Секрет

Чому саме в сонячні дні люди відчувають себе  повністю спустошеними? Ніби їх душу вийняли, а тіло так і залишилось і продовжило жити далі- їсти, ходити на автоматі, відповідати, не вникаючи в розмову, не відчувати нічого. Чи це тільки привілей Бомгю?

 

Хлопець швидко крокує, його погляд спрямований тільки вперед, він не помічає ні людей навколо нього, що безтурботно гуляють у свій вихідний, ні сигнальних гудків машин через те, що він вже вкотре перебігає дорогу на червоне світло, не помічає, як гулко калатає його серце, замкнене десь всередині у клітці, що ось-ось має взірватись і не пошкодує нікого і нічого на своєму шляху.

 

Морозне повітря забирається до нього всередину та шкіра покривається довгоочікуваними мурахами. Хто-небудь покрутив би пальцем біля скроні, побачивши як одягнений хлопець- незастібнута куртка, що видається аж надто легенькою, і аж ніяк не зимовою, підставляє груди черговому пориву вітру, шия, на якій повинен був би бути теплий в’язаний шарф, але замість нього виступають ледь помітні червоні плями, що незабаром перетворяться у синці, огидливо жовто-фіолетового кольору. Бомгю вже звик. Саме зараз йому конче необхідно підставляти своє лице холоду, адже саме так він ще може відчувати себе живим.

 

Він ще може відчувати.

 

Кроки пришвидшуються і він майже біжить, спішить в одне-єдине місце, де знає, що може бути в безпеці, місце, в якому завжди розливається тепло, де панує затишок, де пахне горіховим печивом, яке так любить господар квартири. Якщо повести носом, можна відчути легкий аромат цитрусу та дурний запах котячого корму.

 

В голові так недоречно спалахують спогади минулих трьох годин. Але чи справді трьох? Можливо, це все відбувалось всього лише годину чи навіть хвилин з 30, Бомгю не пам‘ятав.

 

***

-Хьон, перестань..

Хлопець скиглить. Йому боляче. Це вже не весело, більше немає ніякого бажання, хочеться тільки вирватись і..

-Я знаю, що тобі подобається. Ти постійно скавчиш як та сучка…

Гарчать у відповідь своїм хрипло-оманливим голосом. Далі звуки стихають і в голову віддає різкий біль, коли його грубо тягнуть за волосся.

 ***

 

Ґю мимоволі торкається голови, легким доторком погладжуючи своє дорогоцінне волосся. В очах проглядається смуток через думку, що воно знову почне випадати, а він тільки-но його вилікував.

Зовсім не хочеться вкотре плакати у ванній, дивлячись на те, як пасма залишаються у нього на руках, між пальцями, а потім тихенько змиваються гарячою водою. Стільки сил та часу пішло на його відновлення. Не хочеться повертатись у вечори, коли він стояв перед дзеркалом, втуплювався у своє відображення нечитаним поглядом та просто гладив себе по голові, розмовляв сам із собою, лагідно просив волосся не сердитись, шепотів, що дуже його любить і благав, щоб воно скоріше виліковувалось.

Якщо волосся ще можна знову відновити, то чи можна відновити Бомгю?

 

Можна. Він знав це напевно. Потрібно лишень дістатись туди…до нього.. і все буде добре. Все знову буде добре.

Він більше не буде згадувати сьогоднішній ранок(хоча б на трохи), не відчуватиме себе непотрібним та нарешті позбудеться липкого відчуття бруду від свого тіла.

 

***

-Відкрий ротик, котику.

Чоловік дивиться прямісінько йому в очі. Його погляд гострий та холодний, пробирається до самих нутрощів, поселяється там, і кожного разу ріже все сильніше і сильніше.

 

Хлопець слухається. Не може не послухатись, коли за його підборіддя беруться двома холодними як камінь пальцями та боляче стискають.

Він знає що зараз буде. Він уже готовий.

 

Він ніколи до цього не буде готовий.

 

Все що Бомгю далі відчуває, це чужа холодна слина у роті, така неприємно в‘язка, що хочеться в цю ж секунду вихаркати все назад. Але він проковтує, як і проковтував завжди всі ті слова, що долинали до його вух, та завжди застрягали в горлі, утворюючи невидимий комок, що раз за разом душив його по ночам.

