Трансляція почалась: Секс чи побачення?

Юнгі проснувся від гучного удару водійських дверей. Вони були біля його будинку. Він не встиг схопитись за ручку на дверцятах, як вони різко відкрились.
– Вилазь!
– Допоможеш з ременем? – з викликом посміхнувся пасажир, але посмішка його сповзла, як тільки він побачив розлючене обличчя хлопця, у якого явно вривався терпець.
Після сну Юнгі став явно тверезішим. Він все ще не міг повірити що той самий Джей–Хоуп, з яким він спілкувався місяць трохи не щодня, а після ще три місяці намагався забути про його існування, цей Джей-Хоуп стоїть зараз на порозі його бруднющої квартири, яку він так й не прибрав, за винятком однієї кімнати, я в якій планував переночувати.
Хоч думки власника квартири й прояснились, але тіло все ще було під впливом алкоголю. Він безуспішно намагався дістати з переднього карману вузьких чорних джинсів, ключ від дверей. Вдавалось йому, якщо чесно, не дуже добре, руки не слухали, з карману вивалювалась купа чеків, жувальна гумка, призирватив, який встиг запхати в кишеню Міна той мужик, що затиснув його в клубі.
– Господи! – Вривався терепець Хосоку. Він схопив Юнгі за талію зі спини лівою рукою, щоб того не носило по всьому поверху, а правою пірнув в кишеню. Обоє на мить застигли. У Юнгі аж дихання сперло. Погляд хлопця ковзнув по обличчю Чона старшого, чи-то темрява зіграла злий жарт чи й Хосок зашарівся до кінчиків вух. Ситуація була, м’яко кажучи, трохи незвично-еротична. Але ще більш незручною вона стала, коли на шум витягнулась зі своєї квартири старенька сусідка-фотографиня, справжня богема, що жила в цьому будинку, трохи не від самої його побудови.
– Леле, що то робиться?! Юнгі, то ти, дитя?
– Та, тітонько, то я. – Наче забувши про те, що зараз в його штани поліз хлопець, продовжував світську бесіду сусід. – Вибачте що розбудили. Я трохи перебрав сьогодні.
– Та то буває. Твій хлопець такий пристрасний, що й на секунду не виринав з твоїх штанів, незважаючи на то, що я вийшла. – Легкий смішок, як бринчання павутини на вітрі, зірвався з губ жіночки.
– Я йому не хлопець. – Хосок нарешті виловив ключі, й пішов відкривати двері.
– Було й в мене пару таких «не хлопців» замолоду. – Підморгнула сусідка.
Двері в квартиру відкрились, й з них вирвався важкий запах застояних запилених меблів. Чон зробив рішучий крок всередину, намацуючи вимикач. Нарешті, з дверей вирвався промінь світла.
– Ти ночувати на коврику під дверима будеш?
– Іду, іду. – Крикнув господар квартири в освітлену кімнату, а після повернувся до сусідки й тихенько сказав, прикриваючись рукою:
– Він не просто хлопець, а кохання мого життя. Але не кажіть йому, хай не зазнається. – П’яне тіло пірнуло в свою квартиру й гепнуло дверима так, що проснулось тепер вже пів будинку, а не тільки близькі сусіди.
Тим часом Хосок встиг вже оцінити стан квартири, в якій жив друг його брата. Навіть сам Юнгі не до кінця розумів, що робиться в квартирі.
– Ну й свинарник! – гість намагався знайти місце, де б можна було сісти, але так і не зміг надибати. – Де ми можемо поговорити?
– Сюди. – Юнгі вказав рукою на одні з дверей вітальні. Хлопець пройшов вперед, щоб відкрити двері і ввімкнути світло в тій єдиній придатній для життя кімнаті. – Не лякайся срачу. Ця квартира більше року пустувала, а я тільки вчора переїхав. Встиг прибрати тільки цю кімнату.
За дверима показалась кімната з сірими стінами, темними шторами, світлою не заправленою білизною на ліжку і купою підписаних коробок. Хосок видихнув. Може цей хлопець і ненормальний, але не маньячина, що живе в смітнику, як йому здалось, коли тільки він відчинив двері квартири. Юнгі впав на ліжко, гість же знайшов в кіпі коробок розпаковане комп’ютерне крісло і сів напроти.
– Ей, чуєш мене? – Юнгі підвівся й сів напроти свого гостя. Він ідіотськи посміхався й все ще не міг повірити, що той за ким він так сумував всі ці місяці сидить напроти. Протягни руку – і можна доторкнутись. Тепер він знаю як він пахне і навіть смак його губ… і кулака. – Слухай сюди! – Почав Хосок. – Я так розумію, ти бачив мене на веб-камі. Власник клубу знає про те ким я працюю, а тому шантаж навряд в тебе вийде. Та й з рідних тільки Гук. Якщо ти йому дійсно друг – то ти не станеш патякати, щоб не засмутити його, правда ж?
