Ревнощі

Не будьте жадінами, залиште коментар. Ви здійсните мрію автора.

Ревнощі не застудиш вином.

   Увесь наступний день ми облаштовували студію Гаррі. Купа обладнання і всіляких прибамбасів. З самого ранку ми носилися, ніби півень клюнув в зад. Спочатку зібрали всі речі в офісі, потім спакували їх, перевезли на квартиру, розпакували та встановили. Звичайно ж, нам потрібен був помічник. І Стайлс покликав Найла, куди ж без нього.

Мене до божевілля нервував цей ірландець. Бісило в ньому все – його біляве волосся, блакитні великі очі, те, як весело він спілкувався з Гаррі, як безтурботно всьому радів і жартував, те, як він постійно щось жер, і те, що існував з нами на одній планеті.

Майже увесь день ми прововтузилися з фотоапаратами, так як на завтра вже були заплановані зйомки. Попрощавшись з блондинчиком, ми сиділи на кухні і відмічали початок нової справи. Стайлс чаєм, я – віскі.

– Чому Найл? – роздивляюсь янтарну рідину на світлі, намагаючись виглядати не надто зацікавленим.

– А чому б і ні? Він толковий в цьому ділі, – Гаррі тре долоні та дмухає на них. Перші холоди дають про себе знати.

– Носити тобі каву і допомагати встановлювати фотики можуть сотні інших людей.

– Наприклад, ти? – він всміхається, як до малої дитини. Мене ще більше це дратує.

– Наприклад, я. У мене теж є руки й очі. Я зможу бути твоїм помічником, – дму губи, насуплюючись.

– Ти завтра повертаєшся на навчання. Тим паче, Хоран розбирається в цьому краще, – він завжди спокійний, як удав. Я завжди дратівливий, як бомба повільної дії.

– Я не хочу в університет, – скиглю, як малий. А може я і правда, наче восьмирічка. З Гаррі я завжди почуваюся так, хоча я на добрих два роки старший.

– Я міг би, приміром, допомагати тобі. Буду намагатися скорше всьому навчитися, – благаюче блимаю оченятами.

– Луі, ти повертаєшся до навчання. Це не обговорюється, – він легенько стукає кулаком по столу, що смішить мене. Він суворий та гарячий. А ще милий. І я хочу торкнутися його.

– Добре. Але, чому блядь Найл? – підскакую на стільці, хапаючись за зап`ястя.

– Чим він тобі так не подобається? – він гріє долоні об горнятко, але рук від моїх не звільняє.

– Не те, щоб не подобається. Просто…

– Ти що ревнуєш? – сміється, а я хочу вмазати по красивому личку.

– Що? Ні! – шукаю щось неіснуюче по кишенях. – Ти про що? Звичайно ж, ні, – вирівнюю тон, не дивлячись у вічі. Щоки палають, і я хочу провалитися крізь землю. – Просто він… Ну не викликає довіри, – відчуваю, як червонію до самих п`ят. Закурюю і йду до вікна. Він посміхається. Чому радієш? Мені от зовсім не весело. Я злий, я розлючений і… – Так, блядь я ревную.

Який же  дурень. Не повертайся. Соромно. Не дивись йому в очі. Треба потягнути час, щоб не дивитися на нього. І зачекати, доки обличчя стане не такого багряного кольору. Обіймає ззаду і прибирає цигарку в попільничку. Заплющую очі в насолоді. Я не можу рухатися і нормально дихати, коли спиною відчуваю його накачане тіло. У висках б`ють біти.

– Лу, ми будемо проводити разом багато часу. Тобі нема про що хвилюватися, – ніжно шепоче на вушко, і я тану, як морозиво на липневому сонці. Від цього незамислуватого жесту в мене знову біжать мурахи по спині. Я ледве стримуюся, щоб не трахнути його на підвіконні.

– Але…ж, вдома…ви..- буркочу під ніс щось нерозбірливе. Але він все одно розуміє. Він завжди все розумів.

– Лу, тобі нема про що хвилюватися, – поки його руки обіймають мене, а підборіддя лежить на плечі, я не можу противитись, я готовий пробачити йому все на світі і виконувати будь-які бажання. Якщо він сказав не хвилюватися з цього приводу, значить я так і зроблю. Хочеться вірити. І поки я в його руках – він єдиний, кому я довіряю.

*************

На наступний день Гаррі силою витягнув мене з ліжка. Мої аргументи: «я піду тільки під прицілом», на нього не діяли. Я ховався під ковдрою, а він, в свою чергу, закинув мене на плече і запхнув в душ, напоїв чаєм з бутербродами і відняв увесь алкоголь. Одягнув у свої речі та поклав обід в рюкзак. Господи, та він гірше моєї матері.