 

-Йонджун… я ж казав тобі, що не люблю, коли ти..

Його рот грубо затикають долонею та ривком розвертають. І вже наступної миті, хлопець відчуває як його щока неприємно втискається в холодну поверхню скляного столу.

 ***

 

Кожний відголосок у голові змушує його пришвидшуватись. В животі неприємно скручує і з‘являється нудотне бажання вирвати все, що всередині. Хочеться вилізти зі своєї шкіри, розірвати її на частини, не шкодуючи ані клаптика, тільки б не відчувати цю мерзенну ненависть до самого себе.

 

Мабуть, варто було б попередити, що він отак зайде, без запрошення, посеред вихідного дня, коли вони можуть бути не дома.

Ні, він точно вдома. Цікаво, чи Кай також.

Можливо, він їх потривожить, обірве їхні плани чи завадить провести час разом, яким вони так дорожать. Але це ні на хвильку не зупиняє Бомгю.

 

Він знову відчуває колючий холод на шиї, що саме зараз здається таким рятівним.

Будь ласка, я не хочу більше згадувати.

Але сцени як на зло лізуть в голову.

 

***

-Що знову побіжиш до нього?

Ядовитий голос звучить звідкись зверху.

 

Да.

 

Бомгю йому не відповідає, але Йонджун знає і так.

Витирає руки об паперову серветку та зіжмакує її, активно жестикулючи руками та розкидаючи їх у всі сторони.

-Якого хріна, Бомгю? Нахуя ці сцени?

Серветка відкидається кудись у бік. Чоловік швидко застібає останні ґудзики на своїй чорній шовковій сорочці.

-Знову виставляєш мене мудаком. Ніби це я винен..

***

 

Слова занадто різко прозвучали у вухах і Бомгю примружився. Сонце світило яскраво. Освітлювало все навколо, відбивалось від вікон багатоповерхівок, сонячними зайчиками спускалось до дитячих майданчиків та поселялось на лицях перехожих- у їхніх очах, вустах, відблискувало від волосся, ховалось у мімічних зморшках, що свідчили не про вік, а про те, наскільки ти щасливий.

 

Я не винний.

Я не винний.

 

Щоразу повторював собі Бомгю, коли рішуче наближався до вхідних дверей під‘їзду.

Наступні хвилини промайнули ніби в тумані. Під‘їжджає ліфт, хлопець натискає кнопку з цифрою 6, краєм ока бачить своє відображення у дзеркалі, що висить на стіні, але навіть не думає поглянути на себе. Він й так знає, що там побачить.

 

Ось він вже стоїть під дверима і вся рішучість раптово кудись зникла. Рука повільно тягнеться до дзвінка і за дверима чутно, як біжать відкривати. Бомгю в останні секунди поправляє свою зачіску, двома пальцями підіймає чубчик, що по дорозі впав йому на очі і закривав більшість шляху, натягує на лице найщирішу посмішку, на яку тільки здатен в цю мить і готується зустрітись з ним.

 

 

У дверях стоїть Субін у своєму домашньому одязі- білому розтягнутому светрі та широких темно-сірих штанях, з розкуйовдженим волоссям, що смішно стирчить у різні боки. На ногах у нього кумедні яскраво зелені кімнатні тапочки, на яких прикріплені очі та маленькі ріжки, що колись йому подарував Бомгю, і які так сильно виділяються з його образу.

 

-Швидше, швидше, посунься. Я зараз задубію!

Пропискує Бомгю і хутенько проскакує всередину, в зовсім іншу від його світу реальність.

В квартирі тепло, в повітрі висить грайливий аромат цитрусу та солодкий запах випічки, все, до чого так звик Ґю, все те, що кожного разу його заспокоює та огортає болючим теплом.

Щічки хлопця вмить розовіють і на кінчиках пальців з‘являється колюче відчуття.

 

-Чому не сказав, що прийдеш?

Субін закриває двері і шморгає в сторону хлопця, що швиденько знімає куртку, скидає її кудись на підлогу, та заплигує на диван, на якому ніжиться шотландська біла кішка.

