Навчись говорити

InShe – бувай

Бомгю здивовано подивився в очі навпроти.В горлі і видавити з себе слово Йонджун не зміг.

Гю дивився на нього ще якийсь момент, але потім просто розвернувся і пішов далі, залишивши Йонджуна один на один з своїми думками.Хлопець з цієї неочікуваної зустрічі не зрозумів нічого.Але він помітив його синяки під очима і лице, яке за цей рік помітно схудло.В голові Йонджуна з’являється океан запитань, які він зупинити не в змозі.

Чому? Звідки? Коли?

Нажаль відповідей хлопцю знайти не вдалося.Бомгю вийшов з магазину і знову подивився в очі навпроти, але їх переглядки перервав ЧанБін:

-Не холодно тобі, Бомгю-шка?

Гю проігнорував питання, а Йонджуну хочеться запитати якого біса тут відбувається? Але наразі дурні запитання Чанбіна турбують його найменше.Бомгю.Сердце починає колотитись з неймовірною швидкістю від його імені.

Компанія з п’яти веселих та різних за характерами хлопців дружила вже довгі роки, були вони як нерозлий вода.Але так тільки здавалось.

Знаєте як буває в компаніях, знайдеться якась пара, яка завжди буде ближче одне одному.Так було у Йонджуна з Бомгю.Ціх двох неможливо було розділити.Але Джуну подобалось знаходитись разом з молодшим.Подобалось мовчки сидіти з ним вночі і розглядати зірки.Подобалось проводити молодшого додому після насиченого дня.Подобалось вечорами сидіти удвох і з зацікавленістю слухати Бомгю.Йому. подобався.Бомгю.

Він зник більше року тому.Це була весна, дев’ятнадцяте квітня.Приємна погода тоді була, настрій був прекрасним, а Йонджун закоханим.Простий день,тільки Бомгю не відповідав на дзвінки, що було для нього незвичним. Вони-п’ятеро хлопців вирішили зібратись в останній день канікул.Йонджун вдягнув червоні конверси вперше за весну і пішов до центру, де його вже очікували Субін з Техьоном та Хюнінкайом.

-А де Бомгю? – ніхто не знав.

вони відправились навідати Гю, але незрозумілий страх починав рости з кожним кроком.Йонджун намагався підбадьорити себе:”нічого не сталося, просто вимкнений телефон” “Все добре, він просто зайнятий”.Було б завжди все так просто, як в голові Джуна.Хлопець всю дорогу дзвонив йому, але жіночий голос в телефоні тільки повторював “Абонент поза зоною досяжності”

Зайшовши в подвір’я, хлопці здивувались від атмосфери.Двір виглядав не так як раніше.Здавалось, що тут ніхто ніколи й не жив, тільки.. Тільки картонна коробка стояла біля входу в дім.Приблизитись боялись всі, а кожен крок давався з неперевершеною силою.Взявши себе в руки, хлопаки відкрили її.В коробці був лист.Техьон взяв його в тремтячі руки і акуратно відкрив неначе це щось дуже важливе і дороге.

“Хлопці,дякую що були зі мною.Якщо ви читаєте мого листа , це означає, що в селі мене немає і мої страхи виправдались.Де я, що я й сам не знаю. Не вмер я, добре все зі мною мабуть.Не намагайтесь шукати моє місцезнаходження і не ображайтесь на мене, роблю це вже я.

Я – боягуз, я знаю.”

Далі розібрати було неможливо.Мабуть у Бомгю почалась істерика – його видали  висохлі сльози на папірі.

Кінець.Кінець усьому. Йонджун присів на траву і закрив очі руками.Тепер його світ рухнув на одному місці.Він згадав вчорашній вечір :

” -Йонджуне, нам треба поговорити”

” -Йонджуне, пішли”

” -Йонджуне, я маю тобі дещо розповісти”

І його відповідями було: Пізніше, не зараз, давай потім.”Сука” – це все що він зміг вимовити.Найгірша людина на світі- Йонджун.В коробці було багато браслетиків, іграшок чи інших дрібничок, які нагадували Бомгю.Але його увагу привернуло фото, зроблене на полароїд.На ньому четверо хлопців обіймають іменника та підпис “13.03.”

День народження Гю.