Знову закидає на плече та несе до машини, пристібає. Кучерявий гівнюк сильніший за мене, і як би я не пручався, через п’ятнадцять хвилин ми біля університету. Я відчиняю двері і починаю тікати: «ти квач». Він ганяється за мною по всій парковці, поки я не видихуюсь. Грьобана убита фізична форма.

– Хочеш, щоб я тіг тебе за ручку в усіх на очах? – коли він став моєю матір’ю?

– Я не хочу туди йти, – схрещую руки на грудях. Він виходить із себе.

– Та і похуй на тебе, наркоман довбаний, – штовхає в груди, – Іди бухай, колись, я не буду робити тобі більше зауважень, шукати і рятувати. Хочеш здохнути в канаві від передозу, вперед, – він вказує руками у вікно. – Срати я на тебе хотів. Дуже жаль твою маму, яка хотіла б гордитись тобою, а зараз згорає від сорому на небесах. Нічого вже з тобою не подієш. Ти прогнив.

Блядь, мене це так зачепило. Стало так образливо і огидно від себе. Єдина людина, котра дійсно важлива, такої думки про моє існування. Мені хотілося бути для нього супергероєм, а не біосміттям. І тільки, щоб не здаватися таким конченим, тільки щоб довести йому, що я на щось здатен, йду до воріт універа.

– Я буду телефонувати кожні дві години. Відповідай мені. Гарного дня, Луі, – кучерявий посмхіється та махає через вікно машини.

– І тобі горіти в пеклі, сучка, – в`їдливо шиплю прямо в лице.

– Буду в три. Чекай мене тут, – цілує  в щічку, тикаю йому фак, що витягує з нього вдоволену посмішку.

***************

Як зараз хотілося б лежати в ліжечку і топитися в сльозах, депресуючи. Але приходиться бути присутнім на йобаних парах з курсу менеджменту, знайомитись з людьми і притворюватися, що я живий. Якось не хочеться, щоб всі в перший день дізналися про те, що я кончений соціопат в депресії. Кілька хлопців запрошують мене на вечірки та приєднатися до футбольної команди (біс смикнув мене за язика розповісти, що в школі я був капітаном). А декілька дівчат навіть фліртують зі мною і запитують, чи нема у мене подруги або хлопця. Ісусе, вбийте себе. Зробіть цей світ хоч трохи кращим.

Ввічливо відмовляюся від усіх пропозицій і вибираю собі до компанії двох простих, ненапряжних хлопаків. Якщо я не помиляюся, Бен і Стен. Вони не зірки першого курсу, ким я являвся у вісімнадцять. Звичайні хлопці зі стандартними інтересами: пиво, дівчата, футбол. Було б дивно, якби я радів новим знайомим.  Але мені хоча б не хочеться втопитися при розмові з ними. Декілька разів я випадаю з діалогу. Декілька разів думаю про те, наскільки з порошком було б легше знайомитись, вести розмови та  існувати взагалі. Хочеться податися на точку та облегшити життя. Декілька разів я перебираю в сотий раз в голові спосіб самогубства. І трохи менше  (брешу) думаю про Гаррі. Чому цей кучерявий виблядок не йде з моїх думок? А ще я не можу забути, що він один в квартирі з довбаним Найлом.

Перший день в університеті пройшов краще, ніж я очікував. Я повернувся на той же факультет, де навчався два роки тому. Мабуть, Стайлс вирішив, якщо я відучився в минулому тут пів року, то захочу повернутися до цієї професії. Але не тоді, не зараз тяги до неї у мене нема. Давайте будемо чесними, до чого взагалі у мене є тяга, окрім смерті і наркотиків?

Як і обіцяв,  Стайлс писав мені кожних дві години. Грьобана нянька. З однієї сторони мені була приємна його увага, а з іншої постійне: «Як справи?» «Як ти себе почуваєш?» або «все ж добре, правда?», – мене напрягало. Мені не потрібна наглядальниця. Якби я пішов за наркотою, якась дурна смска точно не зупинила б. Єдине, що гальмувало – страх перед Маркусом, відсутність грошей, розчарування Гаррі, і звичайно ж, йобана угода з ним. Останнє, особливо, застрягло в моїй голові і випливало гарячими картинками перед очима в найнеочікуваніших моментах.

В три години я сидів в тачці Гаррі, і його посмішка, здавалося, зараз розірве цей писок.

– Ну і як все пройшло?

– Прекрасно. Убитись хотілося всього разів двісті, – валюся на сидіння, одразу вмикаючи магнітолу. Музика – не порятунок. Але з нею все одно легше. Чули фразу: ” Помирати, так з музикою!”. Так ось, я з нею згоден на сто процентів.