-Сюрприз!

Бомгю піднімає руки догори і зустрічається з похмурим поглядом Біна, що був направлений на його шию.

 

Бомгю не мав змоги сховати червоні сліди, та навіть не збирався. Він ніколи нічого не приховував від старшого(майже ніколи).

Хіба що…

Він потуплює погляд та бере на руки кота, будячи того від солодко-лінивого сну. Субін підходить та сідає навпочіпки перед ним, так, що молодший дивиться на нього тепер зверху вниз.

На руках у хлопця тихенько муркотить задоволений звір, коли замерзші руки гладять його за вушком.

 

-Що це?

Рука простягається до шиї, легенько доторкаючись до плям, що зберігають спогади про сьогоднішній ранок. Мимоволі, хлопець перестає дихати, короткий імпульс віддає у спину, і по ній пробігається табун мурах. Очі в очі. Секунда, і гарячі пальці зникли, ніби їх там ніколи і не було.

-Ну ти ж знаєш..

Тягне Бомгю, відвертаючись і зачіпившись поглядом за кота, що розтягнувся на колінах. Так легше. Він ніколи не міг брехати, дивлячись йому в очі. Він би все дізнався. А може, він і так все знає. Бачить Бомгю наскрізь, знає всі його таємниці та подумки зневажає його за боягузтво.

Ні. Повертає себе до реальності молодший. Хьон би так ніколи не зміг.

-Йонджун хьон розказував, що любить грубий секс, але я не уявляв що настільки.

Погляд хлопця зм‘якшується та думки все ще приковані до шиї, на якій зовсім скоро розквітнуть синці. Занадто часто друг приходив до нього з синіми плямами по тілу, і це його неабияк турбувало. Він йде на кухню, з якої долинаються неймовірні аромати. Бомгю швиденько прямує за ним.

 

 

Їх власне і познайомив Субін.

Йонджун був його старшим в університеті, і хоча вони не були близькими, він добре піклувався про свого молодшого.

Про Йонджуна слава ходила не завжди хороша. Попри те, що він був найпопулярніший випускник свого потоку, декотрі студенти його побоювались та шепотілись у нього поза спиною. Субін відмовлявся їм вірити, хоча й сам перші рази боявся заговорити зі старшим через його холодну та вольову ауру. Але він завжди шукав у людях хороше і згодом зрозумів, що чутки то лише чутки, варто лишень дізнатись людину поближче.

 

І ось, рік після закінчення універу, вони знову зустрілись, зовсім випадково у кав‘ярні. Виявилось, що у них накопилось достатньо тем, які хочеться обговорити. Йонджун зізнався, що вже давно без відносин і ніяк не може знайти підходящу людину, з якою буде добре разом, а Субін ляпнув, щось про свого одинокого друга, який теж не проти познайомитись із кимось.

 

Тим самим другом був Бомгю. Друг, який закоханий у свого найкращого друга. Тому, коли він дізнався, що хьон підшукує для нього хлопця знітився. Довелось силувати себе, щоб вся гама емоцій, що вирували у нього всередині, не відобразилась на обличчі. А в нутрощах все тріщало і ламалось, перетворювалось на кроваву мішанину і рвалось назовню. Довелось натягувати вимушену посмішку, що з кожним словом хотіла сповзти все нижче і нижче.

 

Захотілось зробити боляче Субіну.

 

Але у нього є Кай. Йому не буде боляче.

 

Він погодився. Вирішив відпустити свої почуття і нарешті спробувати налагодити життя, впустити в нього щось нове та незнайоме. Ґю вирішив, що хьон, який до цього займав більшу частину у його серці, не жадібний, та зможе віддати комусь своє місце.

 

І іноді Бомгю задумується, а що було б, якби того дня він не погодився з ним зустрітись зі злості на свого найкращого друга. Чи було б його життя таке ж нестерпне як зараз?

 

 

Субін вийняв з духовки рум‘яний яблучний пиріг та заходився з ним поратися. Ззаду до нього підійшов Бомгю та сперся підборіддям на його плече, уважно спостерігаючи за плавними рухами старшого.