Тепер вже четверо хлопців сиділо в центрі.Як вони дійшли ніхто не пам’ятає.Хюнінкай обіймав Субіна і плакав йому в плече.Для нього Бомгю був ніби молодшим братом, який завжди його підтримає чи подуркує разом з ним, але зараз нікого немає.. Техьон тримав в руках фото, а Йонджун дивився в асфальт, намагаючись знайти там відповідь на питання “Чому?”.Може це все просто дурний прикол і зараз Бомгю прибіжить та скаже, що він всіх надурив.Але дива не відбулось і це все взаправду.

-І що будемо робити?

Відповіді не було.Ніхто не в стані говорити хоча б щось.Було прийнято рішення розійтись по домівках, але Субін забрав Кая з собою бо лякався, що молодшому закортить щось зробити з собою. Так і було, Кай захотів піти на річку втопитись.В тей же вечір по дорозі додому Йонджун знайшов сімкартку, яка по всій видимості належала Бомгю.Хлопець так і не наважився підключити її.

Першою стадією життя були сум та втрата.Як жити і як поводитись тепер ніхто з хлопців не знав.Важко в один момент просто відпустити всі згадки, коли музика в плейлистах пов’язана тільки з одною людиною, яка в момент зникла з життя нічого не пояснивши.Важко сидіти в телефоні, коли вся галерея забита спогадами про людину, яку ти кохав більше життя.Важко було дивитись на гітару, на якій пісні були вивчені заради однієї особи, яка вечорами благала його зіграти аккорди улюблених композицій.Важко було плакати темними ночами в подушку,молившись що б це було лиш кошмаром.Зловісним, дурним та дискомфортним кошмаром. Але ні, дні йшли за днями і нічого не змінювалось.

Так і було перші місяці.Йонджун боровся з безсонними ночами, але в більшості випадків він програвав і вже по звичці відкривав галерею і передивлявся сотні фотографій та відео з Бомгю.

Потім всі по маленьких кроках, але почали відпускати ситуацію.Треба щось змінювати в житті, йти далі і жити на повну.Тоді він і дав собі обіцянку”Минуле згадувати рідко”.Бомгю не поверне ніхто, поки він сам не з’явиться і з обіймами не побіжить до них кричавши:Я за вами скучив!”.Чомусь саме так він уявляв повернення молодшого.

Другою стадією було байдуже відношення до минулого життя.Субін з дня в день казав всім:Давайте йти далі, Бомгю точно не хоче, що б ми місяцями сиділи з кислими лицями.”І знаєте-це спрацьовувало.Настрій з кожним днем піднімався, а безсоння і істерики відходили на другий план.У Йонджуна з’являлось бажання щось творити: співати, танцювати, малювати, писати вірші, неважливо що,головне знову братись за голову й жити так як жив раніше.Тільки ось гітара продовжувала стояти на старому місці. До неї Джун так і не зміг повернутись.

Третьою стадією були гнів та злість.На що саме Йонджун так і не зміг розібратись до сьогоднішнього дня.Може на ситуацію, може на батьків молодшого, може на самого Гю? Він міг розповісти раніше та всім, якщо б хотів, але ні, він сидів в останній вечір і тихо просив відійти.Звісно свої припущення він не розповідав друзям, піднімати цю тему знову не хотілось нікому.Може це просто емоції і в глибині душі він так не думав.А може з самого початку він злився на нього, але старався думати інакше.Хто ж його зна.

Але після сьогоднішньої зустрічі злість наростала і наростала.З’явившись не зрозуміло звідки він навіть слова до старшого не вимовив.

-Він довго вже тут? – Йонджун ще раз обернувся, але слід молодшого вже пропав.

-За пару днів до твого приїзду з’явився.-Чанбін лиш знизив плечима, підключившись до розмови інших.Старшого розперало від злості.Він, сидівши весь час удома, не прийшов ні разу навіть до хлопця , з яким так хотів поговорити.Але що робити Йонджун не знав.Просто підійти до нього і почати розмову було важко.Він вирішив поки не говорити нікому про такий скарб і вирішувати щось по ситуації.Цієї ночі заснути так і не вдалось.

Але розповідати і не прийшлось.Субін подзвонив Йонджуну і сповістив його про те, що теж нарешті приїхав і вони можуть зустрітись.Йонджун, перевдягнувшись в чистий одяг та привівши себе в  більш-менш нормальну людину почав бігти до приятеля.А Субін, як пунктуальна людина, вже сидів в центрі і розпивав холодний напій..Радісно привітавшись з другом, ті сіли обговорювати все що накипіло за останній місяць.