– Чудово. Це вже прогрес, – він вивертає машину на дорогу, ні на секунду не перестаючи посміхатися. Я нишком підглядаю за ним.

Задоволений кучеряш повіз мене до магазину одягу. Не те що я був проти носити його речі. Я напівлежачи чекав на дивані, поки Стайлс носився по салону, демонструючи шмотки. Він вручив мені цілу стопку одягу і кожну хвилину заглядав в роздягалку. Я затягнув його всередину, щоб не відповідати кожні десять секунд на запитання: «ну як?». Через півгодини наші пакети були забиті шматтям. Мій друг вибрав мені навіть боксери. Зараз він розглядав сині плавки.

– Навіщо плавки посеред осені?, – бляха скільки тут пакунків? Двадцять, сто?

– Ми підемо в басейн, – знову ця широка посмішка. Мені хочеться стерти її кулаком або губами.

– Мрій, ага, – пирхаю.

– Я буду вчити тебе плавати.

Я подивився на нього, як на шизонутого.

Ще через півгодини ми були в басейні. Мало того, наша група займалася з професіоналом. І руки Гаррі зовсім не допомагали мені, хоча мали б. Тренер нажимав на нас так, що я навіть не встиг подумати, що тут можна було б непогано втопитись, ніби ненароком. Без сил ми ввалились ввечері додому. І встигнувши випити лише один келих пива, я вирубився в обіймах Гаррі.

************

Наступні дні проходили все в тому ж режимі. Зранку Гаррі силою підіймав мене, годував і відправляв в університет, потім була прогулянка по парку чи просто по вулицям. Іноді Старбакс чи затишне кафе. Кучерявий намагався запихнути в мене як можна більше їжі. Затім ми відправлялися на тренування: басейн, теніс, спортзал, скейт, скелелазіння і навіть йога. Він розписав кожен день і завжди придумував щось нове. Про моє бажання чи небажання ніхто не запитував, і я тягався за Гаррі з пустим поглядом. Ввечері мене чекала тепла ванна,  вечеря, обов’язково з ендорфінами в інгредієнтах, серіали та ігри. Кожного вечора ми грали в карти, шахи або приставку, на те, хто ж сьогодні прибирає чи миє посуд.

Загалом, Гаррі намагався загрузити мене по повній. Він десь почув, що наркоман не повинен бути голодним, в холоді, одиноким і не мати вільного часу ВЗАГАЛІ. І Стайлс виконував цю програму на всі сто. Вільної хвилини для обдумування свого життя у мене не було. Але кожен вечір, коли я засинав в його обіймах, відчуття чорної давлячої пустоти накривало разом з пледом.

Я все також не хотів прокидатися зранку, спілкуватися з людьми і робити хоч що-небудь. Інтересу до навчання чи заняття спортом не виникало. Але при такій загруженості піздостражданням місця не було. Бажання померти нікуди не ділося, як і бажання цілувати Гаррі. Кожної ночі мене, як магнітом тягнуло викинутись з вікна та до губ Гаррі, до наркотиків і до кучерів Гаррі, до кладовища і до тіла Гаррі. Насправді, бажання подохнути, пустити по вені і торкатися до свого друга – все, чим я жив. Що із цього було найгірше, я не знав. Але продовжував боротися і тушити ці почуття.

Кожну хвилину, коли я був поряд з кучерявим,  божеволів від бажання бути ближче. Мрії про поцілунки з ним стали вже щоденною традицією. Іноді я просто уявляв його обличчя, іноді поцілунок, але частіше за все, зачинявся у ванній, і мої думки заходили так далеко, що стогін я закривав однією рукою, а іншою доводив себе до піку. Вид на татуйоване оголене тіло Стайлса кожен ранок та вечір зводило з розуму. Але за весь час я не зробив ні одного кроку.

Я не дурень, щоб не розуміти, чому мене так тягне до нього. Гей я чи ні не мало ніякого значення. Я прекрасно усвідомлював, що почуття розпускалися в мені, як метастази на четвертій стадії раку. Але торкатися його в такому сенсі, я не збирався. Ми друзі. Найкращі. Він відмовив мені чотири рази. Якщо людина не відчуває до тебе нічого, то і силою цього не добитися. Людина або любить або ні. Третього не дано. І повірте мені, якщо вас дійсно кохають, ви ніколи не запитаєте в себе: ” А може він мене не любить?”.

Мені настільки нестерпно недостатньо дружби з ним, але я був безмежно вдячний всесвіту за все, що він робив для мене та за кожен проведений разом день. Іноді цього дійсно вистачало. Просто танути в його обіймах.