В кімнаті панувала приємна тиша, порушувати яку не хотілось. Голова дурманилась від солодкого запаху випічки і в животі забурчало. До цього моменту, Бомгю й не відчував, що настільки голодний.

Краєм ока він вловив посмішку, що розтягнулась на лиці старшого і повернув до нього голову, нахиляючись до вуха і прошепотівши:

-А тобі подобається грубий секс?

 

Кінчики вух Субіна вмить залились червоним і він на секунду зупинився, що не вислизнуло від молодшого та порадувало його. Він задоволено всміхнувся та простягнув руки, щоб обійняти хлопця.

-Більше люблю ніжний.

Прозвучала коротка відповідь, і старший навіть не здогадувався що вона зробила з бідним Бомгю, якому враз стало жарко, і він не міг зрозуміти чи це від печі, чи від цих слів, чи від його гарячого тіла. В голові один за одним почали з‘являтись образи, які він так відчайдушно відганяв від себе, але які кожної ночі повертались до нього і змушували червоніти при кожній їхній наступній зустрічі.

 

 

Субін цілує повільно, смакуючи розтягує задоволення. Зминає припухлі губи та легенько надавлює на них язичком, що проситься всередину.

Вилизує кожний сантиметр його тіла, залишаючи мокрі доріжки від своїх губ, поки руки ніжно обводять внутрішню частину бедра…

 

 

Хлопця з трансу виводить голос, що продовжує говорити.

-Ми з Каєм…ще не пробували…

Цього було достатньо, щоб серце Бомгю вкотре рухнуло вниз.

 

Ми з Каєм.

 

Бомгю заздрить молодшому. Звісно, Кай непоганий хлопець, та не те що непоганий, він чудесне тепле сонечко, що осяяло життя його найкращого друга. І Ґю ніколи не зможе забути широко усміхнене лице свого хьона, коли той говорить про свого хлопця.

 

Бомгю заздрить Каю, що він ось так просто може доторкатись до Субіна, цілувати його неймовірної форми губи,  ласкати його ночами, що вони розділяють на двох, зариватись пальцями в його м‘яке висвітлене волосся, що так фантастично пахне, залишати доріжки мокрих слідів на шиї та вбирати в себе кожен звук, що виходить з вуст старшого.

Всю їхню дружбу Бомгю мріяв про таку можливість, але з кожним роком надія на взаємність вгасала.

 

-Де твій хлопець, до речі?

Цікавиться Бомгю та забирає тарілочку свіжоспеченої шарлотки.

-Поїхав до сестри на вихідні.

Бомгю киває у відповідь та приступає до смакування пирога.

 

Всі тривоги, що здавалося б, тільки недавно турбували його голову, відходять на задній план, коли він тут, поряд з ним.

Вони їдять разом. Бомгю з набитими щоками схвально мотає головою кожного разу, як Субін перепитує чи вийшло смачно. Брехати сенсу немає, хоча він частенько робив так раніше, коли вони були молодші, та ще ходили до старшої школи. Він смішно зморщував ніс та робив вигляд, що йому не подобається готовка хьона, тільки щоб подражнити друга. Але кожного разу серце проймав болісний удар, коли після його дурноватого жарту старший засмучувався. Тоді Бомгю, не тямлячи що робить, схоплював Субіна в міцні обійми, гладив по голові, шепотів, що в хьона виходить чудово та обіцяв, що з‘їсть все до останньої крихти.

 

Іноді пробігала думка, що Кай не такий. Він зовсім інший.

Завжди засипле старшого найтеплішими словами, що заставляли очі Субіна сяяти та підтримає. Можливо тому він вибрав його.

 

 

Вони обговорювали все на світі, починаючи з того, хто чим займався протягом цього тижня(хоча вони й так все знають один про одного, адже списуються кожного дня), закінчуюючи захопленими вигуками про те, що вийшла нова гра, в яку їм обов‘язково потрібно буде зіграти разом.

 

Через ще деякий час вони вже лежали разом на дивані та з телевізора долинав гучний сміх. Йшла якась комедія та ніхто не звертав на неї уваги. Обидва хлопці були занурені у свої думки. Субін мимоволі вимальовував на долоні Бомгю невигадиві візерунки, і цей крихітний жест був втіхою для молодшого.