– Я б ніколи!… – Юнгі взяв руку хлопця напроти, щоб поспішити його запевнити, що все не так.
– Я не договорив. – Хосок вирвав руку й встав з крісла, нависши над сидячим Юнгі, який і без того був добряче нижчим. Лице Чона стало точно таким, з яким він погрожував тому мужикові в клубі. – Я вислухаю тебе тільки сьогодні. Якщо ти будиш вимахуватись, то я не ручаюсь за цілісність твоїх пальців чи носа, чи ще якої частини тіла. – Рука Хосока міцно вчепилась в плече Хлопця, що дивився на нього знизу вгору.
– Не хвилюйся. Я нічого такого не мав… Я був так здивований! – На обличчі у господаря кімнати засяяла посмішка. Він накрив своєю рукою руку, що до синців стискала його плече й притулившись щокою до теплої шкіри,продовжуючи дивитись на гостя знизу вгору. Хосок швидко вирвав руку й знову сів напроти.
– Чонгук не знає. – Спокійніше почав Хосок. – Буду вдячний, якщо і надалі так буде.
– Як давно ти пішов?
– Два з половиною місяці тому. Чонгук сказав, що піде навчатись тільки тоді, коли буде впевнений, що наші справи будуть в порядку і я сам зможу витягти розходи. Мені пощастило познайомитись з Джином, який мені повірив. Тому не створюй мені проблем. – Знову пригрозив хлопець.
– Я радий. – посміхнувся Юнгі. – Я б ніколи тобі не нашкодив. Обіцяю, що це лишиться між нами.
– На тому й порішали. Просто забудемо один про одного. Тим більше, ти ж розумієш, що таких як ти були сотні, як не тисячі.
– Я знаю…- голос Юнгі надломився, разом з тим радісним туманом, що застелив його розум й серце. – Я знаю, що то була просто твоя робота, я знав, що маю заплатити, якщо хочу поговорити з тобою.
Хосок різко підняв погляд на хлопця перед собою. Він піймав відчуття дежавю. Але він відкинув всякі ідіотські думки. В нього не було часу на пусті теревені. Хлопець підвівся, щоб підти додому, але його схопили за руку.
– Я можу попросити тебе дещо?
Хосок хмикнув… Він повернувся до Юнгі і підійшов на нестерпно близьку відстань, для все ще затуманеного алкоголем розуму Міна.
– Як і очікувалось. Так завжди… – Хлопець поклав руку на щоку підірвавшогося з ліжка, а великим пальцем він злегка потягнув губу вниз, при відкриваючу вуста шокованого Юнгі. – Грошей в мене немає. Це єдине що я можу тобі дати. – Хосок потігся до привідкритих губ, але Мін зробив крок назад.
– Ні! – наче ошпарений він викрикнув від несподіваники і образи, що він, його Хосок, так про нього подумав. – Не так. Я хочу попросити тебе про… Побачення!
– Побачення? Ну ти й романтик. – Хосок штовхнув Юнгі на ліжко. – Давай краще одразу з цим закінчимо, в мене часу нема на весь цей ідіотизм.
Юнгі сам ніколи не думав, що прийде той день, коли хлопець його мрії вже буде над ним розстібати свою сорочку, а він буде відповзати від нього по всьому ліжку.
– Я не наполягаю. – Юнгі продовжував відповзати з ліжка, поки не гепнувся. – Я просто прошу тебе про побачення… Три побачення.
Розхрістаний Хосок впав по-хазяйські в крісло, не зовсім розуміючи, що відбулось тільки що. Ще годину назад, цей хлопець сам на нього вішався, а тепер тікає.
– Ти ж не відвалиш від мене, так?
– Я просто хочу щоб ти мені дав шанс познайомитись з тобою. Не думаю, що тепер зможу так просто відступитись.
Тяжкий подих Хосока прокотився по кімнаті, а його очі вперлись в симпатичне обличчя цього надоїдливого пияки. Здавалось пауза тривала годину, не менше, хоча по-факту всього секунд 20.
– Три побачення і щоб я більше не чув про тебе інакше, як про колегу малого.
Після того, як Хосок пішов Юнгі довго не міг заснути. Точніше не не міг, а боявся, що коли він закриє очі, то ці три побачення виявляться маревом його проспиртованого мозку. Втома взяла своє, і хлопець відключився.