*****************

На вихідних Гаррі витягнув мене в похід з наметами. Звичайно ж, йому прийшлося виносити мене на плечах із квартири силою. На задньому сидінні вже були Ліам, Зейн і Найл, куди ж без нього. Я збрехав. Чого гріха таїти, цей хлопак починав мені потроху подобатися, як би мені не хотілося цього визнавати. Може, через те, що він називав нас з Гаррі чоловіком та дружиною, і постійно підколював «сімейними» жартами, а може, за необмежені веселощі, що він завжди ніс з собою. В будь-якому випадку, романтичних відносин зі Стайлсом у них не намічалося. Я б навіть сказав, що Хоран був на моїй стороні, тому як: «а що містер фотограф навіть не поцілує свою дружиноньку?» або «Гарольд, ви такі помꞌяті, тому що сьогодні Луі був зверху?» а ще він не проти маленьких поцілунків між нами, на відміну від мого «чоловіка». Все це говорило про те, що він здогадувався про мою величезну симпатію і зовсім був не проти.

На природі я усівся в крісло і літрами глушив пиво. Добре, що сьогодні пили всі, і мені не прийшлося слухати повчання. Лише доставалися тихі, невдоволені погляди Гаррі або занепокоєні Зейна. Хлопці встановлювали намети, носили дрова і готували на вогнищі. Спочатку були нудні розмови ні про що і звичні справи, що пропонувала ночівля на природі. Але з приближенням темноти градус в крові ставав все вищим, розмови все відвертішими, а ми все розкутішими.

Поки інші стрибали через вогонь, валялися на траві в жартівливій бійці, співали дурні пісні і дуже дивно танцювали, я ж не випускав склянку із рук. Хоча посмішка проникала на моє обличчя кілька разів, але настрій був у звичному стані. Я особливо не вникав в розмови, не їв незрозумілу стряпню  і точно не цікавився п’яними, до дикості смішними, розвагами. Я лише пив, пив і пив.

Після жахливого танцювального батлу Гаррі з хмільною посмішкою, блискучими очами і збитим диханням, упав біля мене.

– Ти як?

Пожимаю плечами. Я, дійсно, не розумію, що відчуваю зараз. Не можу сказати, що мені критично сумно. Іноді, пару секунд, я навіть сміюся. Але всесвітня туга, ніби жере залишки моєї душі. Я дуже п’яний, але і це мене не рятує. Дірка в грудях росте, і я не знаю, що потрібно робити, щоб не відчувати її. Вирішивши, що в будь-якій незрозумілій ситуації краще лягти спати, направляюся в нічліг.

Поки дивлюся в одну крапку, до мене приєднується Стайлс. І, Господи, мені хочеться розревітися від того, як він пахне. Від алкоголю всі почуття здаються в сто разів яскравішими. І я стискаю кулаки, щоб хоч якось стриматися. Не виходить. Продовжую думати про його губи і кусаю свої, про його ніжну персикову шкіру, і нігтями впиваюся в долоні, щоб не доторкнутися. Заснути, просто заснути, завтра буде легше. Не можу.

Вперше за місяць повертаюся до нього обличчям в постелі. Навіть в темноті бачу, як це налякало його. Рухаюся ближче і обвиваю руками, він стискає мою кофтину. Лягаю впритул і відчуваю на собі його дихання. Нахиляюся до шиї і ніжно цілую. Відчуваю, як під моїми губами біжать мурашки. Із його губ виривається тихий стогін. Відвертаюся. Він полегшено зітхає.

«Я зробив все, Луі, щоб забути тебе. Мені більше це не потрібно». Чому в житті все так не вчасно? Якщо б я тоді знав, що він закоханий в мене, чи змінилося хоч щось? Навряд. Мені здавалося, що я знайшов кохання всього життя. І точно не міг подумати, що через два роки буду божеволіти від близькості кращого друга. А якщо б він кохав мене зараз? Чи зміг би я стати щасливим з ним? Розумію, що ні. Ні одна людина, ні одна річ в цьому світі не зможе зробити нереальне. Потрібно дивитися правді у вічі. Я в найглибшій ямі. І навряд кохання може допомогти.

До того ж, я б не зміг зробити щасливим його. Він заслуговує набагато більше, ніж я. Цей янгол повинен бути з тим, хто вознесе його до небес, а не затягне до себе в прірву. Все-таки в житті все відбувається не просто так. І якщо така доля, що ми з Гаррі повинні бути лише друзями, значить – це правильно. З такими думками я і засинаю.

**************

Через кілька годин пиво дає про себе знати, і мені приходиться винести свій зад із намету, щоб посцяти. Я роблю свої брудні справи, обдивляючись територію. Звичайно, потрібно було це зробити, поки на вулиці було світло. Але, чомусь, природа тільки зараз викликала в мені цікавість. Невелика гора, покрита лісом, в середині якого галявина, на якій розклався наш табір. Внизу тече широка ріка, шумить, ніби поряд, а по ній тягнеться місяцева доріжка. Тисяча зірок обрамляють небо. А тут красиво… Будь-яка нормальна людина була б рада такому відпочинку. Але я не будь-хто. І, на жаль, почуття радості стало давно не знайомим.