 

Йому не вистачало таких простих, але цінних моментів. У нього їх забрали ще чотири роки тому, коли в житті Біна з‘явився Кай. Звісно, вони й надалі залишалися найкращими друзями, братанами, соулмейтами, як якось сказав старший Бомгю по секрету. Але з появою сонячного хлопчини, з яскравою посмішкою, все змінилось. Вже не було тих вечорів, які вони проводили разом, обнімаючись та граючи в ігри, вони почали рідше бачитись, адже більшість часу старший почав проводити зі своїм хлопцем. Коли ж вони збирались усі разом, Бомгю зрозумів, що це не для нього. У новоствореної пари все було занадто солодко- постійні поцілунки та погляди крадькома, постійні обійми та щасливі обличчя.

 

І Бомгю знову ж таки заздрив. Його з‘їдало це відчуття. Колись він навіть думав, що ненавидить Кая. За те, що відібрав у нього хьона, за те, що кращий за нього у всьому. І йому було прикро, адже молодший завжди щиро та привітно розмовляв із ним, завжди хотів зустрітись та побути з ним подовше, не відпускав його, коли той вже збирався йти, тому що цитую: «Бомгю хьон такий класний! Ти неперевершений!».

 

Бомгю гризла совість, він не міг тримати зла на молодшого. Тому вирішив перенаправити свою злість на хьона. Сталось це саме тоді, коли він захотів йому допекти та погодився на зустріч з Йонджуном. І кому на гріше зробив цей дурний хлопчисько, скажете ви.

 

Ярість Бомгю втихла, коли він зрозумів наскільки Субін щасливий за нього, що той нарешті знайшов собі пару. Знову стало прикро. Прикро, що він відчуває цей весь негатив до своїх близьких людей, які ніколи не бажали йому зла та завжди підтримували.

Бомгю було настільки прикро від своїх думок, вчинків, які він іноді робив згарячу, щоб хоч трохи задіти старшого, щоб той відчув той самий біль, який відчуває він, що почав ненавидіти сам себе.

 

Йому почало здаватись, що все те, що з ним робить Йонджун це його покарання, що він це заслужив. Перші рази було страшно, боляче та неприємно, хотілось швидше втекти від цієї людини і більше не повертатись. Але потім прозвучали слова, що засіли у голові Ґю на довгий час: «Ти ж сам винен.»

Він не міг не думати про них цілу ніч, і вирішив, що це буде його платою. Він сам у всьому винен.

Йому не хотілось розповідати ні про що нікому. Це був його секрет. Він не знав як зможе пояснити це Субіну, коли той запитає чого він не піде від Йонджуна, якщо той з ним так обходиться. Не хотілось видаватись слабким, та бачити розчарування в його погляді.

 

Хлопець Бомгю(сам Бомгю не вважав його своїм хлопцем, а про себе називав «моє прощення») дізнався всі його слабкості та болючі точки та вміло маніпулював ними. Так вміло, що Ґю нічого не помічав і навіть не підозрював, що став лишень лялькою у руках вмілого лялькаря.

 

Зміни почали відбуватись того дня, коли вони всі втрьох-Кай, Субін та Бомгю- сиділи вдома у старшого(тоді ще Кай не жив у свого хлопця, вони з‘їхались буквально недавно) ось так само на дивані і дивились якусь нудну передачу про відносини. Була друга година ночі, за інтернет було не заплачено, тому доводилось хоч так рятуватись від нудьги.

 

-Мені шкода цих людей.

Кай солодко сопів на плечі у свого хлопця, Бомгю вже теж майже дрімав. Голова потихеньку схилялась вниз, але чужий голос заставив його розліпити очі.

-Що?- перепитав він.

-Ти тільки глянь, вони всі понівечені, їх били, ґвалтували, а вони не могли вийти із цих стосунків. Хоч я їх і не розумію, але як на мене це страшно, одного дня проснутись і зрозуміти, що твоє життя настільки поламане та зруйноване, що тобі моторошно починати нове, тому що боїшся, що вже нічого не вийде.