-Де Хюнін з Техьоном? – Йонджун згадав про те, що останні дні вони були в місті.

-Поїхали з классом на відпочинок, вони ж писали в чат. – а Йонджун не бачив, останні дні він майже не користувався телефоном та соціальними мережами.

-Ти почав менше писати в группу, хоча раніше строчив більше всіх.Щось сталось? – Субін, здавалось, читав його думки.

-Та ні, просто дні якісь насичені були.Та я і сам відвик вже від соціальних мереж.То бабці треба допомога, то в центрі сижу.

-В центрі? З ким це?

– З Чанбіном, Хьонджином і їх компанією – Субін подивився здивовано.

-Навіть так?Але ж ти пам’ятаєш..

-Пам’ятаю.Все я пам’ятаю, Субіне.Лишнього з ними не обговорюю, просто посиденьки, що б з глузду не з’ їхати.

Їх розмови перебили кроки позаду Субіна.Він обернувся, і побачив знайоме лице.Знову Бомгю. На нього подивились з смутком в очах.Але, як було і з Йонджуном, погляд відвели і молодший закрокував у магазин.Субін перевів вражений погляд на Йонджуна.

-Ось про це я теж хотів поговорити.-Джун знизив тон. – Я бачив його вчора ввечері поки сидів з хлопцями.Він не сказав ні слова , тільки подивився.-Бомгю вийшов з магазину і поплентався, кинувши короткий погляд на старших.-Хлопці сказали, він приїхав за пару днів до мене.Я не знаю що робити, Субіне

-Ти до нього все ще щось відчуваєш?-на таке питання Йонджун не очікував.

-Не знаю, в голові сотні емоцій і відчуттів, але ніодне не можу розібрати.-він опустив погляд – треба щось придумати… І – Йонджун думав казати це чи все ж таки промовчати, – давай поки не будемо говорити про це хлопцям.

Субін не до кінця зрозумів, чому його друг вирішив промовчати про Бомгю, але довірився.

Тим же вечором вони прийшли на центр до вже знайомої компанії.Купивши пару слабоалкогольних напоїв, ті прийнялись грати в дурня.Легендарна забава, яка наявна в кожній компанії.Третя по рахунку гра, Йонджун душився з неуважності Чанбіна, підкинувши йому вальта, якого там не мало бути від слова зовсім.Здається, це звичайний вечір.Але Йонджун відволікся на людину позаду нього.Карі очі, від яких він майже відвик знову затягли до себе у полон.Щось змінилось в його погляді порівнюючи з минулим роком.Тоді очі Бомгю були радісними, чаруючими та якимись дитячими?Зараз же погляд був сумним та пустим.А ще він здавався таким… чужеріднім?Вже втретє в голові Йонджуна з’являється океан, який топить все навколо.Тепер концентрація була на одній особі.Знову помовчавши, хлопець пішов до знайомого вам магазину.

Варіанти тут два:або йому реально треба щось придбати і так співпадають їх зустрічі(скоріше просто короткочасні переглядки), або він навмисно приходить сюди.Інших припущень старший не допускав.Поки він вдавався до роздумів, об’єкт його думок вже вийшов на двір.До реального життя його повернула фраза Хьонджина:

-Що Бомгю-шко, друзів немає, то ти знову блудиш як мара сам по собі?Шкода, шкода… -Хьонджин неприязно ,навіть іронічно посміхнувсь.Йому аби зачипити когось.Звісно ці люди і до посиденьок не визивали повної довіри чи поваги, але зараз її стало ще менше, а злість починала наростати вже до нових друзів.Бомгю лише мовчки обвів поглядом всіх наявних тут людей і пішов геть.Субін тихо кашлянув собі в кулак, привернувши увагу Йонджуна, а після почав щось швидко друкувати в телефоні.В цю ж секунду йому прийшло повідомлення.

-Не вважаєш це дивним?

Йонджун поглянув на друга, давши зрозуміти :”Так, вважає”, але поговорять вони про це трішки пізніше.