Я бачу два силуета на стільцях. Вони про щось шепчуться. Між ними столик, і один з хлопців копошиться на ньому. Підходжу ближче і хочу налякати. По тіням і голосам мені здається, що це Зейн та Найл. На рахунок другого, я не впевнений. Підходжу за метр і чую голос Малика.

– Тихіше. Здається, хтось прокинувся.

– То здалося. Давай, ти перший, – Хоран щось протягує Зейну, і той нахиляється до столика. Підходжу і стаю поряд, страшенним голосом шепочу.

– А що ми тут робимо, хлопці? –  вони здригаються, і я бачу зляканий погляд Зейна. Він повільно опускає руку на стіл і стряхує щось біле. Тільки зараз до мене доходить. Я відчуваю, як в мені підіймається цунамі. Це вже не зупинити. В одну секунду мій мозок забирає людина-мерзотник. Тіло заповнює злість. Я вже знаю, що ніщо в світі не врятує мене.

– Луі, заспокойся, все нормально. Ми зараз приберемо це лайно, – рука пакистанця тягнеться до пакетику, в котрому явно залишився порошок на пару доріг. Не обдумуючи і не пояснюючи собі, хапаю цей пакетик і зриваюся з місця.

– Трясця, лови його, Найле. Гаррі, Ліам, прокинтеся. Луі схопив наркоту.

Мені здається, що я пробіг стометрівку, на ділі ж метрів п’ять. Дістаю пакетик і висипаю на руку, в надії вдихнути хоч трохи. Хтось вибиває порошок з рук, а інший хапає мене зі спини і несе в сторону табору. Я вириваюся. У мене в кишені пакетик, в котрому має ще хоч щось залишитися. Я не знаю, хто мене тримає ззаду, але Малик підходить до мене і обшукує кишені. Я дихаю, як дикий звір, виглядаю, мабуть, так само. Він витягує наркоту і я чую голос Стайлса.

– Блядь, Зейне, ти зовсім поїхавший? Навіщо припер порошок?

Брюнет підходить до вогнища.

– Ні, не роби цього, Зейне, – чую свій голос через пелену.

– Його більше нема, Луі, – він висипає залишок порошку у вогонь.

В наступну секунду я бꞌю головою того, хто мене тримає, а ще через секунду Зейн лежить піді мною ледь живий і весь в крові. Мене це не зупиняє. Десятки разів мене намагаються зтягнути з нього, але не вдається. Він вже не пручається. Я тримаю його за волосся і наношу удари. Чую крики «ти вбꞌєш його, Луі, зупинись, будь ласка, досить, ти зовсім здурів». Нарешті, мене скидають з нього. Піднімаю очі і бачу Гаррі, вулкан вивергається з новою силою. Це він притягнув мене сюди. Він, взагалі, тягає мене за собою, як дітлахи плюшевого ведмедя. Знає про мої почуття і грається з ними, править мною. Зробив з мене свою сучку і насміхається. Томлінсон ніколи не прогинається, тим паче перед якимсь підаром.

Мене намагаються втримати, але безрезультатно. Я уже біля нього. Бꞌю ногою в живіт, він падає. І тільки коли мене валять поряд з ним на землю, я чую його болюче скиглення, і приходжу в себе. З його губ зриваються охкання, очі заплющені, а між брів залягла напружена складочка. Мені хочеться її розгладити. Протягую руку і ніжно торкаюся щоки. Дивлюся навкруги: Найл тримається за окривавлене перенісся, десь неподалік чую ледве притомного Зейна, на мені лежить Ліам, не даючи поворухнутись. Він навіть забрав мою руку від Гаррі. А останній дивиться на мене з гіркими сльозами. Що ж я натворив, Господи?!

Я не заслуговую всіх цих друзів. Такі мерзотники, як я, мають жити у в’язниці, ізольовані від людей. Навіть хробакам було б огидно жерти таку гниль. Усвідомлення того, що сталося, окутує мне крижаною водою. Я відчуваю, як мене починає трясти, подих перехоплює, я не можу дихати – мене накриває паніка. Я хочу скинутися з гори.

Що відбувається далі, я не розумію. Одні руки змінюються іншими, невагомість, тишина. Мені здається, що мене хочуть вбити, що я лечу в якусь прірву, мене хочуть вкрасти інопланетяни і проводити дослідження, або привиди, вони хочуть зжерти мене, я чув дивні звуки, стіни і стеля здвигаються, мені мало простору, зараз вони роздавлять мене, не вистачає повітря, я під водою, бачу калюжі з крові та органів, тіла, кістки, м’ясо, я чув вистріли. Одному Богу відомо, скільки це продовжувалося, поки я не побачив поряд два рідних аквамарини.