Коли Субін замовк та продовжив співчутливо розглядати людей на екрані, Бомгю в ту саму мить ніби опустили в холодну воду. Спати більше не хотілось. Слова хьона відлунювались та прокручувались в голові по новій. Вперше за довгий час на нього впала реальність того, що відбувається. Він ніколи ще не відчував себе більш реальним, ніж в ту мить.

Тієї ночі Бомгю очі так і не заплющив.

 

 

 

-В тебе є секрети від мене?

Субін говорив тихо, але Бомгю його почув та не підводячи очей на старшого містично відказав:

-Можливо і є.

-Чому не розповідаєш?

Не хотілось зараз підіймати цю тему. Тому молодший вирішив включити режим дурника та перевести розмову в інше русло.

-А ти всім розповідаєш свої секрети, хьон?- він рідко звертався до нього так, тому це «хьон» незвично розрізало повітря.

-Наприклад, ти розповідав своєму хлопцеві, що ми з тобою цілувались?

Субін простогнав та закрив лице руками, переставши виводити кружечки на долонях друга.

-Ну це ж…мені потрібна була практика!

Почулось з-під закритих руками вуст старшого.

-Знаю, знаю. Кай.. тобі потрібно було його зачарувати і всі справи. Але чи знаєш ти, дорогий мій друг, що це був теж мій перший поцілунок? Не очікував, що з цим проханням ти звернешся саме до мене.

 

Субін вистрілив у Бомгю здивованим поглядом. Схоже, все таки, він не знав. Можна сказати, що замість одного секрета, Бомгю поділився іншим, якщо, звісно, це можна ним вважати.

-Ти зараз серйозно?

Молодший стверджувально кивнув та не зміг стримати посмішки, що так і лізла на лице.

-Я й справді ніколи не питав тебе чи ти коли-небудь цілувався.Але тоді мені здавалось, що ти достатньо вмілий, що я навіть не міг подумати, що це був теж твій перший раз.

Шоковано тараторив Субін, що навіть припіднявся і тепер дивився зверху вниз на Бомгю.

-Це просто ти був профаном у поцілунках.

Молодший засміявся, а Субін почав гамселити його подушкою.

 

 

 

Звісно ж це була неправда.

Бомгю ніколи й не припускав думки, що Субін погано цілується. Кожного разу, як він дивився на його витончені невеликі та гарно обрамлені губи, йому хотілось спробувати їх на смак.

І коли той прийшов до нього по допомогу, заявивши: «Навчи мене цілуватись. Не хочу опозоритись перед Каєм», молодшого враз охопили дивні суперечливі відчуття.

 

Спочатку він засумнівався, чи не спить, тому що ніколи в житті не міг подумати, що Субін попросить його про таке. Потім його охопила радість та приголомшення, хоча він й сам ще ніколи не цілувався, та другові про це знати не потрібно було. Він захвилювався, що якщо розкаже про це йому, хьон вирішить знайти когось більш досвідченого, а Бомгю не тямився від того, як сильно хотів відчути його губи на своїх. Тому без лишніх слів він швидко погодився. Занадто швидко і прикусив язика, бо як він подумав, це виглядало підозріло, і можливо це був лише пранк від старшого і він зараз над ним посміється. Та нічого не сталося. Вони домовились потренуватись ввечері, після занять. Їм на той час було по 19.

 

Ближче до вечора Бомгю вже й жалкував, що погодився. Його думки були сконцентровані тільки на одному, вчитися він не міг та отримав кілька зауважень від викладачів.

Йому було ніяково, коли він неспішно повертався до їхньої спільної кімнати в гуртожитку. Серце охоплювала злість та відчай, він почав розуміти, що зіграє лише невелику роль того, хто навчить Субіна цілуватись для когось іншого. Це лише на один вечір. Після цього інший буде виціловувати його фантастичні губи.

 

Коли він зайшов до кімнати, старший вже чекав на нього. Слухняно сидів на своєму ліжку та дригав ногою. Він теж хвилювався і не був певен що те, що вони робитимуть- правильно. Субін був готовий до відмови Бомгю, або ж до того, що той буде глузувати над ним. Тому зараз, коли вони знову опинились разом в кімнаті і знали, що буде відбуватися далі, вели себе доволі тихо та сконфужено.