Чекати довго не довелося, через деякий час Субін придумав відмазку по типу :”Бабця просила зайти бо бабусі Чхве і забрати пакунки”.Зрозумівши натяк, Йонджун теж почав прощатись і казати, що піде на пару з Субіном. Відійшовши від того балагану на доволі велику відстань Субін почав:

-Що значило це його “знову”? – Йонджун спершу не зрозумів питання друга, але повторив фразу Хьонджина у голові.

“Що Бомгю-шко, друзів немає, то ти знову блудиш як мара сам по собі?”

“Знову блудиш”

-Вони бачились з ним раніше?Ти ж це хотів сказати?

-Можливо.. – промовчавши декілька секунд, Субін додав – Тепер звинувачення Мінхо можна вважати умісними і чи був Хьонджин причетним до самогубства Фелікса?

” Мабуть все ж таки досить згадувати такі події і повернутись до них як буде причина.”

Причина з’явилась.

Сім’ я Лі була не з заможних, але це не заважало їм жити душа в душу і радіти кожному дню.Йонджун пам’ятав Фелікса ще малим хлопчиськом, який з іншими дітьми бігали до бабусі і крали яблука, а мама хлопця приходила ввечері тримаючи того за руку, сміялась і вибачалась за такого невихованого сина.Здавалось, хороша та дружелюбна сім’я.До одного моменту.З невідомих нікому причин батько Фелікса пішов з сім’ї,  нажаль залишивши сина з матір’ю.Але ви скажете, ну пішов батько з сім’ї, у багатьох такі проблеми.Я б теж так сказала.

З часом хлопець почав помітно скидати вагу, а синяки під очима приховати було все важче.І ніхто не міг сказати причину такому стану.Тепер він не виглядав як жива здорова людина, скоріше привид, силует.Тоді на допомогу Ліксу прийшов Мінхо.Старший оберігав його як рідного брата, намагався додати йому скинуті кіллограми і піднімати настрій.І знаєте, це в нього вийшло!Згодом Фелікс змінювався в себе минулого, був таким же милим дурником з яскравою посмішкою.

Але пробув він у такому стані недовго.У період школи Лікс почав падати в голодні непритомності на уроках.Йонджун пам’ятає як на перервах вони купляти порції для Фелікса, що б тей міг нормально наїстись.Але він не міг.Їжа як на зло йшла назад і на перервах Фелікс сидів у вбиральні з нудотою.Привіт рпп!Всі думали що ось, Лікс зможе перебороти самого себе, але ні.В січні, два роки тому його знайшли зкинутим з старої побудови з порізаними венами.Але причому тут Хьонджин?Про нього ніхто й не думав, але в через декілька днів відповіді на запитання  віднайшлись самі.В день, коли ховали Лікса, на Хьонджина дуже дивно дивився Мінхо.В його очах можна було прочитати всю ненависть і злість.

Через декілька днів Хо сам підійшов до свого об’єкта ненависті, але поговорити з ним по-людськи бажання не було.

-У тебе була переписка з Феліксом?

-Ну так, була. -Хьонджин відповів з байдужістю, але йому в щелепу прилетів сильний удар кулаком.

-Так з якого біса ти погрожував йому розповісти всім, що він нетрадиційної орієнтації?Ти – сволота та останній лицемір!Він тобі признався в любові, а ти тільки думав як це зіграє тобі на руку? Ти маніпулював та погрожував йому.Та що б тебе така доля чекала як його! -ще один удар, але тепер вже в праву щоку.Хьонджин кривився від болі, а Мінхо готовий був роздерти його на частини.Тільки після смерті вияснилось, що матір, яка після розлучення стала хворою на голову, морила Фелікса голодом за кожний невірний крок, а Хьонджин просто добив його своїми погрозами.Але до сих пір ніхто не знає чи це правда чи Мінхо в ефекті шоку був готовий звинувачувати кожну людину.

__

-А де зараз Мінхо? – і вправду, його ніхто не бачив ще з минулої осені

-Проживає в місті, там і вчиться. – інколи Йонджуну здавалось, що Субін екстрасенс.За яку людину не спитаєш, він знає про кожного.- спитати нажаль ми його не зможемо, та і недоречно було б.

-А якщо..-Джун не знав чи буде доречно казати такі речі – А якщо така судьба чекає і на Бомгю?

В ліву щоку прилетів смачний ляпас.

-Ти придурок, Йонджуне.