– Я тут, Луі, я з тобою. Все добре. Я буду поряд. Дихай. Глибоко. Молодець, – він поглджує мої долоні пальчиками.

– Заспокой мене Гаррі будь ласка, – моє горло відмовлялося подавати нормальні звуки і я гельгочу, як індик. Кожне слово різало мої легені, як лезо. Але Стайлс якось розумів моє ляпотіння. Знову ж, він завжди розумів мене. У будь-якій ситуаіції.  Гаррі взяв моє обличчя в свої величезні долоні, і все, що я відчував – це теплі, неймовірно мꞌякі губи. Кожен натягнутий нерв, як струна, почав потроху розслаблятися. Його язик проник в мій рот і все, що я відчував – це Гарі. 10…9…8…7.. і мене накриває. Накриває так, як ні один наркотик раніше. В голові жодної думки. В цей момент існували тільки його руки, що міцно обіймали мене. Його губи і язик, що досліджували мій рот, його шкіра, що торкалася до моєї і розстелювала хвилю задоволення.

Відчуваю на щоках сльози. Мені було абсолютно не соромно за них. Я пірнув у нього з головою. Весь час в світі зупинився для нас. Цей момент тривав секунду і цілу вічність одночасно. Я подумки молився, щоб він не закінчувався. Мені хотілося жити в цьому відчутті  завжди. В цей момент мені захотілося жити, танцювати, кохати, дарувати квіти, одружитися, народити дітей, завести чотири пса, готувати погані сніданки, плакати від щастя, співати пісні про любов, писати ці пісні, присвячувати їх, вести довгі розмови під зірками, водити його в кіно і тримати за руку перед сімꞌєю.

Мене ще трохи трусило в його обіймах, він ніжно гладив і шепотів заспокійливі слова. Я плакав. Тихо, без всхлипів, але так гірко. Мені було так шкода. Мені здавалося, що сльози підіймаються з самого шлунка і рвуть мої легені, як ржава стріла. На вулиці вже світало, а сон не збирався приходити. Руки Гаррі малювали візерунки на моїй шкірі, але очі заплющувалися. Я подивився на нього, і серце стислося від жалю та ніжності.

– Спи, Хаз. Зі мною все в порядку, – я поцілував його руку, а потім лоб.

– Я не хочу спати. З чого ти взяв? – хрипить, намагаючись ширше розплющити червоні очі.

– Пробач мене, любий, – його рука стислася, але очі закрилися. Він заснув.

*****************

Наступного ранку Гаррі одразу ж відвіз мене додому. Чи варто мені говорити, як було соромно перед хлопцями? Я не знав, про що говорити, тому всю дорогу мовчав. Мені було боляче дивитися на його синці. Я намагався уникати його, але Стайлс поводив себе, як завжди, і ні разу не згадав про цей інцидент.

Потроху все ставало в своє русло. Ранок – університет, вдень – обід, спорт та прогулянка, ввечері –  серіали та ігри на спір. Кучерявий так само турбувався про мене, носився, як матуся, обіймав та заспокоював вночі від кошмарів.

На вихідних він завжди планував щось новеньке – більярд, боулінг, концерт, ролики, аквапарк, раллі, верхова їзда, гра на гітарі. Все, лишень би у мене не залишалось часу на самобичування. Від депресії це рятувало не дуже. Але я виконував все, про що він просив. Більшого я вимагати не смів. Якщо Бог існував, то він намагався врятувати мене цим ангелом. Кожного вечору я вбивав тягу до наркотиків та думки про самогубство літрами алкашки. Але більше за все, тривожило мене не це. Після поїздки на природу, я зрозумів, що остаточно, безповоротно і по вуха закохуюся в свого кращого друга.

Все, що він для мене робив, було і щастям, і покаранням. Хотілося якомога більше проводити з ним часу. І в той же час, не мати можливості бути ближчим, виявилося  істинним пеклом.

В такі моменти більше всього хотілося убитися порошком, щоб заглушити ту гамму почуттів, що розривала нутрощі. Все це в якийсь момент стало нестерпним. Потрібно було якось відволіктися. І я вирішив зробити це перевіреним способом – відправитися на вечірку до Зейна.