 

Сходивши в душ, Бомгю сів поряд. Було ніяково, він не знав з чого розпочати. Згадав всі поради, які йому сьогодні давали його університетські друзі.

Але ж хьон сподівається на мене, мені потрібно взяти себе в руки, думалось йому.

 

-Ти готовий?

Субін стверджувально кивнув та розвернуся тулубом до хлопця, сідаючи в позу метелика.

Руки постійно потіли та трохи трусились, доводилось кожного разу витирати їх об штани.

Бомгю всміхнувся, спостерігаючи за тим, як нервується старший, і взявши його за ноги, присунув ближче до себе, так, що нервовий видих Субіна чітко відчувся у нього на губах.

Те, що він бачив перед собою, перехоплювало подих. Хотілось заморозити цей момент і сидіти ось так вічність.

 

Очі старшого бігали по всій кімнаті, тому що йому було занадто соромно дивиться на друга ось так зблизька, ще й в такий інтимний момент.

Бомгю зрозумів, що варто розрядити обстановку. Ох, якби ж Субін тільки знав, як сильно в нього зараз калатає серце.

 

-Через декілька секунд ти отримаєш свій найкращий поцілунок в житті!

Грандіозно повідомив йому молодший та Субін видав крихітний смішок, зосереджуючись на його обличчі.

 

-Ти в цьому впевнений? Думаю Кай…

Договорити йому не дали. Не хотілось слухати про Кая в такий особливий для Бомгю момент.

Він поклав руку на щоку старшого, акуратно її погладжуючи, і той замовк.

 

Знову згадались гучні слова однокурсника: «Береш, притягуєш її до себе і цілуєш. Ти сам все зрозумієш. От і всі справи. До речі, хто вона?»

Але це була ніяка не вона, а він, і це був його найкращий друг, в якого він до нестями закоханий.

 

Рука продовжувала гладити щоку, Субін розслабився та закрив очі, очікуючи першого кроку від друга.

Бомгю присунувся ще ближче, аж поки їх не розділяло якихось нещасних пару сантиметрів.

 

-Такий чарівний.

Прошепотів Бомгю і повіки старшого затріпотіли.

 

Це був всього лише коротенький дотик. Звичайний чмок прямісінько до центру губ. Потім він повторився ще раз, і ще раз. Було гаряче, щоки палали, голова крутилась від неможливості усвідомлення факту того, що він зараз робить.

Вирішивши діяти далі, Бомгю привідкрив губи та легенько охопив ними чужі.

 

Тіло вело його само, ніби на автопілоті. Гарячі губи зминають одна одну. Руки, дозволивши собі трохи волі, зариваються у волоссі. Тіло вигинається та лине ближче у пошуку завітного тепла.

Поцілунок виходив вологим, солодким та неспішним. Губи у Субіна такі, як він собі і уявляв- м‘які, ніжні та дуже захопливі, що зупинитись було неможливо.

 

Коли повітря почало не вистачати, вони з неохотою відірвались один від одного важко дихаючи. Між вустами простягнулась тоненька ниточка слини, яку Бомгю вправно підчепив язиком. Субін прослідкував за цим жестом затуманеними очима та відчув табун мурах, що пробіглись по тілу. Він не думав, що цілувати Бомгю буде так приємно. Хлопець завжди видавався енергійним та метушливим, тому очікування від поцілунку були такі ж. Але результат перевершив всі сподівання і йому кортіло ще раз припасти до вуст молодшого. Ця думка злякала його, та він вирішив не звертати на неї уваги.

 

-Хочеш…ще раз..?

Зі збитим подихом прошепотів Бомгю. Серце Субіна на секунду чомусь стислось і він першим потягнувся за поцілунком.

Виходило легко і безтурботно, і на цьому можна було б закінчити своє тренування, але більшу частину того вечора вони провели в обіймах, не відриваючись один від одного.

 

 

 

-Ґю, я серйозно. Ти ж знаєш, що все мені можеш розказати?

Вираз обличчя Біна одразу ж змінився, він хотів показати другові, що той може йому довіряти та не боятись будь-що звернутись до нього. Він завжди був такий- відкритий, привітний, огортав комфортом.

