як і земля під їхніми ногами. І все-таки їхні погляди багато в чому перетинались, багато в чому вони доповнювали один одного. 

Ервін звик усе робити швидко, адже це ледь не головне кредо зразкового солдата. Він звик до сирості окопів, звик до малих, не завжди зручних штабів, які ставали для нього домівкою на довгі місяці. Він майже не памʼятав свого помешкання тут, в Англії. Це був маленький маєток на підступах до Лондону, ззовні він виглядав так само просто, як і його власник. А всередині… Ервіну не потрібна була ця інформація, в його маєтку господарювала доволі мала обслуга, поки сам він міг на рік засісти в іншій частині світу. Світ був жорстоким для Ервіна через ранню смерть батька, через власний характер. Доля подарувала Ервіну беззаперечну впертість, несамовите бажання зробити усе для своєї мети. Його розум щоразу кричав: “Мета виправдовує засоби”! І лишень сталеве серце боязко на це відповідало: “Але ж вони теж люди…”. Людяність і цинічність, тактовність і безчестя, особистий кодекс справедливості і безпринципність, постійні спроби зробити найгірше заради найкращого – усе це розривало Ервіна зсередини, не давало йому спокійно спати і читати, викликало постійні сумніви, які він знову і знову відкидав куди подалі. Битва була з Ервіном завжди, в його думках, в його серці. Та навіть попри такий щоденний жах він знаходив радощі у своєму житті, знаходив щось прекрасне, по-справжньому вартісне. Найкращою нагородою для Сміта були видимі результати власних вбивств. Він був готовий і далі топитись в чужій крові заради модернізації, заради покращення рівня життя людей у всьому світі. Його ціль була неймовірно благородною, чистішою за сльози янголів, та методам, які використовував Ервін, позаздрив би сам Сатана. 

Леві не любив квапитись, а йому і не було куди. Все його життя опісля отримання спадку нагадувало повільний класичний вальс. Він звик до помпезності, вишуканих балів, розкішних маєтків, до витриманого роками вина і преміального чаю. Він знав свій маєток краще за свої долоні. У спадок Акерман отримав не одне помешкання, усі вони були різними, але його душа тяготіла до старого, середніх розмірів маєтку, який за призначенням був для теплого відпочинку від людей. Серед народу навіть ходить жарт, що граф Акерман збирається відпочивати від людей усе своє життя. В цьому маєтку проходило його дещо жорстоке дитинство або, радше, муштрування. На цих землях похована його мати, дочка француженки, яку забрав до себе додому англієць, що саме повертався з наполеонівських воєн. Щодня, сидячи в одній з найбільших в країні бібліотек із чашкою чаю та якоюсь книгою в руках, Леві намагався розгадати таємницю одруження батька. В нього не вкладалось в голові власне походження: його батько, що постійно доводив шкоду від спілкування з нижчим соціальним статусом, одружився з жінкою, яка не мала нічого окрім хиткої репутації. І щодня він не знаходив відповіді. Світ показав свою жорстокість Леві, коли той ще дитиною спостерігав за церемонією поховання матері. Жорстокий світ забирав у Леві дедалі більше: мрії, дитинство, друзів, надії та сподівання, сенс життя. Акерман жив лише тому, що ще не помер, він ще міг бути корисним. З кожним днем його охоплювало ще більше розчарування в коханні, в щасті. Він любив самотність, любив, коли ніхто не намагається сподобатись чи підлизатись. Але іноді самотність ставала його тягарем, який неможливо було зносити. Серця свого він також майже не чув, керувався лише холодним розрахунком, який завжди робив з нього матеріального переможця. Як і Ервін, Леві знаходив радість в результатах власного життя. Інновації, які були створені за його сприяння чи фінансування, нові досягнення компаній, в які він вкладав свої гроші, просте людське “дякую” – усі ці речі не могли стати сенсом його життя, але вони точно змушували Леві трохи більше хотіти вставати з ліжка і далі боротись. 

Обидвоє вони пожертвували своїми тендітними парубочими серцями на благо своєї країни, на благо усього світу, на благо людей. Обидвоє вони тепер виживали зі шматком заліза замість плоті у грудях. На їхніх тілах було безліч шрамів та ран минулого, які вони філігранно ховали від усіх. Обидвоє страждали на упередження стосовне одне одного і обидвоє визнали свою помилку, щоправда, подумки. 

Ні, Леві не був зарозумілим багатієм, що оцінює людей за їхніми родоводами та статками. Ні, Леві не був егоїстом. Ні, з Леві не було важко. Ні, Леві не лякав, лишень трохи на початку. Ні, ідеальна репутація Акермана без жодного сумніву чесна і заслужена довгими роками праці. Леві безсумнівно заслуговував на повагу. 

Ні, Ервін не був божевільним головорізом. Ні, Ервін не заслуговує на настільки полярні думки на свою адресу. Ні, Ервін не був егоїстом. Ні, Ервін був щирим у своїх словах та проханнях. Ні, Ервіна не варто було недооцінювати. Ні, Ервін не заслуговує на сліпу ненависть. Ервін безсумнівно заслуговував на повагу. 

– Я надам їм гідні умови праці. 

Тепер в списку перемог Ервіна Сміта була записана ще одна. Насправді йому хотілось перепитати чи дійсно Леві погодився, чи дійсно він усе правильно почув і зрозумів, але Ервін стримався, тамуючи свою радість, яку вже відчував Леві. 

– Дякую. 

Леві отримав гідну плату. Цього одного слова було більше, ніж достатньо. Стільки вдячності, стільки надії він чув лише в цих 5 буквах! Зазвичай йому адресують довжелезні тексти, які хоч і вміщають в собі кілька десятків сотень букв, але зовсім не мали в собі почуттів. Почути щось прямо протилежне було неймовірно приємно.