На його обличчі ще красувалися фінгали. Але ми пробачили одне одному старі образи, посміявшись над ситуацією. Потім вирішили випити мирову, яка розтягнулася келихів на десять. І зараз я в борошно п’яний сиджу на підлозі у вітальні Малика. Біля мене в колі ще чоловік двадцять. В кишені не  перестає вібрувати телефон, і нема сумніву, що це Гаррі. Я не збираюся підіймати слухавку. Мені потрібен хоч один вечір відпочинку від гвалтування мізків. Набридло єбати себе в душу. Один день без його очей, голосу, запаху та рук. Якщо знову буду поряд з ним в ліжку, то зійду з розуму.

Посеред кола закружляла пляшка. Серйозно? Цим людям по чотирнадцять? Вони не знайшли розваги краще, чим ця дитяча гра? Картинки поцілунків людей змінюються одна за іншою. З усіх пар я впізнав лише  Зейна з якоюсь дівкою, потім цілувалися пацани. Воу, може, ця вечірка не така вже пропаща.

Поки всі наперебій сосалися, я думав про те, що тут мають бути наркотики. Раніше я слугував головним постачальником. Зараз серед присутніх  впізнав лише одного, хто міг би мати з собою кокс. Я ж можу собі дозволити одну дозу? Один вечір відпочинку для мозку нікому не завадять. Має ж бути хоч іноді перерва між думками про смерть та особисту нікчемність. А головне – мені хотілося забути солодкі губи Гаррі.

Я вже збирався піднятися і підійти до чувака з порошком, як пляшка вказала на мене. Мені посміхнулася мила блондинка. Чому б і ні? Довге пряме волосся, курносий маленький носик, великі блакитні очі. Вона була тендітною, симпатичною. І точно не схожою на кучеряву жабку, як дехто.

Я підійшов і безцеремонно вторгся своїм язиком в її рот. Ми цілувалися грубо, пристрасно. Мої руки скоро виявилися під спідницею на її дупці, а сама вона викручувалася в моїх руках. Було ясно, що сьогодні ця дівчина готова на все. Деякі навіть присвистували, і мені трохи подобалась ця ситуація. Допоки я не відлип від неї і побачив в дверях Гаррі з абсолютно розгубленим виглядом.

Я єхидно посміхнувся йому. Мені хотілося заставити ревнувати, і щоб він відчув хоч краплю того, що я відчуваю кожного дня. Поклавши руки знову на зад цієї дівки, я не зводжу погляду із зелених очей, а сам томно шепчу.

– Не хочеш продовжити наверху, крихітко? – мене схопили за руку і  потягли на другий поверх. Коли я проходив повз Стайлса, штовхнув його плечем, ніби ненароком. Він відкрив рота, щоб щось сказати, але я перебив його.

– Оу, і ти тут. Пізніше поговоримо. Бачиш, зараз мені ніколи, – і поки Гаррі піднімав челюсті з підлоги, я під руку поперся з блондинкою в спальню Малика.

Я, як завжди, лежав і просто вивчав стелю, поки ця сучка стрибала на мені. Мене дратувало її охкання. І, чесно кажучи, я вже трохи жалів, що все це затіяв. Але ж у мене вечір свободи. А яка свобода без сексу? Я схопив її і перевернув, починаючи шалено вколочуватися, щоб швидше закінчити.

– Ти мені подзвониш? – Халепа. Одне й те ж кожного разу. Хіба я схожий на того, хто хоче відносин? Я навіть не пам’ятаю, як її звати. Мовчки одягаюся. Блондинка бере ручку з комоду і пише на моїй руці номер: «Леслі». Добре, нехай буде. Може, коли-небудь ще пригодиться. Мені іноді потрібні ось такі «вільні вечорки».

В будинку залишилося  не так багато людей. В основному всі розбилися по парам і сховалися по кімнатам. Я трохи отверезів і хочу пити. Заходжу на кухню і бачу, як Гаррі, сильно жестикулюючи, пояснює щось дуже серйозне Найлові. Він п’яний і курить. А це буває в дуже рідких випадках.

– Я не зрозумів. А мене на вечірку не запросили? – сідаю навпроти хлопців і наливаю собі келих. Вітаюсь з Хораном, і Гаррі зі злістю косує на номер на моїй руці.

– Ну і як все пройшло? Вона була непоганою? – отрута просочується в голосі кучерявого.

– Як може пройти секс, Гаррі? Все чудово, – посміхаюся, як задоволений котик.

Стискає склянку і крізь зуби цідить:

– Не сумніваюся.

Мій кексик. Всередині мене стрибає ціла команда черлідерш з помпонами. Як же мені гарно від того, що він зараз згорить від ревності.

– Так, друзі, мені потрібно їхати. Луі, ти доведеш свого чоловіка до ліжечка?

– Звичайно. Не хвилюйся. Доброї ночі.