Бомгю злякався.

Злякався того, що під ефектом моменту, майже не розповів усе, що накопичувалось у ньому ці всі роки. Він просто не міг так поступити з хьоном. Було б неправильно розповідати про свої почуття, коли в нього є Кай.

Він не знав що робити. Серце ходило ходуном, правда була ось-ось готова зірватись у нього з язика.

 

«Він і так все знає»,- прозвучало в голові та на нього нахлинула паніка.

 

Молодший енергійно зістрибнув з дивану, розтріпав волосся старшого, що розгублено сидів і не розумів що відбувається, та поплентався до виходу. Потрібно було швидше забиратися звідси. Турботливий голос Субіна, його обережні слова, очі, в яких читалось переживання, ніжні доторки, що заспокоювали. Він більше не витримував того невидимого натиску, ще трохи, і він би зламався, і весь шквал емоцій обрушився б на невинного старшого.

 

Збрехавши, що йому терміново потрібно йти, адже- «У мене ще купа роботи та дедлайнів, а з братом ще потрібно зустрітись!»,- Ґю побіг швиденько натягати на себе осінню куртку, що так не підходила для зимової погоди.

 

Звісно ж Субін йому не повірив. Бомгю це знав.

 

-Дурник, йди сюди!

Хлопець вже ладен був вилетіти з квартири, та його схопили за руку та потягли до себе.

На шию йому зав‘язали величезний теплий шарф, заправляючи його під куртку, щоб крізь щілини не пробивався вітер.

На очах готові були зібратися непрохані сльози. Він цього не заслужив. Не заслужив, щоб до нього так гарно відносились та піклувались.

 

-Ґю, можливо я рідко це кажу…але… ти ж знаєш, що я люблю тебе.

На прощання вони обійнялись, Субін попросив бути обережним на дорозі, а Бомгю передав палкий привіт Каю.

 

Коли хлопець виходив з під‘їзду, він уже все для себе вирішив. Вечоріло. Люди спостерігали неймовірно краси захід сонця. Небо забарвилось у різні відтінки червоного та оранжевого. В голові у Бомгю крутилась тільки одна нав‘язлива ідея. Він йшов, не помічаючи нічого навкруги, саме так як і зранку. Та враз спинився посеред дороги. З рота на морозне повітря виходив гарячий пар. Довелось більше закутатись у шарф, що ледь вловимо мав запах парфумів хьона. Він принюхався та всередині розлилось тепло.

 

Руками, що трусились, він дістав із кишені телефон та почав набирати текст, що крутився в його голові.

 

«Все кінчено. Ми розходимось.»

 

Відправив. Пройшло декілька секунд, повідомлення прочитано. Йому зразу ж набирають.

Спочатку хотілось вимкнути телефон та не брати слухавку, але він вирішив довести справу до кінця та розставити всі крапки над «і».

 

-Це все через нього, я вгадав?

На іншому кінці Йонджун сильно лютував та викрикував лайку, що так різала вуха.

Бомгю все це уважно слухав, в передчутті того, що це останній раз, коли хтось дозволяє собі з ним так розмовляти.

-Я сам хотів із тобою порвати, Бомгю! Не думай, що ти…

І знову полився потік образливих слів, що вже ніяк не зачіпали.

-Прощавай, хьон. Сподіваюсь, ми ніколи більше не побачимось.

Сказавши це, хлопець повісив трубку та заблокував абонента.

В грудях раптово стало настільки легко, що захотілось закричати на весь світ, що тепер він вільний.

 

Він вільний.

 

Він живий.

 

Він вміє відчувати.

 

Посеред вулиці стояв хлопець, на лиці якого вигравала широченна посмішка, пальці якого задубіли від морозу, але який вперше за довгий час звернув увагу на сонце, що ніби прощалося з ним, посилаючи свої західні промені, м‘яко торкаючись обличчя.

Додому йти не хотілось, і він стояв так і стояв. І нехай завтра він зляже з застудою, цей момент вартуватиме того.

Він знає напевно, що сьогодні він розпочав нову сторінку свого життя.