Ми прощаємося з Найлом. А Гаррі вслід кричить:

– Він мені не дружина блядь! – стукає по столу, – і я сам можу дійти. – Проходить повз мене і спеціально чіпляє плечем в помсті. Моє самолюбство сидить на троні. І дякую, як її, дивлюся на руку, а Леслі, за таку цікаву ніч.

************

Гаррі відштовхнув мої руки і самостійно похитався наверх по сходам. Тягнусь ззаду, підстраховуючи на випадок, якщо він падатиме, і просто щоб погледіти на його маленьку дупку. Але всупереч всім очікуванням, він плутається в своїх довгих ногах і падає вперед. Намагаюся допомогти встати, він вивертається.

– Не штовхай мене блядь.

Ввалюється у кімнату, в одязі падає на постіль. Лягаю поряд і з посмішкою погладжую обличчя. Як я житиму без цих дотиків?

– Не хочеш роздягнутися? – ніжно шепочу.

– Хочу, щоб ти завалив хлебало, – відвертається. Господи, як же мене все це умиляє.

– Що, навіть не обіймеш? – насміхаюся, дратую, заводжу. Кайфую.

– Не хочу торкатися тебе після…

Притягую до себе і нюхаю волосся. Як я зміг прожити цілий день без цього запаху? Цілую в вушко і пошепки:

– Ти просто ревнуєш.

Повертається і сильно штовхає мене. Злиться, а я посміхаюся. Ногами зіштовхує з ліжка:

– Від тебе смердить сексом.

Різко сідаю зверху і хапаю руки над головою:

– Так. І тобі це подобається, – звідки в мені стільки сміливості?

Сердиться, лютує, тяжко дихає і червоніє.

– Ще чого! Ти забагато про себе думаєш.

– Ти ревнуєш, Гаррі, – тягнуся до нього, – Визнай, або я… – шепочу прямо в губи.

– Так блядь, я ревную, задоволений?

– Так – цьомкаю, валюся поряд і притягую до себе.

**************

Зранку Стайлс помирає від похмілля. Культурно просить пробачення і каже, що нічого не пам’ятає. Ми допомагаємо Зейну прибратися. Чесно, я ніколи цього не робив. Але Гаррі зароджує в мені все нові корисні звички. «Ми ж не свині», – і мені приходиться погодитися.

Після цього життя повертається у звичне русло. Університет – тренування – ігри ввечері. Все частіше у нас в гостях Ліам, Найл та Зейн. З одного боку мені з ними весело, а з іншого – хотілося  б проводити більше часу із зеленими оченятами. Наші тихі сімейні вечори переросли в не зовсім тихі  посиділки в компанії друзів.

Кілька разів я зустрічався з Леслі. Одного разу Гаррі підвозив мене на побачення. Він став нормально на неї реагувати. Колись навіть сказав, що радий за мене: «може спілкування з Леслі буде для тебе корисним». Але зацікавленість нею зникла так само швидко, як і ревнощі мого друга.

Я став більш соціалізованим. В універі у мене зꞌявилася купа знайомих. Телефон став дзвонити частіше, і соціальні сіті розривалися. По п’ятницям я ходив на університетські вечірки, а нянька після роботи забирала мене, коли я вже був в хлам.

Але все це не означало, що я з радістю прокидався вранці або мав інтерес хоч до чогось. Стайлс так само силою заштовхував мене в душ, ніс на плечі в кухню чи до машини, а ввечері заспокоював обіймами. Думки про наркотики, суїцид і поцілунки з Гаррі, здається, проїли мене наскрізь, і не одна сила світу не могла витягнути ці речі з-під моєї шкіри.

Мій приятель не полишав спроб підняти рівень ендорфінів в моїй крові. І намагався вигадати кожен раз щось неймовірне для нашого дозвілля. Я все більше часу проводив в студії Гаррі, допомагав і ловив себе на думці, що слідкую за кожним його рухом і словом. Кожен погляд, посмішка, помах вій або руки викликали почуття ніжності і чогось ще далекого і не зрозумілого, але теплого, тендітного, крихкого. Коли він торкався до мене, то викликав рій мурашок. А його оксамитовий низький голос підіймав вулкан з метеликів в животі.

Іноді я зачинявся у ванній і трощив свої кулаки об стіни від власного безсилля і тяги до нього та порошку. Потім сидів на підлозі і зі всіх сил намагався не розревітися. Після того вливав в себе стільки бухла, поки моє тіло і душа не переставали хоч щось відчувати. Але врешті решт засинав в кільці рук, які стали для мене домом.

Все рано чи пізно змінюється. Я можу назвати дату, коли моє життя повернулося на сто вісімдесят градусів. З того моменту я зрозумів, що більше не відступлю. Ранок суботи поставив крапку в попередньому житті і відкрив сторінку в нове, де я знайшов шлях до Гаррі.